Справа № 214/8363/25
2/214/427/26
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
13 жовтня 2026 рокуСаксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Страха В.О.,
третьої особи - ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 та просить суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши йому в користування житлову кімнату площею 12,5 кв.м. разом з балконом площею 1,4 кв.м., з можливістю встановлення замків та заборони доступу і користування до вказаних кімнат і балкону відповідачці та залишивши в загальному користуванні коридор, туалет, ванну кімнату та кухню, посилаючись на перешкоди відповідачки у користуванні належною йому часткою майна.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено про перебування його з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі із 17.09.2005, шлюбні стосунки між ними припинені з грудня 2023 року. За час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2018 ними придбано спірну квартиру, яку рішенням суду від 23.05.2025 у справі №214/1966/25, визнано спільною сумісною власністю подружжя та поділено між ними з відповідачкою по 1/2 частці квартири кожному. Позивач у справі наразі у квартирі не проживає, оскільки перебуває за межами країни, в грудні 2023 року спільний син сторін ОСОБА_2 повідомив його про наявність у квартирі стороннього чоловіка, якого приводить відповідачка та який погрожує їх сину фізичною розправою в разі повідомлення його, позивача у справі, про цю обставину. Мати позивача ОСОБА_5 , яка на підставі довіреності діє в його інтересах, при відвідуванні квартири переконалась у фактичному проживанні стороннього чоловіка в квартирі, однак після цього доступ до помешкання їй було заборонено відповідачкою, яка самовільно замінила замки на вхідних дверях та не надає дублікат ключів стороні позивача. Тому оскільки вони з відповідачкою не можуть дійти згоди у користуванні квартирою, беручи до уваги вказані обставини, просить задовольнити вимоги.
У ході розгляду справи сторона позивача уточнила вимоги шляхом подання заяви про часткову зміну предмету позову, у якій просить суд встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., а саме: виділити позивачу ОСОБА_3 у його користування кімнату площею 12,5 кв.м. з балконом площею 1,4 кв.м. з можливістю встановлення замків, заборонивши доступ та користування вказаними приміщеннями відповідачці ОСОБА_4 ; виділити відповідачці ОСОБА_6 у її користування кімнату площею 14,7 кв.м. з лоджією площею 1,5 кв.м. з можливістю встановлення замків, заборонивши доступ та користування вказаними приміщеннями позивачу ОСОБА_3 та надавати доступ до квартири і користування нею в цілому стороннім особам крім випадків, пов`язаних із захистом і збереженням життя і здоров`я та усунення аварійних ситуацій; коридор, вбиральню, ванну кімнату та кухню залишити у спільному користування сторін.
Ухвалою суду від 01.09.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Протокольною ухвалою суду від 02.03.2026 прийнято заяву про часткову зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 02.03.2026 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, представлений органом опіки та піклування.
Ухвалою суду від 02.03.2026 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 на вимогах наполягав з підстав, викладених у тексті позовної заяви.
Представник відповідача ОСОБА_7 вимоги позову не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов.
В обґрунтування відзиву зазначено про намагання позивача позбавити ОСОБА_6 можливості повноцінної реалізації своїх майнових прав та наявність ознак зловживання його правом на звернення до суду шляхом подання вказаного позову, що спрямований не на реальний захист порушених прав позивача, а на чергову спробу вчинення психологічного тиску, приниження честі та гідності відповідачки. У спірній квартирі проживає виключно відповідачка разом з малолітньою дитиною, жодних сторонніх осіб в кватирі не має, позивач же не мешкає у квартирі із січня 2022 року, проживаючи за межами країни та свідомо не приїздить в Україну. Жодних перешкод позивачу у користуванні квартирою не чинилися, доступ до квартири не обмежувався, між відповідачкою та ОСОБА_5 , матір`ю позивача, наявні неприязні стосунки, що підтверджується рішенням суду у справі №214/1966/24. Право власності відповідачки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано, а отже твердження позивача про порушення його прав є безпідставним та передчасним. Заявлені позивачем вимоги прямо суперечать положенням цивільного законодавства, оскільки норми ЦК України не передбачають можливості повної заборони доступу співвласника до належного йому на праві спільної часткової власності майна, а також не допускають фактичного виключення одного із співвласників з користування об`єктом нерухомості шляхом встановлення замків та обмеження доступу. Тому просить відмовити у задоволенні вимог.
У відповіді на відзив стороною позивача наголошено на тому, що на зміст права власності не впливають фактичне місце проживання власника та місцезнаходження майна та кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Наявність конфліктної ситуації між сторонами лише підтверджує необхідність визначення порядку користування житлом. Відповідачка наразі перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , який у вільний від служби час перебуває в квартирі без згоди на це позивача та користується всією квартирою, порушуючи право позивача на вільне володіння своєю часткою. Діти сторін не є суб`єктами прав спільної сумісної власності на майно. Малолітня дитина повинна проживати в тому ж приміщенні, що й мати, до того ж син сторін ОСОБА_2 теж має право на проживання в квартирі та рівні з малолітньою донькою сторін в різних кімнатах, беручи до уваги різну стать дітей. Тому наполягає на задоволенні вимог, уточнивши вимоги, де просить встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., а саме: виділити позивачу ОСОБА_3 у його користування кімнату площею 12,5 кв.м. з балконом площею 1,4 кв.м. з можливістю встановлення замків, заборонивши доступ та користування вказаними приміщеннями відповідачці ОСОБА_6 ; виділити відповідачці ОСОБА_6 у її користування кімнату площею 14,7 кв.м. з лоджією площею 1,5 кв.м. з можливістю встановлення замків, заборонивши доступ та користування вказаними приміщеннями позивачу ОСОБА_3 ; коридор, вбиральню, ванну кімнату та кухню залишити у спільному користування сторін.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що позивач ОСОБА_3 - її син. У вказаній квартирі на теперішній час не проживає, оскільки в січні 2022 року виїхав за межі України. Зараз в квартирі проживає відповідачка з двома дітьми - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Останній раз вона була в квартирі в листопада 2022 року, оскільки у відповідачки з`явився інший чоловік. ОСОБА_11 посварився з новим чоловіком відповідачки та пішов з дому, а через деякий час поїхав до батька за кордон. Вона бачила, як відповідачка виходить з квартири з іншим чоловіком. Також, свідок вказала, що ОСОБА_4 чинила їй перешкоди в доступі до квартири, хоча у неї в 2022 році була генеральна довіреність.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.05.2025 у справі №214/1966/25 визнано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши у власність ОСОБА_6 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1601938112110), припинивши на вказану частку право власності ОСОБА_3 . Виділено у власність ОСОБА_3 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1601938112110), припинивши право спільної сумісної власності сторін на вказане нерухоме майно.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти,користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 727/1439/22.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Так, згідно з технічним паспортом, квартира АДРЕСА_1 загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м. складається із двох ізольованих кімнат, а саме кімнати площею 12,5 кв.м. з балконом площею 1,4 кв.м. та кімнати площею 14,7 кв.м. з лоджією площею 1,5 кв.м., а також з коридору площею 6,8 кв.м., вбиральні площею 1,2 кв.м., ванної кімнати площею 2,7 кв.м. та кухні площею 7,3 кв.м.
Ураховуючи виникнення конфліктної ситуації між співвласниками квартири, неможливість сторін у позасудовому порядку домовитись про порядок користування спільним майном, розмір житлової площі квартири, а також приймаючи до уваги, що кожна з жилих кімнат є ізольованою та їх площа майже відповідає розміру часток сторін у праві власності на спірну квартиру, при цьому запропонований позивачем варіант користування вказаною квартирою не буде порушувати права сторін як співвласників, які самостійно його погодити не мають можливості, суд дійшов висновку про необхідність встановлення порядку користування квартирою, надавши відповідачці більшу кімнату з урахуванням проживання з нею малолітньої дитини.
Слід зауважити, що визначення порядку користування квартирою не є поділом майна в натурі, не передбачає фізичне розділення об`єкта на окремі частини, кожна з яких стає самостійною одиницею власності, а лише встановлює, як співвласники будуть користуватися вже існуючим майном, не змінюючи права власності на нього, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2025 року у справі №761/41948/21 (провадження №61-15006св24).
Суд також приймає до уваги правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2025 року у справі №554/10213/23 (провадження №61-4767св25), де суд касаційної інстанції погодився із рішенням апеляційного суду, який зменшив долю скаржника у користуванні власністю, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє і не зміною розміру частки позивача за первісним позовом у праві власності на це майно. Встановлення порядку користування квартирою з адекватним відхиленням від ідеальних часток співвласників, із урахуванням планування квартири та найкращих інтересів дитини не свідчить про порушення прав скаржника, що також узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові №6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №363/928/16, від 10 березня 2021 року у справі №760/21057/18, від 23 червня 2021 року у справі №621/1686/17,
При цьому малолітня ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є співвласником кватири, а її право на користування квартирою є похідним від права власності її матері. Наявність у відповідачки малолітньої дитини не збільшує її частку у праві власності, а виділення у користування ОСОБА_4 однієї кімнати в квартирі та залишення у спільному користуванні усіх допоміжних приміщень є одночасно забезпеченням права користування цією кімнатою та іншими приміщеннями і малолітньої ОСОБА_12 .
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 листопада 2019 року у справі №161/5720/18, від 10 травня 2023 року у справі №428/10946/20, від 19 червня 2024 року у справі №759/24309/19, від 07 серпня 2025 року у справі №607/22287/23.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року по справі №450/2488/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Заявлена позивачем вимога в частині заборони відповідачці надавати доступ до квартири і користування нею в цілому стороннім особам крім випадків, пов`язаних із захистом і збереженням життя і здоров`я та усунення аварійних ситуацій, задоволенню не підлягає з огляду на той факт, що ОСОБА_13 як власник 1/2 частки нерухомого майна, має право на вільне користування та розпорядження належною їй часткою квартири, в тому числі й шляхом надання доступу на проживання в ній інших осіб за її згодою, за умови дотримання правил співжиття всіх мешканців житлового приміщення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, тому з відповідачки слід стягнути у рахунок відшкодування понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статями 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України,суд
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою - задовольнити частково.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., а саме:
- виділити позивачу ОСОБА_3 у його користування кімнату площею 12,5 кв.м. з балконом площею 1,4 кв.м. з можливістю встановлення замків, заборонивши доступ та користування вказаними приміщеннями відповідачці ОСОБА_4 ;
- виділити відповідачці ОСОБА_4 у її користування кімнату площею 14,7 кв.м. з лоджією площею 1,5 кв.м. з можливістю встановлення замків, заборонивши доступ та користування вказаними приміщеннями позивачу ОСОБА_3 ;
- коридор площею 6,8 кв.м., вбиральню площею 1,2 кв.м., ванну кімнату площею 2,7 кв.м. та кухню площею 7,3 кв.м., залишити у спільному користування сторін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, як орган опіки та піклування. код ЄДРПОУ 05410872, місце знаходження за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, буд.32.
Повне рішення складене 19.10.2026.
Суддя А.В. Ткаченко