УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №380/12406/25
адміністративне провадження №К/990/46674/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року у справі № 380/12406/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 27 листопада 2020 року;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи із середнього заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, починаючи з 27 листопада 2020 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28 листопада 2020 року до 18 липня 2022 року та зобов`язання Головного управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 28 листопада 2020 року до 18 липня 2022 року середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи із середнього заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, залишено без розгляду.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 липня 2022 року до 29 травня 2025 року.
Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року до 29 травня 2025 року середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи із середнього заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у сумі 32 689,44 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги, зокрема, додається документ про сплату судового збору.
У порушення зазначених вимог документ про сплату судового збору скаржником до касаційної скарги не додано.
Відповідно до підпункту третього пункту третього частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, на час подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року становив 3 028 грн.
Позов у цій справі подано фізичною особою у 2025 році, а ставка судового збору за подачу позову складала 1211,20 грн.
Отже, сума судового збору за подання касаційної скарги у цій справі становить 2 422,40 грн (1211,20 грн х 200 %).
У касаційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року у справі № 380/12406/25.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, до яких належать учасники бойових дій, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
У статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» закріплені пільги учасникам бойових дій та гарантії їх соціального захисту, а у частині другій статті 22 цього Закону встановлено, що ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.
Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» указує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору в усіх спорах.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Законом України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Водночас серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17.
Отже, скаржнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та надати суду докази на підтвердження його сплати.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102; рахунок отримувача: [рахунок приховано]; код ЄДРПОУ: 37993783; код банку отримувача: 899998; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код класифікації доходів бюджету: 22030102; призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа).
Крім того, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник вказує підставами касаційного оскарження пункти 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у сукупності з принципом співмірності, а саме щодо можливості додаткового зменшення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19 липня 2022 року з огляду на те, що частиною першою статті 117 КЗпП України вже встановлено граничний строк такої відповідальності роботодавця - не більш як за шість місяців.
Водночас постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 надано висновок щодо застосування частини першої статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX у контексті можливості зменшення судом розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу пропорційності.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлення законодавцем максимального шестимісячного строку, за який може нараховуватися середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не виключає можливості зменшення судом остаточного розміру відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. При цьому суд має оцінювати обставини конкретної справи, зокрема розмір простроченої заборгованості, період затримки виплати, ймовірний розмір майнових втрат працівника та інші істотні обставини (пункти 93- 98 постанови).
Отже, правове питання, на відсутність висновку щодо якого посилається скаржник, уже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду та отримало вирішення у зазначеній постанові.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування за період з 19 липня 2022 року до 29 травня 2025 року, застосував установлене частиною першою статті 117 КЗпП України обмеження періоду відшкодування шістьма місяцями та водночас зменшив розрахований розмір середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності, пославшись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Таким чином, саме по собі порушення скаржником питання про можливість додаткового зменшення суми відшкодування після застосування шестимісячного обмеження не підтверджує наявності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження, оскільки відповідне питання вже вирішене Великою Палатою Верховного Суду.
За таких обставин наведене скаржником обґрунтування не підтверджує відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, а тому не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не наведено належного обґрунтування підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною другою статті 332 КАС України встановлено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції документа про сплату судового збору та уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року у справі № 380/12406/25 залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов