УХВАЛА
про повернення касаційної скарги
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 120/3686/25
адміністративне провадження № К/990/46094/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року (колегія у складі суддів Моніча Б.С., Гонтарука В.М., Білої Л.М.)
у справі № 120/3686/25
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління ДПС у Вінницькій області,
про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
У березні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також - відповідач, скаржник), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-11/ВІ/а-3 від 25.02.2025, якою на позивача накладено штраф в розмірі 240000 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2026 відмовлено у задоволенні позову.
Надалі Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.09.2026 задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2026 та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржником заявлені п. 1, 3 і 4 ч. 4 ст. 328 КАС України (з урахуванням ч. 1 ч. 2 ст. 353 цього ж Кодексу).
09.10.2026 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій останній просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026 та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2026.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною 1 ст. 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами ч. 4 ст. 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов`язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При оцінці подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Разом з тим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Обов`язковими ж умовами при оскарженні судових рішень на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник заявив п. 1 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, обґрунтовуючи їх таким чином:
- неправильним застосуванням судами пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, ст. 265 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо їх правозастосування, наведених у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 і від 17.04.2024 у справі № 560/3981/23, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17;
- відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання законності застосування органом Держпраці штрафу до суб?єкта господарювання - фізичної особи-підприємця за результатами фактичної перевірки іншого органу та, зокрема, при існуванні відсилочної інформаційної підстави та за наявності у власному адміністративному провадженні документів роботодавця і реєстрових відомостей, отриманих після перевірки, але до накладення штрафу.
Разом з тим, як вже було зазначено вище за текстом цієї ухвали, посилання на п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України передбачає наявність постанови Верховного Суду з відповідним висновком щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах. Однак скаржник не обґрунтував, у чому саме полягає подібність правовідносин у справі № 120/3686/25 та справах, на судові рішення у яких він посилається.
Самого ж покликання на постанови Верховного Суду та наведення окремих витягів з таких судових рішень недостатньо для підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, оскільки скаржник має продемонструвати, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції застосував конкретну норму права без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї самої норми у подібних правовідносинах.
Що ж до посилань скаржника на п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України як підставу для касаційного оскарження, то він водночас не вказав на конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, та не зазначив, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, вимагає від скаржника не лише констатації відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, а й обґрунтування необхідності формування відповідного висновку із зазначенням: у чому саме полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідної норми, як саме ця норма повинна застосовуватися до спірних правовідносин, а також яке значення має формування такого висновку для правильного вирішення цієї категорії справ.
Проте, подана касаційна скарга в цій частині зводиться лише до декларування відсутності висновку Верховного Суду та формального цитування норм законодавства. Скаржник не сформулював чіткого правового питання, яке потребує висновку Верховного Суду у контексті конкретних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а фактично висловив незгоду з оцінкою судом апеляційної інстанції законності й обґрунтованості підстав для призначення фактичної перевірки.
Таким чином, скаржником також не наведено належних обґрунтувань підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Що ж до посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права як умови для скасування судового рішення, то такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судових рішень за п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України у разі обгрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, визначених відповідними пунктами ч. 2 та 3 ст. 353 цього Кодексу.
Так, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Однак, як вже було встановлено судом касаційної інстанції, касаційна скарга не містить належних та умотивованих обгрунтувань щодо заявлених скаржником підстав касаційного оскарження за п. 1 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.
У зв`язку з цим слід зазначити, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (ч. 3 ст. 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (ч. 1 ст. 341 КАС України).
У той же час відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження, їх некоректне (помилкове) визначення або зазначення таких підстав безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
За таких обставин касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 330 КАС України щодо зазначення підстав касаційного оскарження.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Повернути Центрально-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року у справі № 120/3686/25.
2. Роз?яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Кравчук