КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 року справа №320/21153/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16 ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування періоду роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 до страхового стажу.
- Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 01.02.1993 по 18.09.1998 до страхового стажу та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 29.12.2025.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 30.07.2024 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Як зазначає позивач, згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 06.02.2026 № 8603-2250/Г-02/8-2600/26, під час призначення пенсії до його страхового стажу не зараховано період роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 у зв`язку з тим, що запис № 11 у трудовій книжці містить виправлення дати прийняття на роботу, що, на думку відповідача, не відповідає вимогам Інструкції № 58. При цьому відповідач не вбачає підстав для зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу. Позивач вважає дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 протиправними, у зв`язку з чим просить суд визнати такі дії протиправними, зобов`язати відповідача зарахувати зазначений період роботи до страхового стажу та провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 29.12.2025. На переконання позивача, неврахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу свідчить про незаконне втручання у його право на мирне володіння майном та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Щодо позиції відповідача Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві суд встановив, що у вказаний строк представник не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.
У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 22.05.2026 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.
Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.
Будь-яких заяв від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Водночас суд вважає необхідним зазначити, що 03.06.2026 відповідач надав необхідні докази витребувані ухвалою суду, а саме: належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 30.07.2024 отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із записами № 9- 11 трудової книжки, 01.06.1991 ОСОБА_1 зараховано на посаду старшого техніка до Науково-виробничого підприємства «Модел» на підставі наказу від 31.05.1991 № 9/91. 01.02.1993 його звільнено з цієї посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 01.02.1993 № 4/93. Цього ж дня, 01.02.1993, його прийнято на посаду комерційного директора Малого колективного підприємства «Блокхарт» на підставі наказу від 11.03.1993 № 6, про що 11.03.1993 внесено запис № 11 до трудової книжки.
Відповідно до записів № 12- 14 трудової книжки, 18.09.1998 ОСОБА_1 звільнено з Малого колективного підприємства «Блокхарт» за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 18.09.1998 № 21-к. Надалі, 01.10.1998, його прийнято на роботу за сумісництвом на посаду комерційного директора на підставі наказу від 01.07.1996 № 21, а 28.01.1999 звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 28.12.1998 № 5-к. Дати та реквізити наказів наведено відповідно до записів у трудовій книжці.
Як зазначено у відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 06.02.2026 № 8603-2250/Г-02/8-2600/26, під час призначення пенсії ОСОБА_1 не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998, оскільки запис № 11 у трудовій книжці містить виправлення дати прийняття на роботу, що, за позицією відповідача, не відповідає вимогам Інструкції № 58. У зазначеній відповіді також вказано на відсутність підстав для зарахування цього періоду до страхового стажу.
Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.03.2026 № 2250/Г-2600-26, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 30.07.2024 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. При цьому період роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 до страхового стажу не зараховано з підстав, викладених у відповіді від 06.02.2026.
Відповідно до розрахунку стажу за формою РС-право, за даними щодо ОСОБА_1 , дата народження якого - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а дата призначення пенсії - 30.07.2024, загальний страховий стаж з урахуванням перетину періодів становить 35 років 4 місяці 10 днів, додатковий стаж - 6 років, а загальний стаж для розрахунку пенсії - 41 рік 4 місяці 10 днів, що відповідає 496 місяцям.
Позивач вважає дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 протиправними та просить суд визнати такі дії протиправними, зобов`язати відповідача зарахувати зазначений період роботи до страхового стажу й провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 29.12.2025.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Щодо незарахування періоду з 01.02.1993 по 18.09.1998, внаслідок недоліків трудової книжки позивача, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Підставою відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи у зв`язку з неналежним оформленням трудової книжки, суд не може визнати правомірними з огляду на те, що громадянин не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.
Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.
Судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_2 , яка, крім іншого, подавалася відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії.
Вказана трудова книжка містить записи про роботу позивача у спірному періоді з 01.02.1993 по 18.09.1998, зокрема запис № 11 про прийняття на посаду комерційного директора Малого колективного підприємства «Блокхарт» з 01.02.1993.
Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.
Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Поряд з цим, як визначено статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У даному адміністративному спорі відповідач поставив під сумнів належність оформлення запису № 11 у трудовій книжці позивача, у зв`язку з чим не було зараховано до страхового стажу період роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998, оскільки зазначений запис містить виправлення дати прийняття на роботу, що, на думку відповідача, не відповідає вимогам Інструкції № 58.
Разом із цим, однією з підстав для призначення пенсії є наявність відповідного страхового стажу. У спірному випадку запис у трудовій книжці позивача містить відомості про прийняття на роботу до Малого колективного підприємства «Блокхарт» на посаду комерційного директора з 01.02.1993 та про звільнення з цього підприємства 18.09.1998. Водночас відповідач не зарахував зазначений період роботи до страхового стажу з огляду на виправлення в даті прийняття на роботу.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.
У постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства.
Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.
Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки, якими посвідчено страховий стаж позивача не містять недоліків, через які неможливо встановити факт її належності позивачу та роботи на відповідних посадах, у відповідному підприємстві, в зазначений період часу.
Окрім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Зазначене свідчить, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Суд зазначає, що в силу наведених вище норм, необхідність підтверджувати трудовий стаж іншими, ніж трудова книжка, документами, виникає лише у разі якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Незарахування спірного періоду роботи позивача до її страхового стажу суперечить принципу правової визначеності, який є одним з елементів верховенства права та згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Оцінюючи доводи відповідача, суд зазначає, що підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 стало виправлення дати прийняття на роботу в записі № 11 трудової книжки ОСОБА_1 , яке, на думку відповідача, не відповідає вимогам Інструкції № 58.
Водночас трудова книжка позивача містить запис про прийняття його на посаду комерційного директора Малого колективного підприємства «Блокхарт» з 01.02.1993, а також запис про звільнення з цього підприємства 18.09.1998. Отже, у трудовій книжці наявні відомості про трудову діяльність позивача протягом спірного періоду.
При цьому суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за належність ведення кадрової документації роботодавцем, зокрема за правильність оформлення записів у трудовій книжці, оскільки відповідні обов`язки покладені на роботодавця. Саме по собі виправлення дати прийняття на роботу в записі трудової книжки не може покладати на позивача негативні наслідки у вигляді незарахування періоду його трудової діяльності до страхового стажу за відсутності доказів недостовірності відомостей про роботу.
За таких обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 є протиправними, оскільки незарахування зазначеного періоду з підстав виправлення дати прийняття на роботу в трудовій книжці покладає на позивача негативні наслідки недоліків оформлення кадрової документації, за ведення якої він не відповідає.
Щодо вимоги позивача про проведення перерахунку пенсії.
Частиною першою статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду України в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України, який не пізніше десяти днів із дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 30.07.2024 отримує пенсію. Водночас під час призначення пенсії відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 з підстав наявності виправлення дати прийняття на роботу в записі № 11 трудової книжки.
Оскільки незарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача є протиправним, позивач має право на врахування цього періоду під час визначення його пенсійних прав.
З огляду на наведене, з метою ефективного поновлення порушеного права позивача суд доходить висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 та провести перерахунок пенсії з урахуванням зазначеного періоду.
Щодо позовної вимоги про виплату недоотриманих сум пенсії суд зазначає таке.
Оскільки на час розгляду справи перерахунок пенсії позивача з урахуванням спірного періоду роботи не проведено, визначення суми недоотриманої пенсії є передчасним. Відтак вимога про виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 29.12.2025, задоволенню не підлягає, оскільки судовому захисту підлягають порушені права, а не права, порушення яких може виникнути в майбутньому.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Судові витрати по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня, 20 коп.), що підтверджується платіжною інструкцією від 07.03.2026року, копія якої долучена до матеріалів справи.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16 ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування періоду роботи з 01.02.1993 по 18.09.1998 до страхового стажу.
3. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 01.02.1993 по 18.09.1998 до страхового стажу та провести перерахунок пенсії з урахуванням зазначеного періоду та раніше виплачених сум, починаючи з 29.12.2025.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16 ЄДРПОУ 42098368).
5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.