Судові рішення

Рішення № 140859491 у справі № 629/5642/26 від 21.10.2026

Рішення від 21.10.2026 у цивільній справі № 629/5642/26 (категорія «Про виплату заробітної плати»). Суд: Лозівський міськрайонний суд Харківської області, суддя ХАРАБАДЗЕ К. Ш.

Справа№ 629/5642/26
СудЛозівський міськрайонний суд Харківської області
СуддяХАРАБАДЗЕ К. Ш.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро виплату заробітної плати
Дата ухвалення21.10.2026
Надійшло до реєстру23.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140859491

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2026

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Петренко Ю.С.,

Справа № 629/5642/26

Номер провадження 2/629/2256/26

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

третя особа - Виробничий підрозділ «Панютинський вагонорементний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги на оздоровлення,

у с т а н о в и в :

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги на оздоровлення, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач 28.10.1983 по 09.12.2025 перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», Згідно наказу № 784/ОС від 05.12.2025 позивача звільнено з посади оператора електронно-обчислювальних та обчислювальних машин 4 розряду за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Стаж роботи 42 роки 1 місяць 12 днів. Станом на день звільнення з позивачем не проведено остаточного розрахунку та наявна заборгованість по сплаті одноразової та додаткової матеріальних допомог, передбачених п. 6.30 Колективного договору, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 3250 грн., за 2023 рік - 3350 грн., за 2024 рік - 3861,74 грн. Крім того, відповідно до п. 6.30 Колективного договору, позивачу, при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, не виплачена одноразова матеріальна допомога у розмірі 3 середньомісячних заробітків у розмірі 35464,26 грн., та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків у розмірі 59107,10 грн. В обґрунтування поважності невиплати таких сум відповідачем зазначив, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Позивач вважає неправомірною поведінку відповідача, що полягає у невиплаті при звільненні на її користь одноразової та додаткової матеріальних допомог. Також, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 10.12.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення по день прийняття рішення судом. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача одноразову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, що становить 35 464 гривні 26 копійок; додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 59 107 гривень 10 копійок; матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки за 2022 рік у розмірі 3 250 гривень 00 копійок; матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки за 2023 рік у розмірі 3 350 гривень 00 копійок; матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки за 2024 рік у розмірі 3 861 гривня 74 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 10.12.2025 року по день винесення рішення; понесені судові витрати.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Мельник К.О. у наданому відзиві просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування зазначила, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачка фактично отримала 09.12.2025 (що підтверджується проставленням Позивачкою підпису в графі «Повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні: отримав»), таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 10.12.2025, а закінчився - 10.03.2026. З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до суду шляхом подання позовної заяви через канцелярію Лозівського міськрайонного суду Харківської області 29.06.2026, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Щодо стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію зазначила, що між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік. Відповідно до наказу про припинення трудового договору від 05.12.2025 № 734/ОС позивачку було звільнено з 09.12.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що матеріальну допомогу позивачка отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачкою підпису в наказі про припинення трудового договору від 05.12.2025 № 734/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Крім того, зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вказує, що інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягнення з огляду на форм-мажорні обставини, в яких опинилось Товариство. Також, зауважує, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Акціонерне товариство «Українська залізниця» зареєстровано 21.10.2015 як юридична особа, ідентифікаційний код: 40075815. Відомості про філію «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 30.09.2024, ідентифікаційний код: 45462724. Враховуючи вищевказані норми законодавства, виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» не є самостійним суб`єктом права, тобто юридичною особою, не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю та не має ідентифікаційного коду. Таким чином, виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця не є юридичною особою, тому не має самостійної цивільної чи процесуальної дієздатності. Через відсутність статусу юридичної особи виробничий підрозділ не може виступати третьою особою в судових спорах, оскільки сторонами (стороною, третіми особами) є безпосередньо юридична особа на матеріальні права чи обов`язки щодо іншої сторони може вплинути рішення суду.

Позивачка в наданій відповіді на відзив вказала, що після звільнення, 09.12.2025 року отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Поряд з цим, 09.12.2025 року позивач також отримала наказ (розпорядження) №734/ОС від 05.12.2025 року, за змістом якого відображено наступне: «виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 (п`ятьох) середньомісячних заробітків згідно п.6.30 Колективного Договору. З урахування наведеного змісту наказу (розпорядження), позивач мала цілком об`єктивні сподівання щодо того, що в кінцевому результаті на її користь будуть виплачені відповідні виплати, які визначені самим підприємством і загалом ним не оспорюються Натомість, лише листом від 25.05.2026 року за №УЗВС-29/582, наданим у відповідь на адвокатський запит, позивачу стало відомо, що з боку відповідача допущене умисне і цілеспрямоване затягування виплати матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію уперше. Водночас, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що відповідач вчиняв добросовісні дії, спрямовані на інформування позивача щодо призупинення або відтермінування строку виплати матеріальної допомоги. Так само, в наказі про звільнення відсутні конкретні часові межі ухвалення рішення Правління про проведення виплат. Відповідач не навів відповідний розрахунок і не повідомив позивача про розмір матеріальної допомоги, який підлягає виплаті на її користь. За наведених обставин, тривалий час, сподіваючись на добросовісність дій відповідача, фактично позивач перебувала в стані невизначеності щодо строку виплат та розміру належних при звільненні сум. Вищенаведені обставини у сукупності свідчать про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом трудових прав з поважних причин через існування об`єктивних обставин, що обмежували у можливості реалізувати своє право на подання позову у встановлені законодавством строки, у зв`язку із чим, вважає, що наявні підстави для поновлення строку, встановленого статтею 233 КЗпП України. Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.233 КЗпП України та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Просить поновити строк звернення до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку та матеріальної допомоги на оздоровлення, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути понесені судові витрати.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явились, у поданій відповіді на відзив на задоволенні позовних вимог наполягали, заяв про відкликання позову від них не надходило.

Представник відповідача просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи Виробничий підрозділ «Панютинський вагонорементний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач працювала в АТ «Укрзалізниця» з 28.10.1983, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

Наказом № 734/ОС від 05.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» позивача звільнено 09.12.2025 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків згідно п. 6.30 Колективного договору. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.).

Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач фактично отримала 09.12.2025.

В день звільнення одноразова матеріальна допомога позивачу сплачена не була, що підтверджується письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні.

Між адміністрацією і профспілковим комітетом Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015, дію якого продовжено до кінця 2025 року, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничного транспорті в залежності від стажу роботи в галузі: для жінок понад 35 років - 5 середньомісячних заробітків.

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, зі змінами (далі Порядок).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 7 розділу IV Порядку).

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника; одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо та інші. Також не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд вислухавши сторони, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов до висновку про наявність порушення прав позивача враховуючи таке.

Щодо стягнення одноразової та додаткової матеріальної допомоги, то в обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно із пп. 1.1.4 п.1.1 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову та додаткову матеріальну допомогу, що зазначена в наказі про припинення трудового договору від 05.12.2025.

Відповідно відповідачем своєчасно не було виплачено позивачу одноразову та додаткову матеріальну допомогу в розмірі восьми середньомісячних заробітків, що становить 94571,36 грн., з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Крім того, пунктом 6.39 Колективного договору укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом Державного підприємства «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» на 2013-2015, дію якого було продовжено до кінця 2025 року, (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), визначено надавати працівникам ДП «Укрспецвагон» матеріальну допомогу на оздоровлення та інші матеріальні допомоги на умовах і в розмірах, передбачених Положенням.

Як вбачається з довідки виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток ОСОБА_1 , які залишились не виплаченими за 2022 рік становить 3250 грн., за 2023 рік - 3350 грн., за 2024 рік - 3861,74 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення належних при звільненні сум позивачу, а саме одноразової та додаткової матеріальних допомог у зв`язку з виходом на пенсію за віком, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки, у відповідача не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Оскільки позивачка звільнена 09.12.2025 розрахунок середнього заробітку позивача повинен проводиться, виходячи з виплат за жовтень 2025 року та листопад 2025 року.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено вище, пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати позивача без урахування виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, складав: за жовтень 2025 року - 12423,61 грн. (за 23 дні), за грудень 2025 року - 10542,45 грн. (за 19 дні).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата позивача становить 546,81 грн. (12423,61+10542,45)/42 р.д).

За період з 10.12.2025 по 10.06.2026 кількість робочих днів складає: грудень 2025 року - 16 днів, січень 2026 року - 22 дні, лютий 2026 року - 20 днів, березень 2026 року - 22 дні, квітень 2026 року - 22 дні, травень 2026 року - 21 день, червень 2026 року - 8 днів, а всього 131 робочий день.

Враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2025 по 10.06.2026 повинен складати 71632,11 грн. ( 546,81 грн. х 131 дні), з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Щодо строку звернення з позовом, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Справа, яка переглядається, належить до трудових спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк звернення до суду з вимогами, що ґрунтуються на статті 116 КЗпП України, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з моментом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Саме дата вручення такого повідомлення є юридичним фактом, з яким закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються та не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116 КЗпП України), минуло не більше одного року.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються лише у разі, якщо суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, однак строк звернення до суду пропущено, а підстав для його поновлення немає. Якщо ж право або охоронюваний законом інтерес особи не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Наявне в матеріалах справи повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні працівнику позивачка фактично отримала 09.12.2025, таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 10.12.2025, а закінчився - 10.03.2026.

Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про стягнення належних при звільненні сум сплинув 10.03.2026, тоді як позовну заяву подано лише 29.06.2026, тобто з пропуском установленого законом строку на 111 днів.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 зазначив, що у спорах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, перебіг тримісячного строку звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, починається з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Водночас відсутність у такому документі повної інформації про механізм нарахування окремих складових грошового забезпечення не означає, що перебіг цього строку не обмежений часом і розпочинається лише після отримання відповіді на адвокатський запит чи інший інформаційний запит. Особа повинна діяти добросовісно та активно реалізовувати своє право на судовий захист, а час, необхідний для отримання додаткової інформації, включається до загального тримісячного строку звернення до суду. Зазначене не надає особі права протягом необмеженого часу не вчиняти жодних дій, а згодом, після направлення інформаційного запиту, фактично розпочинати новий тримісячний строк звернення до суду.

У заяві представник позивачки просила поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, з урахування змісту наказу (розпорядження), позивач мала сподівання щодо того, що в кінцевому результаті на її користь будуть виплачені відповідні виплати, які визначені самим підприємством і загалом ним не оспорюються. Натомість, лише листом від 25.05.2026 року за №УЗВС-29/582, наданим у відповідь на адвокатський запит, позивачу стало відомо, що з боку відповідача допущене умисне і цілеспрямоване затягування виплати матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію уперше. Тривалий час, сподіваючись на добросовісність дій відповідача, фактично позивач перебувала в стані невизначеності щодо строку виплат та розміру належних при звільненні сум.

За загальними правилами поважними причинами пропуску строку є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Однак суд вважає, що наведені позивачкою обставини поважності причини пропуску строку самі по собі не є об`єктивними, непереборними перешкодами для звернення до суду.

Так, вже 09.12.2025 позивачка мала достатню інформацію для пред`явлення позову. Подальше очікування добровільної виплати є її власною процесуальною поведінкою, а не обставиною, яка унеможливлювала звернення до суду. Суд також виходить із того, що очікування працівником остаточного розрахунку не відтерміновує перебіг установленого законом строку.

Таким чином, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 141 КПК України, судові витрати позивачеві в зв`язку з відмовою в позові не відшкодовуються.

Крім того, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при подачі позову до суду про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення та судом у задоволенні позову відмовлено, суд на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та відповідно до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1766,65 грн. компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Виробничий підрозділ «Панютинський вагонорементний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги на оздоровлення - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5

третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», адреса: 64660, місто Лозова, Харківська обл., с-ще Лиманівка, вулиця Заводська, будинок 5.

Суддя Карина ХАРАДАБЗЕ

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
15.07.2026 Ухвала № 138228191 Лозівський міськрайонний суд Харківської області
01.07.2026 Ухвала № 137853752 Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 40075815. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг