УХВАЛА
21 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 686/22229/25
провадження № 61-13046ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що невиконанням рішення суду у справі №2270/14181/11 порушено його право на судовий захист та завдано моральну шкоду.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2026 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2026 року, у позові ОСОБА_1 до держави Україна в особі управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про стягнення з держави Україна моральної шкоди в розмірі шістсот шістдесят шість центільйонів гривень, завданої йому тривалою протиправною бездіяльністю управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду в справі №2270/14181/11 від 12 грудня 2011 року в порядку ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, частини першої статті 23 та статті 1173 ЦК України, статей 55, 56, частини дев`ятої статті 129, статті 129-1 Конституції України з 1 липня 2025 року по 1 серпня 2025 року відмовлено.
У жовтні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2026 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Як визначено у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області зобов`язано невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 та видати його на руки.
На підставі цього рішення 11 червня 2012 року судом видано виконавчий лист № 2270/14181/11, який перебував на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області у межах виконавчого провадження № 33223826.
Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності. З таким висновком погодився апеляційний суд.
Апеляційний суд зазначив, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Судами також встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у справі № 2270/14181/11 у період з 01 липня 2025 року по 01 серпня 2025 року. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження заявленого ним розміру моральної шкоди.
При цьому апеляційний суд установив, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 ОСОБА_1 уже присуджено компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 510 грн, спричиненої невиконанням Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області рішення суду у справі № 2270/14181/11. Також установлено, що ОСОБА_1 отримав у 2012 році новий паспорт, а виконавче проваджен[приховано]закінчено у 2018 році.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме, щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку, що у справах про відшкодування шкоди обов`язок доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки особи, яка її завдала, а також причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року та постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року, стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області щодо невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах сформульовано правовий висновок про те, що ОСОБА_1 уже реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення у межах провадження у справі № 686/8422/20. Чинним законодавством не передбачено можливості багаторазового відшкодування моральної шкоди за затримку виконання одного й того самого судового рішення про стягнення шкоди з Державного бюджету України, завданої фізичним чи юридичним особам унаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (постанови Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 686/19070/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 686/28957/21, від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22, від 18 серпня 2023 року у справі № 686/10621/22, від 13 листопада 2023 року у справі № 686/13017/22, від 05 березня 2024 року у справі № 686/23937/23, від 29 липня 2025 року у справі № 686/14706/24).
Право ОСОБА_1 на отримання належним чином оформленого документа, що посвідчує його особу, було поновлено шляхом видачі нового паспорта. Отримавши новий паспорт, ОСОБА_1 своїми конклюдентними діями погодився на такий спосіб виконання судового рішення, оскільки паспорт, до якого за рішенням суду необхідно було вклеїти фотографію, був втрачений.
Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що органи державної влади вжили всіх можливих заходів для поновлення порушених прав ОСОБА_1 , у зв`язку із чим підстави для повторного відшкодування позивачеві моральної шкоди відсутні.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 29 липня 2025 року у справі № 686/14706/24 (провадження № 61-4316св25) за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої з вини посадових і службових осіб відповідача у зв`язку з невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надано належну правову оцінку, норми матеріального права застосовано правильно, а порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, судами не допущено.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги щодо гарантованості права на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23 та 1173 ЦК України не спростовують правильності висновків судів, оскільки таке право реалізується за умови доведення всіх елементів цивільно-правової відповідальності, чого заявником у цій справі не зроблено. Водночас судами обґрунтовано враховано, що заявник уже реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди за невиконання того самого судового рішення у справі № 686/8422/20, а чинне законодавство не передбачає можливості багаторазового відшкодування моральної шкоди з одних і тих самих підстав.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Водночас доводи касаційної скарги про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, які викладені у наведених заявником постановах.
Саме собою посилання на нібито неоднакове застосування положень ЦК України та ЦПК України у різних справах, навіть за наявності подібних правовідносин, але за відмінних встановлених судами фактичних обставин, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального або процесуального права.
Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
У касаційній скарзі також заявлено клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
Положеннями частин третьої, четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України визначений перелік підстав, за яких підлягає передачі справа на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме: суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 402 ЦПК України розгляд справи в суді касаційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання.
Вищенаведені норми процесуального закону дають підстави для висновку, що клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може бути вирішене лише після відкриття провадження у справі.
Оскільки провадження у справі не відкрито, відсутні підстави для вирішення клопотання.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник