Постанова № 140789085 у справі № 903/762/26 від 20.10.2026

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Справа № 903/762/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Луцької окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 8 вересня 2026 року по справі №903/762/26 (суддею Гарбар І. О.)

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Копачівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Україна"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 60753 грн 50 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Луцької окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Копачівської сільської ради (надалі - Позивач) звернувся в Господарський суд Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Україна" (надалі - Відповідач) про визнання недійсним додаткової угоди № 1 від 28 лютого 2025 року, додаткової угоди № 2 від 3 листопада 2025 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №37-25/183 від 27 грудня 2024 року (закупівля № №UA-2024-12-20-010087-a), укладеного між Позивачем та Відповідачем (а.с. 20-26; надалі - Договір) та стягнення із Відповідача на користь Позивача в дохід місцевого бюджету 60 753 грн 50 коп..

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що відповідно до статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 203 ЦК України, частини 1 статті 215 ЦК України додаткові угоди № 1-2 є недійсними, оскільки укладені в порушення вимог частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому вказує, що є підстави вважати, що кошти в розмірі 60753 грн 50 коп., які сплачені Позивачем за товар, є надмірною сплачені та підлягають стягненню з Відповідача.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 8 вересня 2026 року провадження у справі № 903/762/26 зупинено провадження у справі №903/762/26 до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/2848/24 та оприлюднення повного тексту постанови.

Як зазначено в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції у судовому засіданні 8 вересня 2026 року встановлено, що у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду знаходиться справа №922/2848/24 (колегія суддів: Чумак Ю. Я. головуючий, Дроботова Т. Б., Багай Н. О.) за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради, Північно-східного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий стандарт К, Комунального підприємства Харківводоканал про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

Водночас, приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що зі змісту вищенаведеної ухвали, а також ухвали Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 9 квітня 2026 року про прийняття до розгляду судовою палатою справи №922/2848/24 вбачається, що безпосереднім об`єктом дослідження є висновок суду щодо впливу джерела походження коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси), якими оплачено спірний товар (електроенергію) на наявність процесуальної правоздатності прокурора щодо обраного способу захисту прав держави (територіальної громади).

Отже, на переконання суду першої інстанції майбутнє рішення Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та прав власності у справі №922/2848/24 безпосередньо може вплинути на подальший розгляд даної справи №903/762/26, оскільки предметом спору в межах даного спору також є дослідження вищенаведеного питання.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, Прокурор звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 148-150), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду як таку, що перешкоджає подальшому розгляду справи, а справу направити для продовження розгляду справи по суті.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Прокурор, зокрема виходив з того, що у справі № 903/762/26 позов подано в інтересах органу місцевого самоврядування, як сторони договору/розпорядника коштів сільського бюджету, а у справі № 922/2848/24 позовну заяву було пред`явлено в інтересах органу місцевого самоврядування - заінтересованої особи, яка не є стороною правочину, однак останній підконтрольне комунальне підприємство, що укладало незаконні правочини. Також звертає увагу, що в справі № 903/762/26 закупівля проводилася із коштів місцевого бюджету, а у справі № 922/2848/24 виключно за кошти, отримані від господарської діяльності комунального підприємства. Отже Прокурор виснує, що правовідносини у справах № 903/762/26 та № 922/2848/24 не є подібними, а висновок спеціалізованої палати Верховного Суду у справі № 922/2848/24 не матиме значення для вирішення спору у справі № 903/762/26.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 22 вересня 2026 року, з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокуора. Запропоновано Позивачу та Відповідачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Прокурору.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи; з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до пункту 12 статті 255 ГПК України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.

Тож в поєднанні з частиною 2 статті 271 ГПК України дане вказує, що оскаржувана ухвала підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду апеляційної інстанції від 22 вересня 2026 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 903/762/26 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена в строк до 21 жовтня 2026 року.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу залишити беззмін, а апеляційну скаргу Прокурора без задоволення. Відповідач вказав, що питання щодо задоволення чи залишення без задоволення апеляційної скарги Прокурора в частині скасування ухвали Господарського суду Волинської області від 8 вересня 2026 року в справі № 903/762/26 - вирішити на розсуд суду, а у задоволенні вимоги апеляційної скарги щодо стягнення з Відповідача судового збору за подання цієї апеляційної скарги - відмовити у повному обсязі, незалежно від результатів розгляду скарги по суті. Відповідач вказав, що згідно з матеріалами справи, провадження зупинено з власної ініціативи суду. Відповідач не заявляв відповідного клопотання і не вчиняв жодних процесуальних дій, які б зумовили необхідність оскарження прокурором цієї ухвали. Навіть у випадку теоретичного задоволення апеляційної скарги, покладення витрат на Відповідача за оскарження ухвали, постановленої судом sua sponte (з власної ініціативи), є неможливим, оскільки Відповідач не є суб`єктом, чиї незаконні дії чи бездіяльність призвели до подання скарги. Відповідач не може нести фінансову відповідальність за реалізацію судом своїх дискреційних повноважень (ст. 228 ГПК України) та за суб`єктивне бажання прокурора ці повноваження оскаржити.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційної скаргу слід задоволити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому розгляду справи, із направленням справи для продовження розгляду по суті.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Прокурор в інтересах держави в особі Позивача звернувся в Господарський суд Волинської області з позовом до Відповідача про визнання недійсними додаткової угоди № 1 від 28 лютого 2025 року та додаткової угоди № 2 від 3 листопада 2025 року до Договору та стягнення із Відповідача на користь Позивача в дохід місцевого бюджету 60 753 грн 50 коп..

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що відповідно до статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 203 ЦК України, частини 1 статті 215 ЦК України додаткові угоди № 1-2 є недійсними, оскільки укладені в порушення вимог частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому вважає, що є всі підстави вважати, що кошти в розмірі 60753 грн 50 коп., які сплачені Позивачем за товар, є надмірно сплаченими та підлягають стягненню з Відповідача.

Як вже вказано вище у цій постанові, ухвалою місцевого господарського суду від 8 вересня 2026 року провадження у справі № 903/762/26 зупинено провадження до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/2848/24 та оприлюднення повного тексту постанови.

Розглядаючи вимоги апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження по даній справі, колегія суду враховує наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статтей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

За змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У разі застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, згідно з вимогами статті 234 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. При цьому наведеною нормою прямо передбачено, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, коли зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Апеляційний господарський суд зазначає, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку зазначає: як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншім судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншім судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

При цьому апеляційний господарський суд враховує, що при визначенні подібних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Колегією суду враховується, що у справі № 922/2848/24 (до розгляду якої суд першої інстанції зупинив провадження) Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова подано позовну заяву в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби до відповідачів - ТОВ «Золотий стандарт К» та КП «Харківводоканал» про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю товару від 16 червня 2023 року № 43/6-ПЦ/23 та стягнення із ТОВ «Золотий стандарт К» на користь Харківської міської ради коштів у сумі 745 780 гривень.

При цьому передаючи справу № 922/2848/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Касаційний господарський суд в ухвалі від 17 березня 2026 року зазначив про те, що КП «Харківводоканал», яким укладалися оспорювані додаткові угоди із ТОВ «Золотий стандарт К», не є а ні розпорядником, ані одержувачем бюджетних коштів. Джерелом фінансування процедури є кошти від господарської діяльності підприємства. Колегія суддів звернула увагу, що Верховний Суд неодноразово формував висновки - комунальні комерційні підприємства є самостійними суб`єктами господарювання, мають свій відокремлений баланс, власні обігові кошти і не відповідають за зобов`язаннями ради, так само як і рада за зобов`язаннями створених нею комунальних підприємств, а прокурор, в свою чергу, позбавлений права представляти в суді інтереси комунальних підприємств. Підставами для передачі цієї справи на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стали обґрунтування колегії суддів щодо необхідності відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 12 березня 2025 року в справі № 924/524/24, від 10 вересня 2025 року в справі № 910/6131/24, від 4 лютого 2026 року в справі № 922/1328/24, від 18 лютого 2026 року в справі № 913/95/25 щодо застосування приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статтей 1, 2 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у подібних правовідносинах шляхом їх (висновків) уточнення, а саме виключення з висновку речення: «При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов`язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування».

Відтак, із вищенаведеного вбачається, що у справі № 922/2848/24 розрахунки за договором здійснювалися виключно за кошти, отримані КП «Харківводоканал» від здійснення власної господарської діяльності, тобто за відсутності бюджетного фінансування; а КП «Харківводоканал» не являється органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень При цьому в справі №922/2848/24 прокурор у даному випадку позбавлений права представляти в суді інтереси замовника самостійного суб`єкта господарювання, оскільки в такому разі позовна вимога була б пред`явлена прокурором поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням процесуального законодавства.

Натомість, у справі за № 903/762/26 Прокурор, звертаючись до суду, із урахуванням актуальної правозастосовчої практики визначив позивачем - сільську раду (Позивача), яка є стороною договору про постачання/закупівлю електричної енергії від 22 грудня 2023 року №ВЕЗ23-24/130 та яка укладала спірні додаткові угоди, за якими відбувалося збільшення ціни товару, що придбавався за кошти місцевого бюджету. При цьому, в разі визнання недійсними оспорюваних угод, у товариства виникне зобов`язання повернути зайво сплачені кошти як переплату за спожиту замовником електроенергію, позаяк такий обов`язок зумовлений положеннями цивільного законодавства, зокрема статті 1212 ЦК України і такі кошти підлягатимуть поверненню саме до бюджету, з якого вони виділялися.

При цьому, колегія суду акцентує увагу, що Позивач є розпорядником коштів сільського бюджету (згідно відомостей Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, який оприлюднено на офіційному вебсайті Державної казначейської служби України («https://www.treasury.gov.ua/unifie-register-search»)).

Крім того, як вбачається зі змісту долучених Прокурором до позову документів (доказів) - протоколу затвердження річного плану закупівель UA-P-2023-12-06-005168-a та звіту про виконання договору про закупівлю UA-2023-12-06-010025-a, джерелом фінансування закупівлі є виключно кошти місцевого бюджету.

Відтак, в даній справі не йде мова про залучення будь-яких інших коштів (як в справі №922/2848/24) аніж коштів місцевого бюджету, що само по собі говорить про те, що обставини справи № 922/2848/24 не є тотожними обставинам у справі № 903/762/26, зокрема у справі № 903/762/26 мова йде про стягнення з Відповідача надмірно сплачених коштів, перерахованих сільською радою на виконання умов Договору про постачання/закупівлю електричної енергії № ВЕЗ23-24/130.

У позовній заяві зазначається і самим Позивачем підтверджується, що кошти перераховані Відповідачу є саме коштами місцевого бюджету, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями платіжних доручень та інформацією Позивача.

Водночас, як уже зазначалося вище в даній постанові, у справі № 922/2848/24 спірні угоди укладені КП "Харківводоканал", яке як встановлено судом не є ані розпорядником, ані одержувачем бюджетних коштів, а фінансувався первинний договір саме за рахунок коштів, отриманих вказаним підприємством від господарської діяльності. З даного вбачається, що кошти витрачені вказаним комунальним підприємством у даній справі - не є коштами місцевого або державного бюджетів (як у справі №903/762/26).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу і на те, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету (такої ж позиції дотримується Верховний Суд, а подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21).

У даному випадку ключові відмінності правовідносин у порівнюваних справах полягають у сторонах (у справі № 903/762/26 позов подано в інтересах органу місцевого самоврядування, як сторони договору/розпорядника коштів сільського бюджету; натомість у справі № 922/2848/24 позовну заяву було пред`явлено в інтересах органу місцевого самоврядування лише як заінтересованої особи, яка не є стороною правочину, однак якому підконтрольне комунальне підприємство, що укладало оспорювані правочини), а також у тому, що по справі № 903/762/26 закупівля проводилася із коштів місцевого бюджету, а у справі № 922/2848/24 виключно за кошти, отримані від господарської діяльності комунального підприємства.

Вищевказане ж в сукупності вказує про хибність висновків суду першої інстанції щодо ніби то необхідності зупинення справи №903/762/26.

Підсумовуючи усе вищеописане, колегія суддів резюмує, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Відтак, колегія суду резюмує, що правовідносини у справах № 903/762/26 та № 922/2848/24 не є подібними, і відповідно висновок спеціалізованої палати Верховного Суду у справі № 922/2848/24 не матиме значення для вирішення спору в справі № 903/762/26.

З наведених вище підстав апеляційний господарський суд вважає аргументи апеляційної скарги Прокурора підставними та обгрунтованими.

При цьому відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відтак, судом першої інстанції при винесенні ухвали про зупинення провадження не наведено аргументів щодо неможливості розгляду даної справи та необхідності зупинення провадження.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов необґрунтованого висновку, щодо зупинення провадження у справі.

Згідно статті 280 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Поряд з тим апеляційний господарський суд констатує, що усе вищевказане в даній судовій постанові вказує на неправильне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Дане ж в силу дії пунктів 1, 4 частини 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваної ухвали, з огляду на що колегія суду скасовує ухвалу від 8 вересня 2026 року задовільняючи апеляційну скаргу Прокурора.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

З огляду на все вищевказане та те, що суд апеляційної інстанції скасував оспорювану ухвалу і така ухвала перешкоджає подальшому провадженню по справі, Північно-західний апеляційний господарський суд направляє справу для продовження розгляду до Господарського суду Волинської області.

У зв`язку із скасуванням ухвали місцевого господарського суду з числа зазначених у частині 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Луцької окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 8 вересня 2026 року по справі №903/762/26 - задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 8 вересня 2026 року по справі №903/762/26 - скасувати.

3. Справу № 903/762/26 направити до Господарського суду Волинської області для продовження розгляду.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню.

6. Справу № 903/762/26 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.