Постанова № 140716121 у справі № 372/4262/25 від 08.07.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

___________________________________

Справа № 372/4262/25

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7448/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

за участю секретаря Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кухарука Владислава Олександровича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року (суддя Тиханський О.Б.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

установив:

у липні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідачку батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що з 28 лютого 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 . Рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/870/16-ц від 4 травня 2016 року шлюб з відповідачкою розірвано.

Позивач зазначав, що 10 червня 2016 року надав відповідачці згоду на тимчасовий вивіз дитини до Російської Федерації. У згоді було зазначено, що виїзд дитини за кордон дозволяється лише по 25 червня 2016 року. Однак, відповідачка після 25 червня 2016 року відмовилася повертати малолітнього ОСОБА_4 на територію України, у зв`язку із чим він ініціював судовий процес про повернення дитини на територію України відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Рішенням Центрального районного суду м. Новосибірська від 19 березня 2018 року

вирішено негайно повернути дитину в місце її постійного проживання на територію України та зобов`язано відповідачку протягом тижня передати дитину батьку - ОСОБА_1 .

Позивач посилався на те, що починаючи з 2018 року дитина постійно проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Всі питання щодо виховання, розвитку дитини вирішуються ним самостійно. Дитина знаходиться на повному його утриманні. Відповідачка постійно проживає за межами України, а її нечасті перебування в Україні обмежуються декількома тижнями.

Позивач вважав, що у правовідносинах, які виникли між відповідачкою та дитиною, наявні фактори, що свідчать про невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків щодо дитини, так як вона не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для духовного розвитку дитини, не займається вихованням дитини.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кухарук В.О. просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не врахував надані ним докази на підтвердження заявлених вимог; не врахував той факт, що відповідачка фактично самоусунулася від виховання дитини.

Представник позивача посилається на те, що судом не наведено мотивів відмови у врахуванні висновку органу опіки та піклування у частині доцільності позбавлення батьківських прав відповідачки, відмови у врахуванні думки дитини щодо позбавлення відповідачки батьківських прав.

Представник позивача зазначає, що відповідачка після розірвання шлюбу постійно проживає на території країни агресора - Російської Федерації, створила нову сім`ю та має дитину, а з 2018 року син постійно проживає із позивачем на території України.

Представник позивача звертає увагу на те, що 26 червня 2025 року позивача мобілізували до лав Збройних Сил України, а дитина залишилася проживати з бабусею. Однак, відповідачка жодного разу не відвідала дитину та не поцікавилася його життям без батька. Під час бесід працівника служби у справах дітей із дитиною, останній повідомив, що він проживає із бабусею, а матір іноді з ним спілкується у месенджері. Останній раз він фізично спілкувався (бачився) із матір`ю, коли вона приїжджала на похорон бабусі, її матері, у 2023 році.

Представник позивача зазначає, що син сторін не заперечує проти позбавлення матері батьківських прав, а відповідачка повідомила службу у справах дітей, що має іншу сім`ю та забирати дитину до себе не планує. Також, в матеріалах справи наявна довідка зі школи, у якій навчається дитина, з якої вбачається, що відповідачка за весь час навчання дитини не спілкувалася з вчителями, не цікавилася успіхами сина, не відвідувала батьківські збори.

Представник позивача вважає, що суду були надані належні докази, які підтверджують, що відповідачка протягом 8 років не цікавилася успіхами сина, не займалася його вихованням, що свідчить про систематичність невиконання нею своїх батьківських обов`язків щодо дитини.

Також представник позивача звертає увагу на твердження суду першої інстанції, що для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 остання мала ігнорувати заходи попередження, які до неї мусили застосовуватися. Між тим, судом першої інстанції не взято до уваги, що зазначене вище попередження може бути застосоване саме судом та у виняткових випадках, при наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Проте, діючий СК України не передбачає обов`язковості наявності такого попередження для позбавлення одного з батьків батьківських прав.

Представник позивача вважає, що відповідачка фактично самоусунулася від виховання дитини, не проявляє зі свого боку жодної ініціативи до виконання своїх батьківських обов`язків та не має жодного інтересу до участі у житті дитини, не проявляє ініціативи у спілкуванні з ним.

Також представник позивача звертає увагу суду на те, що позивач не може наразі піклуватися про дитину, оскільки перебуває на службі у Збройних Силах України. З урахуванням відсутності виховання з боку відповідачки, зазначена обставина створює ситуацію, коди дитина залишається без будь-якого піклування з боку обох батьків.

Представник позивача вважає, що позбавлення батьківських прав відповідачки відповідатиме найкращим інтересам дитина, оскільки на цій підставі позивач буде звільнений від проходження служби у лавах Збройних Сил України, що у свою чергу дозволить йому продовжити належне піклування та виховання дитини.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідачка ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася шляхом направлення судової повістки-повідомлення за наявною у матеріалах справи адресою проживання/перебування, однак судова повістка-повідомлення двічі повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», у судове засідання двічі не з`явились (с.с.185-186, 192-195).

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання/перебування відповідачки ОСОБА_2 .

Відповідно до вищезазначених норм процесуального права, відповідачка ОСОБА_2 була повідомлена належним чином про судові засідання апеляційного суду.

Крім того, 26 березня 2026 року відповідачкою на поштову адресу Київського апеляційного суду було направлено заяву, у якій вона просила розглядати справу за її відсутності, та зазначила, що брати участі у справі не має наміру (с.с.180-181).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників позивача - адвокатів Ільницького Ю.В. та Кухарука В.О., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника третьої особи Черкасової В.А. , яка підтримала наданий службою у справах дітей висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та апеляційну скаргу, яку просила задовольнити, пояснення неповнолітнього ОСОБА_4 , який просив задовольнити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони з 28 лютого 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.11).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 4 травня 2016 року шлюб сторін розірвано (с.с.12).

Рішенням Центрального районного суду міста Новосибірська, Російської Федерації, від 19 березня 2018 року у справі №2-403/2016 вирішено негайно повернути дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в місце його постійного проживання на територію України. Також рішенням суду зобов`язано ОСОБА_2 протягом тижня передати дитину батьку - ОСОБА_1 для повернення на територію України (с.с.12-16).

Як убачається із копії паспорта позивача, зареєстрованим його місцем проживання з 9 червня 2001 року є: АДРЕСА_1 (с.с.8-10).

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 7 квітня 2023 року №20220/002845733, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 лютого 2023 року зареєстрований за адресою позивача: АДРЕСА_1 (с.с.16 на звороті).

За відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру від 28 липня 2025 року, відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_2 (с.с.22).

Згідно листів ДЮФК «Столичний» від 23 березня 2023 року та від 1 серпня 2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2018 року по сьогоднішній день, навчається футболу у ДЮФК «Столичний», до якого влаштував його батько ОСОБА_1 .. Заняття проходять щотижня: у понеділок, середу та п`ятницю з 17.00год по 18.30год. За весь час навчання ОСОБА_4 у ДЮФК «Столичний» на заняття його приводив та забирав батько - ОСОБА_1 . Батько дитини оплачує його навчання та приймає безпосередню участь в організаційних питаннях з приводу навчання дитини. Мати дитини за весь час навчання ОСОБА_4 в ДЮФК «Столичний» жодного разу не привела та не забрала дитину з тренувань. З матір`ю жодного разу не було спілкування, жодних організаційних питань з нею не вирішувалося, грошові кошти за навчання дитини вона не сплачувала (с.с.17 на звороті, 98).

За змістом довідки № 05-03/102, виданої 20 березня 2023 року спеціалізованою школою № 7 імені М.Т. Рильського м. Києва, ОСОБА_4 навчається у 7-В класі спеціалізованої школи № 7 ім. М.Т. Рильського м. Києва. За період навчання ОСОБА_4 у навчальному закладі мати дитини, ОСОБА_2 , до школи не з`являлася, з вчителями не спілкувалася, батьківські збори не відвідувала та успіхами сина не цікавилась. Систематично відвідує батьківські збори, комунікує зі вчителями та займається вихованням сина виключно батько (с.с.17).

Згідно висновку судового експерта Козлової А.Г. №1326/09/2025 від 22 вересня 2025 року за результатами проведення судової психологічної експертизи ОСОБА_4 , особливості ставлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до матері ОСОБА_2 характеризується порушеною прив`язаністю, емоційним відторгненням та дистанціюванням, зниженню значимістю та активністю участі у його житті. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сприймає участь матері ОСОБА_2 мінімальною, без прояву її ініціативи приймати участь у його житті та вихованні. Позиція ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав є переважно погоджувально-раціональною, що обумовлено відсутністю повноцінного розуміння наслідків (с.с.78-91).

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 направила на поштову адресу суду заяву, складену та підписану 4 вересня 2025 року, в якій вона зазначила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог та просить дану справу розглядати за її відсутності (с.с.45).

Згідно висновку органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 14532 від 17 грудня 2025 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку зазначено, що ОСОБА_2 направлено лист за місцем реєстрації з пропозицією надати пояснення, лист вона отримала, однак пояснення не надала.

Орган опіки та піклування вважав, що виходячи з інтересів дитини та враховуючи його думку, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є доцільним.

Відмовляючи у задоволенні позовних, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Суд вважав, що заява відповідачки про визнання позову щодо позбавлення її батьківських прав, не може слугувати безумовною підставою для задоволення позову, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати

справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і

його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв`язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім`я возз`єдналася (§ 55).

Колегія суддів, надаючи оцінку обставинам даної справи, керується тим, що на перше місце мають бути поставлені якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби

реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не надав беззаперечних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачка злісно нехтує своїми батьківськими обов`язками, щодо свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

З такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки суд першої інстанції формально поставився до з`ясування питання щодо позбавлення відповідачки батьківських прав з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 164 СК України.

У справі, що переглядається, позивачем були наведені численні посилання на те, що відповідачка з 2018 року належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, не зацікавлена у налагодженні контакту з сином, не цікавиться станом його здоров`я та не виявляє будь-якої турботи, що свідчить про те, що вона фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків. При цьому, колегією суддів не встановлено наявності об`єктивних перешкод для спілкування відповідачки з сином та участі у його вихованні.

З наданих суду доказів вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 протягом тривалого часу, починаючи з 2018 року, тобто з часу коли дитина за рішення суду була повернута на територію України та передана батьку, не проявляє щодо сина материнської турботи та піклування. Відповідачка, проживаючи окремо від сина, не бачиться з ним, спілкується з сином рідко, не здійснює належного догляду, не турбується про його здоров`я та побут, не займається матеріальним забезпеченням дитини.

Вказана поведінка відповідачки свідчить про ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів враховує відповіді відповідачки на поставленні їй у порядку статті 93 ЦПК України питання, у яких вона фактично визнала факт ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, зазначивши, що із дитиною не бачиться та не спілкується, фінансову участь у її утримання не приймає, особистим життям сина не цікавиться та не має наміру забрати сина до себе на проживання.

Також колегія суддів враховує процесуальну поведінку відповідачки, яка будучи обізнаною про даний судовий спір, не виявила бажання приймати у ньому участь і захищати свої права бути матір`ю свого сина.

Вказане свідчить про тривале та послідовне небажання відповідачки брати участь у вихованні та розвитку свого сина, а також про відсутність переживань з приводу можливої втрати зв`язків між нею та сином.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, відхиляючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, не навів належного обґрунтування не врахування цього висновку.

Колегія суддів зазначає, що висновок органу опіки та піклування ґрунтувався на соціальному інспектуванні, проведеному працівниками органу опіки та піклування, поясненнях самої дитини, відомостях про фактичне проживання дитини з батьком та відсутність участі матері у житті дитини.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц зазначено, що «відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо

управління її майном. Верховний Суд наголосив, що дитина на час розгляду справи досягла десятирічного віку, проте суди на наведені норми матеріального права уваги не звернули та не заслухали її думку.»

Суд першої інстанції думку неповнолітнього ОСОБА_4 з приводу даного спору не з`ясував, а також не встановив його відношення до матері.

Усуваючи недоліки розгляду справи судом першої інстанції, апеляційний суд заслухав думку неповнолітнього ОСОБА_4 , який підтвердив, що його матір не дуже хоче з ним спілкуватися, ініціатором їх спілкування виступає тільки він, три місяці тому він запрошував її на свій випускний вечір, проте, вона не з'явилася на свято. Останній раз він її бачив у 2023 році, коли померла бабуся - її мати.

Неповнолітній ОСОБА_4 пояснив, що після мобілізації батька, він залишився з бабусею, якій важко його доглядати. Мати не виявила бажання його забрати до себе після мобілізації батька, а йому важко жити без батька і йому потрібне батьківське виховання. Останній раз з мамою він спілкувався по телефону 3-4 місяці тому, розповідав їй про свої справи, проте, їй було нецікаво. Зазначив, що матір йому матеріально не допомагає, подарунки на день народження не дарує, але вітає із днем народження по телефону.

Неповнолітній ОСОБА_4 зазначив, що у мами є інша сім'я та дочка 2017 року народження, яку він бачив, коли жив з мамою у Росії і вона була дуже маленька, і він вважає, що мати ним не цікавиться та віддає перевагу своїй дочці, тому у нього є образа на матір за її таку поведінку по відношенню до нього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на обставини справи, які свідчать про ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків стосовно свого сина, оскільки матеріали справи не містять доказів належного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов`язків та піклування про сина, бажання налагодити стосунки з сином та взяти на себе обов`язок по догляду за сином і його виховання, враховуючи мобілізацію його батька.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам неповнолітнього ОСОБА_4 , який на даний час позбавлений батьківського піклування у зв`язку із мобілізацією батька та відсутністю бажання матері здійснювати свої обов`язки по вихованню сина.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують тривале не виконання та нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З наведених підстав колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки такий висновок є формальним, не відповідає завданням цивільного судочинства, які полягають у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, та не враховує необхідність першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дитини, який у даному випадку залишився без батьківського піклування у зв`язку із мобілізацією батька та ухиленням матері від виконання своїх батьківських обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни

судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Частина 13 статті 141 ЦПК України передбачає, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга та позовна заява підлягають задоволенню, з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви у розмірі 1 211грн 20коп. та апеляційної скарги у розмірі 1 816грн 80коп., а всього 3 028грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кухарука Владислава Олександровича задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 028грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук