ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/718/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шувалова Тетяна Олександрівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Кузьмишиної О.М., Кузьменка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми недоотриманої пенсії,
В С Т А Н О В И В :
Рух справи.
19.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність в частині невиплати пенсії позивачу за віком за період часу з 20.11.2016 року по 01.10.2020 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сплатити на користь позивача заборгованість по сплаті пенсії за віком за період часу з 20.11.2016 року по 01.10.2020 року у сумі 403 754,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно не здійснено виплату у повному обсязі суми недоотриманої пенсії, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року по справі №826/5528/18 на нього не покладено обов`язку щодо виплати позивачу нарахованої пенсії.
Внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва вказана справа надійшла на розгляду до Житомирського окружного адміністративного суду у лютому 2025 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати недоотриманої пенсії за віком ОСОБА_1 у період з 20.11.2016 року по 30.09.2020 року; стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії з 20.11.2016 року по 30.09.2020 року в сумі 403855грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону і відповідачем не надано доказів щодо правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу пенсії.
Позивачем рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не оскаржував.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позиції відповідача у суді першої інстанції.
Зокрема, те, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2019 у справі №826/5528/18 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву позивача від 31 листопада 2016 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині рішення, проте, зобов`язань щодо виплати пенсії позивачу рішенням не покладалось.
Апелянт наголосив, що зазначене рішення суду виконане Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві в межах зобов`язальної частини, а саме позивачу призначено пенсію з 20.11.2016 у розмірі 8514,21 грн., де 8423,81 грн. - розмір пенсії за віком; 90,40 грн. - доплата за понаднормовий стаж, з 01.04.2020 пенсія становить 9195,93 грн., де 9071,63 грн. - розмір пенсії за віком; 124,30 грн. - доплата за понаднормовий стаж, розмір пенсії з 01.05.2020 - 10193,82 грн., де 10069,52 грн. розмір пенсії за віком; 124,30 грн. - доплата за понаднормовий стаж.
Апелянт пояснює, що згідно даних особового рахунку виплату пенсії позивачу розпочато з жовтня 2020 року, а заборгованість за період з 20.11.2016 по 30.09.2020 у сумі 403 855,31 грн. обліковується згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року №637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №788). На підставі вищевикладеного, просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 було відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після надходження справи ухвалою від 18.11.2025 призначено у порядку письмового провадження.
Позивач відзив не подавав.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін через поважність причин.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 18.07.2017 року №[номер приховано], виданою Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією України та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням, виданим Пенсійним фондом України.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2019 справі № 826/5528/18 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву позивача від 31 листопада 2016 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення від листопада 1991 року №1788-XII (зі змінами), з урахуванням висновків наведених в мотивувальній частині рішення.
Відповідач на виконання вказаного рішення призначив позивачу пенсію, розмір пенсії з 20.11.2016 склав 8514,21 грн, де 8423,81 грн - розмір пенсії за віком; 90,40 грн. - доплата за понаднормовий стаж, з 01.04.2020 склав 9195,93 грн, де 9071,63 грн - розмір пенсії за віком; 124,30 грн - доплата за понаднормовий стаж, з 01.05.2020 склав 10193,82 грн, де 10069,52 грн розмір пенсії за віком; 124,30 грн - доплата за понаднормовий стаж.
Проте, виплата пенсії (поточні платежі) здійснюється з жовтня 2020 року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату недоотриманих сум пенсій за період з 20.11.2016 по 30.09.2020 в сумі 403 855 грн 31 коп., на що отримав лист відповідача від 05.08.2020 №17200-17320/Ш-02/8-2600/20 про те, що заборгованість вказана обліковується згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №788).
Не погоджуючись із позицією відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV.
Так, закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV(далі - Закон №1058-ІV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до Закону №1058-ІV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Висновки суду.
Зі системного аналізу вказаних норм вбачається, що виплата нарахованої суми пенсії, на яку пенсіонер мав право та яка була нарахована особі, але не виплачена з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу на виконання судового рішення у вищевказаній судовій справі було нараховано пенсію за період з 20.11.2016 по 20.10.2020, проте виплата цієї пенсії не здійснювалось, лише 21.10.2020 у сумі 10193, 82 грн.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 46 Закону №1058-IV заборгованість у розмірі 403855грн підлягає стягненню на користь позивача.
Такий висновок зроблено з урахуванням норм чинного законодавства та з урахування судової практики, а доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і не грануються на нормі закону.
Щодо доводів апелянта про правомірність дій не заслуговують уваги, оскільки це помилкове трактування висновків суду, викладених у справі №826/5528/18.
Щодо всіх інших доводів апелянта, колегія суддів також їх відхиляє як необґрунтовані при цьому приймаює до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому зазначено «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, висновки суду відповідають обставинам у справі, норми процесуального права застосовані з дотриманням положень КАС України, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми недоотриманої пенсії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.М. Кузьмишина
В.В. Кузьменко