Постанова № 140716224 у справі № 362/8031/24 від 15.10.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 362/8031/24

номер провадження: 22-ц/82/3421/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року у складі судді Кравченко Л.М., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 листопада 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №801606772 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема відповідачка за допомогою мережі інтернет перейшла на офіційний сайт ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» - www.moneyveo.ua, ознайомилась з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідачка заявила про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказала свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я та по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

Позивач вказував, що відповідно до п.1.1 кредитного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 6 000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Відразу після вчинених дій відповідачки, 29 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 4 500 грн 00 коп. на її банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, є доказом того, що відповідачка прийняла пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Зазначав, що в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором №801606772 від 14 листопада 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Ейс», що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідачки у розмірі 20 907 грн 30 коп.

З урахуванням наведеного, ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №801606772 від 14 листопада 2021 року у розмірі 20 907 грн 30 коп., а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн 00 коп.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року у задоволені позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ТОВ «ФК «Ейс» задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що укладання договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс»), а також між ТОВ «Таліон Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Онлайн фінанс» (далі - ТОВ «Онлайн фінанс») до моменту виникнення кредитних правовідносин із боржником, не свідчить про недійсність переходу прав вимоги новому кредитору, оскільки перехід прав вимоги відбувається саме у момент підписання реєстрів прав вимоги. Станом на момент укладення кредитного договору зазначені договори факторингу були чинними, а тому могли бути підставою для подальшої передачі прав вимоги.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що передача права вимоги відбулась в момент укладення договору факторингу. Відповідно до умов договорів факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самими договорами, а за реєстрами, які є додатками до них. В свою чергу, позивач долучив до позовної заяви всі належні докази, а саме: договір факторингу 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та витяг з реєстру прав вимоги №175 від 05 травня 2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Відповідачка ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 20 907 грн 30 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 листопада 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №801606772, згідно з яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 6 000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Кредит надавався строком на тридцять днів. Кошти перераховані на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 . Договір підписаний позичальником електронним цифровим підписом у формі одноразового ідентифікатора: MNV9J4Y4.

Згідно з п.1.9.1 укладеного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правил надання грошових коштів у позику. Сторони погодили нарахування процентів за користування Кредитом за процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.

Пунктом 1.9.2 договору визначено, що з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 704,63 процентів річних, що становить 1,93 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Позивач стверджує, що набув право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №801606772 від 14 листопада 2021 року на підставі відповідних договорів факторингу.

Так, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно з умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується відступити ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.

В подальшому, 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. Інші умови договору залишилися без змін.

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01.

В подальшому, 31 грудня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31 грудня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. Інші умови договору залишилися без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31 грудня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Таким чином, вимоги за кредитним договором №801606772 від 14 листопад 2021 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 року, відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги №169.

При цьому встановлено, що 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» належні йому права грошової вимоги за кредитними договорами до боржників в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.

У відповідності до Витягу з реєстру прав вимоги №2 від 20 грудня 2023 року до договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 20 907 грн 30 коп.

28 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №2810/24/Е, відповідно до умов якого на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.

Так, відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №2810/24/Е від 28 жовтня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 20 907 грн 30 коп., що також підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу №2810/24/Е від 28 жовтня 2024 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір № 801606772 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 14 листопада 2021 року, тоді як договір факторингу № 28/1118-01 між первісним кредитором і ТОВ «Таліон Плюс» - 28 листопада 2018 року. Суд зазначив, що на час укладення договору факторингу зобов`язання ОСОБА_1 ще не існувало, а майбутня вимога до неї не була визначена. Тому ТОВ «Таліон Плюс» не набуло права вимоги за цим кредитним договором і не могло передати його ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке, у своєю чергою, не могло передати його позивачу.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 801606772, а тому не має підстав вимагати стягнення заборгованості.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до абз.2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом його підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже положення вказаного законодавства свідчать про те, що, з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною 5 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч.6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У ч.1 ст.11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставами для обробки персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Матеріалами справи підтверджується, що договір кредитної лінії № 801606772 від 14 листопада 2021 року укладено в електронній формі, що відповідає положенням ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 підписала договір за допомогою одноразового ідентифікатора MNV9J4Y4, тому за правовими наслідками він прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Ідентифікацію ОСОБА_1 на вебсайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» проведено із зазначенням її паспортних даних, реєстраційного номера облікової картки платника податків, номера банківської картки для перерахування коштів, номера телефону та адреси електронної пошти.

