Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
21 жовтня 2026 року справа № 520/5617/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) , 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (вул. Культури,буд. 5,м. Харків,61058, код ЄДРПОУ24983125) , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 ) , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 ) , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 ) визнання протиправними та скасування постанови, наказу, зобов`язання вчинити певні дії.,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив (з урахуванням уточненого позову від 24.03.2026р.):
- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену у вигляді довідки ВЛК, за результатами проведеного медичного огляду відносно ОСОБА_1 , за його відсутністю та якого визнано придатним до військової служби;
- визнати протиправною діяльність НОМЕР_5 Регіональної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо відмови у проведенні повторного медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби ОСОБА_1 ,;
- зобов`язати 12 Регіональну Військово-лікарську комісію Збройних Сил України розглянути повторно скаргу ОСОБА_1 № 45-А від 01.03.2026 року та провести повторний медичний огляд військово-лікарською комісією за особистою присутністю ОСОБА_1 з повним медичним обстеженням стану здоров`я, за необхідності - в умовах стаціонару, з метою оцінки стану здоров`я на момент огляду та визначення ступеня придатності до військової служби;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо зарахування позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби солдата ОСОБА_1 та виключити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2
Позов в інтересах позивача подано до суду його представником - адвокатом Скоробогатько Володимиром Юрійовичем.
В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що 04.02.2026 р. позивача ОСОБА_1 затримали із застосуванням до останнього фізичної сили та примусово доставили до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військово- лікарської комісії, яку було проведено того ж дня у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно позовної заяви вказувалося, що довідку військово- лікарської комісії ОСОБА_1 не отримував та не ознайомлювався з нею. З призовом на військову службу позивач не погоджується, оскільки процедура була проведена з порушеннями, а саме: примусове затримання без належних підстав, відсутність повістки на ВЛК чи мобілізацію заздалегідь, ігнорування права ОСОБА_1 на оскарження.
Щодо незаконності постанови ВЛК зазначалося, що медичний огляд ОСОБА_1 було проведено без його участі, не враховано реальний стан здоров`я ОСОБА_1 та наявний у нього діагноз - постравматична компресіонно- ішемічна торакальна з глибоким спастичним нижнім пара парезом, сфінктерними порушеннями, що, на переконання адвоката перешкоджає проходженню позивачем військової служби, оскільки останній шкутильгає, не має координації в русі і відчуває постійний біль.
Позовні вимоги до 12 Регіональної військово-лікарської комісії ЗСУ обгрунтовувались тим, що 05.03.2026 р. від 12 Регіональної ВЛК ЗСУ на електронну пошту представника позивача - адвоката Скоробогатька В.Ю. надійшов лист № 1003 від 04.03.2026 р., в якому зазначено, що на розгляд 12 Регіональної ВЛК надані копії медичних документів ОСОБА_1 , за 2015, 2017, 2024 роки, а на розгляд не надано медичних документів, які підтверджують наявність захворювань на момент огляду, що відповідно до вимог Положення зумовлюють зміну ступеня придатності. 12.03.2026 р. на електронну пошту представника позивача - адвоката Скоробогатька В.Ю. від Центральної ВЛК ЗСУ надійшов лист № 598/4/5686 від 11.03.2026 р., яким ОСОБА_1 відмовлено у повторному перегляді медичного огляду ВЛК .
Позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_5 обгрунтовувались тим, що він оповіщення позивача не здійснював (як в частині необхідності уточнення даних, так і щодо необхідності явки для відправлення), будь-яке мобілізаційне розпорядження на ім`я позивача не видавалось. Також ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснив «вказані дії» до позивача без складання будь- яких документів та, відповідно, без надання позивачу жодного документу щодо його військового обліку та призову.
Крім того, указувалося на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 нормою чинного законодавства не надано права формувати команди та відправляти осіб безпосередньо до військової частини. Відтак, фактично вчинені відповідачем дії щодо відправлення позивача до військової частини є неналежними.
Позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_2 обгрунтовувались тим, що порушення Військовою частиною НОМЕР_2 прав позивача відбулося внаслідок видання протиправного наказу начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 про призов на військову службу під час мобілізації. Наголошувалося на тому, що незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби, а захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.
В позовній заяві адвокат ОСОБА_2 визнав, що Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, на думку адвоката, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини НОМЕР_2 в особі командира цієї військової частини ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.
Ухвалою суду від 06.07.2026р. відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін до суду.
Ухвалою суду від 01.09.2026р. до участі в адміністративній справі залучено ІНФОРМАЦІЯ_7 у якості співвідповідача.
Відповідач - 12 Регіональна ВЛК ЗСУ позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
При цьому вказувалося на те, що 06.02.2026 позивач проходив медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , за результатами якого прийнято постанову, оформлену довідкою ВЛК від 06.02.2026р. № 2026- 0206-0823-4084-0 про ступінь придатності до військової служби у формулюванні: «На підставі графи ІІ Розкладу хвороб - Придатний до військової служби». У зв`язку з незгодою з постановою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 позивач звернувся до НОМЕР_5 РВЛК зі скаргою, яку надіслав засобами електронного зв`язку. За результатами розгляду зазначеної скарги НОМЕР_5 РВЛК листом від 04.03.2026р. № 1003 повідомила, що постанова ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , оформлена довідкою від 06.02.2026 № 2026-0206-0823-4084-0, є обґрунтованою, а підстави для направлення на повторний медичний огляд відсутні. Вказану відповідь було направлено на адресу електронної пошти, зазначену у скарзі.
Також указувалося на те, що органи військово-лікарської експертизи поділяються на штатні та позаштатні ВЛК, які є незалежними, самостійними та відокремленими державними колегіальними органами, владна управлінська компетенція яких не перетинається та не дублюється з повноваженнями будь-яких військових формувань або органів військового управління. Такі органи наділені законодавцем виключною компетенцією на вчинення управлінських волевиявлень у межах та спосіб, прямо визначених Положенням. У цьому контексті 12 РВЛК, як ВЛК регіону, є окремою установою, яка здійснює свою діяльність автономно, у межах визначеної законодавством компетенції, та наділена Положенням широким колом владних управлінських, контрольних та організаційних повноважень у сфері військово-лікарської експертизи в межах визначеної адміністративно- територіальної зони відповідальності, до якої належать Харківська, Полтавська та Сумська області.
У відзиві зазначалося, що у цій справі позивач залучив НОМЕР_5 РВЛК як відповідача, оскільки, на його думку, комісією не вжито заходів, спрямованих на відновлення його прав та інтересів, натомість, уважно аналізуючи зміст позовної заяви вбачається, що вона є передчасною, а твердження, викладені у позовній заяві, є маніпулятивними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивачем та його представником умисно, з викривленням змісту, спотворено фактичні обставини справи та висвітлено хибний висновок приписів Положення про військово-лікарську експертизу зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, з метою формування неправомірного сприйняття правової природи у спірних правовідносинах. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності позаштатних та штатних ВЛК, а також порядок подання та розгляду заяв до штатних ВЛК, передбачено главою 3 розділу І Положення. Вказані норми встановлюють чіткий алгоритм оскарження рішень позаштатних ВЛК до ВЛК регіону, до ЦВЛК та суду, що у свою чергу свідчить про наявність досудового врегулювання спору у розумінні статті 124 Конституції України та статті 17 КАС України.
Відповідач - Військова частина - НОМЕР_6 позов не визнав та надав відзив на позовну заяву, згідно якого просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
При цьому зазначалося, що ОСОБА_1 прибув до військової частини НОМЕР_2 06.02.2026р. та зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 р. № 37, вважається такими, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою «солдат резерву 25 запасної роти військової частини НОМЕР_2 ».
Також представник Військової частини НОМЕР_2 звернув увагу суду, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №112 від 20.04.2026 ОСОБА_1 вибув до ТОВ "Медичний центр "Бригід" м. Харків на обстеження та консультування. 21.04.2026 ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_7 був направлений на госпіталізацію до КНП Харківської обласної ради "Обласна наркологічна лікарня" м. Харків, 23.04.2026 він був звідти виписаний та станом на 26.04.2026р. не повернувся до військової частини. Інформація про даний факт відображена в наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №118 від 26.04.2026. Відомості за даним фактом 25.05.2026 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №6202605[телефон приховано].
Таким чином, як зазначав представник, ОСОБА_1 , діючи всупереч інтересам служби, грубо порушуючи вимоги Конституції України, законів України та Статутів Збройних Сил України, у період проходження військової служби в умовах воєнного стану, не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов`язків несення військової служби, діючи умисно, з метою ухилитися від військової служби, не з`явився на службу з лікувального закладу у розташування військової частини НОМЕР_2 та ухиляється від виконання обов`язків військової служби з 24.04.2026р. по теперішній час, тобто протягом всього часу незаконного перебування за межами місця служби, з метою ухилитися від проходження військової служби в умовах воєнного стану, переховується від правоохоронних органів та приховує від оточуючих свою належність до Збройних Сил України. Крім того, усвідомлюючи всю протиправність своїх дій та маючи можливість повернутися до місця служби, останній ніяких заходів для цього не вживає та проводить час на власний розсуд.
Інші відповідачі, повідомлені судом про можливість надати до суду відзив на позовну заяву, цією можливістю не скористались.
Суд зазначає, що надання відзиву є правом відповідача. Відповідно до частини 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник позивача надав до суду відповіді на надані відзиви та додаткові пояснення, зміст яких було зведено до повторення доводів позовної заяви.
Представник відповідача - Військової частини надав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, згідно яких вказав, що позивачем так і не наведено обгрунтованих доводів, які б вказували на протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_2 стосовно зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини.
Інші заяви по суті справи у визначений судом строк не надходили.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є військовозобов`язаним, що не є спірним у справі та визнається згідно доводів позовної заяви, в якій стверджується, що позивач ОСОБА_1 був 04.02.2026 р. взятий на військовий облік і 06.02.2026 р. мобілізований.
Також з копії Довідки про доставлення (супроводження) громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки б/н, судом убачається, що позивач 05.02.2026р. був доставлений працівником Національної поліції ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі наявної в органах Національної поліції інформації про порушення позивачем законодавства в сфері військового обліку та мобілізації.
З копії Направлення від 05.02.2026р. № 6558535 вбачається, що ОСОБА_1 05.02.2026р. був направлений для проходження медичного огляду на предмет визначення придатності до військової служби до ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_9 на базі КНП ХОР «Балаклійська КБЛІЛ».
Надана до суду копія направлення містить усі передбачені законодавством реквізити, зокрема дату та час формування, унікальний номер документа, QR-код для перевірки його достовірності, відомості про військовозобов`язаного, заклад охорони здоров`я, до якого він направляється для проходження медичного огляду, а також кваліфікований електронний підпис начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зазначені обставини свідчать про належне оформлення направлення відповідно до вимог чинного законодавства.
З копії Карти обстеження та медичного огляду, наданої до матеріалів справи, встановлено, що позивач пройшов огляд у спеціалістів та, зокрема, був оглянутий терапевтом, хірургом, невропатологом, ЛОР, психіатром, а також було зроблено відповідні аналізи.
Згідно копії Довідки ВЛК від 06.02.2026р. № 2026-0206-0823-4084-0, яка наявна в матеріалах справи, встановлено, що позивача визнано придатним до військової служби.
Зазначена Довідка має належні реквізити: ID документу, а також відомості про накладення електронних підписів членів ВЛК. Їх достовірність підтверджується аркушем перевірки кваліфікованих електронних підписів, який також долучений до матеріалів справи.
Судом убачається також, що після проходження ВЛК, з урахуванням її висновків та відсутності у позивача права на відстрочку, останнього було призвано на військову службу за мобілізацією та направлено для проходження служби до військової частини. Про це начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 видано наказ від 06.02.2026р. № 258 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», копія якого надана до матеріалів справи.
В зв`язку з цим ОСОБА_1 прибув до військової частини НОМЕР_2 06.02.2026р. та зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026 р. № 37, копія якого наявна в матеріалах справи.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує, що згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
24 лютого 2022 року Указом Президента 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської. Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Проведення мобілізації неодноразово продовжувалось та проводиться на час розгляду цієї справи.
Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина І статті 3 Закону України «Про військовий обов 'язок і військову службу » ).
Отже, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Зокрема, вказаним Законом визначено, що з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями установлюється військовий обов`язок (частина І статті І Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Військовий обов`язок включає: виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку (частина 3 статті І Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Згідно з п.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:
-прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. № 1487 встановлені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Правила військового обліку), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні:
1)перебувати на військовому обліку:
-за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;
2)прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.
Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначено статтею 22 Закону № 3543-XII.
Зокрема, приписами частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина п`ята статті 22 Закону №3543-ХІІ).
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
При цьому, статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, відповідно до вимог ст.25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють, зокрема: (п.3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень); (п.4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації положень Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» від 27 січня 2023 р. № 76 (далі - Постанова №76) та затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану.
Пунктом 1 Порядку №76 визначено, що цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:
в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування;
на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період; на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів України;
на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, які є операторами протимінної діяльності та проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства (далі - оператори протимінної діяльності).
Пунктом 2 Порядку №76 визначено, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органі Міноборони, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки, розвідувальним органом Міноборони), в паперовій та/або електронній формі або в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) відповідно до Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 Деякі питання бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану.
Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).
Аналіз наведених правових норм вказує на те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Своєю чергою, громадяни мають обов`язок з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) або у строки, визначені командирами військових частин.
Це також стосується військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які повинні з`явитися на виклики керівників відповідних органів.
Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 18.01.2024р. у справі №280/6033/22.
З врахуванням наведених нормативно-правових актів, а також досліджених судом доказів убачається, що позивача було призвано на військову службу за мобілізацією, на особливий період, з урахуванням висновків ВЛК про його придатність до військової служби та за відсутності у нього права на відстрочку.
Доводи позовної заяви судом докладно описано вище та вони, зокрема, зведені до того, що медичний огляд позивачу не проводився, а довідка ВЛК, якою позивача визнано придатним до військової служби не відповідає фактичному стану здоров`я позивача. Крім того, вказувалося, що позивач був незаконно затриманий співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_11 та незаконно утримувався працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Надаючи оцінку цим посиланням, суд зауважує, що вони наявними матеріалами справи не доводяться.
Судом не встановлено при розгляді справи, що позивач був незаконно затриманий співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_4 та незаконно там утримувався. Доводи представника позивача про непроведення медичного огляду та, зокрема, що цей огляд проведено за відсутності позивача є також голослівними та спростовуються зібраними у справі доказами, що перелічено судом вище.
При цьому суд звертає увагу автора позовної заяви на те, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору:
1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов`язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи - сторони спору.
Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов`язком встановити об`єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи - сторонами спору згаданого вище процесуального обов`язку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23:
1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;
2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;
3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів;
4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, наявність незаконного затримання та утримання позивача в цій справі має доводитися належними та допустимими доказами, проте, окрім посилань на цю обставину, жодних доказів на їх підтвердження стороною позивача до суду не надано, а судом при розгляді справи не здобуто.
Що стосується доводів позовної заяви про неналежне проведення медичного огляду позивача та інші недоліки при встановленні придатності позивача до військової служби, то правове регулювання щодо даних правовідносин також передбачене Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232).
Відповідно до ч. 10 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).
Відповідно до п. 1.1 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I - II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.
Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.
Відповідно до пункту 2.2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров`я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та лікувальних закладах.
Залучати особовий склад штатних ВЛК для вирішення питань та завдань, не пов`язаних із військово-лікарською експертизою, забороняється.
Підпунктом 2.4.4 пункту 2.4 розділу ІІ Положення №402 визначено, що на ВЛК регіону покладаються, зокрема, обов`язки з організації військово-лікарської експертизи, керівництва підпорядкованими ВЛК, контролю за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності.
Як вбачається із пунктом 2.4.5 розділу І Положення №402, ВЛК регіону має право, зокрема, оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК; направляти у військові лікувальні заклади на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), військовозобов`язаних, резервістів, працівників.
Відповідно до підпунктів 2.3.5 та 2.4.10 розділу І Положення №402 визначено, що постанови ВЛК регіонів та ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Пунктом 1.1 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Відповідно до пункту 1.2 розділу ІІ Положення №402 розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).
Згідно з пунктом 1.4 розділу ІІ Положення №402, медичний огляд контингентів, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення, проводиться в порядку, визначеному таблицею.
Щодо проходження медичного огляду військовослужбовців під час дії воєнного стану відповідними ВЛК.
Пунктом 3.1 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.
Як вбачається із пункту 3.8 розділу ІІ Положення №402, за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов`язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов: «Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; «Обмежено придатний до військової служби»; «Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю (вказати спеціальність)»; «Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю (вказати спеціальність)»; «Придатний до військової служби».
Постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов:
«Придатний до військової служби»;
«Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»;
«Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
Відповідно до пунктів 20.1-20.2. розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.
Голова або члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).
Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.
Згідно з пунктом 20.3 розділу ІІ Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту: а) «Придатний» до військової служби; «Непридатний» до військової служби з виключенням з військового обліку; до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (На воєнний час приймається постанова: «Обмежено придатний до військової служби»).
У воєнний час за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, що передбачають індивідуальну оцінку придатності або обмежену придатність до військової служби осіб, які пройшли медичний огляд за графами II, III, ВЛК приймає постанову «придатний до військової служби», за винятком статей 2-в, 4-в, 5-в, 12-в, 13-в, 14-в, 17-в, 21-в, 22-в.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану військовослужбовці підлягають медичному огляду за наявності для цього підстав.
За результатами медичного огляду ВЛК відповідного рівня приймає рішення про придатність чи не придатність військовослужбовця до військової служби, яке оформляється відповідною довідкою.
Судом в цій справі встановлено, що позивач пройшов військово-лікарську комісію, що підтверджено належними доказами. При цьому, ВЛК, оглянувши позивача, визнала його придатним до військової служби.
12 Регіональною ВЛК було відмовлено у задоволенні скарги представника позивача, визнано, що постанова ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , оформлена довідкою від 06.02.2026 № 2026-0206-0823-4084-0, є обґрунтованою, а підстави для направлення на повторний медичний огляд відсутні. Вказане рішення Регіональної ВЛК було оскаржено до ЦВЛК, яка листом № 598/4/5686 від 11.03.2026 р., відмовила у повторному перегляді медичного огляду ВЛК .
Судом за наявними матеріалами справи не встановлено протиправних дій з боку 12 Регіональної ВЛК при розгляді скарги представника позивача, доводи позовної заяви в цій частині фактично зводилися до незгоди з рішенням ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо не врахування діагнозів позивача.
При цьому, згідно позовних вимог рішення ЦВЛК про відсутність підстав для перегляду висновків нижчестоящих комісій в цій справі не оскаржується, а позовних вимог до неї не заявлено.
Щодо посилань позовної заяви про невірність поставленого позивачу ВЛК діагнозу, неврахування висновків спеціалістів - лікарів за напрямками хвороби позивача, посилань на численні медичні документи, зокрема, висновки спеціалістів та медичні дослідження, то суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у цій категорії справ.
Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020р. у справі №810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом з цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач не був позбавлений права надати лікарям ВЛК свої медичні документи, що свідчать про наявність у позивача захворювань, які, як він вважає, унеможливлюють проходження ним військової служби за станом здоров`я.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставам прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.
Як вказувалося вище, процедура проходження ВЛК в цій справі була дотримана.
Що стосується посилань позовної заяви про невручення позивачу Довідки, складеної за наслідками проходження ВЛК, ненадіслання повістки та інших формальних недоліків які, як вважав представник позивача, мали місце в цій справі, суд при цьому зауважує, що порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Тобто, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
Суд зазначає, що формальні недоліки, на які посилався автор позовної заяви, не можуть мати вирішального значення для прийняття наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 про призов позивача на військову службу за мобілізацією, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 при прийнятті цього наказу керувався висновком ВЛК про придатність ОСОБА_1 до військової служби та відсутністю у нього права на відстрочку.
Наведені вище обставини також свідчать про необгрунтованість позовних вимог в цій частині.
Що стосується позовних вимог, звернутих до Військової частини НОМЕР_2 , то фактично їх зведено до незаконності призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправки до військової частини НОМЕР_2 .
Численні докази, подані до суду представником позивача, зокрема, роздрукування листування в інтернет месенджері невідомих осіб, рапорти та листування ОСОБА_1 під час проходження військової служби, медичні обстеження, виконані після звернення до суду з позовом в цій справі суд до уваги не бере та звертає увагу, що відповідно до вимог частин 1,2 ст. 78 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, предметом доказування в цій справі є обставини призову позивача на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини, проте не подальші обставини проходження ним служби, його подальше лікування та стан здоров`я, тощо.
Крім того, суд вважає за належне звернути увагу позивача на тому, що Верховним Судом запроваджено правовий підхід, який визначив незворотність призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.02.2025 р. у справі №160/2592/23 зазначено, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
А отже, навіть скасування наказу ТЦК та СП про призов особи на військову службу під час мобілізації не призведе до її звільнення з військової служби.
Суд ураховує, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров