Постанова № 140746150 у справі № 908/455/26 від 07.10.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 908/455/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : ОСОБА_1.;

від відповідача : не з`явився.

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 (Повне судове рішення складено 05.06.2026)

у справі №908/455/26 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕРФОРМ"

про стягнення 4 827 396,00 грн.

УСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПЕРФОРМ» про стягнення 4 827 396,00 грн штрафних санкцій, з яких 3 990 966,00 грн пені та 836 430,00 грн штрафу, нарахованих у зв`язку з порушенням строків поставки товару за державним контрактом (договором) про закупівлю № 174/04-24-РМ від 30.04.2024.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач поставив обумовлений контрактом товар після закінчення погодженого строку, у зв`язку із чим на підставі пункту 8.2 контракту позивач нарахував пеню за кожний повний день прострочення, а щодо частини товару, прострочення поставки якої перевищило тридцять календарних днів, - також штраф у розмірі семи відсотків її вартості. Направлена відповідачу претензія про добровільну сплату нарахованих санкцій залишилася без задоволення.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 позовні матеріали передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПЕРФОРМ» на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» 1 995 483,00 грн пені, 418 215,00 грн штрафу та 57 928,75 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Місцевий господарський суд установив факт прострочення поставки, визнав розрахунок позивача арифметично правильним і таким, що відповідає умовам пункту 8.2 контракту. Водночас, розглянувши клопотання відповідача, суд зменшив нараховані пеню та штраф на 50 %. Суд виходив зі ступеня виконання основного зобов`язання, яке відповідач виконав у повному обсязі, тривалості та наслідків прострочення, прийняття товару без зауважень, відсутності доведених збитків позивача, необхідності забезпечення розумного балансу інтересів сторін та недопущення набуття неустойкою виключно карального характеру. При визначенні міри зменшення суд керувався частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також правовими висновками Верховного Суду.

Не погодившись із рішенням у частині відмови у стягненні суми, на яку суд зменшив пеню та штраф, Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» подало апеляційну скаргу. Скаржник просить скасувати рішення у відповідній частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що місцевий господарський суд неправильно застосував частину третю статті 551 Цивільного кодексу України та статтю 233 Господарського кодексу України, оскільки не встановив виняткових обставин, які могли б виправдати зменшення погодженої сторонами відповідальності на 50 відсотків. На переконання скаржника, повне виконання зобов`язання після настання прострочення та відсутність доведених збитків самі по собі не є достатніми підставами для зменшення неустойки.

Скаржник наголошує на забезпечувальній та компенсаційній функціях неустойки, яка має стимулювати боржника до належного виконання зобов`язання. На його думку, зменшення санкцій наполовину істотно послаблює договірну відповідальність постачальника та не відповідає характеру порушення, оскільки предметом контракту був товар оборонного призначення, необхідний для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави в умовах воєнного стану.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 22.07.2026.

У судовому засіданні 22.07.2026 було оголошено перерву до 02.09.2026. Судове засідання, призначене на 02.09.2026, не відбулося, оскільки станом на визначений час тривала повітряна тривога у зв`язку із загрозою застосування безпілотних літальних апаратів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на 07.10.2026.

03.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «СУПЕРФОРМ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідач зазначає, що поставив усі 65 000 пар рукавичок, товар був прийнятий без зауважень щодо кількості, якості та комплектності, а прострочення не перешкодило використанню зимового товару за призначенням, оскільки поставки відбулися у липні та на початку серпня 2024 року. Відповідач посилається на відсутність заявлених і документально підтверджених збитків позивача, відсутність доказів безпосередньої шкоди обороноздатності держави, поставку товару без попередньої оплати та співвідношення заявлених санкцій із загальною ціною контракту.

У відзиві також наведено доводи щодо здійснення виробництва у місті Запоріжжі, тривалості повітряних тривог у період виконання контракту, організації дій працівників під час таких тривог, продовження підприємством господарської діяльності та виконання замовлень для потреб оборонного сектору. Відповідач посилається на свій фінансовий стан і стверджує, що стягнення повної суми неустойки становитиме надмірний тягар. На обґрунтування правової позиції відповідач посилається, зокрема, на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та інші постанови Верховного Суду щодо дискреційних повноважень суду при зменшенні неустойки.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі або відзиві на неї.

Докази, не подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання з причин, що об`єктивно від нього не залежали. Нові позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в апеляційному провадженні не приймаються і не розглядаються.

Апеляційна скарга подана лише на ту частину рішення, якою внаслідок зменшення неустойки відмовлено у стягненні 1 995 483,00 грн пені та 418 215,00 грн штрафу. Висновки місцевого господарського суду щодо факту порушення строків поставки, правомірності застосування пункту 8.2 контракту, правильності вихідного розрахунку 3 990 966,00 грн пені та 836 430,00 грн штрафу, а також стягнення 1 995 483,00 грн пені, 418 215,00 грн штрафу і 57 928,75 грн судового збору сторонами не оскаржуються.

За таких обставин відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України предметом апеляційної перевірки є законність та обґрунтованість реалізації судом першої інстанції права на зменшення пені та штрафу на 50 відсотків. Обов`язкових підстав для скасування рішення, які дозволяли б вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги, колегією суддів не встановлено. Докази, щодо яких не підтверджено їх подання та дослідження у суді першої інстанції і не обґрунтовано виняткових причин несвоєчасного подання, колегія суддів до оцінки спірної частини рішення не залучає.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.04.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу», правонаступником якого відповідно до наказу Міністерства оборони України № 281 від 02.05.2025 є Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУПЕРФОРМ», як постачальником, укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 174/04-24-РМ.

За пунктом 1.1 контракту постачальник зобов`язався поставити замовнику рукавички зимові, вид 2, код ДК 021:2015 - 18420000-9 «Аксесуари для одягу», найменування, перелік, характеристики та обсяг яких визначені у специфікації, а замовник - прийняти та оплатити товар на умовах контракту. Закупівлі присвоєно ідентифікатор UA-2024-04-02-011709-a.

Пунктом 1.2 контракту визначено, що отримувачами товару є об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких товар постачається для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до пунктів 4.1 та 4.1.1 контракту постачальник зобов`язаний здійснити поставку не пізніше строку, встановленого специфікацією, але в будь-якому разі у строк, визначений замовником у заявці на поставку. Строки, зазначені у специфікації або заявках, могли бути змінені за зверненням замовника лише за погодженням сторін. За пунктом 4.3 контракту заявка мала надсилатися постачальнику електронною поштою не менш як за десять календарних днів до визначеної дати поставки.

Пункт 6.7 контракту передбачає, що після перевірки товару та за відсутності зауважень отримувача постачальник і отримувач підписують акт приймання товару, який підтверджує перехід права власності, після чого акт разом з оригіналом товарно-транспортної накладної передається замовнику для підписання.

За пунктами 1 та 5 специфікації постачальник повинен був поставити 65 000 пар рукавичок за ціною 398,35 грн за одиницю без податку на додану вартість у строк до 30.06.2024. 30.04.2024 замовник направив постачальнику заявки на поставку № R000260 та № R000259 із зазначенням отримувачів, кількості товару і строку поставки до 30.06.2024. Спору щодо своєчасності направлення заявок, погодженого загального договірного обсягу 65 000 пар та кінцевого строку поставки між сторонами немає.

Додатковою угодою № 1 від 03.07.2024 сторони внесли зміни до пункту 5 специфікації та визначили ціну одиниці товару у розмірі 398,30 грн без податку на додану вартість, що з урахуванням податку становить 477,96 грн. Загальна вартість договірного обсягу 65 000 пар за цією ціною становить 31 067 400,00 грн.

Відповідач поставив 40 000 пар товару 19.07.2024, що підтверджується актом приймання товару № 175, та 25 000 пар товару 08.08.2024, що підтверджується актом приймання товару № 198. Отже, весь погоджений контрактом обсяг товару поставлено та прийнято замовником, однак після закінчення встановленого строку.

Пунктом 8.2 контракту сторони погодили, що в разі порушення строку поставки або несвоєчасної передачі товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5 відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний повний день прострочення. За порушення строку поставки понад тридцять календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено.

Виходячи з вартості партії 40 000 пар у сумі 19 118 400,00 грн та 18 повних днів прострочення, пеня за першою партією становить 1 720 656,00 грн. Виходячи з вартості партії 25 000 пар у сумі 11 949 000,00 грн та 38 повних днів прострочення, пеня за другою партією становить 2 270 310,00 грн. Загальна сума пені дорівнює 3 990 966,00 грн. Оскільки прострочення поставки другої партії перевищило тридцять календарних днів, штраф у розмірі семи відсотків від 11 949 000,00 грн становить 836 430,00 грн. Загальна сума нарахованих санкцій становить 4 827 396,00 грн.

20.11.2024 позивач направив відповідачу претензію вих. № 2165/06/1530-2024 про сплату зазначених санкцій. За пунктом 8.4 контракту постачальник зобов`язаний сплатити пеню та штраф протягом тридцяти банківських днів від дати направлення замовником письмового повідомлення. У добровільному порядку відповідач санкції не сплатив.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів; зобов`язанням є правовідношення, у якому боржник зобов`язаний учинити на користь кредитора певну дію, а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку.

За статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частини перша та друга статті 712 Цивільного кодексу України визначають, що за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором або законом і не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, установлений договором. За статтями 610, 612 цього Кодексу виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є його порушенням, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав зобов`язання у встановлений договором або законом строк.

Одним із правових наслідків порушення зобов`язання відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України є сплата неустойки. За статтями 546, 549 цього Кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках за кожний день прострочення. Частина перша статті 550 Цивільного кодексу України встановлює, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих порушенням зобов`язання.

Отже, відсутність доведених збитків не усуває права позивача на пеню та штраф і не звільняє відповідача від відповідальності. Саме тому суд першої інстанції визнав нарахування санкцій правомірним. Водночас відсутність збитків або інших конкретно доведених негативних наслідків порушення є обставиною, яка підлягає оцінці при вирішенні окремого питання про співмірність неустойки та можливість зменшення її розміру.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

На час укладення контракту, виникнення та припинення прострочення у 2024 році чинною була стаття 233 Господарського кодексу України, за якою в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд мав право зменшити розмір санкцій, беручи до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд міг з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати санкцій.

Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб». Однак це не виключає застосування статті 233 Господарського кодексу України до матеріально-правових наслідків порушення, яке виникло і було припинене під час дії цього Кодексу.

За статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення або скасування відповідальності особи. Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 роз`яснив, що до події або факту застосовується закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого така подія або факт настали. Спірне прострочення мало місце з 01.07.2024 до 08.08.2024, тому місцевий господарський суд обґрунтовано врахував критерії статті 233 Господарського кодексу України у редакції, чинній у цей період. У будь-якому разі самостійною і достатньою нормативною підставою для вирішення питання про зменшення неустойки є частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, яка залишається чинною.

За змістом наведених норм зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду. Закон не встановлює закритого переліку обставин, які мають істотне значення, не визначає універсального відсотка зменшення та не ототожнює підстави для зменшення неустойки з підставами повного звільнення боржника від відповідальності. Суд повинен оцінити сукупність конкретних обставин, дотримуючись засад справедливості, добросовісності й розумності, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, та забезпечити пропорційний баланс інтересів кредитора і боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 звернула увагу, що цивільно-правова відповідальність має переважно компенсаційний характер і спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілої сторони. Правило про можливість зменшення неустойки покликане не допустити набуття нею суто карального характеру, коли розмір відповідальності є явно нерозумним порівняно з наслідками порушення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 дійшла висновку, що підстави та розмір зменшення неустойки мають індивідуально-оціночний характер. У кожній справі суд виходить із установлених саме в ній обставин та доказів; відсутні єдині критерії чи алгоритм, за якими неустойка завжди має зменшуватися або не може бути зменшена на певний відсоток. Обраний судом розмір повинен відповідати принципам верховенства права і не перетворювати зменшення на фактичне звільнення боржника від відповідальності.

Аналогічні висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 213, 214 постанови від 16.10.2024 у справі № 911/952/22: господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини в сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність обставин для зменшення неустойки, а індивідуальний характер таких підстав виключає існування універсального максимального чи мінімального відсотка зменшення.

У постанові від 18.02.2026 у справі № 911/969/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи питання про зменшення штрафу або пені, господарський суд повинен оцінити інтереси сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини неналежного виконання, тривалість прострочення, наслідки порушення, відповідність розміру неустойки таким наслідкам, поведінку винної сторони та вжиті нею заходи до виконання зобов`язання. Остаточне рішення приймається за наслідками оцінки доводів учасників і досліджених доказів.

Колегією суддів береться до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25 за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» про стягнення санкцій за несвоєчасну поставку товару за державним контрактом. Верховний Суд погодився зі зменшенням пені та штрафу, наголосивши, що оборонне призначення закупівлі підлягає врахуванню разом з усіма іншими обставинами, але не створює законодавчої заборони для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

У постанові від 08.07.2026 у справі № 908/3309/25 Верховний Суд скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2026, на яку посилається апелянт у цій справі, та залишив у силі рішення суду першої інстанції про зменшення на 85 відсотків пені та штрафу, заявлених тим самим державним підприємством у зв`язку з простроченням поставки товару речового забезпечення. Верховний Суд зазначив, що самі лише посилання на статус позивача як оборонного замовника та сезонність товару не спростовують оцінки всієї сукупності обставин, покладених місцевим судом в основу зменшення санкцій.

У постанові від 29.09.2026 у справі № 910/10415/25 Верховний Суд, переглядаючи спір за державним контрактом із тотожними умовами про пеню в розмірі 0,5 відсотка за кожний день прострочення та додатковий семивідсотковий штраф, залишив без змін судові рішення в частині зменшення санкцій на 50 відсотків. Верховний Суд повторив, що результати застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України можуть бути різними залежно від установлених у кожній справі юридично значущих фактів, а правові висновки в інших справах не підміняють оцінки конкретної доказової бази.

З урахуванням наведених правових позицій колегія суддів критично оцінює довід апелянта про те, що характер оборонної закупівлі сам по собі унеможливлює зменшення неустойки. Колегія суддів відзначає, що публічний інтерес у своєчасному забезпеченні потреб оборони є істотним і повинен мати належну вагу, однак законодавець не вилучив державні контракти у сфері оборони зі сфери дії частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та не встановив для них безумовної заборони на зменшення договірних санкцій.

При цьому судова колегія враховує, що своєчасна поставка речового майна для потреб Міністерства оборони України в умовах воєнного стану має підвищене суспільне значення, а відповідач як професійний учасник господарського обороту повинен був належно оцінити свої виробничі можливості та ризики перед укладенням контракту. Саме цим обумовлюється необхідність збереження для відповідача відчутного майнового наслідку порушення, а не звільнення його від відповідальності.

Разом із тим у цій справі відповідач не відмовився від виконання контракту та не залишив потребу замовника незадоволеною. Весь договірний обсяг, а саме 65 000 пар рукавичок, було поставлено двома партіями і прийнято без зауважень. Прострочення першої партії для цілей розрахунку пені становило 18 повних днів, другої - 38 повних днів. Отже, порушення було обмеженим тривалістю у часі, а основне зобов`язання припинилося належним виконанням.

Із характеру товару та фактичних дат поставки також убачається, що зимові рукавички були передані отримувачу 19.07.2024 та 08.08.2024, тобто до початку відповідного зимового періоду. Це не усуває порушення погодженого строку до 30.06.2024, однак має значення для оцінки фактичних наслідків прострочення.

Колегія суддів відзначає також, що у матеріалах, досліджених судом першої інстанції, не встановлено, а позивачем не доведено, що через прострочення саме за цим контрактом він був змушений здійснити заміщувальну закупівлю, зазнав додаткових витрат, сплатив санкції третім особам, не виконав власні зобов`язання перед отримувачами або що поставлений товар утратив для нього господарську чи функціональну цінність. Не доведено й конкретного розміру майнових втрат або іншого безпосереднього негативного наслідку, співмірного із заявленими 4 827 396,00 грн.

Відсутність таких доказів не заперечує права позивача на неустойку, але разом із повним виконанням контракту, тривалістю прострочення та прийняттям товару без зауважень свідчить, що стягнення санкцій у повному розмірі не є єдиним можливим способом забезпечення належного балансу інтересів сторін.

Погоджена сторонами ставка пені 0,5 % вартості простроченого товару за кожний повний день є значною: за 18 днів вона становить 9 % вартості першої партії, а за 38 днів - 19 % вартості другої партії; додатково до другої партії застосовано семивідсотковий штраф. У підсумку початково нараховані санкції становлять 4 827 396,00 грн, або приблизно 15,54 % загальної вартості поставленого за контрактом товару, попри те що товар поставлено повністю та до початку зимового сезону.

Після зменшення на 50 % до стягнення залишено 2 413 698,00 грн, з яких 1 995 483,00 грн пені та 418 215,00 грн штрафу. Ця сума становить приблизно 7,77 % загальної вартості контракту та не є символічною. Вона зберігає для відповідача як господарюючого суб`єкта істотний майновий наслідок порушення, виконує компенсаційну і превентивну функції неустойки та не свідчить про фактичне звільнення постачальника від відповідальності.

Таким чином, міра зменшення, застосована судом першої інстанції, враховує обидва конкуруючі інтереси: публічний інтерес у своєчасному виконанні оборонних закупівель та приватний інтерес у недопущенні явно надмірної, суто каральної відповідальності за зобов`язання, яке повністю виконане з обмеженим у часі простроченням без доведених конкретних негативних наслідків.

Доводи апелянта щодо пунктів 10.1, 10.2 контракту не спростовують цього висновку. Зазначені умови стосуються визначення форс-мажорних обставин та можливості звільнення сторони від відповідальності. У цій справі відповідача не звільнено від відповідальності за статтею 617 Цивільного кодексу України і факт прострочення не заперечується. Зменшення розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 цього Кодексу є іншим правовим механізмом, який застосовується після встановлення порушення та відповідальності з метою забезпечення співмірності її майнового наслідку. Тому відсутність підстав для визнання воєнного стану форс-мажором не означає автоматичної відсутності права суду зменшити неустойку.

Так само факт добровільного погодження відповідачем пункту 8.2 контракту не позбавляє суд наданого законом повноваження перевірити співмірність нарахованої неустойки. Принцип свободи договору діє у взаємозв`язку із засадами справедливості, добросовісності та розумності, а імперативна можливість судового коригування надмірної неустойки є законодавчо встановленою межею реалізації договірної свободи.

Посилання апелянта на бюджетне походження коштів та порядок зарахування стягнутих санкцій також не є підставою для скасування рішення. Відповідний статус позивача й цільове призначення закупівлі враховано під час оцінки інтересів сторін, однак вони не змінюють правової природи неустойки та не скасовують застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України. Порядок подальшого обліку стягнутих коштів не доводить наявності збитків у конкретному розмірі та не робить будь-яку погоджену суму санкцій завідомо співмірною наслідкам порушення.

