ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1622/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Кощеєва І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Павлоградської окружної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Рудь І.А.) від 27.08.2026р. у справі № 904/1622/22
за позовом Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради, м. Павлоград Дніпропетровської області
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м. Дніпро
відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства "Павлоградська міська лікарня № 1" Павлоградської міської ради, м. Павлоград Дніпропетровської області
про визнання недійсної додаткової угоди до договору та стягнення грошові кошти в сумі 119 472,24 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі позивача: Павлоградської міської ради, до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства "Павлоградська міська лікарня № 1" Павлоградської міської ради, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 08.01.2025 року, в якому просить:
- визнати недійсною додаткову угоду №4 від 29.04.2020 до договору поставки природного газу №41DB497-320-20 від 21.01.2020, укладеного між КПН "ППБ" Павлоградської міської ради та ТОВ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ".
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ" на користь бюджету Павлоградської міської територіальної громади грошові кошти в сумі 119 472,24 грн. у вигляді застосування наслідків нікчемності додаткових угод №1 від 30.01.2020, №2 від 19.02.2020, №3 від 26.03.2020 та недійсності додаткової угоди №4 від 29.04.2020 до договору поставки природного газу №41DB497-320-20 від 21.01.2020.
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2 481,00 грн, сплачений за подання даного позову.
В обґрунтування позовних вимог посилається на недійсність додаткових угод, укладених сторонами до спірного договору, в порушення вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", якими встановлювалися завищені ціни на природний газ, наслідком чого стала надмірна сплата бюджетних коштів на користь відповідача-1.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2026р. у справі № 904/1622/22 зупинено провадження у справі № 904/1622/22 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 992-VIII зі змінами та оприлюднення повного тексту рішення.
Ухвалу мотивовано тими обставинами, що результат вирішення Конституційним Судом України питання конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" безпосередньо впливає на вирішення спору у даній справі, оскільки прокуратура посилається на цю норму у якості підстави для визнання недійсною додаткової угоди №4 від 29.04.2020 до договору поставки природного газу №41DB497-320-20 від 21.01.2020.
Суд у даній справі не повноважний самостійно вирішувати при розгляді справи питання конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Не погодившись з вказаною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Павлоградська окружна прокуратура, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2026р. у справі № 904/1622/22 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За доводами скаржника, відкриття конституційного провадження не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду даної справи. Суд не обґрунтував, які саме обставини неможливо встановити без рішення Конституційного Суду України та чому наявні докази у справі не дозволяють вирішити спір. Посилається, що норма Закону України "Про публічні закупівлі" залишається чинною, а її конституційна перевірка не перешкоджає здійсненню правосуддя. Вважає, що безпідставне зупинення провадження порушує право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Відповідач-1 у відзиві заперечує проти задоволення апеляційної скарги, зазначає, що п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України передбачає обов`язкове зупинення провадження у разі розгляду Конституційним Судом України питання конституційності норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Встановлення конституційності положення закону належить до виключної компетенції Конституційного Суду України, тому достатність зібраних у господарській справі доказів не усуває необхідності очікування відповідного рішення.
У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача-1, посилається на ті обставини, що конституційне провадження саме по собі не створює безумовної підстави для зупинення розгляду справи, а суд зобов`язаний установити об`єктивну неможливість такого розгляду. Відкриття конституційного провадження також не перешкоджає дослідженню доказів і встановленню фактичних обставин у даній справі.
Позивач та відповідач-2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Водночас зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.
Порядок і умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний і має право зупинити провадження у справі.
Пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за змістом пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає в тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин (постанови Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 910/8362/24, від 16.04.2026 у справі № 916/4765/24, від 13.03.2026 у справі № 926/428/23).
Пов`язаною зі справою, яка розглядається, є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження в якій зупиняється (постанови Верховного Суду від 28.05.2026 у справі № 911/633/25, від 02.04.2026 у справі № 912/1885/24, від 12.02.2026 у справі № 910/15595/24).
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати, як пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
У постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зробив, зокрема, такі висновки: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
Положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є ідентичними положеннями пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.04.2018 у справі №800/235/17 (провадження №11-271сап18) сформулювала висновок щодо застосування пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у питанні зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження. Скасовуючи ухвалу про зупинення провадження як передчасну, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що суд повинен мотивувати зв`язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції та предметом спору, конкретизувати, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства, та зазначити, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже, Велика Палата Верховного Суду не встановила абсолютної заборони зупиняти провадження до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак визначила обов`язковий стандарт обґрунтування такого зупинення, за яким сам лише факт розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню у справі, не є достатнім.
Розвиваючи наведений підхід, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.12.2019 у справі №826/25204/15 сформулювала висновок щодо застосування тотожної норми пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, за яким: під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи (пункт 35 постанови); зупинення провадження з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи, тоді як в інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України (пункт 37 постанови); вирішуючи питання щодо зупинення провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі (пункт 38 постанови).
В ухвалі від 18.08.2026 про повернення справи № 910/11553/25 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) підтримала наведений підхід Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, який з огляду на тотожність зазначених норм процесуального права є релевантним для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України. Об`єднана палата зазначила, що за цим підходом практика Верховного Суду є усталеною: закони та інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 №8-зп/1997), тому за загальним правилом суд розглядає справу на підставі чинного законодавства і не зупиняє провадження до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню; сам лише факт відкриття конституційного провадження щодо такої норми не створює об`єктивної неможливості розгляду справи. Зупинення провадження є винятком, який можливий лише тоді, коли суд обґрунтує у своїй ухвалі зв`язок між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та предметом спору, конкретизує, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду справи, та пояснить, чому зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Наведеного суд першої інстанції не врахував.
Так, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції із посиланням на положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України виходив з того, що в даному випадку об`єктивно неможливо продовжувати розгляд даної справи до вирішення конституційної скарги ТОВ "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Суд зазначив, що результат перевірки конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" може мати істотне значення для правильного вирішення спору, а продовження судового розгляду створює ризик необхідності подальшого перегляду судового рішення.
Колегія суддів із урахуванням доводів позову зазначає, що, за положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
Предметом розгляду та дослідження у цьому спорі будуть обставини, пов`язані з правомірністю та доведеністю збільшення ціни за одиницю товару, наявність підстав які передбачають внесення змін до договору укладеного в межах публічної закупівлі.
Встановлення зазначених обставин належить до компетенції господарського суду та здійснюється шляхом дослідження й оцінки відповідних доказів, наданих учасниками справи.
Суд першої інстанції всупереч наведеним вище вимогам законодавства та правовим позиціям Верховного Суду, зупиняючи провадження у даній справі не навів достатніх обґрунтувань, на підставі яких він дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Слід також враховувати, що за приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться також у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Отже, правова позиція Конституційного Суду України, в разі ухвалення такого рішення, щодо неконституційності приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" за загальним правилом матиме пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі, не дотримавшись при цьому приписів пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України. Оскаржувана ухвала не містить аргументованих та переконливих мотивів щодо необхідності зупинення провадження у справі як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за вказаною конституційною скаргою, так і стосовно того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
При цьому, твердження суду першої інстанції про те, що він не уповноважений самостійно вирішувати питання конституційності закону, є правильним, але не доводить неможливості розгляду даної справи. Суд першої інстанції не повинен вирішувати питання конституційності, та до ухвалення рішення Конституційним Судом України застосовує чинне законодавство з урахуванням існуючих висновків Верховного Суду.
Колегія суддів також зазначає, що порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України. Зупиняючи провадження в цій справі, місцевий господарський суд залишив поза увагою те, що зупинення провадження в цьому випадку може призвести до безпідставного затягування розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Також, надаючи оцінку доводам, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу про те, що до висновку про необхідність зупинення провадження у подібних справах до прийняття рішення Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026(178/26) дійшов і Верховний Суд в ухвалах від 04.06.2026 у справі № 927/1704/23, від 07.07.2026 у справі № 910/9533/24, колегія суддів зазначає, що зазначені ухвали не є постановами Верховного Суду та не містять висновків щодо застосування норми права в розумінні ч.4 ст.236 ГПК України.
Тоді як позиція апеляційного суду у даній справі відповідає висновкам постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2026 у справі № 910/3367/25, від 15.09.2026 у справі № 925/1817/23, від 02.09.2026 у справі № 912/473/25, від 15.07.2026 у справі № 918/1236/25, від 02.09.2026 у справі №912/473/25.
Крім того, у постановах від 23.09.2026 у справі № 912/636/25, від 03.09.2026 у справі № 918/1208/24, від 21.07.2026 у справі № 925/765/24, від 04.06.2026 у справі № 911/2586/24, від 12.05.2026 у справі № 924/560/24 Верховний Суд відмовляв у задоволенні клопотань про зупинення проваджень до вирішення Конституційним Судом України відповідних питань конституційності положень Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За змістом ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвали про зупинення провадження у справі справа передається на розгляд суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню, а матеріали справи направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має бути здійснено, виходячи зі змісту норм статті 129 ГПК України, за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами вказаної статті.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275 - 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Павлоградської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2026р. у справі № 904/1622/22 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2026р. у справі № 904/1622/22 - скасувати.
Справу № 904/1622/22 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя І.М. Кощеєв