Номер провадження: 22-з/813/430/26
Справа № 522/12966/26-Е
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
розглянувши заяву Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Віталія Олександровича про ухвалення додаткового рішення, у цивільній справі за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову, -
в с т а н о в и в:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову у якій просила:
Вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом заборони приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Цинєву Віталію Олександровичу (адреса: 65020, м. Одеса, вул. Асташкіна, 21, оф. 1, код ЄДРПОУ [номер приховано]) до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09328601), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В.О., про визначення меж грошової відповідальності спадкоємця, вчиняти у виконавчому провадженні № 75343358 дії, спрямовані на звернення стягнення на особисті кошти та майно ОСОБА_1 , зокрема на виконання постанови від 29.06.2026 року про арешт коштів боржника, а саме:
- звертати стягнення на грошові кошти (списувати, переказувати, іншим чином примусово відчужувати) з рахунків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ): № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 в АТ КБ «ПриватБанк», № НОМЕР_6 в АБ «Південний», № НОМЕР_7 в АТ «Ощадбанк», а також з інших рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 у банківських та інших фінансових установах;
- направляти до банківських та інших фінансових установ платіжні вимоги, платіжні інструкції, повідомлення чи інші документи, спрямовані на списання або примусове стягнення зазначених коштів;
- підтримувати чинність раніше направлених до банківських та інших фінансових установ вимог і повідомлень у частині, що стосується списання чи стягнення зазначених коштів;
- звертати стягнення (накладати арешт з метою реалізації, описувати, оцінювати, передавати на реалізацію) на інше особисте майно ОСОБА_1 , яке не входило до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , за винятком транспортного засобу CHERY AMULET, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_8 .
Вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом зупинення дії постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В.О. від 29.06.2026 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 75343358 у частині блокування видаткових операцій за рахунками ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відкритими у банківських та інших фінансових установах, до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Заява обґрунтована тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 23.06.2026 року у справі №523/13460/13-ц замінено боржника у виконавчому провадженні №75343358 її правонаступником - ОСОБА_1 . Підставою заміни слугувала виключно презумпція ч.3 ст.1268 ЦК України, без встановлення факту фактичного прийняття спадщини, вступу у володіння спадковим майном та без визначення його вартості. Заявник має намір подати позов та просити суд встановити, що грошова відповідальність ОСОБА_1 обмежена вартістю майна фактично одержаного нею у спадщину та не може бути звернена на інше майно і кошти ОСОБА_1 ; встановлення, що вартість одержаного нею майна становить 0 грн; визнати відсутнім у АТ «Державний ощадний банк України» прав вимагати задоволення заборгованості за виконавчим листом №523/13460/13-ц від 12.11.2013.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова К.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2026 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито.
24 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова К.О. звернулася до апеляційного суду з заявою про відмову від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року прийнято відмову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова К.О. від апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року про відмову забезпечення позову та апеляційне провадження - закрито.
Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв В.О. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь усі судові витрати понесені з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а саме: 20 000 грн. - сплата за надання професійної правничої допомоги.
У обґрунтування заяви приватний виконавець зазначив, що між адвокатом Зауліною О.Г. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ОД №003285 від 16.05.2018) з одного боку, і Клієнтом Приватним виконавцем виконавчого округу, Одеської обл., ОСОБА_4 16 липня 2025 було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги згідно із яким адвокат зобов`язався здійснювати захист прав і законних інтересів клієнта по цивільним, господарським та адміністративним справам, що стосуються здійснення Приватним виконавцем виконавчого округу, Одеської обл., Цинєвим В.О. незалежної професійної діяльності.
Адвокатом було надано Клієнту правничу допомогу, зміст якої визначений договором про надання правничої допомоги від 16 липня 2025 року, Додатковою угодою №9 від 27 липня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 16 липня 2025 року, та Актом виконаних робіт від 27 липня 2026 року, а саме, надано послуги із представництва інтересів Клієнта у Одеському апеляційному суді по справі №522/12966/26-Е за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року. Згідно із Додатковою угодою №9 від 27 липня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 16 липня 2025 року вартість правничої допомоги була встановлена у фіксованому розмірі 20 000,00 грн.
