ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 420/28529/25
адміністративне провадження № К/990/20033/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Тацій Л.В., Берназюка Я.О., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПЛОР 7» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Бітова А.І. (доповідач), Лук`янчук О.В., Ступакової І.Г., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПЛОР 7» до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним, скасування розпорядження та припису,
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
І.І Короткий зміст позовних вимог та стислий виклад їх обґрунтування.
1. У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАПЛОР 7» (далі - також ТОВ «КАПЛОР 7», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (далі - також Департамент, відповідач), у якому просило:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Департаменту від 31 липня 2025 року № 4;
- визнати протиправним та скасувати припис Департаменту від 14 травня 2025 року (далі - також спірні, оскаржені розпорядження, припис).
2. В обґрунтуванні вимог позову наводились аргументи про те, що оспореними у цій справі розпорядженням та приписом відповідача позивача фактично зобов`язано скласти акт огляду будівлі, розробити відповідну науково - проєктну документацію та надати її на розгляд до Департаменту, а також укласти охоронний договір щодо будівлі, яка не належить Товариству та у встановленому законом порядку до об`єктів культурної спадщини не віднесена.
3. З огляду на наведені обставини позивач наголошував, що відповідач, видавши вищезазначені адміністративні акти, поклав на Товариство додаткові та не передбачені законом обов`язки, що вказує на протиправний характер таких актів і доводить факт порушення прав ТОВ «КАПЛОР 7».
І.ІІ Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. За результатами розгляду цієї справи в суді першої інстанції Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 10 листопада 2025 року, яким позов задовольнив повністю.
5. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що відповідач не надав достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про перебування у власності Товариства пам`ятки культурної спадщини, щодо якої Департамент видав оскаржені у цій справі припис та розпорядження, у зв`язку з чим такі адміністративні акти є протиправними та підлягають скасуванню.
6. Зокрема, суд установив, що відповідно до договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, укладеного за результатами аукціону від 12 жовтня 2021 року, ТОВ «КАПЛОР 7» є власником цілісного майнового комплексу «Одесавинпром», розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 8, 10, 12.
7. Водночас, склади удільного відомства (1895 року побудови за проєктом архітектора Л.Л. Влодека), які згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580 включені до списку об`єктів, що підлягають взяттю під охорону як пам`ятки містобудування і архітектури місцевого значення, і щодо яких Департамент видав спірні припис та розпорядження, знаходяться за адресою Французький бульвар, 6 у м. Одеса і Товариством у власність не набувались.
8. Суд першої інстанції вказував на відсутність доказів, які б свідчили про зміну адреси вищезазначеної будівлі у встановленому законом порядку з 6 на 10 номер, а також про набуття Товариством у власність саме цієї будівлі. Суд виснував, що акт, складений відповідачем за результатами інвентаризації від 05 жовтня 2021 року, не є належним доказом зміни адреси пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення без відомостей виконавчого органу місцевої ради про зміну такої нумерації.
9. Поряд із цим, суд відзначив, що докази належності до пам`ятки культурної спадщини складських приміщень під літ. «Д», загальною площею 2337,9 кв.м, за адресою бул. Французький,10, які належать Товариству, також відсутні та відповідачем під час розгляду цієї справи не надані.
10. Апеляційний суд з таким висновком не погодився й за результатом апеляційного перегляду цієї справи ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
11. Суд апеляційної інстанції, дослідивши ті ж самі докази, які досліджувались й судом першої інстанції, дійшов висновку, що будівля «Склади удільного відомства», яка має статус пам`ятки культурної спадщини, перебуває у складі придбаного Товариством у 2021 році цілісного майнового комплексу «Одесавинпром», набутого позивачем у власність за договором купівлі-продажу, у зв`язку з чим у останнього виник передбачений законом обов`язок скласти акт огляду будівлі після її пошкодження внаслідок воєнних дій (обстрілу із застосуванням БПЛА «Шахед»), розробити відповідну науково - проєктну документацію щодо відновлення пам`ятки та надати її на розгляд до Департаменту, а також та укласти охоронний договір щодо вказаної будівлі.
12. З цих підстав суд апеляційної інстанції констатував, що оскаржені Товариством припис та розпорядження Департаменту є законними та прав позивача не порушують.
І.ІІІ Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, ТОВ «КАПЛОР 7» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Згідно з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами цієї справи ТОВ «КАПЛОР 7» зареєстроване в установленому законом порядку як юридична особа, код ЄДРПОУ 41087030, основним видом економічної діяльності є виробництво виноградних вин (КВЕД 11.02).
15. 12 жовтня 2021 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (Продавець) з однієї сторони та ТОВ «КАПЛОР 7» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації за результатами аукціону, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрований у реєстрі за № 4321 (далі - також Договір).
16. Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю, котрий став переможцем електронного аукціону UA-PS-2021-08-19-000084-2, який відбувся 14 вересня 2021 року, об`єкт малої приватизації, а саме Цілісний майновий комплекс «Одесавинпром», який розташований за адресами: Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, 8; Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, 10; Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, 12, Одеська область, місто Одеса, вулиця Наливна, 2; Одеська область, місто Одеса, вулиця Головатого отамана, 151, (далі - Об`єкт приватизації), а Покупець зобов`язується прийняти Об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в цьому Договорі умови.
17. Пунктом 1.3. Договору визначено, що перелік нерухомого та рухомого майна, яке входить до складу Об`єкта приватизації та передається у власність Покупцю, наведено у Додатку, що є невід`ємною частиною цього Договору.
18. У Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу об`єкта державної власності за результатами аукціону, зазначено, що до переліку нерухомого майна, яке передане у власність Покупця, входить наступне нерухоме майно за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10: виробничий корпус з 1 поверховими приміщеннями, виробничий корпус з адміністративними приміщеннями, А, А1, площею 6 201,1 м.кв; будівля їдальні, Б площею 317,7 м.кв; будівля ремонтно-механічного цеху, В площею 170,5 м.кв; будівля парокотельні площею 336,9 м.кв, Г; блок складських приміщень готової продукції, Д площею 2 337,9 м.кв; блок для обслуговування автомобілів, Ж площею 37,5 м.кв; приміщення прохідного пункту, 3 площею 32,2 м.кв; автогараж, И площею 35,7 м.кв; совхозвинтрест (приміщення мансардного,1-го, 2-го поверхів та підвалу (1 та 2 рівня)), К площею 2 657,8 м.кв; насосна, Л площею 19,5 м.кв; будівля зберігання запасів води, М площею 96 м.кв; склад пляшок, Н площею 579,3 м.кв; галерея для транспортування продукції, О площею 354 м.кв; підвали для обробки та зберігання вина з амфорами для зберігання вина, П площею 5 274,4 м.кв; огорожа, №1-6; мостіння І, ІІ; внутрішньомайданчикові мережі водопроводу; зовнішні тепломережі; внутрішньомайданчикові мережі каналізації.
19. У пункті 1.1.7 Договору визначено, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, 10 є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення. Продаж зазначеного нерухомого майна здійснюється за погодженням Департаменту згідно листів № 01-12/4287 від 25 вересня 2020 року, №01-12/3828 від 13 серпня 2021 року за умови, що діяльність Покупця відповідатиме вимогам законодавства про охорону культурної спадщини, державним стандартам і правилам у сфері охорони культурної спадщини і не створить загрози для пам`ятки.
20. 23 вересня 2024 року між Департаментом та ТОВ «КАПЛОР-7» був укладений охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини чи її частину № 2774/10/05-10/2-24/1125, відповідно до якого Власник (користувач) бере на себе зобов`язання щодо охорони будівлі-пам`ятки по бульвару Французькому, 10 (загальною площею 2 657,8 кв.м (відповідно до технічного паспорту літера К)), що належить ТОВ «КАПЛОР-7» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації за результатами аукціону від 12 жовтня 2021 року, зареєстрованого у реєстрі за номером 4321, посвідченого Іллічовою Н.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 листопада 2021 року, індексний номер витягу: 286440131, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2464117151100 - БУДІВЛЯ ПИВЗАВОДУ (ПОЧ. ХХ СТ.), яка прийнята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15 серпня 1985 року № 480 - як пам`ятка архітектури місцевого значення.
21. 14 травня 2025 року Департамент видав припис (повторно) ТОВ «Каплор-7», згідно якого в порушення вимог статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власником складських приміщень готової продукції (літера Д) (склади удільного відомства (арх. Влодек Л.Л. )) загальною площею 2337,9 кв.м. не укладено охоронний договір на користування вказаними приміщеннями.
22. Відповідно до вказаного припису, керуючись частиною першою статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Департамент культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської облдержадміністрації зобов`язав: 1) Протягом 10 днів з моменту отримання припису надати до Департаменту правовстановлюючу документацію, для укладання охоронного договору на зазначені приміщення; 2) Надати доступ до зазначених приміщень з метою обстеження для укладання охоронного договору.
23. Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04 липня 2025 року, 20 червня 2025 року зареєстроване кримінальне провадження за фактом умисного здійснення обстрілу м. Одеси 20 червня 2025 невстановленими військовослужбовцями збройних сил російської федерації, в умовах російського вторгнення в Україну, із використанням БПЛА типу Shahed-136/Герань-2, зокрема, за локацією: м. Одеса, Французький бульвар, 10, територія ТОВ «КАПЛОР-7», пошкоджено офісні/складські/технічні приміщення, асфальтне полотно.
24. Надалі, 31 липня 2025 року, Департамент видав розпорядження № 4 щодо адреси: м. Одеса, бул. Французький. 10 літ. Д, у якому зазначив, що будівля по бул. Французькому, 10 - Склади удільного відомства (арх. Влодек Л.Л. ). прийнята під охорону держави рішенням № 580 - як пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення.
25. Листом від 14 липня 2025 року № 14-07/25 (вх. Департаменту від 18 липня 2025 року № 1099/10/01- 12/1-25) ТОВ «КАПЛОР 7» повідомив Департамент, що внаслідок вибухів БПЛА «Шахед» було суттєво пошкоджено будівлі, у зв`язку з чим створено комісію з обстеження пошкодженого майна. Під час роботи комісії 23 липня 2025 року проводився огляд будівлі пивзаводу, про що складено Акт огляду технічного стану об`єкта культурної спадщини, який пошкоджений внаслідок воєнних дій у період збройної агресії Російської Федерації проти України. Разом з цим, під час огляду території будівлі встановлено, що також пошкоджена будівля складів, про що представником Департаменту складено акт огляду.
26. Згідно розпорядження, Департамент зобов`язав: 1. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2022 року № 1342 створити комісію з обстеження пошкодженого майна та скласти акт огляду будівлі - пам`ятки «Склади удільного відомства» протягом 10 днів; 2. Розробити документацію відповідно до висновків акту огляду та надати на розгляд до Департаменту протягом 30 днів з дня складання акту огляду.
27. Не погодившись із вищезазначеними приписом та розпорядженням Департаменту, Товариство звернулось до суду з цим позовом.
ІІІ. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ІІІ.І Доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається.
28. Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1,4 частини четвертої та підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу.
29. Зазначені підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі Товариство обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, які регламентують процедуру виявлення, обліку та надання об`єктам статусу культурної спадщини, а також не врахувавши усіх фактичних обставин справи, дійшов помилкового висновку про належність складських приміщень готової продукції літ. «Д» загальною площею 2337,9 кв. м за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10, які перебувають у власності ТОВ «КАПЛОР 7», до об`єкта культурної спадщини - пам`ятки архітектури місцевого значення.
30. У підтвердження вказаного доводу Товариство наголошує на відсутності щодо спірної будівлі передбачених законом облікової документації, зокрема, картки об`єкта і його короткої історичної довідки, експертизи культурної цінності такої будівлі та її реєстрації в переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, а також акту технічного стану будівлі, матеріали фотофіксації та відповідні висновки уповноважених консультативних і експертних органів.
31. За доводами касаційної скарги, виявлення нерухомих об`єктів культурної спадщини передбачає проведення натурних досліджень, фотофіксацію, визначення культурної цінності, встановлення ступеня збереженості об`єкта та складання належної облікової документації, тоді як відповідач не довів, що віднесення належної Товариству будівлі складських приміщень готової продукції літ. «Д» загальною площею 2337,9 кв. м за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10, була віднесена до об`єкта культурної спадщини у встановленому законом порядку та з дотриманням відповідної процедури.
32. Скаржник заперечує висновок апеляційного суду про те, що вищезгадані складські приміщення літ. «Д» за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10, належать до пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення «Склади удільного відомства, 1895 р., архітектор Л. Л. Влодек», оскільки згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580 місцезнаходження цієї пам`ятки визначено як Французький бульвар, 6, але жодних об`єктів нерухомого майна за цією адресою Товариством у власність не набувалось.
33. Товариство також вказує, що акт інвентаризації об`єкта культурної спадщини від 05 жовтня 2021 року, на який покликався суд апеляційної інстанції як на належний і допустимий доказ приналежності спірної будівлі до об`єкта культурної спадщини, не є належним доказом зміни адреси пам`ятки з Французького бульвару, 6 на Французький бульвар, 10. На його переконання, коригування відомостей про місцезнаходження пам`ятки має здійснюватися на підставі інформації відповідного виконавчого органу місцевої ради, а Департамент не уповноважений самостійно визначати чи змінювати адресну нумерацію об`єктів нерухомого майна.
34. З огляду на зазначене, скаржник вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав недоведеним зв`язок між належними Товариству приміщеннями та зазначеною пам`яткою, тоді як протилежний висновок апеляційного суду, який ґрунтується на оцінці тих самих доказів, не відповідає фактичним обставинам справи та заснований на помилковій оцінці доказів.
35. Стверджуючи про порушення правил доказування та норм процесуального права, скаржник звертає увагу на постанови Верховного Суду від 08 липня 2025 року у справі № 560/10852/23 та від 21 листопада 2019 року у справі № 813/1091/18, у яких, за викладом касаційної скарги, наголошено на обов`язку суб`єкта владних повноважень доводити правомірність свого рішення та подавати наявні документи й матеріали, що можуть бути використані як докази.
36. За позицією Товариства, суд апеляційної інстанції, всупереч вимог статей 72, 73, частини другої статті 74 та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України та висновків Верховного Суду щодо їх застосування, не надав належної оцінки доказам і не врахував, що обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень покладається саме на останнього.
37. На думку скаржника, Департамент не надав достатніх, належних і допустимих доказів, які б доводили законність оскаржених припису та розпорядження й підтверджували наявність фактичних і юридичних (правових) підстав для видання відповідачем таких адміністративних актів, які є індивідуальними, та необґрунтовано адресовані саме позивачу.
ІІІ.ІІ Позиція інших учасників справи стосовно доводів касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та їх обґрунтування.
38. У відзиві на касаційну скаргу Департамент висловлює позицію, згідно з якою оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням усіх обставин справи на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
39. Наведені скаржником доводи відповідач вважає помилковими і такими, що спростовуються як нормами законодавства, так і встановленими судами фактичними обставинами справи.
40. Департамент переконаний у доведеності наявними в матеріалах справи доказами обставин стосовно того, що належні Товариству складські приміщення літ. «Д» за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10 є об`єктом культурної спадщини - «Склади удільного відомства», 1895 року побудови, який був взятий на державний облік за законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом України «Про охорону культурної спадщини» й у силу пункту 3 розділу Х «Прикінцеві положення» цього Закону має статус пам`ятки.
41. Відповідач наголошує, що відсутність облікової документації на зазначений об`єкт культурної спадщини не виводить його з переліку таких об`єктів і не є передбаченою законом підставою для втрати вказаного правового статусу.
42. Заперечуючи доводи касаційної скарги, Департамент підкреслює, що складські приміщення літ. «Д» за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10, які набуті у власність Товариством, є частиною цілісного комплексу, який десятиліттями перебував під охороною держави, а тому вказує на необґрунтованість тверджень позивача про «непам`ятковий» статус такого об`єкта.
43. Окрему увагу відповідач звертає на те, що обставини стосовно приналежності Складів удільного відомства 1895 року (архітектор Л. Л. Влодек») до об`єктів культурної спадщини не є спірними, а оскільки, на думку відповідача, в суді апеляційної інстанції доведено факт перебування такого об`єкта у складі придбаного Товариством цілісного майнового комплексу, то невизнання цих обставин позивачем необхідно розцінювати як намагання уникнути виконання приписів законодавства у сфері охорони культурної спадщини та визначених законом обов`язків як власника пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення.
44. Спірні припис та розпорядження Департамент, виходячи з вищенаведеного, вважає законними і такими, що не порушують прав позивача, який, на думку відповідача, безпідставно стверджує, що будівля за адресою Французький бульвар, 10 не має відношення до пам`ятки, оскільки у рішенні про взяття її на державний облік зазначена адреса: Французький бульвар, 6.
45. Щодо цього, відповідач зазначає, що апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що сама собою зміна нумерації будівель або уточнення адреси не припиняє статусу пам`ятки культурної спадщини та не може свідчити про втрату державної охорони об`єкта. Відзначає, що законодавство у сфері охорони культурної спадщини пов`язує статус пам`ятки не з формальним номером будинку, а з самим об`єктом культурної спадщини, його історичною, архітектурною та культурною цінністю.
46. З приводу вказаного Департамент наводить аргументи про те, що обставини тотожності об`єкта, який належить Товариству (складські приміщення літ. «Д» за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10), і об`єкта, який взятий на державний облік як пам`ятка архітектури та містобудування (Склади удільного відомства 1895 року (архітектор Л. Л. Влодек»)), доведені під час апеляційного перегляду справи належними та достатніми доказами, яким апеляційний суд надав відповідну оцінку.
47. Зважаючи на викладене, Департамент вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з установленими апеляційним судом фактичними обставинами справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. На думку відповідача, позивач, заперечуючи статус пам`ятки через розбіжність у нумерації адрес, фактично намагається використати технічну помилку (або наслідки зміни чи уточнення адресної нумерації об`єкта у процесі розвитку міської забудови, зміни адміністративно-територіального поділу) як інструмент для уникнення наявних у нього зобов`язань у сфері охорони культурної спадщини.
48. Спираючись на вищезгадані доводи, відповідач наполягає на законності спірних припису та розпорядження, а тому вказує на необґрунтованість касаційної скарги Товариства й на законність та обґрунтованість ухваленої апеляційним судом постанови. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
49. Окрім цього, від Департаменту надійшла заява, у якій він просив долучити до матеріалів справи № 420/28529/25 копію наказу Міністерства культури України від 26 серпня 2026 року № 1001 (з додатком) та копію супровідного листа від 26 серпня 2026 року № 06/117/7595-26, які, на його думку, доводять обставини про те, що належна Товариству будівля за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10 є об`єктом культурної спадщини - пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення «Склади удільного відомства 1895 року (арх. Л.Л. Влодек)», у зв`язку з чим у позивача як власника зазначеної пам`ятки виникли передбачені законом обов`язки, які він самостійно не виконав, з огляду на що Департамент й видав оскаржені у цій справі припис та розпорядження.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
50. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (застосовується Судом у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
51. Об`єктом культурної спадщини у розумінні статті 1 зазначеного Закону є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
52. Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» містить й визначення поняття пам`ятки культурної спадщини (далі - також пам`ятка) як об`єкта культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкта культурної спадщини, який взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
53. До переліку спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини відповідно до приписів частини першої статті 3 вищезгаданого Закону належать, зокрема, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які на підставі положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» наділені повноваженнями відповідно до їхньої компетенції видати розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток місцевого значення, які в силу норм частини шостої статті 3 цього ж Закону є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.
54. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - також Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
55. Частинами першою - третьою статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:
а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;
б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням громадських об`єднань, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.
56. Згідно з статтею 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
57. Наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 затверджений Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, який визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів (застосовується у цій постанові в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), пунктами 1.3, 1.4 якого визначено, що система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із виявлення нерухомих об`єктів культурної спадщини, складання облікової документації, взяття нерухомих об`єктів культурної спадщини на державний облік, занесення чи незанесення нерухомого об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, порядок присвоєння охоронних номерів, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру), моніторинг та інвентаризацію нерухомих об`єктів культурної спадщини, формування облікових справ, порядок переміщення (перенесення) пам`яток.
Ініціаторами розгляду питань занесення чи незанесення нерухомого об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є уповноважений орган, Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини - за категорією пам`ятки місцевого значення.
58. За приписами пунктів 8.1.-8.6 розділу VIII вищезазначеного Порядку, об`єкти, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, визнаються пам`ятками відповідно до абзацу шостого частини першої статті 1 Закону.
Нерухомі об`єкти культурної спадщини, включені до списків (переліків) пам`яток всесоюзного, республіканського чи місцевого значення, до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками культурної спадщини відповідно національного чи місцевого значення.
Для вирішення питання про занесення (незанесення) до Реєстру нерухомих об`єктів культурної спадщини, включених до списків (переліків) пам`яток, зазначених у пункті 8.2 цього розділу, уповноважені органи забезпечують проведення перегляду цих списків (переліків) (далі - перегляд).
Перегляд списків (переліків) здійснюється згідно з процедурою, визначеною у розділах IV та V цього Порядку.
За результатами перегляду списків (переліків), відомості щодо результатів перегляду заносяться до журналу обліку нерухомих об`єктів культурної спадщини за результатами перегляду списків (переліків) пам`яток, взятих на облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, за формою, наведеною у додатку 13 до цього Порядку.
Рішення про занесення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, має містити: найменування; вид, тип, категорію; дату утворення; місцезнаходження; охоронний номер.
59. Окрім вказаного, розділами IV та V Порядку обліку об`єктів культурної спадщини передбачено, зокрема, формування облікової картки на нерухомий об`єкт культурної спадщини (п.4.1), внесення об`єкта культурної спадщини до Журналу (Переліку) об`єктів культурної спадщини (п.4.4), направлення власнику письмового повідомлення про внесення нерухомого об`єкту культурної спадщини до Переліку (п.4.6), прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення (п.5.7); інформування власника пам`ятки про прийняте рішення шляхом письмового повідомлення (п.5.9), розроблення паспорту пам`ятки культурної спадщини (п.5.10).
60. Пунктами 13.1-13.3 наведеного вище Порядку також передбачено, що на кожну пам`ятку формується облікова справа у паперовій та електронній формах, виготовлена шляхом сканування документів.
Облікова справа містить такі документи (за наявності):1) картку виявлення об`єкта культурної спадщини; 2) копію рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку; 3) облікову картку; 4) паспорт пам`ятки культурної спадщини; 5) облікову документацію, складену за формою, затвердженою до набрання чинності цим Порядком; 6) протоколи Експертної комісії; 7) копію рішення про занесення пам`ятки до Реєстру; 8) копію рішення про внесення змін до відомостей Реєстру, внесення змін до Реєстру; 9) копію повідомлення власника про набуття статусу пам`ятки; 10) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж території пам`ятки; 11) копію рішення про визначення меж території пам`ятки; 12) копію рішення про встановлення режиму використання пам`ятки, її території; 13) охоронний договір; 14) науково-проєктну документацію з визначення режимів використання пам`ятки, її території, меж та режимів зон охорони пам`ятки (оригінал або копію), іншу науково-проєктну документацію; 15) копію рішення про затвердження науково-проєктної документації про визначення меж та режимів зон охорони пам`ятки; 16) матеріали наданих адміністративних послуг та документи, на підставі яких вони надані; 17) матеріали моніторингу; 18) документи про застосування заходів реагування на порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
Формування та зберігання облікової справи забезпечує уповноважений орган - щодо пам`яток місцевого значення.
61. Спірні правовідносини унормовані й постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2022 року № 1342, якою затверджений Порядок проведення окремих видів робіт на об`єктах культурної спадщини в умовах воєнного стану, що визначає механізм оперативного реагування виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій, центральних органів виконавчої влади, органів управління та уповноважених органів охорони культурної спадщини, спрямований на ліквідацію наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов`язаних із пошкодженням об`єктів культурної спадщини, на територіях, на яких відсутні або завершено активні фази бойових дій.
62. За правилами пункту 3 зазначеного Порядку, в редакції, релевантній спірним правовідносинам, обстеження пошкоджених об`єктів культурної спадщини проводиться за рішенням власника або уповноваженого ним органу, користувача об`єкта, або за рішенням виконавчих органів відповідних сільських, селищних, міських рад або у випадках, передбачених законодавством, військовими адміністраціями (далі - уповноважений орган). Таке рішення оформлюється відповідним розпорядчим документом.
З метою забезпечення обстеження пошкоджених об`єктів уповноваженим органом утворюється комісія, до складу якої залучаються представники органів охорони культурної спадщини, уповноважені представники власника або управителя (балансоутримувача) об`єкта, спеціалісти з вищою освітою за такими спеціальностями в галузі знань «Архітектура та будівництво»: «Архітектура та містобудування», «Будівництво та цивільна інженерія», а також інші спеціалісти (за потреби).
Результатом такого обстеження є акт огляду технічного стану об`єкта культурної спадщини, який пошкоджений внаслідок воєнних дій у період збройної агресії Російської Федерації проти України (далі - акт огляду технічного стану), складений за формою згідно з додатком 1, в якому описово зазначається інформація щодо отриманих пошкоджень на об`єкті культурної спадщини внаслідок воєнних дій, надаються висновки та рекомендації щодо проведення робіт.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
63. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
64. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
65. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.
66. Спір у справі, яка розглядається, виник стосовно виданих Департаментом адміністративних актів у формі припису та розпорядження, відповідно до яких від позивача вимагається виконати, як вважає відповідач, покладені на Товариство законодавством обов`язки щодо укладення охоронного договору на об`єкт культурної спадщини - пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення «Склади удільного відомства 1895 року (арх. Л.Л. Влодек)», а також зі складання акту огляду зазначеної пам`ятки та розроблення відповідної науково - проєктної документації з наданням її на розгляд до Департаменту у встановлений відповідачем строк.
67. Правові підстави для виникнення такого обов`язку у Товариства Департамент пов`язував з нормами статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 3 Порядку проведення окремих видів робіт на об`єктах культурної спадщини в умовах воєнного стану.
68. Фактичні та правові підстави для видання спірних припису та розпорядження відповідач обґрунтовував таким:
ТОВ «КАПЛОР 7» є власником будівлі - блоку складських приміщень готової продукції, літ. «Д», площею 2 337,9 м.кв, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10 й саме за цією адресою, як стверджує Департамент, розташована пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення «Склади удільного відомства 1895 року (арх. Л.Л. Влодек)», яка взята на державний облік за законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини» згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580, а отже вважається об`єкт культурної спадщини в силу положень пункту 3 розділу Х «Прикінцеві положення» цього Закону;
Покликаючись на наведені обставини Департамент вважав, що у Товариства виник обов`язок укласти у встановленому законом порядку охоронний договір на вказаний об`єкт культурної спадщини, а також скласти акт його огляду у зв`язку з пошкодженням такого об`єкта в результаті обстрілу російською федерацією, розробити відповідну проєктну документацію та подати її на розгляд Департаменту у встановлений ним строк;
Відповідач наполягав на тому, що такі обов`язки Товариство самостійно та добровільно не виконало, з огляду на що, а також в порядку статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», виникли достатні правові та фактичні підстави для оформлення і видання Департаментом спірних припису та розпорядження.
69. Вищенаведені обставини Департамент доводив у судах попередніх інстанцій.
70. Під час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій Товариство не заперечувало наявності у Департаменту самих повноважень на видання оспорених у цій справі адміністративних актів, проте не погоджувалось із виникненням передбачених законом фактичних підстав для їх реалізації, зокрема, з твердженнями відповідача про те, що саме позивач є власником пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення «Склади удільного відомства 1895 року (арх. Л.Л. Влодек) і що така пам`ятка знаходиться саме за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10.
71. Під час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій позивач доводив, що зазначена вище пам`ятка розташована за іншою, аніж вважає Департамент, адресою, а саме - у м. Одеса, Французький бульвар, 6. Товариство покликалось на докази, які як воно вважало підтверджують зазначені обставини, а також те, що жодних об`єктів нерухомого майна за вказаною адресою Товариство не набувало як у власність, так і в користування, у зв`язку з чим позивач не може нести додаткових і не передбачених законом обов`язків щодо охорони та відновлення (відбудови) об`єкта культурної спадщини, який йому фактично не належить.
72. Розглянувши цю справу, суд першої інстанції в ухваленому ним рішенні по суті спору небезпідставно звертав увагу на положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, яка в означеній категорії справ покладає обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності на відповідача - суб`єкта владних повноважень й зобов`язує останнього подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
73. При цьому, Суд підкреслює, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
74. Докази мають бути належними (які містять інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержані з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи) та достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування), що відображено у нормах статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України.
75. Оцінка доказів судом під час розгляду адміністративної справи здійснюється відповідно до статті 90 вказаного вище Кодексу, частини перша - четверта якої передбачають, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
76. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд першої інстанції досліджував рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580, яке, за висновками суду, підтверджує фактичні обставини про те, що пам`ятка місцевого значення - Склади удільного відомства, 1895 року, арх. Л.Л. Влодек розташована за адресою: Французький бульвар, № 6.
77. Суд також враховував зміст укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і Товариством з обмеженою відповідальністю «КАПЛОР 7» договору від 12 жовтня 2021 року купівлі-продажу об`єкта малої приватизації за результатами аукціону, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрований у реєстрі за №4321.
78. Одеський окружний адміністративний суд, здійснюючи розгляд цієї справи, дослідив вищевказаний доказ і на його підставі з`ясував, що відповідно до вищевказаного правочину Товариство як покупець набуло у власність Цілісний майновий комплекс «Одесавинпром», який розташований за адресами: Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, 8; 10; 12; Одеська область, місто Одеса, вулиця Наливна, 2; Одеська область, місто Одеса, вулиця Головатого отамана, 151 (пункт 1.1 Договору). На підставі такого доказу суд першої інстанції констатував, що ТОВ «КАПЛОР 7» не набувало жодних речових прав на будь - які об`єкти або їх частини за адресою: м. Одеса, бульвар Французький, будинок 6.
79. За результатом дослідження вищезгаданого Договору, зокрема, його пункту 1.1.7, Суд першої інстанції установив, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, 10 є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення. Продаж зазначеного нерухомого майна здійснювався за погодженням Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, яка дала згоду на укладення зазначеного правочину в цій частині майна за умови, що діяльність Покупця відповідатиме вимогам законодавства про охорону культурної спадщини, державним стандартам і правилам у сфері охорони культурної спадщини і не створить загрози для пам`ятки.
80. Суд з`ясував, що за адресою бульвар Французький, 10 в місті Одеса знаходиться Будівля пивзаводу (поч. ХХ ст.), яка була взята на державний облік та прийнята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15 серпня 1985 року № 480 як пам`ятка архітектури місцевого значення.
81. Окрім цього, суд першої інстанції досліджував такий письмовий доказ як рішення Одеської міської ради народних депутатів від 15 грудня 1994 року № 17-ХХІІ «Про створення історико-архітектурного заповідника «Стара Одеса», й на підставі зазначеного документа установив, що ним вирішено створити історико-архітектурний заповідник «Стара Одеса», затвердити перелік пам`ятників історії і культури, що передаються в його господарське відання. До такого переліку включені: Будівля пивзаводу (поч. ХХ ст.) за адресою бул. Французький, 10 (рішення яким взято на облік - № 480 від 15 серпня 1985 року) та Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек) за адресою бул. Французький, 6 (рішення яким взято на облік - № 580 від 27 грудня 1991 року).
82. Послуговуючись такими доказами, суд першої інстанції дійшов висновку, що за адресою бульвар Французький, 6 у місті Одеса розташований об`єкт нерухомого майна та водночас об`єкт культурної спадщини - пам`ятка місцевого значення - Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек). Суд констатував відсутність доказів, які б підтверджували факт набуття яких - небуть речових прав на такий об`єкт Товариством, а також визнав, що відповідач не довів розташування зазначеного об`єкта саме за адресою бульвар Французький, 10 у місті Одеса, або обставин, які б достовірно свідчили про зміну номеру будинку (фактичної адреси) у встановленому законом порядку, або того, що у рішенні, яким його взяту під охорону держави як об`єкт культурної спадщини, була допущена помилка (описка), або того, що місце розташування вказаної пам`ятки фактично інше, ніж зазначено у рішенні про взяття її під державну охорону та в рішенні про створення історико-архітектурного заповідника «Стара Одеса», у складі якого обліковувався цей об`єкт.
83. Доведеними суд вважав й обставини про те, що за адресою бульвар Французький, 10 у місті Одеса фактично розташований лише один об`єкт культурної спадщини, а саме - Будівля пивзаводу (поч. ХХ ст.), що підтверджується вже згаданими вище доказами, зокрема, рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15 серпня 1985 року № 480 та рішенням Одеської міської ради народних депутатів від 15 грудня 1994 року № 17-ХХІІ, стосовно якої 23 вересня 2024 року між Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ТОВ «Каплор-7» був укладений охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини чи її частину №2774/10/05-10/2-24/1125.
84. У рішенні суду першої інстанції зазначено, що Департамент не надав до суду доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про перебування у складі набутого у власність Товариства за договором купівлі - продажу цілісного майнового комплексу «Одесавинпром», зокрема, серед комплексу будівель та окремих елементів об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: бульвар Французький, 10, будь-яких інших об`єктів культурної спадщини, окрім Будівлі пивзаводу (поч. ХХ ст.), щодо якої з боку позивача не встановлено порушень вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
85. З цього приводу суд першої інстанції виокремив, що Департамент не надав жодних доказів, зокрема, достатньої кількості облікової документації на об`єкт культурної спадщини «Склади удільного відомства, 1895р. за проєктом архітектора Л.Л. Влодека», або інших текстових чи графічних (візуальних, ілюстративних тощо) матеріалів, які б дозволяли беззаперечно та достовірно ідентифікувати розташування вказаної пам`ятки саме за тією адресою, на якій наполягає Департамент, та у складі цілісного майнового комплексу, який належить Товариству.
86. З`ясовуючи фактичні обставини у цій справі та надаючи оцінку забраним у ній матеріалам, суд першої інстанції відхилив поданий відповідачем акт інвентаризації від 05 жовтня 2021 року, оскільки такий стосувався інвентаризації, яка була проведена за зверненням ТОВ «Каплор-7» щодо укладення попереднього охоронного договору на частину будівлі-пам`ятки по Французькому бульвару, 10 в м. Одесі (будівлі пивзаводу (поч. ХХ ст.)) і не є належним доказом зміни адреси пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення - Склади Удільного відомства (1895 р., apx. Влодек Л.Л.). з бульвар Французий,6 на бульвар Французий,10 без відповідних дій та рішень виконавчого органу місцевої ради про зміну такої нумерації.
87. Суд першої інстанції критично поставився й до покликань Департаменту на історико-архітектурний опорний план м. Одеси, затверджений наказом Міністерства культури і туризму України від 20 червня 2008 року № 728/0/16-08, з приводу чого зауважив, що вказані у ньому відомості суперечить іншим, наявним у справі доказам, зокрема, рішенням уповноважених органів про прийняття об`єктів культурної спадщини під охорону держави.
88. Суд апеляційної інстанції, досліджуючи ті ж самі докази, що й суд першої інстанції, а також надаючи оцінку аналогічним доводам сторін, дійшов фактично протилежного висновку, у зв`язку з чим під час розгляду цієї справи в касаційному порядку Верховному Суду належить перевірити, чи дотримались суди попередніх інстанцій норм процесуального права, які регламентують порядок доказування та оцінки доказів у справі, яка ними розглядалась (переглядалась), а також стосовно того, чи відповідають висновки судів фактичним обставинам справи і наявним у ній доказам.
89. Верховний Суд відзначає, що на сьогодні у практиці адміністративних судів широко застосовуються вироблені у юридичній науці три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). При цьому у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права, подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
90. Такі правові позиції Верховний Суд неодноразово наводив у своїх постановах, зокрема, від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, від 29 вересня 2023 року у справі № 200/2859/19-а та інших.
91. З`ясовуючи фактичні обставини цієї справи та надаючи оцінку доводам сторін по суті спору, суд першої інстанції, з огляду на характер спірних правовідносин, предмет спору та предмет доказування, обґрунтовано вимагав від відповідача надати переконливі докази на підтвердження тих обставин, на які він покликався як на підставу своїх аргументів, позаяк в цьому конкретному випадку мова йде про оскарження адміністративних актів суб`єкта владних повноважень - Департаменту, які покладають на ТОВ «КАПЛОР 7» обов`язки, передбачені законом для власників нерухомих об`єктів культурної спадщини, що зачіпає майнові права та інтереси приватного суб`єкта - Товариства і мають безпосередній вплив на його діяльність.
92. Зміст рішення суду першої інстанції засвідчує, що суд надав повну та усебічну оцінку всім наявним у справі доказам та доводам сторін й відобразив у своєму рішенні по суті спору відповідні мотиви на обґрунтування висновку про недоведеність факту перебування у власності Товариства об`єкта культурної спадщини - пам`ятки місцевого значення - Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек), а отже й виникнення у позивача обов`язків, про які йде мова у спірних приписі та розпорядженні, наявності правових та фактичних підстав для видання Департаментом вказаних індивідуальних адміністративних актів, адресованих безпосередньо ТОВ «КАПЛОР 7».
93. Суд апеляційної інстанції навів мотиви лише стосовно оцінки складеного фахівцями управління охорони культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації акта інвентаризації від 05 жовтня 2021 року та чинного станом на дату прийняття спірних рішень історико-архітектурного опорного плану м. Одеса й на підставі зазначених доказів виснував, що об`єкт культурної спадщини - пам`ятка місцевого значення - Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек) розташовані у м. Одеса за адресою бульвар Французький, 10 і є будівлею блоку складських приміщень готової продукції під літ. «Д», площею 2337,9 м.кв, яка належить Товариству на праві приватної власності, набутому відповідно до договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації за результатами аукціону від 12 жовтня 2021 року.
94. До того ж, надаючи оцінку вищезгаданому акту інвентаризації від 05 жовтня 2021 року як доказу в цій справі, суд апеляційної інстанції не врахував того, що інвентаризація нерухомих об`єктів культурної спадщини є складовою системи обліку об`єктів культурної спадщини, визначеною пунктом 1.3 розділу І Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, та здійснюється з метою уточнення даних облікової документації (пункти 12.1, 12.15 розділу XII вказаного Порядку) під час проведення заходів постійного та періодичного моніторингу.
95. Проте згідно з фактичними обставинами цієї справи, встановленими судами попередніх інстанцій, які сторони не заперечували, на об`єкт культурної спадщини - пам`ятка місцевого значення - Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек) облікова документація не складалась, що унеможливлює уточнення зазначеної документації в порядку інвентаризації нерухомих об`єктів культурної спадщини як такої, якої фізично не існувало як станом на момент оформлення акта від 05 жовтня 2021 року, так і на дату прийняття Департаментом оскаржених Товариством припису та розпорядження.
96. При цьому суд апеляційної інстанції залишив поза своєю увагою і те, що оформлення вищезгаданого акту здійснювалось на підставі звернення ТОВ «КАПЛОР 7» щодо укладення попереднього охоронного договору на частину будівлі-пам`ятки по Французькому бульвару, 10 в м. Одесі (будівлі пивзаводу (поч. ХХ ст.)) й жодних заходів постійного та / або періодичного моніторингу у спірних відносинах Департамент не здійснював.
97. За наведених обставин, а також враховуючи відсутність облікової документації на зазначену в спірних приписі та розпорядженні пам`ятку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що акт від 05 жовтня 2021 року не можна вважати таким, який складений уповноваженим органом охорони культурної спадщини за результатом інвентаризації об`єкта культурної спадщини - пам`ятки місцевого значення - Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек) в межах проведення заходів постійного та періодичного моніторингу, і є належним доказом того, що вказана пам`ятка є будівлею блоку складських приміщень готової продукції під літ. «Д», площею 2337,9 м.кв за адресою бульвар Французький, 10 у м. Одеса. Сам факт уточнення адреси вказаної пам`ятки зазначених вище обставин не доводить, на чому обґрунтовано акцентував увагу й суд першої інстанції.
98. В оскарженій постанові апеляційного суду не наведені мотиви й щодо оцінки та відхилення інших доказів, які були досліджені в суді першої інстанції, взяті до уваги судом як належні та допустимі й покладені в основу висновків по суті спору, а саме: рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15 серпня 1985 року № 480; рішення Одеської міської ради народних депутатів від 15 грудня 1994 року № 17-ХХІІ, охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини чи її частину від 23 вересня 2024 року № 2774/10/05-10/2-24/1125, укладеного між Департаментом і ТОВ «Каплор-7» щодо будівлі пивзаводу (поч. ХХ ст.) за адресою: м. Одеса, бульвар Французький, 10; договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації за результатами аукціону від 12 жовтня 2021 року, які як з`ясував суд першої інстанції підтверджують знаходження пам`ятки «Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек)» за адресою бульвар Французький, 6 у м. Одеса та взяття її на державний облік саме за вказаною адресою, а також доводять, що на такий об`єкт нерухомого майна жодні речові права за Товариством не зареєстровані.
99. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зазначені вище докази містили інформацію щодо предмету доказування і доводили існування тих обставин, які суд взяв до уваги, ухвалюючи рішення по суті спору. Ці докази суд дослідив з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку і надав їм належну оцінку як того вимагає стаття 90 зазначеного Кодексу, навівши мотиви щодо їх врахування та відхилення інших доказів, які їм суперечили і були менш переконливими. При цьому, визнаючи недоведеними ті обставини, на які Департамент покликався в обґрунтовуванні своїх доводів по суті спору, суд першої інстанції виходив з сукупності усіх наявних у справі та досліджених в судових засіданнях доказів та їх взаємозв`язку.
100. Як установив суд першої інстанції, відповідач не надав доказів, які б підтверджували обставини про те, що Товариство є власником об`єкта культурної спадщини - пам`ятки місцевого значення «Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек)», що такий об`єкт розташований у м. Одеса за адресою бульвар Французький, 10 і що він є будівлею блоку складських приміщень готової продукції під літ. «Д», площею 2337,9 м.кв, яка належить Товариству на праві приватної власності.
101. З урахуванням вищезазначеного, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпосередньо надавши належну оцінку усім наявним у справі доказам, й всебічно, повно та об`єктивно дослідивши їх під час розгляду справи як кожен окремо, так і в сукупності з урахуванням їх взаємозв`язку, а також навівши мотиви щодо відхилення або врахування кожного доказу, дотримався вимог процесуального закону та не допустив порушень відповідних норм, які регламентують порядок оцінки та дослідження доказів судом.
102. Поряд із цим, враховуючи зміст оскарженої постанови апеляційного суду, можна констатувати, що у вказаному судовому рішенні не міститься належних мотивів на спростування висновків суду першої інстанції по суті спору, зокрема, не зазначені обґрунтування стосовно врахування доказів, які відхилив суд першої інстанції, та відхиленням доказів, які суд першої інстанції врахував як належні, допустимі, достатні і достовірні, із вказівкою на допущені судом попередньої інстанції помилки та недоліки у процедурі оцінки і дослідження доказів, а також порушення відповідних норм процесуального права з розкриттям суті таких помилок, недоліків та порушень.
103. Наведені ж у відзиві на касаційну скаргу доводи Департаменту зазначеного не спростовують й зводяться до переоцінки вже досліджених судами доказів, які, на думку відповідача, підтверджують обставини, на які він покликався в обґрунтуванні своєї позиції по суті спору, й доводять законність прийнятих ним рішень. Однак оцінка таких аргументів виходить за межі визначених процесуальним законом повноважень суду касаційної інстанції, а тому не може бути надана під час розгляду цієї справи в касаційному порядку.
104. Встановлені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України межі касаційного перегляду не дозволяють суду касаційної інстанції приймати до розгляду нові докази, у зв`язку з чим Суд не бере до уваги подані Департаментом до Верховного Суду нові докази, які раніше не подавались до суду першої та апеляційної інстанцій, а саме - наказ Міністерства культури України від 26 серпня 2026 року № 1001 (з додатком) та копію супровідного листа від 26 серпня 2026 року № 06/117/7595-26.
105. Верховний Суд акцентує увагу на приписах норм частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, які, зважаючи на предмет цього спору, є застосовними й до справи, яка розглядається, та встановлюють правило, за яким в адміністративних справах, зокрема, про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача, який зобов`язаний подавати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
106. На необхідності дотримання саме такого порядку доказування у справах подібної категорії Верховний Суд наголошував, зокрема, у постанові від 08 липня 2025 року у справі № 560/10852/23, яку суд апеляційної інстанції не врахував.
107. У цьому конкретному випадку Департамент не довів того, що будівля під літ. «Д» за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10 є об`єктом культурної спадщини - пам`яткою місцевого значення «Склади удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек)», взятою на облік рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580, а отже й того, що на позивача поширюються обов`язки власника такої пам`ятки.
108. Таким чином, відповідач не довів законності (правомірності) ухвалених ним рішень у формі спірних припису та розпорядження, тоді як суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б доводили протилежне і спростовували зазначені у позові підстави.
109. У світлі зазначеного суд першої інстанції небезпідставно згадав у своєму рішення про такий елемент правовладдя (верховенства права), яке визнається і діє в Україні на підставі прямих норм статті 8 Конституції України, як принцип належного урядування, зміст якого Європейський суд з прав людини розкрив у пунктах 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 року (набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04).
110. У вказаних пунктах вищезгаданого рішення ЄСПЛ, яке суд згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує як джерело права, підкреслена особлива важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
За висновками ЄСПЛ, принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). …. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року) ….
111. Застосовуючи до спірних у цій справі правовідносин зазначені висновки ЄСПЛ у світлі з`ясованих судами попередніх інстанцій фактичних обставин Верховний Суд висновує, що у цьому випадку Департамент, приймаючи оскаржені рішення, не дотримався як принципу належного урядування, так і визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства критеріїв, за якими адміністративний суд перевіряє законність, зокрема, прийнятих суб`єктом владних повноважень рішень, оскільки діючи не в належний і якомога послідовніший спосіб, а також не врахувавши усіх обставин, які мали значення для видання спірних адміністративних актів, реалізував наявні у нього повноваження за відсутності достовірно й беззаперечно підтверджених достатніх фактичних підстав для цього й у такий спосіб, який не виключає помилку з його сторони та передчасно покладає на Товариство обов`язки, виникнення яких належним чином не обґрунтовано і не доведено.
112. З огляду на вищезазначене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосувавши норми матеріального і не допустивши порушень норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення поданого Товариством позову та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення по суті спору, яке відповідає фактичним обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.
113. Суд наголошує, що предмет спору у справі, яка розглядається, безпосередньо охоплює лише конкретні адміністративні акти Департаменту у формі припису та розпорядження, а предмет доказування не зачіпає питань, пов`язаних із самим статусом Складів удільного відомства (1895 р. Арх. Л.Л. Влодек) як об`єкта культурної спадщини - пам`ятки місцевого значення. Рішення про взяття на державний облік такого об`єкта і обставини, пов`язані з його прийняттям, не є спірними.
114. Варто зауважити, що самі собою розбіжності в адресах об`єктів культурної спадщини чи певні неточності або недоліки облікової документації самі собою не припиняють державної охорони пам`ятки і такого її статусу, а скасування оскаржених у цій справі припису та розпорядження Департаменту не звільняє фактичного власника пам`ятки від установлених законом обов`язків й не перешкоджає уповноваженому органу у сфері охорони культурної спадщини після належної ідентифікації об`єкта вживати законних заходів для його збереження.
115. Поряд із цим, зважаючи на суспільну вагу та виняткову важливість охорони культурної спадщини з метою її збереження для прийдешніх поколінь, уповноважений орган не звільняється від обов`язків довести правомірність адресованих конкретній особі вимог та реалізовувати свої повноваження у належний спосіб, з дотриманням вимог правовладдя і усіх його елементів, зокрема, законності, не порушуючи у своїй діяльності права та законні інтереси інших осіб, які перебувають під охороною та захистом держави.
V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
116. За правилами частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
117. Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно вирішив цей спір по суті й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає закону й скасоване апеляційним судом помилково.
118. У зв`язку з вищевикладеним касаційну скаргу Товариства належить задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
119. Керуючись статтями 341, 344, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПЛОР 7» задовольнити.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року скасувати та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Л.В. Тацій
Я.О. Берназюк