Судові рішення

Постанова № 140812333 у справі № 140/6197/26 від 20.10.2026

Постанова від 20.10.2026 в адміністративній справі № 140/6197/26 (категорія «Визначення митної вартості товару»). Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд, суддя Бруновська Надія Володимирівна.

Справа№ 140/6197/26
СудВосьмий апеляційний адміністративний суд
СуддяБруновська Надія Володимирівна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяВизначення митної вартості товару
Дата ухвалення20.10.2026
Надійшло до реєстру22.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140812333

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Мачульський В.В.

20 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 140/6197/26 пров. № А/857/45177/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюха В.М. Хобор Р.Б.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі № 140/6197/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроімпорт Груп» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

18.05.2026р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю " Євроімпорт Груп " (далі по тексту ТОВ " Євроімпорт Груп ") звернувся з позовом до Волинської митниці, в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2026/000030/2 від 16.03.2026.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.07.2026р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішеннями, апелянт Волинська митниця подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.07.2026р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2024р. ТОВ «Євроімпорт Груп» укладено договір № 01/08/2024 купівлі-продажу з компанією ESS-FOOD A/S, Данія.

п.1.1 Договору передбачено, що продавець продає, а покупець купує м`ясні продукти та продукти птиці в асортименті, що обумовлено кількістю, цінами та умовами поставки вказаними окремо в інвойсах та можливих додатках до договору, які є невід`ємною частиною цього договору та завіряються печатками та підписами сторін.

ТзОВ «Євроімпорт груп» на митний пост «Луцьк» Волинської митниці за МД №26UA205140013885U4 від 13.03.2026р. здійснювалось митне оформлення товару 1 - станової жилки яловичої (paddywack), морожена, без будь-якої теплової кулінарної обробки, без вмісту харчових добавок, спецій, солі, приправ та інших домішок, не консервована, вагою нетто 14981,32 кг, 809 картон. коробок, 34 піддонів, дата виробництва: 26/09/2025-02/03/2026, термін придатності: 12 місяців з дати.

На підтвердження заявленої митної вартості та її складових, уповноважена особа декларанта надала митному органу: сертифікат якості №б/н від 09.03.2026;р. пакувальний лист від 09.03.2026р.; рахунок-фактура (інвойс) № [номер приховано] від 09.03.2026р.; міжнародну автотранспортну накладну (CMR) № 00001870 від 09.03.2026р.; міжнародний ветеринарний сертифікат № 112/2026/6733 від 09.03.2026р.; платіжний документ що стосується товару № 883 від 06.03.2026р. у сумі 13438,04 євро; рахунок на оплату за транспортно-експедиційні послуги № С26-000042 від 11.03.2026р.; довідка, що підтверджує вартість перевезення № б/н від 11.03.2026р.; зовнішньо-економічний контракт № 01/08/2024 від 01.08.2024р. (з позначкою «m» як такий, що вже надавався митному органу); додаток № 1, додаток № 2, додаток № 3 до контракту № 01/08/2024 від 01.08.2024р.; прайс-лист від 26.02.2026р., заявка № 04/03/2026 до договору про перевезення; договір про перевезення № 28/11 від 28.11.2025р.; лист перевізника ФОП ОСОБА_1 про залучення перевізника від 11.03.2026р.; Декларація-інвойс № [номер приховано] від 09.03.2026р.; декларація країни відправлення № 26SE0000IV02VGPFB6 від 09.03.2026р.

У зв`язку з тим, що документи подані для підтвердження митної вартості товарів не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а також містять розбіжності, декларанту необхідно згідно ст.53 та ст.54 МКУ в термін 10-ти календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 6) транспортні (перевізні) документи; 7) якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 8) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-лист) виробника товару.

ч.6 ст.53 МК України передбачено, що декларант за власним бажанням може подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Листом №1303/2026-01 від 13.03.2026р. декларант надав на вимогу митного органу додаткові документи та пояснення. Просив завершити митне оформлення товару.

16.03.2026р. митний орган прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2026/000030/2 та сформував картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2026/000501.

Із змісту гр.33 оскаржуваного рішення №UA205140/2026/000030/2 від 16.03.2026р. видно, що митна вартість товару №1, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:

- в п.4.4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 01.08.2024р. №01/08/2024 видно, що оплата товару що поставляється у відповідності з умовами даного договору здійснюється в євро на умовах 100% передоплати. Умови передоплати зазначено в рахунку-фактурі від 09.03.2026р. № [номер приховано]. До митного оформлення надано банківський платіжний документ від 06.03.2026р. №883 на суму 13438,04євро, що не відповідає вартості товару 13988,79євро, згідно вказаного вище рахунка фактури;

- в графі 70 (призначення платежу) банківського платіжного документу від 06.03.2026р. №883 видно, що розрахунки здійснено згідно контракту №01/08/2024, що не ідентифікується з оцінюваною партією товару;

- в митній декларації країни відправлення № 26SE0000IV02VGPFB6 зазначений документ [номер приховано] за кодом №325 та №271. В графі 44 митної декларації, поданої до митного оформлення за кодом « 0271» вказаний пакувальний лист б/н, документ « 0325» (рахунок проформа) відсутній. Також, в митній декларації країни відправлення вказана вартість 150225,62, що не відповідає заявленій до митного оформлення 13988,79євро, розрахунку для перевірки відповідності зазначених числових значень, декларантом не надано;

- декларант для підтвердження витрат на транспортування оцінюваних товарів надав договір (контракт) про перевезення від 28.11.2025р. №28/11, укладений ТзОВ «Євроімпорт груп» з ФОП ОСОБА_1 , рахунок на оплату від 11.03.2026 № С26-000042, довідку про транспортні витрати від 11.03.2026р. б/н. Вказані документи надано ФОП ОСОБА_1 , тоді як перевізник товару відповідно до графи 23CMR автотранспортної накладної (CMR) від 09.03.2026 № 00001870 - TH LOGISTIC SP.Z.O.O. Документів від фактичного перевізника товару не надано, що не дає можливості перевірити достовірність заявлених транспортних витрат, а отже і достовірність заявлення такої складової митної вартості як витрати на транспортування. Дана інформація може свідчити про наявність третіх осіб, які не є стороною контракту та які надавали послуги з перевезення. Участь таких осіб у поставці товару на митну територію України може створювати додаткові витрати, обов`язок сплати комісійної винагороди, які за правилами частини 10 ст.58 МКУ можуть бути складовими митної вартості;

- згідно п.5.1 договору (контракту) про перевезення від 28.11.2025р. №28/11, розрахунки здійснюються відповідно пред`явленого до оплати Експедитором рахунку з посиланням на дотримання умов п.2.2.8 договору. Проте, п.2.2.8 відсутній в даному договорі. Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» (далі - Наказ № 599) для підтвердження витрат на транспортування декларантом за п.6 ч.2 ст.53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Однак, до митного оформлення не подано договору (контракту) на перевезення за участю третіх осіб, банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортних, експедиційних послуг;

- прайс-лист від 26.02.2026р. № б/н не є достатнім документальним підтвердженням заявленої декларантом митної вартості, оскільки не містить відомостей про умови поставки, на підставі якої зазначена в ньому ціна сформована.

Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.2-ч.4 ст.53 МК України, у зв`язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2-в та методу 2-г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта). У зв`язку з тим, що документи подані для підтвердження митної вартості товарів не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, та містять вищевказані розбіжності, а також в зв`язку з спрацюванням ризиків АСУР, митним органом відповідно до положень ст.ст.55, 57 МК України з декларантом проведена письмова консультація щодо вибору методу визначення митної вартості товару. На виконання вимог Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Держмитслужби від 01.07.2021р. № 476, митний орган здійснив порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор», а також з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено. Встановлено, що заявлена митна вартість є нижчою за вартість ввезених на митну територію України подібних товарів. Митну вартість товарів визначено за другорядним методом визначення митної вартості - резервним, відповідно ст.64 МК України, згідно раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостей товарів, а саме: - товар №1 на рівні - 1,25 дол. США/кг за ЕМД №UA205140/2026/005035 від 30.01.2026р. (1,0834 євро/кг згідно курсу валют на день подання митної декларації до оформлення). Митний орган за основу для коригування митної вартості взято вартість товару «Жилка яловича, морожена, без будь-якої теплової кулінарної обробки, без вмісту харчових добавок, спецій, солі, приправ та інших домішок, не консервована». Виробник SE 51 KLS Ugglarps, SE 41 KLS Ugglarps, SET, імпорт якого здійснено згідно одного й того ж зовнішньо-економічного контракту купівлі-продажу від 01.08.2024р. № 01/08/2024. Коригування на обсяг партії не здійснювалось, оскільки обсяг партії є подібними.

Товар випущено у вільний обіг з наданням гарантій, передбачених ч.7 ст.55 МК України, про що свідчить МД № 26UA205140014519U0 від 16.03.2026р.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

ч.2 ст.51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Із змісту ст.52 МК України видно, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

ч.4,ч.5 ст.58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

ч.3 ст.53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Тобто, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.

Крім того, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду в постанові від 19.02.2019р. у справі № 805/2713/16-а.

Відповідно до ч.1-4 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

ч.1,ч.2 ст.53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.5,ч.6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно ч.1-3 ст.54 цього Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

ч.6 ст.54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що обов`язок митного органу зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Також, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 05.03.2019р. у справі №815/5791/17 основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Поряд з цим, відповідно до норм ст.ст.51-58 МК України самої констатації суб`єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів недостатньо для прийняття рішення про коригування такої вартості, вказаний сумнів повинен бути обґрунтований з покликанням на інформацію, яка стала підставою його виникнення.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені ст.53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: сертифікат якості №б/н від 09.03.2026р.; пакувальний лист від 09.03.2026р.; рахунок-фактура (інвойс) № [номер приховано] від 09.03.2026р.; міжнародну автотранспортну накладну (CMR) № 00001870 від 09.03.2026п.; міжнародний ветеринарний сертифікат № 112/2026/6733 від 09.03.2026р.; платіжний документ що стосується товару № 883 від 06.03.2026р. у сумі 13438,04 євро; рахунок на оплату за транспортно-експедиційні послуги № С26-000042 від 11.03.2026р.; довідка, що підтверджує вартість перевезення № б/н від 11.03.2026р.; зовнішньо-економічний контракт № 01/08/2024 від 01.08.2024р. (з позначкою «m» як такий, що вже надавався митному органу); додаток № 1, додаток № 2, додаток № 3 до контракту № 01/08/2024 від 01.08.2024р.; прайс-лист від 26.02.2026р., заявка № 04/03/2026 до договору про перевезення; договір про перевезення № 28/11 від 28.11.2025р.; лист перевізника ФОП ОСОБА_1 про залучення перевізника від 11.03.2026р.; Декларація-інвойс № [номер приховано] від 09.03.2026р.; декларація країни відправлення № 26SE0000IV02VGPFB6 від 09.03.2026р..

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, та документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Колегія суддів наголошує, що 01.08.2024р. між ТзОВ «Євроімпорт груп» укладено договір № 01/08/2024 купівлі-продажу з компанією ESS-FOOD A/S, Данія, згідно п.1.1 якого продавець продає, а покупець купує м`ясні продукти та продукти птиці в асортименті, що обумовлено кількістю, цінами та умовами поставки вказаними окремо в інвойсах та можливих додатках до договору, які є невід`ємною частиною цього договору та завіряються печатками та підписами сторін.

Умови поставки товару передбачені п.2.1 договору, за умовами якого продавець відвантажує товар в строк 2 (двох) календарних днів від дати отримання продавцем коштів на поточний рахунок. Поставка товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс 2020» на умовах вказаних в інвойсі на кожне окреме завантаження до цього договору, а саме: CFR (назва порту призначення), CIF(назва порту призначення), CIP (назва порту призначення), FCA (назва порту призначення), DDP, CPT, EXW.

В п.п.4.1., 4.2., 4.3., 4.4 договору встановлено, що валютою платежів і цього договору є ЄВРО, якщо інше не погоджено сторонами в відповідній специфікації (додатку до цього договору) або інвойсі. Всі оплати за даним договором будуть здійснені на підставі інвойсів, наданих продавцем. Оплата може бути здійснена на підставі копії інвойсу, відправленого по факсу чи по електронній пошті. Всі інвойси мають бути виставлені в ЄВРО. Оплата товару , що поставляється у відповідності з умовами цього договору, здійснюється в ЄВРО на умовах 100% передоплати, якщо інше не погоджено сторонами в відповідному додатку до цього договору або інвойсу.

Згідно п.п.5.1, 5.2, 5.3, 5.5 договору встановлено, що ціна за одиницю товару зазначається в відповідному інвойсі. Загальна вартість товару (загальна вартість договору), що має бути поставлений за цим договором визначається як сума вартостей товару, який має бути поставлений згідно всіх інвойсів. Платежі проводяться шляхом переведення грошових коштів на банківський рахунок продавця, вказаний в розділі 14 «Реквізити сторін» цього договору або в інвойсах. У вартість товару включається вартість упаковки, маркування, вартість тари, палет, навантаження і сертифікату походження. Витрати, пов`язані з виконанням цього договору розподіляються між сторонами відповідно до правил «Інкотермс 2020».

Стосовно доводів апелянта про розбіжності, яку відповідач зазначив в оскаржуваному рішенні, а саме: відповідно п.4.4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 01.08.2024р. №01/08/2024 оплата товару що поставляється у відповідності з умовами даного договору здійснюється в євро на умовах 100% передоплати. Умови передоплати зазначено в рахунку-фактурі від 09.03.2026р. № [номер приховано]. До митного оформлення надано банківський платіжний документ від 06.03.2026р. №883 на суму 13438,04євро, що не відповідає вартості товару 13988,79євро, згідно вказаного вище рахунка фактури, колегія суддів вказує про таке.

Ціна продажу імпортованих товарів це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс) згідно ч.2 ст.53 МК України є документом, який підтверджує митну вартість товару.

Вказана в МД №26UA205140013885U4 від 13.03.2026р. фактурна вартість товару відповідає тій, що зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі) « [номер приховано] від 09.03.2026р. та становить 13988,79 Євро. Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містять.

В п.6 ч.10 ст.58 МК України видно, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Таким чином, до митної вартості включаються реальні витрати на транспортування товару до митного кордону України. При цьому, вказана норма не передбачає необхідності включення до митної вартості можливих додаткових витрат при перевезенні вантажу. Тому, відповідно до ч.10 ст.58 МК України до митної вартості включаються лише реальні транспортні витрати на відрізку маршруту від місця завантаження товару до перетину митного кордону України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2023р. у справі № 813/2658/16.

При цьому, визначаючи митну вартість за першим методом, декларант до фактурної вартості додав також витрати з перевезення товару від місця передачі перевізнику до кордону України у сумі 90000,00 грн.

На підтвердження здійснення оплати за інвойсом №[номер приховано] від 09.03.2026р., декларант надав митному органу рахунок-проформа № [номер приховано] від 04.03.2026р. на суму 14000,00 євро, який виданий експортером для можливості здійснення передоплати за товар. Декларант сплатив за платіжною інструкцією № 883 від 06.03.2026р. суму 13438,04 євро, а не суму за рахунком-проформою № [номер приховано] від 04.03.2026р. рахунком-фактурою № [номер приховано] від 09.03.2026р., оскільки враховуючи відомості бухгалтерського обліку (картка рахунку 3712, оборотно-сальдова відомість по рахунку 3712 за І квартал 2026), станом на 05.03.2026р. (до здійснення оплати 06.03.2026р.), в бухгалтерському обліку по рахунку 371 по контрагенту «ESS FOOD» рахувалась переплата (Дт) у розмірі 561,96 євро.

Тобто, існуюча переплата у сумі 561,96 євро станом на 05.03.2026р. та сплата 06.03.2026р. у сумі 13 438,04 євро в сумі складає 14000,00 євро, що відповідає сумі рахунку-проформи № [номер приховано] від 04.03.2026р.

Таким чином, станом на 13.03.2026р., в бухгалтерському обліку ТзОВ «Євроімпорт груп» за рахунком 3712 по контракту № 01/08/2024 рахувалось сальдо Дт, яке дорівнювало 14000,00 євро (переплата), що надає підстави стверджувати про виконання Покупцем вимог п.4.1 Контракту по здійсненню 100% передплати за рахунком-проформою №[номер приховано] від 04.03.2026 на суму 14000,00 євро.

Отже, декларант надав митному органу достатні та достовірні документи на підтвердження здійснення оплати за товар, що постачався за рахунком-фактурою (інвойсом) від 09.03.2026р. № [номер приховано] на суму 13 988,79 євро.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідно графи 70 (призначення платежу) банківського платіжного документу від 06.03.2026р. №883 розрахунки здійснено згідно контракту №01/08/2024, що не ідентифікується з оцінюваною партією товару.

Відсутність у платіжному дорученні посилання на конкретний інвойс не може вважатись «розбіжністю, що впливає на митну вартість», оскільки товар поставлявся саме за тим контрактом, реквізити якого вірно вказані Декларантом в призначенні платежу, а сам платіж фактично здійснено на умовах попередньої оплати, що фактично відповідає також умовам згаданого контракту, при цьому конкретна ціна за одиницю товару, відповідно до положень контракту вказана саме в інвойсі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.08.2019р. у справі №810/2784/18, від 25.05.2021 у справі №520/10386/2020.

Зокрема, чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати покликання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Сама по собі відсутність у банківських документах покликання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Стосовно висновків митного органу, що в митній декларації країни відправлення №26SE0000IV02VGPFB6 зазначений документ [номер приховано] за кодом №325 та №271. В графі 44 митної декларації, поданої до митного оформлення за кодом « 0271» вказаний пакувальний лист б/н, документ « 0325» (рахунок проформа) відсутній. Також, в митній декларації країни відправлення вказана вартість 150225,62, що не відповідає заявленій до митного оформлення 13988,79 євро, розрахунку для перевірки відповідності зазначених числових значень, декларантом не надано, колегія суддів звертає увагу на таке.

Експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. При цьому у митній декларації країни відправлення вказується статистична вартість товарів (із врахуванням витрат на митне оформлення в країні експорту), а не фактурна вартість експортованих товарів. Тому розбіжність в цифрових значеннях між митною декларацією країни відправлення і рахунком- фактурою не може бути підставою для коригування вартості ввезеного товару.

Зокрема, у постанові від 03.05.2023р. у справі 140/6689/20 Верховним Судом вказано, що відповідна дата конвертації - дата перерахунку коштів через фінансову установу або дата подання митної декларації країни відправлення і саме він з врахуванням даних банківської системи ЄС здійснює конвертацію. Конвертація проводиться експортером, використовуючи офіційний міжбанківський курс, встановлений Центральним Банком у країні експорту. Оскільки конвертація валют здійснювалася на території ЄС та на основі даних банківської системи ЄС то Держмитслужба не може вказувати на можливість неточностей з боку української компанії. Ціною продажу для платника є ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах, що відповідає тій, яка вказана відправником у митних деклараціях країни відправлення із застосуванням конвертації, з урахуванням курсу валют на території Європейського Союзу на той момент. Експортер здійснює конвертацію з врахуванням даних банківської системи Європейського Союзу. Конвертація валют не вказує на те, що такі документи мають цінову розбіжність.»

Також, суд звертає увагу, що саме рахунок-фактура (інвойс) - комерційний інвойс в силу положень ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, є одним із основних документів, разом із зовнішньоекономічним контрактом, банківськими платіжними документами, що підтверджують оплату за товар згідно контракту, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, документи, що підтверджують сплату за перевезення, які в сукупності підтверджують митну вартість товару та пояснюють числові значення складових митної вартості, на підставі яких саме і проводився розрахунок митної вартості декларантом.

В п.7 ч.3 ст.53 Митного кодексу України видно, що копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Разом із тим, експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації.

Тобто, вказаний документ не є основним і не має містити конкретні відомості щодо ціни товару, згідно яких визначається зокрема митна вартість, а може бути поданий додатково задля уточнення та доповнення певних відомостей, що необхідні для здійснення митного оформлення.

Стосовно доводів апелянта про те, що декларант для підтвердження витрат на транспортування оцінюваних товарів надав договір (контракт) про перевезення від 28.11.2025р. №28/11, який укладений ТзОВ «Євроімпорт Груп» з ФОП ОСОБА_1 , рахунок на оплату від 11.03.2026р. № С26-000042, довідку про транспортні витрати від 11.03.2026р. б/н. Вказані документи надав ФОП ОСОБА_1 , тоді як перевізник товару відповідно до графи 23CMR автотранспортної накладної (CMR) від 09.03.2026р. № 00001870 - TH LOGISTIC SP.Z.O.O. документів від фактичного перевізника товару не надав, що не дає можливості перевірити достовірність заявлених транспортних витрат колегія суддів звертає увагу на наступне.

ФОП ОСОБА_1 у взаємовідносинах з ТзОВ «Євроімпорт Груп» є експедитором.

Відповідно до п.4.1.1 договору №020326-1 від 02.03.2026р. транспортного перевезення вантажів у міжнародному сполученні, перевізник має право залучати до виконання своїх обов`язків інших осіб, при цьому перевізник несе повну відповідальність за всі дії та/або бездіяльність третіх осіб, залучених ним для виконання цього договору, у тому числі водіїв, замовників та інших осіб як за свої власні.

Із змісту абз.2 ст.4 Закону України "Про транспортно- експедиторську діяльність", видно, що експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

На виконання договору № 28/11 від 28.11.2025р. та заявки від 04.03.2026р. ФОП ОСОБА_1 залучив перевізника (відповідно до договору транспортного перевезення вантажів у міжнародному сполученні № 020326-1), який і зазначений у Міжнародній автотранспортній накладній. Можливість залучення перевізника експедитором унормовано положеннями п.11.5 договору № 28/11 від 28.11.2025р.

Отже, зазначення в автотранспортній накладній перевізник «TH Logistic Sp.z.o.o» саме по собі не може викликати сумнів у заявленій митній вартості імпортованого товару, адже передбачається можливість залучення експедитором перевізника, що і було в даному випадку.

Щодо доводів апелянта, що за п.5.1 договору (контракту) про перевезення від 28.11.2025р. №28/11, розрахунки здійснюються відповідно пред`явленого до оплати Експедитором рахунку з покликанням на дотримання умов п.2.2.8 договору, проте, п.2.2.8 відсутній в даному договорі. Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» (далі - Наказ № 599) для підтвердження витрат на транспортування декларантом за п.6 ч.2 ст.53 Митного кодексу України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Однак, до митного оформлення не подано договору (контракту) на перевезення за участю третіх осіб, банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортних, експедиційних послуг, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне

Із змісту положень розділу 5 договору перевезення № 28/11 від 28.11.2025р., рахунки перевізника підлягають оплаті протягом 30 (тридцяти одного) календарних днів з дати пред`явлення рахунку (п.5.2). За фактом виконання доручення сторони підписують акт виконаних робіт (наданих послуг), який є невід`ємною частиною договору (п.5.6). З урахуванням того, що: 1) рахунок перевізника № 53 пред`явлений до оплати лише 11.03.2026р., строк оплати його не настав; 2) акт виконаних робіт підписується сторонами договору після виконання робіт (надання послуги), послуга надається перевізником за маршрутом м. Astorp (Швеція)-м/п Dorohusk -м. Луцьк (що підтверджується заявкою на перевезення від 04.03.2026р.). Тобто, надання послуги з перевезення ще не завершено, що унеможливлює надання Декларантом митному органу на його вимогу доказів оплати рахунку за перевезення та акту виконаних робіт.

Верховний Суд в постановах від 31.05.2019р. у справі №804/16533/14, від 07.07.2023р. у справі №803/718/17 вказав, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Вказаної правової позиції суд дотримується при вирішенні цього спору та зазначає, що надані декларантом документи в повній мірі підтверджували вартість перевезення (транспортні витрати), розмір яких відображено у ДМВ, а тому відсутність в договорі № 28/11 від 28.11.2025р. п.2.2.8 жодним чином не впливає на розрахунок вартості перевезення, та , відповідно, на розраховану декларантом митну вартість товару

Щодо доводів апелянта про те, що прайс-лист від 26.02.2026р. № б/н не є достатнім документальним підтвердженням заявленої декларантом митної вартості, оскільки не містить відомостей про умови поставки, на підставі якої зазначена в ньому ціна сформована колегія суддів зазначає наступне.

Як видно із документів, поданих до митного оформлення, за Контрактом №01/08/2024 від 01.08.2024р. продавцем товару є саме «ESS-FOOD A/S», Данія.

Прайс-лист виданий вищенаведеною компанією продавцем (експортером), з яким декларант уклав зазначений вище зовнішньоекономічний договір. Тобто, виробник товару є іншим, ніж безпосередній продавець (постачальник) товару, який формує вартість товару самостійно, внаслідок чого і був наданий митниці прайс-лист саме продавця. Крім того, інформація з прайс-листів не є публічною офертою. Це надає можливість продавати товари за іншими цінами, ніж вказані в прайс-листі. Відображена у прайс-листі інформація щодо вартості одиниці товару в повній мірі відповідає вартості, що визначена у поданому до митного оформлення рахунку-фактурі (комерційний інвойс).

Так, згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

ч.2, ч.3 ст.53 МК України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Уразі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.

Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткові документи лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч.3 ст.53 МКУ (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).

ч.2 ст.53 МК України визначений перелік основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, серед яких прайс-лист відсутній.

Отже, прайс-лист є додатковим документом, що може підтверджувати митну вартість товару у разі якщо основні документи, зазначені в ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності. При цьому, Митний Кодекс України не визначає вимоги до оформлення прайс-листа, обов`язкового включення до даного документу будь-якої інформації зокрема й вимог щодо того, що він повинен бути «виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує до продажу», як про це зазначає митний орган.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, на те, що в даному випадку останній не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, та апеляційний суд бере до уваги пояснення позивача про те, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числове значення.

Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019р. у справі №826/2313/16, від 13.06.2019 у справі №820/6315/15, варто звернути увагу на те, що вимоги ч.3, ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Водночас, застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене ст.64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.58-ст.63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.

В п.п.2, 4 ч.2 ст. 55 МК України видно, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

п.2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2012р. №883/21195) передбачено, що у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст.ст.59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст.64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019р. у справі №825/648/17.

В оскарженому рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. Однак, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021р. у справі №815/6854/17, від 14.07.2020р. у справі №809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення у даному випадку не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, доки протилежне не буде доведено контролюючим органом.

В даному випадку апелянт не довів, які саме відомості залишилися непідтвердженими та яким чином ненадання певних документів унеможливило визначення митної вартості за ціною договору. При цьому, позивач подав усі наявні у нього документи, які в сукупності підтверджували митну вартість товару.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі митного органу діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач в порушення вимог ст.77 КАС України не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за основним методом. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорюване рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови є протиправними, які слід скасувати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 27.06.2019р. у справі № 803/667/17, від 02.04.2019р. у справі № 809/784/19, від 06.03.2019р. у справі № 809/278/17, від 20.02.2018р. у справі № 809/1884/1. від 09.10.2018р. у справі № 826/24835/15, від 24.01.2019р. у справі № 820/636/17, від 21.01.2020р. у справі № 812/2336/14, від 13.02.2020р. у справі № 810/1175/16, від 26.01.2021р. у справі № 826/13892/16).

Стосовно доводів апелянта про завищений розмір витрат на правову допомогу та на послуги перекладача, колегія суддів звертає увагу на таке.

В п.1 ч.3 ст.132 КАС України видно, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1-ч.7 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ч.ч.7,9 ст.139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021р., від 08.02.2022р. у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022р. у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019р. у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування ч.3 ст.134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Однак, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019р. (справа №815/1479/18), від 15.07.2020р. (справа №640/10548/19), від 21.01.2021р. (справа №280/2635/20), від 03.08.2022р. (справа №280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022р. у справі №520/6658/21).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правової допомоги від 17.01.2024р. №1701/2024-01, додаток №22 від 16.03.2026р., рахунок від 06.04.2026р. №06042026, платіжну інструкцію від 08.04.2026р. №2886 на суму 34000,00 грн.

Відповідно до додатку №22 від 16.03.2026р. до договору про надання правової допомоги №1701/2024-01 адвокатським об`єднанням надано такі послуги: аналіз підстав відмови у визнанні митної вартості товарів, підготовка та подання до адміністративного суду позову, супровід справи в судах всіх інстанцій, складання, підписання та подання заяв по суті, процесуальних заяв, інших клопотань, заяв, тощо, представництво інтересів клієнта в судових засіданнях в судах всіх інстанцій, а також, у випадку необхідності - збір доказів, складання та подання адвокатських запитів.

На підставі виставленого рахунка від 06.04.2026р. №06042026, позивач сплатив на користь адвокатського об`єднання 8500,00 грн., про що свідчить платіжна інструкція №2886 від 08.04.2026р. на загальну суму 34 000,00 грн.

При цьому, у постанові від 20.06.2023р. у справі №280/5922/21 Верховний Суд вказав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі заперечила щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю із категорією справи і предметом позову.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Разом із тим, ч.9 ст.139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019р. у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, спірні правовідносини регулюється нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги час, який об`єктивно витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення апелянта, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд першої інстанції обгрунтовано зменшив розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, до 3 000,00 грн.

Щодо понесених витрат на перекладача в сумі 1260,00 грн колегія суддів вказує наступне.

ч.ч.5- 8 ст. 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020р. у справі № 160/7049/19, які полягають у такому.

Склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, позивач на понесення витрат на послуги з перекладу подав до суду рахунок-фактуру №1266 від 06.05.2026р., акт №1266 здачі - прийняття виконаних робіт, платіжну інструкцію №3032 від 06.05.2026р.

Із змісту вказаних документів видно надання ТзОВ «Бюро перекладів Ексленг» послуг перекладу документів під РКМВ №UA205140/2026/000030/2 від 16.03.2026р. в кількості 6,6 шт. в розмірі 1260,00 грн.

Зважаючи на обсяг послуг, складність роботи (в контексті перекладу тексту, що місить також у значному обсязі числові дані), суд вважає, що наявні підстави для відшкодування позивачу у повному обсязі витрат на залучення перекладача (для перекладу документів у справі). Керуючись принципом співмірності цих витрат обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості перекладеної інформації, що є письмовими доказами у справі та мають значення для вирішення спору), на користь позивача за рахунок відповідача належить стягнути витрати на послуги з перекладу у розмірі 1260,00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської митниці - залишити без задоволення, а Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі № 140/6197/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. Б. Хобор

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
31.08.2026 Ухвала № 139389718 Восьмий апеляційний адміністративний суд
18.08.2026 Ухвала № 139063646 Восьмий апеляційний адміністративний суд
14.07.2026 Рішення № 138188208 Волинський окружний адміністративний суд
10.07.2026 Ухвала № 138124195 Волинський окружний адміністративний суд
25.05.2026 Ухвала № 136795098 без тексту Волинський окружний адміністративний суд