УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №260/854/26
адміністративне провадження № К/990/40302/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_2 ), у якій просив:
- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні із червня 2025 року по листопад 2025 року включно, розрахункової величини 1762 грн, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену для учасників бойових дій за 2015-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;
- зобов`язати В/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із червня 2025 року по листопад 2025 року включно грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену для учасників бойових дій за 2015-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_2 задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі № 260/854/26 скасовано. Ухвалено постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленою постановою суду апеляційної інстанції, позивач, в інтересах якого діє адвокат Каверін С.М., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 16.09.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 16.09.2026) доставлено в Електронний кабінет адвоката Каверіна Сергія Миколайовича 16.09.2026 о 20 год 56 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
27.09.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали уточненої касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
За частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник вказав пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481) під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням у період між набранням 18.06.2025 законної сили судовим рішенням у справі № 320/29450/24, яким пункт 2 цієї постанови визнано протиправним та нечинним, і скасуванням 16.07.2026 Верховним Судом відповідних судових рішень у цій справі.
Водночас, Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував правових наслідків визнання пункту 2 Постанови № 481 протиправним та нечинним судовим рішенням, яке набрало законної сили 18.06.2025. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій про нечинність цього пункту та відмовлено у задоволенні відповідного позову, скаржник стверджує, що подальше скасування таких судових рішень не може мати наслідком ретроспективного визнання правомірним застосування розрахункової величини 1762 грн у спірний період.
Оцінюючи наведені доводи, Суд ураховує, що скаржник сформулював питання щодо правових наслідків застосування пункту 2 Постанови № 481 у період після набрання 18.06.2025 законної сили постановою суду апеляційної інстанції у справі № 320/29450/24, якою цей пункт було визнано протиправним та нечинним, і до скасування відповідних судових рішень Верховним Судом постановою від 16.07.2026.
Так, у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 Верховний Суд виходив із того, що пункт 2 Постанови № 481 є нормою про внесення змін до іншого нормативно-правового акта та після набрання цією постановою чинності, виклавши пункт 4 Постанови № 704 у новій редакції, вичерпав свою дію. Відтак безпосередньо порядок обчислення відповідних складових грошового забезпечення регулює пункт 4 Постанови № 704 у редакції, зміненій Постановою № 481.
Постановою від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 Верховний Суд скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 і відмовив у задоволенні позову. При цьому Верховний Суд підтвердив повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати базову величину для обчислення грошового забезпечення.
Разом із тим предметом розгляду у справі № 320/29450/24 не було окреме питання правових наслідків існування у період з 18.06.2025 до 16.07.2026 судового рішення про нечинність пункту 2 Постанови № 481, яке надалі було скасовано. Отже, висновок Верховного Суду щодо правомірності внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 сам собою не є окремим висновком щодо застосування цих змін у зазначений скаржником проміжок часу.
Водночас підставу касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник пов`язує з необхідністю висновку щодо застосування саме пункту 2 Постанови № 481, який, за висновком Верховного Суду, після внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 вичерпав свою дію. Натомість спірні правовідносини регулює пункт 4 Постанови № 704 у зміненій редакції.
Скаржник навів доводи щодо застосування частини другої статті 265 КАС України та відсутності підстав для ретроспективного застосування Постанови № 481. Проте не обґрунтував, яким чином визнання нечинним пункту 2 Постанови № 481 як норми про внесення змін зумовлювало відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704. Посилання на статті 57, 60, 61 Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» не усувають цього недоліку, оскільки відповідні положення Закону у спірний період не були введені в дію.
Отже, хоча скаржник визначив часові межі спору, послався на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 та навів аргументи щодо дії нормативно-правових актів у часі, заявлена ним підстава за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України не містить достатнього обґрунтування потреби у висновку щодо застосування норми, яка безпосередньо регулює спірні правовідносини.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, або переоцінювати їх.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, пов`язавши можливість такого оскарження з наявністю визначених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права фундаментального значення, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). На обґрунтування цих винятків посилається на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, різні рішення адміністративних судів щодо розрахункової величини 1762 грн у період з 18.06.2025 до 16.07.2026 та особисті обставини проходження військової служби.
Оцінюючи ці доводи, Суд ураховує, що наведення рішень судів із різними результатами розгляду саме собою не звільняє скаржника від обов`язку належно обґрунтувати підстави касаційного оскарження. Постанова Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 містить висновок про правову природу пункту 2 Постанови № 481, який необхідно враховувати під час визначення норми права, що регулює спірні правовідносини. Особисте значення спору для скаржника не усуває зазначених вище недоліків касаційної скарги.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів касаційної скарги вбачається, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 16.09.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк