УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 640/12500/22
адміністративне провадження № К/990/45594/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф., перевіривши касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 640/12500/22 за позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 640/12500/22, якою задоволено заяву Акціонерного товариства «Укрнафта» про ухвалення додаткового судового рішення та стягнуто на користь товариства за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу судовий збір у розмірі 39 000 гривень.
Предметом спору у цій справі є стягнення з рахунків платника податків у банках заборгованості в сумі 2 436 897 258 гривень.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року позов задоволено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року - без змін.
10 березня 2026 року Акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року в задоволенні цієї заяви відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 червня 2026 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» задоволено, зазначену ухвалу скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення.
За результатами повторного розгляду заяви Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив додаткову постанову від 09 вересня 2026 року, якою стягнув на користь товариства за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу 39 000 гривень судового збору.
Не погоджуючись із зазначеною додатковою постановою, податковий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви товариства.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), посилаючись на істотне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статей 132, 139, 242, 246, 252 цього Кодексу.
На обґрунтування касаційної скарги податковий орган зазначає, що суд апеляційної інстанції не навів реквізитів платіжного документа, дати сплати судового збору та розрахунку суми, яка підлягає відшкодуванню. На переконання скаржника, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 червня 2026 року, не означає автоматичного стягнення заявленої суми та не звільняє суд апеляційної інстанції від обов`язку перевірити докази понесених витрат і мотивувати визначення їхнього розміру.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За приписами пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, у разі касаційного оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на порушення судом норм процесуального права. Скаржник має викласти доводи, які за своїм змістом відповідають конкретним підставам для скасування судового рішення, визначеним частинами другою або третьою статті 353 цього Кодексу, та обґрунтувати зв`язок між відповідним процесуальним порушенням і висновками суду, рішення якого оскаржується.
Наведення загального переліку норм процесуального права без конкретизації характеру допущеного порушення та його впливу на ухвалене судове рішення не є належним викладенням підстав касаційного оскарження у розумінні зазначених положень процесуального закону.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, податковий орган, посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про істотне порушення норм процесуального права відповідно до частин першої та другої статті 353 цього Кодексу.
Водночас скаржник не конкретизує, з якою саме із передбачених частинами другою або третьою статті 353 КАС України підстав пов`язує необхідність скасування оскаржуваної додаткової постанови, та не наводить належного обґрунтування наявності відповідних процесуальних порушень.
Зокрема, доводи касаційної скарги зводяться до тверджень про те, що суд апеляційної інстанції не зазначив у мотивувальній частині додаткової постанови реквізитів платіжного документа, дати сплати судового збору, відповідної ставки та розрахунку суми, яка підлягає компенсації.
Проте такі твердження самі собою не розкривають змісту процесуального порушення, передбаченого частинами другою або третьою статті 353 КАС України.
Так, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат, скаржник не визначає конкретних доказів, зібраних у справі, які суд апеляційної інстанції не дослідив, та не пояснює, які саме юридично значущі обставини залишилися невстановленими внаслідок такого недослідження.
При цьому необхідно враховувати, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України пов`язує можливість скасування судового рішення з підстав недослідження судом зібраних у справі доказів з умовою обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Натомість касаційна скарга податкового органу не містить належного обґрунтування жодної із зазначених підстав касаційного оскарження.
Саме собою посилання на недостатність викладення в судовому рішенні мотивів оцінки доказів не є тотожним установленню обставин справи на підставі недопустимих доказів або недослідженню судом зібраних у справі доказів у розумінні статті 353 КАС України.
Так само, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 139 КАС України, скаржник не обґрунтовує, у чому саме полягає неправильне застосування відповідних положень цієї статті під час визначення суми судового збору, яка підлягає компенсації, та яким чином таке порушення співвідноситься із заявленою ним підставою касаційного оскарження.
Зокрема, посилаючись на відсутність у додатковій постанові розрахунку судового збору та зазначення відповідної ставки, податковий орган не визначає, яку саме норму Закону України «Про судовий збір» суд апеляційної інстанції застосував неправильно, у чому полягає помилка при визначенні розміру судового збору та який розмір, на переконання скаржника, підлягав компенсації.
Наведені твердження мають характер загального заперечення проти достатності мотивування оскаржуваного судового рішення, проте не містять обґрунтування передбачених процесуальним законом підстав його скасування.
Окремо Суд ураховує посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03 червня 2026 року у цій справі.
У зазначеній постанові Верховний Суд сформулював висновок щодо можливості компенсації судового збору стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалено судове рішення за результатами апеляційного перегляду справи, у якій позивачем виступав суб`єкт владних повноважень.
Водночас Верховний Суд не визначав конкретного розміру судових витрат, які підлягають стягненню, а направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення відповідного процесуального питання.
Скаржник, посилаючись на те, що зазначена постанова Верховного Суду не звільняла суд апеляційної інстанції від обов`язку перевірити докази понесених витрат, фактично наголошує на загальних вимогах до встановлення обставин та мотивування судового рішення.
Однак наведення таких міркувань без обґрунтування конкретного порушення, передбаченого частинами другою або третьою статті 353 КАС України, не свідчить про належне викладення підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 320/5934/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 420/10138/20 та від 26 червня 2018 року у справі № 826/24815/15 також не усувають зазначених недоліків касаційної скарги, оскільки наведені скаржником висновки стосуються загальних вимог щодо законності, обґрунтованості судових рішень та оцінки доводів учасників справи, проте не супроводжуються належним обґрунтуванням передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Суд також звертає увагу, що у прохальній частині касаційної скарги податковий орган просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви товариства щодо стягнення судового збору.
Водночас наведені у касаційній скарзі доводи стосуються переважно неповноти встановлення обставин та недостатності мотивування судового рішення, а не обставин, які, на переконання скаржника, виключають право товариства на компенсацію понесених судових витрат.
При цьому скаржник не обґрунтовує, яким чином зазначені ним процесуальні порушення зумовлюють необхідність ухвалення нового рішення саме про відмову в задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
Отже, наведені у касаційній скарзі вимоги та їх обґрунтування не дають можливості встановити належним чином сформульовану підставу касаційного оскарження, з якою процесуальний закон пов`язує можливість перегляду оскаржуваної додаткової постанови.
Суд наголошує, що визначення підстав касаційного оскарження належить до процесуальних обов`язків особи, яка подає касаційну скаргу. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями самостійно формулювати за скаржника відповідні підстави, обирати замість нього передбачене статтею 353 КАС України процесуальне порушення чи доповнювати касаційну скаргу доводами, яких у ній не наведено.
Формальне посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та загальні твердження про порушення судом норм процесуального права не можуть замінювати належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених процесуальним законом.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції здійснює перегляд судових рішень у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, належне викладення підстав касаційного оскарження є необхідною процесуальною передумовою для визначення меж касаційного перегляду. Відсутність у касаційній скарзі такого обґрунтування унеможливлює відкриття касаційного провадження на підставі лише загального посилання на незгоду з оскаржуваним судовим рішенням.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить належного викладення передбачених КАС України підстав касаційного оскарження додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків підлягає поверненню скаржнику.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 640/12500/22 за позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення заборгованості - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова