Постанова № 140789702 у справі № 908/810/26 від 21.10.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 року м.Дніпро Справа № 908/810/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Сінявська Г.В.

від відповідача: Кучерява В.Ф.-запрошена до відеоконференції

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 (суддя Проскуряков К.В., повний текст рішення складено 28.07.2026) у справі №908/810/26

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до відповідача Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"

про стягнення 107595724,12 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позову.

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення 107595724,12 грн, з яких: основний борг в сумі 106967073,61 грн, 3 % річних в сумі 407726,97 грн та інфляційні втрати в сумі 220923,54 грн.

Позивачем у цій справі заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0503-03041-ПД від 01.01.2024 в сумі 106967073,61 грн.

Як вказує позивач, останній надав, а відповідач прийняв послуги у розрахункових періодах листопад 2025 року - січень 2026 року, а також акти коригування за березень, квітень та вересень 2025 року. Відповідні акти надання послуг підписані відповідачем без зауважень та розбіжностей. Разом з тим, відповідач порушив умови пункту 3.7 договору щодо строків розрахунку за фактичні обсяги наданих послуг, не здійснив оплату виставлених рахунків та залишив без задоволення досудові вимоги позивача про сплату заборгованості.

У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 407726,97 грн та інфляційні втрати в сумі 220923,54 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 14843105,66 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 128593,92 грн. В іншій частині позову вказаним рішенням відмовлено.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у договорі умови (п. 3.9), яка дозволяє зараховувати надходження на погашення заборгованості за минулі періоди, надає позивачу право спрямовувати отримані від відповідача кошти на закриття найстаріших боргів, навіть якщо у платіжній інструкції вказано поточний період. Відтак, уклавши договір із відповідною умовою, відповідач добровільно погодився з передбаченим сторонами механізмом розподілу коштів та не може посилатися на інший порядок їх зарахування, зокрема лише на зазначене ним призначення платежу, якщо воно суперечить умовам договору.

Керуючись наведеним, суд виснував, що посилання боржника на самостійно визначене ним призначення платежів не може змінювати погоджену сторонами договору (п. 3.9) черговість зарахування коштів, оскільки така умова договору була прийнята сторонами при його укладенні та є обов`язковою для виконання. Інше тлумачення фактично призвело б до односторонньої зміни умов договору боржником, що суперечить статтям 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, суд зазначив, що реалізація кредитором права на зарахування коштів у рахунок минулих періодів не звільняє його від процесуального обов`язку довести факт існування, розмір та структуру такої заборгованості.

Врахувавши не надання позивачем первинних документів на підтвердження правових підстав виникнення «вхідного сальдо» в акті звірки, а також відсутність в матеріалах справи деталізованого розрахунку розподілу здійснених відповідачем платежів на конкретні минулі періоди, суд дійшов висновку, що дії позивача щодо зарахування коштів всупереч реквізиту «призначення платежу» не підтверджені належними доказами, а тому позовні вимоги про стягнення 92123967,95 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд визнав обґрунтованими лише вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за спірний період у розмірі 14843105,66 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що позивач припустився порушення порядку обчислення заявлених сум, оскільки не врахував здійснені відповідачем оплати у заявлений до стягнення період у сумі 78719036,13 грн, що свідчить про неправильне визначення сум 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, на думку суду, розрахунок підтверджує здійснення позивачем нарахувань 3 % річних не лише на суми актів фактично наданих послуг, а й на планові платежі (за 1, 2 та 3 декади кожного місяця), що не відповідає висновкам Верховного Суду у справах № 914/3621/23 та № 914/2625/23.

Відтак, визнавши розрахунок позивача методологічно неправильним, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Здійснивши аналіз доводів відповідача щодо дії обставин непереборної сили, суд відхилив означені твердження, керуючись тим, що наявність форс-мажору звільняє від відповідальності у вигляді неустойки, а не від обов`язку виконати основне грошове зобов`язання та сплатити нарахування за ст. 625 ЦК України, які мають компенсаційний характер. Суд підкреслив, що сам факт дії воєнного стану не може вважатися обставиною непереборної сили без доведення настання конкретних подій, які вплинули на виконання зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись частково з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26 у частині відмови у стягненні 92123967,95 грн основного боргу, 407726,97 грн трьох процентів річних, 220923,54 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 92123967,95 грн основного боргу, 407726,97 грн трьох процентів річних та 220923,54 грн інфляційних втрат.

За твердження апелянта, оскаржуване судове рішення є необґрунтованим та незаконним в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, 3 % річних та заборгованості у повному розмірі, з огляду на те, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а також при неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи.

В обґрунтування заявленої позиції скаржник першочергово наголосив на тому, що призначення платежу, самостійно зазначене відповідачем у платіжній інструкції, не змінює погодженого сторонами механізму зарахування коштів.

На підтвердження цього доводу апелянт послався на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/772/21, якими підтверджено допустимість договірної умови про спеціальну черговість погашення та її відповідність статті 534 ЦК України. Натомість, суд при розгляді цієї справи фактично відступив від цього висновку та зарахував 92123 967,95 грн саме в оплату листопада 2025 року, грудня 2025 року, січня 2026 року й акта коригування за вересень 2025 року.

Як стверджує позивач, за наслідком довготривалого порушення зобов`язання за спірним Договором, у АТ «Запоріжжяобленерго» виникла загальна сума боргу за отримані послуги, з урахуванням всіх актів, актів - коригування та оплат з моменту укладання Договору. При цьому, позивач наполягає на тому, що ним було надано належні докази, зокрема рахунки - фактури, на підтвердження наявної заборгованості з найдавнішим терміном виникнення та розподілу здійснених відповідачем оплат на загальну суму 92123967,95 грн.

З цих підстав, скаржник акцентував увагу суду апеляційної інстанції на тому, що різниця сум боргу відповідача, яка зазначена в рахунках від 11.12.2025 та від 11.02.2026 № ДУ - 0087912/0503-03041ПД, підтверджує проведення зарахування платежів позивачем першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (485 015 356,93 грн (сума боргу станом на 11.12.2026) - 385 550 031,46 грн (сума боргу станом на 11.02.2026) = 99 465 325, 47 грн (сума зменшення загального боргу).

Крім того, скаржник зазначає про те, що на підтвердження факту існування, розміру та структури заявленої заборгованості, у якості доказу розподілу здійснених відповідачем оплат на загальну суму 92123967,95 грн в рахунок погашення заборгованості минулих періодів за Договором, позивачем було надано в якості доказу «Відомості про взаємний розрахунок за Договором» за період з 01.01.2024 по 27.04.2026, а також «Баланс за Договором станом на 27.04.2026» з відображенням загальної суми боргу, періодів проведення зарахування всіх платежів, фактично отриманих сум та точних даних щодо того, яку саме суму було перенаправлено на погашення якого конкретно минулого боргу.

За твердженням апелянта, суд не надав належної оцінки наведеним вище доказам, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення. Крім того, сама підстава для відмови у задоволенні стягнення суми заборгованості, як то не надання позивачем повного масиву первинних документів щодо заборгованості за весь період дії Договору, яка не була предметом позову, на думку скаржника, фактично розширила предмет доказування.

Окремо скаржник наголосив на безпідставності відмови суду у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, виходячи з факту непогашення відповідачем суми основного боргу та не можливості застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у справах № № 914/2625/23 та 914/3621/23.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

25.08.2026 від відповідача до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого представник товариства просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Відповідач вважає апеляційну скаргу безпідставною і такою, що не містить аргументів та посилань на докази, достатніх для скасування законного рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині.

В обґрунтування заявленої позиції відповідач послався на те, що судом першої інстанції було безпомилково встановлено, що позивач не надав належних доказів розподілу здійснених відповідачем оплат на загальну суму 92123967,95 грн в рахунок погашення заборгованості минулих періодів. Наведене свідчить про підставність висновку суду щодо відсутності чіткого та зрозумілого розрахунку з боку позивача, що унеможливлює здійснення перевірки математичної коректності вказаних сум.

Таким чином, представник АТ "Запоріжжяобленерго" підтримує висновок суду, яким встановлено, що сума 92123967,95 грн була сплачена відповідачем в рахунок погашення заборгованості за заявлений у позові спірний період. Оскільки грошове зобов`язання у вказаному розмірі виконано відповідачем до дати звернення позивача з позовом до суду (31.03.2026), то позовні вимоги про стягнення 92123967,95 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають, а доводи апелянта жодним чином наведеного не спростовують.

Також відповідач наполягає на недоведеності вимог позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат через надання методологічно неправильного розрахунку цих сум.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26; розгляд апеляційної скарги призначено на 06.10.2026 о 14:45 год.

14.09.2026 через підсистему "Електронний суд" від апелянта надійшли додаткові пояснення по суті справи, за змістом яких останній, зокрема просить апеляційний суд визнати поважними причини неподання до суду першої інстанції лист НКРЕКП від 13.08.2026 за № 10394/15 щодо роз`яснення порядку зарахування платежів та відповідно долучити вказаний документ до матеріалів справи.

15.09.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження листа НКРЕКП від 13.08.2026 за № 10394/15.

У судове засідання 06.10.2026 з`явились представники сторін, надали пояснення по суті справи та щодо доводів апеляційної скарги.

Прокольною ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до 21.10.2026 до 15:45 год.

У судовому засіданні 21.10.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розгляд заяв / клопотань учасників справи.

Як було встановлено, представником скаржника було подане клопотання про долучення до матеріалів справи листа НКРЕКП від 13.08.2026 за № 10394/15 щодо роз`яснення порядку зарахування платежів.

Апелянт вказує, що відповідний документ на момент розгляду справи судом першої інстанції був відсутній у розпорядженні НЕК «Укренерго» та фактично отриманий лише після ухвалення 22.07.2026 оскаржуваного рішення.

Відтак, на переконання позивача, неподання зазначеного листа раніше було зумовлене об`єктивними обставинами, а не процесуальною бездіяльністю заявника, а тому відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарсько процесуального кодексу України існують підстави для його прийняття та дослідження судом апеляційної інстанції.

Відповідач проти задоволення поданого позивачем клопотання заперечує, вважає поданий скаржником лист вираженням позиції НКРЕКП щодо тлумачення норм права, який не має юридичної сили нормативно-правового акта і не є обов`язковим для виконання суб`єктами господарювання чи судами під час вирішення спорів.

Розглянувши подане представником позивача клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, враховуючи наступні обставини.

За приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Водночас така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18).

Оцінивши доводи скаржника, апеляційний суд виходить перш за все з того, що вказаний лист від 13.08.2026 за № 10394/15 є виключно вираженням НКРЕКП позиції щодо тлумачення норм права, а її дія не поширюється на акти індивідуальної дії суб`єктів владних повноважень. Такий документ не має юридичної сили нормативно-правового акта, а тому не підлягає обов`язковому врахуванню судами під час вирішення спорів.

Більш того, поданий скаржником в якості нового доказу лист взагалі був відсутній на момент розгляду спору судом першої інстанції, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання заявника про долучення вказаного документу до матеріалів справи, не приймає та не надає йому оцінки.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі -Оператор системи передачі (ОСП), НЕК "Укренерго") виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Відповідно до заяви-приєднання до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, АТ "Запоріжжяобленерго" (Користувач) 12.12.2023, шляхом накладення кваліфікованого електронного та повідомлення НЕК "Укренерго" про приєднання до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, між Відповідачем та Позивачем укладено Договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за №0503-03041-ПД, дата акцептування 01.01.2024 (далі - Договір).

У відповідності до пунктів 1.1, 1.2 Договору, Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання Користувача до умов Договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до Договору.

Умови публічного Договору затверджено наказами НЕК "Укренерго" від 22.12.2023 за № 742, 04.06.2024 за № 344 від 06.08.2025 за № 627 (чинна редакція) та оприлюднено на офіційному сайті НЕК «Укренерго» за посиланням https://ua.energy/.

Згідно з п. 3.1. Договору, ціна Договору визначається як сума нарахованої вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік. Розрахунковим періодом за цім Договором є 1 календарний місяць.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється НКРЕКП, відповідно до затвердженої ними методики (порядку) та оприлюднюється OCП на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою.

Відповідно до п.3.4. Договору планова та/або фактична вартість Послуги визначається як добуток діючого на період надання послуги тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та планового та/або фактичного обсягу Послуги в розрахунковому періоді. На вартість Послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.

Пунктом 3.5 Договору встановлено, що Користувач (Відповідач) здійснює поетапну оплату планової вартості Послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно з зазначеною системою платежів і розрахунків:

1. платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;

2. платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;

3. платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.

Відповідно до п.3.6 Договору плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО (адміністратора комерційного обліку) за кожну декаду розрахункового періоду.

За умовами п. 3.7. Договору Користувач здійснює розрахунок з OCП за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно) на підставі рахунків, актів надання Послуг, наданих ОСП або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням в порядку, визначеного законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.

Вартість фактично наданої Послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця наступного за розрахунковим (включно). Акти надання Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Акти приймання-передачі Послуги та акти коригування до актів приймання-передачі Послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники Акта приймання-передачі Послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі Послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Акти приймання-передачі та акти коригування Користувач підписує протягом 3-х робочих днів з дня їх отримання.

Коригування обсягу та вартості фактично наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в «Системі управління ринком», що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості Послуги після коригування обсягів та вартості Послуги Користувач здійснює до 15 числа місяця наступного за місяцем в якому отримав акт коригування до акту надання Послуги (включно) або Акт приймання-передачі Послуги щодо проведення донарахування в минулих періодах (включно).

Акти надання Послуги та акти коригування до актів надання Послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники Акта надання Послуги та/або акта коригування до актів надання Послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку.

Відповідно до п.3.8. Договору, Користувач здійснює підписання актів надання Послуги та актів коригування до актів до надання Послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3-х робочих днів з дня їх отримання Користувачем. У разі виникнення розбіжностей за отриманих від OCП за попередній розрахунковий період актом надання Послуги Користувач має право оскаржити зазначені в акті надання Послуги вартість та/або фактичний обсяг Послуги шляхом направлення OCП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений цим Договором термін. Якщо користувач не надає OCП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта надання Послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей. У разі підтвердження розбіжностей, ППКО Користувача надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог додатка 10 до Правил ринку та відображаються в акті коригування.

Пунктом 3.9 Договору визначено, що за наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення за цим договором. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів підлягає зарахуванню в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.

Відповідно до п. 13.1 договору, договір набуває чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року , уя кому акцептована заява-приєднання. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, шляхом направлення відповідного повідомлення.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Відповідно до пункту 6.6. глави 6 розділу XI КСП обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається: для ОСР - як обсяг розподіленої електричної енергії, обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами оператора системи розподілу та обсяг електричної енергії для господарчих потреб ОСР.

Відповідно до п. 1.1.2 глави 1.1., п. 1.11.1 та п. 1.11.8 глави 1.1. розділу І Правил ринку, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 № 307 (у редакції постанови НКРЕКП 24.06.2019 № 1168), система управління ринком - програмно-інформаційний комплекс, що складається з окремих систем та підсистем, які забезпечують автоматичне управління даними та процесами, а також виконання розрахунків, передбачених цими Правилами, з урахуванням інтеграції з іншими програмно-інформаційними комплексами, які забезпечують необхідні функції. За допомогою системи управління ринком здійснюється управління всіма процесами, зокрема, виконанням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів.

Як встановлено судом, Позивачем протягом листопада 2025 - січня 2026 року надавалася послуга, на підставі чого було оформлено та направлено Відповідачу з застосуванням Сервісу наступні Акти надання послуги :

- Акт надання послуги від 30 листопада 2025 року № ДУА - 0021180 за листопад 2025 на суму 31560505,87 грн. з ПДВ; Акт підписано з боку Відповідача без зауважень та ініціювання суперечки. Зобов`язання оплати Відповідача за цім актом з урахуванням п. 3.7 Договору - до 15.12.2025;

- Акт надання послуги від 31 грудня 2025 року № ДУА - 0022006 за грудень 2025 на суму 35171285,88 грн з ПДВ; Акт підписано з боку Відповідача без зауважень та ініціювання суперечки. Зобов`язання оплати Відповідача за цім актом з урахуванням п. 3.7. Договору - до 15.01.2026;

- Акт надання послуги від 31 січня 2065 року № ДУА - 0022838 за січень 2026 на суму 40233895,87 грн з ПДВ; Акт підписано з боку Відповідача без зауважень та ініціювання суперечки. Зобов`язання оплати Відповідача за цім актом з урахуванням п. 3.7. Договору - до 15.02.2026.

Також, протягом заявленого періоду, відповідно до умов Договору та Правил ринку, згідно оновлених даних комерційного обліку, Позивачем здійснено врегулювання, оформлено та направлено Відповідачу Акти коригування за розрахунковий період березень, квітень, вересень 2025 року, який сальдуються при здійсненні поточних розрахунків, а саме:

- Акт коригування від 9 грудня 2025 № ДУА_К-0006201 до Акту надання Послуги № ДУА -0019506 від 30.09.2025 за яким суму за вересень 2025 збільшено на 1385,97 грн. Акт підписано з боку Відповідача без зауважень та ініціювання суперечки. Зобов`язання оплати Відповідача за цім актом з урахуванням п. 3.7 Договору - до 15.01.2026;

- Акт коригування від 4 листопада 2025 № ДУА_К-0005531 до Акту надання Послуги № ДУА -0014765 від 31.03.2025 за яким суму за березень 2025 збільшено на 0,01 грн. Акт підписано з боку Відповідача без зауважень. Зобов`язання оплати Відповідача за цім актом з урахуванням п. 3.7 Договору - до 15.12.2025;

- Акт коригування від 4 грудня 2025 № ДУА_К-0005888 до Акту надання Послуги № ДУА -0015535 від 30.04.2025 за яким суму за квітень 2025 збільшено на 0,01 грн. Акт підписано з боку Відповідача без зауважень. Зобов`язання оплати Відповідача за цім актом з урахуванням п. 3.7 Договору - до 15.01.2026.

Як стверджує Позивач Відповідач протягом заявленого періоду не здійснював ані поетапної оплати, згідно рахунків, виставлених Позивачем відповідно до п.3.5. Договору, ані оплат на підставі отриманих Актів (п. 3.7. Договору).

Заборгованість Відповідача за отримані послуги, заявлена у цієї позовній заяві, виникла за наступні періоди: Квітень 2025 - 0,01 грн, Березень 2025 - 0,01 грн, Вересень 2025 - 1385,97 грн, Листопад 2025 - 31560505,87 грн, Грудень 2025 - 35171285,88 грн, Січень 2026 - 40233895,87 грн.

Крім того, за порушення грошового зобов`язання Відповідачем, Позивачем розраховані інфляційні втрати та три відсотки річних за користування коштами, які не являються неустойкою та носять компенсаційний характер.

Також судом було встановлено, що НЕК "Укренерго" направляло Відповідачу вимоги про сплату заборгованості за № 01/78722 від 23.12.2025 та № 01/12502 від 19.02.2026, однак заборгованість в повному обсязі Відповідачем сплачена не була.

Таким чином, звертаючись до суду з цим позовом Позивач просив суд стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 106967073,61 грн за послугу, надану протягом розрахункових періодів листопад 2025 - січень 2026, та нараховані 3% річних у розмірі 407726,97 грн та інфляційні втрати 220923,54 грн.

В свою чергу відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції подав відзив, за змістом якого стверджував, що здійснив часткову оплату послуг у заявлений до стягнення період на загальну суму 78719036,13 грн, а також вказував на наявність акта коригування у бік зменшення вартості послуги на 0,11 грн. Відповідач заперечував проти позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність визначених позивачем обсягів послуг сертифікованим даним комерційного обліку електричної енергії. Також заявив клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення 78719036,13 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору внаслідок здійснення вказаних оплат.

Заперечення щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідач обґрунтовував некоректністю бази нарахування через неврахування проведених відповідачем розрахунків.

Окремо представник АТ "Запоріжжяобленерго" вказував на відсутність підстав для застосування відповідальності за прострочення виконання зобов`язань з огляду на дію обставин непереборної сили. Настання форс-мажорних обставин, на думку відповідача, підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 та сертифікатом Запорізької торгово-промислової палати від 21.07.2023 № 2300-23-3315. Додатково відповідач посилався на відсутність власної вини, фінансову неплатоспроможність, збитковість затвердженого тарифу на розподіл та виконання пріоритетних заходів із захисту об`єктів критичної інфраструктури.

Також відповідач просив врахувати правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 914/3621/23, №914/2625/23, № 910/4590/19 та № 910/10156/17, згідно з якими нарахування 3 % річних та інфляційних втрат здійснюється виходячи з вартості фактично наданих послуг, а не планових платежів, як то просить позивач у цій справі.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, Господарський суд Запорізької області ухвалив оскаржуване рішення про часткове задоволення позову.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою цієї статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Водночас частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за загальним правилом предмет та межі апеляційного перегляду визначаються насамперед доводами та вимогами апеляційної скарги, тоді як вихід за такі межі допускається лише у випадках, прямо передбачених процесуальним законом.

Такий підхід до застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21, відповідно до яких апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у цій справі оскаржується виключно в частині відмови у стягненні 92123967,95 грн основного боргу, 407726,97 грн трьох процентів річних, 220923,54 грн інфляційних втрат.

З цих підстав колегія суддів наголошує на тому, що встановлені місцевим господарським судом обставини щодо обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 14843105,66 грн учасниками справи не оспорюються, а тому не є предметом апеляційного перегляду.

Відтак, переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи в оскаржуваній частині, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо твердження апелянта про правомірність здійсненого ним зарахування сплачених відповідачем коштів з визначеним призначенням платежу в рахунок погашення заборгованості за минулі періоди.

Розглянувши ключовий довід поданої апеляційної скарги, колегія суддів першочергово виходить з того, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК).

Відповідно до статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи, зокрема, зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Приписи частин другої та третьої статті 6 ЦК встановлюють, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто, особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Норми частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

За змістом статті 534 ЦК, на пріоритетність якої над умовами укладеного сторонами договору в аспекті поставленого перед Верховним Судом питання та визначеної в цій частині підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК) посилається скаржник, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Як було встановлено судом першої інстанції, пункт 3.9 укладеного сторонами договору визначає, що за наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення за цим договором. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів підлягає зарахуванню в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.

Тобто, в межах наданого статтею 534 ЦК як диспозитивною нормою права визначити іншу черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, керуючись принципом свободи договору (статті 3, 627 ЦК), сторони встановили іншу черговість зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності нього заборгованості за укладеним сторонами договором, а саме визначили, що за наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення.

Узгоджені сторонами в цій частині умови щодо черговості зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності в останнього заборгованості за цим договором є обов`язковим для сторін, оскільки вони відповідають приписам статей 6, 627, 628, 629 ЦК, та узгоджуються з нормами статті 534 ЦК, яка як диспозитивна норма визначає черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі лише тоді, коли інше не встановленого договором або законом.

Оскільки за встановлених обставин, керуючись принципом свободи договору (статті 3, 627 ЦК), пунктом 3.9 договору сторони встановили інше, а саме іншу черговість зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності в останнього заборгованості за цим договором, визначена в статті 534 ЦК черговість погашення вимог кредитора не підлягає застосуванню до спірних у цій справі правовідносин щодо зарахування сплачених відповідачем коштів за наявності в нього (відповідача) заборгованості за цим договором.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.04.2026 у справі №904/426/25.

З приводу посилань відповідача на чітке визначення призначення платежу та скерування грошових коштів на сплату спірної у цій справі заборгованості, колегія суддів враховує наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідачем на виконання грошових зобов`язань за договором від 01.01.2024 № 0503-03041-ПД було здійснено перерахування коштів на користь позивача, що підтверджується платіжними інструкціями, у яких платником самостійно визначено призначення платежів.

Так, погашення заборгованості за послуги, надані у листопаді 2025 року, здійснено шляхом перерахування 13585110,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 10834 від 25.12.2025 та 17975395,87 грн згідно з платіжною інструкцією № 10927 від 30.12.2025. У реквізиті "призначення платежу" вказаних документів зазначено про оплату акта за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за 11.2025 відповідно до договору № 0503-03041-ПД від 01.01.2024.

Заборгованість за грудень 2025 року сплачена платіжними інструкціями № 10928, № 10929 від 30.12.2025 та № 361 від 16.01.2026.

Платежем від 30.12.2025 на суму 11453079,00 грн перераховано кошти із зазначенням у призначенні платежу попередньої оплати за послуги за ІІ декаду грудня 2025 року згідно з рахунком № ДУ-0083354/0503-03041-ПД/24.12.25.

Платежем від 30.12.2025 на суму 10890642,91 грн здійснено попередню оплату за І декаду грудня 2025 року відповідно до рахунка № ДУ-0082581/0503-03041-ПД/24.12.25.

Платіжною інструкцією від 16.01.2026 на суму 12827563,97 грн здійснено оплату акта за надані у грудні 2025 року послуги.

Розрахунки за послуги, надані у січні 2026 року, проведено платіжними інструкціями № 678 від 23.01.2026 та № 1447 від 20.02.2026.

Платіж від 23.01.2026 на суму 11987244,38 грн містить призначення щодо попередньої оплати послуг за І декаду січня 2026 року (рахунок № ДУ-0085677/0503-0304ПД/14.01.26).

Платіжною інструкцією № 1447 від 20.02.2026 на суму 13403545,85 грн здійснено попередню оплату за ІІ декаду січня 2026 року згідно з рахунком № ДУ-0086440/0503-03041-ПД/24.01.26.

Додатково платіжною інструкцією № 10833 від 25.12.2025 перераховано 1385,97 грн із призначенням платежу за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за вересень 2025 року.

Загальна сума здійснених відповідачем платежів становить 92123967,95 грн, який складається із вказаних вище оплат в розмірі 78719036,13 грн., а також додаткових платежів, ідентифікованих за наслідками проведення звірки взаєморозрахунків, що також підтверджується платіжними інструкціями: від 25.12.2025 № 10833 на суму 1385,97 грн та від 20.02.2026 № 1447 на суму 13403545,85 грн.

За твердженням відповідача, він як власник грошових коштів самостійно визначив, яке саме зобов`язання він виконує, з огляду на що отримувач коштів не вправі довільно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення здійсненого платежу.

Колегія суддів вважає позицію відповідача помилковою та наголошує на тому, що визначення в платіжній інструкції "призначення платежу" жодним чином не змінює узгоджені сторонами в укладеному договорі умови щодо черговості зарахування здійснених відповідачем платежів у разі наявності в останнього заборгованості за цим договором, які, як апеляційний суд зазначав раніше в цій постанові, є обов`язковим для сторін, оскільки відповідають приписам статей 6, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України.

За наведеного колегія суддів вважає за доцільне повторно акцентувати увагу на тому, що за наявності чітко встановленого договором порядку зарахування сплачених відповідачем коштів за наявності у нього заборгованості за цим договором, відповідач як боржник не вправі в односторонньому порядку через платіжну інструкцію із зазначенням чіткого "призначення платежу" змінювати цей алгоритм, зокрема з огляду на те, що така (платіжна інструкція) не може підміняти собою умови договору. В свою чергу, позивач за таких умов також зобов`язаний діяти саме відповідно до погодженого сторонами порядку, що виключає можливість боржника довільно обирати період зарахування здійсненої ним оплати всупереч умовам договору, які визначають черговість зарахування сплачених ним коштів за наявності у нього заборгованості за цим договором та які відповідач погодив, укладаючи відповідний договір, в тому числі на умовах приєднання.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції врахував наявність у договорі умови (п. 3.9), яка дозволяє зараховувати надходження на погашення заборгованості за минулі періоди, надає позивачу право спрямовувати отримані від відповідача кошти на закриття найстаріших боргів, навіть якщо у платіжній інструкції вказано поточний період.

Разом з тим, місцевий господарський суд виснував про те, що реалізація кредитором права на зарахування коштів у рахунок минулих періодів не звільняє його від процесуального обов`язку довести факт існування, розмір та структуру такої заборгованості.

З цих підстав суд вказав про те, що відображення позивачем заборгованості у акті звірки у вигляді «вхідного сальдо» без надання первинних документів є підставою для відмови у позові в частині недоведеної суми, оскільки сальдо є виключно арифметичним підсумком внутрішнього обліку кредитора, а не доказом виникнення боргу.

Отже, констатувавши відсутність первинних документів на підтвердження правових підстав виникнення суми загального боргу та відсутність деталізованого розрахунку розподілу здійснених відповідачем платежів на конкретні минулі періоди, суд дійшов висновку, що дії позивача щодо зарахування коштів всупереч реквізиту «призначення платежу» не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів з наведеними вище висновками суду першої інстанції не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що прийняті без дотримання принципу змагальності учасників судового процесу.

Так, апеляційний суд встановив, що на підтвердження загальної суми боргу АТ «Запроріжжяобленерго» за Договором, позивачем було надано «Відомості про взаємний розрахунок за Договором» за період з 01.01.2024 (початок дії Договору) по 27.04.2026, які містять інформацію про всі первинні документи за Договором, а саме: акти, акти - коригування, оплати відповідача із зазначенням дати, суми, виду операції, змісту документу та містить інформацію про загальну суму наданих послуг позивачем - 947705542,34 грн та загальну суму - 522978 408,30 грн оплати відповідачем та за отримані послуги, а також загальну суму боргу за Договором станом на 27.04.2026 - 424727143,04 грн.

Із змісту Відомостей про взаємний розрахунок за Договором вбачається, що заборгованість сформовано наростаючим підсумком.

Також на підтвердження факту існування, розміру та структури заявленої заборгованості, у якості доказу розподілу здійснених відповідачем оплат на загальну суму 92123967,95 грн в рахунок погашення заборгованості минулих періодів за Договором, позивачем було надано «Баланс за Договором станом на 27.04.2026» з відображенням загальної суми боргу, періодів проведення зарахування всіх платежів, фактично отриманих сум та точних даних щодо того, яку саме суму було перенаправлено на погашення якого конкретно минулого боргу.

Згідно наданого «Балансу за Договором станом на 27.04.2026» відслідковується, що всі платежі, на які посилався відповідач, враховані у балансі, однак жоден із них не був зарахований у рахунок погашення заявленого у справі №908/810/26 періоду боргу. Натомість загальна сума таких платежів 92123967,95 грн була повністю використана для погашення інших, старіших періодів, а саме за боргом листопад 2024, грудень 2024 та січень 2025 року.

Крім того, позивачем було надано до матеріалів справи підписаний сторонами акт звірки за спірний період із зазначенням сум боргу відповідача за Договором станом до заявленого до стягнення у справі №908/810/26 періоду та суми наявного боргу станом на дату складання акту звірки (т. 2, зворотній бік а.с. 29 по а.с. 30).

Розглянувши долучений акт звірки взаємних розрахунків, суд першої інстанції встановив, що останній містить «вхідне сальдо» станом на 01.03.2025 у сумі 329952530,99 грн, а загальний обсяг зобов`язань відповідача перед позивачем станом на 04.06.2026 визначено у сумі 396865245,89 грн.

Визначаючи правову природу наявного в матеріалах справи акту звірки та його доказове значення колегія суддів виходить з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 17.08.2022 у справі №924/232/18 зазначив, що акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, що відображає господарську операцію, а лише складається на підставі таких документів. Мета складання акту звірки, на відміну від первинного бухгалтерського документа, який має на меті відображення господарської операції, полягає у визначенні стану розрахунків між сторонами, виявленні боргу або його відсутності на підставі первинних документів.

Акт звірки взаєморозрахунків, що відображає дані в бухгалтерському обліку за звітний період, зокрема, надходження коштів та суми зобов`язання, є належним письмовим доказом, яким сторона може підтверджувати свої вимоги або заперечення.

Водночас відповідно до частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України такий доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що відображена в акті інформація підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 20.04.2021р. у справі №910/14518/19, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 08.05.2018р. у справі №910/16725/17.

На думку суду першої інстанції, саме відсутність первинних документів на підтвердження факту існування боргу за весь період дії спірного правочину позбавляє суд можливості перевірити математичну коректність вказаних сум та дослідити питання дотримання строків позовної давності.

З цих підстав скаржник доречно вказує на те, що предметом цієї справи не було стягнення 329952530,99 грн, попередня заборгованість досліджувалася лише як юридичний факт, від якого залежав порядок розподілу поточних надходжень. За наведеного, суд не мав вирішувати спір щодо кожного попереднього акта, строку позовної давності чи розміру боргу за іншими періодами, оскільки відповідні матеріально-правові вимоги не заявлялися у цій справі, а вже були розглянуті та стягнуті за рішеннями Господарського суду Запорізької області у справах № 908/2521/25, № 908/1007/25, № 908/1700/25, № 908/2476/25, № 908/3266/25 та № 908/3803/25.

Відповідними судовими рішенням, які мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, було встановлено на підставі первинних доказів факт наявності боргу відповідача перед позивачем за договором з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за №0503-03041-ПД від 01.01.2024.

Шляхом дослідження всієї сукупності представлених позивачем доказів, колегія суддів дійшла висновку, що встановлені наведеними вище судовими рішеннями суми заборгованості, періоди прострочення, часткові погашення боргу тощо знайшли своє відображення у документах внутрішнього фінансового обліку позивача та були фактично визнані відповідачем при підписанні акту звірки взаємних розрахунків.

З урахуванням викладеного, за відсутності наданих відповідачем доказів сплати заборгованості за попередні періоди, апеляційний суд погоджується з позицією апелянта, що при веденні обліку поточної заборгованості кошти, які були сплачені не залежно від дати оплати та призначення платежу, зараховані в оплату більш старих періодів відповідно до умов п. 3.9 Договору.

Разом з тим, заявлена у цій справі сума боргу в загальному розмірі 106967073,61 грн підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема первинними документами, такими як Акти надання послуги та відповідні акти коригування.

Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 79 ГПК України обставина вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 86 ГПК України передбачає оцінювання судом кожного доказу окремо та доказів у їх сукупності з погляду належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Офіційний текст статей 74, 79 та 86 ГПК України.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розкриваючи зміст стандарту вірогідності доказів, зазначив, що цей стандарт вимагає зіставлення доказів обох сторін та встановлення того, чи видається існування відповідної обставини більш імовірним, ніж її відсутність. Водночас принцип змагальності не означає, що суд зобов`язаний визнати доведеною будь-яку обставину лише тому, що сторона про неї стверджує. Такий висновок, зокрема, викладено у постанові КГС ВС від 25.06.2020 у справі №924/233/18 та послідовно застосовано у постановах від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 і від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Таким чином, стандарт вірогідності доказів не звільняє сторону від виконання покладеного на неї обов`язку доказування і не означає, що заперечення відповідача саме по собі спростовує підтверджені документами обставини. Суд повинен порівняти надані сторонами докази та встановити, які з них повніше й переконливіше підтверджують відповідну обставину.

У цій справі на позивача покладався обов`язок довести на підставі належних та допустимих доказів факт існування заявленої у цій справі заборгованості відповідача за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0503-03041-ПД від 01.01.2024 в сумі 106967073,61 грн за визначений спірний період.

Водночас обов`язок довести обставини, на які відповідач посилається як на підставу відсутності боргу у зв`язку з його добровільною сплатою, покладався на АТ "Запоріжжяобленерго".

Відтак, на думку апеляційного суду, саме відповідач мав надати докази, які б підтверджували відсутність існування так званого історичного боргу перед позивачем, який вже був підтверджений на підставі судових рішень, що набули чинності в установленому законом порядку.

Натомість місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення порушив означений принцип змагальності та переклав увесь тягар доказування на позивача, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у стягненні суми основного боргу в сумі 92123967,95 грн.

За наведеного доводи апеляційної скарги ПрАТ «НЕК «Укренерго» знайшли своє підтвердження, а тому колегія суддів визнає за необхідне усунути допущено судом першої інстанції помилку та встановити, що належним до стягнення з відповідача на користь позивача є розмір основного боргу 106967073,61 грн.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних в сумі 407726,97 грн та інфляційних втрат в сумі 220923,54 грн.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих вимог, посилаючись на те, що позивач припустився порушення порядку обчислення заявлених сум, оскільки не врахував здійснені відповідачем оплати у заявлений до стягнення період у сумі 78719036,13 грн.

Крім того, за твердженням місцевого господарського суду, розрахунок підтверджує здійснення позивачем нарахувань 3 % річних не лише на суми актів фактично наданих послуг, а й на планові платежі (за 1, 2 та 3 декади кожного місяця). Згідно з висновками Верховного Суду у справах № 914/3621/23 та № 914/2625/23, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на планові платежі є безпідставним, оскільки зобов`язання виникає за фактично надані послуги і відповідальність за ст. 625 ЦК України застосовується до вартості реально наданих послуг.

Відтак, суд констатував неможливість проведення самостійного перерахунку за наявності значного обсягу транзакцій у зв`язку із чим відмовив у задоволенні цих вимог у повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції.

По-перше, апеляційний суд у мотивувальній частині цієї постанови вже встановив відсутність доказів погашення заявленої до стягнення у цій справі суми боргу та необґрунтованість відмови суду у її стягненні.

По-друге, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 зазначив, що з огляду на вимоги частини 5 статті 236, статті 237 і статті 86 ГПК господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Водночас суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Отже, відмова у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат через неспроможність суду здійснити власний перерахунок заявлених до стягнення сум є таким, що не відповідає вимогам процесуального закону.

На підставі наведеного, колегія суддів, розглянувши вимоги позивача виходить з того, що згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Як зазначено у постановах КГС ВС від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21 визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальною гарантією, що надає кредитору можливість захистити майнові інтереси. Позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у п.41-42 постанови КГС ВС від 25.09.2024 у справі №910/17252/23 Верховний Суд погодився з позицію скаржника та звернув увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/8741/22.

Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Аналогічні висновки викладені у п.50 постанови КГС ВС від 04.12.2024 у справі №910/4843/24.

Відносно посилань суду першої інстанції та відповідача на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.03.2026 у справі №914/2625/23 та постанові від 15.07.2025 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №914/3621/23, апеляційний суд зазначає про помилковість останніх та наголошує на тому, що правовідносини, з приводу яких виникли спори у вказаних справах не є подібними правовідносинам, з приводу яких розглядається спір у справі №908/810/26.

Так, у справах №914/2625/23 та №914/3621/23 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що з метою правильного визначення розміру нарахувань 3% річних потрібно виходити із обсягу фактично наданої послуги, оскільки зобов`язання зі сплати грошових коштів у відповідача виникає саме за фактично надані послуги, а не за планові обсяги, з огляду на що позивач безпідставно нарахував інфляційні втрати і 3 % річних на планові платежі.

При цьому у справах №914/2625/23 та №914/3621/23, як і у справі, що розглядається, предметом спору є заборгованість за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та компенсаційні нарахування відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Втім, правовідносини сторін у справах №914/2625/23 та №914/3621/23 врегульовані договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, який за своїм змістом не відповідає публічному договору, в редакції на час існування спірних правовідносин у справі №908/810/26, що не було належним чином враховано судом першої інстанції.

Як вбачається зі змісту постанови Верхового Суду від 20.03.2026 у справі №914/2625/23, за умовами договору сторони погодили, що: вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на значення тарифу, що діє у визначений розрахунковий період (п.2.3 договору); розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків: до 10 числа розрахункового місяця 35% вартості послуги; до 20 числа розрахункового місяця 35% вартості послуги; до останнього банківського дня календарного місяця 30% вартості послуги (п.2.4 договору); виконавець надає користувачу акт надання послуги до 4-го числа місяця, наступного за розрахунковим (п.2.5 договору); планові обсяги передачі електроенергії користувач зобов`язаний подавати виконавцю до 10-ї доби місяця, що передує розрахунковому місяцю; виконавець протягом 3 днів їх погоджує і повертає користувачу (п.10.1 договору). Отже, на відміну від Типового договору в умовах укладеного сторонами договору, які визначають порядок оплати за надану позивачем послугу, хоча і встановлено обов`язок відповідача здійснювати часткову попередню оплату (п.2.4), проте у такому випадку слід виходити з вартості наданих послуг, а не вартості планових обсягів послуги (оплата планових обсягів не передбачена).

Подібні умови договору описані у справі №914/3621/23.

Водночас умовами договору у справі №908/810/26 передбачено, що: обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ КСП (п.3.3 договору); планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді (п.3.4 договору); користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із зазначеною системою платежів і розрахунків: 1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду; 2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду; 3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду (п.3.5 договору); плановий обсяг послуги, що використовується для визначення планової вартості послуги, визначається на підставі даних Адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду (п.3.6 договору).

Тобто, зазначений договір передбачає поетапну оплату планового обсягу послуг.

Таким чином, на переконання колегії суддів, висновки судів у справах №914/2625/23 та №914/3621/23 не можуть впливати на результат вирішення справи №908/810/26, оскільки питання про існування в користувача зобов`язання з оплати планових та фактичних обсягів послуги у визначені строки залежить передусім від конкретно погоджених сторонами умов договору.

Наведений висновок набув подальшого розвитку у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №904/2616/24.

У цій постанові Верховний Суд, аналізуючи договір, яким так само передбачено поетапну оплату планової вартості послуги до 18 та 28 числа розрахункового місяця і до 8 числа наступного місяця, а також остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги, дійшов висновку, що плановий та фактичний обсяги послуги є взаємопов`язаними і не замінюють один одного. Користувач не має права обирати, здійснювати планові платежі чи сплачувати лише фактичну вартість після закінчення місяця.

Верховний Суд безпосередньо зазначив, що за наявності відповідних договірних умов неналежне виконання як обов`язку зі сплати планового обсягу послуги на умовах попередньої оплати, так і обов`язку зі сплати фактичного обсягу послуги є порушенням грошового зобов`язання, що тягне передбачені статтями 611, 625 ЦК України правові наслідки.

Аналогічна правова позиція міститься також у постановах Верховного Суду від 14.05.2026 у справі №918/604/25 та від 02.06.2026 у справі №924/1083/25.

Приймаючи до уваги встановлений факт порушення відповідачем грошових обов`язків з оплати за надану Послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0503-03041-ПД від 01.01.2024, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум, апеляційний суд встановив, що вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 407726,97 грн та інфляційних втрат в сумі 220923,54 грн є обґрунтованими.

Розрахунок позивача є методологічно та арифметично безпомилковим.

Окремо колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, а тому такі проценти річних не підлягають зменшенню судом.

Відповідна правова позиція також сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Підсумовуючи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" під час здійснення апеляційного перегляду судового рішення в оскаржуваній частині знайшли своє підтвердження, що має наслідком ухвалення нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи фактичні обставини справи, судова колегія надала вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування учасників справи не мають вирішального впливу на результат апеляційного перегляду, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За змістом ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не правильно застосував норми матеріального права, а саме приписи статті 534 ЦК України, а також порушив норми процесуального права у вирішенні питань чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Також колегією суддів було встановлено застосування місцевим господарським судом нерелевантних до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у справах № 914/3621/23 та № 914/2625/23.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 92123967,95 грн, 3 % річних у розмірі 407726,97 грн, інфляційних втрат у розмірі 220923,54 грн - скасуванню з одночасним ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення цих вимог.

Судові витрати.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01.01.2026 Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн.

Ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп.1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Враховуючи, що позивачем при зверненні до місцевого господарського суду було сплачено максимальну суму судового збору з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 931840,00 грн за подачу позову до суду першої інстанції.

Також до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1397760,00 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26 задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 92123967,95 грн, 3 % річних у розмірі 407726,97 грн, інфляційних втрат у розмірі 220923,54 грн скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, стягнувши з Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" основний борг в розмірі 92123967,95 грн, 3 % річних у розмірі 407726,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 220923,54 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26 залишити без змін.

Викласти резолютивну частини рішення Господарського суду Запорізької області від 22.07.2026 у справі №908/810/26 у такій редакції:

«Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 00100227) основний борг в сумі 106967073,61 грн, 3 % річних в сумі 407726,97 грн, інфляційні втрати в сумі 220923,54 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 931840,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.».

Стягнути з Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1397760,00 грн.

Видачу наказу на виконання даної постанови із зазначенням обов`язкових реквізитів, у відповідності до вимог ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Запорізької області.

Справу №908/810/26 повернути до Господарського суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 21.10.2026.

Головуючий суддя Г. В. Левшина

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков