Судові рішення

Постанова № 140863513 у справі № 337/5379/25 від 22.10.2026

Постанова від 22.10.2026 у цивільній справі № 337/5379/25 (категорія «Позики, кредиту, банківського вкладу»). Суд: Запорізький апеляційний суд, суддя Трофимова Д. А.

Справа№ 337/5379/25
СудЗапорізький апеляційний суд
СуддяТрофимова Д. А.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПозики, кредиту, банківського вкладу
Дата ухвалення22.10.2026
Надійшло до реєстру23.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140863513

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Дата документу 22.10.2026 Справа № 337/5379/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/5379/25 Головуючий у 1-й інстанції: Салтан Л.Г.

Провадження № 22-ц/807/574/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Тальчук Поліни Іллівни, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначав, що між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №147660 від 25.02.2020 року в електронній формі. ТОВ «ФК «Гелексі» є фінансовою установою, яке здійснює діяльність на ринку фінансових послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ "ФОНДІ") надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів без відкриття рахунку. В результаті платіжної операції, здійсненої ТОВ «ФК «Елаєнс», на картковий рахунок позичальника було успішно перераховано кошти у сумі 5 000 грн. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 22 528,01 грн., з яких: 4 860 грн. - заборгованість за позикою; 17 668,01 грн. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Посилаючись на зазначені обставини, представник ТОВ «ФК «Гелексі» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики № 147660 від 25.02.2020 року у розмірі 22 528,01 грн, судовий збір в сумі 2 423,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» заборгованість за договором позики у сумі 22 528,01 гривень, витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., а всього - 29 950 грн. 41 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тальчук П.І., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що в матеріалах справи відсутні належні, достовірні та достатні докази, що підтверджують факти підписання кредитного договору саме відповідачем, використання ним одноразового ідентифікатора при його підписанні, надсилання одноразових ідентифікаторів на номер телефону відповідача, зарахування на належний йому рахунок грошових коштів.

Також зауважує, що після спливу строку надання кредиту, а саме з 24.04.2020 припиняється право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за договором та інші платежі за цим договором. Жодних доказів, що відбулась пролонгація по кредитному договору, відповідно до його умов після визначеного строку, позивач не надав і матеріали справи таких відомостей не містять. Отже, доказів того, що в подальшому, після 24.04.2020 сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять. Умовами кредитного договору № 147660 від 25.02.2020 (п.п. 1.1.2.1 договору), Графіком платежів до кредитного договору № 147660, Графіком платежів, згідно зі змінами додаткової угоди, а також Паспортом споживчого кредиту встановлено, що проценти за користування позикою складають - 14,50 грн. Жодних інших умов кредитування, про які вказує позивач у своїй позовній заяві, кредитний договір не містить. Зазначає, що позивач безпідставно пред`являє позовні вимоги про стягнення суми в розмірі 22 528,01 грн., з яких заборгованість за процентами - 17 668,01 грн.

Від представника ТОВ «ФК «Гелексі» Рудзей Ю.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Також, від ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Тальчук П.І., надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він, повторюючи частково доводи апеляційної скарги, просить задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Крім того, представником ТОВ «ФК «Гелексі» заявлено клопотання про витребування у АТ «Райффайзен Банк» інформації: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну карту НОМЕР_1 ; надати виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів, відкритого до платіжної картки НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 за період з 24.02.2020 р. по 26.02.2020 р. з відображенням часу зарахування коштів; надати інформацію про номер телефону, на який надсилається інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою НОМЕР_1 в період з 24.02.2020 р. по 26.02.2020 р. за платіжною картою НОМЕР_1 в період 24.02.2020 р. по 26.02.2020 р.

Від ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Тальчук П.І., надійшли заперечення на клопотання, просить відмовити у задоволенні вищевказаного клопотання представника ТОВ «ФК «Гелексі» про витребування доказів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що за умовами кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти у спосіб, передбачений кредитним договором, користувався ними, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в заявленому розмірі - 4 860 грн.

Щодо вимог в частині процентів та комісії в загальному розмірі 17 668,01 грн, суд виходив із того, що нарахування та стягнення відсотків в межах строку кредитування в розмірі 14,50 грн. є законним, відповідає умовам договору.

Також суд вважав, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України за правилами, визначеними пунктом 5.3 договору позики, який розміщено у розділі «відповідальність сторін», а не як відсотки за правомірне користування кредитом в межах строку дії договору, а тому зазначені вимоги є обґрунтованими умовами укладеного договору, які не визнані недійсними в установленому законом порядку, отже доводи щодо нарахування відсотків поза межами строку укладеного договору є хибними.

Проте, погодитися з такими висновками суду в повній мірі не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25.02.2020 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір позики № 147660.

Зазначений договір підписано з боку відповідача ОСОБА_1 , який зазначив свої дані: паспорт НОМЕР_2 , виданий Хортицьким РВ УМВС Украини в Запорізькій обл., РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , - електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатору /vqv9svw6/.

Підписанням договору сторони погодили, що за укладеним договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк:

1.1.1 сума позики 5000,0 грн.

1.1.2 плата за користування позикою у вигляді:

1.1.2.1 процентів в день від поточного залишку позики;

1.1.2.2 комісії складає 1,1% в день від початкового розміру позики відповідно пп. 1.1.1. Договору;

1.1.3 нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

1.1.4 нарахування комісії за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 25 березня 2020р.

1.2 Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.1.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).

1.3 Якщо позичальник повертає позику в той самий день, що і день отримання позики - позичальник сплачує на користь позикодавця компенсацію в розмірі 100,00 грн. В цьому випадку вимоги пп.1.1.2.-1.1.4. не застосовуються.

2. Строк дії договору - до повного виконання позичальникам зобов`язань за Договором.

2.2 Датою укладання Договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника.

Також сторони погодили, що у відповідності до п 3.4 позичальник зобов`язаний:

- 3.4.1 не пізніше дати, вказаної в пп.1.1.5. Договору, повернути позику в повному обсязі, сплатити проценти та комісію за користування позикою в порядку, визначеному цим Договором та додатками до нього;

- 3.4.2 при продовженні строку Договору сплатити проценти, комісійну винагороду та штрафи (в разі їх наявності) за користування позикою у день продовження строку Договору;

- 3.4.4 у випадку прострочення сплати заборгованості за цим Договором в повному обсязі або частково, сплатити нараховані проценти та підвищену комісію за користування позикою, виходячи з фактичного строку користування, включаючи день погашення, а також нараховану пеню.

Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в особистому кабінеті. За змістом 4.3 укладеного договору обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в пп.1.1.5. Договору включно.

У разі продовження строку договору позичальником, - нарахування процентів та комісійної винагороди за договором після продовження строку здійснюється за фактичну кількість календарних днів на яку продовжено строк договору (п. 4.4.).

Сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно чинного законодавства України та цього договору.

За змістом п 5.3 укладеного договору позики у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення.

Внесення змін та доповнень до укладеного договору оформлюється шляхом укладання сторонами додаткових договорів. Всі зміни, доповнення та додатки до цього договору, є його невід`ємною частиною.

Невід`ємною частиною укладеного договору є «Правила надання грошових коштів у позику товариства з обмеженою відповідальністю «фінансова компанія «Гелексі». Уклавши договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил та виконувати свої обов`язки, визначені правилами (п. 9.3).

Отже, своїм електронним підписом ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора /vqv9svw6/ під час укладання електронного договору підтвердив своє ознайомлення з умовами надання позивачем коштів у позику.

Крім того, електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатору g73f9816 ОСОБА_1 підписав паспорт позики.

26 березня 2020 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору позики №147660 від 25 лютого 2020 року, якою внесли до договору позики такі зміни: сума позики становить 4860,0 грн.; строк повернення позики (термін платежу) 24 квітня 2020 року. Позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 24 квітня 2020 року, всі інші умови договору, що не суперечать цій додатковій угоді, залишаються без змін. Також додатковою угодою передбачено новий графік платежів, з урахуванням відповідних змін.

Додаткову угоду ОСОБА_1 підписав електронний підписом з використання одноразового ідентифікатору /67v45sxs/.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Щодо укладення договору позики.

Встановлено, що 25.02.2020 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 147660.

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням спірного кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 вищевказаного Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021 року: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18), стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

Так, кредитодавець на своєму сайті пропонує надати кредит, зазначаючи можливі умови кредитування, а потенційний позичальник, у свою чергу, реєструється на сайті та здійснює дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті з обранням бажаних умов: суми кредиту, строк тощо, після чого в особистому кабінеті отримує проект Кредитного договору з додатками та іншою інформацію щодо нього.

Зазначений проект є пропозицію Кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Позичальник після ознайомлення з усією розміщеною в особистому кабінеті інформацією погоджується з умовами та обирає підписати Кредитний договір, що є прийняттям пропозиції (акцептом), у зв`язку з чим на зазначений Позичальником номер мобільного телефону надсилається SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, який останній в подальшому вводить у відповідне поле на сайті Кредитодавця.

Момент введення одноразового ідентифікатора Позичальником є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а також моментом ідентифікації особи Позичальника та підписанням договору його сторонами.

Договір надання позики № 147660 від 25.02.2020 зі сторони ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором ключа (електронний підпис) /vqv9svw6/, окрім цього, вказаним одноразовим ідентифікатором останнім підписано графік платежів.

Також відповідачем було підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором g73f9816) паспорт позики.

ОСОБА_1 також підписав електронний підписом з використанням одноразового ідентифікатору /67v45sxs/ Додаткову угоду.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяв про надання (отримання) кредитів на сайті, та ввів одноразові ідентифікатори, які отримав на зазначений ним номер мобільного телефону, з метою підписання кредитного договору.

Докази на спростування приналежності саме відповідачу номеру мобільного телефону, за яким здійснювались вище перелічені дії по укладенню кредитного договору в електронній формі, не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 1.1. договору, за договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк:

Згідно п. 1.1.1 сума позики 5 000 грн 00 коп.

Положеннями п. 1.1.2 передбачено, що плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0, 01 % в день від поточного залишку позики; комісії складає 1, 1 % в день від початкового розміру позики відповідно п. 1.1.1. договору; нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Відповідно до п. 1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 25.03.2020р.

Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника) (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1. договору, строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Датою укладання договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника (п. 2.2. договору).

Згідно п. 4.1 договору, позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 25.03.2020.

Відповідно п. 4.2 договору, сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в Особистому кабінеті.

Положеннями п. 5.3. - 5.5. у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3, 0 % в день від суми позики за кожний день прострочення. У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості. Пеня нараховується протягом терміну та в розмірі передбаченому чинним законодавством.

Згідно п. 9.3 договору, невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Гелексі». Уклавши договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил та виконувати свої обов`язки, визначені правилами.

Отже, сторонами належно обумовлено умови користування позиченими коштами та позичальнику належним чином повідомлено про умови позики.

Щодо отримання відповідачем коштів.

З тексту договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року, укладеного між позивачем та ТОВ "ФК "ЕЛАЕНС" (ТМ "ФОНДІ") вбачається, що ТОВ "ФК "ЕЛАЕНС" надає ТОВ ФК ГЕЛЕКСІ послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.

Відповідно до змісту довідки вих. № 147660 від 01 вересня 2025 року, виданої директором ТОВ "ФК "ЕЛАЕНС", ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" на підставі договору № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04.08.2017р. надавало ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. У результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ", на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Деталі транзакції: платник коштів: ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" (код ЄДРПОУ 41229318), отримувач коштів: ОСОБА_1 , номер транзакції в системі: [номер приховано], номер операції: 200099673, дата проведення платежу: 25.02.2020, сума платежу 5000, валюта платежу: гривня UAH, банк емітент платіжної картки отримувача коштів RAIFFEISEN BANK AVAL; номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75.

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за наданою позикою, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.

Відповідач, заперечуючи надходження кредитних коштів на банківську картку НОМЕР_1 , всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, належних письмових доказів на підтвердження відсутності у нього банківської картки з цим номером або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитним договором не надав, хоча не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх заперечень, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Таким чином, сторона відповідача, заперечуючи факт отримання кредитних коштів, застосовує концепцію «негативного доказу» (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів щодо цих тверджень позичальником не надано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Оцінюючи наявні у справі докази, колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «ФК «Гелексі» зобов`язання виконав, надав відповідачу позику шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 . Доводи апеляційної скарги в цій частині правильності висновків суду не спростовують.

Щодо розрахунку заборгованості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № 147660 від 25.02.2020, укладеним між ТОВ ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , згідно з яким заборгованість складає 22 528,01 грн., з яких: 4 860 грн. - заборгованість за позикою; 17 668,01 грн. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

В поданій апеляційній скарзі заявник звертає увагу на те, що позивачем невірно проведено нарахування відсотків за користування кредитними коштами та комісії.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в частині нарахування відсотків та комісії, колегія суддів враховує таке.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що лише в межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Отже, нарахування та стягнення відсотків в межах строку кредитування в розмірі 14,50 грн. є законним, відповідає умовам договору, а тому зазначена чума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення комісійної винагороди, як складової заборгованості за Договором позики №147660 від 25.02.2020 року.

Відповідно до умов договору позики, розмір комісії передбачений п.1.1.2.2 та складає 1, 1 % від початкового розміру позики, відповідно до п.1.1.1 договору.

Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеного в п.п. 1.1.5 договору, включно (п. 4.3).

Також у пункті 5.3 розділу 5 «Відповідальність сторін» сторони Договору погодили, що у випадку прострочення платежу по сплаті заборгованості, позичальник зобов`язується сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3 % в день від суми позики за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у т.ч. пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Як зазначалося, що умовами пункту 1.1.2.2 договору позики передбачена комісія (комісійна винагорода) за користування позикою у розмірі 1,1 % в день від початкового розміру позики, відповідно до пп.1.1.1. договору, а також передбачену пунктом 5.3. договору підвищену комісійну винагороду у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, яка становить 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення.

Між тим, положення Закону України "Про споживче кредитування" не передбачають сплату комісії за користування позикою, позаяк за користування позикою позичальник сплачує проценти, які в цьому випадку передбачені п.1.1.2.1 договору позики.

Аналіз договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлені комісії.

Законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення будь-яких комісій й за порушення зобов`язань.

Тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісії за користування позикою та за прострочення платежів (порушення зобов`язань) є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення комісії, як складової заборгованості за Договором позики № 147660 від 25.02.2020 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази по справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача комісії як складової заборгованості за договором позики № 147660 від 25.02.2020 року.

В частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування кредитом висновки суду першої інстанції є правильними.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення за договором позики № 147660 від 25.02.2020 року, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягає стягненню 4 874,50 грн, а саме, 4860 грн - заборгованість за тілом кредиту, та 14,50 грн - нараховані проценти.

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як зазначалося вище, представником ТОВ «ФК «Гелексі» заявлено клопотання про витребування у АТ «Райффайзен Банк» інформації: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну карту НОМЕР_1 ; надати виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів, відкритого до платіжної картки НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 за період з 24.02.2020 р. по 26.02.2020 р. з відображенням часу зарахування коштів; надати інформацію про номер телефону, на який надсилається інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою НОМЕР_1 в період з 24.02.2020 р. по 26.02.2020 р за платіжною картою НОМЕР_1 в період 24.02.2020 р. по 26.02.2020 р.

Клопотання мотивовано тим, що з метою повного, всебічного та справедливого розгляду справи, а також спростування доводів щодо не укладення Кредитного договору, не отримання суми кредиту, існує необхідність в отриманні (витребуванні) виписки про зараховані кошти на платіжну картку, що належить відповідачу, на яку було здійснено переказ від первісного кредитора на підставі укладеного договору позики. Неподання клопотання про витребування банківської виписки у суді першої інстанції було зумовлено тим, що позивач надав докази (довідку від платіжного оператора), які зазвичай сприймаються судовою системою як безспірні. Для встановлення істини щодо отримання відповідачем коштів, представник позивача вважає за доцільне та необхідне заявити клопотання на стадії апеляційного перегляду справи про витребування інформації від АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК». Звертає увагу, що встановлення факту отримання коштів безпосередньо відповідачем є ключовим для справедливого вирішення спору.

Вирішуючи заявлене клопотання про витребування доказів, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України).

Частинами першою та четвертою статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Вказане клопотання про витребування доказів в суді першої інстанції заявлено не було, а скаржником не доведена виключна необхідність у витребуванні апеляційним судом нових доказів. Крім того, матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження заявлених ТОВ «ФК «Гелексі» позовних вимог, вказаним доказам колегією суддів надана правова оцінка під час ухвалення судового рішення. Тому колегія суддів вважає, що заявлене клопотання про витребування доказів не підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги, що частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Позов ТОВ «ФК «Гелексі» майнового характеру заявлено з ціною 22 528,01 грн і задоволено з урахуванням висновків апеляційного суду на суму 4 874,50 грн, тобто на 21,64 %.

Отже, щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, то з відповідача на користь ТОВ «ФК «Гелексі» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 524,21 грн. (21,64 % від 2 422,40 грн.)

Також у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції ТОВ «ФК «Гелексі» понесло витрати на професійну правничу допомогу.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.

Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції було надано договір про надання правничої допомоги від 9 липня 2025 року з адвокатом Рудзей Ю.В., Акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 703 від 1 вересня 2025 року з детальним описом наданих послуг на загальну суму 5000 грн; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Зважаючи, що за результатом апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено частково на суму 4 874,50 грн, тобто на 21,64 %, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь ТОВ «ФК «Гелексі» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 1082 грн (21,64 % від 5 000,00 грн).

Апеляційна скарга відповідача задоволена частково на 78,36 % (100% - 21,64 %), а тому з ТОВ «ФК «Гелексі» на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2 847,29 грн (78,36 % від 3633,60 грн).

За вказаних обставин, з огляду на положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з ТОВ «ФК «Гелексі» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 2 323,08 грн в рахунок відшкодування судового збору (2 847,29 грн - 524,21 грн).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Тальчук Поліни Іллівни, задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року у цій справі змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (код ЄДРПОУ: 41229318, адреса: 01054, м. Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1) заборгованість за договором позики № 147660 від 25.02.2020 року у сумі 4 874 (чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн 50 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 860 грн 00 коп., заборгованості за процентами у розмірі 14 грн 50 коп.

В іншій частині в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» відмовити.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (код ЄДРПОУ: 41229318, адреса: 01054, м. Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір 2 323 (дві тисячі триста двадцять три) грн 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (код ЄДРПОУ: 41229318, адреса: 01054, м. Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 1 082 (одна тисяча вісімдесят дві) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий: Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
13.01.2026 Ухвала № 133247340 без тексту Запорізький апеляційний суд
13.01.2026 Ухвала № 133247339 без тексту Запорізький апеляційний суд
30.12.2025 Ухвала № 133014513 без тексту Запорізький апеляційний суд
08.12.2025 Рішення № 132418241 без тексту Хортицький районний суд м. Запоріжжя
16.10.2025 Ухвала № 131025158 без тексту Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 41229318. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг