ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 300/6850/25 пров. № А/857/30876/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Димарчук Т.М.,
суддів - Москаля Р.М., Сала П.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 300/6850/25 за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Голового управління ДСНС України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (далі - відповідач, АРЗ СП ГУ ДСНС в Івано-Франківській області), про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 за №103 (далі - Постанова №103), яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, що визначала розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Оскільки ці зміни визнанні судом протиправними і скасовані, а Кабінет Міністрів України після їх скасування не прийняв іншого нормативного акту щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, застосуванню підлягає пункту 4 Постанови №704, в редакції до внесення змін пунктом 6 Постанови №103, а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються із урахуванням прожиткового мінімуму встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Разом з цим, позивач вважає, що нарахування та виплата грошового забезпечення за спірний період має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44). Враховуючи наведене просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, яка полягає в не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 13.01.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за №704.
Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 08588725, вул. Б. Хмельницького, 92А, м. Івано-Франківськ, 76009) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 13.01.2023, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 та з урахуванням раніше проведених виплат. Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Івано-Франківській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого права за період з 19.07.2022 по 13.01.2023, а підстав для поновлення зазначеного процесуального строку судом першої інстанції на законодавчому рівні не було, у зв`язку з чим позовна заява в цій частині підлягала відхиленню. Також апелянт вважає помилковими та передчасними висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Скаржник вказує, що згідно з пунктами 4, 5, 6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, а відтак, за відсутності факту виплати спірних сум грошового забезпечення, просити до стягнення таку компенсацію є передчасним.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в період з 21.08.2017 по 13.01.2023 проходив службу цивільного захисту, зокрема, у складі Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, що визнається і не заперечується сторонами.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 13.01.2023 не в повному розмірі, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права на належний розмір грошового забезпечення.
Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 - з дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18, якою було скасовано пункт 6 Постанови № 103, - відновила свою дію попередня редакція пункту 4 Постанови № 704. Відтак, розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями мають визначатися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 1 січня 2018 року. Суд врахував, що подальша Постанова Уряду № 481, яка набрала чинності 20.05.2023 і повернула розрахункову величину 1762 гривні, не має зворотної дії в часі, а отже, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин за період з 30.01.2020 по 13.01.2023. З огляду на це суд визнав протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язав його здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (включно з допомогою на оздоровлення, матеріальною допомогою та премією) за вказаний період з урахуванням збільшеного розміру прожиткового мінімуму та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 за №593 (далі - Положення №593) служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Соціальний і правовий захист осіб рядового і начальницького складу та членів їх сімей забезпечується відповідно до законодавства (пункт 26 Положення №593).
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За змістом статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ, установлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України прийняв 30.08.2017 Постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", відповідно до якої, серед іншого, затвердив тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктом 2 цієї Постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704, в первинній редакцій від 30.08.2017, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.
Примітки додатків №№1, 12, 13, 14 містили положення, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Пунктом 6 Постанови №103 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, у пункт 4 Постанови №704, який викладений в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 за №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Закон України від 05.10.2000 за №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Отже, з 29.01.2020 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Пунктом 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 01.01.2017 (далі - Закон №1774-VІІІ), встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що після набрання чинності Законом України № 1774-VІІІ положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати не підлягають застосуванню.
Апеляційний суд поділяє позицію попередньої інстанції щодо того, що передбачене пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону обмеження використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для посадових окладів (згідно з Постановою КМУ № 704) жодним чином не впливає на спірні правовідносини. Це пояснюється тим, що базовою розрахунковою величиною в цьому випадку виступає прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня відповідного календарного року. При цьому розмір мінімальної заробітної плати не слугує такою величиною для визначення посадових окладів, а застосовується законодавцем з іншою метою - виключно для встановлення нижньої межі (мінімальної величини), яка враховується як складова під час формування розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відтак, виходячи з системного аналізу Постанови № 704 та Закону № 1774-VІІІ, місцевий суд дійшов обґрунтованого та законного висновку, що належним базовим показником для визначення розмірів вказаних складових грошового забезпечення є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року.
Редакція законів України про Державний бюджет на 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення. Так:
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 за №2629-VIII передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2019 встановлено у сумі 1921,00 гривень.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 за №294-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 29.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 гривень.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 за №1082-IX передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено у сумі 2270,00 гривень.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 за №1928-IX передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено у сумі 2481,00 гривень.
Також статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 за №2710-IX передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено у сумі 2684,00 гривень.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 за №3460-IX передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 встановлено у сумі 3028,00 гривень.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 за №4059-IX передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2025 встановлено у сумі 3028,00 гривень.
Отже, з початком календарного року відбуваються зміни в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону його збільшення.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд в постанові від 2 серпня 2022 у справі №440/6017/21 зазначив:
"…62. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням…"
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який під час вирішення цього спору обґрунтовано врахував сталу практику Верховного Суду у подібних правовідносинах (зокрема, викладену в постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21 та від 15.11.2023 у справі № 120/965/22-а).
Апеляційний суд поділяє позицію попередньої інстанції про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями згідно з Постановою КМУ № 704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не фіксована величина станом на 1 січня 2018 року. Такий підхід ґрунтується на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу має нормативний акт вищої юридичної сили. Зазначені обставини об`єктивно виникли внаслідок набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою було скасовано пункт 6 Постанови КМУ № 103.
Відтак, місцевий суд дійшов правильного висновку, що починаючи з 30 січня 2020 року базові складові грошового забезпечення позивача мали обчислюватися з урахуванням оновленого розміру прожиткового мінімуму поточного року. З цих самих мотивів колегія суддів визнає правомірним і висновок суду першої інстанції щодо необхідності відповідного перерахунку похідних виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки їх кінцевий розмір безпосередньо залежить від правильно визначеного основного грошового забезпечення.
Верховний Суд в постанові від 15.11.2023 у справі № 120/965/22-а зазначив:
"…33. …Постановою № 704 підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова №103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
34. Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
35. Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.
36. Наведене свідчить, що, починаючи з 29 січня 2020 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
37. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Здійснивши системний аналіз наведених правових норм, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями підлягають обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 01 січня поточного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704.
Апеляційний суд погоджується з тим, що щорічне законодавче зростання вказаного базового соціального стандарту у 2020-2023 роках (з 2102,00 грн у 2020 році до 2684,00 грн у 2023 році) порівняно з його фіксованим значенням станом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн) виступає об`єктивною обставиною, яка безпосередньо зумовлює виникнення правових підстав для перерахунку грошового забезпечення. Відтак, зміна базової розрахункової величини є безумовною передумовою для пропорційного перегляду розмірів усіх виплат, надбавок і доплат, при визначенні яких застосовуються посадовий оклад та оклад за спеціальним званням.
Колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порядку визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням позивача у спірний період. Як було встановлено, за час із 01 березня 2018 року по 19 травня 2023 року відповідач здійснював розрахунок цих складових, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, фіксованого станом на 01 січня 2018 року, застосовуючи відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 № 704. Зазначені обставини об`єктивно підтверджуються матеріалами справи і не є предметом спору між сторонами (відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України вони не підлягають окремому доказуванню).
Апеляційний суд поділяє правову позицію попередньої інстанції про те, що під час обчислення грошового забезпечення починаючи з 29 січня 2020 року суб`єкт владних повноважень мав керуватися пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції (до внесення змін пунктом 6 Постанови № 103). З огляду на це, базовою розрахунковою величиною слугував прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом саме на 1 січня поточного календарного року. Суд обґрунтовано вказав, що законодавче підвищення цього соціального стандарту у 2020-2023 роках (у порівнянні з його показником 2018 року - 1762,00 грн) є безумовною об`єктивною підставою, яка автоматично зумовлює зміну розмірів грошового забезпечення та похідних доплат.
Окрім цього, місцевий суд правомірно звернув увагу на подальші зміни нормативного регулювання. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (яка набрала чинності 20.05.2023) було внесено зміни до абзацу першого пункту 4 Постанови № 704, якими знову встановлено фіксовану розрахункову величину для посадових окладів на рівні 1762 гривні. Проте, оскільки жодним положенням Постанови № 481 не передбачено її зворотної дії в часі, вона не може застосовуватися до правовідносин, що виникли у період із 29.01.2020 (дати скасування судом змін, внесених Постановою № 103). Згідно з чинним законодавством (зокрема, ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України») та загальними правилами дії норм права, вказаний акт уряду підлягає застосуванню виключно з моменту його офіційного набрання чинності, тобто з 20.05.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 за №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" - задоволено частково. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 - без змін.
Згідно із частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яким скасовано пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 за №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" набрало законної сили 18.06.2025, то зазначений пункт Постанови №481 втратив чинність лише 18.06.2025.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин та по 18.06.2025 положення Постанови №481, яким установлено що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками підлягало застосуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який, застосовуючи приписи частини третьої статті 7 КАС України, обґрунтовано врахував сталу практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та Великої Палати від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19) про те, що суди не повинні застосовувати нормативно-правові акти, які суперечать законам вищої юридичної сили, незалежно від їх формальної чинності на момент виникнення спірних правовідносин.
Апеляційний суд поділяє правову оцінку попередньої інстанції щодо подальших змін законодавства. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (яка набрала чинності 20.05.2023) було знову встановлено фіксовану розрахункову величину на рівні 1762 гривні. Як вірно зазначив місцевий суд з огляду на висновки Верховного Суду (постанова від 08.09.2025 у справі № 200/4426/24), положення Постанови № 481 підлягали застосуванню лише в період її чинності - до 18.06.2025, коли вказана норма була скасована судовим рішенням у справі № 320/29450/24.
Оскільки спірний період у цій справі охоплює час із 30 січня 2020 року (наступний день після скасування пункту 6 Постанови № 103 судовим рішенням у справі № 826/6453/18) по 13 січня 2023 року, до цих правовідносин не застосовуються обмеження, запроваджені пізніше Постановою № 481. У цей часовий проміжок діяла первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.
З огляду на викладене, колегія суддів визнає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач набув право на перерахунок посадового окладу та окладу за спеціальним званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. З цих самих мотивів апеляційний суд повністю погоджується з необхідністю здійснення відповідного перерахунку похідних виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, кінцевий розмір яких безпосередньо залежить від правильності визначення базових складових грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
На виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 за №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства внутрішніх справі від 20.07.2018 за №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція №623).
Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Пунктами 2-4 розділу І Інструкції №623 встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення
Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій, її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХ Інструкції №623 особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення.
При визначенні розміру допомоги для оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення беруться посадові оклади, оклади за спеціальним званням, доплати і надбавки постійного характеру та щомісячна премія, які встановлені особі рядового або начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомог (пункт 3 розділу ХХ Інструкції №623).
Отже, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо того, що виплата допомоги на оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням.
З огляду на викладене, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність перерахунку виплачених ОСОБА_1 похідних складових, зокрема: сум грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, а також відповідних премій.
Перерахунок має здійснюватися з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням. Зазначені базові величини підлягають обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 та 2023 років), але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати на 1 січня поточного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704. При цьому фактичному стягненню підлягає лише різниця між належними до сплати сумами та тими коштами, які вже були перераховані позивачу раніше.
Щодо позовних вимог у частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), колегія суддів цілком поділяє висновки суду першої інстанції з огляду на таке.
Механізм та умови вказаних виплат чітко регламентовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктами 1-5 цього нормативно-правового акта, відповідна компенсація призначена для рівноцінного та повного відшкодування утриманих податкових сум із доходів, право на які визначені категорії осіб (зокрема й ті, що вже звільнені зі служби) набули у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків. Зазначені відшкодування здійснюються установами, на утриманні яких перебуває особовий склад, за рахунок відповідних фінансових джерел.
Системний аналіз наведених правових норм беззаперечно свідчить, що компенсація сум ПДФО повинна виплачуватися за місцем одержання грошового забезпечення, у розмірі фактично утриманого податку та, що є визначальним, строго одночасно з виплатою самого основного доходу.
Відтак, апеляційний суд визнає правомірним і обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що нарахування та виплата позивачу перерахованих сум грошового забезпечення (включно з допомогою на оздоровлення та матеріальною допомогою для вирішення соціально-побутових питань) безумовно має проводитися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до імперативних приписів пункту 2 Порядку № 44.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строків звернення до суду за період з 19.07.2022 по 13.01.2023, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 122 КАС, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівника.
Норми статті 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Тобто Верховний Суд вчергове підтвердив висновок про те, що положення статті 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС.
Частинами першою та другою статті 233 КЗпП в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Разом із тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у такій редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.05.2025).
Так, Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Апеляційний суд зауважує, що у цій справі спірний період з 30.01.2020 по 13.01.2023.
Апелянт вказує, що позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 13.01.2023 не підлягали задоволенню, оскільки регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Водночас суд зазначає, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №380/2941/24.
Як вже зазначалось, кінцевою датою спірного періоду в даній справі є 13.01.2023, тобто така припадає на строк дії карантину.
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік строку звернення до суду вважається продовженим.
Отже, слід застосувати наслідки дії карантину, відповідно до яких строки звернення до суду також не застосовуються, оскільки охоплюють період до завершення карантину.
Апеляційний суд резюмує, що строки звернення до суду не порушені позивачем.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 300/6850/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Т. М. Димарчук
судді Р. М. Москаль
П. І. Сало