МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 жовтня 2026 р. № 400/7162/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001,
про визнання протиправним та скасування пункту 8 рішення №687 від 10.06.2026 року в частині, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування пункт 8 Рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 687 від 10 червня 2026 року в частині відмови ОСОБА_1 , склад сім`ї - 2 особи (позивач та син), у взятті на квартирний облік; зобов`язання поставити ОСОБА_1 , склад сім`ї - 2 особи (позивач та син), на квартирний облік для позачергового одержання житлового приміщення, як особу з інвалідністю внаслідок війни, яка потребує поліпшення житлових умов.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про взяття його та його сина на облік для отримання житлового приміщення. У заяві зазначив, що користується пільгою як особа з інвалідністю внаслідок війни. Проте, відповідач протиправно відмовив позивачу у взятті його на облік у зв`язку з відсутністю підстав, зазначених у ст. 34 Житлового кодексу України, п. 13, 15 Правил обліку громадян, п. 1 постанови виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів та президії обласної ради профспілок від 23.01.1992 № 4.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки із заяви позивача від 19.05.2026 № 159, довідки про осіб, зареєстрованих за вказаною адресою, та витягу з реєстру територіальної громади від 15.05.2026 № 2026/007910321 вбачається, що зареєстрованим місцем проживання позивача є квартира АДРЕСА_2 . При цьому, зазначена квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , (яка є цивільною дружиною позивача), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.05.2026 № 478145340. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданого 12.10.2011 року Серія НОМЕР_1 , а відтак пов`язані спільним побутом, сімейними правами та обов`язками. Тобто позивач фактично проживає однією сім`єю з власницею квартири АДРЕСА_2 та користується вказаним житлом на законних підставах як член сім`ї власника, що узгоджується з положеннями ст. 156 ЖК України. За таких обставин відсутні належні та допустимі докази того, що позивач є незабезпеченим житлом або потребує поліпшення житлових умов у розумінні ст. 34 ЖК України та п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Позивач надав відповідь на відзив, у якій зазначив, що чинне законодавство України не містить понять «цивільна дружина» або «цивільний чоловік». Відповідно до ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно з ч. 2 ст. 21 СКУ, проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Крім того, відповідно до статті 27 СКУ, єдиним належним доказом, що засвідчує державну реєстрацію шлюбу та підтверджує статус дружини й чоловіка, є Свідоцтво про шлюб. Наявність реєстрації за адресою матері його сина є виключно виконанням обов`язку перед державою - бути зареєстрованим.Виконання закону про реєстрацію не може позбавляти права на поліпшення житлових умов.
Відповідач надав заперечення, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач зареєстрований та проживає у квартирі, право користування якою має на законних підставах як член сім`ї власника житла, а забезпеченість житловою площею становить 9,2 кв. м на особу, що перевищує встановлений для м. Миколаєва показник у 7 кв. м. Отже, виконавчий комітет правомірно врахував зазначене житло при визначенні житлової забезпеченості позивача та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для взяття його на квартирний облік.
Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій (що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 ), є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
Позивач має сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Зареєстрованим місцем проживання позивача, сина позивача, є квартира у АДРЕСА_3 (яка складається з двох кімнат, житлова площа 27,7 кв. м.), що належить ОСОБА_2 матері сина позивача.
19.05.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати його на квартирний облік з сім`єю:
1. ОСОБА_1 (позивач);
2. ОСОБА_3 (син позивача).
У заяві позивач вказав, що зареєстрованим місцем проживання та фактичним місцем проживання є квартира у АДРЕСА_3 . Квартира складається з двох кімнат, житлова площа 27,7 кв. м., з кухнею, з комунальними вигодами, що належить ОСОБА_2 .
Також у заяві позивач вказав, що користується пільгою як особа з інвалідністю внаслідок війни, у власності на території України житлову площу не має, протягом 5 років житло не відчужувалося.
Також позивач надавав Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_1 , яка свідчить про відсутність у власності позивача нерухомого майна.
10.06.2026 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення № 687, ким відмовлено у взятті на квартирний облік ОСОБА_1 , склад сім`ї - 2 особи (він, син), у зв`язку з відсутністю підстав, зазначених у ст. 34 Житлового кодексу України, п. 13, п. 15 Правил обліку громадян, п. 1 постанови виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів та президії обласної ради профспілок від 23.01.1992 № 4.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціальної) - захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
15.12.2023 набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), який упорядковує відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону №2073-IX).
Частиною першою статті 6 Закону №2073-IX визначено, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону (частина третя статті 8 Закону №2073-IX).
Статтею 18 цього закону гарантовано ефективні засоби правового захисту. Цією нормою передбачено, що особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.
Статтею 27 Закону №2073-IX визначено коло осіб, які є учасниками адміністративного провадження. Відповідно до частини першої цієї норми учасником адміністративного провадження є: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі: а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник); б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження; в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник); 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
Підпунктом 11 частини першої статті 28 Закону № 2073-IX передбачено право учасників адміністративного провадження оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу.
За правилами статті 36 Закону № 2073-IX адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається: 1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги; 2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження. Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження.
Процедура прийняття рішення у справі в адміністративному провадженні передбачена статтею 69 Закону №2073-IX, відповідно до якої за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
Стаття 71 Закону №2073-IX визначає зміст адміністративного акта, за правилами якої письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.
Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім`я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
Відповідно до статті 72 Закону №2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта.
Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.
Оскільки предметом спору, що виник у цій справі, є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення) про відмову позивачу у постановленні на квартирний облік, Суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини є відносинами адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, норм ЖК України та Закону №2011-XII.
13.01.2026 ВРУ прийнято Закон України № 4751-IX «Про основні засади житлової політики», який набрав чинності 15.02.2026 року.
П. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4751-ІХ встановлено, що Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпунктів 2 і 4 пункту 2 цього розділу, які набирають чинності через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Визнано такими, що втратили чинність: 1) Житловий кодекс України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573), крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до статті 31 ЖК України визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
Статтею 36 ЖК України передбачено, що облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради.
Загальні підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов визначені статтею 34 ЖК України, відповідно до положень якої потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному цим Кодексом та іншими актами законодавства України; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності 6) які проживають у гуртожитках.
За правилами статті 47 ЖК України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.
Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Права військовослужбовців регулюються Законом №2011-XII.
Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами.
Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення їх та членів їхніх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
Отже, чинним законодавством врегульовано порядок надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, а також особам, які мають переваги в одержанні жилих приміщень перед іншими категоріями громадян.
Постановою ради міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 затверджено Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР.
Відповідно до пункту 13 Правил №470 на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:
1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом із радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами;
2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. Перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) вважаються такими, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, визначається Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, Міністерством охорони здоров`я УРСР і Держбудом УРСР;
3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок. Порядок видачі медичних висновків зазначеним хворим встановлюється Міністерством охорони здоров`я УРСР;
4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;
5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;
6) які проживають у гуртожитках;
7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім`ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати);
8) внутрішньо переміщені особи з числа учасників бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 та осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 10-14 частини другої статті 7, та членів їх сімей, а також членів сімей загиблих, визначених абзацами четвертим-восьмим, чотирнадцятим, шістнадцятим-двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються також громадяни, які проживають у комунальних чи невпорядкованих стосовно умов даного населеного пункту квартирах, зокрема, особи, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни; особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 14 Правил №470).
Відповідно до пункту 15 Правил №470 на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Виконавчі комітети разом з радами профспілок можуть установлювати тривалість часу постійного проживання громадян у даному населеному пункті, необхідну для взяття на квартирний облік.
Згідно з абзацом 2 пункту 15 Правил №470 громадяни, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень, беруться на квартирний облік при наявності передбачених Правилами підстав, незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.
Відповідно до пункту 14 статті 12 Закону №2011-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги: першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
За обставинами цієї справи позивач є учасником бойових дій, не має власного житла і проживає разом із сином у квартирі, що не належить ні позивачу, ні сину позивача на праві приватної.
Тому позивач як учасник бойових дій, особа з інвалідністю внаслідок війни має право на першочергове забезпечення жилою площею як особа, що потребує поліпшення житлових умов.
Суд звертає увагу на те, що твердження відповідача ґрунтується на розмежуванні двох процедур: взяття на квартирний облік (стаття 34 ЖК України, пункт 13 Правил №470) та забезпечення житлом осіб, які вже перебувають на такому обліку (стаття 47 ЖК України). Відповідач вважає, що рівень забезпеченості житловою площею, який слугує підставою для взяття на облік, визначається виключно органом місцевого самоврядування на власний розсуд (у цьому випадку - 7 кв. м, згідно з Рішенням №4), а тому звернення до норми статті 47 ЖК України (13,65 кв. м) для оцінки права позивача на постановку на облік є помилковим.
Суд не погоджується з цим доводом з огляду на таке. Дійсно, пункт 13 Правил №470 та відповідні норми Рішення №4 надають органу місцевого самоврядування повноваження визначати рівень забезпеченості житловою площею для цілей взяття громадян на облік. Однак це повноваження не є необмеженим: делегований місцевий норматив не може встановлювати поріг допуску до квартирного обліку вищим (суворішим), ніж загальний норматив забезпеченості житлом, визначений статтею 47 ЖК України, оскільки квартирний облік за своєю правовою природою є передумовою для реалізації права на забезпечення житлом, а не самостійною перешкодою для цього права.
Якщо тлумачити норму місцевого рівня забезпеченості (7 кв. м) як самостійну та вищу за юридичною силою підставу для відмови у взятті на облік, це призводить до ситуації, за якої особа, забезпеченість житлом якої (9,2 кв. м) законодавець у статті 47 ЖК України прямо визнає недостатньою порівняно із загальним нормативом (13,65 кв. м), одночасно позбавляється й самої можливості потрапити до черги на усунення цієї недостатності. Такий підхід суперечить меті інституту квартирного обліку - забезпеченню реалізації права на житло особами, чия житлова забезпеченість є об`єктивно нижчою за встановлений законом рівень адекватності, - і призводить до нерозумного результату, за якого механізм, покликаний усувати недостатню забезпеченість житлом, унеможливлює доступ до нього саме для осіб, які підпадають під законодавче визначення потребуючих поліпшення житлових умов.
Твердження відповідача про забезпеченість позивача житловою площею у розмірі 9,2 кв. м на особу, перевищуючи місцевий норматив (7 кв. м), водночас є меншою за загальний норматив забезпеченості житлом, встановлений статтею 47 ЖК України (13,65 кв. м), а тому не позбавляє позивача права бути взятим на квартирний облік як особи, яка потребує поліпшення житлових умов. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.08.2026 року у справі № 400/573/26.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Виконавчого комітету Миколаївської міської ради поставити на квартирний облік позивача та його сина для позачергового одержання житлового приміщення як особу з інвалідністю внаслідок війни, яка потребує поліпшення житлових умов, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 ККС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
В цій справі судом було досліджено і надана оцінка підставам для відмови у взятті на квартирний облік ОСОБА_1 та члена його сім`ї, зазначеним в спірному рішенні.
Водночас, суд не вбачає за можливе встановити під час розгляду цієї справи відповідність обставин позивача всім умовам, необхідним для прийняти рішення про взяття на квартирний облік. Так, позивачем додано до матеріалів справи заяву про взяття на облік і додатки до неї. Проте, з пункту 18 Порядку № 470 випливає, що за наявності електронної інформаційної взаємодії суб`єктів, на яких покладено функції ведення квартирного обліку та розподілу жилої площі, з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами або організаціями, у володінні яких перебуває інформація, необхідна для реалізації громадянами, які потребують поліпшення житлових умов, прав на житло, така інформація громадянами не подається. З огляду на цю норму відповідач при прийнятті рішення враховує інформацію, отриману в результаті взаємодії з іншими органами.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права у даному випадку є визнання протиправним та скасування п. 8 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 року № 687 "Про розгляд заяв громадян, клопотань служб у справах дітей адміністрацій Центрального та Заводського районів Миколаївської міської ради щодо взяття на квартирний облік, внесення змін та доповнень до облікових справ, відмови у взятті на облік та зняття з квартирного обліку " та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про взяття на квартирний облік його і його сина та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Тому позов належить задовольнити частково.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 04056612) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та п. 8 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 року № 687 "Про розгляд заяв громадян, клопотань служб у справах дітей адміністрацій Центрального та Заводського районів Миколаївської міської ради щодо взяття на квартирний облік, внесення змін та доповнень до облікових справ, відмови у взятті на облік та зняття з квартирного обліку " щодо відмови у взятті на квартирний облік ОСОБА_1 , склад сім`ї - 2 особи (він, син).
3. Зобов`язати Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 04056612) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 19.05.2026 про взяття на квартирний облік його і члена його сім`ї - ОСОБА_3 , внесення до окремого списку громадян, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Т.О. Гордієнко