ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 500/3736/25 пров. № А/857/46126/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства оборони України,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року (суддя - Мартиць О.І., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного рішення - 02.10.2025),
в адміністративній справі № 500/3736/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України (далі - відповідач-2), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 10.02.2020 по 06.04.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; 2) зобов`язати відповідача-1, як правонаступника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 10.02.2020 по 06.04.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; 3) визнати протиправною бездіяльність Головного квартирноексплуатаційного управління Збройних Сил України щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 07.04.2020 по 30.06.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; 4) зобов`язати відповідача-2 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 07.04.2020 по 30.06.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; 5) визнати протиправною бездіяльність Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 01.07.2020 по 09.08.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; 6) зобов`язати відповідача-2 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 01.07.2020 по 19.08.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідачі подали окремі відзиви на позовну заяву, у яких, кожен зокрема, висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просили у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10.02.2020 по 06.04.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано Міністерство оборони України, як правонаступника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.02.2020 по 06.04.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправною бездіяльність Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 07.04.2020 по 30.06.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано Головне управління капітальних вкладень Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.04.2020 по 30.06.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.07.2020 по 09.08.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано Головне управління капітальних вкладень Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.07.2020 по 19.08.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-1 та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що при винесенні рішення судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що окрім іншого позивач пропустив строк звернення до суду. При цьому, твердження позивача про те, що відповідач не повідомив про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, не відповідає дійсності, оскільки він був проінформований про це шляхом видачі грошового атестату та його підписанням у день виключення зі списків особового складу частини (19.08.2020). Вирішальним для визначення строків звернення до адміністративного суду є встановлення факту, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення. Враховуючи порушення позивачем строку звернення до суду, на думку апелянта, є необхідність залишення без розгляду позовної заяви, проте ця обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції. Також звертає увагу апелянт на те, що до матеріалів справи позивачем не долучено докази перебування його на грошовому забезпеченні під час військової служби протягом 2020 року у Міністерстві оборони України, а також докази неналежного здійснення нарахування йому грошового забезпечення. Вважає апелянт, що позовні вимоги є безпідставними, не доведеними жодним належним доказом, а ґрунтуються на цитуванні рішень суддів різних інстанцій по правовідносинам які не є схожими з зазначеними в позовній заяві. Позивач не довів в позові належними та допустимими доказами, що його права щодо виплати йому в неповному розмірі грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку. Документи про здійснення нарахування позивачу грошового забезпечення (картки особового рахунку, грошовий атестат тощо) саме з розрахункової величини виходячи з розміру 1762 гривні не долучено до позовної заяви, а відтак і твердження позивача про невірне нарахування йому грошового забезпечення є помилковим і не підтверджується встановленим порядком. Таким чином, під час нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовцям ЗСУ, зокрема позивачу, за період з 07.04.2020 по 19.08.2020 застосовувався розмір прожиткового мінімуму 1762 гривні, відповідно до постанови КМУ від 12.05.2023 № 481, якою оновлено редакцію пункту 4 постанови № 704.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 року у справі №500/3736/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив свої заперечення проти доводів відповідача-1. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 року у справі №500/3736/25 - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема: з 10.02.2020 по 06.04.2020 у Західному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні; з 07.04.2020 по 30.06.2020 у Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України; з 01.07.2020 по 19.08.2020 проходив військову службу в розпорядженні директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України та був зарахований в списки особового складу Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України.
Зазначене підтверджується витягами з наказу начальника ЗТКЕУ від 10.02.2020 №23, начальника ГКЕУ ЗСУ від 07.04.2020 №88, ДКМУ МОУ від 25.06.2020 №102, начальника ГУМР від 19.08.2020 №153.
Відповідно до листа Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України від 02.05.2025 №220/74/1775 встановлено, що правонаступником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України та Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України є Головне управління капітальних вкладень Міністерства оборони України.
Також встановлено, що представник позивача звернувся до Міністерства оборони України із адвокатським запитом, в якому просив повідомити чи при обчисленні розміру посадового окладу та окладу військового звання позивача з 10.02.2020 по 19.08.2020 тарифний коефіцієнт посадового окладу та тарифний коефіцієнт за військове звання множився на розмір прожиткового мінімуму станом на відповідний календарний рік чи 50% розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня відповідного календарного року.
За результатами розгляду адвокатського запиту, Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України листом від 02.05.2025 №220/74/1775 повідомило, що під час нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовцям ЗСУ, зокрема ОСОБА_1 застосовувався розмір прожиткового мінімуму - 1762 грн.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів при визначенні та нарахуванні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідач-1 у своїй апеляційній скарзі на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 покликається, зокрема на те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду із цим позовом, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою, третьою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України установлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас положення КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України і роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовувався.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, до Кодексу законів про працю України внесено зміни.
Так, пунктом 18 ч. 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України, а тому змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
У цьому контексті, КЗпП України до 19.07.2022 не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, які суд враховує відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що спірні відносини у цій справі виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, коли право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, тому твердження апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим.
Відносно доводів апеляційної скарги по суті предмету спору щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, то колегія суддів зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (далі - Постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пункт 4 Постанови №704 (в редакції до 24.02.2018) встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою №103 до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 01.03.2018 Уряд України запровадив одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, визнаний протиправним та скасований пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 Постанови № 704 були внесені зміни.
Відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тому саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачі у періоди з 10.02.2020 по 06.04.2020, з 07.04.2020 по 30.06.2020, з 01.07.2020 по 19.08.2020 протиправно обчислювали та виплачували позивачу грошове забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Тому відповідні позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Відтак, судом першої інстанції вірно зобов`язано відповідачів нарахувати і виплатити позивачеві, грошове забезпечення за періоди з 10.02.2020 по 06.04.2020, з 07.04.2020 по 30.06.2020, з 01.07.2020 по 19.08.2020 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, яка колегією суддів відхиляється як необґрунтована з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року в адміністративній справі № 500/3736/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська