КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 року Справа № 320/55163/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), щодо невиплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення зниклого безвісти батька позивача ОСОБА_2 .
2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення зниклого безвісти батька позивача ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову позивач вказує про те, що його батько військовослужбовець ОСОБА_2 є безвісти зниклим з 16.07.2025 та відповідно до положень п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», п. 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», враховуючи Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» 2505-VIII від 12.07.2018, 26.09.2025 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти із долученням усіх необхідних документів. Листом від 22.10.2025 № 03.3/К-3557/3815 відповідач повідомив про відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 на підставі того, що зниклий безвісти ОСОБА_2 не є опікуном позивача.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти його батька, оскільки враховуючи норми діючого законодавства та зокрема розділ ХХХ наказ Міністерства оборони України №260 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», п. 3, п. 4 Порядку №884, ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, які проживали разом з дня зникнення безвісти військовослужбовця. Позивач виконав всі необхідні дії передбачені чинним законодавством для отримання виплат за безвісти зниклого батька ОСОБА_2 та входить в коло осіб, які мають право на одержання таких виплат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
У поданому до суду відзиві відповідач не визнав позовні вимоги, вказав на їх необґрунтованості та відсутності підстав для задоволення.
Військова частина НОМЕР_1 вказала про те, що ОСОБА_2 був зарахований до списків особового складу та всі види забезпечення, з 03.08.2023 згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - начальника загону) від 03.08.2023 №506-ОС. Відповідно до висновку службового розслідування від 29.07.2025 №03.3/1130/25-Вн, підтверджено факт відсутності з 16.07.2025 солдата ОСОБА_2 та згідно наказу начальника загону від 30.07.2025 №5568-АГ «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_2 обліковано як «безвісно відсутнього військовослужбовця».
Позивач звернувся із заявою від 26.09.2026 щодо виплати йому як сину грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця його батька та у відповіді від 22.10.2025 №03.3/К-3557/3815 відповідачем було вказано щодо необхідності надання доказу того, що ОСОБА_2 є законним представником повнолітнього сина ОСОБА_1 . Також було вказано, що кошти депонуються.
Відповідач зазначив, що у відповідності до вимог пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» спірне грошове забезпечення виплачується зокрема повнолітнім дітям, законним представником яких призначено військовослужбовця.
Порядок виплати спірного грошового забезпечення визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» та зокрема згідно п. 1 даної Постанови до заяви додається копія документа, що підтверджує призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці. Враховуючи зазначені норми чинного законодавства та статті 34, 37, 41, 242 Цивільного кодексу України щодо визнання та статусу особи, як опікуна, позивач відповідних документів не надав, вимоги законодавства не виконав, у зв`язку із чим підстави для виплати йому спірного грошового забезпечення були відсутні.
Додав, що виходячи із норм ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується в другу чергу (у разі відсутності представників з першої черги, зазначених в попередньому абзаці) рівними частками, що в загальній сумі не перевищує 20 % грошового забезпечення - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець, відповідно призначення позивачу до виплати «грошове забезпечення» одноособово, без визначення кола осіб та без визначення відсотку є порушення положень Закону та прав інших осіб які мають право (у разі наявності) на таку виплату.
Відповідач також зауважив, що ОСОБА_2 проходить службу в лавах Державної прикордонної служби України, яка входить до складу Міністерства внутрішніх справ. Міністерство внутрішніх справ наділено повноваженнями щодо затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та враховуючи п. 6 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, врегульований порядок виплати, що здійснюються сім`ям військовослужбовців, які оголошені померлими (загиблими), захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх. Відтак, підстави для застосування положень нормативного - правових актів, які врегульовують питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України відсутні.
Додаткових пояснень, клопотань, доказів до суду від сторін не надійшло.
Розглянувши позиції, доводи сторін, дослідивши докази надані сторонами, оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.08.2023 №506-ОС «Про особовий склад» зарахований до списків особового складу та всі види забезпечення, з 03.08.2023 як (солдат) інспектор прикордонної служби другої категорії гранатометник третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури реагування ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_4 .
За результатами проведеного службового розслідування складений висновок службового розслідування за фактом відсутності солдата ОСОБА_3 від 29.07.2025 №03.3/1130/25-Вн, згідно якого факт відсутності з 16.07.2025 солдата ОСОБА_2 знайшов своє підтвердження.
Згідно наказу начальника загону від 30.07.2025 №5568-АГ «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_2 обліковано, як «безвісно відсутнього військовослужбовця», копії матеріалів службового розслідування направити до ГУНП у Донецькій області.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 від 23 січня 1993 року.
ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.07.2025 №2634 позивачу вручено сповіщення сім`ї №83 про те, що його батько ОСОБА_2 зник безвісти за особливих обставин 16 липня 2025 року.
Заявою від 26.09.2025 (вх. №К-3557 від 09.10.2025) позивач звернувся з проханням виплати належного його батьку грошового забезпечення.
До вказаної заяви позивачем було подано: копія паспорту громадянина України серія НОМЕР_6 , виданий Солом`янським РУ ГУ МВС України в місті Києві 07 квітня 2011 р. -заявника ОСОБА_1 , копія картки платника податків - заявника ОСОБА_1 , копія свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 від 23 січня 1993 року заявника ОСОБА_1 , копія паспорту громадянина України серія НОМЕР_7 , виданий Московським РУГУ МВС України в місті Києві 21 січня 1997 року зниклого ОСОБА_2 , копія картки фізичної особи-платника податків зниклого ОСОБА_2 , копія службового посвідчення НОМЕР_8 зниклого ОСОБА_2 , копія посвідчення УБД серія НОМЕР_9 зниклого ОСОБА_2 , копія сповіщення сім`ї № 83, видане ІНФОРМАЦІЯ_5 № 2634 від 30 липня 2025 року, копія інформативного листа начальника НОМЕР_10 прикордонного загону «Про зникнення військовослужбовця» № 03.3/16862-25-Вих від 24.07.2025 р., копія витягу з журналу бойових дій, копія висновку службового розслідування за фактом відсутності солдата ОСОБА_2 № 03.3/1130/25-Вих від 29.07.2025 р., копія наказу начальника НОМЕР_10 прикордонного загону «Про результати службового розслідування» № 5568-АГ від 30.07.2025 р., копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_11 від 12 квітня 2011 року батька зниклого ОСОБА_2 , копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_12 від 03 червня 2024 року матері зниклого ОСОБА_2 , довідка з банківськими реквізитами заявника ОСОБА_1 .
У відповіді від 22.10.2025 №03.3/К-3557/3815 відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 вказано, що у відповідності до вимог пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (в редакції від 02.02.2025) необхідно, зокрема, надати докази того, що ОСОБА_2 є опікуном ОСОБА_1 , який є його повнолітнім сином. Також, зазначено, що кошти депонуються.
Не погоджуючись із бездіяльністю щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти батька військовослужбовця, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, в цій справі суд має надати оцінку бездіяльності відповідача , оцінивши таку через призму верховенства права та критеріїв законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині другій статті 2 КАС України.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за № 2011-ХІІ (далі також - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2011-ХІІ законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
За приписами пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону України 08 жовтня 2024 року №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», які набули чинності та застосовуються з 01.02.2025; відповідно чинної станом на день визнання військового зниклим безвісти) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Пунктом 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (зі змінами, далі - Порядок № 884, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449), цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - визначені особи).
Згідно із пунктом 3 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Пунктом 3 Порядку № 884 визначено також перелік документів, які додаються до заяви про виплату грошового забезпечення, серед яких: копія документа, що підтверджує: призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
За змістом пункту 4 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення.
Рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам приймається на підставі:
документів, визначених у пункті 3 цього Порядку;
інформації, отриманої з державних реєстрів;
копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності).
Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам у разі:
подання заяви про виплату особами, не передбаченими в пункті 1 цього Порядку, а також визначеними особами, які мають (набули) громадянство російської федерації чи Республіки Білорусь, або постійно проживають на території таких країн, або засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;
з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, самовільного залишення ними військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам не позбавляє їх права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
Виходячи з пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, пункту 6 Порядку № 884 слідує, що за військовослужбовцями, зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення, та здійснюється: 1) особам, визначеним в особистому розпорядженні; 2) у разі відсутності особистого розпорядження - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців; 3) у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та інших осіб, зазначених в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці. При цьому, грошове забезпечення зокрема повнолітнім дітям здійснюється за умови, що військовослужбовці є їх законними представниками, а на підтвердження цього факту відповідно до пункту 3 Порядку № 884 необхідно подати разом із заявою про виплату копію документа, що підтверджує призначення військовослужбовця законним представником повнолітньої дитини.
Суд наголошує, що до внесених змін до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Законом України 08 жовтня 2024 року №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» редакція даної норми визначала, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно пункту 7 Порядку № 884 в редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 від 30.01.2024 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Виходячи із зазначеного в попередній редакції пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ та пункту 7 Порядку №884 в редакції постанови КМУ № 103 від 30.01.2024 грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців зокрема дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним).
Та, враховуючи дату обліку військового ОСОБА_2 зниклим безвісти за наказом начальника загону від 30.07.2025 №5568-АГ, норма пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ та Порядок №884 зазнали змін та відповідно попередні редакції не застосовується.
Відтак, з 01.02.2025 згідно Закону №3995-IX правовий режим виплати грошового забезпечення зазнав суттєвих змін.
Зокрема, повнолітні діти включені законодавцем до другої черги одержувачів і їхнє право на отримання частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька (матері) виникає лише за сукупності двох умов: (1) відсутність осіб першої черги (дружини, законних представників неповнолітніх дітей, дітей з інвалідністю з дитинства, батьків військовослужбовця); (2) наявність у військовослужбовця статусу законного представника (опікуна, піклувальника) такої повнолітньої дитини.
З преамбули Закону № 3995-ІХ вбачається, що він прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.
Оскільки коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Водночас, родичі та сім`я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.
Положення Закону №3995-ІХ в першу чергу покликані захистити права військовослужбовців, оскільки саме їм безпосередньо належить їх грошове забезпечення.
З обставин та матеріалів у справі вбачається, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_4 , обліковується безвісно відсутнім з 16.07.2025 під час під час удару FPV дроном (типу Молнія-2) по вогневій позиції «КАЧКА» в районі північно-західніше населеного пункту КУРДЮМІВКА Торецького району Донецької області.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 від 23 січня 1993 року.
Позивач ОСОБА_1 на дату звернення до військової частини НОМЕР_1 має статус повнолітньої дитини.
Як встановлено, на день зникнення безвісти ОСОБА_2 діяла редакція пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII станом на 01.02.2025, в якій повнолітні діти включені до другої черги одержувачів, і право на виплату виникає у них лише за умови, що військовослужбовець є їх законним представником (опікуном чи піклувальником) та за відсутності осіб, перелічених в абзаці четвертому цього пункту.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою та документами про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти за особливих обставин батька та отримав лист від 22.10.2025 №03.3/К-3357/3815 в якому зазначено про не надання до заяви доказу призначення військовослужбовця опікуном повнолітньої дитини.
Таким чином, позивач відповідно до абзацу п`ятого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ має право на отримання грошового забезпечення лише за умови, що батько, зниклий безвісти військовослужбовець є його законним представником.
В свою чергу відповідач також має встановити відсутність інших осіб, перелічених в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII.
Проте, ні до заяви щодо виплати грошового забезпечення, ні до суду позивач не подав документів, які підтверджують, що його батько, зниклий безвісти військовослужбовець є законним представником позивача як повнолітньої дитини.
Трактування норми пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ позивачем в частині того, що він є повнолітньою дитиною і цього є достатньо для одержання спірних виплат суд вважає безпідставним оскільки застосована норма не знаходить в собі підтвердженого на законодавчому чи конституційному рівні іншого тлумачення та трактування такої ніж визначена законодавцем - «грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець.»
Доказів того, що вказана норма Закону № 2011-ХІІ визнана неконституційною суду не надано.
У висновку суду позивач не підтвердив право на отримання грошового забезпечення відповідно до абзацу п`ятого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ враховуючи пункт 3, 6 Порядку №884.
Щодо застосованого позивачем розділу ХХХ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260) суд вказує на наступне.
Порядок №260 затверджено відповідно до відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та він визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Грошове забезпечення згідно з цим Порядком виплачується: військовослужбовцям, які проходять військову службу в апаратах Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовій частині НОМЕР_13 (далі - військові частини).
Відповідно до пунктів 1, 2 вказаного розділу ХХХ Прядку №260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Пункт 3 Порядку №260 визначає, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Згідно пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
МВС відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції (підпункт 2 пункту 4 Положення).
Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні (пункт 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 533).
Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, Адміністрація Держприкордонслужби підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України, тому саме Міністерство внутрішніх справ наділено повноваженнями щодо затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/3230632306 (далі - Інструкція 558), яка визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Пунктом 6 розділу 5 Інструкцію 558 врегульований порядок виплати, що здійснюються сім`ям військовослужбовців, які оголошені померлими (загиблими), захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив службу в Державній прикордонній службі, а саме в ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_4 , виплата грошового забезпечення якого врегульована Інструкцію 558 та відповідно враховується Порядок №884.
В сою чергу, Порядок №260 застосовується щодо військовослужбовці Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам та як визначено положеннями у разі смерті (загибелі) військовослужбовця грошове забезпечення не отримане ним виплачується зокрема повнолітнім дітям, які проживали разом з військовослужбовцем.
У висновку суду, відповідач військова частина НОМЕР_14 відмовляючи у виплаті спірного грошового забезпечення діяла на підставі, у межах своїх повноважень та у cпociб, що визначений Конституцією та законами України, Указами Президента України, іншими нормативно-правовими актами, не порушуючи прав та інтересів позивача, дії відповідача відповідають статті 2 КАС України, протиправність дій чи бездіяльності судом не встановлено.
Протилежного позивачем суду не наведено та не доведено належними та достатніми доказами.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 78 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частина 2 статті 77 КАС України).
Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів не впливають на висновки суду та не підлягають наданню оцінки.
Враховуючи наслідки вирішення справи судом, підстави для розподілу витрат у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
в и р і ш и в:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.