Судові рішення

Постанова № 140714307 у справі № 523/15568/25 від 08.09.2026

Постанова від 08.09.2026 у цивільній справі № 523/15568/25 (категорія «Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)»). Суд: Одеський апеляційний суд, суддя Таварткіладзе О. М.

Справа№ 523/15568/25
СудОдеський апеляційний суд
СуддяТаварткіладзе О. М.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяІнші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата ухвалення08.09.2026
Надійшло до реєстру20.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140714307

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Номер провадження: 22-ц/813/4828/26

Справа № 523/15568/25

Головуючий у першій інстанції Боков О. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: старший державний виконавець Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Наталя Вячеславівна, Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Пересипського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Н.В.

В обґрунтування скарги зазначив, що судовим наказом Пересипського районного суду м. Одеси від 01.08.2025 року №523/15568/25 постановлено стягнути з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (ЄДРПОУ: 00206539) на його користь заборгованість з нарахованої та не виплаченої заробітної плати, з урахуванням податків і зборів у розмірі 119 208,82 грн.

З метою виконання зазначеного судового наказу скаржник звернувся до Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) і постановою старшого державного виконавця Південного відділу ДВС Терещенко Н.В. від 13.08.2025 року було відкрито виконавче провадження №78844682 з виконання вказаного рішення суду.

Того ж дня, державним виконавцем прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій виконавчого провадження №78844682, посилаючись на пункт 12 ч. 1ст. 34 та ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з включенням єдиного майнового комплексу боржника - АТ «Одеський припортовий завод» до переліку об`єктів великої приватизації.

ОСОБА_1 не погоджується з рішенням старшого державного виконавця Південного відділу ДВС Терещенко Н.В. від 13.08.2025 року про зупинення виконавчого провадження №78844682. На думку скаржника, зазначене рішення є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на нижченаведене.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

АТ «Одеський припортовий завод» тривалий час перебуваючи у стадії приватизації, протягом цього періоду здійснювало виплати заробітної плати працівникам та виконувало інші фінансові зобов`язання. Це свідчить, що сама приватизація не перешкоджає виконанню судових рішень про стягнення заробітної плати. Вимоги працівників щодо її виплати мають пріоритет перед іншими платежами (ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці», ч. 5 ст. 97 КЗпП України).

Отже, на думку скаржника, застосування державним виконавцем положень пункту 12 частини першої статті 34 та частини сьомої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» в рамках даного виконавчого провадження, на думку скаржника, є необґрунтованим та передчасним. Обставини стягнення грошових коштів, що становлять заборгованість по заробітній платі, не мають зв`язку з відчуженням або передачею об`єкта приватизації, а отже, не створюють перешкод для проведення приватизаційних процедур. Тобто, як вважає скаржник, підстави для зупинення вчинення виконавчих дій виконавчого провадження №78844682 від 13.08.2025 відсутні.

Скаржник також зазначив, що затримка у виконанні судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати з АТ «Одеський припортовий завод» прямо суперечить конституційним гарантіям права на судовий захист, невиконання судового рішення у даній справі є неприпустимим порушенням його прав на судовий захист та справедливий суд, що і стало підставою для звернення до суду з вказаною скаргою.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд:

- визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Наталі Вячеславівни про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78844682 від 13.08.2025 року з примусового виконання судового наказу № 523/15568/25, виданого Пересипським районним судом м. Одеси, 01 серпня 2025 року;

- зобов`язати старшого державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Наталю Вячеславівну поновити та продовжити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78844682 від 13.08.2025 року з примусового виконання судового наказу № 523/15568/25, виданого Пересипським районним судом м. Одеси, 01 серпня 2025 року, до повного та належного виконання.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: старший державний виконавець Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Наталя Вячеславівна, Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», на дії та рішення державного виконавця - відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні скарги виходив виключно з імперативного формулювання пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» не врахувавши, що предмет примусового виконання у даній справі є заборгованість із заробітної плати, яка має особливий правовий та соціальний статус.

Разом з тим, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки тому, що заборгованість із заробітної плати не є комерційним чи господарським боргом , а становить виплату, від якої безпосередньо залежить можливість працівника забезпечити своє існування.

При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою індивідуальні обставини скаржника, зокрема те, що він є особою з інвалідністю 2 групи, для якого заробітна плата є основним і фактично єдиним джерелом засобів до існування. За таких умов невиплата присудженої заробітної плати та тривале зупинення виконавчих дій без визначеного без визначеного строку їх відновлення мають для скаржника істотно більш тяжкі наслідки, та безпосередньо впливають на можливість забезпечення базових життєвих потреб і підтримання належного стану здоров`я.

Отже, скаржник вважає що суд помилково прирівняв вимоги про виплату заробітної плати до звичайних майнових вимог, що призвело до неправильного застосування норм матеріально права.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 08.09.2026 року на 14:00 год. заінтересовані особи: старший державний виконавець Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Н.В., представник АТ «Одеський припортовий завод» не з`явилися, про причини неявки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.

Присутній у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 08.09.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за зміст. висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Н.В., щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78844682 від 13.08.2025 року, суд першої інстанції виходив з того, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності» від 16.01.2019 року №36-р прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій розміром 99,5667% статутного капіталу АТ "Одеський припортовий завод, зазначене Розпорядження міститься у вільному доступі на офіційному вебсайті за посиланням: https://akon.rada.gov.ua/laws/show/36-2019-%D1%80 тa станом на 13.08.2025 року - на час винесення державним виконавцем оспорюваної постанови було чинним, тож державний виконавець дійшов правильного висновку про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 62224029 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за потрібне зазначити наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Пересипського районного суду м. Одеси № 523/15568/25 від 01.08.2025 року стягнуто з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (ЄДРПОУ: 00206539) на користь скаржника, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість з нарахованої та не виплаченої заробітної плати, з урахуванням податків і зборів у розмірі 119 208,82 (сто дев`ятнадцять тисяч двісті вісім гривень 82 копійки) грн, а також, стягнуто з боржника на користь держави судовий збір у розмірі 302,80 грн (триста дві гривні 80 копійок).

Наказ набрав законної сили 01.08.2025 року.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 12.08.2025 року про примусове виконання рішення суду 13.08.2025 року постановою в.о. начальника відділу Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Н.В. відкрито виконавче провадження ВП № 78844682 з виконання судового наказу Пересипського районного суду м. Одеси № 523/15568/25 від 01.08.2025 року.

Разом з тим, 13.08.2025 року постановою в.о. начальника відділу Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Н.В. на підставі п. 12 ч.1 ст. 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження» було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового наказу Пересипського районного суду м. Одеси № 523/15568/25 від 01.08.2025 року до закінчення однорічного строку для завершення приватизації або до припинення приватизації Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод».

Згідно вищевказаної постанови державного виконавця, АТ "Одеський припортовий завод" є суб`єктом господарювання державного сектору економіки та перебуває на завершальній стадії приватизації, що здійснюється Фондом державного майна України - органом, уповноваженим управляти корпоративними правами держави у статутному капіталі АТ "Одеський припортовий завод" (державна частка становить 99,5667%).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 року № 36-р прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій розміром 99,5667% статутного капіталу АТ "Одеський припортовий завод. Зазначене Розпорядження КМУ від 16.01.2019 № 36-р «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності» міститься у вільному доступі на офіційному вебсайті за посиланням: https://akon.rada.gov.ua/laws/show/36-2019-%D1%80 тa станом на 13.08.2025 року є чинним.

Колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").

Положеннями ст. 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Предметом оскарження можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і приводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (ч. 5 ст. 26 Закону).

Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Посилаючись на дану обставину, в.о. начальником відділу Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Н.В. винесено оскаржувану постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписами статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах "Бурдов проти росії" від 07 травня 2002 року, "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, § 59); "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України", заява № 38722/02, § 75); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07, § 29).

Стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" (заява № 56849/00) від 29 червня 2004, "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Ураховуючи, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів вважає, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.

Висновок про те, що державне підприємство може бути звільнене від обов`язку виконувати судові рішення щодо виплати заробітної плати лише на підставі включення його до переліку об`єктів приватизації, не може вважатися пропорційним втручанням у право заявника. Такий підхід порушує принцип верховенства права та перетворює гарантії виконання судових рішень на ілюзорні.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 335/1961/23, в якій Верховний Суд зазначив, що втручання держави у право на мирне володіння майном в частині невиплати заробітної плати є непропорційним і не ґрунтується на законі. Суд прямо вказав на невідповідність пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" положенням статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України, та вирішив справу шляхом застосування норм Конституції як норм прямої дії.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди застосовують практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, право на виконання судового рішення є складовою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Шмалько проти України"), а невиплата заробітної плати, присудженої рішенням суду, становить втручання, несумісне з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справах "Бурдов проти росії", "Войтенко проти України").

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16 є помилковими, оскільки Верховний Суд у своїй постанові від 26 червня 2024 року у справі № 335/1961/23 прямо зазначив, що у справі № 908/1525/16 були встановлені відмінні обставини, а саме: спір стосувався стягнення комерційного боргу, а не заборгованості з заробітної плати, і тому висновки, викладені в ній, не можуть бути застосовані до правовідносин щодо стягнення коштів на користь фізичної особи за трудові відносини. Таким чином, ця постанова є нерелевантною для даної справи, адже правовідносини не є подібними.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для задоволення скарги, застосувавши при цьому норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Відповідно до положень статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення або зміни рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: старший державний виконавець Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Одеси) Терещенко Наталя Вячеславівна, Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» - задовольнити.

Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Наталі Вячеславівни про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78844682 від 13.08.2025 року з примусового виконання судового наказу № 523/15568/25, виданого Пересипським районним судом м. Одеси, 01 серпня 2025 року.

Зобов`язати старшого державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Наталю Вячеславівну поновити та продовжити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78844682 від 13.08.2025 року з примусового виконання судового наказу № 523/15568/25, виданого Пересипським районним судом м. Одеси, 01 серпня 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 15.10.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
08.09.2026 Постанова № 140166735 Одеський апеляційний суд
20.04.2026 Ухвала № 135880553 без тексту Одеський апеляційний суд
20.04.2026 Ухвала № 135880551 без тексту Одеський апеляційний суд
11.03.2026 Ухвала № 134724163 без тексту Одеський апеляційний суд
04.12.2025 Ухвала № 132617382 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси
26.08.2025 Ухвала № 130083657 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси
01.08.2025 Судовий наказ № 129292480 без тексту Пересипський районний суд міста Одеси

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 00206539. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг