УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 420/36058/25
адміністративне провадження № К/990/47376/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року
у справі №420/36058/25
за позовом Приватного акціонерного товариства «АДМ ІЛЛІЧІВСЬК»
до Головного управління ДПС в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство «АДМ ІЛЛІЧІВСЬК» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 18 липня 2025 року №37739/15-32-07-08-24, №37742/15-32-07-08-24, №37842/15-32-23-02-19; від 18 липня 2025 року №37747/15-32-07-08-24 у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 906 186 грн та застосування штрафних санкцій у сумі 90 618 грн; від 03 жовтня 2025 року №54317/15-32-07-08-24.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року позов задоволено.
Додатковим рішенням цього суду від 15 травня 2026 року на користь позивача стягнуто 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, Головне управління ДПС в Одеській області звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши зміст касаційної скарги, Суд дійшов таких висновків.
За вимогами пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга має містити визначення передбачених статтею 328 цього Кодексу підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування.
Скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а щодо останнього - на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.
Проте наведені у скарзі доводи не розкривають належним чином змісту зазначених підстав.
Для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України необхідно визначити норму права, застосовану судом апеляційної інстанції без урахування висновку Верховного Суду, навести відповідну постанову та пояснити, у чому полягає відмінність застосування цієї норми у подібних правовідносинах.
На обґрунтування зазначеної підстави скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15 щодо необхідності надання судом мотивованої оцінки вагомим аргументам учасників справи.
Водночас наведення загального висновку про вимоги до мотивування судового рішення не замінює обґрунтування того, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував інакше, ніж Верховний Суд у подібних правовідносинах.
Скаржник не здійснив такого зіставлення, а посиланням на зазначену постанову обґрунтовує загальну незгоду з повнотою розгляду його доводів.
Щодо операцій позивача з ТОВ «ЮНІ ПРОМСТРОЙГРУП» скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 та наводить висновки щодо необхідності фактичного здійснення господарських операцій, достовірності первинних документів і розподілу обов`язку доказування.
Однак у касаційній скарзі не обґрунтовано, що суд апеляційної інстанції виходив із протилежного правового підходу, допускаючи формування витрат або податкового кредиту за операціями, які фактично не здійснювалися.
Суди попередніх інстанцій виходили з підтвердження виконання підрядних робіт дослідженими документами. Зокрема, надали оцінку відмінностям в описі робіт у первинних документах та дійшли висновку, що вони зумовлені різним ступенем деталізації відповідних робіт.
Заперечення скаржника щодо номенклатури, обсягів і вартості робіт, підписів на документах, відсутності окремих додаткових угод, відомостей про працівників та документів про доступ на територію позивача стосуються обґрунтованості встановлених судами обставин.
Натомість скаржник не пояснив, у чому саме полягає неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права. Незгода з результатом оцінки доказів сама собою не свідчить про застосування судом іншого правила доказування.
Щодо підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що її обґрунтування потребує визначення конкретного питання застосування норми права у подібних правовідносинах, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду, та пояснення необхідності формування такого висновку для вирішення спору.
Скаржник заперечує висновки судів щодо правової природи суми 336 796 800 грн, відображеної на субрахунку 404 «Внески до незареєстрованого капіталу». Зокрема, посилається на підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пункт 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», умови договору позики та додаткових угод до нього.
На думку скаржника, суди не встановили належним чином моменту припинення зобов`язання, правових умов зарахування зустрічних однорідних вимог і значення відсутності зареєстрованої емісії акцій станом на кінець перевіреного періоду.
Водночас, викладаючи власне розуміння зазначених норм та обставин, скаржник не визначив, щодо якого саме питання їх застосування відсутній висновок Верховного Суду. Не пояснив також, у чому полягає правова невизначеність, яка потребує її усунення судом касаційної інстанції.
Саме лише наведення норм матеріального права, з тлумаченням яких скаржник не погоджується, без належного розкриття заявленої підстави не є достатнім для касаційного перегляду за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Аналогічні недоліки містять доводи щодо неподання додатка ПН до декларацій з податку на прибуток.
Скаржник вважає, що передбачена договором винагорода нерезидента у розмірі 7,5 відсотка від суми витрат має відмінну від компенсації вартості послуг правову природу та зумовлює обов`язок подання відповідної звітності.
Проте скарга не містить визначення конкретного питання застосування підпункту «й» підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 та пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду, з належним обґрунтуванням необхідності його формування у спірних правовідносинах.
Посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу також не обґрунтоване належним чином.
Застосування останньої норми у зв`язку з недослідженням зібраних доказів передбачає обґрунтованість однієї з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1,2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак у поданій скарзі таких підстав належним чином не викладено.
Крім того, незгода з оцінкою доказів і висновками, зробленими за результатами їх дослідження, не є тотожною недослідженню доказів.
Зокрема, заперечення проти врахування документів НКЦПФР, складених у 2025- 2026 роках, стосуються їх значення для підтвердження обставин спірних правовідносин. Водночас скаржник не обґрунтував цих доводів у межах належно визначеної підстави касаційного оскарження.
Загальне відтворення положень про необґрунтоване відхилення клопотань або встановлення обставин на підставі недопустимих доказів також не становить обґрунтування відповідного процесуального порушення без його конкретизації стосовно розгляду цієї справи.
У касаційній скарзі додатково наведено заперечення щодо стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Однак скаржник обмежився посиланнями на положення статей 132, 134, 139 КАС України та твердженням про неспівмірність витрат. Не визначив, якому саме висновку Верховного Суду суперечить застосування відповідних норм судом апеляційної інстанції, або питання їх застосування, щодо якого такий висновок відсутній.
При цьому суди зменшили заявлені до відшкодування витрати з 381 130 грн до 10 000 грн. Незгода із визначеним розміром компенсації без обґрунтування передбаченої законом підстави касаційного оскарження не є достатньою для відкриття касаційного провадження.
В цілому доводи заявника зводяться до цитування норм права, що регулюють спірні правовідносини і опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, із загальним посиланням, що судом апеляційної інстанції рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та виходить за межі повноважень касаційного суду.
Загальне посилання на ухвалення судом апеляційної інстанцій рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі №420/36058/25 за позовом Приватного акціонерного товариства «АДМ ІЛЛІЧІВСЬК» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень-повернути скаржнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова