МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 р. справа № 400/7476/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідача Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 14, м. Миколаїв, 54005,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2019 року по 28.05.2026 року включно щодо виплаченої відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації за затримку десятивідсоткової надбавки від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період роботи з 14.05.2013 року по 11.06.2019 року;
- зобов`язати Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2019 року по 28.05.2026 року включно щодо виплаченої відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації за затримку десятивідсоткової надбавки від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період роботи з 14.05.2013 року по 11.06.2019 року, розрахунок середнього заробітку провести згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він 25.07.2019 року був звільнений наказом № 46-к Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради, яке є органом місцевого самоврядування із займаної посади спеціаліста 1 категорії відділу з питань НС та ЦЗН в Заводському районі міста Миколаєва Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради. Однак, всупереч вимогам статті 116 КЗпП України, розрахунок при звільненні у день звільнення проведений не повністю. Так, на виконання рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі № 400/4791/20, управлінням з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради у жовтні 2021 року проведено нарахування та виплату ОСОБА_1 , десяти відсоткової надбавки від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період роботи з 14.05.2013 по 11.06.2019 в сумі 18434,06 грн. Але нарахування вказаної надбавки проведено з порушенням вимог трудового законодавства та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. В подальшому, а саме 28.05.2026 року йому було виплачено компенсацію втрати частини доходів при порушенні строків оплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в сумі 4887,98 грн. Тому, позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2019 року по 28.05.2026 року. Позов росить задовольнити.
Позовна заява залишалась без руху ухвалою від 29.06.2026 року.
Ухвалою від 06.07.2026 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача до суду відзив на позовну заяву не надходив, ухвала про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» 06.07.2026 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази, суд встановив наступне.
25.07.2019 року позивач був звільнений наказом № 46-к Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради, яке є органом місцевого самоврядування із займаної посади спеціаліста 1 категорії відділу з питань НС та ЦЗН в Заводському районі міста Миколаєва Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради. Однак, всупереч вимогам статті 116 КЗпП України, розрахунок при звільненні у день звільнення проведений не повністю.
На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі № 400/4791/20, управлінням з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради у жовтні 2021 року проведено нарахування та виплату ОСОБА_1 , десяти відсоткової надбавки від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період роботи з 14.05.2013 по 11.06.2019 в сумі 18434,06 грн.
29.05.2026 року відповідач перерахував на на рахунок позивача суму 4887,98 грн., призначення платежу: оплата компенсації втрати частини доходу за 2013-2019 роки згідно наказу № 27-к від 22.05.2026.
Позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2019 року по 28.05.2026 року.
Оскільки відповідачем не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
В контексті спірних правовідносин, суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23, викладені у постанові від 08.10.2025, яка вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постанові Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24.
Як було встановлено вище, позивача звільнено 26.07.2019 року, у жовтні 2021 відповідач провів виплату десяти відсоткової надбавки від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період роботи з 14.05.2013 по 11.06.2019 в сумі 18434,06 грн.
До суду сторонами не надано належних доказів середньоденного заробітку позивача, тому у суду відсутні підстави для розрахунку середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з цим, відповідач не скористався своїм правом, не навів свої розрахунки, а з матеріалів справи неможливо встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат та частку недоплаченої сум належних позивачу при звільненні.
Таким чином, вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, суд вважає, що вірним способом захисту є зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки з виплати надбавки від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень по день фактичного розрахунку, тобто з 26.07.2019 року по жовтень 2021 року, із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1073/17, у постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі №400/8493/23.
Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При цьому, суд звертає увагу, що в частині періоду з листопада 2021 року по 28.05.2026 року позивачу слід відмовити, оскільки як вже зазначено судом вище по тексту рішення відповідач провів з ним остаточний розрахунок у жовтні 2021 року, виплативши йому надбавку за роботу в умовах режимних обмежень. Тоді як 29.08.2026 року позивачу було виплачено компенсацію за затримку виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, яка не входить до складу оплати праці, а є компенсаційною виплатою, передбаченою "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовим витратами у справі є судовий збір, який позивач сплатив у розмірі 1064,96 грн., доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.06.2020 року у справі № 620/1116/20: "... Оскільки позов ОСОБА_1 містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат колегія суддів визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог".
Отже, судові витрати у виді судового збору присуджуються позивачу в розмірі 1064,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд,
В И Р І Ш И В:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 14, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 25696764), задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 14, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 25696764) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2019 року по жовтень 2021 року (дату виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень).
3. Зобов`язати Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 14, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 25696764) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень по день фактичного розрахунку, тобто з 26.07.2019 року по жовтень 2021 року (дату виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень) із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1073/17, у постанові Верховного Суду від 30.04.2024 року у справі № 400/8493/23.
4. В решті позовних вимог, відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 14, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 25696764) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).
6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз