ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року Луцьк Справа № 140/5197/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України;
стягнення з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 08.06.2023 по 07.12.2023 включно у розмірі 106247,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області від 06.06.2023 №3-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача 07.06.2023 було звільнено з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Донецькій області.
При звільненні позивача Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, всупереч вимогам ст. 83, 116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», не було проведено повного остаточного розрахунку, а саме - не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, на яку позивач мала законне право. Не погоджуючись із наказом про звільнення, а також з порушенням права на своєчасне отримання всіх належних при звільненні виплат, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №200/4952/23, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024, позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми вихідної допомоги задоволено частково, зокрема зобов`язано Головне управління Держпраці у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено.
Після набрання законної сили рішенням суду позивач неодноразово зверталася до Головного управління Держпраці у Донецькій області із запитами та зверненням (26.02.2025, 04.03.2025, 05.03.2025, 17.03.2025, 24.03.2025, 31.03.2025, 07.04.2025, 27.03.2025) щодо належного виконання судового рішення, проведення остаточного розрахунку при звільненні та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.
Листами від 11.04.2025 №49-ЛК/25 та від 16.04.2025 №54-ЛК/25 відповідачем було надано бухгалтерські документи, зокрема наказ про нарахування компенсації, розрахунок компенсації за невикористану відпустку, розрахунково-платіжні документи, а також повідомлено про передачу документів до іншої юридичної особи - правонаступника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці для фактичного виконання судового рішення. При цьому відповідач повідомив, що фактична виплата коштів має здійснюватися не Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, а іншим суб`єктом - правонаступником, хоча рішенням суду та виконавчими листами боржником визначено саме Головне управління Держпраці у Донецькій області.
Аналогічне звернення було скеровано до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці.
27.01.2026 правонаступник виплатив грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022.
Попри те, що наказ про звільнення було видано 06.06.2023, відповідач лише 03.04.2025 видав наказ №2-ЛК «Про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток ОСОБА_1 . Остаточний розрахунок при звільненні проведено лише 27.01.2026, що є підставою для застосування статті 117 КЗпП України.
Оскільки відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.63).
У поданому суду 08.06.2026 відзиві (а.с.67-70) відповідач позовні вимоги заперечив та вказав, що Управлінням Держпраці здійснено нарахування позивачу грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022, а саме: видано наказ від 03.04.2025 №2-ЛК «Про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 »; складено розрахунковий лист на оплату за дні невикористаних відпусток за 56 днів на суму 32679,36 грн.
27.06.2025 на адресу Управління Держпраці надійшла вимога державного виконавця №12711 з виконавчого провадження №78200203 від 28.05.2025, на яку Управлінням Держпраці листом від 01.07.2025 №126.1-ЛК-25 надано інформацію та документи. Повідомлено про поважні причини невиконання в повному обсязі протягом встановленого виконавцем строку рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії та проінформовано про вчинені дії з метою його виконання.
Крім того, 11.07.2025 Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці (правонаступником Управління Держпраці) листом №СХ/2/537-ЦА-25 здійснено звернення до Державної служби України з питань праці та повідомлено про необхідність у додатковому виділенні коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» з метою належного виконання судових рішень, серед яких судове рішення у справі №200/4952/23.
Відповідач перебуває у стані ліквідації, отримання бюджетних асигнувань (фінансування) є неможливим через відсутність відомостей у Єдиній базі даних мережі розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету.
Згідно Виписки Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 23.07.2025 (дата надання відповіді на вимогу державного виконавця 21.07.2025 №14663) на рахунку установи відсутні кошти за Кодом економічної класифікації видатків бюджету 2800 „Інші поточні видатки".
Крім того, Ліквідаційною комісією Управлінням Держпраці листом від 25.06.2025 №122.1-ЛК-25 повідомлено Державну служби України з питань праці про необхідність у додатковому виділенні коштів правонаступнику за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» з метою виконання рішення у справі 200/4952/23.
Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці листом №СХ/2/2374-26 від 16.03.2026 повідомило Управління Держпраці про оплату середнього заробітку за період з 24.04.2024 по 16.02.2022 в розмірі 160 903,67 грн (з вирахуванням з вказаної суми податків та зборів) та оплату середнього заробітку за період з 17.02.2022 по 11.11.2022 та компенсації за дні невикористаних щорічних відпусток за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 в розмірі 204 244,66 грн (з вирахуванням з вказаної суми податків та зборів) на користь ОСОБА_1 .
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/4952/23 Управлінням Держпраці здійснено нарахування та сплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022, що підтверджується платіжними дорученнями.
З вищевикладеного вбачається, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки такий боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого строку виконати судове рішення.
Таким чином, Управлінням Держпраці вживалися всі можливі та передбачені законодавством заходи щодо отримання відповідного фінансування, а також щодо виплати заборгованості правонаступником, а тому рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/4952/23 виконано в повному обсязі з моменту фактичної наявності фінансового бюджетного забезпечення.
У поданій до суду 09.06.2026 відповіді на відзив (а.с.85-87) позивач підтримала вимоги заявлені у позовній заяві та зазначила, що предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України. Належна позивачу компенсація за невикористані дні відпустки повинна була бути виплачена у день звільнення - 07.06.2023, проте фактичний розрахунок було проведено лише 27.01.2026, тобто майже через два роки та сім місяців. Натомість правова позиція відповідача фактично зводиться до обґрунтування причин несвоєчасного виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/4952/23 та особливостей бюджетного фінансування.
Зазначає, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, пов`язується із фактом непроведення роботодавцем розрахунку при звільненні та триває до дня фактичного розрахунку. Для вирішення даної справи визначальним є встановлення факту невиплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, та дата фактичного проведення остаточного розрахунку, а не обставини бюджетного фінансування, виконавчого провадження чи виконання судового рішення. При цьому питання бюджетного фінансування, виконання виконавчого провадження, правомірності дій державного виконавця або причин несвоєчасного виконання судового рішення не спростовують факту непроведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та не усувають наслідків, передбачених трудовим законодавством.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує, що на день звільнення позивача 07.06.2023 належна компенсація за невикористані відпустки не була виплачена, а остаточний розрахунок при звільненні проведено лише 27.01.2026.
Саме зазначені обставини мають вирішальне значення для встановлення наявності підстав для застосування статті 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівникові при звільненні, повинна бути проведена в день звільнення. Право позивача на таку виплату виникло в день звільнення, а не з моменту ухвалення судового рішення, виконання судового рішення або відкриття виконавчого провадження. Судове рішення у справі №200/4952/23 не створило право позивача на компенсацію, а лише підтвердило вже існуюче право та зобов`язало відповідача виконати покладений на нього законом обов`язок. Саме тому посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань не спростовують факту порушення вимог статті 116 КЗпП України.
У запереченнях на відповідь на відзив від 15.06.2026 (а.с.95-96) відповідач зазначає, що відповідно до норм ст.117 КЗпП України обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки настає лише за наявності вини роботодавця.
Як уже було зазначено раніше, Управління Держпраці повідомило правонаступника - Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, яке в свою чергу відповідно до ч.2, п.10. ст. 51 Бюджетного кодексу України забезпечує діяльність відповідача у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації в межах видатків, передбачених Міжрегіональним управлінням, яке здійснило розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 при фактичному отриманні бюджетних коштів на відповідні витрати.
Аналізуючи вищевикладене, відповідач по справі не мав можливості виплатити позивачу нараховані кошти з поважних причин в передбачені законодавством строки з підстав відсутності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України. Таким чином, враховуючи вимоги ст. 48 Бюджетного кодексу України, де зазначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, в діях відповідача відсутня вина, що є обов`язковою складовою для застосування вимог ст.117 КЗпП України.
У поданих до суду 18.06.2026 додаткових поясненнях у справі позивач підтримала вимоги заявлені у позовній заяві, просила позов задовольнити (а.с.106-108).
У поданих до суду 15.07.2026 додаткових поясненнях у справі відповідач вказав, що у день звільнення 23.04.2021 із ОСОБА_1 проведено повний та остаточний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства України. Заборгованість із заробітної плати на дату звільнення відсутня. До набрання законної сили судовим рішенням у справі №200/4952/23 між сторонами існував спір щодо самого права на отримання відповідної виплати та її розміру. За таких обставин спірна сума не була нарахованою, але невиплаченою заробітною платою, а тому відсутні правові підстави вважати, що Управлінням Держпраці було порушено строки її виплати. Враховуючи вищевикладене, Управління Держпраці на день звільнення ОСОБА_1 проведено повний розрахунок щодо всіх належних та неоспорюваних суд, а питання порушені позивачем були предметом судового розгляду у справі № 200/4952/23 (а.с.115-116).
У поданих до суду 21.07.2026 додаткових поясненнях у справі (а.с.122-125) відповідач вказав, що у додаткових письмових поясненнях від 15.07.2026 відповідач посилається на наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області від 23.04.2021 №110-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 », зазначає датою звільнення позивача 23.04.2021 та стверджує, що у день цього звільнення з позивачем було проведено повний та остаточний розрахунок.
На виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі №200/6213/21 наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області від 21.10.2022 № 3-лк «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » скасовано наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області від 23.04.2021 №110-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді з 24.04.2021.
У подальшому наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області від 06.06.2023 № 3-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 » 07.06.2023 позивача було звільнено вдруге. Саме при цьому звільненні Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, всупереч вимогам ст. 83, 116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», не було проведено повного розрахунку з позивачем, не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, на яку позивач мав законне право.
Непроведення повного остаточного розрахунку при цьому звільненні (07.06.2023) становить фактичну підставу позову в цій справі
Таким чином, твердження відповідача про проведення повного розрахунку 23.04.2021 стосується іншого звільнення, яке було скасоване судом, і не підтверджує виконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України при звільненні позивача 07.06.2023.
Таким чином, доводи, викладені відповідачем у додаткових письмових поясненнях від 15.07.2026, не спростовують обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Відповідач помилково пов`язує предмет цього спору зі звільненням позивача 23.04.2021 на підставі наказу №110-ЛК, яке було скасовано судом, тоді як спірні правовідносини виникли у зв`язку з непроведенням повного розрахунку при звільненні позивача 07.06.2023 на підставі наказу від 06.06.2023 №3-ЛК.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Наказом заступника голови ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області Ф. Фольварчука від 23.04.2021 №110-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера 23.04.2021, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Донецькій області, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення).
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі №200/6213/21, скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2021 у справі № 200/6213/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ заступника голови ліквідаційної комісії Ф. Фольварчука №110-ЛК від 23.04.2021 про звільнення з публічної служби ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпраці у Донецькій області з 24.04.2021. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 164642,34 грн з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.
На виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі №200/6213/21, наказом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 21.10.2022 №3-ЛК «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » скасовано наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області від 23.04.2021 №110-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера Головного управління Держпраці у Донецькій області з 24.04.2021.
Наказом голови ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 06.06.2023 №3-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 », 07.06.2023 позивача звільнено з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Донецькій області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення) (а.с.17).
На день звільнення позивача з займаної посади, а саме 07.06.2023 відповідач не здійснив остаточний розрахунок при звільненні з позивачем.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №200/4952/23, залишеним без змін Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми вихідної допомоги задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.02.2022 по 11.11.2022 у розмірі 155720,83 грн з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022. Зобов`язано Головне управління Держпраці у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено.
Позивач неодноразово зверталася до Головного управління Держпраці у Донецькій області із запитами та зверненням (26.02.2025, 04.03.2025, 05.03.2025, 17.03.2025, 24.03.2025, 31.03.2025, 07.04.2025, 27.03.2025) щодо належного виконання судового рішення, проведення остаточного розрахунку при звільненні та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.
Листами від 11.04.2025 №49-ЛК/25 та від 11.04.2025 №53-ЛК/25 відповідачем було надано бухгалтерські документи, зокрема наказ від 03.04.2025 №2-ЛК про нарахування компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 (56 днів), розрахунок компенсації за невикористану відпустку, розрахунково-платіжні документи, а також повідомлено про передачу документів до іншої юридичної особи - правонаступника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці для фактичного виконання судового рішення. При цьому відповідач повідомив, що фактична виплата коштів має здійснюватися не Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, а іншим суб`єктом - правонаступником Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці, хоча рішенням суду та виконавчими листами боржником визначено саме Головне управління Держпраці у Донецькій області (а.с.29-32).
Відповідно до розрахункового листа на оплату за дні невикористаних відпусток на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №200/4952/23, компенсація за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 (56 днів) становить 26306,89 грн (до видачі на руки) (а.с.31).
27.01.2026 Східне міжрегіональне управлінням Державної служби України з питань праці виплатило грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 в сумі 26306,89 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.01.2026 №20 та даними карткового рахунку за 27.01.2026 АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.43,45).
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати її середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 08.06.2023 по 27.01.2026 протиправною, що і стало підставою звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Надаючи правову оцінку суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022р. в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Після внесення змін в ст.117 КЗпП України, редакція якої набрала чинності 19.07.2022р., Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільненні, якій охоплює період до внесення змін та після внесення змін.
Зокрема, в постановах Верховного Суду від 15.02.2024р. по справі №420/11416/23, від 14.03.2024р. по справі №560/6960/23, зазначено, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Головне управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 08.06.2023 по 07.12.2023, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом голови ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 06.06.2023 №3-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 », 07.06.2023 звільнена з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Донецькій області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення) (а.с.17).
На день звільнення позивача з займаної посади, а саме 07.06.2023 відповідач не здійснив остаточний розрахунок при звільненні з позивачем.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №200/4952/23, залишеним без змін Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024, зокрема, зобов`язано Головне управління Держпраці у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.
На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Держпраці у Донецькій області видано наказ від 03.04.2025 №2-ЛК про нарахування позивачу компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 (56 днів) (а.с.29 зворот)
Відповідно до розрахункового листа на оплату за дні невикористаних відпусток компенсація за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 (56 днів) становить 26306,89 грн (до видачі на руки) (а.с.31).
27.01.2026 Східне міжрегіональне управлінням Державної служби України з питань праці виплатило позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 в сумі 26306,89 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.01.2026 №20 та даними карткового рахунку за 27.01.2026 АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.43,45).
Відтак, на день звільнення позивача з займаної посади, а саме 07.06.2023 відповідач не здійснив остаточний розрахунок при звільненні з позивачем, а виплатив належні суми лише 27.01.2026, тобто на виконання рішення суду у справі №200/4952/23, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.06.2023. по 26.01.2026.
На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошовуої компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки на підставі статті 117 КЗпП України.
Розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
За змістом пункту 8 Порядка № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Відповідно до абзацу 8 пункту 2 Порядка № 100 Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.
Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. 3 п. 4 Порядку №100).
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (абз. 5 п. 4 Порядку №100).
Як встановлено судом ОСОБА_1 звільнена наказом голови ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 06.06.2023 №3-ЛК з 07.06.2023.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи від 12.06.2026 №50-ЛК/26, виданої головою ліквідаційної комісії Головного управлінням Держпраці у Донецькій області, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 (з розрахунку за два останні місяці роботи квітень 2023 року - 0,00 грн, травень 2023 року - 0,00 грн), всього 0,00 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №200/4952/23, залишеним без змін Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024, встановлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період з 21.10.2022 по 06.06.2023, що було підтверджено табелями обліку робочого часу, актами ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області про відсутність позивача за робочим місцем за період з 01.02.2023 по 06.06.2023. Позивач вказану обставину не заперечувала.
Оскільки, позивачу у квітні-травні 2023 року заробітна плата не нараховувалась, її середній заробіток необхідно обраховувати з урахуванням приписів пункту 4 Порядку №100, згідно з яким якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Відповідно до довідки про доходи від 12.06.2026 №50-ЛК/26, виданої головою ліквідаційної комісії Головного управлінням Держпраці у Донецькій області, посадовий оклад позивача за займаною на час звільнення посадою на 2023 рік встановлений у розмірі: квітень - 7500,00 грн, травень 2023 року - 7500,00 грн. Відтак середньоденна заробітна плата буде складати: (7500,00 грн х 2 міс.) : 43 роб. дні = 348,84 грн.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Кількість робочих днів у період з 08.06.2023 по 07.12.2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України) становить 131 робочий день.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 08.06.2023 по 07.12.2023 становить 45698,04 грн (348,84 грн х 131 робочий день).
Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року в справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Велика Палата зі змісту статті 117 КЗпП в новій редакції, яка доповнила частину першу словами "... але не більш як за шість місяців", виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: "Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців".
Враховуючи обов`язковість висновків Верховного Суду, суд уважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
Суд зазначає, що компенсація за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 була нарахована позивачці у загальній сумі 32679,36 грн (без вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів).
Зокрема, істотність частки невиплаченої суми компенсаційних виплат позивача 32679,36 грн в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 45698,04 грн становить 32679,36 грн / 45698,04 грн = 0,72.
З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 24.04.2021 по 11.11.2022 у сумі 32902,59 грн (348,84 грн х 131 робочий день х 0,72).
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №806/345/16, Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39цс11.
Відтак, на думку суду на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.06.2023 по 07.12.2023 в сумі 32902,59 грн.
Суд не бере до уваги твердження позивача, що розмір середньоденного заробітку позивача вже встановлений рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №200/4952/23, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі №200/4952/23 і становить 811,046 грн, та який суд повинен брати до уваги для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.102-104), оскільки вказаний розмір середньоденного заробітку визначався судами для виплати вимушеного прогулу за період до звільнення позивача 07.06.2023, натомість обставини, які є предметом розгляду у справі, що розглядається, виникли вже після звільнення позивача 07.06.2023.
Крім того, суд зазначає наступне.
Як вже вказував суд за змістом статті 117 КЗпП України з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать.
Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
У даному випадку остаточне звільнення позивача відбулося 07.06.2023. Саме на цю дату у роботодавця виник обов`язок здійснити з працівником остаточний розрахунок, незалежно від того коли виникла ця заборгованість.
Якщо такий фактичний розрахунок не проведено тоді стягується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, який з врахуванням вимог ст.116,117 КЗпП України, Постанови №100 повинен обраховуватися із заробітної плати на момент звільнення позивача, у дному випадку 07.06.2023.
Таким чином, виходячи зі встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково у спосіб стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32902,59 грн.
З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо не проведення остаточного розрахунку в день звільнення ОСОБА_1 .
Стягнути з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32902,59 грн (тридцять дві тисячі дев`ятсот дві гривні 59 копійок) з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держпраці у Донецькій області (85310, Донецька область, місто Покровськ, вул. Прокоф`єва, 82, код ЄДРПОУ 43866127).
Суддя Р.С. Денисюк