Судові рішення

Постанова № 140843136 у справі № 320/32696/24 від 20.10.2026

Постанова від 20.10.2026 в адміністративній справі № 320/32696/24 (категорія «Осіб з інвалідністю»). Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд, суддя Вівдиченко Тетяна Романівна.

Справа№ 320/32696/24
СудШостий апеляційний адміністративний суд
СуддяВівдиченко Тетяна Романівна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяОсіб з інвалідністю
Дата ухвалення20.10.2026
Надійшло до реєстру23.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140843136

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/32696/24 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко В.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВОТЕР» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВОТЕР» (змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРУНДФОС ВОТЕР ТРІТМЕНТ УКРАЇНА»), в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВОТЕР» за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону № 875-XII, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 330911,44 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся із апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що ТОВ «ЄВРОВОТЕР» у 2023 році не виконано встановлений Законом № 875-XII норматив робочих місць для працевлаштування однієї особи з інвалідністю, що підтверджується розрахунком адміністративно-господарських санкцій, сформованим в автоматизованому режимі на підставі відомостей державних реєстрів. При цьому, відповідачем не спростовано кількісні показники зазначеного розрахунку та не надано доказів виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, апелянт стверджує, що відповідачем у 2023 році не виконано вимог статті 18 Закону № 875-XII в частині повідомлення державної служби зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подання звітності за формою № 3-ПН, а отже, не вжито всіх залежних від нього заходів для виконання встановленого нормативу. Також, апелянт вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності проведення перевірки органами Держпраці, оскільки, після набрання чинності Законом № 2682-IX змінено механізм визначення невиконання нормативу та застосування адміністративно-господарських санкцій. На переконання апелянта, судом першої інстанції безпідставно застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, яка втратила актуальність, у зв`язку зі зміною правового регулювання, що підтверджується висновками Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23.

05 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУНДФОС ВОТЕР ТРІТМЕНТ УКРАЇНА» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВОТЕР») надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ЄВРОВОТЕР» (код ЄДРПОУ 36392746) є юридичною особою, яка використовує найману працю та на яку поширюються вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, сформованим в автоматизованому режимі щодо ТОВ «ЄВРОВОТЕР» за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік становила 8 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 робоче місце.

Відповідно до зазначеного розрахунку фонд оплати праці штатних працівників ТОВ «ЄВРОВОТЕР» за 2023 рік становив 5 233 868,60 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 654 233,58 грн, а сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 327 116,79 грн.

Крім того, у зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій у встановлений законодавством строк, Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю нараховано відповідачу пеню за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2024 року по 14 травня 2024 року в розмірі 3 794,65 грн.

Таким чином, загальна сума нарахованих ТОВ «ЄВРОВОТЕР» адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році становить 330 911,44 грн.

Позивач, з метою стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю, зокрема щодо забезпечення їх права на працю, встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідальності за його невиконання, регулюються Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII).

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома або дистанційно, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами частини 1 статті 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

В силу вимог частини четвертої статті 19 Закону № 875-XII, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, який набрав чинності 06 листопада 2022 року, внесено зміни до Закону № 875-XII, зокрема викладено у новій редакції частину третю статті 18 та статтю 19 цього Закону.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону № 875-XII, Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно з частиною 9 статті 19 Закону № 875-XII, отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Положеннями частини дванадцятої статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За приписами частини 2 статті 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 4 статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за № 565/37901, затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання (далі - Порядок № 827-22).

Згідно з пунктом 1.4 розділу I Порядку № 827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

За приписами пункту 1.5 розділу I Порядку № 827-22, форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до суду з цим позовом стало невиконання ТОВ «ЄВРОВОТЕР» у 2023 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, у зв`язку з чим, відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкції та пеню.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю має бути встановлений за результатами проведення органами Держпраці планової або позапланової перевірки, тоді як матеріали справи не містять доказів проведення такої перевірки та встановлення відповідного порушення.

Разом з тим, колегія суддів вважає зазначені висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, який набрав чинності 06 листопада 2022 року, внесено зміни до Закону № 875-XII, зокрема, змінено правове регулювання порядку визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та застосування адміністративно-господарських санкцій за його невиконання.

За змістом положень статті 19 Закону № 875-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначення підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, що не забезпечили виконання нормативу робочих місць у попередньому році, здійснюється Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

При цьому, законодавством розмежовано повноваження органів Держпраці щодо здійснення перевірок додержання роботодавцями законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю і повноваження Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю щодо визначення роботодавців, які не виконали встановлений норматив, та нарахування адміністративно-господарських санкцій.

Наведене правове регулювання не передбачає обов`язкового попереднього проведення органами Держпраці перевірки та складення відповідного акта як необхідної умови для визначення Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю невиконання нормативу робочих місць та застосування передбачених статтею 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23, у якій зазначено, що з 06 листопада 2022 року Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.

У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку, що правова позиція, викладена у постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, є неактуальною для правовідносин, які виникли після внесення зазначених законодавчих змін, у зв`язку зі зміною їх правового регулювання.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, без урахування змін, внесених Законом № 2682-IX, є необґрунтованим.

При цьому, наведені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача про те, що Верховний Суд у справі № 280/3642/23 не відступив від раніше сформованої правової позиції у порядку, передбаченому статтею 346 КАС України, не спростовують зазначеного висновку, оскільки, Верховний Суд виходив зі зміни нормативно-правового регулювання відповідних правовідносин, а не з необхідності іншого застосування незмінених положень законодавства.

Крім того, відмінність окремих фактичних обставин справи № 280/3642/23 від обставин цієї справи не виключає застосування сформульованого Верховним Судом висновку щодо повноважень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю після набрання чинності Законом № 2682-IX, оскільки, зазначений висновок стосується застосування норм права, які регулюють відповідні правовідносини.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що відсутність акта перевірки Держпраці виключає можливість визначення Фондом невиконання нормативу робочих місць та звернення до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Водночас, застосування автоматизованого механізму визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу, не звільняє суд від необхідності встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та дослідження доказів, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги.

Матеріали справи свідчать, що, відповідно до сформованого щодо ТОВ «ЄВРОВОТЕР» розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства становила 8 осіб, кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю - 0 осіб, а норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 робоче місце.

Наведені показники щодо середньооблікової чисельності штатних працівників узгоджуються з наданим самим відповідачем розрахунком середньооблікової кількості штатних працівників за 2023 рік, відповідно до якого, сукупна кількість працівників, врахована за дванадцять місяців звітного року, становила 98, а середньооблікова кількість штатних працівників за 2023 рік визначена товариством у кількості 8 осіб.

Таким чином, визначений позивачем показник середньооблікової чисельності штатних працівників відповідає відомостям, зазначеним у документі, складеному та поданому самим Товариством.

Крім того, відповідно до відомостей, використаних для формування розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова чисельність штатних працівників товариства, яким у 2023 році встановлено інвалідність, становила 0 осіб.

Відповідачем не надано доказів перебування у трудових відносинах із товариством протягом 2023 року хоча б однієї особи з інвалідністю, для якої відповідне місце роботи було основним, а також не наведено відомостей про конкретних працівників, які, на думку відповідача, безпідставно не враховані позивачем під час визначення виконання нормативу.

Не наведено відповідачем і конкретних заперечень щодо правильності визначеного позивачем показника середньооблікової чисельності штатних працівників та нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Посилання відповідача на те, що сформований в автоматизованому режимі розрахунок має виключно інформаційний характер та не є належним доказом у розумінні статті 72 КАС України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

За змістом статей 72-76 та 90 КАС України, докази підлягають дослідженню й оцінці судом з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності у сукупності з іншими наявними у справі доказами.

При цьому, законодавчо встановлений порядок автоматизованого визначення невиконання нормативу передбачає використання відомостей відповідних державних реєстрів, а тому результати їх обробки не можуть бути визнані неналежними доказами виключно з тієї підстави, що вони сформовані в автоматизованому режимі.

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 звернув увагу на необхідність перевірки судом достовірності даних, використаних для автоматизованого визначення невиконання нормативу робочих місць, та дослідження доказів, якими підтверджуються відповідні розрахункові показники.

У цій справі відповідач не зазначив, які саме розрахункові показники не відповідають дійсним обставинам, не навів інших значень середньооблікової чисельності працівників або кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю та не надав доказів на підтвердження існування відповідних розбіжностей.

Натомість наведені позивачем відомості щодо чисельності штатних працівників узгоджуються з документами самого відповідача, а доказів фактичного працевлаштування осіб з інвалідністю товариством не подано.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується невиконання ТОВ «ЄВРОВОТЕР» у 2023 році нормативу робочих місць для працевлаштування однієї особи з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-XII.

Разом із тим, колегія суддів враховує, що адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 20 Закону № 875-XII, є заходом господарсько-правової відповідальності, застосування якого здійснюється з урахуванням положень статті 218 Господарського кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для вирішення питання про наявність правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій необхідно встановити не лише факт невиконання нормативу робочих місць, а й обставини щодо вжиття Товариством усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, на роботодавців покладено обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати відповідні умови праці та надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування таких осіб.

При цьому, обов`язок роботодавця щодо виділення та створення робочих місць для осіб з інвалідністю і обов`язок державної служби зайнятості щодо сприяння їх працевлаштуванню є взаємопов`язаними, однак мають самостійний зміст.

Зокрема, виконання державною службою зайнятості функцій щодо сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю передбачає отримання від роботодавців інформації про наявні робочі місця, на які можуть бути працевлаштовані відповідні особи.

Як вбачається з матеріалів справи, Київським обласним центром зайнятості надано інформацію про те, що ТОВ «ЄВРОВОТЕР» протягом 2023 року не подавало до відповідної філії центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН.

Водночас, матеріали справи не містять доказів виділення чи створення Товариством у 2023 році робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, зокрема відповідного наказу або іншого документа, який би підтверджував вчинення відповідачем таких дій.

Доказів повідомлення державної служби зайнятості про наявність робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю або здійснення товариством інших конкретних заходів, спрямованих на виконання встановленого нормативу, відповідачем також не надано.

З приводу доводів відповідача про відсутність у нього обов`язку подавати форму № 3-ПН колегія суддів зазначає, що, відповідно до пунктів 1.4, 1.5 розділу I Порядку, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, обов`язок подання зазначеної форми виникає за наявності попиту на робочу силу (вакансії) та здійснюється з дотриманням визначеного цим Порядком строку.

При цьому, відсутність відкритої вакансії сама по собі не свідчить про належне виконання роботодавцем установленого частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII обов`язку щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, наведені відповідачем доводи про відсутність обов`язку подання форми № 3-ПН не спростовують обставин невиконання встановленого нормативу та не підтверджують вжиття товариством усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Слід зазначити, що колегія суддів виходить не з того, що саме по собі неподання форми № 3-ПН за відсутності відкритої вакансії безумовно становить правопорушення, а з необхідності оцінки зазначеної обставини у сукупності з іншими доказами щодо виконання роботодавцем обов`язків, передбачених законодавством.

У цій справі відсутність доказів подання форми № 3-ПН поєднується з відсутністю доказів створення відповідного робочого місця, повідомлення державної служби зайнятості про можливість працевлаштування особи з інвалідністю та вчинення товариством інших заходів для забезпечення виконання нормативу.

Колегія суддів також враховує наданий відповідачем лист від 08 серпня 2024 року № 0824-2, відповідно до якого ТОВ «ЄВРОВОТЕР» повідомило, що на адресу Підприємства не надходили запити щодо працевлаштування осіб з інвалідністю від центру зайнятості або безпосередньо від таких осіб.

Проте, наведені у зазначеному листі обставини не підтверджують вжиття Товариством усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відсутність звернень осіб з інвалідністю до роботодавця або відповідних направлень державної служби зайнятості не звільняє товариство від установленого законодавством обов`язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування таких осіб, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації їх працевлаштування, за наявності відповідних вакансій.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що Товариство вживало заходів для створення відповідного робочого місця, повідомляло про можливість працевлаштування особи з інвалідністю або здійснювало інші дії, спрямовані на виконання встановленого законодавством нормативу.

Отже, сам по собі факт ненадходження до відповідача звернень від осіб з інвалідністю або центру зайнятості за відсутності доказів вжиття Товариством відповідних заходів не свідчить про наявність передбачених статтею 218 Господарського кодексу України підстав для звільнення від господарсько-правової відповідальності.

Доводи відповідача про те, що встановлення факту господарського правопорушення має здійснюватися виключно органами Держпраці, а сформований Фондом розрахунок не підтверджує вини роботодавця, не спростовують зазначених обставин, оскільки, відповідальність у даному випадку пов`язується з невиконанням установлених законодавством обов`язків та відсутністю доказів вжиття всіх залежних від суб`єкта господарювання заходів для недопущення відповідного порушення.

Враховуючи встановлений факт невиконання Товариством нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, а також відсутність доказів вжиття всіх залежних від нього заходів для забезпечення його виконання, колегія суддів вважає, що наявні передбачені статтею 20 Закону № 875-XII підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Щодо розміру нарахованих адміністративно-господарських санкцій та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік, фонд оплати праці штатних працівників ТОВ «ЄВРОВОТЕР» становив 5 233 868,60 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 654 233,58 грн, а середньооблікова чисельність штатних працівників - 8 осіб.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII, для роботодавців, у яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою особою, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві.

З огляду на те, що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2023 році становила 8 осіб, а норматив у кількості одного робочого місця не виконано, розмір адміністративно-господарських санкцій становить 327 116,79 грн (5 233 868,60 грн / 8 / 2).

Отже, визначена позивачем сума адміністративно-господарських санкцій відповідає порядку обчислення, встановленому частиною першою статті 20 Закону № 875-XII.

З матеріалів справи також вбачається, що, у зв`язку з несплатою відповідачем зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк, позивачем нараховано пеню у розмірі 3 794,65 грн.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, пеню обчислено за період з 16 квітня 2024 року до 14 травня 2024 року включно, тобто за 29 календарних днів прострочення, з урахуванням облікової ставки Національного банку України у розмірі 13,5 відсотка річних.

Розрахунок здійснено виходячи з одноденного розміру пені 0,04 відсотка від суми недоїмки, що становить 130,85 грн за один день прострочення, а за 29 календарних днів - 3 794,65 грн.

Наведений порядок обчислення відповідає положенням частини другої статті 20 Закону № 875-XII та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223.

Доказів сплати адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк або погашення відповідної заборгованості відповідачем не надано.

Крім того, відповідач не навів конкретних заперечень щодо визначених позивачем розрахункових величин, арифметичної правильності обчислення адміністративно-господарських санкцій, застосованої облікової ставки Національного банку України або періоду нарахування пені.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується обґрунтованість нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 327 116,79 грн та пені у розмірі 3 794,65 грн, що в загальному становить 330 911,44 грн.

Щодо наведених у відзиві на апеляційну скаргу посилань відповідача на необхідність застосування найбільш сприятливого для особи тлумачення законодавства колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують визначеного Законом № 875-XII порядку автоматизованого встановлення невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Положення статті 19 Закону № 875-XII у редакції, застосовній до спірних правовідносин, визначають повноваження Фонду щодо автоматизованого встановлення невиконання нормативу та направлення розрахунку адміністративно-господарських санкцій, тоді як проведення органами Держпраці перевірок є окремим передбаченим законом механізмом контролю за дотриманням відповідного законодавства.

Наведені відповідачем посилання на принцип правової визначеності та необхідність застосування найбільш сприятливого для особи підходу не дають підстав для висновку про обов`язковість попередньої перевірки Держпраці, оскільки, такий висновок не відповідає законодавчому регулюванню спірних правовідносин та наведеній правовій позиції Верховного Суду.

Так само посилання відповідача на постанови інших апеляційних адміністративних судів, якими за подібних обставин зроблено висновки щодо необхідності попереднього проведення перевірки Держпраці, не спростовують висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону № 875-XII після набрання чинності Законом № 2682-IX.

Крім того, твердження відповідача про відсутність в апеляційній скарзі конкретних доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права є необґрунтованими, оскільки, апелянтом прямо зазначено про неврахування судом змін законодавства, які набрали чинності 06 листопада 2022 року, та помилкове застосування правової позиції Верховного Суду, сформованої щодо правовідносин, які виникли до внесення відповідних змін.

Зазначені доводи безпосередньо стосуються правових підстав, з яких суд першої інстанції відмовив у задоволенні адміністративного позову та спростовують правильність застосування ним норм матеріального права.

Окремо колегія суддів враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача повідомлено про зміну з 19 червня 2025 року найменування ТОВ «ЄВРОВОТЕР» на ТОВ «ГРУНДФОС ВОТЕР ТРІТМЕНТ УКРАЇНА», що підтверджується долученою до відзиву випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оскільки зміна найменування юридичної особи не пов`язана з її припиненням або переходом прав та обов`язків до іншої особи, а ідентифікаційний код юридичної особи залишився незмінним - 36392746, підстави для здійснення процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 КАС України відсутні.

Водночас, зазначена обставина підлягає врахуванню при визначенні актуального найменування відповідача в судовому рішенні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки неправильно застосував положення Закону № 875-XII щодо порядку визначення невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, не врахував змін правового регулювання відповідних правовідносин та не надав належної оцінки доказам, які підтверджують невиконання товариством установленого нормативу у 2023 році.

При цьому, матеріалами справи не підтверджено вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а наведені товариством заперечення щодо необхідності проведення перевірки Держпраці, доказового значення автоматизованого розрахунку та неподання форми № 3-ПН не спростовують обґрунтованості заявлених позовних вимог.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю підлягає задоволенню, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову та стягнення з ТОВ «ГРУНДФОС ВОТЕР ТРІТМЕНТ УКРАЇНА» адміністративно-господарських санкцій і пені у загальному розмірі 330 911,44 грн.

У зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову, відсутні підстави для стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУНДФОС ВОТЕР ТРІТМЕНТ УКРАЇНА» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВОТЕР», код ЄДРПОУ 36392746) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 19023989) грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 330 911 (триста тридцять тисяч дев`ятсот одинадцять) грн. 44 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
06.10.2025 Ухвала № 130815082 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
15.09.2025 Ухвала № 130252047 без тексту Шостий апеляційний адміністративний суд
12.08.2025 Рішення № 129530488 без тексту Київський окружний адміністративний суд
16.07.2024 Ухвала № 120461634 без тексту Київський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 19023989. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг