КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 357/4054/25
провадження № 22-ц/824/5335/2026
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - адвоката Крюкової Марини Володимирівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року в складі судді Кошеля Б. І.,
установив:
25.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 вересня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3965902 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.
За умовами вказаного договору ТОВ «ЛІНЕУРА Україна зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності , а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.
ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та 09.09.2023 надало йому кредит в сумі 5 000 грн строком до 03.09.2024 (360 днів), шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення».
У період з 09.09.2023 по 24.05.2024 нараховано проценти за користування кредитом в сумі 24 989 грн 27 коп.
Відповідачем в цей період було здійснено оплату тіла кредиту в сумі 0,020 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у сумі 2 100 грн.
Часткова оплата відповідачем процентів за користування кредитом є підтвердженням його волевиявлення на добровільне виконання умов договору, факту отримання грошових коштів у сумі, що визначена п. 1.2 договору.
24 травня 2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» на підставі договору факторингу №24/05/2024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача.
До ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №3965902 від 09.09.2023.
Загальна сума заборгованості склала 27 798,25 грн, з якої - 4 999,98 грн - тіло кредиту; 22 798,27 грн -проценти.
Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 змінено його найменування на ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
У період з 25.05.2024 по 03.09.2024 здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою в сумі 10 200 грн.
Нараховані відсотки не носять штрафний характер , а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 37 998,25 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом у розмірі 4 999,98 грн, суми заборгованості за процентами у сумі 32 998,27 грн, всього 37 998,25 грн.
Також просив стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №3965902 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який погодили отримання відповідачем кредиту у розмірі 5 000 грн. За домовленістю сторін кредитні кошти надаються шляхом переказу на картковий рахунок позичальника.
Позивачем не було надано належних доказів на підтвердження перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, а також фактичного користування ним кредитними коштами.
Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 31.05.2024 про у спішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта 09.092023 на суму 5 000 грн, маска картки НОМЕР_1 , не є первинним бухгалтерським документом, оформленим відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Договір факторингу та витяг з реєстру боржників, які є похідними від кредитного договору, не є безумовними доказами підтвердження достовірності розміру заборгованості.
04.12.2025 представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Крюкова М. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8 000,00 грн.
Посилається на те, що факт укладення кредитного договору підтверджується письмовими доказами: копією договору, умовами договору, які є публічно доступними, та іншими електронними документами. Сам по собі факт погодження відповідача з умовами договору вже підтверджує його волевиявлення отримати грошові кошти.
Згідно з пунктом 10 Положення НБУ № 113 від 03.11.2021 року, якщо позичальник вказав номер електронного платіжного засобу (платіжної картки) у встановленому форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ , це вважається достатнім для здійснення переказу коштів. Закон не вимагає зазначення повного номера рахунку у випадку, коли переказ здійснюється саме на картку.
На підтвердження факту перерахування коштів до матеріалів справи надано листи від платіжного оператора ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», які підтверджують здійснення транзакції на вказану позичальником картку. Укладення договору з фінансовим посередником відповідає звичайній практиці діяльності фінансових установ, і цей суб`єкт діяв від імені позивача, що не суперечить законодавству.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, якщо інше не встановлено договором, кредитодавець має право використовувати третіх осіб (агентів, платіжних операторів тощо) для виконання зобов`язань. Таким чином, позивач виконав свій обов`язок щодо надання кредиту, а факт отримання коштів підтверджено.
Суд не врахував положення ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір про надання споживчого кредиту №3965902 від 09.09.2023 не визнавався недійсним у встановленому законом порядку, отже, він є чинним та обов`язковим для виконання сторонами.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів, неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 95 Цивільного процесуального кодексу України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 09 вересня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» (товариство) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір № 3965902 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «Сredit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Вебсайту/ІТС Товариства ( п.1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору передбачено, що на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Тип кредиту кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 5 000,00 гривень.
Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Клієнт виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі(п. 1.3. договору).
Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах:
1.4.1. Стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.
1.4.2. Знижена процентна ставка становить 1,40% в день та застосовується на таких умовах: якщо Клієнт до 09.10.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Клієнт розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Клієнта, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.
1.4.3. Розмір процентів за користування кредитними коштами протягом строку дії Договору, може бути змінений у бік зменшення для Клієнта у випадку та на умовах визначених в пп. 1.4.2. Договору, зокрема у випадку отримання Клієнтом знижки на стандартну процентну ставку. Якщо Клієнт не отримав індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку відповідно до Програми лояльності, цей підпункт Договору до Клієнта не застосовується. (п. 1.4. договору).
Відповідно до п. 1.5. Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: 1.5.1. за стандартною ставкою за весь строк кредиту 30 341,06% річних. 1.5.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 18 537,59% річних.
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає:
1.6.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 41 000,00 грн.
1.6.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 40 100,00 грн. (1.6. договору).
Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 (2.1. договору).
Суму кредиту (його частину) Товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього Договору (п. 2.2. договору).
Даний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом В762 09.09.2023 08:15:18.
Листом від 31.05.2024 №1228-3105 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомило, що воно надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, внесене в державний реєстр фінансових установ ( свідоцтво серія ФК №342 від 02.10.2012) та отримало Ліцензію Національного банка України №3 від 11.11.2013 року. Між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено договір про переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12 травня 2019 року. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта:
09.09.2023 08:17:12 на суму 5 000,00 грн, маска картки НОМЕР_1, номер транзакції в системі iPay.ua 282647882, призначення платежу: Зарахування 5 000 грн на карту НОМЕР_1 (а.с.80 т.1).
Згідно наданого розрахунку заборгованості, станом на 24 травня 2024 року заборгованість за тілом кредиту становить 4 999,98 грн, за процентами - 27 798,25 грн. Сплачено ОСОБА_1 07.10.2023 - 1 960 грн; 09.10.2023 - 140 грн (а.с. 62-72 т.1).
24.05.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (фактор) укладено договір факторингу №24/05/2024, за яким до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 3965902 від 09.09.2024.
Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 змінено найменування з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» ( ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»).
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за Договором №3965902 про надання споживчого кредиту від 09.09.2023 за 102 календарних днів (25.05.2024 - 03.09.2024), заборгованість за процентами становить 10 200 грн (а.с. 73-75 т.1).
Обставина укладення вказаного кредитного договору встановлена судом першої інстанції та відповідачем не оспорюється.
Відповідно до ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Обставина переходу права вимоги за кредитним договором до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на підставі договору факторингу №24/05/2024 відповідачем не оспорювалось, а позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження вказаної обставини.
Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність доказів перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.
Суд апеляційної інстанції виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Відповідно до частини першої ст. 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
У відповідності до умов укладеного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку № НОМЕР_3 , вказану позичальником при укладанні кредитного договору (а.с.51 т.1).
Доказів того, що дана банківська картка не належить відповідачу матеріали справи не містять.
На підтвердження факту перерахування коштів до матеріалів справи надано лист платіжного оператора ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який підтверджує здійснення транзакції на вказану позичальником картку.
Вказаний доказ в сукупності з умовами укладеного кредитного договору, а також тією обставиною, що відповідачем здійснювалось погашення заборгованості 07.10.2023 - в сумі 1 960 грн та 09.10.2023 - в сумі 140 грн, є належним та достатнім для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» свого обов`язку за кредитним договором №3965902 від 09 вересня 2023 року щодо видачі відповідачу грошових коштів у погодженому сторонами розмірі.
Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем надано не було.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт погашення відповідачем кредитної заборгованості у повному обсязі.
Щодо розміру відсотків за користування кредитом колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як вбачається з умов укладеного кредитного договору, стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору; знижена процентна ставка становить 1,40% в день та застосовується на таких умовах: якщо Клієнт до 09.10.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Як вбачається з наданого суду розрахунку заборгованості, з огляду на сплату відповідачем до 09.10.2023 року 2 100 грн, розмір заборгованості за процентами за період з 10.09.2023 до 09.10.2023 розраховано виходячи зі зниженої процентної ставки 1,40% в день, у відповідності до умов укладеного договору.
Отже, оскільки факт надання кредиту, укладення договору, погодження сторонами процентної ставки та наявність непогашеної заборгованості підтверджені належними доказами, правильність наданого суду розрахунку заборгованості відповідачем спростована не була, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, для скасування оскаржуваного рішення із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
При подачі позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» судові витрати у розмірі 2 422,40 грн за розгляд справи судом першої інстанції.
Крім того, при подачі апеляційної скарги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» сплатило судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, сплачений ним судовий збір при подачі апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн підлягає стягненню на його користь з відповідача.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» надало договір № 10/12-2024 про надання правничої допомоги від 10 грудня 2023 року, укладений з адвокатом Столітнім М. М., свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, заявку №7085 на виконання доручення до договору від 12 лютого 2025 року, Акт №7085 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 13 березня 2025 року, рахунок на оплату №7085-13/032025 від 13 березня 2025 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1846212.
Так, розділом 4 договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2023 року передбачено порядок оплати послуг адвоката.
Відповідно до п. 4.1 вказаного договору, отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
Пунктом 4.3 вказаного договору передбачено, що за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт авансовано сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленостей сторін та згідно Рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару. Крім цього, сторони можуть домовитися про додатковий гонорар (премію), якщо для клієнта прийнято позитивне рішення.
Відповідно до акту №7085 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 13 березня 2025 року адвокатом Столітнім М. М. надано товариству наступні послуги правничої допомоги на загальну вартість 10 000,00 грн (12 год витраченого часу).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у ст. 137, 141 ЦПК України критерії.
Предметом позову ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» є стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 в загальному розмірі 37 998,25 грн.
Враховуючи наведені обставини, предмет спору, складність справи, виходячи із засад реальності та співмірності, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає стягненню 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Крім того, в апеляційній скарзі представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Крюкова М. В. просила стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником надано договір про надання правничої допомоги №07/07-2022 від 07 липня 2022 року, звіт про надання правової допомоги від 01 грудня 2025 року, платіжна інструкція від 04 грудня 2025 року №7912, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АН № 1848645.
Пунктом 3 договору про надання правничої допомоги №07/07-2022 від 07 липня 2022 року визначено порядок оплати послуг адвоката.
Оплата за надані послуги складається з суми вартості послуг, зазначених у рахунку-фактурі (пп. 1 п. 3 Договору).
Факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги (пп. 5 п. 3 Договору).
Підставою для оплати є рахунок-фактура. Клієнт здійснює оплату за надані послуги у день отримання рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок (пп. 6 п. 3 Договору).
Відповідно до звіту про надання про надання правової допомоги від 01 грудня 2025 року, що підписано сторонами договору, наведено перелік виконаних робіт, з урахуванням витраченого часу.
Враховуючи, що правова позиція скаржника була сформована на час звернення до суду з апеляційною скаргою та враховуючи складність справи, предмет розгляду, принцип співмірності, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - адвоката Крюкової Марини Володимирівни задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822, адреса: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2) заборгованість в розмірі 37 998,25 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та 2 422,40 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 3 633,60 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук