Постанова № 140910798 у справі № 910/10801/25 від 29.09.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/10801/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Крижного О.М.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 29.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 (повний текст складено 18.05.2026)

у справі № 910/10801/25 (суддя Бондаренко - Легких Г. П.)

за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Міністерства освіти і науки України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофігруп"

2) Київського механіко-технологічного фахового коледжу

3) Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про визнання недійсним договору оренди майна та повернення нежитлового приміщення

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Дніпровська окружна прокуратура міста Києва (далі - Прокуратура) звернулась в інтересах Міністерства освіти і науки України (позивач у справі) до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофігруп" (далі - відповідач 1), Київського механіко-технологічного фахового коледжу (далі - відповідач 2), Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - відповідач 3) про визнання недійсним договору оренди майна та повернення нежитлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.11.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпрофігруп" укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7989, який у подальшому продовжено додатковою угодою №7989/01 від 30.03.2021.

На думку Прокуратури, договір укладено попри існуючу заборону, передбачену частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту", без врахування того, що навчально-виховний процес та підприємницька діяльність мають різні завдання, цілі, мету, результати і вплив на учнів коледжу. У зв`язку з цим, прокурор просить визнати недійсним Договір оренди №7989 нерухомого майна, що належить до державної власності від 24.11.2017, продовжений додатковою угодою №7989/01 від 30.03.2021 на орендне користування нежитловими приміщеннями загальною площею 121,3 кв.м. на першому поверсі навчального корпусу, а саме: аудиторія площею 107,30 кв.м. (кімната № 4) та службове приміщення площею 14,00 кв.м. (кімната №13) за адресою: 02090, м.Київ, вул.Харківське шосе, 15 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпрофігруп" повернути Київському механіко-технологічному фаховому коледжу (02090, місто Київ, вул. Харківське шосе, буд.15, ЄДРПОУ 00193602) за актом повернення нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 121,3 кв.м., розташовані на першому поверсі навчального корпусу, а саме: аудиторія площею 107,30 кв.м. (кімната № 4) та службове приміщення площею 14,00 кв.м. (кімната №13) за адресою: 02090, м.Київ, вул. Харківське шосе, 15.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/10801/25 у задоволенні позову Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Міністерства освіти і науки України до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофігруп"; 2) Київського механіко-технологічного фахового коледжу; 3) Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про визнання недійсним договору оренди майна та повернення нежитлового приміщення відмовлено повністю.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідність договору закону оцінюється за законодавством, чинним на момент його укладення 24.11.2017. Редакція, чинна станом на 24.11.2017, ч. 4 ст. 80 Закону «Про освіту» імперативно забороняла використовувати майно державних закладів освіти не за освітнім призначенням, а оренда приміщень закладів освіти дозволялась для діяльності, пов`язаної з освітнім процесом. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що цю заборону не порушено. Міністерство освіти і науки України погодило оренду з метою перевірки навичок і підвищення кваліфікації працівників виробничих професій, а таке цільове призначення закріплено в договорі та додатковій угоді. Відсутність у ТОВ «Укрпрофігруп» статусу закладу освіти, ліцензії чи основного КВЕД у сфері освіти не означає, що товариство не провадить освітню діяльність. Закон визнає неформальну освіту та курси підвищення кваліфікації складниками освіти дорослих, а Міністерство освіти і науки України листом від 20.11.2025 підтвердило, що вказані послуги можуть надавати будь-які суб`єкти без ліцензії. Місцевий господарський суд встановив, що відповідач-1 облаштував у приміщеннях зварювальну майстерню, проводить там навчання за робочими програмами й посібниками, у тому числі за договором з Червоним Хрестом, і з 2024 року діє як акредитований Національним агентством кваліфікацій кваліфікаційний центр. Тому суд першої інстанції визнав, що майно використовується за освітнім призначенням, а прокуратура не довела підстав для визнання договору недійсним за ст. 203, 215 ЦК України і для повернення приміщень. Представництво прокурором інтересів держави суд при цьому визнав обґрунтованим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Київська міська прокуратура не погодилась з вказаним вище рішенням суду першої інстанції та звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 24-13113-25 від 29.05.2026 (вх. № 3608/26 від 29.05.2026), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/10801/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Київська міська прокуратура просить скасувати рішення та задовольнити позов оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував ст. 203, 215, 216 ЦК України та ст. 80 Закону «Про освіту», а також порушив вимоги ст. 236 ГПК України щодо законності й обґрунтованості рішення. Прокуратура наголошує, що ч. 4 ст. 80 Закону «Про освіту» як у редакції 2017 року, так і в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди 2021 року (разом із п. 29 Порядку № 483 та Переліком платних послуг № 796) допускає оренду майна закладів освіти лише для діяльності, тісно пов`язаної з освітнім процесом самого закладу чи з обслуговуванням його учасників. На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на сталу практику Верховного Суду, зокрема на постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, ВС від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21, від 12.03.2025 у справі № 903/492/24 і від 09.12.2025 у справі № 914/2231/24. Натомість приміщення передано ТОВ «Укрпрофігруп» під іншу мету, а саме перевірку навичок і підвищення кваліфікації працівників виробничих професій, оскільки відповідач 1 на платній основі навчає та сертифікує сторонніх зварників, а не студентів коледжу. Студенти й викладачі до цієї діяльності не залучені, а коледж листом від 07.04.2025 підтвердив, що послугами центру не користується. На переконання прокуратури, це ізольована комерційна діяльність заради прибутку. Наявність у товариства освітніх КВЕД (не основних), статусу суб`єкта неформальної освіти чи акредитованого кваліфікаційного центру, як і погодження Міністерства освіти і науки України, цього не змінює. Крім того договір не містить умов про спільне використання приміщень у навчальних цілях чи про доступ до них студентів і викладачів, тому Прокуратура вважає його недійсним, а майно таким, що підлягає поверненню коледжу.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу та відповідей на відзиви

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги на рішення, ТОВ «Укрпрофігруп» у своєму відзиві, наданому до суду 17.06.2026, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Товариство вважає, що Прокуратура помилково ототожнює платні послуги неформальної освіти з ізольованою комерцією, оскільки ст. 79 Закону України «Про освіту» прямо визнає плату за освітні послуги джерелом фінансування. Неформальна освіта є офіційно визнаним видом освіти, її може надавати будь-яка юридична особа, і вона не обмежується студентами конкретного коледжу, бо закон гарантує кожному право на освіту. На думку відповідача-1, освітнє призначення приміщень підтверджують акредитація НАК як кваліфікаційного центру, робочі програми, посібники та договір з Червоним Хрестом. Промисловий основний КВЕД є не порушенням, а технологічною базою для підготовки зварників, і суд першої інстанції оцінив ці докази належно відповідно до ст. 86 ГПК України. Товариство також наголошує, що Міністерство освіти і науки України тричі письмово погоджувало оренду з таким цільовим призначенням. У листі від 20.11.2025 міністерство визнало курси неформальною освітою, а в заяві до апеляційного суду від 08.06.2026 зазначило, що дозвіл на укладення договору ним було надано, тому прокурор, на думку товариства, діє всупереч позиції органу, в інтересах якого подав позов (з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Законність договору, за доводами товариства, має оцінюватися за законодавством на момент укладення в листопаді 2017 року відповідно до ст. 58 Конституції, ч. 2 ст. 5 ЦК України, а редакція ч. 4 ст. 80 ЗУ «Про освіту», чинна станом на дату укладення договору, забороняла лише нецільове використання майна. Наведена прокуратурою практика Верховного Суду стосується, як зазначає товариство, неподібних справ: стоматкабінетів, соляріїв, магазинів, салонів краси й офісів. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22 та від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, товариство вважає, що «освітнє призначення» майна слід розуміти ширше, ніж освітній процес конкретного коледжу. Окремо відповідач-1 клопоче про приєднання нових доказів, зокрема договору з Київською міською організацією Товариства Червоного Хреста України № 103ТТ від 20.03.2026, наказів про зарахування на навчання та сертифікатів шести слухачів.

17.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій фонд просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/10801/25 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що доводи Прокуратури не спростовують висновків суду, а лише по-іншому тлумачать норми права.

На думку Фонду, Прокуратура безпідставно спирається на редакцію ч. 4 ст. 80 Закону «Про освіту», чинну з 19.01.2019, оскільки станом на дату укладення договору 24.11.2017 діяла редакція, яка забороняла лише використання майна не за освітнім призначенням. Фонд також наголошує, що предметом позову є саме договір 2017 року, а не додаткова угода 2021 року. З тієї ж причини посилання на п. 29 Порядку № 483 від 03.06.2020 Фонд вважає недоречним, бо на момент укладення договору цієї постанови не існувало. Діяльність ТОВ «Укрпрофігруп» з перевірки навичок і підвищення кваліфікації працівників виробничих професій є, за позицією Фонду, неформальною освітою в розумінні ст. 1 і 8 Закону «Про освіту». Ця діяльність тісно пов`язана з освітньою діяльністю коледжу, який готує фахівців за програмою «Зварювальне виробництво», а товариство має КВЕД 85.60 «Допоміжна діяльність у сфері освіти». Крім того, Фонд звертає увагу, що постанова КМУ від 04.03.2026 № 287 затвердила перелік цільових призначень для оренди майна закладів освіти, де дозволено оренду за КВЕД 85.60, тому договір відповідає чинному на момент ухвалення рішення законодавству, яке пом`якшило вимоги ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту». Можливість застосування цього акта до спірних правовідносин Фонд обґрунтовує ч. 1 ст. 58 Конституції України.

15.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва надійшли відповіді на відзиви на апеляційну скаргу відповідача 1 та відповідача 3, в яких Дніпровська окружна прокуратура підтримує апеляційну скаргу.

Так прокурор наполягає, що ч. 4 ст. 80 Закону «Про освіту» імперативно забороняла використання майна закладів освіти не за освітнім призначенням як на час укладення договору в 2017 році, так і на час додаткової угоди 2021 року. Оренду вважає допустимою лише для послуг, тісно пов`язаних з освітнім процесом самого закладу або з обслуговуванням його учасників, з посиланням на сталу практику Верховного Суду. За позицією Прокуратури, ТОВ «Укрпрофігруп» не має ліцензії, відсутнє в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності, а його основний КВЕД це виробництво металоконструкцій. Товариство на платній основі готує сторонніх зварників, а коледж підтвердив, що його послугами не користується. Кваліфікаційний центр, як наголошує прокурор, створено лише в 2024 році, тобто вже після укладення договору, і його діяльність не пов`язана з освітнім процесом коледжу. Погодження Міністерством освіти і науки України невідповідності закону не усуває, а сам договір не містить умов про спільне використання приміщень у навчальних цілях чи про доступ до них студентів і викладачів. Прокуратура також посилається на постанову Верховного Суду від 23.06.2026 в аналогічній справі № 910/8533/25 щодо іншої оренди ТОВ «Укрпрофігруп» у цьому ж коледжі, якою Верховний Суд погодився, що товариство не є суб`єктом освітньої діяльності. Посилання Фонду на постанову КМУ від 04.03.2026 № 287 Прокуратура вважає безпідставним, оскільки підзаконний акт не може суперечити закону, а на правовідносини за договором 2017 року він не поширюється з огляду на ст. 58 Конституції України. Окремо Прокуратура обґрунтовує підстави свого представництва бездіяльністю Міністерства освіти і науки України, а також заперечує проти долучення нових доказів поданих відповідачем 1, оскільки згідно зі ст. 80, 269 ГПК України докази, яких не існувало на момент звернення з позовом, апеляційний суд прийняти не може.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2026 для розгляду справи № 910/10801/25 визначено склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/10801/25 та призначено її до розгляду.

Щодо доказів, додатково поданих ТОВ «Укрпрофігруп» на стадії апеляційного перегляду, колегія суддів вирішує питання про їх прийняття окремо, з урахуванням часу створення кожного документа, моменту його подання, обґрунтування причин неподання до суду першої інстанції та значення для предмета доказування. Йдеться про договір про надання послуг № 103ТТ від 20.03.2026 з додатками, накази № 06-ОД від 09.04.2026, № 10-ОД від 15.05.2026, № 17-ОД від 12.06.2026 та сертифікати слухачів.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України будь-які докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Договір № 103ТТ від 20.03.2026 та наказ № 06-ОД від 09.04.2026 існували на дату ухвалення рішення судом першої інстанції 07.05.2026. Відповідач-1 не навів підтверджених об`єктивних причин неможливості подати їх своєчасно чи повідомити про це суд, тому підстав для прийняття цих документів за частиною третьою статті 269 ГПК України немає. Накази від 15.05.2026 та 12.06.2026 і видані у червні 2026 року сертифікати датовані пізніше за рішення місцевого суду, такі новостворені матеріали не доводять, що місцевий суд неправильно оцінив наявні на дату його рішення обставини. Водночас їх пізніша дата сама по собі не означає відсутності належності: ці матеріали могли б підтверджувати подальшу діяльність орендаря, однак не усувають необхідності - оцінювати правомірність договору на момент його укладення у 2017 році та зміну умов у 2021 році. З цих самостійних підстав клопотання про прийняття названих додаткових доказів не підлягає задоволенню.

Враховуючи воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглядалась протягом розумного строку.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

08.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Міністерства освіти і науки України надійшла заява, в якій позивач залишив вирішення спору на розсуд суду та просив здійснювати розгляд справи без участі його представника. У заяві Міністерство зазначило, що з урахуванням пропозиції Комісії з майнових питань (протокол від 16.05.2017 № 9) надало дозвіл на укладення спірного договору, а також що вважає пріоритетним встановлення обставин фактичного використання орендованого майна та наявності чи відсутності його зв`язку з освітнім процесом.

У судове засідання 29.09.2026 з`явився прокурор та представники відповідача-1, 3 які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Інші учасники апеляційного провадження у судове засідання 29.09.2026 не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Колегія суддів зазначає, що фактичні обставини укладення Договору та Додаткової угоди, їх умови та листування між учасниками справи, викладені в цьому розділі, учасниками справи не оспорюються та підтверджуються матеріалами справи. Наведені нижче правові висновки суду першої інстанції (зокрема щодо використання спірного майна за освітнім призначенням) викладено для повноти, їх апеляційна оцінка наведена в розділі «Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови».

Відповідно до Інформаційної довідки №409957181 від 28.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна щодо права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 15 розташовано будівлі Київського механіко-технологічного фахового коледжу: учбовий корпус, А, площею 14 816, 9 кв.м, власник Міністерство освіти і науки України (далі - позивач), право оперативного управління - Київський механіко-технологічний фаховий коледж (далі - ДВНЗ "Київський механіко-технологічний коледж", Балансоутримувач, відповідач-2).

24.11.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Регіональне відділення, фонд, Орендодавець, відповідач-3) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпрофігруп" (далі - ТОВ "Укрпрофігруп", Орендар, відповідач-1) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7989 (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 121,3 кв.м., розташовані в навчальному корпусі на першому поверсі, а саме: аудиторія площею 107,30 кв.м. (кімната №4) та службове приміщення площею 14,00 кв.м. (кімната №13), розміщене за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 15 (далі - Майно), що перебуває на балансі ДВНЗ "Київський механіко-технологічний коледж" (далі - коледж, відповідач -2), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.05.2017 і становить 1 520 409,00 грн без урахування ПДВ.

Згідно з п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою організації процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій.

Пунктом 2.1. Договору зазначено, що Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.

На виконання п. 2.1. Договору 24.11.2017 між Регіональним відділенням та ТОВ "Укрпрофігруп" було підписано Акт приймання-передавання орендованого майна.

Відповідно до п. 10.1. Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 24.11.2017 до 24.10.2020 включно.

30.03.2021 між Регіональним відділенням, ТОВ "Укрпрофігруп" та ДВНЗ "Київський механіко-технологічний коледж" укладено Додаткову угоду №7989/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7989 від 24.11.2017 (надалі - Додаткова угода) шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820).

Відповідно до п. 7.1. Змінюваних умов вищевказаної додаткової угоди до Договору майно передано в оренду для розміщення з метою організації процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій.

Договір продовжено строком на 2 роки 11 місяців та діє до 24 вересня 2023 року (п. 12.1 Змінюваних умов Договору).

Відповідно до умов п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 термін дії договору продовжено на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану (в редакції чинній на момент продовження договору).

Дніпровська окружна прокуратура міста Києва вважає, що нерухоме майно державної власності, що перебуває на балансі навчального закладу передано в оренду всупереч вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", а відтак Договір, що продовжений Додатковою угодою підлягає визнанню недійсним, відповідно Орендар зобов`язаний повернути Балансоутримувачу спірні нежитлові приміщенні, що були протиправно передані в оренду.

Фактичними підставами позову є передання в оренду державного майна закладу освіти всупереч вимогам чинного законодавства.

Юридичними підставами позову є стаття 23 Закону України "Про прокуратуру", частина 4 статті 80 Закону України "Про освіту", частина 1 статті 203 ЦК України, частина 1 статті 215 ЦК України, частина 1 статті 216 ЦК України.

Позовні вимоги Прокуратури обґрунтовані тим, що оспорюваний Договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений відповідачами з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки спірне майно не може бути об`єктом оренди для використання його в підприємницькій діяльності, адже використовується для надання послуг з практичної підготовки зварників на платній основі, тобто для отримання прибутку, що не пов`язано з освітнім процесом та обслуговуванням учасників освітнього процесу. Отже, за висновком Прокуратури, наявні обставини для визнання недійсним такого Договору на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків його недійсності у вигляді повернення майна (стаття 216 ЦК України). Свій висновок Прокуратура аргументує наступним:

- оренда майна закладів освіти дозволяється лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпеченні безпосередньо закладами освіти та пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу;

- в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності відсутні відомості про здійснення освітньої діяльності ТОВ "Укрпрофігруп";

- згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача-1 є "Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій" (КВЕД 25.11), тоді як діяльність " 85.59 Інші види освіти, н.в.і.у." та " 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти" не є основними;

- у ТОВ "Укрпрофігруп", в тому числі, у структурного підрозділу товариства "Центр підготовки зварників", відсутня ліцензія на провадження освітньої діяльності на рівні професійної (професійно-технічної) освіти (лист Міністерства освіти і науки України від 14.03.2025 №1/4930-25), а ДВНЗ "Київський механіко-технологічний коледж" листом від 07.04.2025 №468/01-07 повідомив, що не користується послугами центру підготовки зварників ТОВ "Укрпрофігруп", оскільки вони не є частиною освітнього процесу коледжу;

- отже, Орендар (відповідач-1) в контексті положень Закону України "Про освіту" не є суб`єктом освітнього процесу, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу;

- попереднє надання Міністерством освіти і науки України як органом, уповноваженим управляти майном навчального закладу, погодження на передачу в оренду майна з метою організації процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій не спростовує невідповідності оспорюваного Договору оренди вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту";

- Міністерством освіти і науки України не вжито заходів щодо визнання недійсним Договору та повернення майна. Натомість, внаслідок укладання вказаного Договору порушується право студентів на здобуття фахової передвищої освіти, забезпечення належних умов перебування у закладі освіти.

Міністерство освіти і науки України у своїх додаткових поясненнях, поданих до суду першої інстанції, підтримало позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач-1 (ТОВ "Укрпрофігруп") проти задоволення позовних вимог заперечив з наступних підстав:

Стаття 8 Закону України "Про освіту" визначає такі види освіти: формальна, неформальна та інформальна. Разом з тим, частина 4 статті 80 вказаного закону не вимагає від Орендаря статусу навчального закладу лише формального виду освіти для цілей оренди спірного майна. У спірному нежитловому приміщенні незмінно облаштовано майстерню для практичних тренувань зварників, яка використовується для підвищення кваліфікаційних навичок зварників та яка може використовуватися ДВНЗ "Київський механіко-технологічний коледж" на певних умовах. Тобто, укладення Договору оренди та мета використання орендованих приміщень відповідає приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

Таким чином, висновок Прокуратури, що діяльність ТОВ "Укрпрофігруп", яка провадиться в орендованому приміщенні, не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, є хибним, оскільки зазначена діяльність відповідача-1 має ознаки неформальної освіти. Так прокуратура робить висновки про невідповідність вимогам ч. 4 статті 80 Закону України "Про освіту" оскаржуваного договору у відриві від інших норм законодавства в сфері освіти, зокрема, без урахування норм частини 6 статті 80 та статті 81 Закону України "Про освіту" у редакції, що діяла на момент укладення договору оренди від 24.11.2017 (редакція закону 05.09.2017 року), а також Закону України "Професійну (професійно-технічну) освіту", яким укладений договір не протирічить. Прокуратурою не зазначено, яким чином відповідач-1 перешкоджає реалізації права студентів на здобуття фахової освіти та чим саме погіршує умови перебування у закладі освіти.

Відповідач-2 (ДВНЗ "Київський механіко-технологічний коледж") проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що видами діяльності ТОВ "Укрпрофігруп", в тому числі, є " 85.59 Інші види освіти, н.в.і.у." та " 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти". Згідно з Національним класифікатором України "Класифікація видів економічної діяльності" ДК 009:2010, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, вказані види економічної діяльності включені до розділу 85 Освіта (85.5 Інші види освіти). ТОВ "Укрпрофігруп" має акредитацію Національного агентства кваліфікації за професійними стандартами "Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах", затверджений Наказом Мінекономіки 04.05.2022 р. № 1112-22, та "Електрозварник ручного зварювання", затверджений Протоколом Галузевої ради з розробки професійних стандартів і стратегії розвитку професійних кваліфікацій Федерації металургів України 14.03.2023 № 42. ТОВ "Укрпрофігруп" на виконання договору з Київською міською організацією Товариства Червоного Хреста України (договір про надання послуг № 35VK-2 від 01.08.2025) надає послуги з організації та проведення професійних навчальних курсів "Курси електрозварювання" шляхом проведення відповідних навчань, тренінгів, консультацій. Зазначені послуги відповідач-1 надає в орендованих приміщеннях, які є предметом спору у даній справі.

Отже, відповідач-1 здійснював та здійснює освітню діяльність, а спірні приміщення передані в оренду останньому для використання за освітнім призначенням, що відповідає приписам ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту";

Відповідач-3 (Регіональне відділення) проти задоволення позовних вимог заперечує у зв`язку з тим, що Міністерство освіти і науки України листом №1/11-6535 від 04.07.2017 надало дозвіл на передачу в оренду нерухомого майна - частини приміщення навчального корпусу, площею 121,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 15, з метою організації процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій. Укладення Договору оренди не порушує прав та інтересів третіх осіб, зокрема здобувачів освіти, педагогічних працівників чи інших користувачів приміщень, навпаки, наявність Орендаря забезпечує додаткову охорону та догляд за орендованими площами, а тому оренда приміщень не перешкоджає здійсненню освітнього процесу відповідача-2. Діяльність Орендаря може слугувати додатковим ресурсом для громади, оскільки забезпечує можливість підвищення кваліфікації робітників на місцевому рівні. Це відповідає державній політиці у сфері освіти та праці, а також сприяє зміцненню зв`язків між освітніми закладами та виробничою сферою. Так прокуратура не врахувала, що редакція Закону України "Про освіту", зокрема і ч. 4. статті 80 зазнавала змін, і укладений договір оренди не протирічить закону як на момент укладення (редакція закону від 05.09.2017 року) з урахуванням інших норм Закону України "Про освіту", так і не протирічить закону в існуючій редакції, що є підставою для відмови у позові.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, місцевий господарський суд визначив, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи доведено Прокуратурою наявність підстав для представництва інтересів держави в суді;

- в якій редакції суду слід застосувати частину 4 статті 80 Закону України "Про освіту" та чи визначає така редакція імперативну заборону щодо використання об`єктів/майна державних закладів освіти не за освітнім призначенням;

- якщо так, чи використовує відповідач-1 спірне майно за освітнім призначенням, зокрема, чи є відповідач-1 суб`єктом освітньої діяльності з урахуванням системного аналізу в сукупності всіх норм Закону України "Про освіту", зокрема ч. 6 статті 80, вказаного закону, а також Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" в редакції, що була чинна на момент укладення договору оренди в листопаді 2017 року;

- чи доведено Прокуратурою наявність визначених цивільним законодавством України підстав для визнання недійсним договору оренди та застосування наслідків недійсності такого договору;

Місцевий господарський суд щодо представництва інтересів Прокуратурою зазначив наступне.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та статтею 23 Законом України "Про прокуратуру".

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3 статті 4 ГПК України).

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами (частина 3 статті 53 ГПК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина 4 статті 53 ГПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац третій частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наразі, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Прокуратура у позові зазначила, що у спірних правовідносин саме Міністерство освіти і науки України є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень.

Зокрема, згідно п.п. 3, 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, основними завданнями МОН України є забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки; здійснення управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Про виявлені ймовірні порушення вимог законодавства про освіту Прокуратура проінформувала Міністерство освіти і науки України листом від 24.02.2025 № 50-1343вих-25.

Листом №1/4930-25 від 14.03.2025 Міністерство освіти і науки України повідомило Прокуратуру, що не ініціювало припинення Договору та у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами просить вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратура листом від 24.07.2025 повідомила Міністерство освіти і науки України про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави в особі відповідного міністерства.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин 3-5 статті 53 ГПК України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокуратура при поданні позовної заяви належним чином обґрунтувала наявність підстав для представництва інтересів держави, зазначила, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначила орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Розглянувши позовну заяву прокурора суд першої інстанції зазначив наступне.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлені законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (постанови Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Отже, відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" в редакції, що була чинна з 28.09.2017 до 19.01.2019, тобто станом на дату укладення Договору від 24.11.2017, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону (ч. 6 статті 80).

Згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (в редакції від 29.04.2017, тобто станом на дату укладення Договору від 24.11.2017) навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 року № 63 (що були чинні станом на 24.11.2017 - втратили чинність 01.01.2021) також було передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Верховний Суд у пункті 39 постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18 зазначив наступне: "Виходячи з системного аналізу змісту норм частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) Верховний Суд дійшов висновку про те, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому само собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Вище зазначена позиція щодо застосування частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) також підтверджена у пункті 40, 47 постанови Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 923/1030/21 із зазначенням того, що вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Зокрема, Верховний суд у пункті 26 Постанови КГС ВС від 23.01.2024 року у справі № 910/4337/23 зазначає: "Відповідно до імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" у редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019, тобто на час укладення оспорюваного договору оренди від 24.11.2017, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.

З набранням чинності Законом України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту" правове регулювання відносин оренди приміщень навчальних закладів істотно змінилося в бік пом`якшення права орендодавців на передачу відповідних приміщень в оренду.

Зокрема, диспозитивна норма частини 4 статті 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту", як виняток, дозволяє надання в оренду майна об`єктів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу."

Суд першої інстанції врахував, що Прокуратура посилається у позові на редакцію частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що чинна з 19.01.2019, згідно якої - об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства, що свідчить про те, що законодавець надав ще більш широкий розсуд орендодавцям державного та комунального майна щодо передачу в оренду майна державних і комунальних закладів освіти.

Однак, зазначена правова норма, яка допускала можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу, в силу положень частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії в часі та не застосовується до спірних правовідносин, пов`язаних з укладенням Договору оренди від 24.11.2017, оскільки вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення).

З огляду на вище зазначене, місцевий господарський суд врахував, що частина 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що була чинна станом на дату укладення Договору від 24.11.2017, містила положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.

Судом першої інстанції встановлено, що листами №1/11-5324 від 02.06.2017 , №1/11-6083 від 22.06.2017 та №1/11-6535 від 04.07.2017 Міністерство освіти і науки України повідомило Регіональне відділення та ДВНЗ "Київський механіко-технологічний коледж" про згоду на передачу в оренду частини приміщення навчального корпусу площею 121, 30 кв. м. розташованого за адресою м. Київ, вул. Харківське Шосе, 15 з метою організації процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій, що узгоджується із визначеним в умовах Договору цільовим призначенням Майна, як в первинній редакції 2017 року, так і в редакції Додаткової угоди 2021 року.

Зокрема, як згідно п. 1.2. Договору в первинній редакції, так і згідно 7.1. Змінюваних умов договору в редакції Додаткової угоди - сторони чітко узгодили цільове призначення Майна, що передається в оренду з метою організації процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій.

Тобто, послуги, що надаються Орендарем приміщень закладу освіти повинні бути тісно пов`язані із освітньою діяльністю.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент укладення договору) освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті.

Відповідно до пункту 27 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент укладення договору) суб`єкт освітньої діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 та частини 1 статті 22 Закону України "Про освіту" закладом освіти є юридична особа, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

ТОВ "Укрпрофігруп" не є закладом освіти в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 та частини 1 статті 22 Закону України "Про освіту", оскільки, його КВЕДИ: " 85.59 Інші види освіти, н.в.і.у." та " 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти" не є основними, а тому у Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності відсутні відомостей про здійснення освітньої діяльності відповідачем-1.

Втім, на переконання суду першої інстанції, відсутність у юридичної особи - Орендаря (відповідача-1) статусу закладу освіти не є автоматичним доведенням неможливості здійснення таким суб`єктом освітньої діяльності та використання спірного майна не за освітнім призначенням, що узгоджується із пунктами 17, 27 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту".

Згідно приписів статті 8 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладання договору); особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб`єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.

Неформальна освіта - це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.

Відповідно до приписів статті 18 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладання договору); складниками освіти дорослих є: післядипломна освіта; професійне навчання працівників; курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації; безперервний професійний розвиток; будь-які інші складники, що передбачені законодавством, запропоновані суб`єктом освітньої діяльності або самостійно визначені особою.

Курси підвищення кваліфікації проводяться для набуття здобувачем освіти нових компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань.

Відповідно до приписів статті 34 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладання договору); професійна кваліфікація - це визнана кваліфікаційним центром, суб`єктом освітньої діяльності, іншим уповноваженим суб`єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання), що дозволяють виконувати певний вид роботи або здійснювати професійну діяльність.

Кваліфікаційні центри - це суб`єкти, уповноважені на оцінювання і визнання результатів навчання осіб (зокрема, здобутих шляхом неформальної чи інформальної освіти), присвоєння та/або підтвердження відповідних професійних кваліфікацій.

Процедури присудження (присвоєння), підтвердження кваліфікацій, а також порядок утворення та діяльності і правовий статус суб`єктів, що здійснюють діяльність з оцінювання і визнання освітніх та/або професійних кваліфікацій, визначаються спеціальними законами та іншими нормативно-правовими актами.

З метою отримання роз`яснення правового статусу навчальної діяльності суб`єктів господарювання, які не є закладами освіти у розумінні статтей 1, 22 Закону України "Про освіту", та можливості віднесення такої діяльності до неформальної освіти ТОВ "Укрпрофігруп" звернулось до Міністерства освіти і науки України.

Листом №5/2953-25 від 20.11.2025 Міністерства освіти і науки України роз`яснило наступне: "Статтею 34 згаданого Закону передбачено, що результати навчання та компетентності, необхідні для присудження освітніх та/або присвоєння професійних та часткових професійних кваліфікацій, можуть досягатися шляхом здобуття формальної, неформальної чи інформальної освіти. Неформальна освіта може надаватися будь-якими суб`єктами, незалежно від їхнього статусу, якщо діяльність не підлягає ліцензуванню. Суб`єкти господарювання мають право здійснювати навчання, професійний розвиток і підвищення кваліфікації працівників без отримання ліцензії, якщо результатом такого навчання не є здобуття освітньої або професійної кваліфікації, що визначена у Національній рамці кваліфікацій. Отже, діяльність підприємства, яке не є закладом освіти, проводить програми навчання, тренінги, курси, не присуджує кваліфікацій державного рівня, - належить до неформальної освіти і може здійснюватися без ліцензії.

Статтею 34, 47 Закону визначено, що заклад професійної освіти має право самостійно відповідно до законодавства визначати порядок і умови надання особам освітніх послуг у сфері неформальної освіти. Провадження освітньої діяльності у сфері неформальної освіти, в тому числі навчання на виробництві, не потребує ліцензування. Формальна професійна освіта здійснюється виключно закладами професійної освіти, які: проходять процедуру встановлення статусу, діють відповідно до стандарту професійної освіти, мають ліцензію на освітню діяльність. Суб`єкти господарювання, що не є закладами професійної освіти, не можуть здійснювати освітню діяльність у сфері формальної професійної освіти, не мають права присуджувати професійні кваліфікації, можуть проводити лише неформальне навчання, курси, тренінги та програми розвитку. Результати неформальної професійної освіти можуть бути визнані через процедуру підтвердження професійних кваліфікацій у кваліфікаційних центрах, які уповноважені на оцінювання і визнання результатів навчання осіб, зокрема здобутих шляхом неформальної чи інформальної освіти, присвоєння/підтвердження відповідних професійних кваліфікацій. Навчальна діяльність підприємства, описана у зверненні, відповідає визначенню неформальної освіти згідно із Законом "Про освіту" та Законом "Про професійну освіту", не відноситься до формальної професійної освіти, і не потребує ліцензії."

На сьогоднішній день, суб`єктом, уповноваженим здійснювати оцінку професійної кваліфікації, є підприємства різної форми власності, акредитовані Національним агентством кваліфікації за відповідним стандартом - Кваліфікаційні центри, які у свою чергу згідно Порядку присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами, затвердженого постановою Кабміну України від 15.09.2021 № 956, видають сертифікати за результатами процедури присвоєння/підтвердження кваліфікацій.

Суд першої інстанції встановив, що у 2024 році ТОВ "Укрпрофігруп" створив кваліфікаційний центр за адресою м. Київ, Харківське Шосе, 15 та отримав акредитацію Національного агентства кваліфікації згідно рішень комісії №15-18 від 20.06.2024 та №2-6 від 24.09.2024, №4-8 від 17.10.2024 за професійними стандартами "Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах", затверджений Наказом Мінекономіки 04.05.2022 р. № 1112-22, "Електрозварник ручного зварювання" та "Слюсар із складання металевих конструкцій", затверджені Протоколом Галузевої ради з розробки професійних стандартів і стратегії розвитку професійних кваліфікацій Федерації металургів України 14.03.2023 № 42.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Укрпрофігруп" облаштував в орендованих приміщеннях майстерню для практичних тренувань зварників та надає освітні (навчальні) послуги, а саме використовує орендовані приміщення за освітнім призначенням, що зокрема підтверджується:

- витягом з інвентарної книги;

- Положенням про структурний підрозділ ТОВ "Укрпрофігруп" Тренувальний центр;

- Робочою програмою Підготовчий курс з отримання кваліфікації "Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах";

- Робочою програмою Підготовчий курс з отримання кваліфікації "Зварника ручного зварювання електродами з покриттям (процес 111)"

- Робочою програмою Підготовчий курс з отримання кваліфікації "Зварника ручного зварювання неплавким (вольфрамовим) електродом в інертному газі (процес 141)";

- Навчальним посібником з підготовки до кваліфікаційних випробувань зварників (ДСТУ ISO 9606-1:2016) Механізоване зварювання плавленням в активних газах (метод 135);

- Навчальним посібником з підготовки до кваліфікаційних випробувань зварників (ДСТУ ЕN ISO 9606-1:2018) Ручне дугове зварювання плавким покритим електродом (метод 111);

- Навчальним посібником з підготовки до кваліфікаційних випробувань зварників (ДСТУ ЕN ISO 9606-1,2,3,4,5) Зварювання дугове вольфрмовим електродом в інертному газі з суцільним присадним матеріалом (дріт/стрижень) (метод 141);

- Положенням про Кваліфікаційний центр "ТОВ "Укрпрофігруп";

- Порядком проведення контрольного оцінювання по присвоєнню/підтвердженню професійної кваліфікації зварника відповідно до професійного стандарту "Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах", затвердженого наказом Міністерства економіки України за № 1112-22 від 04.05.2022 року; - Порядок проведення контрольного оцінювання по присвоєнню/підтвердженню професійної кваліфікації зварника відповідно до професійного стандарту "Електрозварник ручного зварювання", затвердженого Протоколом Галузевої ради з розробки професійних стандартів і стратегії розвитку професійних кваліфікацій Федерації металургів України 14.03.2023 № 42;

Діяльність з навчання ТОВ "Укрпрофігруп" реалізує також в рамках:

- Договору про надання послуг №35VK-2 від 01.08.2025, що укладений між ТОВ "Укрпрофігруп" та Київською міською організацією Товариства Червоного Хреста України (КМО ТЧХУ) з метою надання відповідачем-1 послуг з організації та проведення професійних навчальних курсів "Курси електрозварювання", шляхом проведення відповідних навчань, тренінгів, консультацій.

- Меморандуму про взаєморозуміння, укладеного Корпорацією "Профі", учасником якої є ТОВ "Укрпрофігруп", з Міністерство освіти і науки України від 27.02.2023 метою якого (пункт 1) є консолідація зусиль сторін, спрямованих на розвиток професійної (професійно-технічної) освіти як для задоволення потреб особистості в здобутті професійних кваліфікацій, орієнтованих на розвиток та самореалізацію особистості, так і на забезпечення потреб економіки у кваліфікаційних працівниках. Сферою, в якій планується розвиток співпраці сторін у є підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації дорослого населення з професій, яких потребує ринок праці для машинобудівної галузі.

За обставин вище наведеного, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що ТОВ "Укрпрофігруп" є суб`єктом освітньої діяльності, а саме кваліфікаційним центром, що надає освітні (навчальні) послуги неформального виду освіти, що цілком узгоджується із приписами частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" щодо використання спірного майна за освітнім призначенням.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що Прокуратурою не доведено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним Договору оренди № 7989 нерухомого майна, що належить до державної власності від 24.11.2017, продовжений додатковою угодою №7989/01 від 30.03.2021 та застосування правових наслідків недійсності такого правочину.

Крім того, судом першої інстанції у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог покладено понесені судові витрати на позивача.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх наявність. Прокуратура листом від 24.02.2025 №50-1343вих-25 повідомила Міністерство освіти і науки України про виявлені порушення. Міністерство є органом, уповноваженим здійснювати управління майном державного закладу освіти, однак протягом розумного строку заходів щодо визнання Договору недійсним та повернення майна не вжило і до суду не звернулося. Натомість листом від 14.03.2025 №1/4930-25 Міністерство просило прокуратуру вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, такої поведінки компетентного органу достатньо для підтвердження підстав для представництва.

Доводи ТОВ «Укрпрофігруп» про те, що прокурор діє всупереч позиції Міністерства освіти і науки України, колегія суддів відхиляє. У суді першої інстанції Міністерство у додаткових поясненнях підтримало позовні вимоги в повному обсязі, а в суді апеляційної інстанції залишило вирішення спору на розсуд суду. Погодження Міністерством у 2017 році передачі майна в оренду не свідчить про самостійне здійснення ним захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, на яку посилається відповідач-1, не містить висновку про неможливість звернення прокурора до суду у разі попереднього погодження правочину компетентним органом. Навпаки, за її змістом нездійснення компетентним органом захисту інтересів держави протягом розумного строку після повідомлення прокурора є достатньою підставою для представництва. Лист Міністерства від 20.11.2025 №5/2953-25 надано на звернення ТОВ «Укрпрофігруп» з питань віднесення навчальної діяльності суб`єктів господарювання до неформальної освіти та її ліцензування, а тому він не є волевиявленням органу щодо захисту чи незахисту інтересів держави стосовно спірного майна.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зазначені норми кореспондуються з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (чинного на час укладення Договору та Додаткової угоди, який утратив чинність 28.08.2025), згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків. У разі задоволення позовних вимог суд має зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідність правочину вимогам закону оцінюється за законодавством, яке діяло на момент його вчинення (ч. 2 ст. 5 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019, тобто станом на дату укладення Договору 24.11.2017, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 (у редакції, чинній на час укладення Договору), навчальні заклади мають право надавати в оренду окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Зазначене положення не суперечить ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», а доповнює її.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, надання в оренду приміщень, споруд, обладнання навчального закладу, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №913/204/18, виходячи із системного аналізу ч. 4, 6 ст. 80 та ч. 2, 6 ст. 81 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019), дійшов висновку, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу. Отже, посилання відповідача-1 на ч. 6 ст. 80 та ст. 81 Закону України «Про освіту» не свідчать про правомірність передання майна в оренду для діяльності, не пов`язаної з освітнім процесом коледжу.

Колегія суддів також враховує, що Додатковою угодою від 30.03.2021 Договір було викладено в новій редакції та продовжено на новий строк, тобто сторони станом на 30.03.2021 повторно узгодили всі його умови, у тому числі мету використання майна. Позовні вимоги стосуються Договору, продовженого Додатковою угодою. Тому колегія суддів відхиляє доводи Регіонального відділення про те, що предметом спору є лише Договір у редакції 2017 року, а відповідність умов Договору закону оцінює також станом на дату укладення Додаткової угоди. Додаткова угода є самостійним правочином (ч. 1 ст. 202, ст. 654 ЦК України), яким сторони за участю балансоутримувача виклали Договір у новій редакції відповідно до Примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820, повторно визначили цільове призначення майна (п. 7.1 Змінюваних умов) і продовжили строк оренди. Тому з огляду на ч. 2 ст. 5 ЦК України відповідність її умов закону оцінюється за законодавством, чинним на 30.03.2021. З цих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи Регіонального відділення про неможливість застосування пункту 29 Порядку № 483, оскільки цей акт не застосовується до Договору в первинній редакції 2017 року, але був чинним на момент укладення Додаткової угоди.

Станом на 30.03.2021 ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» (в редакції Закону України від 20.12.2018 № 2661-VIII, чинній з 19.01.2019) передбачала, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства (п. 55 постанови Верховного Суду від 23.06.2026 у справі №910/8533/25). Формулювання «використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами», яке наводить скаржник, внесено до цієї норми пізніше (Законом України від 17.06.2021 № 1557-IX) і на висновок колегії суддів не впливає, оскільки виняток щодо оренди в обох редакціях сформульовано однаково.

Це узгоджується з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483. Відповідно до нього майно закладів освіти не може бути використане за будь-яким цільовим призначенням і може використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або із збереженням профілю діяльності, крім випадків використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів.

Отже, як на момент укладення Договору, так і на момент укладення Додаткової угоди закон допускав передання в оренду майна державного закладу освіти виключно для використання, тісно пов`язаного з освітнім процесом самого закладу освіти або з обслуговуванням його учасників. Така правова позиція є сталою та відображена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1169/20, від 20.01.2022 у справі №906/1551/20, від 08.11.2022 у справі №917/1090/21, від 17.01.2023 у справі №902/51/21, від 14.02.2024 у справі №910/14998/22, від 23.07.2024 у справі №912/673/23, від 17.09.2024 у справі №927/55/23, від 13.11.2024 у справі №927/1424/23.

Таким чином, для вирішення спору визначальним є не те, чи провадить орендар освітню діяльність у широкому розумінні, а те, чи пов`язане використання ним орендованого майна з освітнім процесом Київського механіко-технологічного фахового коледжу або з обслуговуванням учасників цього освітнього процесу.

Суд першої інстанції правильно визначив редакцію ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», що підлягала застосуванню до Договору в первинній редакції від 24.11.2017, та її імперативний характер, однак безпідставно не перевірив відповідність закону Договору в редакції Додаткової угоди від 30.03.2021. Крім того, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про використання спірного майна за освітнім призначенням, обґрунтувавши його тим, що ТОВ «Укрпрофігруп» є суб`єктом неформальної освіти та акредитованим кваліфікаційним центром. Проте суд першої інстанції не дослідив, чи пов`язана така діяльність з освітнім процесом самого коледжу, на балансі якого перебуває майно. Тим самим місцевий господарський суд фактично підмінив встановлений законом критерій (пов`язаність використання майна з освітнім процесом закладу освіти) іншим - наявністю у орендаря ознак суб`єкта освітньої діяльності.

Мета оренди, викладена у п. 1.2 Договору та п. 7.1 Змінюваних умов Договору в редакції Додаткової угоди, - організація процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій, яка стосується не здобувачів освіти коледжу, а сторонніх осіб, які вже є працівниками виробничих професій, і не пов`язана з підготовкою фахівців за освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр», що є основною метою діяльності коледжу відповідно до п. 1.10 його Статуту.

Коледж у листі від 07.04.2025 №468/01-07 підтвердив, що ТОВ «Укрпрофігруп» в орендованих приміщеннях надає послуги з практичної підготовки зварників на платній основі, а коледж цими послугами не користується, оскільки вони не є частиною його освітнього процесу. Суд першої інстанції цього доказу не оцінив, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України.

Наміри, викладені коледжем у листі від 26.04.2017 №216/01-02, щодо використання обладнання орендаря для практичних занять студентів та проходження випускниками сертифікації не знайшли відображення в умовах Договору і, як підтверджено самим коледжем, не реалізовувалися. Посилання відповідача-1 на можливість використання майстерні коледжем на певних умовах наявними в матеріалах справи доказами не підтверджені.

Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №902/51/21 дійшов висновку, що договір оренди майна закладу освіти має містити положення щодо форми використання спірних приміщень одночасно в навчальних цілях, доступу викладачів чи студентів до орендованого майна в процесі освітньої діяльності тощо. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №923/1292/21, від 17.09.2024 у справі №927/55/23 та від 13.11.2024 у справі №927/1424/23.

У той же час спірний Договір, з урахуванням Додаткової угоди, таких положень не містить.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 (спір щодо оренди приміщення професійно-технічного училища для розміщення стоматологічного кабінету) підтвердила, що невикористання закладом освіти приміщення для навчального процесу не надає права передавати його в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом, а нежитлові приміщення закладу можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Такий договір є оспорюваним і підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Хоча цей висновок сформовано щодо норм Закону України від 23.05.1991 № 1060-XII, критерій пов`язаності використання майна з освітнім процесом відповідного закладу збережено і в ч. 4 ст. 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про освіту» юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

ТОВ «Укрпрофігруп» не має статусу закладу освіти, оскільки його основним зареєстрованим видом діяльності є виробництво будівельних металевих конструкцій (КВЕД 25.11). Водночас відсутність статусу закладу освіти або ліцензії на формальну професійну освіту сама собою не доводить неможливості здійснення неформальної освіти чи діяльності кваліфікаційного центру. Вирішальним для цього спору є інше - належними доказами не встановлено, що визначене умовами договору використання саме спірних приміщень було спрямоване на забезпечення освітнього процесу коледжу або обслуговування його учасників. Зареєстровані додаткові КВЕД 85.59 та 85.60 самі собою такого зв`язку не підтверджують.

Акредитація створеного ТОВ «Укрпрофігруп» кваліфікаційного центру в 2024 році та здійснення ним відповідної діяльності можуть підтверджувати характер його роботи після акредитації. Однак вони виникли після укладення договору в 2017 році та додаткової угоди у 2021 році, отже не засвідчують самі собою правомірності погодженого сторонами цільового використання орендованого майна в зазначені дати. Ці обставини необхідно відрізняти від питання, чи забезпечувалася діяльністю орендаря освітня діяльність саме коледжу.

Водночас колегія суддів зазначає, що висновок про невідповідність Договору закону ґрунтується насамперед на його змісті, як у редакції 2017 року, так і в редакції 2021 року сторони визначили метою оренди перевірку навичок і підвищення кваліфікації працівників виробничих професій, тобто осіб, які не є учасниками освітнього процесу коледжу, і не передбачили жодних умов щодо використання приміщень в освітньому процесі коледжу. Подальша поведінка сторін (лист коледжу від 07.04.2025, характер фактичної діяльності орендаря) враховується лише як підтвердження того, який зміст сторони вкладали в умову про мету оренди, а не як самостійна підстава недійсності. Обставини, що виникли після вчинення правочину, не можуть ні зумовити його недійсність, ні усунути його невідповідність закону. Саме тому колегія суддів не бере до уваги як доказ правомірності Договору створення кваліфікаційного центру у 2024 році.

Такий підхід узгоджується і з позицією Міністерства освіти і науки України, яке у заяві від 08.06.2026 вважало пріоритетним встановлення обставин фактичного використання майна та наявності його зв`язку з освітнім процесом - за встановленими обставинами такого зв`язку немає.

Крім того, діяльність кваліфікаційного центру полягає в оцінюванні та визнанні результатів навчання осіб і присвоєнні їм професійних кваліфікацій згідно ч. 9 ст. 34 Закону України «Про освіту», а не в забезпеченні освітнього процесу закладу освіти. Наявність в орендаря статусу суб`єкта неформальної освіти чи кваліфікаційного центру не означає використання орендованого приміщення державного закладу освіти за освітнім призначенням та не змінює змісту спірного Договору. Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 09.12.2025 у справі №914/2231/24, у якій зазначено, що надання орендарем освітніх послуг не означає використання орендованого приміщення закладу освіти виключно за освітнім призначенням (п. 5.35), а мета (цільове призначення) використання майна має бути визначена саме в договорі оренди (п. 5.24, з посиланням на постанову від 25.06.2024 у справі №923/1292/21). У зазначеній справі Верховний Суд визнав передчасними висновки судів про відповідність договору ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» незважаючи на наявність дозволу Міністерства освіти і науки України на укладення договору (п. 4.6, 5.36).

З тих самих підстав не підтверджують використання майна за освітнім призначенням робочі програми, навчальні посібники, положення про тренувальний та кваліфікаційний центри, а також договір від 01.08.2025 №35VK-2 з Київською міською організацією Товариства Червоного Хреста України, оскільки вказані документи свідчать про навчання та оцінювання сторонніх осіб, а не здобувачів освіти коледжу.

Меморандум про взаєморозуміння між Корпорацією «Профі» та Міністерством освіти і науки України від 27.02.2023 має загальний характер, укладений після Договору і Додаткової угоди, не стосується спірного майна та не встановлює жодних зобов`язань орендаря щодо освітнього процесу коледжу.

Лист Міністерства освіти і науки України від 20.11.2025 №5/2953-25 містить роз`яснення щодо віднесення навчальної діяльності суб`єктів господарювання до неформальної освіти та необхідності її ліцензування. Він не стосується питання правомірності використання майна державних закладів освіти, а тому не спростовує висновку про невідповідність Договору ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Доводи відповідачів про те, що Міністерство освіти і науки України погодило передачу майна в оренду з визначеною в Договорі метою, також не спростовують невідповідності Договору вимогам закону. Попереднє погодження органом управління не може узаконювати використання майна закладу освіти всупереч імперативним приписам ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №923/1292/21. Застереження ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на 30.03.2021) щодо урахування визначення органом управління можливості користування майном є додатковою умовою, а не самостійною підставою для оренди, рішення органу управління може обмежити, але не розширити встановлений законом виняток. Тому погодження Міністерством передачі майна в оренду не замінює вимоги про пов`язаність послуг орендаря з освітнім процесом закладу освіти чи обслуговуванням його учасників.

Посилання ТОВ «Укрпрофігруп» на право кожної особи на освіту впродовж життя, передбачене ст. 3, 4, 8, 18 Закону України «Про освіту», не свідчать про право суб`єкта господарювання використовувати державне майно закладу фахової передвищої освіти для надання платних послуг стороннім особам. Державне майно, надане навчальному закладу, повинно використовуватися виключно на освітні потреби цього закладу. Отримання орендарем плати за такі послуги не змінює висновку про відсутність зв`язку його діяльності з освітнім процесом коледжу.

Доводи ТОВ «Укрпрофігруп» про те, що у постановах Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №910/14998/22 та від 03.12.2024 у справі №914/3310/23 «освітнє призначення» витлумачено ширше, ніж освітній процес конкретного закладу освіти, колегія суддів відхиляє. У постанові від 23.06.2026 у справі №910/8533/25 (п. 59, 61) Верховний Суд навів ці постанови серед тих, у яких сформовано і підтримано усталений висновок про те, що послуги, які надаються в орендованих приміщеннях закладу освіти, повинні бути пов`язані з навчально-виховним процесом цього закладу чи його учасниками, а невикористання закладом приміщень не надає права передавати їх в оренду з іншою метою. Більше того, у постанові від 09.12.2025 у справі №914/2231/24 (п. 5.21) Верховний Суд, посилаючись саме на постанову у справі №914/3310/23, зазначив, що надання в оренду майна закладів освіти як виняток допускається лише з метою надання послуг, пов`язаних з освітнім процесом, а відсутність у договорі конкретного цільового призначення суперечить ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту». Отже, зазначені постанови позицію відповідача-1 не підтверджують.

Не можуть бути прийняті й доводи Регіонального відділення про те, що діяльність орендаря тісно пов`язана з освітньою діяльністю коледжу, оскільки коледж готує фахівців за освітньо-професійною програмою «Зварювальне виробництво». Збіг галузевого профілю діяльності орендаря з однією з освітніх програм коледжу сам по собі не свідчить про пов`язаність використання майна з освітнім процесом коледжу. Для такого висновку необхідно встановити, що послугами орендаря користуються здобувачі освіти чи працівники коледжу або що приміщення використовуються в його освітньому процесі. Таких обставин не встановлено, Договір відповідних умов не містить, коледж послугами орендаря не користується (лист від 07.04.2025 №468/01-07), а наміри, викладені в листі коледжу від 26.04.2017 №216/01-02, не реалізовані. Наявність в орендаря серед неосновних видів діяльності КВЕД 85.60 «Допоміжна діяльність у сфері освіти» також не підтверджує надання ним послуг саме учасникам освітнього процесу коледжу.

Посилання Регіонального відділення на те, що наявність орендаря забезпечує охорону приміщень, а його діяльність може слугувати ресурсом для громади, не мають значення для вирішення спору. Закон не пов`язує допустимість оренди майна закладу освіти з такими обставинами.

Безпідставними є і доводи ТОВ «Укрпрофігруп» про неподібність наведеної прокурором судової практики. Критерій оцінки, сформульований Верховним Судом, є однаковим незалежно від виду діяльності орендаря - це пов`язаність використання майна з освітнім процесом відповідного закладу освіти. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, подібність правовідносин визначається насамперед за змістовим критерієм, а суб`єктний та об`єктний критерії враховуються, якщо вони впливають на застосування норми права. У цій справі, як і в справах, на які посилається прокурор, предметом спору є дійсність договорів оренди майна державних (комунальних) закладів освіти з огляду на ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», відмінність у виді господарської діяльності орендаря стосується фактичних обставин, а не змісту застосовної норми.

Крім того, колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 23.06.2026 у справі №910/8533/25, оскільки вказана справа розглядалася за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до тих самих відповідачів ТОВ «Укрпрофігруп», Київського механіко-технологічного фахового коледжу та Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву. Предметом позову у справі № 910/8533/25 було визнання недійсним договору оренди №8309 від 28.12.2018 іншого приміщення того самого навчального корпусу, переданого ТОВ «Укрпрофігруп» з тією самою метою щодо організації процесу перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій. Вказаною постановою залишено в силі постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 про задоволення позову.

У пункті 64 зазначеної постанови Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції встановив наступне: ТОВ «Укрпрофігруп» не відноситься до суб`єктів освітньої діяльності, а його діяльність не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, оскільки нежитлове приміщення площею 35 кв. м. передано в оренду з метою розміщення суб`єкта господарювання, що веде свою господарську діяльність, яка полягає у наданні послуг з практичної підготовки зварників на платній основі, тобто для отримання прибутку, що жодним чином не пов`язано ні з навчальним процесом здобувачів освіти навчального закладу, ні із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а відтак, у даному випадку вказане майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони в частині четвертій статті 80 Закону України «Про освіту».

Висновок Верховного Суду у справі № 910/8533/25 підлягає врахуванню відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки спори мають істотні спільні риси: ті самі відповідачі, майно того самого коледжу та діяльність орендаря з практичної підготовки зварників. Водночас об`єкти та договори оренди є різними - у справі № 910/8533/25 - приміщення площею 35,0 кв. м. за договором № 8309, а в цій справі - 121,3 кв. м. за договором № 7989. Тому фактичні висновки в іншій справі не замінюють дослідження доказів та самостійної оцінки умов договору № 7989.

Колегія суддів також враховує, що у справі №910/8533/25 ТОВ «Укрпрофігруп» у касаційній скарзі просило відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» саме з мотивів того, що усталений підхід не враховує діяльність у сфері неформальної освіти. Верховний Суд підстав для такого відступу не знайшов (п. 49 - 66 постанови від 23.06.2026). Тому аналогічні доводи відповідача-1 у цій справі не спростовують висновку про невідповідність Договору закону.

Обставина, що у справі № 910/8533/25 додаткова угода від 01.02.2022 дозволяла використання майна за будь-яким цільовим призначенням, є відмінністю фактичних обставин, яку суд враховує. У цій же справі договір № 7989 містить конкретну мету - організацію перевірки навичок та підвищення кваліфікації працівників виробничих професій. Отже, застосовним залишається правовий критерій, сформульований Верховним Судом - суд повинен установити, чи пов`язані передбачені договором послуги з освітнім процесом відповідного закладу освіти або обслуговуванням його учасників. На підставі змісту договору, листа коледжу від 07.04.2025 № 468/01-07 та інших оцінених доказів у цій справі такого зв`язку не доведено.

Посилання Регіонального відділення на постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2026 № 287 колегія суддів оцінює з урахуванням її предмета та часу дії. Постанову прийнято 04.03.2026, тобто після укладення договору від 24.11.2017 і додаткової угоди від 30.03.2021, вона не є нормативною підставою для ретроспективного визнання правомірними умов цих правочинів. Посилання Регіонального відділення на ч. 1 ст. 58 Конституції України є безпідставним, - зворотна дія в часі допускається лише щодо актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи, тоді як визнання правочину недійсним не є заходом юридичної відповідальності. Крім того, постанова № 287 є підзаконним актом і не може змінювати зміст імперативних приписів закону (ч. 7 ст. 11 ГПК України). Водночас і за змістом цієї постанови, прийнятої на виконання абзацу другого ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», затверджений нею перелік цільових призначень застосовується саме в межах законодавчої мети - надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників. Сам факт наявності в орендаря КВЕД 85.60 без встановлення конкретного зв`язку використання майна з освітнім процесом коледжу не спростовує висновку щодо умов договору. Питання про майбутню передачу майна в оренду за новим регулюванням не є предметом заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що спірне державне нерухоме майно закладу освіти передано в оренду ТОВ «Укрпрофігруп» для здійснення діяльності, не пов`язаної з освітнім процесом Київського механіко-технологічного фахового коледжу та обслуговуванням його учасників. Тобто майно передано з порушенням ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» як у редакції, чинній на момент укладення Договору, так і в редакції, чинній на момент укладення Додаткової угоди.

Стаття 53 Конституції України передбачає, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, а також розвиток різних рівнів освіти та форм навчання. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про освіту» освіта є державним пріоритетом, а її фінансування є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Приписами ч. 1 ст. 10 цього Закону визначено, що до невід`ємних складників системи освіти входить, зокрема, фахова передвища освіта.

Системний аналіз положень Конституції України, зокрема статей 53, 92, а також Закону України «Про освіту» дає підстави для висновку, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для розвитку освіти. Державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

Використання майна державного закладу фахової передвищої освіти для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом цього закладу або обслуговуванням його учасників, порушує охоронюваний законом інтерес держави щодо збереження й цільового використання матеріально-технічної бази освіти. Установлена невідповідність погодженого сторонами призначення майна обмеженням частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» становить підставу для визнання договору недійсним за частиною першою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України. Аналогічне правило встановлювала ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, чинного на час укладення Договору та Додаткової угоди (Кодекс утратив чинність 28.08.2025), однак підставою недійсності у цій справі є зазначені норми ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки Додаткову угоду укладено за участю Київського механіко-технологічного фахового коледжу як балансоутримувача, за яким спірне майно закріплене на праві оперативного управління, наслідком недійсності Договору є повернення орендарем майна саме балансоутримувачу за актом повернення. Такий спосіб застосування наслідків недійсності договору оренди майна закладу освіти погоджено Верховним Судом у постанові від 23.06.2026 у справі №910/8533/25, якою залишено без змін постанову про зобов`язання ТОВ «Укрпрофігруп» повернути приміщення цьому самому коледжу (п. 7, 61). Отже, вимога про зобов`язання відповідача-1 повернути спірні приміщення коледжу є належним способом захисту, похідним від вимоги про визнання Договору недійсним.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним та повернення нерухомого майна, а позовні вимоги прокурора є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки висновок суду першої інстанції про допустимість використання спірних приміщень лише з огляду на надання орендарем послуг неформальної освіти та його акредитацію як кваліфікаційного центру не враховує визначального критерію зв`язку такого використання з освітнім процесом коледжу або обслуговуванням його учасників. Висновки рішення місцевого суду не відповідають належним чином установленим обставинам, а частину четверту статті 80 Закону України «Про освіту» застосовано неправильно. Крім того, суд першої інстанції не з`ясував, чи пов`язана діяльність орендаря з освітнім процесом коледжу, і не надав оцінки листу коледжу від 07.04.2025 № 468/01-07, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України. Водночас підставою для скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України.

Згідно зі статтею 129 ГПК України та з урахуванням ч. 14 цієї статті, у зв`язку з ухваленням нового рішення про задоволення позову витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 129, 269, 270, пунктом 2 частини першої статті 275, статтями 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/10801/25 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/10801/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Міністерства освіти і науки України задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір оренди № 7989 нерухомого майна, що належить до державної власності від 24.11.2017, продовжений додатковою угодою №7989/01 від 30.03.2021 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпрофігруп» та Київським механіко-технологічним фаховим коледжем на орендне користування нежитловими приміщеннями загальною площею 121,3 кв.м. на першому поверсі навчального корпусу, а саме: аудиторія площею 107,30 кв.м. (кімната № 4) та службове приміщення площею 14,00 кв.м. (кімната №13) за адресою: 02090, м.Київ, вул.Харківське шосе, 15.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпрофігруп» (01014, місто Київ, вул. Болсуновська, буд. 8, код 39703955) повернути Київському механіко-технологічному фаховому коледжу (02090, місто Київ, вул. Харківське шосе, буд.15, код 00193602) за актом повернення нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 121,3 кв.м., розташовані на першому поверсі навчального корпусу, а саме: аудиторія площею 107,30 кв.м. (кімната № 4) та службове приміщення площею 14,00 кв.м. (кімната №13) за адресою: 02090, м.Київ, вул.Харківське шосе, 15.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофігруп» (01014, місто Київ, вул. Болсуновська, буд. 8, код 39703955) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код 02910019) судовий збір сплачений за подання позовної заяви у сумі 1 614 (одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн 93 коп.

Стягнути з Київський механіко-технологічний фаховий коледж (02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд.15, код 00193602) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код 02910019) судовий збір сплачений за подання позовної заяви у сумі 1 614 (одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн 93 коп.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 50-г, код 19030825) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код 02910019) судовий збір сплачений за подання позовної заяви у сумі 1 614 (одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн 93 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофігруп» (01014, місто Київ, вул. Болсуновська, буд. 8, код 39703955) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код 02910019) судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Стягнути з Київський механіко-технологічний фаховий коледж (02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд.15, код 00193602) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код 02910019) судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 50-г, код 19030825) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код 02910019) судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/10801/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.10.2026 (після завершення відрядження суддів Іванова В.П. та Чапляна С.Є. та після завершення участі в заходах НСШУ судді Крижного О.М.).

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

О.М. Крижний