Висновок суду першої інстанції про те, що кредитний договір № 801606772 укладено 14 листопада 2021 року, тобто майже через три роки після укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, а тому на час укладення договору факторингу зобов`язання між первісним кредитором і ОСОБА_1 ще не існувало та було передано невизначену вимогу, колегія суддів вважає помилковим з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого первісний кредитор зобов`язався відступити права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах. Право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 зазначено в реєстрі прав вимоги № 169 від 05 травня 2022 року, складеному після укладення кредитного договору. Строк дії договору факторингу на підставі додаткових угод продовжено до 31 грудня 2024 року.

За змістом пункту 2.1 договору факторингу №28/1118-01, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору факторингу № 28/1118-01, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Згідно з реєстром прав вимоги № 169 від 05 травня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 801606772 від 14 листопада 2021 року.

30 жовтня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 30/1023-01. Перехід до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 на суму 20 907 грн 30 коп. підтверджується витягом із реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року.

28 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 2810/24/Е. Відповідно до реєстру боржників та акта його приймання-передачі за цим договором до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 20 907 грн 30 коп.

Колегія суддів враховує, що предметом договору факторингу може бути як наявна грошова вимога, так і вимога, яка виникне в майбутньому. Водночас за умовами договору факторингу № 28/1118-01 перехід конкретного права вимоги пов`язаний із підписанням сторонами відповідного реєстру. Кредитний договір із ОСОБА_1 було укладено до зазначеної в рішенні суду першої інстанції дати реєстру № 169. Отже, сама по собі дата укладення договору факторингу (28 листопада 2018 року) не свідчить про передачу невизначеної вимоги до ОСОБА_1 .

Таким чином, надані докази підтверджують послідовний перехід права вимоги за кредитним договором № 801606772 від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», надалі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і, зрештою, до ТОВ «ФК «Ейс».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25.

Також колегія судів враховує, що відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У ст.514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно з ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.

Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 оскаржувала договори факторингу в частині відступлення права вимоги за її кредитним зобов`язанням, то з урахуванням презумпції правомірності правочину колегія суддів вважає, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за цими договорами не суперечить ст.514 ЦК України, а відтак суд першої інстанції неправомірно вважав, що позивач не довів факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, у порушення ст.ст.263, 264 ЦПК України, на наведені вище вимоги закону та встановлені у справі обставини належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у позові ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиленні або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягара доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

На підтвердження перерахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 коштів на виконання умов договору кредитної лінії № 801606772 від 14 листопада 2021 року позивач надав:

- платіжний документ від 14 листопада 2021 року про перерахування ОСОБА_1 1 500 грн 00 коп на платіжну картку № НОМЕР_1 із призначенням платежу: «Переказ коштів згідно договору № 801606772 від 14.11.2021, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer»;

- платіжний документ від 29 листопада 2021 року про перерахування ОСОБА_1 4 500 грн 00 коп. на ту саму платіжну картку з аналогічним призначенням платежу;

- довідку щодо дій ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», яка містить її персональні дані, відомості про подання 14 листопада 2021 року заявки на отримання кредиту в сумі 1 500 грн 00 коп., підписання договору одноразовим ідентифікатором MNV9J4Y4, перерахування кредитних коштів, а також про збільшення 29 листопада 2021 року суми кредиту на 4 500 грн 00 коп.

Отже, матеріалами справи підтверджується надання ОСОБА_1 за кредитним договором коштів у загальному розмірі 6 000 грн 00 коп.

Тобто вказані документи підтверджують факт перерахування коштів відповідачці відповідно до вимог Закону «Про платіжні послуги».

Так, ст.31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.

Пункти 4 та 5 ч.ч.4, 5 ст.31 Закону України «Про платіжні послуги» чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів реалізуючи дискреційні повноваження щодо оцінки доказів за ст.89 ЦПК України, вважає вказані вище документи платіжного оператора належними та достатніми доказами на підтвердження перерахування коштів відповідачці за кредитним договором.

З наявної у матеріалах справи виписки з особового рахунку за кредитним договором вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 801606772 від 14 листопада 2021 року становить 20 907 грн 30 коп., з яких: 6 000 грн 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14 907 грн 30 коп. - прострочена заборгованість за процентами (а.с.88).

Дана виписка містить всі необхідні реквізити, включаючи підпис та печатку уповноваженої особи та печатку, що підтверджує її автентичність та відповідність вимогам чинного законодавства. Виписка детально відображає структуру заборгованості, а саме: прострочене тіло кредиту, прострочені відсотки та загальну суму заборгованості. Важливо зазначити, що період заборгованості, вказаний у виписці, охоплює проміжок часу від моменту набуття позивачем права вимоги до дати формування позовної заяви.

Сума заборгованості, зазначена у виписці, не є результатом нарахувань, здійснених позивачем. Натомість, вона відображає фактичний обсяг боргових зобов`язань, які були нараховані попередніми кредиторами та за якими позивач набув право вимоги в порядку, передбаченому ст.516 ЦК України.

Виписка з особового рахунку є належним доказом наявності заборгованості відповідачки перед позивачем та колегія суддів приймає її до уваги як належний та допустимий доказ.

Щодо нарахованих позивачем відсотків колегія суддів керується таким.

Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається зі змісту п.1.7 кредитного договору, кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме, до 14 грудня 2021 року (а.с.113-120).

За користування кредитом позичальниця зобов`язалася сплачувати кредитодавцю проценти, які нараховуються в такому порядку: виключно протягом строку, визначеного пунктом 1.7 договору, - за дисконтною процентною ставкою у розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процента від суми кредиту за кожний день користування ним; у разі продовження строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.8 договору - з наступного дня після закінчення визначеного пунктом 1.7 строку за індивідуальною процентною ставкою у розмірі 704,63 процентів річних, що становить 1,93 процента від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець міг надавати позичальниці знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що остання інформувалася в особистому кабінеті (пункти 1.9, 1.9.1, 1.9.2 договору).

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 виконала умови пункту 1.8 договору та активувала функцію продовження строку дисконтного періоду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 оплата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача відсутнє право вимоги щодо стягнення з відповідачки заборгованості за простроченими відсотками поза межами дії строку кредитного договору.

Тому позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» в частині стягнення заборгованості за відсотками поза межами дії кредитного договору, тобто після 14 грудня 2021 року, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, сума процентів, яка погоджена сторонами підлягає нарахуванню лише в межах строку дії кредитного договору (з 14 листопада 2021 року по 14 грудня 2021 року).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що станом на 14 грудня 2021 року за ОСОБА_1 обліковувалася непогашена заборгованість у розмірі 8 171 грн 25 коп., з яких: 6 000 грн 00 коп. - сума кредиту, а 2 171 грн 25 коп. - проценти за користування ним (а.с. 83-88).

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 171 грн 25 коп., яка складається із: 6 000 грн 00 коп. - неповернута сума кредиту; 2 171 грн 25 коп. - проценти за користування ним у межах строку кредитування. Відповідно до статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти на умовах договору, а згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України право кредитодавця на проценти існує в межах і порядку, визначених договором.

Колегія суддів вважає, що підстави для стягнення решти процентів у сумі 12 736 грн 05 коп. відсутні, оскільки такі нарахування здійснені після закінчення строку правомірного користування кредитом - після 14 грудня 2021 року, а тому не відповідають правовій природі процентів як плати за користування коштами.

З урахуванням установлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6 000 грн 00 коп. за договором кредитної лінії №801606772 від 14 листопада 2021 року, а право вимоги за цим зобов`язанням у порядку ст.ст. 512, 514 ЦК України перейшло до ТОВ «ФК «Ейс». Водночас проценти за користування кредитом могли нараховуватися лише в межах строку кредитування - до 14 грудня 2021 року. Отже, стягненню підлягає заборгованість у загальному розмірі 8 171 грн 25 коп., а в іншій частині позову слід відмовити за безпідставністю.

Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення по суті спору, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, на апеляційний суд покладається обов`язок вирішити питання про розподіл судових витрат.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч.1-2 ст.133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст.ст. 141-142 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.

Як убачається з платіжної інструкції №4558 від 21 листопада 2024 року, ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 422 грн 40 коп. Також платіжною інструкцією №28168 від 14 жовтня 2025 року підтверджено сплату позивачем судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633 грн 60 коп. Отже, загальний розмір сплаченого позивачем судового збору становить 6 056 грн 00 коп.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивач надав договір про надання правничої допомоги №30/10/24-01 від 30 жовтня 2024 року, укладений із Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», додаткову угоду №1 до нього, протокол погодження вартості послуг та акт приймання-передачі наданих послуг від 30 жовтня 2024 року.

Додатковою угодою №1 визначено доручення адвокатському бюро щодо надання правничої допомоги у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №801606772 від 14 листопада 2021 року, тобто саме за договором, який є предметом цього спору.

За умовами пункту 3.4 договору, після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт приймання-передачі наданих послуг. Такий акт є невід`ємною частиною договору та підтверджує обсяг, зміст і вартість послуг, наданих у конкретній справі.

З акта приймання-передачі наданих послуг від 30 жовтня 2024 року вбачається, що адвокатське бюро «Тараненко та партнери» надало ТОВ «ФК «Ейс» правничу допомогу щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №801606772 від 14 листопада 2021 року, а саме: склало позовну заяву - 5 000 грн за дві години роботи та вивчило матеріали справи - 1 000 грн за дві години роботи. Загальна вартість наданих послуг становить 6 000 грн 00 коп.

Зазначені в акті види послуг і їх вартість узгоджуються з протоколом погодження вартості послуг, яким визначено вартість складання позовної заяви у розмірі 2 500 грн 00 коп. за годину та вивчення матеріалів справи - 500 грн 00 коп. за годину. Акт підписаний сторонами та скріплений їх печатками; ним підтверджено, що послуги надані якісно, у повному обсязі та у встановлені строки. Відповідачка не подала відзиву й не надала доказів, які б спростовували факт надання цих послуг, їх обсяг, необхідність або вартість.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 6 000 грн 00 коп. є доведеними належними та допустимими доказами.

Водночас в апеляційній скарзі позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн 00 коп.

Проте матеріали справи не містять акту приймання-передачі послуг, який відповідно до пункту 3.4 договору має бути наданий після виконання доручення та підтверджує обсяг і вартість фактично наданої правничої допомоги.

Так само позивач не надав інших доказів, які б дозволяли встановити перелік робіт, виконаних саме в апеляційному суді, та їх вартість. Самі лише умови договору і протокол погодження тарифів не підтверджують фактичного надання послуг на заявлену суму.

Отже, належними та допустимими доказами підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу лише в суді першої інстанції у розмірі 6 000 грн 00 коп.

Підстави вважати доведеними витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн 00 коп. відсутні.

Відповідачка ОСОБА_1 із запереченнями щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та/або клопотанням про їх зменшення як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не зверталась. Матеріали справи також не містять доказів ініціювання нею питання про неспівмірність витрат, належно підтверджених актом приймання-передачі наданих послуг. За таких обставин, з огляду на приписи ст.137 ЦПК України, відповідно до яких зменшення витрат на правничу допомогу можливе лише за клопотанням іншої сторони, колегія суддів позбавлена правових підстав для їх зменшення з власної ініціативи.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наслідками апеляційного розгляду позов задоволено частково: з відповідачки стягнуто 8 171 грн 25 коп., що становить 39,08 % від заявлених до стягнення 20 907 грн 30 коп.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 6 000 грн 00 коп., такі витрати підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам. Розмір витрат на правничу допомогу становить: 2 344 грн 99 коп. (6 000 грн 00 коп. ? 39,08 %).

Також пропорційному розподілу підлягає сплачений позивачем судовий збір у загальному розмірі 6 056 грн 00 коп. Розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки, становить 2 366 грн 88 коп. (6 056 грн 00 коп. ? 39,08 %).

За таких обставин з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 344 грн 99 коп. та судовий збір у розмірі 2 366 грн 88 коп.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.

Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження: 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за договором кредитної лінії №801606772 від 14 листопада 2021 року у розмірі 8 171 (вісім тисяч сто сімдесят одна) грн 25 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження: 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 344 (дві тисячі триста сорок чотири) грн 99 коп. та судовий збір у розмірі 2 366 (дві тисячі триста шістдесят шість) грн 88 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: