Справа №: 398/5736/26
провадження №: 2/398/4914/26
РІШЕННЯ
Іменем України
"21" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Воронцова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», представники позивача Сарана Артур Олександрович, Чехун Юлія Віталіївна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Стислий виклад позицій сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 27 серпня 2026 року звернулося до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 29 780,00 грн та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 листопада 2025 року між сторонами в електронній формі укладено кредитний договір № 20.11.2025-100000236, за яким з урахуванням додаткових договорів відповідачу надано кредит у загальному розмірі 14 000,00 грн. Відповідач здійснив три платежі на загальну суму 14 040,00 грн, після чого зобов`язань не виконував, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 29 780,00 грн, яка складається з основного боргу - 14 000,00 грн, процентів - 8 600,00 грн, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, - 180,00 грн та процентів річних за ст. 625 ЦК України - 7 000,00 грн. На обґрунтування правомірності нарахування процентів річних позивач посилається на те, що Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX виключено п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», який є спеціальним щодо Цивільного кодексу України.
Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати, пов`язані з надсиланням копії позовної заяви у паперовій формі, а також зазначає про орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
У відзиві на позовну заяву, поданому 26 вересня 2026 року, відповідач ОСОБА_1 факту укладення договору не заперечив, але заявленого розміру заборгованості не визнав. Зазначив, що здійснював платежі за договором і за його даними основна сума кредиту повністю погашена; просив перевірити розрахунок позивача за кожною складовою та правомірність нарахування процентів, комісій та штрафних санкцій. Також зазначив, що проходить військову службу та є курсантом Національної академії Національної гвардії України, і просив перевірити, чи поширюються на нього гарантії, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначивши, що наявність чи відсутність статусу учасника бойових дій сама по собі не має підміняти перевірку його належності до визначених цією нормою категорій. Просив відмовити в позові в частині, не підтвердженій належними доказами. До відзиву додав зображення сторінок військового квитка та знімки екрана з відомостями про платіжні операції.
У відповіді на відзив, поданій 30 вересня 2026 року, представник позивача Чехун Ю.В. зазначила, що відповідач розрахунку позивача не спростував; здійснені ним платежі враховані в розрахунку, зараховувалися відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України та свідчать про визнання ним боргу (з посиланням на постанову Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18); проценти нараховані в межах строку кредитування, а денна процентна ставка не перевищує граничної; комісія за обслуговування встановлена за перелічені в договорі послуги, до яких не входять послуги, що надаються безоплатно (з посиланням, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 363/1834/17); пільга, передбачена п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», належить лише мобілізованим позичальникам, а копія військового квитка не дозволяє встановити період і вид військової служби.
У запереченні на відповідь на відзив, поданому 30 вересня 2026 року, відповідач зазначив, що здійснені ним платежі не є визнанням заявленої заборгованості, а ст. 534 ЦК України не підтверджує правомірності нарахувань, у погашення яких зараховано платежі; посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, просив перевірити правомірність комісії за обслуговування кредиту, зазначивши, що позивач має довести фактичне надання оплачуваних послуг, а постанова № 363/1834/17 стосується договору, укладеного до 13.01.2006, та виключити неправомірні нарахування з розрахунку; заперечував твердження позивача про те, що пільга належить лише мобілізованим, і просив дослідити в сукупності військовий квиток та довідку форми № 5 і встановити його категорію військовослужбовця; посилаючись на відсутність у нього доступу до облікових даних позивача, просив витребувати в позивача детальний розрахунок заборгованості із зазначенням кожної операції та кожного нарахування.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 10 вересня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 16 жовтня 2026 року.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, позивач повідомлений належним чином. У позовній заяві та відповіді на відзив представники позивача просили проводити розгляд справи за їхньої відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином: судову повістку доставлено до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», а також надіслано за зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ), встановленим за відповіддю Олександрійської міської ради; поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній» (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України). Про призначення судового засідання на 16 жовтня 2026 року відповідач знав, що видно з його заяви від 04 жовтня 2026 року, у якій він у зв`язку з проходженням військової служби просив розглянути справу за його відсутності з урахуванням поданих ним відзиву та заперечень.
Оскільки всі учасники справи заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, судовий розгляд здійснено на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
Підстав для зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд не вбачає. Відповідач, посилаючись на проходження військової служби, сам просив розглянути справу за його відсутності з урахуванням його заперечень, тобто висловив волю на продовження судового розгляду. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (пп. 104, 105), якщо учасник справи, права якого захищають положення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження та прагне продовжувати розгляд справи, суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач просив зобов`язати позивача надати або витребувати в нього детальний розрахунок заборгованості із зазначенням кожної операції та кожного нарахування. Вирішуючи це клопотання одночасно з ухваленням рішення, суд не вбачає підстав для його задоволення. Витребування доказів здійснюється у разі неможливості для учасника справи самостійно надати докази (ч. 1 ст. 84 ЦПК України). Позивач додав до позовної заяви поденний розрахунок заборгованості за період з 20 листопада 2025 року по 25 червня 2026 року, у якому за кожен день зазначено застосовану ставку, нараховані проценти і комісії, суми наданих траншів, суми платежів та залишки заборгованості за кожною складовою, тобто саме ті відомості, про витребування яких просить відповідач. З матеріалами справи, у тому числі з цим розрахунком, відповідач мав можливість ознайомитися через свій електронний кабінет (заява відповідача про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи від 11 вересня 2026 року). Отже, доказ, про витребування якого просить відповідач, уже є в матеріалах справи, а умов для витребування, визначених ст. 84 ЦПК України, немає.
Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення; відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного судового рішення відкладено на строк, що не перевищує п`яти днів з дня закінчення розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Укладення кредитного договору та видача коштів.
Перед укладенням договору відповідач пройшов ідентифікацію через Систему BankID Національного банку України (абонент-ідентифікатор - АТ «Акцент-Банк»); отримані дані збігаються з даними відповідача: прізвище, ім`я та по батькові, РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону (інформація, отримана з центрального вузла Системи BankID НБУ).
20 листопада 2025 року о 08 год 13 хв між ТОВ «Споживчий центр» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено в електронній формі кредитний договір № 20.11.2025-100000236 (далі - Договір), який складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки, Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) та паспорта споживчого кредиту. Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «E621», про що зазначено на кожній сторінці, з боку кредитодавця - кваліфікованим електронним підписом. 20 листопада 2025 року, 02 грудня 2025 року, 28 лютого 2026 року та 02 березня 2026 року сторони у такий самий спосіб уклали додаткові договори про збільшення суми кредиту (підписані відповідачем одноразовими ідентифікаторами «K824», «K966», «K514», «K741») (копія Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 20.11.2025, заявки, підтвердження, додаткових договорів).
Заявкою та додатковими договорами погоджено такі умови кредитування:
- вид кредиту - кредитна лінія; сума кредиту - 8 000,00 грн (1-й транш), збільшена додатковими договорами до 14 000,00 грн (транші 1 000,00 грн - 20.11.2025, 3 000,00 грн - 02.12.2025, 1 000,00 грн - 28.02.2026, 1 000,00 грн - 02.03.2026);
- строк, на який надається кредит, - 217 днів з дати надання 1-го траншу; дата повернення кредиту - 24 червня 2026 року; продовження строку кредитування не передбачено;
- процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна, 1 % за кожен день користування кредитом, застосовується протягом перших трьох чергових періодів; процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна, 0,5 % за кожен день користування кредитом, застосовується у наступних чергових періодах; проценти розраховуються шляхом множення суми кредиту (її залишку) на кількість днів користування та на процентну ставку (пп. 6, 7, 13 Заявки);
- комісія, пов`язана з наданням кредиту, - 9 % від суми кожного траншу (720,00 грн, 90,00 грн, 270,00 грн, 90,00 грн, 90,00 грн), нараховується в день видачі траншу та сплачується згідно з графіком платежів (п. 8 Заявки, п. 1.3 додаткових договорів);
- комісія за обслуговування кредитної заборгованості - у другому та третьому чергових періодах, з урахуванням додаткового договору від 02.12.2025 - по 1 080,00 грн, а з 28.02.2026 - 0 грн (п. 9 Заявки, п. 1.4 додаткових договорів). Згідно з п. 9 Заявки ця комісія встановлюється «за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит»;
- денна процентна ставка на дату укладення Договору - 0,72 %, розрахована за формулою (12 541,54 / 8 000) / 217 ? 100 %, де 12 541,54 грн - загальні витрати за споживчим кредитом (пп. 12, 16 Заявки); з дати укладення кожного з додаткових договорів денна процентна ставка становила від 0,35 % до 0,75 % (п. 1.6 додаткових договорів);
- графік платежів: чергові платежі 20.12.2025, 20.01.2026, 20.02.2026, у складі яких сплачуються лише проценти та комісії, та чергові платежі 23.03.2026, 23.04.2026, 24.05.2026, 24.06.2026, у складі яких сплачується також сума кредиту (п. 14 Заявки, п. 1.5 додаткових договорів);
- спосіб надання коштів - перерахування на рахунок споживача з використанням реквізитів електронного платіжного засобу 5457-08XX-XXXX-7714 (п. 4.1 оферти).
На виконання умов Договору кредитодавець перерахував на платіжну картку № НОМЕР_2 кошти: 20.11.2025 - 8 000,00 грн та 1 000,00 грн, 02.12.2025 - 3 000,00 грн, 28.02.2026 - 1 000,00 грн, 02.03.2026 - 1 000,00 грн, усього 14 000,00 грн, з визначенням у призначенні платежу відповідного договору чи додаткового договору. Це підтверджується листами ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (ЄДРПОУ 37973023) вих. № 1-1804 від 18 квітня 2026 року, наданими в рамках договору на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, з зазначенням дати, часу та номера кожної транзакції в системі iPay.ua. Перші шість і останні чотири цифри номера цієї картки збігаються з реквізитами, зазначеними в Договорі. Згідно із зазначеними листами ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків та має ліцензію Національного банку України № 3 від 11 листопада 2013 року.
Виконання зобов`язання та розмір заборгованості.
Згідно з поденним розрахунком заборгованості станом на 11 серпня 2026 року відповідач сплатив три перші чергові платежі: 4 440,00 грн, 4 800,00 грн і 4 800,00 грн, які позивач зарахував у дати чергових платежів за графіком (20.12.2025, 20.01.2026, 20.02.2026) у погашення нарахованих за відповідні чергові періоди процентів (3 360,00 грн, 3 720,00 грн, 3 720,00 грн) і комісій (1 080,00 грн комісії за надання та двічі по 1 080,00 грн комісії за обслуговування). За наданими відповідачем знімками екрана ці платежі здійснені через сервіс iPay 11.12.2025, 13.01.2026 та 19.02.2026 (суми списання з картки відповідача, які включають комісію за переказ, - 4 477,87 грн, 4 840,94 грн і 4 840,94 грн). Згідно з п. 4.4 оферти достроково сплачені проценти та комісії у складі чергового платежу зараховуються в дату платежу, вказану в графіку. Після 20 лютого 2026 року платежів відповідач не здійснював, суму кредиту не погашав.
Заборгованість, заявлена позивачем до стягнення, становить 29 780,00 грн та складається із:
- основного боргу (тіла кредиту) - 14 000,00 грн;
- процентів за користування кредитом - 8 600,00 грн, нарахованих за ставкою «Економ» за період з 21 лютого 2026 року по 24 червня 2026 року;
- комісії, пов`язаної з наданням 4-го і 5-го траншів, - 180,00 грн;
- процентів річних за ст. 625 ЦК України - 7 000,00 грн, нарахованих з 24 березня по 26 квітня 2026 року за прострочення виконання грошового зобов`язання (розрахунок заборгованості за договором № 20.11.2025-100000236).
Проходження відповідачем військової служби.
Згідно з наданим відповідачем зображенням сторінок військового квитка (розділ «Відношення до військової служби») призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 він визнаний придатним до військової служби та 10 серпня 2023 року направлений у військову частину (графа 5), а 09 вересня 2023 року прийняв військову присягу в Національній академії Національної гвардії України; відмітки про звільнення з військової служби квиток не містить. Сам відповідач зазначає, що є курсантом Національної академії Національної гвардії України. Твердження відповідача про подання довідки форми № 5 матеріалами справи не підтверджується: до відзиву додано лише зображення військового квитка та знімки екрана платіжних операцій, а заперечення на відповідь на відзив додатків не містить.
Норми права, які застосував суд.
На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII) договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно з ч. 12 ст. 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до пункту 159 розділу VIII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 164 від 29.07.2022 року, документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Згідно з ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України, які застосовуються до кредитних відносин в силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором, а позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 1734-VIII максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 1734-VIII після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит. Згідно з ч. 5 ст. 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Статтею 19 цього Закону (як і ч. 1 ст. 534 ЦК України) визначено черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) у редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX зі змінами, внесеними Законом України від 14.01.2025 № 4213-IX, чинній на час укладення Договору, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійсненні, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім визначених цим пунктом кредитних договорів.
Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів є різними видами військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мотивована оцінка і висновки суду.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Щодо укладення договору та видачі кредитних коштів.
Суд встановив, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем виникли цивільно-правові відносини на підставі Договору, укладеного в електронній формі, та додаткових договорів до нього. Факт укладення Договору підтверджується проходженням відповідачем ідентифікації через Систему BankID Національного банку України та використанням ним електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» є моментом підписання електронного правочину. Відповідач факту укладення Договору не заперечує.
Надання кредитних коштів у загальному розмірі 14 000,00 грн підтверджується листами ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів на платіжну картку відповідача, які походять від ліцензованого надавача платіжних послуг, містять ідентифікаційні дані конкретних платіжних операцій і мають статус первинних документів. Отримання коштів відповідач не заперечує, і воно підтверджується також здійсненням ним трьох чергових платежів за графіком. Отже, факт надання кредиту є доведеним.
Щодо основного боргу.
Доводи відповідача про те, що основна сума кредиту ним погашена, матеріалами справи не підтверджуються. Відповідач здійснив три платежі на загальну суму 14 040,00 грн, що точно відповідає розміру трьох перших чергових платежів за графіком. За умовами Договору у складі цих платежів сплачувалися лише нараховані за відповідні періоди проценти (усього 10 800,00 грн) та комісії (усього 3 240,00 грн), а сума кредиту підлягала поверненню частинами лише починаючи з 23 березня 2026 року (п. 14 Заявки). Саме так позивач і зарахував платежі. Те, що вони здійснені до дат чергових платежів, розподілу цих сум не змінює: згідно з п. 4.4 оферти достроково сплачені проценти та комісії зараховуються в дату чергового платежу, а волі позичальника на дострокове повернення саме суми тіла кредиту із наданих ним знімків екрана не вбачається.
Доводи сторін щодо черговості погашення вимог за ч. 1 ст. 534 ЦК України значення для справи не мають. Ця норма, як і спеціальна щодо неї ст. 19 Закону № 1734-VIII, визначає черговість погашення лише у разі недостатності платежу для виконання зобов`язання у повному обсязі. Тут кожен платіж повністю покривав черговий платіж, строк якого настав, а строк повернення суми кредиту на той час ще не настав, тому недостатності платежу і питання про черговість не виникало. Довід відповідача про те, що зарахування платежів можна оцінити лише після перевірки правомірності нарахувань, суд враховує: правомірність процентів і комісій, у погашення яких зараховано платежі, перевірена нижче, і підстав для їх перерахунку в рахунок тіла кредиту не встановлено. Водночас суд не розцінює здійснення цих платежів як визнання відповідачем заявленого боргу, на чому наполягав позивач: розмір заборгованості встановлено на підставі умов Договору, доказів видачі кредиту та перевіреного судом розрахунку позивача.
Після 20 лютого 2026 року відповідач, порушуючи умови Договору та вимоги ст. ст. 526, 1054 ЦК України, жодного платежу не здійснив і в установлений строк (24 червня 2026 року) кредит не повернув. Доказів інших платежів чи контррозрахунку відповідач суду не надав. Отже, основний борг за тілом кредиту у розмірі 14 000,00 грн підлягає стягненню.
Щодо процентів.
Проценти в розмірі 8 600,00 грн нараховані за фіксованою ставкою «Економ» 0,5 % за кожен день користування кредитом за період з 21 лютого 2026 року по 24 червня 2026 року на непогашений залишок суми кредиту з урахуванням дат видачі траншів: з 21 по 27 лютого 2026 року - 12 000,00 ? 0,5 % ? 7 = 420,00 грн; 28 лютого - 01 березня 2026 року - 13 000,00 ? 0,5 % ? 2 = 130,00 грн; з 02 березня по 24 червня 2026 року - 14 000,00 ? 0,5 % ? 115 = 8 050,00 грн; усього 8 600,00 грн. Розрахунок відповідає умовам Заявки та додаткових договорів. Нарахування здійснено виключно в межах строку кредитування; після 24 червня 2026 року позивач процентів не нараховував, тому висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, про припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування до спірних правовідносин не застосовується.
Заявлені проценти є платою за користування кредитом у розумінні ст. ст. 1048, 1054 ЦК України, а не мірою відповідальності, а тому п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на них не поширюється. Граничного розміру денної процентної ставки, встановленого ч. 5 ст. 8 Закону № 1734-VIII (1 %), не перевищено: денна процентна ставка, розрахована з урахуванням усіх процентів і комісій, на дату укладення Договору та з дати укладення кожного з додаткових договорів становила від 0,35 % до 0,75 %. Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, норма про максимальний розмір денної процентної ставки є імперативною, і нікчемність умови про його перевищення суд враховує за власною ініціативою; водночас оспорювання умови чи договору про споживчий кредит або зміну такого договору як засоби коригування процентів суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Таких вимог відповідач не заявляв, а умови Договору щодо розміру процентних ставок є чіткими і не допускають різного тлумачення. За таких обставин проценти в розмірі 8 600,00 грн підлягають стягненню, якщо на відповідача не поширюється пільга, передбачена п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII (це питання розглянуто нижче).
Щодо комісій.
Комісія, пов`язана з наданням 4-го і 5-го траншів (90,00 + 90,00 = 180,00 грн), передбачена п. 8 Заявки та п. 1.3 додаткових договорів від 28.02.2026 і 02.03.2026, включена до загальних витрат за споживчим кредитом і врахована при обчисленні денної процентної ставки, що відповідає абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII. Доказів її сплати немає, тому вона підлягає стягненню.
Відповідач, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, просив перевірити правомірність комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Цю комісію в розмірі 2 160,00 грн (двічі по 1 080,00 грн) відповідач сплатив у складі другого та третього чергових платежів, до стягнення вона не заявлена. Оскільки в разі нікчемності цієї умови сплачені суми підлягали б зарахуванню в рахунок іншої заборгованості та впливали б на розмір суми, що підлягає стягненню, суд перевірив цей довід і вважає його необґрунтованим з таких підстав.
Закон № 1734-VIII не забороняє встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а прямо передбачає її включення до загальних витрат за споживчим кредитом (абз. 4 ч. 2 ст. 8). Нікчемною така умова є лише тоді, коли вона суперечить імперативним приписам закону, зокрема обмежує право споживача на безоплатне отримання інформації, передбачених ч. 1 ст. 11 Закону № 1734-VIII (ч. 5 ст. 12 цього Закону). Саме так сформульований висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (п. 31.29): комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць, а нікчемною є умова щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць.
У справі № 496/3134/19 Велика Палата визнала нікчемною умову, за якою плату встановлено за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності її запиту, а надання інших послуг, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за цю плату договором передбачено не було (пп. 32.2, 32.4); за таких умов фактично оплатними ставали і послуги з надання інформації на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць, незважаючи на окремий пункт договору про її безоплатність (пп. 32.5-32.8). У постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 Верховний Суд визнав нікчемною комісію, за яку банк здійснював нагадування про дати сплати та суму заборгованості, вносив зміни до графіка та надавав за вимогою клієнта оновлений графік або інформацію про залишок заборгованості, оскільки дії, що складали таке «обслуговування», відповідали обов`язку банку безоплатно надавати інформацію за ст. 11 Закону № 1734-VIII.
У цій справі умови Договору інші. По-перше, перелік послуг, за які встановлена комісія (п. 9 Заявки), не зводиться до надання інформації про стан заборгованості: він охоплює організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, можливість здійснювати платежі онлайн на відділеннях, відновлення пароля для входу в особистий кабінет, консультаційні послуги, тобто дії, обов`язок безоплатного вчинення яких законом на кредитодавця не покладено. По-друге, у тому ж п. 9 Заявки, тобто в самій умові про комісію, зазначено, що до неї не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. Це застереження сформульоване бланкетно і визначає зміст самої оплатної послуги, а не дублює в іншому пункті договору право на безоплатну інформацію, як це було у справах № 496/3134/19 та № 180/1434/20. Тому всі перелічені в п. 9 Заявки послуги, у тому числі «забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу», за змістом умови охоплюються комісією лише в тій частині, що виходить за межі визначеного ч. 1 ст. 11 Закону № 1734-VIII обов`язку безоплатно повідомляти на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, інформацію про платежі, які належить сплатити, та дати їх сплати. Право споживача на безоплатну інформацію в обсязі, визначеному законом, таким чином збережено, і умова п. 9 Заявки цього права не обмежує.
Розмір комісії був відомий відповідачу заздалегідь, він врахований у загальні витрати за споживчим кредитом і денну процентну ставку, яка не перевищує граничного розміру. Те, що перелік послуг завершується згадкою про «інші послуги», не свідчить про нікчемність умови, оскільки комісію встановлено в фіксованій сумі за конкретно визначений комплекс послуг, а послуги, які за законом надаються безоплатно, з цього комплексу виключені. Доводи відповідача про те, що позивач має довести фактичне надання оплачуваних послуг, суд відхиляє. Комісія за обслуговування до стягнення не заявлена, тому обставини надання цих послуг не входять до предмета доказування позивача в цій справі. Ненадання оплачених послуг, якби воно мало місце, не є підставою нікчемності умови договору, а могло б бути підставою для самостійних вимог споживача, які в цій справі не заявлялися. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 363/1834/17, на яку посилався позивач, до спірних правовідносин судом не застосовується, оскільки вона стосувалася договору, укладеного до 13 січня 2006 року, тобто до набрання чинності ст. ст. 11 і 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону № 3161-IV і до набрання чинності Законом № 1734-VIII, який регулює спірні правовідносини, і висновок суду на ній не ґрунтується.
Аналогічний висновок щодо такої самої умови договорів ТОВ «Споживчий центр» зробив Кропивницький апеляційний суд у постанові від 05 травня 2026 року у справі № 390/1829/25, зазначивши, що ця умова не передбачає оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць; такий самий підхід застосований Харківським апеляційним судом у постановах від 16 березня 2026 року у справах № 643/10462/25 та № 643/10026/25.
Отже, умова п. 9 Заявки про комісію за обслуговування кредитної заборгованості не суперечить ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону № 1734-VIII і не є нікчемною, а підстав для зарахування сплачених відповідачем 2 160,00 грн у рахунок іншої заборгованості немає.
Щодо пільги, передбаченої п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII.
У чинній на час укладення Договору редакції п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII розрізняє дві категорії військовослужбовців. Військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, мають право на пільгу на весь час призову без додаткових умов. Іншим військовослужбовцям пільга надається під час дії особливого періоду лише за умови, що вони брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь у визначених цією нормою заходах, зокрема у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України. Саме лише статус військовослужбовця для другої категорії права на пільгу не надає. Отже, твердження позивача про те, що пільга належить лише мобілізованим, змісту норми не відповідає, проте для застосування пільги до інших військовослужбовців має бути доведена їх безпосередня участь у визначених законом заходах.
Доказів призову відповідача на військову службу під час мобілізації, на особливий період матеріали справи не містять. За поясненнями самого відповідача, які узгоджуються з відомостями військового квитка про прийняття ним військової присяги в Національній академії Національної гвардії України, він проходить військову службу (навчання) як курсант вищого військового навчального закладу. За ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» це самостійний вид військової служби, відмінний від військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Отже, відповідач належить до «інших військовослужбовців», і для звільнення від сплати процентів він відповідно до ст. 81 ЦПК України мав довести свою безпосередню участь у визначених законом заходах у період нарахування спірних процентів (з 21 лютого по 24 червня 2026 року).
Таких доказів відповідач не надав. Військовий квиток підтверджує лише факт проходження військової служби, але не містить відомостей про безпосередню участь відповідача у заходах із забезпечення оборони України. Довідки військової частини (закладу) про таку участь, посвідчення учасника бойових дій чи інших документів відповідач до суду не подав. Всупереч твердженню відповідача в запереченні на відповідь на відзив довідки форми № 5 він до суду фактично не подав: серед додатків до відзиву такої довідки немає (додано лише зображення сторінок військового квитка та знімки екрана платіжних операцій), а саме заперечення додатків не містить. Про витребування таких доказів відповідач не клопотав.
Таке тлумачення п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII є усталеним у судовій практиці. Кропивницький апеляційний суд у постановах від 27 травня 2026 року у справі № 405/2646/25 та від 12 червня 2026 року у справі № 405/3730/25 зазначив, що пільга військовослужбовцям, які перебувають на інших видах військової служби, ніж служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, «обумовлюється їх перебуванням безпосередньо в таких районах та у період здійснення зазначених заходів», і звільнив військовослужбовців за контрактом від сплати процентів лише за період доведеної участі або відмовив у застосуванні пільги за відсутності доказів такої участі. У постанові від 01 липня 2026 року у справі № 405/3517/25 цей суд застосував пільгу не з початку військової служби відповідача, який спочатку був курсантом навчального центру, а лише з дати, з якої доведена його безпосередня участь у заходах із забезпечення оборони України. Аналогічно вирішують це питання інші апеляційні суди саме щодо курсантів вищих військових навчальних закладів (постанови Житомирського апеляційного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 686/30142/24, Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 352/615/25 за позовом ТОВ «Споживчий центр», Одеського апеляційного суду від 25 травня 2026 року у справі № 503/917/25, Волинського апеляційного суду від 14 жовтня 2026 року у справі № 161/6536/26). Ці постанови не є джерелом права для суду, але підтверджують усталеність наведеного тлумачення.
Висновки Верховного Суду про поширення пільги на всіх військовослужбовців незалежно від виду служби (зокрема, у постановах від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21) зроблені щодо редакції п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII, викладеної Законом України від 20.05.2014 № 1275-VII, яка надавала пільгу військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду без умови про безпосередню участь, та періодів її дії. З 23 квітня 2021 року (Закон України від 30.03.2021 № 1357-IX) норма викладена в новій редакції, яка передбачила для інших військовослужбовців умову про безпосередню участь, збережену і в чинній редакції, тому ці висновки до спірних правовідносин не застосовуються.
Висновків Верховного Суду, які б давали інше тлумачення чинної редакції норми в цій частині та підлягали б врахуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, судом не встановлено.
За таких обставин підстав для застосування до відповідача пільги, передбаченої п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII, немає, і проценти за користування кредитом у розмірі 8 600,00 грн підлягають стягненню.
Щодо процентів річних за ст. 625 ЦК України.
Вимога про стягнення 7 000,00 грн процентів річних за ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягає.
Проценти річні, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом захисту майнового права кредитора та мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання; саме як відповідальність їх прямо кваліфікує і п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України («відповідальність, визначена статтею 625 цього Кодексу»). Із розрахунку позивача вбачається, що ці проценти нараховані за прострочення виконання грошового зобов`язання з 24 березня 2026 року, тобто з дня, наступного за датою несплаченого четвертого чергового платежу (п. 17 Заявки).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася і триває на час ухвалення цього рішення. Отже, прострочення виконання грошового зобов`язання відповідач допустив, а позивач нарахував спірні проценти річні в період дії воєнного стану.
Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доданий Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, є чинним і не містить обмеження за датою укладення договору: єдиною умовою його застосування є те, що прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором допущене в період дії воєнного стану. У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 Верховний Суд виснував, що дія цього пункту поширюється на кредитний договір.
Доводи позивача про правомірність нарахування процентів річних за договорами, укладеними після набрання чинності Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX, суд відхиляє. Зазначеним Законом з розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII виключено п. 6-1, а п. 6 цього розділу викладено в новій редакції, унаслідок чого передбачене цим Законом звільнення споживача від відповідальності поширюється лише на договори, укладені до тридцятого дня включно з дня набрання чинності зазначеним Законом, і на спірний договір не поширюється. Проте виключення зі спеціального закону норми про звільнення споживача від відповідальності не означає встановлення ним іншого правила. Закон № 1734-VIII не містить норми, яка дозволяла б стягувати проценти річні чи неустойку за прострочення в період дії воєнного стану всупереч п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а тому колізії між загальним і спеціальним законом у цьому питанні немає, і наведені позивачем принципи подолання колізій застосуванню не підлягають.
Такий підхід відповідає усталеній практиці Кропивницького апеляційного суду. У постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 389/1131/25 цей суд зазначив, що положення Закону України «Про споживче кредитування» з 23 січня 2024 року взагалі не мають предметом правового регулювання питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні, а тому такі правовідносини з 24 січня 2024 року регулюються виключно ЦК України із застосуванням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постановах цього суду від 10 вересня 2025 року у справі № 398/1956/25, від 26 січня 2026 року у справі № 398/2172/25 та від 03 серпня 2026 року у справі № 405/590/26, а у постанові від 11 червня 2026 року у справі № 941/29/26 - у спорі за позовом ТОВ «Споживчий центр» за договором, укладеним у 2025 році.
При цьому апеляційний суд виходив із того, що основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а за ч. 2 ст. 4 ЦК України суб`єкт права законодавчої ініціативи, який подає законопроєкт, що регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів підтримано Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012) та Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).
За таких обставин відповідач звільнений від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, і позовна вимога про стягнення 7 000,00 грн процентів річних задоволенню не підлягає.
Висновок.
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню: з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за Договором у розмірі 22 780,00 грн, що складається з основного боргу 14 000,00 грн, процентів за користування кредитом 8 600,00 грн та комісії, пов`язаної з наданням кредиту, 180,00 грн; у задоволенні вимоги про стягнення 7 000,00 грн процентів річних за ст. 625 ЦК України слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов задоволено на 76,49 % заявлених вимог (22 780,00 грн з 29 780,00 грн), а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 036,58 грн із сплачених 2 662,40 грн.
Вимога про відшкодування 159,78 грн витрат, пов`язаних із надсиланням відповідачу копії позовної заяви з додатками у паперовій формі, задоволенню не підлягає. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду; при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи (п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України). Згідно з квитанцією ТОВ «Поштова служба «Е-Пост» № 2213398 від 19 серпня 2026 року з описом вкладення лист із копією позовної заяви надіслано за адресою: АДРЕСА_2 . З цією адресою відповідач жодним доказом не пов`язаний: у заявці, акцепті та додаткових договорах його адресою зазначено АДРЕСА_1 , тобто те саме зареєстроване місце проживання, яке підтвердила Олександрійська міська рада, а дані Системи BankID Національного банку України також не містять адреси за вул. Поштовою. Отже, твердження позивача про отримання цієї адреси під час ідентифікації відповідача не підтверджується, а надсилання листа за адресою, не пов`язаною з відповідачем, не забезпечило виконання вимог абз. 2 ч. 7 ст. 43 ЦПК України. Такі витрати не були необхідними для розгляду справи і відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Щодо заявлених позивачем орієнтовних витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн суд зазначає, що представник позивача заявив про намір подати докази понесення таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України суд наразі не здійснює розподілу цих витрат, оскільки відповідні докази на час ухвалення рішення відсутні, залишаючи це питання для вирішення у додатковому рішенні.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 84, 128, 133, 141, 211, 247, 259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 20.11.2025-100000236 від 20 листопада 2025 року у розмірі 22 780 (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 036 (дві тисячі тридцять шість) гривень 58 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133, літера А.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Повне рішення складено 21 жовтня 2026 року. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Орловський