П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/8433/26
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук`янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати допомоги на проживання ВПО;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату допомоги ВПО, нарахувати та виплатити заборгованість з 01.01.2025 року по дату ухвалення рішення суду;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області інфляційні втрати та індексацію: за виплати 2024 року, здійснені із простроченням; за період заборгованості 2025-2026 років;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати подальші щомісячні виплати відповідно до законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/31115/24, яке набрало законної сили, було встановлено право на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №332 від 20.03.2022. На виконання судового рішення органами державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження. Лише у лютому 2026 року Відповідачем здійснено часткове виконання рішення суду виплачено заборгованість за період з 01.07.2024 по 31.12.2024 р. у сумі 18 000 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, Відповідач фактично визнав наявність обов`язку щодо здійснення відповідних виплат.
Позивач вказала на те, що попри чинний статус ВПО та відсутність будь-яких підстав для припинення допомоги: виплати з 01.01.2025 р по теперішній час Позивачці не здійснюються; автоматичне продовження виплат не проведено; письмових законних рішень про припинення або відмову не надано. Позивач неодноразово звертався до Пенсійного фонду України із заявами, одна відповідач ухилився від вирішення питання подальших виплат.
Також позивач зазначила, що виплата заборгованості була здійснена із суттєвим простроченням - понад півтора року після виникнення права на виплати, а тому позивач має право на індексацію виплати за 2024 рік (вже виплачених із запізненням) та індексацію заборгованості за 2025-2026 роки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що технічний статус «Відмова» не є належним доказом існування законного індивідуального рішення. Покладення негативних наслідків на позивачку через неоскарження документа, якого вона не отримувала і який не надав навіть суб`єкт владних повноважень, порушує принципи правової визначеності, належного урядування та ефективного судового захисту. Лише з повного тексту рішення від 21.07.2026 позивачка дізналася, що суд надав вирішальне значення заяві від 21.03.2025 № 100000000025[телефон приховано] та внутрішньому статусу «Відмова», хоча самого рішення в матеріалах справи немає. Уже 27.07.2026, тобто без невиправданої затримки, позивачка направила до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України детальний запит на публічну інформацію та доступ до інформації про себе щодо заяви, повного електронного сліду її опрацювання, документа зі статусом «Відмова» і доказів повідомлення.
Вказує на те, що суд не забезпечив виконання власної ухвали про витребування доказів і не вжив заходів для офіційного з`ясування обставин та не застосував норми про автоматичне продовження допомоги до підтвердженого статусу позивачки.
Апелянт зазначила, що спір охоплює період із 01.01.2025. Навіть якщо суд вважав, що до 01.07.2025 окремі первинні дії належали до компетенції органу соціального захисту населення, це не давало підстав для повної відмови в позові до Пенсійного фонду щодо періоду після 01.07.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Хрустальний, Луганської області, що підтверджується дублікатом довідки від 10.04.2024 року № 5106-7501737373.
09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
25 липня 2024 року Управлінням соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради прийнято рішення №58511-50[телефон приховано]-1, яким відмовлено в призначенні допомоги переміщеним особам на проживання.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 по справі №420/31115/24, яке набрало законної сили, захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради № 58511-50[телефон приховано]-1 від 25 липня 2024 року про відмову у призначенні допомоги переміщеним особам. Зобов`язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2024 року про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
21.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги переміщеним особам на проживання, у зв`язку з тим, що особа не відповідає умовам визначеними Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №322 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», що підтверджується витягом з бази даних.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 року по справі № 420/31115/24, змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року, шляхом викладення абзацу 3 (третього) резолютивної частини у новій редакції:
«Зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради призначити ОСОБА_1 допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 липня 2024 року».
В решті, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року - залишено без змін.
16 грудня 2025 року Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.07.2024 по 31.12.2024 у розмірі 3000,00 грн.
Ухвалою суду від 01.12.2025 року по справі № 420/31115/24, замінено у виконавчому листі № 420/31115/24, виданому Одеським окружним адміністративним судом 06 жовтня 2025 боржника - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (ЄДРПОУ 36290160, вул. Косовська, 2 Д, м. Одеса, 65022) його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83).
13.02.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області виплачено ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18000,00 грн.
Листом від 09.03.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області у відповідь на заяву ОСОБА_1 повідомлено, що:
«Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 765 «Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України» призначення та виплата державних соціальних допомог, в тому числі допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам забезпечується Пенсійним фондом України з 01 липня 2025 року.
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначено Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 322 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок № 332).
Відповідно до пункту 13-1 Порядку № 322 виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам продовжується на наступний шестимісячний період автоматично:
- отримувачам пенсії, розмір якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги;
- особам з інвалідністю I чи II групи, дитині з інвалідністю віком до 18 років, дитині, хворій на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, що підтверджується документально;
- дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа віком до 23 років, у тому числі таким, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім`ях, а також батькам-вихователям, прийомним батькам та опікунам (піклувальникам). Відповідно до п. 13.2 Порядку № 322 допомога призначається на другий шестимісячний період, якщо середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача в такій сім`ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на момент продовження виплати допомоги, не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення, тобто не повинен перевищувати 10380,00 грн.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 332 особам, які мають право на виплату допомоги її виплата може бути продовжена на наступний шестимісячний період за умови їх відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 13-1, 13-2 і 13-4 цього Порядку, з урахуванням вимог, зазначених у пунктах 7 і 7-1 цього Порядку.
За результатом перевірки підсистеми «Єдина інформаційна система соціальної сфери» встановлено, що згідно рішення суду по справі № 420/31115/24 за заявою позивача від 01.07.2024 рішенням від 27.01.2026 позивачу призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на період з 01.07.2024 по 31.12.2024.
Кошти зазначеної допомоги за період з 01.07.2024 по 31.12.2024 нараховано та включено до виплатних документів для виплати в лютому 2026 року, через банківську установу АТ «Ощадбанк».»
Вважаючи вищевказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 16 грудня 2025 року Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради на виконання судового рішення по справі № 420/31115/24 прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.07.2024 по 31.12.2024 у розмірі 3000,00 грн. При цьому, виплата допомоги на наступний шестимісячний період позивачу, у відповідності до п. 2 Порядку № 332, автоматично не продовжувалась, що узгоджується з приписами п. 2 Порядку № 332.
Також судом зазначено, що 21.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги переміщеним особам на проживання, у зв`язку з тим, що особа не відповідає умовам визначеними Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №322 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам". Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження оскарження рішення Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.03.2025 року, суду не надано.
Суд також дійшов висновку, що в розумінні приписів чинного законодавства допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам є соціальною виплатою та не є грошовим доходом громадян, а тому не підлягає індексації, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, а також оскільки між позивачем та ГУПФУ в Одеській області, відсутнє неналежне виконання (прострочене) грошове зобов`язання підтверджене (визначене, конкретизоване) відповідним судовим рішенням, відсутні підстави для застосовування приписів частини другої статті 625 ЦК України.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно ст. 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до ст. 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 Порядку № 332 допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.
У відповідності до п. 2 Порядку № 332 з 1 серпня 2023 р. допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
Пунктом 13-1 Порядку №332 визначено, що виплата допомоги продовжується на наступний шестимісячний період автоматично:
отримувачам пенсії, розмір якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги;
особам з інвалідністю I чи II групи, дитині з інвалідністю віком до 18 років, дитині, хворій на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, що підтверджується документально;
дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа віком до 23 років, у тому числі таким, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім`ях, а також батькам-вихователям, прийомним батькам та опікунам (піклувальникам).
У разі коли особі не було продовжено виплату допомоги автоматично, але вона належить до категорій осіб, визначених абзацами другим - четвертим цього пункту, їй може бути призначено допомогу за заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2025 року Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради на виконання судового рішення по справі № 420/31115/24 прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.07.2024 по 31.12.2024 у розмірі 3000,00 грн.
Водночас, призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.07.2024 по 31.12.2024 (на шість місяців) узгоджується з приписами п. 2 Порядку № 332. При цьому, виплата допомоги на наступний шестимісячний період позивачу автоматично не продовжувалась, що не заперечується сторонами у справі.
Як вірно встановив суд першої інстанції, згідно витягу з бази даних, 21.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги переміщеним особам на проживання, у зв`язку з тим, що особа не відповідає умовам визначеними Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №322 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам".
При цьому, у доводах апеляційної скарги позивач підтверджує свою обізнаність щодо такої відмови, проте будь-які належні та допустимі докази на підтвердження оскарження рішення Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.03.2025 року у матеріалах справи відсутні.
Щодо клопотань позивача/апелянта щодо витребування у відповідача вказаної заяви та рішення за результатом її розгляду та пов`язаних документів, колегія судді наголошує, що в межах даної справи спірними правовідносинами є саме припинення виплат позивачці грошової допомоги після 31.12.2024, а не відмова за результатом розгляду заяви 21.03.2025 року. Проте, як вже зазначалось судом вище, рішення Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.03.2025 року не є предметом оскарження у даній справі.
Водночас, на переконання апеляційного суду, наявних у матеріалах справи письмових доказів є цілком достатньо для розгляду справи та ухвалення судом законного та обґрунтованого рішення, у межах спірних правовідносин, а тому витребування додаткових доказів є недоречним.
Повертаючись до предмету спору у даній справі, колегія суддів наголошує, що посилання позивача на те, що ГУПФУ в Одеській області протиправно не нараховує та не виплачує допомоги на проживання ВПО з 01.01.2025 спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що належним способом захисту прав позивачки є оскарження саме вищевказаної відмови за наслідком розгляду заяви від 21.03.2025 року, а не протиправної, на думку позивача, бездіяльності щодо припинення виплат після 31.12.2024 року.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи щодо часткового виконання рішення відповідачем у сумі 18 000 грн, та фактичного визнання наявність обов`язку щодо здійснення відповідних виплат, оскільки прийняття рішення суду по справі № 420/31115/24, яким зобов`язано Департамент праці та соціальної політики ОМР призначити ОСОБА_1 допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 липня 2024 року, та подальше його виконання, як правонаступником, оскільки, на переконання суду, вказане не свідчить про автоматичне призначення позивачу ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам безстроково, без урахування приписів Порядку № 332.
Стосовно частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та індексації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З системного аналізу вищенаведених норм ЦКУ вбачається, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Водночас, як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України).
Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).
При цьому, інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Тобто, для застосування наслідків (відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов`язання держави можуть бути застосовані вимоги частини другої статті 625 ЦК України лише за наявності одночасно кількох умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов`язання як грошового; грошове зобов`язання повинне бути конкретизоване судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду по справі № 420/31115/24, зобов`язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради призначити ОСОБА_1 допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 липня 2024 року.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок суми заборгованості у перерахованому розмірі, що належить позивачу, при ухваленні рішень по суті позовних вимог не здійснювався.
Вказане судове рішення не містить будь-яких застережень щодо стягнення з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради чи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як правонаступника, на користь позивача допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 18000,00 грн.
Більш того, з матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що рішення суду по справі № 420/31115/24 виконувалось в порядку ЗУ "Про виконавче провадження", а не в порядку Закону № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Враховуючи наведене, оскільки між позивачем та ГУПФУ в Одеській області, відсутнє неналежне виконання (прострочене) грошове зобов`язання підтверджене (визначене, конкретизоване) відповідним судовим рішенням, суд 1- ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо відсутності підстав для застосовування приписів ч.2 ст. 625 ЦК України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення".
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв`язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.
Згідно п. 3 Порядку № 1078 до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: доходи громадян від здачі в оренду майна, від акцій та інших цінних паперів, ведення селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства, підприємницької діяльності, яка є для громадян джерелом грошових доходів від власності; виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати; одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога у зв`язку з вагітністю та пологами, допомога при народженні дитини, допомога на поховання; цільова разова матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію, суми соціальних пільг, компенсації (крім виплат, визначених пунктом 2 цього Порядку), винагорода за підсумками роботи за рік тощо; соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме; мінімальний розмір допомоги по безробіттю; державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю; державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд; тимчасова державна соціальна допомога непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату; щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею; компенсаційна виплата, що призначається непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами); державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям, допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, допомога на дітей одиноким матерям.
Водночас, нормами Порядку № 322 визначено, що допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.
Тобто, в розумінні норм чинного законодавства, допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, за своєю правовою природою, є соціальною виплатою та не є грошовим доходом громадян, а, відповідно, не підлягає індексації, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, про що також вірно зазначив і суд першої інстанції.
Таким чином, резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 19 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова