П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/16289/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.
Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.
20 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Слободонюка М.В.
суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - УДМС у Вінницькій області, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року позов задоволено. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, яка полягає у неприйнятті заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 12.08.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийняти та розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 12.08.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та за наслідками розгляду прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил № 649.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що позивач не звертався особисто до уповноваженого сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Вінницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а подав звернення через сектор документального забезпечення. Тому УДМС розглянуло його як звернення громадянина та надало роз`яснення щодо належного порядку подання заяви. Таким чином у відповідача не виник обов`язок приймати заяву за процедурою Закону № 3671-VI і Правил № 649, а в його поведінці відсутні ознаки протиправної бездіяльності.
У своєму відзиві представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Вказує, що 12.08.2025 позивач особисто звернувся до УДМС у Вінницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідач не прийняв її у встановленому законом порядку, не видав довідки про звернення за захистом та не ухвалив рішення про відмову у прийнятті заяви. Натомість заяву безпідставно розглянуто як звернення громадянина.
Зазначає, що після неприйняття заяви у секторі шукачів захисту заявник звернувся до сектору документообігу лише з метою зафіксувати факт її подання. При цьому обидва сектори входять до структури одного територіального органу, а саме УДМС у Вінницькій області, тому посилання апелянта на звернення «не до того сектору» є безпідставним.
Апеляційний розгляд справи здійснюється судом в порядку письмового провадження згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації.
12.08.2025 позивач особисто звернувся із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.
Заяву позивача не було прийнято, та не надано йому письмової відповіді, лише усно відмовлено в прийнятті її заяви.
У цей же день позивач подав заяву начальнику Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якій просив прийняти і розглянути заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В свою чергу, відповідач листом від 08.09.2025 року повідомив позивача, що ним порушено порядок та строк звернення із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, передбачені Законом та Правилами. Також у листі роз`яснено порядок звернення із заявою та вказано на введення воєнного стану та ст. 9 Конвенції про статус біженців (1951 року).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо прийняття та розгляду його заяви протиправною, звернувся з позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 12.08.2025 особисто звернувся до відповідача із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідач не прийняв та не зареєстрував її в порядку, визначеному Законом № 3671-VI і Правилами № 649, а також не ухвалив рішення про прийняття заяви або про відмову в її прийнятті. Розгляд поданої заяви в порядку Закону України «Про звернення громадян» не є належним способом реалізації відповідачем його повноважень у спірних правовідносинах. Відтак, з метою ефективного захисту порушеного права позивача на звернення за міжнародним захистом, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача прийняти та розглянути подану заяву відповідно до вимог Закону № 3671-VI і Правил № 649.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) передбачено, що біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
В силу вимог пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За змістом статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п`ятою статті 5 цього Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону № 3671-VI.
У відповідності до частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі по тексту - Правила № 649).
Пунктом 2.1 Правил № 649 передбачено, що уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про наявність в осіб, які не громадянами України, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за наявності підстав, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
При цьому положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено такі етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина шоста статті 5 Закону № 3671-VI»);
- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7 - 8 Закону № 3671-VI);
- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9 - 10 Закону № 3671-VI).
Статтею 8 Закону № 3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На цьому етапі, згідно частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 цього Закону, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
В свою чергу, безпосередній розгляд документів (визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу) згідно з поданою заявою передбачається вже після вирішення питання щодо вирішення відповідачем питання щодо попереднього (формального) розгляду заяви та прийняття відповідного рішення про прийняття/відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи із системного аналізу положень статей 5, 8 Закону № 3671-VI та пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649, колегія суддів зазначає, що у разі особистого звернення іноземця до територіального органу ДМС із наміром подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, такий орган зобов`язаний здійснити встановлені законом первинні процедурні дії. За наслідками їх проведення територіальний орган ДМС повинен ухвалити одне з передбачених законом рішень: про прийняття заяви або, за наявності визначених частиною шостою статті 5 Закону № 3671-VI підстав, про відмову в її прийнятті.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.08.2025 позивач особисто звернувся до УДМС у Вінницькій області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Після неприйняття заяви він того ж дня письмово звернувся до начальника УДМС у Вінницькій області з проханням прийняти та розглянути відповідну заяву-анкету.
Натомість відповідач не здійснив дій, передбачених пунктом 2.1 Правил № 649, зокрема не зареєстрував позивача як особу, яка має намір подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та не вирішив питання щодо прийняття заяви у встановленому спеціальним законодавством порядку. Також відповідач не ухвалив рішення про відмову в прийнятті заяви, яке відповідно до пункту 2.4 Правил № 649 має оформлюватися наказом із зазначенням підстав такої відмови.
Надісланий позивачу лист від 08.09.2025, яким йому надано роз`яснення щодо порядку та строку звернення із заявою, не є рішенням, ухваленим за процедурою Закону № 3671-VI, і не породжує правових наслідків рішення про відмову в прийнятті заяви. Розгляд заяви позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян» не відповідав характеру спірних правовідносин та не звільняв УДМС від обов`язку застосувати спеціальну процедуру, встановлену Законом № 3671-VI і Правилами № 649.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що в нього не виник обов`язок діяти за вказаною процедурою через подання позивачем заяви через сектор документального забезпечення, а не сектор з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції. В цьому контексті апеляційний суд зазначає, що Закон № 3671-VI та Правила № 649 не встановлюють, що реалізація особою права на звернення за міжнародним захистом залежить від подання заяви до конкретного структурного підрозділу територіального органу ДМС. Внутрішня організація роботи відповідача та розподіл функціональних обов`язків між його структурними підрозділами не можуть бути підставою для обмеження такого права.
При цьому звернення позивача до сектору документального забезпечення було вчинене після неприйняття його заяви уповноваженими працівниками УДМС та мало на меті підтвердження факту звернення до відповідача. Отже, УДМС, отримавши заяву, зміст якої однозначно свідчив про намір особи звернутися за визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було зобов`язане забезпечити її розгляд відповідним структурним підрозділом у порядку, визначеному спеціальним законодавством.
Посилання відповідача на недотримання позивачем строку звернення також не спростовує висновків суду першої інстанції. Перевірка дотримання порядку звернення, зокрема строків подання заяви, належить до дій, які уповноважена посадова особа зобов`язана здійснити після особистого звернення заявника відповідно до підпункту «ґ» пункту 2.1 Правил №649. Водночас пропуск такого строку сам по собі не визначений частиною шостою статті 5 Закону № 3671-VI як підстава для відмови у прийнятті заяви.
Колегія суддів також зауважує, що зобов`язання відповідача прийняти та розглянути заяву позивача не є втручанням у його дискреційні повноваження, оскільки суд не вирішує питання про наявність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане питання має бути вирішене УДМС у Вінницькій області за результатами процедури, установленої Законом № 3671-VI та Правилами № 649.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви позивача від 12.08.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та правомірно обрав спосіб захисту, який забезпечує ефективне поновлення порушеного права позивача.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували його висновки.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Слободонюк М.В.
Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.