Справа №760/9888/26 4-с/760/86/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 року м. Київ
Солом`янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Нестеренко Т.В.,
при секретарі судового засідання Панкєєвій Ю.С..,
за участю скаржника ОСОБА_1
представника іншої особи Сидоренко Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали скарги ОСОБА_1 на постанову про арешт майна боржника та на неправомірну бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту у межах виконавчого провадження № 48224681, інші особи: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК»), ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», ОСОБА_2 , -
ВСТАНОВИВ:
16 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі - Скаржниця) звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати неправомірною бездіяльність Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві щодо незняття арешту у виконавчому провадженні № 48224681, скасувати постанову державного виконавця від 23.07.2015 про арешт усього її майна та оголошення заборони на його відчуження, а також зобов`язати орган ДВС вчинити дії, необхідні для фактичного зняття арешту та припинення відповідних записів і обмежень.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року поновлено строк на подання скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Скарга мотивована тим, що у межах виконавчого провадження № 48224681 державним виконавцем 23.07.2015 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою арешт накладено на все майно ОСОБА_1 . Постановою від 06.04.2017 виконавчий лист № 760/9022/14-ц від 30.06.2015 повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а арешт залишено чинним.
Про наявність чинного арешту Скаржниця, за її доводами, дізналася 15.01.2026 під час отримання у нотаріуса інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 27.01.2026 вона звернулася до Солом`янського ВДВС із заявою про зняття арешту. Листом від 09.03.2026 № 52742 Відділ повідомив про відсутність правових підстав для задоволення заяви та зазначив, що матеріали виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням строку зберігання.
28 квітня 2026 року ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подало відзив, у якому заперечувало проти задоволення скарги. У відзиві наведено обставини запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації банку, продажу права вимоги за кредитним договором № 40/1 від 13.05.2008 ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» за договором № 4110 від 09.02.2018, а також заявлено клопотання про залучення цієї юридичної особи до участі у справі. Крім того, ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» посилалося на неналежність обраного Скаржницею способу захисту та просило у задоволенні скарги відмовити.
Скаржниця у відповіді на відзив зазначила, що предметом розгляду є не позов до банку, а скарга боржника у порядку судового контролю за виконанням судового рішення. Вона також надала Акт заміни кредитора у зобов`язанні від 21.03.2018, згідно з яким після придбання права вимоги ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» відступило його ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 04 серпня 2026 року до участі у розгляді скарги як інших осіб залучено ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» та ОСОБА_2 .
У додаткових письмових поясненнях Скаржниця звернула увагу, що ОСОБА_2 , який набув право вимоги за кредитним договором, нотаріально посвідченою заявою від 22.12.2025 підтвердив повне виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 40/1 від 13.05.2008, відсутність будь-яких матеріальних, фінансових та інших претензій, а також висловив волю щодо зняття заборон, встановлених за іпотечним договором. На підставі цієї заяви нотаріусом знято відповідні заборони, зареєстровані за № 2143 та № 2144.
ОСОБА_2 у поданій до суду заяві також підтвердив набуття ним права вимоги за Актом від 21.03.2018, повне виконання основного зобов`язання, відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_1 та просив скаргу задовольнити у повному обсязі.
Представник Солом`янського ВДВС у судовому засіданні послався на постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору від 30.07.2015 у сумі 78 137,04 грн та зазначив про необхідність його стягнення. Скаржниця заперечила, що саме по собі посилання на цю постанову без доказів її чинного примусового виконання, відкриття окремого виконавчого провадження та використання спірного арешту саме для забезпечення виконання постанови про виконавчий збір не може бути підставою для безстрокового збереження арешту у ВП № 48224681.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала вимоги скарги та просила суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник іншої особи Сидоренко Ю.А. у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, просила суд ухвалити законне рішення.
Дослідивши матеріали скарги, письмові пояснення учасників справи та надані докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги з огляду на наступне.
Статтею 447-1 ЦПК України передбачено право сторін виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їхні права.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Посилання ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 не спростовує належності обраного способу захисту. Навпаки, у цій постанові сформульовано висновок, що боржник у виконавчому провадженні у разі незгоди з арештом, накладеним виконавцем під час виконання судового рішення, захищає своє право шляхом оскарження рішення, дії або бездіяльності виконавця у порядку розділу VII ЦПК України, а не шляхом пред`явлення позову про зняття арешту. Саме у такому процесуальному порядку звернулася ОСОБА_1 .
Тому доводи відзиву про «неналежного відповідача» та необхідність відмови у «позовних вимогах» не відповідають предмету цього провадження. ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК», ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» та ОСОБА_2 залучені до розгляду як особи, права чи інтереси яких потенційно можуть бути пов`язані з кредитним зобов`язанням, однак предметом судового контролю є рішення та бездіяльність органу ДВС у конкретному виконавчому провадженні.
Судом установлено, що спірний арешт накладено постановою державного виконавця від 23.07.2015 саме у ВП № 48224681 з метою забезпечення виконання виконавчого листа № 760/9022/14-ц від 30.06.2015. Постановою від 06.04.2017 цей виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Доказів повторного пред`явлення цього виконавчого листа до примусового виконання, відкриття нового виконавчого провадження за ним або здійснення на час розгляду справи будь-яких виконавчих дій з виконання основного судового рішення матеріали, надані суду, не містять.
При цьому сам Солом`янський ВДВС у листі від 09.03.2026 № 52742 повідомив, що матеріали ВП № 48224681 знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання. Знищення матеріалів провадження не може саме по собі покладати на боржника безстрокові негативні наслідки та не звільняє орган ДВС від обов`язку належно розглянути заяву особи, права якої продовжує обмежувати накладений цим органом арешт.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24, ЄДРСР № 127605064) розмежувала правові наслідки закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу. Сам факт повернення виконавчого документа стягувачу не створює автоматичного обов`язку виконавця зняти арешт. Водночас Велика Палата підтвердила, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», а при знищенні матеріалів виконавчого провадження орган ДВС має вживати заходів для їх відновлення та встановлення конкретних обставин завершення провадження.
Отже, висновок про задоволення скарги у цій справі не ґрунтується лише на факті повернення виконавчого документа 06.04.2017. Вирішальними є сукупність подальших обставин, які виникли після повернення документа та існують на час розгляду скарги.
По-перше, після повернення виконавчого документа банк відступив право вимоги за кредитним договором № 40/1 від 13.05.2008 ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», а 21.03.2018 це право було відступлено ОСОБА_2 . З матеріалів справи не вбачається, що у ВП № 48224681 здійснювалася процесуальна заміна первісного стягувача на зазначених осіб або що після 06.04.2017 відкривалося нове виконавче провадження, у якому вони набули статусу стягувача.
По-друге, кінцевий набувач права вимоги ОСОБА_2 нотаріально посвідченою заявою від 22.12.2025 безумовно підтвердив повне виконання зобов`язань за кредитним договором № 40/1 від 13.05.2008 та відсутність до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 будь-яких матеріальних, фінансових та інших претензій. Ці обставини ним повторно підтверджені у заяві, поданій безпосередньо до суду, в якій він просить задовольнити скаргу. На підставі нотаріальної заяви також знято заборони, що забезпечували виконання того самого кредитного зобов`язання за іпотечним договором.
Таким чином, у матеріалах справи відсутня будь-яка майнова вимога актуального носія права вимоги, для забезпечення якої необхідно зберігати арешт, накладений у 2015 році на все майно Скаржниці.
Подібні правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22, ЄДРСР № 105249398). У цій справі після повернення виконавчого документа право вимоги було відступлено іншій особі, новий кредитор підтвердив повне виконання зобов`язання та відсутність претензій, а матеріали виконавчих проваджень були знищені. Верховний Суд погодився, що за таких конкретних обставин подальше збереження арешту, який забезпечував уже виконане рішення, не має необхідної правової мети та становить невиправдане втручання у право на мирне володіння майном.
Зазначений висновок не суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025. Велика Палата виключила автоматичне зняття арешту лише внаслідок самого факту повернення виконавчого документа стягувачу. Натомість у цій справі встановлено іншу, додаткову та самостійну підставу для судового захисту: після повернення документа основне зобов`язання фактично виконано, актуальний кредитор не має майнових претензій і прямо підтримує зняття обтяження, а чинне виконавче провадження з виконання основного рішення відсутнє.
Крім того, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2026 у справі № 569/7907/26 (ЄДРСР № 140148513), застосовуючи висновки Великої Палати від 14.05.2025, Верховний Суд акцентував на необхідності встановлення конкретної підстави завершення виконавчого провадження, подальшої юридичної долі виконавчого документа, наявності або відсутності чинного виконавчого провадження, належного суб`єкта, уповноваженого усунути арешт, та актуальної законної мети подальшого обмеження права власності. У цій справі зазначені істотні обставини встановлені на підставі наданих суду документів.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Отже, арешт не є самостійним майновим обтяженням, яке може існувати без зв`язку з реальною та актуальною метою примусового виконання.
Частиною п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Саме ця норма є безпосередньою правовою підставою для усунення обтяження за встановлених у справі обставин.
Суд також оцінює посилання представника Солом`янського ВДВС на постанову про стягнення виконавчого збору від 30.07.2015 у сумі 78 137,04 грн..
Питання правомірності самої постанови про стягнення виконавчого збору не є предметом цієї скарги, і суд не вирішує питання про її скасування чи про наявність у Скаржниці відповідного грошового обов`язку. Разом з тим саме орган ДВС, посилаючись на виконавчий збір як на підставу для подальшого збереження арешту, повинен довести існування правового зв`язку між таким стягненням і спірним арештом.
Матеріали, подані суду, не містять належних доказів відкриття та існування чинного окремого виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 30.07.2015, доказів того, що ця постанова була своєчасно звернена до виконання, відомостей про розмір фактично стягнутого чи несплаченого виконавчого збору, а також доказів того, що арешт, накладений 23.07.2015 у ВП № 48224681 для забезпечення виконання основного виконавчого листа, після його повернення використовувався як захід забезпечення окремого виконавчого документа про стягнення виконавчого збору.
Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11 також відхилив посилання органу ДВС на виконавчий збір за відсутності доказів того, що для його стягнення було винесено належний виконавчий документ, відкрито окреме виконавче провадження та саме в межах виконання цього документа застосовано арешт майна. За аналогічних процесуальних умов недоведене посилання на можливу заборгованість зі збору не може саме по собі виправдовувати багаторічне збереження арешту, накладеного для іншої мети.
За таких обставин аргумент про виконавчий збір не спростовує встановленого судом факту відсутності актуальної мети для подальшого існування спірного арешту у ВП № 48224681. У разі наявності чинного виконавчого документа про стягнення виконавчого збору його примусове виконання має здійснюватися у визначеному законом порядку та в межах відповідного виконавчого провадження із застосуванням передбачених законом заходів, а не шляхом безстрокового збереження арешту в провадженні, матеріали якого знищені, а основна вимога фактично виконана.
Доводи ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» щодо спеціального характеру Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не впливають на вирішення цієї скарги. Спір не стосується порядку формування ліквідаційної маси банку, розрахунків з кредиторами банку, правомірності продажу активу чи дій Фонду при ліквідації. Право вимоги за кредитним договором було відчужено банком ще у 2018 році, а предметом судового контролю є правомірність подальшого збереження заходу примусового виконання, застосованого органом ДВС до майна фізичної особи.
Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та закріплено непорушність права приватної власності. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним, а обмеження у його здійсненні допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право мирно володіти своїм майном. Будь-яке втручання у це право має не лише ґрунтуватися на законі, а й зберігати розумний баланс між суспільним інтересом та правами особи.
Спірний арешт діє з 23.07.2015, тобто понад одинадцять років. Основний виконавчий документ повернуто стягувачу у 2017 році, доказів його повторного примусового виконання немає, право вимоги двічі відступалося, а кінцевий набувач права вимоги документально підтвердив повне виконання зобов`язання та відсутність претензій. За таких обставин подальше збереження арешту на все майно Скаржниці не відповідає меті статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», а втручання у її право власності втратило ознаки необхідності та співмірності.
Указані обставини дають суду підстави дійти висновку, що відмова Солом`янського ВДВС, викладена у листі від 09.03.2026 № 52742, та подальше невжиття дій для припинення арешту становлять неправомірну бездіяльність, а постанова державного виконавця від 23.07.2015 у частині збереження арешту як чинного обмеження підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення, визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення і поновити порушене право заявника.
З огляду на викладене скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 41 Конституції України, 321 ЦК України, статтями 2, 259, 260, 263, 447-451 ЦПК України, статтями 2, 18, 37, 40, 56, 59, 74 Закону України «Про виконавче провадження», статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на постанову про арешт майна боржника та на неправомірну бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту у межах виконавчого провадження № 48224681, інші особи: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК»), ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», ОСОБА_2 - задовольнити у повному обсязі.
Визнати неправомірною бездіяльність Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 48224681, яка проявилася у відмові в його знятті, викладеній у листі від 09.03.2026 № 52742, та у подальшому невжитті дій для припинення відповідного обтяження.
Скасувати постанову державного виконавця від 23.07.2015, винесену у межах виконавчого провадження № 48224681, про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження.
Зобов`язати Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути порушення прав ОСОБА_1 , а саме:
- винести постанову про зняття арешту з усього майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного у межах виконавчого провадження № 48224681 постановою від 23.07.2015;
- вчинити передбачені законом дії щодо направлення постанови та/або відповідних відомостей до органів, реєстрів, установ і осіб, яким було направлено постанову про арешт від 23.07.2015, та забезпечити в межах повноважень фактичне припинення відповідних записів і обмежень;
- надати ОСОБА_1 копію постанови про зняття арешту та відомості, що підтверджують вчинення дій, спрямованих на припинення відповідних обтяжень.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя Т.В. Нестеренко