Рішення № 140709783 у справі № 320/42570/24 від 19.10.2026

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року Київ справа №320/42570/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, визнання незаконними дій та бездіяльності,

в с т а н о в и в:

у вересні 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (ГУ ДПС, податковий орган, контролюючий орган).

Просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 21.03.2024 № 21902240207, № 21905240207, № 21916240207, № 21899240207, № 21919240207;

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 21.03.2024 № Ф-21910 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 21.03.2024 № 21913240207 про застосування штрафних санкцій;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 про опис майна у податкову заставу;

- визнати незаконними бездіяльність відповідача з не проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за період з 01.01.2017 по 31.01.2018 з підстав, передбачених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у межах встановленого абзацом першим пункту 102.1 статті 102 ПК України строку давності та дії відповідача пов`язані з виданням наказу від 05.01.2024 № 19-п та направленням повідомлення від 05.01.2024 № 2/26-15-24-02-07 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача й оформлення її результатів актом перевірки від 20.02.2024;

- визнати незаконною бездіяльність відповідача з невстановлення місця проживання позивача та дії відповідача, пов`язані з надсиланням у порушення встановленого пунктом 42.2 статті 42 ПК України порядку - на недійсну податкову адресу позивача - документів, визначених пунктом 42.1 статті 42 ПК України: наказу від 05.01.2024 № 19-п, повідомлення від 05.01.2024 № 2/26-15-24-02-07, акта перевірки від 20.02.2024, податкових повідомлень-рішень від 21.03.2024 № 21905240207, № 21916240207, № 21919240207, № 21902240207, № 21899240207, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.03.2024 № Ф-21910, рішення про застосування штрафних санкцій від 21.03.2024 № 21913240207, податкової вимоги від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 та рішення уповноваженої особи від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615.

Ухвалою суду від 16.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.10.2024.

15.10.2024 підготовче засідання відкладено у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги.

07.11.2024 розпочато підготовче засідання.

Позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку, мотивовану тим, що після отримання ним 17.06.2024 оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, останній невідкладно звернувся за отриманням правничої допомоги до адвоката Шевченка С.А., що підтверджується Договором № 69.10/24-17. Однак, хвороба та смерть ОСОБА_2 , який здійснював підготовку позовної заяви, призвела до безпідставного обмеження визначеного пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України місячного (з 17.06.2024 по 17.07.2024) строку здійснення ОСОБА_1 свого права на оскарження у судовому порядку рішень контролюючого органу. Вказані події вплинули на те, що документи, необхідні для складання позовної заяви, були повернуті позивачу лише після 26.08.2024 року, що унеможливило своєчасне (у термін до 17.07.2024) звернення до адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у м. Києві, що і спричинило пропуск встановленого законом строку.

Відповідачем подано заперечення на заяву про поновлення строку, в якій зазначено про необґрунтованість посилань позивача на смерть адвоката Шевченка С.А., оскільки ця обставина не зазначалась в позовній заяві і лише через 40 днів від моменту подання позовної заяви подано клопотання про поновлення строку. При цьому, відповідач вважає, що, якщо позивач користується юридичною допомогою та/або послугами адвоката на цей час, то має надати докази такої діяльності до суду, оскільки якщо останній самостійно склав позовну заяву до суду, то обґрунтування пропуску строку на звернення до суду смертю юридичного консультанта не узгоджується з його діями.

Ухвалою від 07.11.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_3 пропущений строк.

Також 07.11.2024 оголошено перерву до 28.11.2024 у підготовчому засіданні у зв`язку із витребуванням судом додаткових доказів у сторін.

28.11.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.01.2025.

09.01.2025 розпочато розгляд справи по суті із подальшим оголошенням перерви через витребування додаткових доказів.

20.03.2025 продовжено розгляд справи по суті.

Під час судового розгляду справи по суті 09.01.2025 і 20.03.2025 представники сторін підтримали свої позиції, викладені у заявах по суті справи.

У судовому засіданні 20.03.2025, з урахуванням думки представників сторін, протокольною ухвалою від цієї ж дати було вирішено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючий орган порушив строки давності, визначені статтею 102 Податкового кодексу України, оскільки перебіг 1095-денного строку для проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 за 2017 звітний (податковий) рік (за період з 01.01.2017 по 31.12.2017) розпочався з дня, наступного за фактичним днем подання останнім уточнюючої податкової декларації про майновий стан і доходи № [номер приховано] від 02.03.2018 - 03.03.2018, і мав закінчитися 01.03.2021. При цьому, перебіг 1095-денного строку для проведення перевірки за 1 квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018) розпочався з дня, наступного за граничним (фактичним) днем подання позивачем звітної податкової декларації про майновий стан і доходи № 32895742 від 10.05.2018 11.05.2018 і мав закінчитися 09.05.2021.

Також позивач, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-1Х, вказав, що мораторій на проведення документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, й, відповідно, період зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України, тривали з 18.03.2020 до 08.08.2020 - 143 календарні дні, які не враховуються при обчисленні 1095-денного строку давності, встановленого пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу, а відтак ГУ ДПС у м. Києві мало право провести документальну позапланову перевірку з підстав, передбачених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та самостійно визначити суму грошових (податкових) зобов`язань ФОП ОСОБА_1 за: 2017 рік (за період з 01.01.2017 по 31.12.2017) згідно з Податковою декларацією про майновий стан і доходи № [номер приховано] від 02.03.2018 не пізніше 22.07.2021 (у строки з 03.03.2018 по 17.03.2020 та з 08.08.2020 по 22.07.2021); І квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018) згідно з Податковою декларацією про майновий стан і доходи № 32895742 від 10.05.2018 не пізніше 29.09.2021 (у строки з 11.05.2018 по 17.03.2020 та з 08.08.2020 по 29.09.2021). Натомість рішення відповідача про проведення з 07.02.2024 документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.01.2018, оформлене наказом ГУ ДПС у м. Києві № 19-п від 05.01.2024, було прийняте після спливу 1095-денного строку давності, встановленого абзацом першим пункту 102.1 статті 102 ПК України, що також залишилося поза увагою ДПС при розгляді скарги позивача від 23.05.2024 № 20821/6 на ППР ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024, №№ 21905240207, 21916240207, 21919240207, 21902240207, 21899240207.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 21.03.2024 № 21919240207, зазначено, що всупереч вимогам пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України відповідач надіслав запитувані документи не за адресою позивача. Як наслідок, жодний із них не отриманий ОСОБА_1 та не може вважатися належно врученим. Наголошено, що позивач 31.01.2018 припинив здійснювати підприємницьку діяльність, тому перебіг строку, встановленого пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, розпочався з дня, наступного за граничним (фактичним) днем подання позивачем звітної податкової декларації про майновий стан і доходи № 32895742 від 10.05.2018 - 11.05.2018 і закінчився 09.05.2021. Звідси обов`язок платника податку забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 статті 44 Податкового кодексу України за 2017 рік (за період з 01.01.2017 по 31.12.2017) згідно з Податковою декларацією про майновий стан і доходи № [номер приховано] від 02.03.2018 тривав до 22.07.2021 (у строки з 03.03.2018 по 17.03.2020 та з 08.08.2020 по 22.07.2021), а за І квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018) згідно з Податковою декларацією про майновий стан і доходи № 32895742 від 10.05.2018 до 29.09.2021 (у строки з 11.05.2018 по 17.03.2020 та з 08.08.2020 по 29.09.2021). Таким чином, вимога відповідача про надання документів під час проведення перевірки і притягнення його до відповідальності за ненадання такої, не відповідає нормам чинного законодавства України.

Стосовно податкових повідомлень-рішень від 21.03.2024 № 21902240207, від 21.03.2024 № 21905240207, вимоги від 21.03.2024 № Ф-21910 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ) у сумі 108 618,84 грн; рішення від 21.03.2024 № 21913240207 та податкової вимоги від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 про сплату податкового боргу на суму 2455 583,46 грн стверджено, що позивач, як платник ПДВ постачальник послуг, у період з 01.01.2017 по 31.01.2018 на дату виникнення податкових зобов`язань з постачання послуг, визначену за правилами, встановленими пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, складав податкові накладні, форму і Порядок заповнення яких було затверджено наказом Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267 (Порядок № 1307 від 31.12.2015), із зазначенням у них обов`язкових реквізитів, передбачених підпунктами «а», «і» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, реєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних та надавав на вимогу замовників у визначений законом термін. Водночас, у період з 01.01.2017 по 31.01.2018 позивач, як платник ПДВ покупець товарів/послуг, на дату віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, отримував податкові накладні, складені постачальниками товарів/послуг в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, встановленому законодавством.

Результати (доходи та витрати) від провадження у період з 01.01.2017 по 31.01.2018 діяльності вантажного автомобільного транспорту (КВЕД 49.41) було відображено позивачем у розрахунку податкових зобов`язань з ПДФО та ВЗ з доходів, отриманих самозайнятою особою (додаток Ф2 до Податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік та за 1 квартал 2018 року). При цьому, Актом перевірки не встановлено порушень правильності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, відображених позивачем у Податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2017 по 31.01.2018, сплачених у складі вартості товарів/послуг, придбаних і пов`язаних з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 .

У той же час, стверджено, що висновки відповідача про заниження загального оподатковуваного доходу за період з 01.01.2018 по 31.01.2018 на загальну суму 191 506,87 грн є помилковими, оскільки позивач подав 10.05.2018 в електронній формі звітну Податкову декларацію про майновий стан і доходи за І квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018), прийняту ДПС 10.05.2018, реєстраційний № 32895742. Результати (доходи та витрати) від провадження у період з 01.01.2018 по 31.01.2018 діяльності вантажного автомобільного транспорту (КВЕД 49.41), було відображено у Розрахунку податкових зобов`язань з ПДФО та ВЗ з доходів, отриманих самозайнятою особою (додаток Ф2 до Податкової декларації про майновий стан і доходи за І квартал 2018 року).

Також, на переконання позивача, є необґрунтованими висновки відповідача про те, що до складу витрат підлягають зарахуванню лише витрати на оплату праці фізичних найманих працівників за 2017 рік 218 528,90 грн, на тій підставі, що позивачем не надано книги обліку доходів та витрат та банківських виписок, оскільки при перевірці достовірності наведених позивачем у Податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2017 рік та за І квартал 2018 року сум загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження господарської діяльності та правильності визначення позивачем витрат, пов`язаних з одержанням доходу, відповідачем використано виключно відомості з ІКС «Податковий блок» та відомості Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів з 01.01.2017 по 31.01.2018. Натомість, в Акті перевірки від 20.02.2024 вказано, що податкові декларації з податку на додану вартість подавались своєчасно. Порушень правильності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, відображених позивачем у Податкових деклараціях з податку на додану вартість, сплачених у складі вартості товарів/послуг, придбаних і пов`язаних з господарською діяльністю, Актом перевірки від 20.02.2024 не встановлено.

Ухвалою від 16.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.10.2024 о 10:30 год.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до норм чинного законодавства та у спосіб, передбачений законом.

Щодо порушення 1095 строку на проведення перевірки, відповідач вказав, що на підставі підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України був зупинений перебіг строків щодо здійснення контролю за дотриманням якого покладено на контролюючі органи до 01.08.2023. Зазначив, що при самостійному виправленні помилок, що допущені платником у раніше поданій звітності (у т. ч. уточнюючій), встановлений строк давності починається: з дня, наступного за днем граничного терміну подання звітної податкової декларації, показники якої уточнюються, у разі своєчасного її подання у терміни, визначені Податковим кодексом України; з дня, наступного за днем фактичного подання звітної податкової декларації, показники якої уточнюються, у разі її подання після граничного терміну, визначеного Податковим кодексом України.

На спростування доводів позивача про порушення підпункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України зазначено, що відповідно до норм податкового законодавства платник податків-фізична особа не може мати одночасно більше однієї податкової адреси. Згідно інформаційних баз даних ДПС податкова адреса ОСОБА_1 визначається як АДРЕСА_1 . Звернуто увагу, що позивач змінив місце реєстрації 17.12.2021, тобто після припинення своєї другої підприємницької діяльності. Відповідно, момент зміни податкової адреси настає у момент зміни місця реєстрації шляхом реєстрації за новим місцем проживання. Тож позивач у будь-якому разі мав повідомити Дарницьку ДПІ про зміну місця проживання, а відповідно і податкової адреси. Також, окремо відмічено, що позивач у тексті позову пише, що отримав запит ГУ ДПС у м. Києві від 08.01.2024 р. №240/1/26-15-24-02-07-08, але не став на нього реагувати, бо вважав, що вимога про надання документів є протиправною. Це свідчить про правовий нігілізм останнього, який і призвів до невиконання ним свого податкового обов`язку. Вказано, що позивач зазначає, що не отримував копію наказу про проведення перевірки від 05.01.2024 № 19-п та письмове повідомлення від 05.01.2024 №2/26-15-24-02-07 засобами поштового зв`язку, проте корінці поштових повідомлень мають відмітку «повернуто за закінченням терміну зберігання» 06.02.2024. Це також є свідченням невиконання позивачем свого обов`язку, передбаченого підпунктом 16.1.11 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу щодо повідомлення контролюючого органу про зміну місця проживання. Саме тому вказані вище накази були направлені в електронний кабінет платника податків, який позивач до цього часу перевіряє.

По суті правопорушень, виявлених під час перевірки, вказано, що відповідно до підпункту 177.4.5 статті 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. Однак позивач не пояснює, які саме його витрати можуть відноситись до перерахованих видів витрат, а також залишає поле «Амортизаційні витрати» у додатку Ф2, що міститься у позовній заяві, пустим. Також не надає докази подання будь-яких документальних підтверджень наявності витрат, які можуть не включатися до складу витрат позивача. Відповідно, наявне заниження загального оподатковуваного доходу за період 01.01.2018-31.01.2018 на загальну суму 191 506,87. Крім того, позивач зазначає, що контролюючий орган не врахував при проведенні перевірки подання ним податкової декларації за І квартал 2018 року від 10.05.2018 (р/н 32895742). Однак, це не відповідає дійсності, як вбачається з тексту Акта, у всіх таблицях ця декларація відображена цілком коректно. Проте варто звернути увагу на розгорнуту виписку по рахунку позивача по транзакціям з 01.01.2018 по 31.01.2018. Така інформація підтверджує правоту контролюючого органу в частині виявлення заниження загального оподатковуваного доходу за період 01.01.2018 - 31.01.2018 на загальну суму 191 506.87 грн. Позивачем не надано достатніх доказів для спростування наведеного, тому його аргумент про невідповідність виявленого контролюючим органом обставинам об`єктивної дійсності є неприйнятним.

Щодо дійсності податкового кредиту позивача, наголошено, що останнім не подано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (транспортні засоби) за формою №20-ОПП. Крім того, до перевірки не надані документи, які підтверджують використання паливно-мастильних матеріалів та їх кількості у здійсненні підприємницької діяльності платником податків ОСОБА_1 . Запаси палива, на які позивачем не нараховано податкові зобов`язання, на момент припинення підприємницької діяльності не використовувались платником податків в господарських операціях та були відсутні в залишках товару на момент припинення діяльності на суму ПДВ 384 702,00 грн. Таким чином, через ненадання документів, які підтверджують використання паливно-мастильних матеріалів та їх кількості у здійсненні підприємницької діяльності (які запитувались контролюючим органом у запиті 08.01.2024 №240/1/26-15-24-02-07-08 про надання інформації та її документального підтвердження щодо отримання доходів та понесення витрат від здійснення фінансово-господарської діяльності за періоди з 01.01.2017 по 31.01.2018 та з 27.09.2021 по 24.11.2021) відповідно до корінця рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення лист повернуто за закінченням терміну зберігання 12.02.2024. На вказаний лист позивачем жодних пояснень не надано. Таким чином, задекларований податковий кредит на суму 384702 грн не підтверджується відповідними фінансовими документами.

Також контролюючий орган вважає помилковою думку позивача про те, що останній не мав реєструвати податкові накладні у ЄРПН, оскільки це робив його контрагент. Наголошує, що саме позивачем використовувались паливно-мастильні матеріали у своїй господарській діяльності і відповідно він мав скласти податкові накладні для включення сум до податкового кредиту, адже згідно пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок в банку як попередня оплата (аванс). Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних /розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, -протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Крім того, зазначено, що посилання позивача на правові позиції Верховного Суду у справах №916/3417/21, №910/23097/17, №240/2156/20 є недоцільним, з тих підстав, що позивач використовував паливно-мастильні матеріали з метою отримання вигоди і переслідував економічну мету під час такої діяльності. Відповідно, позивач при включенні суми вартості паливно-мастильних матеріалів до податкового кредиту мав скласти податкові накладні для простежуваності акумуляції власного податкового кредиту, який він і відображав у податкових деклараціях. Щодо Книги обліку доходів і витрат зауважено, що позивач міг надати будь-які інші докази повноти декларування податкового кредиту (в чому був абсолютно необмежений). Тож застосування вказаних вище правових позицій Верховного Суду у правовідносинах між позивачем і відповідачем вбачається неможливим з огляду на якісну відмінність суті справ, за якими виникли правові позиції Верховного Суду і цим спором.

На думку відповідача, причиною складення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали помилки позивача при складені податкової звітності за видами податків і зборів (обов`язкових платежів).

Від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній вказав, що 17.12.2021 ним змінена адреса на АДРЕСА_2 . Станом на дату зміни місця проживання щодо ОСОБА_1 вже був внесений запис №201035006[телефон приховано] від 24.11.2021 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП, а тому на нього не розповсюджується обов`язок повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження. Крім цього, у 2018 році ГУ ДПС у м. Києві було надано Київською міською державно адміністрацією доступ до Реєстру територіальної громади м. Києва, тому податковий орган має доступ місця проживання фізичних осіб.

Також позивачем подано відповідь на відзив, де останній вказав на безпідставність посилань відповідача на підпункту 69.9 пунтку 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким передбачалося зупинення перебігу строків щодо здійснення контролю за дотриманням якого покладено на контролюючі органи до 01 серпня 2023 року, оскільки відповідач мав право провести документальну позапланову перевірку з підстав, передбачених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України та самостійно визначити суму грошових (податкових) зобов`язань позивачу за 2017 рік (за період з 01.01.2017 по 31.12.2017) не пізніше 22.07.2021, а за І квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018) не пізніше 29.09.2021, тобто до зупинення з 07 березня 2022 року перебігу вказаного строку.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не подано документального підтвердження наявності витрат, а також не заповнено поле «Амортизаційні витрати» у додатку Ф2, позивачем зазначено, що відповідно до підпунктів 177.4.1 та 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на проведення поточного ремонту; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості). Тому, позивач має право (за власним бажанням), а не обов`язок, включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням господарської діяльності, амортизаційні відрахування, а відтак поле «Амортизаційні витрати» у додатку Ф2 може бути не заповненим.

Вказано, що витрати позивача відображені у банківській виписці АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 07.06.2024 № 240515PBNK100[телефон приховано] по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.01.2018. Незважаючи на інформацію, викладену у банківській виписці, відповідач стверджує, що за транзакціями із виписки по рахунку позивача за період з 01.01.2018 31.01.2018 відображаються господарські операції, які підтверджують правоту контролюючого органу в частині виявлення заниження загального оподатковуваного доходу за період 01.01.2018 31.01.2018 на загальну суму 191 506,87 грн. Такі висновки є необґрунтованими, оскільки із транзакцій із виписки по рахунку за період з 01.01.2018 31.01.2018 слідує, що кошти надходили за господарським операціям, які мали місце ще у 2017 році, про що вказано в призначенні платежу. Щодо надходження коштів без зазначення в призначенні платежу інформації стосовно дати виникнення правовідносин: 05.01.2018 надходження коштів від ТОВ «ОРІМІ Україна» у розмірі 63 000 грн за послуги (відносини виникли у 2017, про що свідчить зареєстрована накладна №№33 від 28.12.2017); 09.01.2018 надходження коштів від ТОВ «ОРІМІ Україна» у розмірі 40 200 грн за послуги (відносини виникли у 2017, про що свідчать зареєстровані накладні №35 та №36 від 29.12.2017). Лише 24.01.2018 надходження коштів від ТОВ «СІАТРАНС» у розмірі 120 600 грн за транспортно-експедиційні послуги по рахунку від 10.01.2018 (відносини виникли у 2018, про що свідчать зареєстрована накладна №2 від 10.01.2018). Також у виписці по рахунку позивача за період з 01.01.2018-31.01.2018 зафіксовані витрати як за 2017 рік, так і за 2018 рік, що не враховано відповідачем. Серед витрат за період з 01.01.2018-31.01.2018 наступні: 10.01.2018 сплачено ПП «АГРОРОЗВИТОК» 65 595,35 грн за дизельне пальне по рахунку; 11.01.2018 сплачено ФОП ОСОБА_4 10 000 грн за бухгалтерські послуги по рахунку №1 від 04.01.2018; 15.01.2018 сплачено ТОВ «ДОК ОБМІН» 500 грн за постачання примірника та пакетів оновлення програми МЕДок модуль ЕДО з правом використання на рік згідно рахунку № МЕД-3019116919 від 11.01.2018; 17.01.2018 сплачено ПП «АГРОРОЗВИТОК» 22 570,20 грн за дизельне пальне по рахунку №74 від 15.01.2018; 24.01.2018 сплачено УДКСУ у Дарницькому р-ні м. Києва 178,01 грн військового збору за першу половину січня 2018; 24.01.2018 сплачено УДКСУ у Дарницькому р-ні м. Києва 2136,13 грн ПДФО за першу половину січня 2018; 24.01.2018 сплачено ГО, ДПІ у Дарницькому р-ні ГУ ДФС 2,610,83 грн ЄСВ з заробітної плати за першу половину січня 2018; 24.01.2018 сплачено ОСОБА_1 9553,25 грн з заробітної плати за першу половину січня 2018; 24.01.2018 сплачено комісію за касове обслуговування 40,42 грн; 25.01.2018 сплачено ПП «АГРОРОЗВИТОК» 31 637,74 грн за дизельне пальне по рахунку №114 від 19.01.2018; 26.01.2018 сплачено ПП «АГРОРОЗВИТОК» 21 292,37 грн за дизельне пальне по рахунку №160 від 25.01.2018; 30.01.2018 сплачено ФОП ОСОБА_5 742,05 грн за інформаційні послуги по рахунку №№77365819-9-від 30.01.2018; 30.01.2018 сплачено комісію за касове обслуговування 23,88 грн; 31.01.2018 сплачено ПП «АГРОРОЗВИТОК» 52 849,25 грн за дизельне пальне по рахунку №219 від 31.01.2018. Тому незрозуміло, за якими транзакціями із виписки по рахунку позивача за період з 01.01.2018-31.01.2018 були відображенні господарські операції, які підтверджують правоту контролюючого органу в частині виявлення заниження загального оподатковуваного доходу за період 01.01.2018-31.01.2018 на загальну суму 191 506,87.

Щодо доводів відповідача про непідтвердження податкового кредиту, вказано, що у період з 01.01.2017 по 31.01.2018 позивач в межах зареєстрованих в ЄДР видів економічної діяльності здійснював діяльність вантажного автомобільного транспорту (КВЕД 49.41). У своїй господарській діяльності позивач використовував власні транспортні засоби. Позивач, як платник ПДВ покупець товарів/послуг, на дату віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, визначену за правилами, встановленими пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на відповідну дату тієї події, що відбулася раніше: або дату списання коштів з банківського рахунка платника ПДВ в оплату товарів/послуг, або дату отримання платником ПДВ цих товарів/послуг), отримував ПН, складені постачальниками товарів/послуг в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, встановленому законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, за формою і заповнені згідно з законом. У той же час, відповідач мав доступ до всіх податкових накладних, що зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку та міг пересвідчитися у господарських операціях та внесення відповідних показників до податкових декларацій позивачем.

Позивач також вважає неправомірним висновок відповідача про те, що запаси палива на момент припинення підприємницької діяльності не використовувались платником податків в господарських операціях та були відсутні в залишках товару на момент припинення діяльності на суму ПДВ 384 702,00 грн, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування, виключення становлять лише фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування та відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій, у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР зобов`язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством. Водночас на законодавчому рівні порядок обліку товарних запасів встановлено виключно для юридичних осіб, оскільки відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з 26.10.2005 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.

24.11.2005 ФОП ОСОБА_1 зареєстрований платником податку на додану вартість, 31.01.2018 - анульовано реєстрацію позивача як платника податку на додану вартість.

Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 були: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.

31.01.2018 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача за його власним рішенням (запис 2065006[телефон приховано]).

27.09.2021 позивач знову був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.

24.11.2021 припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 .

На підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, статті 79 пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 13 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464-VI), наказу від 05.01.2024 №19-п, виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання платником податків норм податкового та валютного законодавства за періоди з 01.01.2017 по 31.01.2018 та з 27.09.2021 по 24.11.2021, правильності нарахування обчислення та сплати ЄСВ за періоди з 01.01.2017 по 31.01.2018 та з 27.09.2021 по 24.11.2021, за результатами якої складено Акт від 20.02.2024 №13762/Ж5/26-15-24-02-07/ НОМЕР_1 (Акт перевірки).

За висновками акта перевірки констатовано, що ОСОБА_1 порушено вимоги:

- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пунктів 177.5, 177.11 статті 177 Податкового кодексу України - не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2021 рік до ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві; пункту 177.1, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, а саме: ОСОБА_1 занижено податкові зобов`язання із податку на доходи фізичних осіб за період 01.01.2017 по 31.01.2018, що складає 899 862,48 грн, в т.ч. за 2017 рік 865 391,24 грн та за 2018 рік 34471,24 грн;

- пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: занижено податкові зобов`язання по військовому збору, що підлягає сплаті до бюджету за період 01.01.2017 по 31.01.2018 у загальному розмірі 74 988,54 грн, в т.ч. за 2017 рік 72115,94 грн та за 2018 рік - 2872,60 грн;

- абзацу 3 пункту 8 статті 9 Закону №2464, а саме: не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за період 01.01.2017 по 31.01.2018 у загальному розмірі 108618,84 грн, в т.ч. за 2017 рік - 97152 грн та за 2018 рік -11466,84 грн;

- пункту 198.5 статті 198, пунктів 199.1, 199.4, 199.5 статті 199 ПК України, а саме: занижено зобов`язання із податку на додану вартість за січень 2018 року на 384 702,00 грн;

- пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України - не зареєстровано податкових накладних на суму 406 022 грн, в т.ч. на 31.01.2018 на суму 406 022 грн;

- пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України - не надано службовим особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

За висновками, викладеними в Акті перевірки, контролюючим органом винесено:

- податкове повідомлення-рішення (Форма «ПС») ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 21919240207 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1020,00 грн за порушення пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України в частині ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, за період з 01.01.2017 по 31.01.2018;

- податкове повідомлення-рішення (Форма «Р») ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 21916240207 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» (ПДВ) на 480 877,50 грн, у т.ч. 384 702,00 грн за податковим зобов`язанням і 96 175,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), за порушення пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1. пункту 199.4, пункту 199.5 статті 199 Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов`язань з ПДВ за січень 2018 року в сумі 385 857,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення (Форма «Н») ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 21899240207 про застосування штрафу в сумі 203 011,00 грн за відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) упродовж передбаченого пунктом 120.2 статті 120 Податкового кодексу України строку податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних на суму ПДВ у розмірі 406 022,00 грн за період з 01.01.2017 по 31.01.2018;

- податкове повідомлення-рішення (Форма «Р») ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024-№ 21902240207 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» (далі - ПДФО) на 1 124 828,10 грн, у т.ч. 899 862,48 грн за податковим зобов`язанням і 224 965,62 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), за порушення пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з ПДФО за період з 01.01.2017 по 31.01.2018, у т.ч. за 2017 рік - 691 528,95 грн та за 2018 рік - 21 502,49 грн;

- податкове повідомлення-рішення (Форма «Р») ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 21905240207 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» (ВЗ) на 93 735,68 грн, у т.ч. 74 988,54 грн за податковим зобов`язанням і 18 747,14 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), за порушення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов`язань з ВЗ за період з 01.01.2017 по 31.01.2018, у т.ч. за 2017 рік 72 115,94 грн та за 2018 рік - 2 872,60 грн ;

- вимогу ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № Ф-21910 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ) у сумі 108 618,84 грн (Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.03.2024 № Ф-21910);

- рішення ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 21913240207 про застосування штрафних санкцій у розмірі 54 309,42 грн, що становить 50% від донарахованого за період з 01.01.2017 по 31.01.2018 ЄСВ в сумі 108 618,84 грн, у т.ч. за 2017 рік - 97 152,00 грн та за січень 2018 року - 11 466,84 грн, за порушення абзацу третього пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Крім того, 21.05.2024 ОСОБА_1 отримано засобами поштового зв`язку:

- податкову вимогу (Форма «Ф») ГУ ДПС у м. Києві від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 про сплату податкового боргу з Детальним розрахунком суми податкового боргу до неї (Додаток 2 до Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30.06.2017 № 610, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.07.2017 за № 902/30770, далі - Порядок направлення податкових вимог № 610 від 30.06.2017), наявного станом на 08.05.2024, в сумі 2 455 583,46 грн, у т.ч. 1 354 768,03 грн податкових зобов`язань, 544 148,64 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та 556 666,79 грн пені (Податкова вимога про сплату податкового боргу від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615);

- рішення ГУ ДПС у м. Києві від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 про опис майна у податкову заставу (Додаток 1 до Порядку застосування податкової застави податковим органом (пункт 1 розділу II), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 16.06.2017 № 586, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.07.2017 за № 859/30727, далі Порядок застосування податкової застави № 586 від 16.06.2017) (Рішення про опис майна від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615).

Не погодившись із прийнятими ГУ ДПС у м. Києві на підставі Акта перевірки податковими повідомленнями-рішеннями від 21.03.2024, №№ 21905240207, 21916240207, 21919240207, 21902240207, 21899240207, вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 21.03.2024 № Ф-21910 і Рішенням про застосування штрафних санкцій від 21.03.2024 № 21913240207, ОСОБА_1 оскаржив їх в адміністративному порядку, подавши до Державної податкової служби України (далі ДПС) відповідну скаргу, за наслідками розгляду якої ДПС були прийняті 11.06.2024:

- рішення № 17487/6/99-00-06-01-03-06 про відмову у поновленні пропущеного строку на подання в адміністративному порядку Скарги від 23.05.2024 № 20821/6 на ППР ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024, №№ 21905240207, 21916240207, 21919240207, 21902240207, 21899240207 (Рішення від 11.06.2024 № 17487/6/99-00-06-01-03-06);

- рішення № 17524/6/99-00-06-01-03-06 про залишення без розгляду скарги від 23.05.2024 № 20821/6 на ППР ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2024, №№ 21905240207, 21916240207, 21919240207, 21902240207, 21899240207 (Рішення від 11.06.2024 № 17524/6/99-00-06-01-03-06);

- рішення № 17442/6/99-00-06-02-01-06 про залишення без розгляду Скарги від 23.05.2024 № 20821/6 на вимогу ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 21.03.2024 № 1-21910 та Рішення ГУ ДПС у м. Києві про застосування штрафних санкцій від 21.03.2024 № 21913240207 (Рішення від 11.06.2024 № 17442/6/99-00-06-02-01-06).

У подальшому, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення податкової перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність прийнятих за її висновками податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 160/2552/21 Верховний Суд зауважив, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формального порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

За нормами пункту 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Пунктами 78.1.7, 78.4-78.9 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з абзацом 3 пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у підпункті 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, проводиться у строк, визначений абзацом першим цього пункту, за наявності за два останні календарні роки одночасно таких умов: платником податку подано податкову декларацію про відсутність доходів від провадження господарської діяльності; платник податку не зареєстрований як платник податку на додану вартість; в контролюючих органах відсутня податкова інформація щодо: використання платником податку найманої праці фізичних осіб; відкритих платником податку рахунків у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг/електронних гаманцях в емітентах електронних грошей.

Позивач посилається на те, що відповідачем порушено, встановлений пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України порядок вручення запитуваних документів та направлення наказу про проведення перевірки, оскільки такі були направлені на податкову адресу, яка не є його місцем проживання.

Визначаючись щодо обґрунтованості доводів позивача в цій частині, суд виходить із наступного.

За правилами пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Згідно матеріалів справи, всі пов`язані з проведенням спірної перевірки документи направлялися відповідачем на податкову адресу ОСОБА_1 , яка вказана в інформаційних базах даних ДПС як АДРЕСА_1 .

За приписами пунктів 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України зазначені документи саме у паперовому форматі вважаються належним чином врученими позивачу. А отже, перед початком перевірки, контролюючим органом виконано умову, викладену в абзаці першому пункту 79.2 статті 79 ПК України в частині вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Стосовно тверджень позивача про відсутність у нього обов`язку повідомляти відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки у зв`язку з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про припинення ним підприємницької діяльності, слід вказати на наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 №822 затверджено Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, яке розроблено відповідно до статей 63 та 70 глави 6 розділу II Податкового кодексу України з метою визначення єдиної методики реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) та регулює відносини, що виникають при реєстрації фізичних осіб, які є громадянами України, іноземцями та особами без громадянства

Державний реєстр створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Цим Положенням, серед іншого визначаються, порядок та процедура повідомлення фізичної особи - платника податків про мету збору персональних даних, їх склад, а також про її права та обов`язки як суб`єкта персональних даних (частини перша-третя розділу І вказаного Положення).

Згідно із пунктом 1 розділу ІІ Положення усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.

За нормами пунктів 1, 2 Розділу ІХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки або Повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання Заяви за формою № 5ДР (додаток 12) або Заяви за формою № 5ДРП (додаток 13) відповідно.

Фізичні особи подають зазначені заяви особисто або через представника до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а у разі зміни місця проживання - до контролюючого органу за новим місцем проживання. Фізичні особи, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання, подають зазначені заяви особисто або через представника до будь-якого контролюючого органу.

Отже, процедура внесення змін до Державного реєстру та даних облікової картки пов`язується саме із виконанням фізичною особою як платником податків свого обов`язку щодо звернення до контролюючого органу із відповідною заявою за формою № 5ДР і така процедура поширюється на усіх фізичних осіб - громадян України незалежно від їх місця проживання та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про припинення їх підприємницької діяльності.

Натомість, судом установлено відсутність доказів звернення позивачем до податкового органу з відповідною заявою про внесення (до облікової картки платника - фізичної особи) відомостей щодо зміни даних щодо місця проживання.

Відсутність позивача за податковою адресою, відсутність у нього доступу до електронного кабінету платника податків є виключно його суб`єктивними обставинами (обставинами особистого характеру), які ніяк не створюють у законодавстві для нього особливих умов щодо здійснення контролюючим органом відносно нього процедур, що передують проведенню документальних перевірок, процедур проведення перевірки, оформлення та реалізації її результатів, оскільки це суперечило б принципу рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Невиконання платником податків обов`язку щодо повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси позбавляє його можливості посилатися у спорі з контролюючим органом, що документи, правомірності яких стосується спір, не були йому вручені, якщо буде встановлено, що документи були направлені в установленому законом порядку на його податкову адресу, навіть у випадку повернення цих документів підприємством поштового зв`язку через неможливість їх вручення.

Такий правовий наслідок висновується з норми пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України.

Однак, цей наслідок не може бути поширений на випадок, коли контролюючий орган володіє достовірною інформацією про зміну платником місця проживання.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.06.2020 у справі №826/11455/15.

Поряд з цим у постанові від 03.09.2026 у справі № 520/29086/24 Верховний Суд зауважив, що обов`язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього. Добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. Неотримання платником податків копії наказу та повідомлення про проведення перевірки надісланим контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення не свідчить про невиконання відповідачем обов`язку встановленого податковим законодавством щодо своєчасного та належного повідомлення платника податків про проведення перевірки.

Цей висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформульованою, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі №360/4692/19, від 17.03.2021 у справі №823/1606/17.

Порядок зняття з обліку платників податків у контролюючих органах визначено розділом ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов`язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою- підприємцем за його рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою (абзац перший підпункту 1 пункту 11.18 розділу XI Порядку №1588).

Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності (абзац перший підпункту 6 пункту 11.18 розділу XI Порядку №1588).

Таким чином, враховуючи приписи пунктів 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що у діях відповідача відсутнє порушення, яке полягає у неналежному направленні позивачу запитуваних документів та врученні направлення та наказу на перевірку.

Щодо тверджень позивача про порушення строків давності, встановлених законом на проведення перевірки, суд виходить із такого.

У відповідності до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За змістом положень статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України встановлено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

За визначенням у пункті 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно зі статтею 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Приписами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сплачуючи податкові зобов`язання за межами вказаного строку платник податків неналежно виконує вимоги ПК України, що становить закінчене податкове правопорушення.

Поряд з цим, загальне правило, що визначає темпоральні межі реалізації контролюючим органом своїх владних повноважень, закріплене у пункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Так, за змістом вказаної правової норми, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації)

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

За приписами пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:

- податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано;

- посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Контролюючий орган має право проводити перевірку з питань дотримання вимог статті 39-3 цього Кодексу фінансовими агентами та власниками рахунків та визначати суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) у випадках та розмірах, визначених цим Кодексом, не пізніше 1825 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання звіту про підзвітні рахунки, а якщо відповідний звіт був поданий пізніше - за днем його фактичного подання. Строк давності, визначений цим абзацом, не застосовується щодо перевірки фінансового агента, який не подав звіт про підзвітні рахунки за звітний період у визначеному цим Кодексом порядку.

Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого:

- платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні;

- контролюючому органу згідно із законом та/або рішенням суду заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків;

- контролюючим органом зупинено, продовжено, перенесено строки проведення перевірки у порядку, передбаченому статтями 44, 82 та 85 цього Кодексу або Митним кодексом України;

- контролюючий орган не може провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у зв`язку із: складанням акта про неможливість проведення перевірки (крім випадку визнання незаконними дій із складання такого акта);

- недопущенням платником податків посадових осіб контролюючого органу до перевірки при дотриманні умов контролюючим органом.

У разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування

Граничні строки для подання податкової декларації, скарги про перегляд рішень контролюючого органу, заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу за письмовою заявою платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

- перебував за межами України; перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

- перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

- мав обмежену свободу пересування у зв`язку з ув`язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

- був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

- платників податків фізичних осіб;

- посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

Порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Тобто, пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено застосування строку давності 1095 днів, і зазначено, що цей строк застосовується податковим органом у випадку проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем самостійно задекларовано суми податкових зобов`язань, а контролюючим органом не проводилась перевірка подачі декларації і правильність задекларованих показників, а відтак, граничний строк подання податкової декларації не має жодного значення у цьому спорі.

Натомість застосуванню підлягає лише строк давності 1095 днів, на який є посилання у пункті 76.3 статті 76, статтях 113, 114, 115 Податкового кодексу України.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою в постановах Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 600/765/20-а та від 12.02.2026 у справі № 160/15129/24.

Поряд із цим, у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №440/4414/18 вказано, що після закінчення строку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, контролюючому органу заборонено як донарахувати платникам податків грошові зобов`язання, так і проводити перевірку правильності відображення в податковому обліку таких зобов`язань загалом. При цьому, визначаючи граничний строк, протягом якого контролюючий орган має право визначити суму грошових зобов`язань - 1095 днів, законодавець пов`язав початок його перебігу із граничною (фактичною) датою подачі податкової декларації (уточнюючого розрахунку), а закінчення - з днем прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення.

Як підтверджується матеріалами справи і не заперечується учасниками справи, позивач звітував поквартально.

Відповідно до підпункту 49.18.2 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Отже, у спірних правовідносинах строк, передбачений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України спливав не пізніше закінчення 1095-го дня, обчисленого з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання відповідної податкової декларації, який, своєю чергою, становить 40 календарних днів після останнього календарного дня відповідного звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивачем за 2017 звітний (податковий) рік були подані в електронній формі Податкові декларації про майновий стан і доходи:

- звітна від 09.02.2018, прийнята ДПС 09.02.2018, реєстраційний № [номер приховано];

- уточнююча від 01.03.2018, прийнята ДПС 02.03.2018, реєстраційний № [номер приховано].

Таким чином, перебіг 1095-денного строку для проведення відповідачем перевірки ФОП за 2017 звітний (податковий) рік (за період з 01.01.2017 по 31.12.2017) розпочався з дня, наступного за фактичним днем подання позивачем уточнюючої податкової декларації про майновий стан і доходи з 03.03.2018, і мав закінчитися 01.03.2021.

Останнім базовим податковим (звітним) періодом для подання Податкової декларації про майновий стан і доходи був період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду (з 01.01.2018), до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності (до 31.01.2018), тобто І квартал 2018 року.

За останній базовий податковий (звітний) період 10.05.2018 була подана в електронній формі звітна Податкова декларація про майновий стан і доходи за І квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018), прийнята ДПС 10.05.2018, реєстраційний № 32895742.

Звідси, перебіг 1095-денного строку для проведення відповідачем перевірки ФОП за 1 квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018) розпочався з дня, наступного за граничним (фактичним) днем подання позивачем звітної Податкової декларації про майновий стан і доходи № 32895742 від 10.05.2018 з 11.05.2018, і мав закінчитися 09.05.2021.

Утім, згідно тверджень відповідача, наведене загальне правило не діяло у спірний період у незмінному вигляді, позаяк його перебіг зупинявся під впливом карантинного та воєнного режимів.

18.03.2020 набрав чинності Закон України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктами 52-1 - 52-5.

Зокрема, згідно із пунктом 52-2 Податкового кодексу України установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту: установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий - четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим - десятим.

29.05.2020 набрав чинності Закон України від 13.05.2020 №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок (крім чітко визначеного переліку видів перевірок) на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

В той же час, як зазначалося вище, пункт 52-2. підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України містить винятки щодо встановлення мораторію на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по 31.05.2020, зокрема документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців» від 14.07.2020 № 786-IX у пункт 52-2 підрозділу 10 внесено зміни, в абзаці третьому слово і цифри «підпунктом 78.1.8» замінено словами і цифрами «підпунктами 78.1.7 та 78.1.8».

Таким чином, мораторій на проведення документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, і, відповідно, період зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України, тривали з 18.03.2020 до 08.08.2020 - 143 календарні дні, які не враховуються при обчисленні 1095-денного строку давності, встановлено пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Отже, відповідач мав право провести документальну позапланову перевірку з підстав, передбачених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та самостійно визначити суму грошових (податкових) зобов`язань позивачу:

- за 2017 рік (за період з 01.01.2017 по 31.12.2017) згідно з Податковою декларацією про майновий стан і доходи № [номер приховано] від 02.03.2018 - не пізніше 22.07.2021 (у строки з 03.03.2018 по 17.03.2020 та з 08.08.2020 по 22.07.2021);

- за І квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018) згідно з Податковою декларацією про майновий стан і доходи № 32895742 від 10.05.2018 не пізніше 29.09.2021 (у строки з 11.05.2018 по 17.03.2020 та з 08.08.2020 по 29.09.2021).

При цьому, як обґрунтовано зазначено позивачем, дія пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ зупинена Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, з урахуванням Закону 14.07.2020 № 786-IX, після закінчення 1095 денного строку, для проведення відповідачем перевірки позивача.

Посилання відповідача, як на підставу зупинення строків давності, на підпункт 69.9 пункту 69 підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України є помилковим, з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» від 03.03.2022 року № 2118-ІХ, який набрав чинності 07.03.2022, було доповнено Підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пунктом 69 такого змісту:

« 69. Установити, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

69.9. Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

Тобто, з 07.03.2022 законом було установлено зупинення перебігу строків визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В подальшому, до вказаного підпункту 69.9. вносилися зміни про які наголошує відповідач, однак як вже зазначалося, відповідач мав право провести документальну позапланову перевірку з підстав, передбачених підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, та самостійно визначити суму грошових (податкових) зобов`язань позивачу за 2017 рік (за період з 01.01.2017 по 31.12.2017) не пізніше 22.07.2021, а за І квартал 2018 року (за період з 01.01.2018 по 31.01.2018) не пізніше 29.09.2021.

Відповідно, зупинення з 07.03.2022 перебігу строків, відбулося після закінчення визначених строків для проведення відповідачем перевірки позивача, тому вказане зупинення не розповсюджується на правовідносини сторін, строк давності яких сплинув 29.09.2021.

Отже, контролюючим органом призначено та проведено документальну позапланову невиїзну перевірку поза межами строків встановлених статтею 102 Податкового кодексу України, та як наслідок не визначено самостійно суму грошових зобов`язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, а відповідно до другого речення абзацу першого пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 у справі №640/32632/20 зазначив, що податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням цього суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Подібні висновки застосовані Верховним Судом і у постановах від 18ю03.2026 у справі № 160/11095/23, від 18.04.2022 у справі №440/6887/20 від 10.11.2022 в справі №440/1074/21 та від 11.05.2023 в справі №500/5559/21.

Отже, за сталою та послідовною практикою Верховного Суду встановлена судами протиправність наслідків податкової перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою та самостійною підставою для скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень, з огляду на що до аналізу решти доводів позовної заяви та відзиву не переходить.

Такі правові висновки відповідають доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

За вказаних обставин є неправомірними та підлягають скасуванню всі рішення відповідача, прийняті за результатами перевірки, оформленої Актом від 20.02.2024 №13762/Ж5/26-15-24-02-07/3019116919.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними бездіяльності відповідача з непроведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за період з 01.01.2017 по 31.01.2018 з підстав, передбачених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у межах встановленого абзацом першим пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України строку давності та дій відповідача, пов`язаних з виданням наказу від 05.01.2024 № 19-п та направленням повідомлення від 05.01.2024 № 2/26-15-24-02-07 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача й оформлення її результатів актом перевірки від 20.02.2024, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи встановлено, що відповідачем не дотримано строку давності проведення перевірки, передбаченого пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, що й слугувало підставою для скасування рішень, прийнятих за результатами перевірки, що є достатнім способом захисту порушеного права позивача.

Слід також звернути увагу, що повноваження адміністративного суду визначені у статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої 245 Кодексу адміністративного судочинства України вказаної статті у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, згідно із пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що суд у разі визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, з метою поновлення порушених прав позивача повинен зобов`язати останнього прийняти певне рішення або вирішити питання з приводу якого позивач звернувся до відповідача.

Між тим, позов не містить вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії.

З огляду на зазначене, суд вважає, що прийняття рішення про визнання неправомірними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання вчинити дії спрямовані на усунення порушення прав особи, не можна вважати ефективним захистом права.

У зв`язку із цим, суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

За положеннями частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За правилами частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що Адвокатським бюро «Гончар та партнери» (бюро), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (клієнт/позивач), з іншої сторони, було укладено Договір №27/08 про надання правничої (правової) допомоги, у відповідності до пункту 1.1 якого бюро зобов`язується надавати клієнту правничу (правову) допомогу в об`ємах та у строки, що передбачені цим Договором, а клієнт надавати бюро всі необхідні для виконання Договору матеріали, інформацію, документацію тощо, прийняти і оплатити надану правничу (правову) допомогу в розмірах, порядку і формах, передбачених цим Договором.

Згідно із пунктом 1.2 Договору, клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов`язання:

«Підпункт 1.2.1 Проаналізувати матеріали документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотриманням законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за періоди з 01.01.2017 по 31.01.2018 та з 27.09.2021 по 24.11.2021.

Підпункт 1.2.2 Надати консультацію Клієнту та рекомендації щодо правової позиції.

Підпункт 1.2.3 Підготувати позовну заяву до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування ППР від 21.03.2024, №№ 21905240207, 21916240207, 21919240207, 21902240207, 21899240207, Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.03.2024 № Ф-21910, Рішення про застосування штрафних санкцій від 21.03.2024 № 21913240207, Податкової вимоги від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 про сплату податкового боргу i Рішення від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 про опис майна у податкову заставу, визнання незаконними бездіяльності та дій контролюючих органів з прийняття інших рішень».

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість 1 години правничої допомоги становить 2 000,00 грн, без ПДВ.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що сторони домовилися, що вартість правничої допомоги, передбаченої підпунктами 1.2.1 та 1.2.3 пункту 1.2. Договору, становить:

- правовий аналіз матеріалів документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотриманням законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за періоди з 01.01.2017 по 31.01.2018 та з 27.09.2021 по 24.11.2021, 4 години робіт, вартість 8 000,00 грн без ПДВ;

- надання консультації Клієнту та рекомендації щодо правової позиції 1 година робіт вартість 2 000,00 грн без ПДВ.

- підготовка позовної заяви до ГУ ДПС у м. Києві 15 годин робіт, вартість 30 000,00 грн.

Згідно із пунктом 3.4 Договору виконані роботи оформлюються Актом надання послуг, який підписується Сторонами. Одностороння відмова від підписання Акта надання послуг не допускається. У разі не повернення Клієнтом підписаного Акта надання послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання, роботи вважаються такими, що прийняті. 02.09.2024 між бюро та клієнтом був підписаний Детальний опис робіт (надання послуг) по Договору №27/08 про надання правничої (правової) допомоги від 27.08.2024, 03.09.2024 між сторонами був підписаний Акт надання послуг №51 на суму 40 000,00 грн.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на суму 40000,00 грн додано до матеріалів справи платіжну інструкцію від 09.09.2004 про надходження суми 40 000.00 грн та заяву про призначення платежу від 09.09.2024.

Відповідачем подано заяву про зменшення витрат на правничу допомогу.

Згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 у справі № 814/698/16.

Отже, суд зобов`язаний перевірити обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу та їх пропорційність до предмета спору.

Також суд зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 91919350), за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу, згідно норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог в сумі 30 000 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 21902240207, № 21905240207, № 21916240207, № 21899240207, № 21919240207.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № Ф-21910 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 21913240207 про застосування штрафних санкцій.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 09.05.2024 № 0[телефон приховано]-2615 про опис майна у податкову заставу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 : місце проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 30000 грн (тридцять тисяч гривень), а також витрати на правничу допомогу у сумі 20 000 грн (двадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.