Твердження про систематичне порушення відповідачем інших державних контрактів колегія суддів відхиляє. По-перше, відповідний фрагмент скарги прямо стосується іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», а не Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПЕРФОРМ». По-друге, обставини виконання інших правочинів не входили до предмета доказування у суді першої інстанції в цій справі та не можуть бути вперше використані в апеляційному провадженні без дотримання вимог частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України. По-третє, сам перелік номерів інших судових справ без установлення тотожності суб`єкта, змісту договорів, характеру порушень та набрання відповідними рішеннями законної сили не доводить недобросовісної поведінки цього відповідача під час виконання контракту № 174/04-24-РМ.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у справах № 911/1608/18, № 910/17079/23 та № 910/4390/23 не свідчить про неправильне застосування місцевим судом норм права. У кожній із названих справ висновок щодо наявності або відсутності підстав для зменшення неустойки був обумовлений конкретною сукупністю встановлених фактів та доказів. Як роз`яснено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 911/2269/22, правові позиції щодо зменшення неустойки не встановлюють універсального результату для всіх спорів, а підлягають застосуванню з урахуванням подібності фактичних обставин.

Постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, у якій застережено від такого надмірного зменшення санкцій, що нівелює їх призначення, також не суперечить оскаржуваному рішенню. У цій справі після зменшення до стягнення залишено понад 2,4 млн грн, тобто половину правомірно нарахованої суми, що є відчутною відповідальністю і не перетворює її на номінальну.

Посилання місцевого господарського суду на те, що порушення було зумовлене «об`єктивними обставинами», без детального розкриття їх змісту не є достатньо конкретним. Проте зазначений недолік мотивування не призвів до неправильного вирішення спору та не є підставою для скасування рішення, оскільки інші встановлені судом першої інстанції й перевірені апеляційним судом обставини - повне виконання контракту, обмежена тривалість прострочення, прийняття товару без зауважень, відсутність доведених збитків чи інших конкретних негативних наслідків, характер товару та співвідношення суми санкцій із вартістю поставки - у своїй сукупності є достатніми для зменшення неустойки на 50 %. Мотиви рішення в цій частині підлягають уточненню та доповненню висновками, викладеними в цій постанові, без зміни його резолютивної частини.

Оцінюючи окремо оскаржену відмову у стягненні решти пені, колегія суддів виходить із того, що пеня у первісному розмірі 3 990 966,00 грн утворилася внаслідок застосування високої поденної ставки 0,5 %, тоді як обидві партії товару фактично поставлено, прострочення завершилося 19.07.2024 та 08.08.2024 відповідно, а конкретні майнові наслідки такого прострочення позивачем не доведені. Стягнення 1 995 483,00 грн пені після її зменшення є співмірним установленим обставинам і достатнім для реалізації функцій відповідальності. Тому підстав для додаткового стягнення ще 1 995 483,00 грн пені немає.

Оцінюючи окремо оскаржену відмову у стягненні решти штрафу, колегія суддів ураховує, що семивідсотковий штраф у сумі 836 430,00 грн нараховано додатково до пені лише на вартість другої партії товару, поставленої з простроченням понад тридцять днів. Після зменшення з відповідача стягнуто 418 215,00 грн штрафу одночасно з 1 995 483,00 грн пені. Сукупний розмір відповідальності залишається істотним, відповідає ступеню порушення та не нівелює додаткової відповідальності за прострочення понад тридцять днів. Тому підстав для додаткового стягнення ще 418 215,00 грн штрафу також немає.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; жодний доказ не має заздалегідь установленої сили. Наведені в апеляційній скарзі міркування не спростовують установленої місцевим судом сукупності обставин і зводяться переважно до пропозиції надати їм іншу вагу лише з огляду на оборонне призначення контракту.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України» зазначав, що обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожний аргумент, однак істотні для результату спору доводи мають отримати належну оцінку. Колегія суддів надала оцінку всім доводам апеляційної скарги, здатним вплинути на вирішення оскарженої частини спору; інші доводи не змінюють наведених висновків.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів не встановила передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 в оскарженій частині. Рішення відповідає встановленим обставинам, а визначений судом розмір пені та штрафу забезпечує справедливий і розумний баланс інтересів сторін. Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення - без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 908/455/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 908/455/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2026

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран