Судові рішення

Постанова № 140881053 у справі № 940/448/23 від 13.10.2026

Постанова від 13.10.2026 у цивільній справі № 940/448/23 (категорія «Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)»). Суд: Київський апеляційний суд, суддя Верланов Сергій Миколайович.

Справа№ 940/448/23
СудКиївський апеляційний суд
СуддяВерланов Сергій Миколайович
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяІнші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата ухвалення13.10.2026
Надійшло до реєстру24.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140881053

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 940/448/23

номер провадження: 22-ц/824/12330/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року у складі судді Макаренко Л.А., у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність та дії державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність та дії державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у якій просила:

1) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Дарницький ВДВС) Ковтун В.-М.С. у виконавчому провадженні НОМЕР_1, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду після встановлення факту його невиконання;

2) зобов`язати державного виконавця застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, зокрема винести постанову про накладення штрафу на боржника відповідно до ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити попередження боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення;

3) постановити окрему ухвалу суду, яку направити до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) для вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності державного виконавця;

4) стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені скаржником у зв`язку з підготовкою та поданням цієї скарги.

Скарга мотивована тим, що на виконанні Дарницького ВДВС перебуває вказаний вище виконавчий лист щодо її зустрічей з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб, з 10 год 00 хв. кожного першого понеділка до 10 год 00 хв. кожного другого понеділка місяця та з 10 год 00 хв. кожного третього понеділка місяця до 10 год 00 хв. кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому боржника ОСОБА_1 судом було зобов`язано забезпечити надання дитини для зустрічей з матір`ю.

Вказувала, що 16 березня 2026 року державний виконавець під час здійснення перевірки виконання боржником рішення суду склала акт, в якому зазначила, що виконавчі дії розпочато о 10 год 29 хв., боржник забезпечив прибуття дитини до місця побачення, а дитина відмовилася підходити до матері та спілкуватися з нею. Державний виконавець роз`яснила сторонам їх права та зачитала висновок експерта, відповідно до якого дитина психологічно травмується під час проведення виконавчих дій. На запитання виконавця щодо можливості продовження виконавчих дій стягувач заявила про продовження виконавчих дій. О 10 год 45 хв. проведення виконавчих дій припинено, дитина стягувачу не була передана. Виконавчі дії проводилися за участю понятого та представника органу опіки та піклування.

Отже, зі змісту зазначеного акту державного виконавця від 16 березня 2026 року вбачається, що рішення суду фактично не було виконано, оскільки дитина не була передана матері для здійснення побачення відповідно до встановленого судом графіку, а тому побачення, передбачене судовим рішенням, не відбулося. Тим самим було порушено права стягувача, що стало підставою для звернення до суду.

На думку скаржниці, акт державного виконавця від 16 березня 2026 року складений із істотними порушеннями вимог щодо повноти, об`єктивності та неупередженості фіксації обставин виконавчих дій, зокрема, в акті відсутні відомості про фактичний склад присутніх осіб та їх поведінку під час проведення виконавчих дій.

Також, на думку скаржниці, висновок експерта від 04 березня 2026 року №1/26, який згаданий в акті державного виконавця, не може бути покладений в основу висновків про наявність об`єктивних психологічних причин відмови дитини від спілкування з матір`ю, відсутність впливу батька на волевиявлення дитини чи відповідність найкращим інтересам дитини її подальшої участі у виконавчих діях, оскільки цей документ є внутрішньо суперечливим, методологічно вразливим та складеним з істотними процесуальними порушеннями.

Тому вважала, що державний виконавець під час проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року не встановила наявності будь-яких об`єктивних обставин, які б унеможливлювали проведення побачення, не винесла постанову про відкладення проведення виконавчих дій та не застосувала передбачених законом заходів примусового виконання, залишила без правової оцінки ситуацію, що склалася під час проведення виконавчих дій, та не застосувала жодного з передбачених законом процесуальних механізмів реагування, що свідчить про неналежне виконання покладених на неї законом обов`язків щодо забезпечення реального виконання судового рішення, обмежившись фіксацією небажання дитини спілкуватись зі стягувачем.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано неправомірними бездіяльність та дії головного державного виконавця Дарницького ВДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року про забезпечення позову у справі №940/448/23 (провадження №2-з/364/7/23) в частині способу виконання названого судового рішення щодо формату проведення зустрічей матері - заявниці ОСОБА_2 (стягувача) з її малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та осіб, залучених до виконавчих дій.

Зобов`язано головного державного виконавця Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, усунути порушення прав заявниці (стягувача) ОСОБА_2 із забезпеченням прав і пріоритету інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом вирішення питання, зокрема із залученням органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології, за потреби, інших спеціалістів (фахівців), стосовно зміни застосованого наразі способу виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року про забезпечення позову у справі №940/448/23 (провадження №2-з/364/7/23), налагодження більш сприятливого для дитини формату проведення її комунікації з матір`ю (стягувачем), зокрема, щодо визначення кола осіб, участь яких є необхідною під час проведення виконавчих дій з дитиною та без яких такі дії не можуть відбутись.

В іншій частині вимог скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Дарницький ВДВС подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити судове рішення, яким у задоволені скарги ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, визнаючи протиправною бездіяльність державного виконавця під час проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року, фактично обмежився викладенням власних оціночних суджень щодо належності та достатності вчинених виконавцем дій, не навівши при цьому конкретних норм закону, які були порушені державним виконавцем, а також не зазначивши, які саме дії останній був зобов`язаний вчинити у межах виконавчого провадження та не вчинив.

Вказує, що суд фактично обмежився викладенням власних оціночних суджень щодо недостатності вчинених виконавцем заходів, зазначивши лише про те, що державним виконавцем не з`ясовувались питання, спрямовані на визначення шляхів усунення перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю. Разом із тим судом не наведено жодної норми Закону України «Про виконавче провадження» чи іншого нормативно-правового акта, яка б прямо покладала на державного виконавця обов`язок визначати такі шляхи або здійснювати функції психологічного супроводу сторін виконавчого провадження.

Посилається на те, що висновки суду ґрунтуються виключно на суб`єктивній оцінці достатності та доцільності дій державного виконавця, а не на встановленні конкретного факту невиконання визначеного законом обов`язку. Такий підхід суперечить принципу законності та вимогам статей ЦПК України щодо обов`язковості законного й мотивованого судового рішення.

Зазначає, що законодавство не покладає на державного виконавця функцій психолога, медіатора чи іншого спеціаліста у сфері дитячої психології та не наділяє його повноваженнями самостійно визначати психологічні механізми подолання емоційного спротиву дитини або формувати алгоритми налагодження її спілкування з одним із батьків. Відтак висновки суду про наявність у державного виконавця такого обов`язку, на думку відділу, є довільним тлумаченням норм права та виходять за межі визначених законом повноважень органу державної виконавчої служби.

Також вказує, що державним виконавцем згідно з п.7 розділу IX Інструкції, з метою залучення до участі у виконавчому провадженні психолога, додатково 18 липня 2025 року, 06 серпня 2025 року та 14 серпня 2025 року направлялись відповідні запити до Дарницького районного в місті Києві центру соціальних служб, до Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради та Київського міського центру соціальних служб надіслано відповідні запити, на що отримувались негативні відповіді (відсутність у штаті психологів, медіаторів та інших спеціалістів, тощо).

Посилається на те, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначено, що як вбачається з наявних матеріалів справи та з`ясовувалось у судовому засіданні з присутніми учасниками провадження, державним виконавцем після отримання згаданого висновку експерта надалі не порушувались перед експертом додаткові питання та не з`ясовувались, зокрема, шляхи усунення перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю для забезпечення виконання рішення суду, доцільна форма проведення виконавчих дій з метою уникнення емоційного стресу для дитини тощо. Разом із тим, наголошує, що вказані висновки суду не ґрунтуються на вимогах Закону України «Про виконавче провадження» та фактично зводяться до оцінки судом не конкретних дій чи бездіяльності державного виконавця, а припущень щодо можливих майбутніх наслідків виконання рішення суду та суб`єктивного бачення судом того, яким чином виконавець мав би організовувати подальші виконавчі дії.

Більше того, як убачається із самого змісту оскаржуваної ухвали, суд визнав допустимим залучення державним виконавцем експерта-психолога на стадії виконавчого провадження та фактично підтвердив наявність у державного виконавця підстав для врахування психологічного стану дитини під час виконання рішення суду. Водночас у подальшому суд дійшов взаємовиключного висновку про протиправність дій та бездіяльності виконавця лише з тих підстав, що останнім не було здійснено додаткових дій, які прямо не передбачені законом та виходять за межі компетенції органу державної виконавчої служби.

Наголошує, що постанова про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні від 02 січня 2026 року стягувачкою не оскаржувалась, відмови стосовно участі експерта ОСОБА_4 на виконавчих діях, як 05 січня 2026 року так і 19 січня 2026 року від стягувачки не надходило.

Окрім того, посилається на те, що 06 квітня 2026 року було проведено виконавчі дії, про що складено відповідний акт державного виконавця, з виходом за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання, виконавцем було зачитано повторно висновок експерта щодо впливу на дитину проведення виконавчих дій, на питання виконавця чи продовжуємо виконавчі дії, стягувач (мати дитини) сказала продовжувати. Боржник забезпечив надання дитини до місця зустрічі з матір`ю, дитина відмовилась спілкуватись, просила завершення виконавчих дій. Залучений психолог Дніпровського РЦСС ОСОБА_5 повідомила, що дитина страждає та її потрібно вивести на вулицю. Психолог вивела дитину на вулицю, потім піднялась до місця виконання та повідомила, що дитина перебуває в тяжкому емоційному стані, сам процес виконавчих дій чинить на дитину негативний вплив (заїкання, плач, використання агресивної лексики). Психолог повідомила, що подальші проведення виконавчих дій в такому форматі шкодять дитині. У відповідь на запит від 06 квітня 2026 року НОМЕР_1 щодо надання висновку за результатами залучення до проведення виконавчих дій 06 квітня 2026 року представника Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб, надана інформацію про те, що психологом Центру ОСОБА_5 було здійснено спостереження за психоемоційним станом дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її поведінковими реакціями. Під час спілкування у дитини спостерігалися виражені ознаки емоційного напруження та дистресу, зокрема: плач, тремтіння тіла, порушення мовлення (заїкання), а також використання негативно забарвлених висловлювань щодо біологічної матері. Поведінка дитини свідчила про наявність внутрішнього конфлікту, високого рівня тривожності та психологічного дискомфорту. Зазначені реакції можуть вказувати на психоемоційне перевантаження дитини та її неспроможність у даний момент адаптивно переживати ситуацію, пов`язану з виконавчими діями. Також спостерігався опір дитини до участі у відповідних заходах, що проявлявся у відмовах, емоційних реакціях протесту та уникненні взаємодії. 3 огляду на вищезазначене, продовження виконавчих дій у поточному форматі може призводити до поглиблення емоційної дестабілізації дитини та мати негативний вплив на її психічне здоров`я.

Також, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що замість здійснення перевірки на предмет дотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» суд фактично перебрав на себе функції органу примусового виконання рішень та почав оцінювати, які саме виконавчі дії, на його суб`єктивне переконання, є ефективними, доцільними, активними чи необхідними, хоча такі питання належать виключно до компетенції державного виконавця, як представника суб`єкта владних повноважень.

Вказує, що судом першої інстанції фактично проігноровано, що головним державним виконавцем Ковтун В.-М.С. 02 квітня 2026 року постановами залучено інших уповноважених осіб до проведення виконавчих дій, зокрема представників Служб у справах дітей та сім`ї Дарницької та Дніпровської районної у місті Києві адміністрації, а також спеціалістів Дарницького та Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі фактично зводяться до того, що державний виконавець повинен доводити доцільність використання передбачених законом інструментів виконавчого провадження. При цьому суд, фактично стаючи на сторону стягувачки, всупереч забезпеченню якнайкращих інтересів дитини, не лише не забезпечив баланс інтересів сторін виконавчого провадження та малолітньої дитини, якої безпосередньо стосується травмірність участі під час примусових заходів виконавчого провадження, а й створив ситуацію, за якої будь-яка процесуальна дія державного виконавця може бути поставлена під сумнів виключно через суб`єктивне невдоволення однієї зі сторін через викриті істинні причини небажання дитини спілкуватись з нею через психологічне насилля, яке вчинялось та продовжується вчинятись матір`ю (стягувачкою), що у подальшому створює небезпечний прецедент безпідставного втручання у діяльність органів державної виконавчої служби.

Вважає, що суд першої інстанції повністю проігнорував конституційний принцип обов`язковості виконання судового рішення та фактично поставив під сумнів право державного виконавця використовувати передбачені законом механізми для досягнення реального виконання рішення суду. Фактично суд першої інстанції спонукає державного виконавця діяти хаотично та непослідовно, що призведе до безладного руху виконавчого провадження. Тому оскаржувана ухвала суду ґрунтується переважно на припущеннях подій чи дій, які не відбулись одномоменто, суб`єктивних оцінках та власному баченні порядку здійснення виконавчого провадження, а не на конкретних порушеннях закону з боку державного виконавця, у зв`язку з чим є очевидно передчасною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в апеляційному порядку.

Посилається на те, що оскільки в ході проведення виконавчих дій виявлено наявність небажання дитини спілкуватись з матір`ю, вбачається за необхідне залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови. При цьому винесення постанов та вимог є правом державного виконавця та в межах його повноважень і обумовлюється наданою йому законом дискрецією у прийнятті рішень, виходячи з фактичних обставин, що встановлюються у кожному конкретному випадку при здійсненні примусових виконавчих дій.

Наголошує, що до повноважень державного виконавця не належить виявлення психологічних причин не бажання дитини спілкуватись з її біологічною матір`ю або ж налагодження зв`язків біологічної матері (яка вчиняла психологічне та фізичне насилля відносно ОСОБА_3 ), встановлення на власний розсуд кола осіб, без яких не можливе проведення виконавчих дій, тощо.

Стягувач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу Дарницького ВДВС, в якому просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Зазначає, що дана апеляційна скарга не спростовує факту тривалого та результативно безуспішного виконання судового рішення. Вказує, що Дарницький ВДВС у своїй скарзі фактично підтверджує, що виконавче провадження НОМЕР_1 було відкрито ще 16 серпня 2024 року, після чого протягом багатьох місяців виконавчі дії не призвели до реального виконання рішення суду. Більше того, 14 березня 2025 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, однак постановою про перевірку законності виконавчого провадження від 20 червня 2025 року такі дії державного виконавця були визнані такими, що вчинені з порушенням вимог п.9 ч.1 ст.39 та ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження», а постанову про закінчення виконавчого провадження було скасовано. Отже, апеляційна скарга Дарницького ВДВС містить відомості, які підтверджують не належність і ефективність виконавчих дій, а навпаки наявність системної проблеми у виконанні цього рішення, зокрема попереднє незаконне закінчення виконавчого провадження та необхідність його подальшого відновлення. За таких обставин доводи про нібито повне, належне і достатнє вчинення виконавцем усіх необхідних дій, не відповідають фактичному перебігу виконавчого провадження. Посилається на те, що державний виконавець зобов`язаний не лише фіксувати невиконання, але й вживати передбачені законом заходи, спрямовані на реальне виконання рішення. Тому суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що застосований спосіб виконання не забезпечує мети виконавчого провадження, а апеляційна скарга Дарницького ВДВС не містить доводів, які б спростовували цей висновок. Також вказує, що посилання в апеляційній скарзі на ненадання стягувачем згоди на психологічну роботу не спростовує висновків суду першої інстанції. Це посилання стосується лише однієї можливої форми соціальної роботи з дитиною, але не стосується обов`язку державного виконавця забезпечити належну організацію виконавчих дій, у тому числі із залученням психолога або іншого спеціаліста саме в межах виконавчого провадження. Навіть за умови залучення іншого спеціаліста або експерта, як зазначає сам скаржник, виконавчі дії не призвели до фактичного виконання рішення суду. Отже, проблема полягала не у відсутності формальної можливості залучити психолога, а у відсутності належної організації виконання, правової оцінки причин невиконання рішення та реальних дій, спрямованих на забезпечення побачення матері з дитиною. Це підтверджує правильність висновку суду першої інстанції про те, що подальше формальне повторення безрезультатних виконавчих дій не може вважатися належним виконанням судового рішення. Вважає, що оскаржувана ухвала спрямована саме на забезпечення балансу між обов`язковістю виконання судового рішення, правом матері на побачення з дитиною та необхідністю врахування найкращих інтересів дитини. Суд першої інстанції не вимагав примусового психологічного тиску на дитину, не зобов`язував державного виконавця діяти без участі фахівців і не ігнорував емоційний стан дитини. Навпаки, суд прямо вказав на необхідність вирішення питання із залученням органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології та інших фахівців для налагодження більш сприятливого для дитини формату комунікації з матір`ю. Саме такий підхід відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки не допускає ані формального ігнорування судового рішення, ані хаотичного проведення виконавчих дій без належного професійного супроводу.

Також стягувач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 , в якому просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Зазначає, що предметом її скарги була саме бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1, яка полягала у невжитті належних, послідовних і передбачених законом заходів примусового виконання судового рішення після встановлення факту його невиконання, а також у неналежній організації способу виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року. Суд першої інстанції, встановивши обґрунтованість скарги в частині порушення прав стягувача, діяв у межах повноважень, передбачених ст.451 ЦПК України, оскільки за результатами розгляду скарги суд має право не лише визнати дії чи бездіяльність неправомірними, а й зобов`язати державного виконавця усунути порушення та поновити порушене право заявника. Тому формулювання резолютивної частини ухвали про необхідність вирішення питання із залученням органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології та інших фахівців не є виходом за межі скарги. Це є способом усунення встановленого судом порушення, прямо пов`язаним із предметом скарги та характером виконавчого провадження. Суд не встановив нового графіка побачень, не змінив зміст постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року та не підмінив собою державного виконавця. Суд лише констатував, що застосований спосіб виконання не забезпечує реального виконання судового рішення, та зобов`язав державного виконавця організувати виконання в законний і ефективний спосіб. Зазначає, що посилання в апеляційній скарзі на дискрецію державного виконавця не спростовує права суду перевіряти законність і ефективність виконавчих дій. Також вважає, що відмова дитини від контакту не може автоматично звільняти боржника від відповідальності та не може бути підставою для бездіяльності виконавця.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, враховуючи доводи, наведені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Дарницького ВДВС та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_2 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, суд першої інстанції виходив із того, що під час виконавчих дій 16 березня 2026 року виконавець не забезпечила належної організації виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року щодо зустрічей ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_6 , обмежившись фіксацією небажання дитини спілкуватися з матір`ю та висновком психолога про психологічний вплив виконавчих дій на дитину, не з`ясувала за участю спеціаліста шляхів подолання перешкод у спілкуванні матері з дочкою, не вжила заходів для визначення безпечного й сприятливого для дитини формату таких зустрічей та не забезпечила належної взаємодії з органом опіки і піклування й іншими фахівцями. У зв`язку із цим суд першої інстанції визнав неправомірними її дії та бездіяльність у частині способу виконання судового рішення, формату проведення зустрічей і кола осіб, залучених до виконавчих дій, та зобов`язав усунути ці порушення.

Проте з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Статтею 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону.

З метою повного та всебічного з`ясування дійсних обставин справи та перевірки доводів апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції здійснено повний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень і встановлено, що в провадженні судів перебуває цивільна справа № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Встановлено, що у цивільній справі № 940/448/23 ОСОБА_2 було подано заяву про забезпечення її позову, яка частково задоволена постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року, а саме, тимчасово до набрання рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечено позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця по 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця по 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперервно за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2024 року зазначену постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року залишено без змін.

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року Володарським районним судом Київської області 31 травня 2024 року у справі № 940/448/23 було видано виконавчий лист.

16 серпня 2024 року старшим державним виконавцем Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1.

14 березня 2025 року старшим державним виконавцем Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно з актами державного виконавця від 27 вересня 2024 року, 07 жовтня 2024 року, 04 листопада 2024 року, 02 грудня 2024 року, 20 січня 2025 року, 03 березня 2025 року, боржника ОСОБА_1 зобов?язано забезпечити надання дитини.

Відповідно до постанови про перевірку законності виконавчого провадження від 20 червня 2025 року дії старшого державного виконавця Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 від 14 березня 2025 року визнано такими, що вчиненні з порушенням вимог п.9 ч.1 ст.39, ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 від 14 березня 2025 року, винесену старшим державним виконавцем Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С.

23 червня 2025 року головний державний виконавець Дарницького ВДВС, керуючись ст.41 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про відновлення виконавчого провадження НОМЕР_1, яку направлено сторонам виконавчого провадження та до Володарського районного суду Київської області для повернення оригіналу виконавчого листа до Дарницького ВДВС.

31 липня 2025 року до Дарницького ВДВС надійшов оригінал виконавчого листа №940/448/23 від 18 березня 2024 року.

Установлено та не заперечується учасниками справи, що після надходження оригіналу виконавчого документа старшим державним виконавцем Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. організовано подальше примусове виконання. Зокрема старшим державним виконавцем направлялись запити з метою залучення спеціалістів (психологів, медіаторів тощо) під час проведення виконавчих дій через виявлення небажання малолітньої дитини ОСОБА_3 спілкуватись з матір`ю.

Обставини того, що малолітня ОСОБА_3 під час проведення виконавчих дій не бажає брати участь у цих діях і спілкуватись з матір`ю - стягувачем ОСОБА_2 , визнається всіма учасниками справи, а тому не підлягає доказуванню згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України.

Разом з тим, сторони по-різному пояснюють причини небажання дитини спілкуватися з матір`ю, пов`язуючи їх із поведінкою одна одної.

Так, 28 січня 2026 року старшим державним виконавцем Ковтун В.-М.С. винесено постанову, якою призначено у виконавчому провадженні НОМЕР_1 психологічну експертизу малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведення експертизи доручено експерту Гончар Б.А. (а.с.189-190, т.1).

Цією постановою на дослідження експерту Гончар Б.А. поставлено такі питання:

1) Якими є психологічні причини відмови ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від спілкування з матір`ю - стягувачкою ОСОБА_2 ?

2) Як психологічно впливає на дитину її участь у виконавчих діях та чим це обумовлено ?

3) Чи відповідає найкращим інтересам дитини 05 грудня 2018 року народження, подальша участь у виконавчих діях ?

Зазначену постанову старшого державного виконавця визнано протиправною та скасовано ухвалою Володарського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року у справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/4/26).

Водночас на момент постановлення оскаржуваної ухвали від 05 травня 2026 року, ухвала Володарського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року законної сили не набрала.

04 березня 2026 року експертом ОСОБА_4 на виконання вказаної вище постанови старшого державного виконавця від 28 січня 2026 року було складено висновок № 1/26 за результатами судової психологічної експертизи, проведеної в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а.с.191-217, т.1), відповідно до якого:

1) відмова ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від примусового спілкування з матір`ю ОСОБА_2 є захисною психологічною реакцією на травматичний досвід попередніх взаємодій та стресові ситуації під час примусових контактів з матір`ю ОСОБА_2 у межах виконавчих дій та є власним волевиявленням дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2) емоційний стан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (психічна напруга/фрустрованість) знаходяться у причинному зв`язку з її примусовою участю у виконавчих діях. Участь дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виконавчих діях створюють хронічне емоційне напруження та чинить на неї психотравмувальний вплив, який проявляється у плачі, психосоматичних реакціях (біль у грудях, збільшення частоти заїкання), прояві страху та поведінкових маркерах уникнення (фізичне притискання до батька, уникання зорового контакту, афективні висловлювання);

3) подальша участь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виконавчих діях у виявленій формі примусової комунікації з матір`ю ОСОБА_2 не відповідає її психологічним потребам у безпеці та стабільності. Застосування примусу до дитини ОСОБА_7 (примусове спілкування дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 під час проведення виконавчих дій) є стресогенним для дитини ОСОБА_3 та підсилює емоційний та травматичний дистрес дитини. Подальше застосування примусу до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо примусових контактів із матір`ю ОСОБА_2 може призвести до поглиблення травматичного досвіду, посилення психоемоційного стресу та більш значних негативних змін в індивідуально-психологічних особливостях дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, згідно з вказаним висновком експерта небажання дитини ОСОБА_3 спілкуватися з матір`ю ОСОБА_2 зумовлене саме формою примусової комунікації, що застосовувалася під час проведення виконавчих дій.

У даному висновку експерта встановлено, що виконавчі дії негативно впливають на дитину, є травмувальними та не створюють умов для відновлення контакту з матір`ю ОСОБА_2 , що обумовлено стресовими умовами проведення виконавчий дій, стійким небажанням дитини ОСОБА_3 зустрічатися із матір`ю, конфліктною взаємодією між батьками… Небажання ОСОБА_3 контактувати з матір`ю є психологічно обґрунтованою та захисною реакцією, пов`язаною з попереднім пережитим травматичним досвідом та актуальною стресовою ситуацією, пов`язаною із примусом виконавчих дій… Участь дитини ОСОБА_3 у виконавчих діях наразі не відповідає її психологічним потребам у безпеці та стабільності, може поглиблювати травматичний досвід та емоційний стрес. (а.с. 216, т.1).

Відповідно до акта державного виконавця від 16 березня 2026 року, під час виконавчих дій головний державний виконавець Дарницького ВДВС Ковтун В-М.С. зачитала висновок раніше залученого експерта ОСОБА_4 та довела до відома сторін, що дитина психологічно травмується під час проведення виконавчих дій. На запитання виконавця, чи будуть сторони продовжувати виконавчі дії після ознайомлення з такою інформацією (поганий психологічний вплив на дитину), стягувачка виразила бажання продовжувати виконавчі дії. Також з вказаного акту слідує, що під час виконавчих дій, окрім сторін виконавчого провадження і державного виконавця, були присутні понятий ОСОБА_8 , а також представник органу опіки та піклування (а.с.107, т.1).

Під час дослідження відеозапису проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року встановлено, що під час проведення виконавчих дій були присутні інші особи, які не зазначені у вказаному вище акті державного виконавця, зокрема (зі слів учасників справи): стажер-практикант державного виконавця, а також невідома особа - «Грубська», названа учасниками справи в якості представника боржника ОСОБА_1 та є його дружиною, вела себе активно, знімала виконавчі дії, висловлювала коментарі.

Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення конкретизовано у ч.1 ст.18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Спірні правовідносини стосуються виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року про встановлення зустрічей ОСОБА_2 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб.

Звертаючись до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С., ОСОБА_2 посилалась на неналежне виконання нею обов`язків під час проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року. Вважала, що державний виконавець, встановивши факт непроведення побачення дитини з матір`ю, не вжила передбачених законом заходів примусового виконання рішення, зокрема не вирішила питання про накладення на ОСОБА_1 штрафу та попередження його про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення. На її думку, виконавець обмежилася фіксацією небажання дитини спілкуватися з матір`ю та оголошенням висновку експерта про психотравмувальний вплив виконавчих дій на дитину, не забезпечивши вжиття дієвих заходів для виконання судового рішення.

Отже у даній справі предметом судового розгляду є дії та бездіяльність державного виконавця саме під час організації й проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Відповідно до ч.1-3 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з положеннями пунктів 6-9 Розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що старший державний виконавець Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 вживала заходів для залучення спеціалістів у сфері дитячої психології, призначила психологічну експертизу, отримала висновок експерта ОСОБА_4 щодо причин відмови дитини ОСОБА_3 від спілкування з матір`ю та психологічного впливу на дитину виконавчих дій, та під час проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року забезпечила участь представника органу опіки та піклування, довела до відома сторін зміст цього висновку експерта і з`ясувала їхню позицію щодо продовження виконавчих дій, дитину було доставлено до місця побачення, однак вона відмовилася спілкуватися з матір`ю.

При цьому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відмова ОСОБА_3 від спілкування з матір`ю 16 березня 2026 року була наслідком невиконання ОСОБА_1 судового рішення без поважних причин або створення ним перешкод його виконанню. Навпаки, з акта державного виконавця вбачається, що боржник забезпечив прибуття дитини до місця побачення, однак дитина відмовилася підходити до матері та спілкуватися з нею. До проведення виконавчих дій був залучений представник органу опіки та піклування, а державний виконавець оголосила сторонам висновок експерта ОСОБА_4 від 04 березня 2026 року про психотравмувальний вплив на дитину примусової комунікації з матір`ю. Після цього ОСОБА_2 наполягала на продовженні виконавчих дій, які було припинено о 10 год 45 хв.

Сама по собі відсутність фактичного побачення за наведених обставин не свідчить про протиправну бездіяльність ОСОБА_6 та не утворює підстав для застосування до ОСОБА_1 заходів, передбачених ст.ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Так само встановлена судом присутність під час виконавчих дій, крім понятого й представника органу опіки та піклування, інших осіб, не є достатньою для висновку, що саме державний виконавець допустила порушення порядку виконання судового рішення або що присутність цих осіб зумовила відмову дитини від контакту з матір`ю.

Колегія суддів звертає увагу, що тривала відсутність фактичного спілкування ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 може свідчити про порушення її права на повагу до приватного та сімейного життя і потребує вжиття органами державної влади належних заходів, спрямованих на відновлення такого контакту. Водночас під час організації та проведення перевірки виконання судового рішення 16 березня 2026 року головний державний виконавець Ковтун В.-М. С. діяла з урахуванням висновку залученого експерта про психотравмувальний вплив примусової комунікації на дитину, забезпечила участь представника органу опіки та піклування, оголосила сторонам цей висновок і з`ясувала їхню позицію щодо продовження виконавчих дій. За встановлених обставин ці дії були спрямовані на виконання судового рішення з одночасним дотриманням найкращих інтересів дитини.

ЄСПЛ зауважував, що у пов`язаних з питаннями опіки справах інтереси дітей мають надзвичайне значення. Найкращим інтересам дитини має приділятись першочергова увага і вони, у залежності від свого характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків. У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, відновлення сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (рішення ЄСПЛ «Вишняков проти України», № 25612/12, § 35-36).

У цьому контексті слід звернути увагу, що до проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року головний державний виконавець Ковтун В.-М.С. вживала заходів для залучення психологів та інших спеціалістів, призначила психологічну експертизу, отримала висновок експерта Гончар Б.А. від 04 березня 2026 року та оголосила його сторонам під час виконавчих дій. Такі дії були спрямовані на з`ясування причин відмови ОСОБА_3 від спілкування з матір`ю та проведення виконавчих дій із дотриманням прав сторін і найкращих інтересів дитини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обоє батьків мають співпрацювати задля налагодження належного контакту дитини з кожним із них, забезпечення можливості спілкування та спільного проведення часу, з урахуванням її віку, психоемоційного стану й найкращих інтересів.

Державний виконавець з метою підвищення ефективності виконавчого провадження має право розробити комплексну стратегію виконання судового рішення із залученням сторін виконавчого провадження, представників органу опіки та піклування, фахівців у сфері ювенальної психології та інших спеціалістів. Водночас закон не покладає на виконавця безумовного обов`язку самостійно визначати психологічні механізми подолання відмови дитини від спілкування або формувати новий порядок проведення зустрічей.

Відсутність доказів того, що 16 березня 2026 року ОСОБА_1 не виконав судове рішення без поважних причин чи чинив перешкоди його виконанню, не давала державному виконавцю правових підстав для застосування до нього заходів реагування, передбачених статтями 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 335/7222/21.

Подібні обставини виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року в межах того самого виконавчого провадження № НОМЕР_1 уже неодноразово були предметом судового розгляду. Зокрема, постановою Верховного Суду від 29 липня 2026 року у справі № 940/448/23 (провадження № 61-8235св26) залишено без змін судові рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця під час перевірки виконання судового рішення 04 серпня 2025 року. У зазначеній постанові Верховний Суд установив, що державний виконавець вживала заходів для залучення спеціалістів у сфері дитячої психології, органу опіки та піклування, отримання відомостей про психологічний стан дитини та з`ясування причин її відмови від спілкування з матір`ю. Обов`язок держави у таких правовідносинах полягає у вжитті належних і достатніх заходів для сприяння возз`єднанню матері з дитиною, а не у гарантованому досягненні результату незалежно від психоемоційного стану та найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також із дослідженого судом відеозапису проведення виконавчих дій 16 березня 2026 року, наявного в матеріалах справи, вбачається, що боржник ОСОБА_1 привів доньку до місця проведення виконавчих дій та забезпечив її присутність перед державним виконавцем і матір`ю ОСОБА_2 . Водночас дитина ОСОБА_3 категорично відмовлялася підходити до матері та спілкуватися з нею.

Даний відеозапис не містить відомостей, які б свідчили про здійснення ОСОБА_1 тиску на дитину, схиляння її до такої поведінки чи інше перешкоджання виконанню судового рішення.

Апеляційний суд приймає до уваги, що 20 листопада 1989 року Організацією Об`єднаних Націй була прийнята Конвенція про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року.

Згідно зі ст.3 цієї Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Розкриваючи зміст принципу найкращих інтересів дитини і підходи по його реалізації Комітет ООН з прав дитини в своїх Зауваженнях загального порядку №14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:

«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:

по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;

по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права (пункт 46).

Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини. Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі елементи, що фігурують у переліку, повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).

У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту.

Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки (пункт 80).

Таким чином, суд першої інстанції, усупереч вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, не надав належної оцінки вжитим головним державним виконавцем Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С. заходам щодо виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року, зокрема залученню органу опіки та піклування, призначенню психологічної експертизи 28 січня 2026 року, отриманню висновку експерта Гончар Б.А. від 04 березня 2026 року та врахуванню його змісту під час виконавчих дій 16 березня 2026 року. Також суд першої інстанції не врахував фактичну поведінку ОСОБА_1 , який забезпечив прибуття дитини до місця побачення, відмову ОСОБА_3 від спілкування з матір`ю та відсутність доказів того, що така відмова була наслідком дій чи бездіяльності боржника.

При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що присутність під час виконавчих дій 16 березня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 понятого ОСОБА_8 , представника органу опіки та піклування, стажера-практиканта державного виконавця та особи, названої учасниками провадження «Грубською», свідчить про порушення постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року про забезпечення позову у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23).

Установлена постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року умова про проведення зустрічей ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб стосується безпосереднього особистого спілкування матері з дитиною, не виключає участі у виконавчих діях головного державного виконавця Дарницького ВДВС Ковтун В.-М.С., представника органу опіки та піклування, понятого або інших осіб, присутність яких зумовлена організацією та проведенням таких дій.

Водночас згідно з актом державного виконавця від 16 березня 2026 року та дослідженим відеозаписом безпосередня зустріч ОСОБА_2 з дочкою не відбулася, оскільки ОСОБА_3 відмовилася підходити до матері та спілкуватися з нею. Ці матеріали не підтверджують, що названі особи були присутні саме під час безпосереднього спілкування матері з дитиною, перешкоджали його проведенню або впливали на волевиявлення дитини. Отже, їхня присутність під час виконавчих дій, які передували передбаченій судовим рішенням зустрічі, сама по собі не свідчить про порушення постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги ОСОБА_2 та визнання неправомірними дій і бездіяльності головного державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо формату проведення зустрічей та кола осіб, залучених до виконавчих дій, а також зобов`язання державного виконавця та інших посадових осіб вирішувати питання про зміну способу виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року в частині часткового задоволення скарги ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Суд першої інстанції не встановив конкретного обов`язку, покладеного законом на головного державного виконавця Ковтун В.-М.С., який не було виконано під час виконавчих дій 16 березня 2026 року, та безпідставно пов`язав саму присутність інших осіб під час організаційних виконавчих дій із порушенням постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року. Наведене призвело до помилкового висновку про неправомірність дій і бездіяльності державного виконавця та про необхідність зобов`язати її змінити спосіб виконання судового рішення. Тому відповідно до ст.376 ЦПК України ухвала в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги в цій частині.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 в частині вимог про зобов`язання державного виконавця застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення, накласти на ОСОБА_1 штраф та попередити його про кримінальну відповідальність.

Вимога про зобов`язання державного виконавця вчинити дії, які вона зобов`язана вчиняти відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», не є належним способом судового захисту, оскільки такий обов`язок прямо встановлений законом. Ухвалення окремого судового рішення, яким виконавця повторно зобов`язано виконувати покладені на неї законом повноваження, законодавством не передбачено. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2026 року у справі № 2-40/11.

Крім того, як зазначалось вище, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів невиконання ОСОБА_1 судового рішення без поважних причин або його впливу на відмову ОСОБА_3 від спілкування з матір`ю. За таких обставин правові підстави для накладення на боржника штрафу відповідно до ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» та попередження його про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення відсутні.

Тому апеляційна скарга Дарницького ВДВС та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) та апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року в частині задоволення вимог скарги ОСОБА_2 про визнання неправомірними бездіяльність та дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року про забезпечення позову у справі №940/448/23 (провадження №2-з/364/7/23) в частині способу виконання названого судового рішення щодо формату проведення зустрічей матері - заявниці ОСОБА_2 (стягувача) з її малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та осіб, залучених до виконавчих дій, а також зобов`язання головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Ковтун Владиславу-Марію Сергіївну та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, усунути порушення прав заявниці (стягувача) ОСОБА_2 із забезпеченням прав і пріоритету інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом вирішення питання, зокрема із залученням органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології, за потреби, інших спеціалістів (фахівців), стосовно зміни застосованого наразі способу виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року про забезпечення позову у справі №940/448/23 (провадження №2-з/364/7/23), налагодження більш сприятливого для дитини формату проведення її комунікації з матір`ю (стягувачем), зокрема, щодо визначення кола осіб, участь яких є необхідною під час проведення виконавчих дій з дитиною та без яких такі дії не можуть відбутись - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог скарги.

В іншій частині ухвалу Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді:

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
13.11.2026 Ухвала № 141462079 Володарський районний суд Київської області
10.11.2026 Ухвала № 141342048 Володарський районний суд Київської області
09.11.2026 Ухвала № 141424246 без тексту Касаційний цивільний суд Верховного Суду
09.11.2026 Ухвала № 141370991 Київський апеляційний суд
06.11.2026 Ухвала № 141370822 Київський апеляційний суд
06.11.2026 Рішення № 141298415 Ставищенський районний суд Київської області
06.11.2026 Ухвала № 141261583 Ставищенський районний суд Київської області
06.11.2026 Ухвала № 141261582 Ставищенський районний суд Київської області
05.11.2026 Ухвала № 141271793 Київський апеляційний суд
05.11.2026 Ухвала № 141239487 Київський апеляційний суд
04.11.2026 Постанова № 141299621 Касаційний цивільний суд Верховного Суду
03.11.2026 Ухвала № 141163754 Володарський районний суд Київської області
03.11.2026 Ухвала № 141161894 Київський апеляційний суд
02.11.2026 Ухвала № 141127574 Київський апеляційний суд
02.11.2026 Ухвала № 141127566 Київський апеляційний суд
02.11.2026 Ухвала № 141127562 Київський апеляційний суд
02.11.2026 Ухвала № 141127560 Київський апеляційний суд
02.11.2026 Ухвала № 141127558 Київський апеляційний суд
30.10.2026 Ухвала № 141085848 Володарський районний суд Київської області
30.10.2026 Ухвала № 141076744 Київський апеляційний суд