КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 363/1526/26 Головуючий у І інстанції Чірков Г.Є.
Провадження №22-ц/824/14155/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
19 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кручок Наталії Валеріївни на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 листопада 2019 року. Сторони є батьками малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживає разом із матір`ю.
Також позивачка зазначала, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 листопада 2019 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання доньки в розмірі 2 500,00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Водночас позивачка посилалася на те, що розмір аліментів, які сплачує відповідач, є недостатнім для забезпечення всіх необхідних потреб дитини. Протягом 2025 року вона понесла додаткові витрати, пов`язані з утриманням, лікуванням та забезпеченням доньки необхідними речами, зокрема оплатою стоматологічних та офтальмологічних послуг, а також придбанням зимової куртки. Загальна сума зазначених витрат становить 48 555,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги фінансову спроможність відповідача, який проходить військову службу та отримує стабільний дохід, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь половину понесених додаткових витрат на дитину в розмірі 24 277,50 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кручок Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що До позовної заяви додано належні докази, зокрема: фіскальний чек від 22.11.2025 № 0026852, рахунок-фактуру від 07.02.2025 № 75951, рахунок від 11.05.2025 № 78864, квитанцію від 08.05.2025, які підтверджують надання послуг, їх характер і оплату позивачкою.
Вказує на те, що закон не зобов`язує того з батьків, з ким проживає дитина, погоджувати з іншим із батьків необхідність, обсяг, вартість і спосіб лікування як умову для стягнення додаткових витрат.
Звертає увагу на те, що відповідач не довів належними і допустимими доказами, що передав позивачці 2 000,00 грн на лікування дитини.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кручок Н.В. вважає, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на припущення та є незаконним.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела наявності особливих обставин у розумінні ст. 185 СК України, так як зі справи не вбачається, що дитина хворіє, проходить лікування та обстеження, які вимагають додаткових витрат, а витрати на стоматологічні послуги, окуляри й куртку мають поточний характер і мають покриватися за рахунок аліментів.
Суд також зазначив, що позивачка не повідомила відповідача про необхідність витрат і не погодила з ним їх обсяг та вартість, а недостатність аліментів не є підставою для стягнення додаткових витрат за ст. 185 СК України, а може бути підставою для збільшення їх розміру за ст. 192 СК України.
Колегія суддів не погоджується в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 листопада 2019 року було розірвано.
Сторони є батьками малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживає разом із матір`ю.
Також, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 листопада 2019 року з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання доньки в розмірі 2 500,00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Станом на 01 червня 2025 року заборгованість по сплаті аліментів у відповідача відсутня, що підтверджується листом Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області від 06 червня 2025 року №62258 та розрахунком заборгованості зі сплати аліментів по ВП № 63923691.
В матеріалах справи наявні відомості про те, що солдат ОСОБА_2 з 23 січня 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Дохід ОСОБА_2 на посаді водія автомобільної групи взводу забезпечення за період з липня 2025 року по грудень 2025 року склав 210 945 грн. 51 коп., що вбачається із листа ВЧ НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року №2189/108, витягом із наказу №108 від 23 січня 2023 року та довідкою про доходи від 08 січня 2025 року №2189/107.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що в 2025 році позивачем були понесені витрати на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 48 555,00 грн, що підтверджується наступними доказами: квитанцією від 22 листопада 2025 року на придбання куртки вартістю 1 899,00 грн, рахунком фактурою ТОВ «Мамс дент» №75951 від 07 лютого 2025 року на суму 26 380,00 грн за надання відповідних стоматологічних послуг, квитанцією ТОВ «Мамс дент» про оплату послуг на суму 17 380,00 грн від 11 травня 2025 року згідно рахунку №78864, квитанцією «Оптика з нами видніше» від 09 травня 2025 року про придбання окулярів з відповідними лінзами на суму 2781,00 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину ст. 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Правовий аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо.
За ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.
Відповідно до ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Причому, якщо причина, що зумовила додаткові витрати, є триваючою (тяжка хвороба або каліцтво) додаткові витрати можуть фінансуватися наперед із вказівкою або без вказівки кінцевого терміну їх виплати.
У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення ст. 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).
Аналіз наведених норм чинного законодавства вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню.
Відповідно до вимог закону, у витратах, понесених при звичайному способі життя, хоча вони і будуть додатковими, але не викликаними особливими обставинами, участь другого з батьків не є обов`язковою.
У справі № 758/6113/19 (провадження №61- 425св23 Постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року) Верховний Суд вказав, що син сторін неодноразово проходив медичні обстеження та лікування, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки позивач поніс витрати для проведення курсу лікування дитини та витрати, пов`язані з особливостями розвитку дитини, а відповідачка є особою працездатною та фінансово спроможною взяти участь у відшкодуванні половини цих витрат, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки половини вартості додаткових витрат на лікування та розвиток дитини. Також апеляційний суд правильно зазначив, що витрати позивача на поїздки та відпочинок, придбання одягу, взуття, іграшок, продуктів харчування та солодощів для дитини, у тому числі під час відпочинку дитини з батьком, та витрати на освітні послуги і навчання дитини з метою здобуття освіти в приватній школі, не є тими витратами, що викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України. Вказані витрати є витратами на утримання дитини, тобто аліментами.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 26.08.2020 року у справі №336/1488/19, провадження №61-19103св19, особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.
Отже, згідно вимог законодавства та аналізу судової практики, яка склалась, до додаткових витрат відносять:
а) навчання у спеціалізованому закладі освіти, технікумі, коледжі, при умові погодження з батьком/матір`ю навчального закладу та доведеності існування особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини у цьому закладі адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання у загальноосвітній школі,
б) розвиток здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини, придбання спортінвентарю, музичного інструменту, витрати на участь у змаганнях та конкурсах, витрати на вивчення іноземних мов, підтверджені відповідними нагородами, які одержували діти або характеристиками,
в) оздоровлення (санаторно-курортне або відпочинок біля моря або на гірському курорті при умові доведеності, що для покращення стану здоров`я дитини вона потребувала відпочинок та оздоровлення саме там),
г) лікування (систематичні витрати, понесені у зв`язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами).
Батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на свою дитину, лише при обов`язковій умові, якщо це обумовлено розвитком її здібностей, хворобою тощо.
Цей перелік не є вичерпним - сюди входять усі потреби дитини, які не покриваються аліментами на її утримання.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19) Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
На підтвердження понесення відповідних витрат суду мають бути надані належні докази, зокрема документи, що підтверджують проведення лікувальних процедур, та докази оплати їх вартості.
Звертаючись до суду, позивачка обґрунтовувала необхідність розподілу з батьком дитини додаткових витрат, понесених у зв`язку з необхідністю лікування доньки. На підтвердження зазначених обставин вона надала рахунок-фактуру ТОВ «Мамс дент» № 75951 від 07 лютого 2025 року на загальну суму 26 380,00 грн за надання стоматологічних послуг.
Зазначені витрати включали консультацію анестезіолога та переднаркозний огляд, лікування зубів дітей уві сні (без урахування вартості лікувальних процедур) протягом перших 60 хвилин та наступних 30 хвилин, післянаркозне спостереження, лікування карієсу одного постійного зуба з накладанням пломби зі світлотверднучого композитного матеріалу, лікування карієсу одного тимчасового зуба з відновленням коронки пломбою зі світлотверднучого композитного матеріалу II ступеня, інвазивну герметизацію фісур одного зуба, лікування пульпіту тимчасового зуба у дитини шкільного віку із завершальним пломбуванням світлополімерним матеріалом, а також складне видалення тимчасового зуба під загальною анестезією.
На думку колегії суддів, витрати на стоматологічне лікування дитини були вимушеними та підтвердженими належними доказами, оскільки несвоєчасне лікування зубів може призвести до розвитку хронічних захворювань та інших патологічних станів.