Адвокат Струкова К.О., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з запереченнями на заяву приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення, у яких зазначила, що заява приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення є необґрунтованою та просила суд відмовити повністю у задоволенні заяви приватного виконавця, а у разі встановлення судом підстав для розподілу судових витрат, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню, до суми, що не перевищує 1 000 грн.
Розглянувши справу, перевіривши доводи заяви про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення заяви без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.
Згідно з ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Поняття зловживання процесуальними правами міститься у ст. 44 ЦПК України. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц зазначено, що для стягнення компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснених відповідачем, необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, послався, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, де, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. При цьому Верховний Суд вказав, що із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що у липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.
В обґрунтування позову посилалася на те, що постановою Одеського апеляційного суду від 23.06.2026 року у справі №523/13460/13-ц замінено боржника у виконавчому провадженні №75343358 її правонаступником - ОСОБА_1 . Підставою заміни слугувала виключно презумпція ч. 3 ст. 1268 ЦК України, без встановлення факту фактичного прийняття спадщини, вступу у володіння спадковим майном та без визначення його вартості. Заявник має намір подати позов та просити суд встановити, що грошова відповідальність ОСОБА_1 обмежена вартістю майна фактично одержаного нею у спадщину та не може бути звернена на інше майно і кошти ОСОБА_1 ; встановлення, що вартість одержаного нею майна становить 0 грн; визнати відсутнім у АТ «Державний ощадний банк України» прав вимагати задоволення заборгованості за виконавчим листом №523/13460/13-ц від 12.11.2013.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова К.О. 09 липня 2026 року звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2026 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито.
24 липня 2026 року від адвоката Зауліної О.Г., представника приватного виконавця до апеляційного суду надійшов відзив, у якому адвокат просила апеляційну скаргу відхилити та залишити без змін ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року. Також, вказала, що на виконання вимог ст. 134 ЦПК України, попередній (Орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс приватний виконавець і які очікую понести у зв`язку з розглядом скарги складає 30 000 грн. Крім того, адвокат додала копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 13 липня 2026 року ВП №75343358.
24 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова К.О. звернулася до апеляційного суду з заявою про відмову від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження, у якій зазначила, що після подання апеляційної скарги обставини, які зумовлювали звернення до суду, відпали. 13.07.2026 року виконавче провадження №75343358 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з повною сплатою боргу; усі накладені у виконавчому провадженні арешти знято, блокування рахунків припинено, що підтверджено самим приватним виконавцем у відзиві від 23.07.2026 року
При вирішенні питання про компенсацію понесених відповідачем витрат на правничу допомогу слід керуватися ч. 5 ст. 142 ЦПК України та зокрема встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Колегія суддів зауважує, що при застосуванні положень ст. 142 ЦПК України, судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача.
Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України вбачається, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Як свідчить судова практика, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень.
Вбачається, що відповідачем не надано доказів і матеріали справи таких не містять, що дії заявниці є необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат приватним виконавцем, як і відсутні докази про зловживання заявницею своїми процесуальними правами, враховуючи, що 13 липня 2026 року виконавче провадження закінчено у зв`язку зі сплатою боргу.
З урахуванням викладеного, судом встановлено, що заявниця 07 липня 2026 року звернулася до суду за захистом своїх прав, проте 13 липня 2026 року виконавче провадження закінчено у зв`язку зі сплатою боргу, що стало наслідком закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , отже дії заявниці є такими, що відповідають вимогам процесуального закону, а тому вони не можуть вважатись недобросовісними.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів надавши оцінку обставинам справи, врахувавши те, що представник приватного виконавця не довів необґрунтованість дій заявниці, доходить висновку про відсутність підстав для покладення на заявницю витрат приватного виконавця на правову допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 141, 270, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Заяву Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Віталія Олександровича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький