23.10.26
22-ц/812/1752/26
Провадження №22-ц/812/1752/26
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Справа № 469/252/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави
до
Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) та ОСОБА_1 ,
треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та Коблівська сільська рада,
про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації та витребування земельної ділянки
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , поданою його представником Саченком Андрієм Павловичем,
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Гапоненко Н.О, 10 червня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена,
у с т а н о в и в:
У березні 2023 року заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури звернувся з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень і рішень (в частині), визнання недійсними договорів оренди і купівлі-продажу та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позову прокурор зазначав, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року у справі № 469/347/16-ц задоволено позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації та ОСОБА_2 , треті особи ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та ОСОБА_1 , визнано незаконними та скасовано розпорядження Березанської РДА №715 від 18 липня 2007 року та №85 від 04 лютого 2010 року про продаж ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010 рекреаційного призначення для обслуговування кемпінгу, яка перебуває у його користуванні та знаходиться за адресою: зона відпочинку «Коблеве», АДРЕСА_1 ; визнано недійсним укладений 19 липня 2007 року між Березанською РДА та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки; визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Задовольняючи позов, суд погодився з доводами прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду, її перебування у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» та порушення Березанською РДА вимог законодавства під час передачі в оренду та потім у власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки, а саме порушення вимог ст.ст.116, 141, 149 ЗК України, ч.5 ст.31 Лісового кодексу України, з перевищенням наданих законом повноважень, без вилучення ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» та за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.
Суд також підтвердив, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та відповідно до ч.4 ст.84 ЗК України, ст.ст.85, 88 Водного кодексу України не може перебувати у приватній власності.
На підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2012 року № 457 ОСОБА_2 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , який 31 жовтня 2012 року отримав державний акт на право власності серії ЯК № 983271; згідно з договором іпотеки від 10 серпня 2016 року № 1109 зазначена ділянка перебувала в іпотеці у ОСОБА_3 , яка стала власником спірної земельної ділянки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 листопада 2016 року № 1606.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 01 вересня 2020 року у справі № 469/280/16 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської РДА до ОСОБА_3 зазначений позов задоволено, спірну земельну ділянку витребувано у ОСОБА_3 у власність держави в особі Березанської РДА з правом постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ».
На підставі вказаного рішення право власності на земельну ділянку 08 жовтня 2020 року зареєстровано за Березанською РДА, після чого розпорядженням Березанської РДА від 04 січня 2021 року №5 спірну земельну ділянку передано у комунальну власність Коблівській сільській раді, як таку, що ввійшла в межі населеного пункту села Коблеве відповідно до проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту Коблеве. Розпорядженням Коблівської сільської ради від 11 лютого 2021 року № 36 спірну земельну ділянку прийнято у комунальну власність Коблівської сільської ради, право на яку як на землі рекреаційного призначення зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 лютого 2021 року за Коблівською сільською радою, запис № 40715893, тобто земельна ділянка державного лісового фонду перейшла до комунальної власності всупереч встановленій законом забороні та одночасно із незаконною зміною її цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, хоча рішення про вилучення, зміну цільового призначення, припинення право постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у власності ДП «Очаківське ЛМГ», не приймалось.
У подальшому рішенням Коблівської сільської ради від 10 лютого 2021 року спірну земельну ділянку надано в оренду ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, про що 17 лютого 2021 року укладено договір оренди та 01 квітня 2021 року вчинено запис у Державному реєстрі за № 41402863, а 15 грудня 2021 року Коблівською сільською радою прийнято рішення №51 про продаж спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та 04 лютого 2022 року укладено договір купівлі-продажу №40, про що 04 лютого 2022 року в Державному реєстрі вчинено запис за № 46522197.
Підставою для пред`явлення вказаного позову прокурор зазначав порушення вимог Лісового кодексу України, ст.ст.116, 117, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст.317, 319, 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Посилаючись на викладене, позивач просив:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської РДА №5 від 04 січня 2021 року в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010, як такої, що ввійшла в межі населеного пункту Коблеве;
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Коблівського сільського голови №36 від 11 лютого 2021 року в частині прийняття земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010 у комунальну власність Коблівської сільської ради (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №40715893 від 18 лютого 2021 року);
- визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради №59 від 10 лютого 2021 року про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010 в АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;
- визнати недійсним укладений 17 лютого 2021 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 01 квітня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №41402863;
- визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради від 15 грудня 2021 року про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010, укладений 04 лютого 2022 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 , та зареєстрований 04 лютого 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №46522197;
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської РДА земельну ділянку площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010 у придатному для використання стані.
Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2025 року закрито провадження у частині вимог заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації), Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про визнання незаконним та скасування розпорядження Коблівського сільського голови №36 від 11 лютого 2021 року, визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради №59 від 10 лютого 2021 року, визнання недійсним укладеного 17 лютого 2021 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради від 15 грудня 2021 року № 51, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 04 лютого 2022 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 ;
Залучено до участі у справі Коблівську сільську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та постановлено продовжити розгляд справи за вимогами до Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) та ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Коблівська сільська рада, про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року № 5 та витребування земельної ділянки.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року № 5 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010, як такої, що увійшла в межі населеного пункту села Коблеве.
Витребувано від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) земельну ділянку площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010.Розподілено судові витрати.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Також просив вирішити питання про виплату на користь ОСОБА_1 компенсації вартості земельної ділянки у розмірі 1 185 628 грн за рахунок держави.
Апеляційна скарга мотивована тим, що основою оскаржуваного рішення є задоволена судом вимога про витребування у відповідача земельної ділянки за статтею 387 ЦК України. Проте цю вимогу задоволено з ігноруванням імперативних приписів чинного законодавства про захист прав добросовісного набувача, які станом на дату ухвалення рішення (10 червня 2026 року) вже підлягали застосуванню, всупереч усталеній практиці Верховного Суду 2025-2026 років щодо оцінки добросовісності набувача та щодо визначення належного способу захисту, а також без вирішення питання про компенсацію відповідачу вартості майна, вартість якого сплачена ним до місцевого бюджету у сумі 1 185 628 грн.
Зазначав, що відповідач є добросовісним набувачем; висновок суду про його недобросовісність є передчасним, ґрунтується на припущеннях і зроблений із порушенням правил оцінки добросовісності.
Витребування майна у добросовісного набувача здійснено з порушенням частини п`ятої статті 390 ЦК України, а саме без попереднього внесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду.
Оскільки відповідач є добросовісним набувачем то витребування у нього майна було можливим лише за умови додержання гарантій, установлених Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 09 квітня 2025 року.
Цей Закон доповнив статтю 390 ЦК України частиною п`ятою, за якою суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві; при цьому суд постановляє рішення про витребування такого майна за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.
Ключове значення має те, що ці зміни підлягали застосуванню у справі, що переглядається. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом. У справі, що переглядається, рішення суду першої інстанції ухвалено 10 червня 2026 року, тобто значно пізніше за 09 квітня 2025 року. Отже, матеріально правові приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України щодо умов і порядку компенсації та попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду підлягали застосуванню судом першої інстанції безпосередньо. Саме таке розуміння дії Закону № 4292-ІХ у часі підтверджене судовою практикою Миколаївського апеляційного суду у справі, аналогічній цій за суб`єктним складом та предметом. У справі № 477/643/21 (за позовом тієї самої Миколаївської обласної прокуратури, за участю тієї самої третьої особи - ДСГП «Ліси України», щодо земельної ділянки державного лісового фонду) апеляційний суд у 2026 році роз`яснив, що норми матеріального права Закону № 4292-ІХ щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна мають застосовуватися до тих справ, у яких позовні заяви подано до набрання чинності Законом № 4292-ІХ, але рішення судом першої інстанції про витребування майна у добросовісного набувача ще не ухвалено. Це в повній мірі стосується справи № 469/252/23. Всупереч наведеному, прокурор вартість майна на депозитний рахунок суду не вносив, а суд першої інстанції питання про компенсацію відповідачу вартості майна взагалі не вирішував і навіть не порушував. Тим самим суд, задовольнивши віндикаційну вимогу до добросовісного набувача без попереднього внесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду, ухвалив рішення, яке прямо суперечить частині п`ятій статті 390 ЦК України. При цьому прокурор не може вибірково користуватися Законом № 4292-ІХ. Саме на цей Закон прокурор послався як на підставу для зміни предмета позову з негаторної вимоги на віндикаційну (стаття 387 ЦК України у зв`язку зі статтею 391 ЦК України в новій редакції). Обравши віндикацію на підставі Закону № 4292-ІХ, прокурор одночасно прийняв на себе й кореспондуючий цьому Закону обов`язок - попередньо внести вартість майна на депозитний рахунок суду. Використання одних приписів Закону (про віндикацію) з одночасним ухиленням від інших його приписів (про компенсацію та депозит), під приводом того, що набувач нібито є недобросовісним, є неприпустимим, суперечить принципу добросовісності здійснення процесуальних прав та засаді конституційної рівності суб`єктів права власності перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України). Таким чином, навіть якби вимога про витребування була визнана обґрунтованою по суті, її не можна було задовольнити без попереднього внесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду. Оскільки цього зроблено не було, у позові про витребування ділянки належало відмовити.
Також в апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначав, що суд неправильно застосував норми матеріального права щодо обраного способу захисту та припустився внутрішньої суперечності в мотивах рішення. Оскаржуване рішення є внутрішньо суперечливим у частині визначення природи задоволеної вимоги. З одного боку, суд поклав в основу рішення висновок про те, що земельна ділянка лісогосподарського призначення, розташована у прибережній захисній смузі, за жодних умов не могла перейти у приватну власність, а тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним ділянки не приводять до заволодіння нею , тобто володіння держави не втрачалося. З іншого боку, суд задовольнив вимогу про витребування ділянки за статтею 387 ЦК України (віндикацію), яка за визначенням застосовується лише тоді, коли власник володіння втратив. Ці висновки взаємно виключають один одного.
Крім того, представник ОСОБА_1 посилався на те, що належність спірної ділянки до земель лісового та водного фонду станом на момент її набуття відповідачем не встановлена з преюдиційним значенням В основу висновку про належність ділянки до земель державного лісового фонду та про її розташування у прибережній захисній смузі суд поклав обставини, встановлені рішеннями у справах № 469/347/16-ц (2017 рік) та № 469/260/18 (2020 рік), пославшись на частину четверту статті 82 ЦПК України. Проте преюдиційне значення мають лише ті обставини, які були фактично встановлені у відповідних судових рішеннях. Зазначені рішення стосувалися розпоряджень 2007-2010 років та правовідносин інших осіб і не вирішували питання про виключення ділянки зі складу земель державного лісового фонду базовим лісовпорядкуванням 2013 року та про зміну її цільового призначення у 2021 році. Тому вони не є достатньою підставою для висновку про правовий статус ділянки станом на момент її набуття відповідачем (2022 рік).
Суд безпідставно відхилив лист ВО «Укрдержліспроект» від 15 жовтня 2023 року та повідомлення ДП «Очаківське ЛМГ» від 27 липня 2021 року, згідно з якими ділянка виключена зі складу земель державного лісового фонду ще у 2013 році, обґрунтувавши це посиланням на рішення 2020 року у справі № 469/260/18. Однак такий підхід не враховує, що доказова сила планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування є обмеженою: як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 155/1023/22, до одержання державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування такі матеріали підтверджують право лише на раніше надані землі. Належних і допустимих доказів (зокрема, висновку судової земельно технічної експертизи) фактичного накладення спірної ділянки на землі лісового фонду саме станом на 2021-2022 роки суд не отримував.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в апеляційній скарзі зазначено, що станом на момент зміни предмета позову (2025 рік) до участі у справі як третю особу залучено Коблівську сільську раду, а постійним користувачем ділянки визначено ДСГП «Ліси України». За таких умов наявність або відсутність органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, потребувала окремого обґрунтування прокурором станом саме на момент зміни предмета позову. Належного обґрунтування підстав представництва з урахуванням статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України прокурор не навів, що також свідчить про передчасність задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу Миколаївська окружна прокуратура, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування відзиву зазначала, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недобросовісність ОСОБА_1 та усвідомлення ним ризику придбання ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010, тому суд обґрунтовано витребував її відповідно до ст. 387 ЦК України, а не ст. 388 ЦК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірні правовідносини потребували застосування судом ч. 5 ст. 390 ЦК України та компенсації позивачем ОСОБА_1 вартості земельної ділянки, яку витребувано у власність держави прокурор зазначав, що таке твердження не відповідає законодавству, що посилює захист прав добросовісного набувача майна. Зі змісту ч. 1 ст. 390 ЦК України випливає, що недобросовісним набувачем є особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно. Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. А ст. 388 ЦК України передбачено випадки витребування власником майна від добросовісного набувача. Тобто, законодавство розрізняє добросовісного та недобросовісного набувача, а також підстави витребування майна від добросовісного та недобросовісного набувача. Відповідно до ч. 5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Отже, ч. 5 ст. 390 ЦК України передбачено компенсацію вартості нерухомого майна лише добросовісному набувачу майна. Вимога ч. 4 ст. 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України) і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).
Щодо доводів апелянта про те, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, оскільки спричиняє непропорційносте втручання держави у його право на мирне володіння майном та несправедливо залишає без компенсації витрат, здійснених під час придбання земельної ділянки, прокурор зазначав наступне.
Як відомо, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Під час вирішення спору Березанським районним судом грунтовно з`ясовано питання правомірності втручання держави у право на мирне володіння відповідачем майном. З цією метою суд, окрім законності втручання та легітимної мети, дослідив пропорційність такого втручання. Так, відповідно до змісту оскаржуваного рішення суду принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. З цього приводу судом зазначено, що «суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Згідно зі ст.ст. 13 , 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ч. 1 ст. 50 Конституції України ). Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. Відповідно до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. За ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Згідно зі ст. 88 ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Суд справедливо надав перевагу відновленню права власності Українського нараду на спірну земельну ділянку лісового фонду, що входить у прибережну захисну смугу Чорного моря. Обґрунтовано врахував недобросовісність ОСОБА_1 інтерес якого у збереженні незаконно набутого права власності відносно спірної ділянки, поступається зазначеним вище інтересам Українського народу.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд задовольнив віндикаційний позов, мотивувавши прийняте рішення законодавством і судовою практикою щодо негаторного позову, прокурор спростовував наступним. Віндикаційним позовом є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Згідно із судовою практикою розгляду віндикаційних позовів у межах розгляду справи позивач може посилатися на невідповідність вимогам закону рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, які посвідчують відповідне право, без заявлення вимоги про визнання їх незаконними і скасування, оскільки вони, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які спрямовані. Тобто, для такого витребування власником майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час зміни предмету позову прокурором не обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави прокурор заперечував та зазначав, що таке твердження спростовується безпосередньо обставинами справи та висновками суду, що відповідають закону й усталеній судовій практиці. Зокрема, п. 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог ст.ст. 122 , 149 ЗК України є Миколаївська районна державна адміністрація (раніше - Березанська районна державна адміністрація). Водночас, саме у результаті прийняття і реалізації розпорядження Березанською районною державною адміністрацією, правонаступником якої є Миколаївська районна державна адміністрація, спірна земельна ділянка державної форми власності протиправно переведена до земель комунальної власності. Миколаївська районна державна адміністрація є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень (прийняття оспорюваного розпорядження) зазначеного уповноваженого органу та визначений відповідачем за позовом. Ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року задоволено заяву прокурора про зміну позовних вимог та продовжено розгляд вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року № 5 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010, а також про витребування цієї ділянки у ОСОБА_1 у власність держави. Таким чином, після зміни позовних вимог Миколаївська районна державна адміністрація має статус відповідача у справі. З урахуванням наведеного Березанський районний суд виснував, що у цивільній справі наявний виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки в особі одного органу (Миколаївської районної державної адміністрації) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України реалізує права держави щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення. З огляду на це прокурор пред`явив вказаний позов як самостійний позивач, що відповідає ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України .
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 - Саченко А.П., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, прокурора Ібрагісмової А.О., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року у справі № 469/347/16-ц за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» та ОСОБА_1 , про визнання недійсним та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів оренди, купівлі-продажу земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, позовні вимоги прокурора задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 715 від 18 липня 2007 року щодо затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_2 в оренду на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення кемпінгу земельної ділянки площею 08936 га нормативною грошовою оцінкою 795482 грн. 72 коп. в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано недійсним укладений 19 липня 2007 року між Березанською РДА та ОСОБА_2 договір оренди цієї земельної ділянки, зареєстрований 20 липня 2007 року у Березанському районному окрузі Миколаївської МРФ ДП «Центр ДЗК» за № 04[телефон приховано]; визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 85 від 04 лютого 2010 року про продаж ОСОБА_2 з розстрочкою платежу терміном на три роки земельної ділянки площею 0,8936 га. рекреаційного призначення для обслуговування кемпінгу, яка знаходилася у його користуванні, що розміщена за адресою: зона відпочинку «Коблеве», АДРЕСА_1 , в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано недійсним укладений між Березанською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 05 лютого 2010 року земельної ділянки площею 0,8936 га. з кадастровим номером [номер приховано]:09:000:0376 та виданий на імя ОСОБА_2 акт серії ЯИ № 159394 від 01.06.2010 р. на право власності на земельну ділянку площею 0,8936 га. по АДРЕСА_1 , що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 011048600088.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка на час передачі в оренду (20 липня 2007 року) відносилася до земель лісового фонду кварталу 35, виділу 8 та перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Крім того, спірна земельна ділянка перебуває у межах захисної прибережної смуги, приблизна відстань від урізу води Чорного моря до південного краю земельної ділянки становить 290 м., а до північного - 400 м.; розпорядником земель, у складі яких перебувала на час передачі в оренду спірна земельна ділянка, була Миколаївська обласна державна адміністрація.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18 позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_1 та Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» про витребування земельної ділянки задоволено у повному обсязі: витребувано від ОСОБА_3 у власність держави в особі Березанської РДА Миколаївської області з правом постійного користування Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0.8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010, нормативною грошовою оцінкою 845915 грн. 84 коп., яка знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.46-49).
Зазначене рішення у апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.
Цим рішенням встановлено факти належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у державній власності, і до земель лісогосподарського призначення, та перебування у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство», право розпорядження спірною земельною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень Березанської державної адміністрації Миколаївської області.
Таким чином, на підставі вказаних судових рішень спірну земельну ділянку повернуто у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (правонаступником якої є Миколаївська районна державна адміністрація) з правом постійного користування Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство».
Як встановлено вказаними рішеннями, ОСОБА_1 набув права власності на вказану земельну ділянку разом із розміщеною на ній нежитловою будівлею площею 13.2 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу № 457 від 22 серпня 2012 року, укладеного з ОСОБА_2 , якому земельна ділянка належала на підставі державного акта серії ЯИ № 159394 від 01 червня 2010 року, виданого відповідно до розпорядження Березанської РДА № 85 від 04 лютого 2010 року і договору купівлі-продажу земельної ділянки № 107 від 05 лютого 2010 року; на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 1606 від 03 листопада 2016 року право власності на земельну ділянку відчужено ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .
Зазначене узгоджується з повідомленням ДП «Очаківське ЛМГ» про те, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010 входила до державного лісового фонду підприємства і була розташована в кварталі № НОМЕР_1 виділ №8 урочища «Коблево» Березанського району Миколаївської області. Базовим лісовпорядкуванням 2013 року вказана земельна ділянка виключена зі складу земель державного лісового фонду підприємства і станом на 01 січня 2014 року та на час складення повідомлення 27 липня 2021 року у складі земель підприємства не рахується; заява про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП «Очаківське ЛМГ» не подавалася, згода на вилучення земельної ділянки не надавалась (т.1, а.с.38).
Неврахування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» у складі земель підприємства земельної ділянки, повернутої у його користування рішенням суду від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18, може свідчити лише про неналежне ведення обліку земель та невиконання рішення суду відповідальними особами ДП, але не про те, що з 2013 року і по цей час земельна ділянка не перебуває у постійному користуванні ДП відповідно до рішення суду.
За такого зазначене повідомлення в частині відомостей про неврахування земельної ділянки у складі земель державного лісового фонду та аналогічне повідомлення ВО «Укрдержліспроект» від 15 жовтня 2023 року (т.1, а.с.237) спростовуються рішенням суду від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18, яке є обов`язковим для виконання та має враховуватися під час ухвалення цього рішення.
Крім того, встановлені судами обставини підтверджуються копіями договору іпотеки від 10 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованого реєстрі за №1110 (т.1, а.с.90-93), договором купівлі-продажу, укладеного 22 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 03 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т.1, а.с.99-102).
Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №5 від 04 січня 2021 року «Про передачу земельної ділянки із державної власності в комунальну власність» земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:12:041:0010 площею 0,8936 га, державної власності Березанського району передано у комунальну власність Коблівської сільської ради як таку, що увійшла в межі населеного пункту Коблеве відповідно до Проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області згідно з актом прийому-передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну власність (т.1, а.с.26-27).
Розпорядженням Коблівського сільського голови від 11 лютого 2021 року № 36 вказану земельну ділянку державної власності Березанської районної державної адміністрації прийнято у комунальну власність Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області як таку, що увійшла у межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с.65).
Рішенням Коблівської сільської ради від 10 лютого 2021 року № 59 вилучено із земель, не наданих у власність та користування, земельну ділянку площею 0,8936 га кадастровий номер [номер приховано]:12:041:0010 та надано ОСОБА_1 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об`єктів вказану земельну ділянку рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області (т.1, а.с.28).
17 лютого 2021 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (т.1, а.с.29-35), згідно з яким в оренду ОСОБА_1 передано земельну ділянку загальною площею 0,8936 га кадастровий номер [номер приховано]:12:041:0010 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області, строком на 10 років.
На підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 17 лютого 2021 року спірна земельна ділянка передана ОСОБА_1 (т.1, а.с.36).
Рішенням Коблівської сільської ради від 15 грудня 2021 року № 51 вирішено продати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 0,8936 га кадастровий номер [номер приховано]:12:041:0010, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, на яких знаходиться нерухоме майно - нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.67).
На підставі вказаного рішення між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 04 лютого 2022 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 40, який став підставою для припинення договору оренди від 17 лютого 2021 року (т.1, а.с.68-72).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №40 від 04 лютого 2022 року право власності на земельну ділянку площею 0,8936 га кадастровий номер [номер приховано]:12:041:0010 зареєстроване за ОСОБА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 46522197 (т.1, а.с.39-45); попереднім власником земельної ділянки на підставі розпорядження Коблівської сільської ради № 36 від 11 лютого 2021 року та розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 5 від 04 січня 2021 року була Коблівська сільська рада, до якої право власності на земельну ділянку перейшло від Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, за якою воно було зареєстроване 11 грудня 2020 року на підставі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18. Попередніми власниками зазначені також ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 1606 від 03 листопада 2016 року та ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 983271, виданого 31 жовтня 2012 року відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області; у реєстрі також зареєстровано право оренди земельної ділянки орендарем ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі, укладеного з Коблівською сільською радою 17 лютого 2021 року, яке припинене 04 лютого 2022 року, та інші відомості, які не входять до предмету доказування у цій справі.
Відповідно до інформації Коблівської сільської ради від 11 лютого 2022 року (т.1, а.с.66), від ОСОБА_1 у 2021 році щоквартально надходили кошти в рахунок орендної плати за землю та 03 лютого 2022 року надійшли кошти від продажу земельної ділянки в сумі 1185628,00 грн., що також підтверджено копією платіжного доручення від 03 лютого 2022 року № 908943553.
У розпорядженнях голови Березанської РДА за 2017-2021 роки інформації про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» немає (т.1, а.с.37).
Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення, зміну цільового призначення, припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» вказаною земельною ділянкою не приймалось (т..1, а.с.76).
Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У ч.1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За змістом ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 11 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.
Частиною 1 ст. 117 ЗК України установлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
На підставі ч.3 ст.122 ЗК України (у редакції станом на час прийняття спірного розпорядження) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) ведення водного господарства;
б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;
в) індивідуального дачного будівництва.
Згідно з ч.2 ст. 117 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.
Відповідно до ч.5 ст. 116 ЗК України надання у власність земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно зі ст. 141 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження), однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.
Статтею 149 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження) установлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Частиною 9 цієї ж статті (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення тощо належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Отже, законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб на час виникнення спірних правовідносин належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.
Разом з тим, як встановлено судом, таких рішень Кабінетом Міністрів України щодо спірної земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні державного підприємства «Очаківське ЛМГ» та належала до державного лісового фонду, з метою її використання для несільськогосподарських потреб, не приймалось.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 318-р з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб`єктів управління об`єктами державної власності, зобов`язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.
Отже, Березанською районною державною адміністрацією, з перевищенням наданих законом повноважень фактично вилучено поза волею належного на той час розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та передано її у комунальну власність Коблівської сільської ради.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади або місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Частиною третьою статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Таким чином, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року № 5 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010, як такої, що увійшла в межі населеного пункту Коблеве.
За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Відповідно до положень ст.58 ЗК України землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).
Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).
Можливість передання земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги у приватну власність для ведення садівництва законом не передбачена.
Коблівською сільською радою всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.
Відповідно до ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Згідно з п. «ґ» частини 4 зазначеної статті, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частинами 2, 3 ст.56 ЗК України установлено, що громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Спірна земельна ділянка, яка належить до земель лісогосподарського призначення, не є замкненою та не перебуває у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, та передана у власність ОСОБА_1 для цілей, не передбачених законом, а тому набуття спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 суперечить вимогам законодавства.
Заволодіння землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Лісового та Водного кодексів України є неможливим. Розташування земель лісового та водного фонду вказує на неможливість виникнення права комунальної власності, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених законодавством (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду, п.п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц).
В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до земель лісового фонду, розташованих у прибережній захисній смузі, набуття комунальної або приватної власності на них є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки лісового фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
Вказані твердження узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 червня 2020 року у справі № 307/3155/19 (провадження № 15370св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18 (провадження № 61-666св21), від 07вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 6І-22890св19), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16.
При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у прибережній захисній смузі, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Частиною 2 статті 391 ЦК України визначено, що, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
На підставі статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).
Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч.2 ст. 353 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Спірна земельна ділянка як на момент виникнення спірних відносин, так і на даний час розташована в межах населеного пункту села Коблево та належить до земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, повноваження щодо розпорядження якими на підставі ст.122 ЗК України належать районній державній адміністрації.
Унаслідок адміністративно-територіальної реформи на підставі постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17липня 2020 року № 807-ІХ та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» від 16 грудня 2020 року № 1635-р, ліквідовано Березанський район Миколаївської області та його території включено до утвореного Миколаївського району, а Березанську районну державну адміністрацію ліквідовано шляхом приєднання до Миколаївської районної державної адміністрації, яка є на цей час власником (розпорядником) земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:12:041:0010.
Отже, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом унаслідок укладення Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 04 лютого 2022 року.
Для врахування критерію пропорційності втручання у право власності відповідача на спірне нерухоме майно, має значення визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, п. 61), від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 вже був учасниками судових справ, у яких прийняті рішення щодо захисту прав держави на спірну земельну ділянку, та йому відомо як про ці рішення, так і про факт перебування земельної ділянки у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, тобто її належності до земель державного лісового фонду, а також розміщення земельної ділянки у прибережній захисній смузі Чорного моря та пов`язані з цим обмеження щодо використання земельної ділянки і неможливості набуття її у приватну власність, неодноразово у різний спосіб набував прав на цю земельну ділянку, яка у подальшому двічі була повернута державі у зв`язку з протиправністю її вилучення з державної власності, а тому є недобросовісним набувачем цієї земельної ділянки.
З огляду на викладене доводи відповідача про те, що спірні правовідносини потребували застосування судом ч. 5 ст. 390 ЦК України та компенсації позивачем ОСОБА_1 вартості земельної ділянки, яку витребувано у власність держави, є безпідставними, оскільки зазначена норма посилює захист прав добросовісного набувача майна, яким ОСОБА_1 не є.
Щодо доводів апелянта про те, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, оскільки спричиняє непропорційносте втручання держави у його право на мирне володіння майном та несправедливо залишає без компенсації витрат, здійснених під час придбання земельної ділянки, слід зазначити наступне.
Як відомо, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Під час вирішення спору Березанським районним судом грунтовно з`ясовано питання правомірності втручання держави у право на мирне володіння відповідачем майном. З цією метою суд, окрім законності втручання та легітимної мети, дослідив пропорційність такого втручання.
Стаття 1 Першого протоколу Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність. У зв`язку цим для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких воно набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної ділянки у її власність.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 усвідомлював ризики набуття у власність земельної ділянки лісового фонду, розміщеної у прибережній захисній смузі, отже, мав можливість відмовитись від її набуття.
У справі № 487/10128/14-ц за аналогічних обставин Великою Палатою Верховного Суду вказано, що повернення власникові земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність (про що з огляду навіть на її об`єктивні, видимі природні властивості не могли не знати фізичні особи-відповідачі), є пропорційним вищевказаній легітимній меті заходом.
За таких обставин задоволення позовних вимог прокурора не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у права відповідача на мирне володіння майном.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Повернення державі спірних земельних ділянок, незаконно переданих органу місцевого самоврядування з порушеннями законодавства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельних ділянок - належністю їх до земель лісогосподарського призначення та входженням в межі прибережної захисної смуги Чорного моря і Тилігульського лиману.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України).
Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч.1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
З цього приводу слід зазначити, що «суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.
«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не бути суспільним Інтересом, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.
Згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша ст. 50 Конституції України).
Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Згідно зі ст. 1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірних ділянок є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного набуття у комунальну власність земель лісогосподарського призначення, розташованих в межа прибережної захисної смуги Чорного моря, тобто захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.
Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес. Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.
З огляду на викладене доводи представника відповідача ОСОБА_1 - Саченко А.П. про непропорційне втручання держави у його право на мирне, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, слід зазначити наступне
Положення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України та ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог ст.ст. 122, 149 ЗК України є Миколаївська районна державна адміністрація (раніше - Березанська районна державна адміністрація).
Водночас, саме у результаті прийняття і реалізації розпорядження Березанською районною державною адміністрацією, правонаступником якої є Миколаївська районна державна (військова) адміністрація, спірна земельна ділянка державної форми власності протиправно переведена до земель комунальної власності.
Миколаївська районна державна адміністрація є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень (прийняття оспорюваного розпорядження) зазначеного уповноваженого органу та визначений відповідачем за позовом.
Таким чином, Миколаївська районна державна адміністрація не може бути позивачем за вимогами про визнання незаконним і скасування розпорядження.
Отже, у цьому випадку наявний виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки в особі одного органу (Миколаївської районної державної адміністрації) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України реалізує права держави щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.
З огляду на це прокурор пред`явив вказаний позов як самостійний позивач, що відповідає ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.
Зазначені обставини надають прокурору право звернутися до суду із таким позовом у зв`язку з відсутністю відповідного компетентного органу, що позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 26.05.2021 у справі № 159/2380/17) та Великої палати (постанова від 20.07.2022 у справі №910/5201/19).
Враховуючи зазначене, у відповідності з вимогами ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України, прокурор має правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного захисту порушених інтересів держави.
Щодо строку позовної давності
Згідно зі ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності 3 роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Суд дійшов до висновку про обгрунтованість позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року, з позовними вимогами прокурор звернувся до суду 13 березня 2023 року, тобто у межах строку позовної давності щодо зазначеної позовної вимоги.
Щодо об`єднання позовних вимог
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Відповідно до статті 20 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 1 статті 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною є позовна вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.
Отже, однорідні, нерозривно пов`язані між собою вимоги, вирішення однієї з яких залежить від інших, можуть бути об`єднані в одне провадження лише в тому випадку, якщо вони за предметом прямо не віднесені до юрисдикції різних судів.
Оскільки обрані прокурором способи захисту - визнання незаконним та скасування розпорядження та витребування земельної ділянки - хоч і різняться, однак у цьому випадку від вирішення першої вимоги, пред`явленої прокурором до юридичної особи - Березанської РДА, прямо залежить вирішення іншої його вимоги до фізичної особи відповідача ОСОБА_1 , то з огляду на відсутність прямого визначення у процесуальному законодавстві належності вказаних предметів спору до певної юрисдикції, зважаючи на необхідність своєчасного та правильного розгляду заявлених позовних вимог одночасно до фізичної та юридичної осіб, а також з метою уникнення передумов для прийняття судами протилежних рішень, вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА від 04 січня 2021 року № 5 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки може бути об`єднана в одне провадження з іншими позовними вимогами у цій справі.
Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог щодо незаконності розпорядження Березанської РДА від 04 січня 2021 року № 5, а за правилами цивільного судочинства - в іншій частині позовних вимог порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
З огляду на викладене суд першої інстанції повно та всебічного дослідив обставини справи, дав вірну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову прокурора.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: Т.Б.Кушнірова
Ж.М.Яворська