Крім того, вартість такого лікування, яка підтверджена належними доказами, вочевидь не може покриватися за рахунок аліментів, які сплачуються відповідачем в розмірі 2500 грн щомісячно.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що витрати на стоматологічне лікування дитини мають поточний характер і не пов`язані з особливими обставинами.
Такі витрати не належать до витрат, які батьки несуть при звичайному способі життя й які покриваються аліментами. Їх розмір (26 380 грн за рахунком-фактурою від 07.02.2025 № 75951) значно перевищує розмір щомісячних аліментів (2 500 грн) і не може бути компенсований ними. Факт понесення витрат та їх розмір підтверджуються рахунком-фактурою (в якому наведено перелік наданих стоматологічних послуг і їх вартість). Відповідач не оспорював факту надання дитині стоматологічних послуг, не наводив доводів щодо необґрунтованості їх обсягу чи вартості та не подав доказів того, що відповідне лікування було можливо отримати безоплатно або за меншу ціну.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відсутність у справі даних про те, що дитина хворіє, проходить лікування та медичні обстеження, виключає застосування ст. 185 СК України, не надавши оцінки наявним у матеріалах справи рахункам і платіжним документам щодо стоматологічного лікування дитини.
Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність попереднього погодження з відповідачем необхідності, обсягу й вартості лікування є підставою для відмови в задоволенні вимоги, оскільки вимоги ст. 185 СК України не зобов`язує погоджувати такі витрати.
Такі витрати, понесені одним із батьків як вимушені для лікування дитини, підлягають розподілу між батьками.
Крім того, із пояснень самого відповідача, наданих в суді першої інстанції, вбачається, що він знав про необхідність стоматологічного лікування дитини, оскільки стверджував, що позивачка зверталася до нього з проханням допомогти з цією метою.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач є військовослужбовцем із стабільним доходом, середньомісячний розмір якого за період з липня по грудень 2025 року перевищує 35 000 грн. Доказів неспроможності взяти участь у витратах у розмірі половини їх вартості він не надав. Проживання відповідача з дружиною та її дитиною не звільняє його від обов`язку брати участь у додаткових витратах на власну дитину. Тому розподіл витрат у рівних частках відповідає засадам розумності й справедливості.
Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню половина вартості стоматологічного лікування за рахунком-фактурою від 07.02.2025 № 75951 в розмірі 13 190,00 грн (26 380,00 грн / 2).
Щодо решти заявлених витрат колегія суддів вважає, що вони не є доведеними належними допустимими доказами, виходячи з наступного.
Зі змісту наданої позивачем з квитанції від 11.05.2025 № 78864 на суму 17 380,00 грн не вбачається доказів необхідності виготовлення відбитків нижньої та верхньої щелеп для дитини, зокрема направлення, висновку лікаря-стоматолога чи інших документів, які б підтверджували, що ці послуги були необхідні для лікування дитини та спричинені особливими обставинами.
Крім того, квитанція про придбання куртки вартістю 1 899,00 грн не містить відомостей про те, що товар придбано для дитини. Придбання зимового одягу є витратами на повсякденне утримання дитини, які охоплюються аліментами.
Квитанція про придбання окулярів вартістю 2 781,00 грн також не підтверджує, що окуляри придбано саме для дитини, оскільки позивачка не надала висновку лікаря-офтальмолога або іншого документа про потребу дитини в корекції зору.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення вищевказаних додаткових витрат.
Європейським судом з прав людини зазначено, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на стоматологічне лікування дитини не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з підстав зазначених вище.
Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, після апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено частково на 54,33%, а позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам: за подання позовної заяви в розмірі 1808,10 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 2712,15 грн, що разом становить 4520,25 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кручок Наталії Валеріївни задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2026 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на стоматологічне лікування дитини та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину, пов`язані з лікуванням зубів дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 13 190 (тринадцять тисяч сто дев`яносто) гривень 00 копійок.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 4520 (чотири тисячі п`ятсот двадцять) гривень 25 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: О.В. Борисова
С.А. Голуб