ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" жовтня 2026 р. справа № 300/501/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кафарського В.В.,
за участю секретаря судового засідання Вакун В.М.,
представника відповідача - Гавадзина М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом Приватного підприємства фірми «Інвест-Транс» до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2024 за №022646/0701,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство фірма «Інвест-Транс» (далі - ППФ «Інвест-Транс», позивач), в інтересах якого діє керівник Гопша Сергій Іванович, звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2024 за №022646/0701.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акту перевірки №16016/09-19-07-01/42507107 від 11.09.2024, у якому, у свою чергу, контролюючим органом не встановлені та не висловлені доводи щодо недостатності первинних документів, складення їх з порушенням законодавства, наявності суттєвих недоліків, підписання таких документів неуповноваженими особами, тощо. Позивач вважає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом. Зокрема, одне тільки порушення покупцем вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - продавцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування власного обліку за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними. Представник позивача наголосив, що ППФ «Інвест-Транс» надало на перевірку в повному обсязі первинні документи на підтвердження фактичного здійснення операцій із контрагентами ТОВ «Леклес», ТОВ «Алестер Глобал», ТОВ «Лінрес», ТОВ «Альбін ЛТД», ТОВ «Азор Про», а контролюючий орган при їх дослідженні, не ставлячи під сумнів їх належного оформлення та можливості на підставі таких документів формувати наслідки господарських операцій, дійшов передчасного висновку про наявність порушень податкового законодавства позивачем, спираючись виключно на позиціювання контрагентів позивача як учасників тіньового сектору економіки. Так, за доводами позивача, висновок контролюючого органу про порушення ППФ «Інвест-Транс» вимог податкового законодавства ґрунтується виключно на аналізі фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача. В той же час, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 позовну заяву залишено без руху.
У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області 11.03.2025 скеровано відзив на позовну заяву за №3460/5/09-19-05-01 від 11.03.2025, у якому викладено заперечення щодо позову. Зокрема, зазначено, що правовідносини ППФ «Інвест-Транс» з низкою контрагентів (зокрема ТОВ «Леклес», ТОВ «Алестер Глобал», ТОВ «Лінрес», ТОВ «Альбін ЛТД», ТОВ «Азор Про») мають ознаки фіктивності, оскільки фактичне виконання робіт чи поставка товарів не підтверджуються належним чином. Відповідач акцентує увагу на тому, що згідно з даними ІС «Податковий блок» та ЄРПН, контрагенти позивача мають ознаки ризиковості (п. 8 Критеріїв ризиковості). Відповідач також посилається на наявність відкритих кримінальних проваджень щодо директорів контрагентів позивача. Податковий орган трактує наявність таких проваджень як доказ незаконної діяльності цих підприємств та фіктивного характеру укладених з ними договорів. Податковий орган вказує на те, що позивач взяв на себе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від контрагентів, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагента є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді непідтвердженості права на формування у податковому обліку витрат і податкового кредиту. На думку відповідача, формальна наявність договору, податкової накладної, видаткової накладної та товарно-транспортних документів, за встановлених обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами. Надані позивачем первинні документи мають ознаки юридичної дефектності та не підтверджують реальність господарських операцій між позивачем і цим контрагентом, а встановлені обставини щодо постачальників товару, його відвантаження, транспортування обґрунтовано ставлять під сумнів фактичну поставку товару позивачу, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення- рішення є правомірними. З огляду на викладене, відповідач вважає, що дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, виписані контрагентом, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання/продажу товарів (робіт, послуг) (т. 3 а.с. 135-170).
Від представника позивача через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему 17.03.2025 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог та повторно наголошує на принципі індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно з яким негативні наслідки можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Також додатково звернуто увагу, що відвантаження дизельного палива контрагентам відбувалося на підставі поданих ними заявок-доручень до договору поставки нафтопродуктів та ППФ «Інвест-Транс» не мала жодних господарських відносин з перевізниками дизельного пального, оскільки відвантаження товару відбувалося у транспортні засоби, які подавалися покупцями (т. 3 а.с. 180-185).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 позовну заяву Приватного підприємства фірми «Інвест-Транс», в інтересах якого діє керівник (представник) Гопша Сергій Іванович, залишено без розгляду, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Інвест-Транс» задоволено та ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №300/501/25 скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
09.03.2026 матеріали справи надійшли на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду та в цей же день згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю - Кафарського В.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 прийнято до провадження Івано-Франківського окружного адміністративного суду адміністративну справу №300/501/25 за позовом Приватного підприємства фірми «Інвест-Транс» до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2024 за №022646/0701.
Протокольною ухвалою від 14.04.2026 відкладено розгляд справи у зв`язку із клопотанням представника позивача на 28.04.2026 (т. 4 а.с. 64, 69).
27.04.2026 представник відповідача надав суду додаткові письмові пояснення (т. 4 а.с. 84-90).
Протокольною ухвалою від 28.04.2026 відкладено розгляд справи на 13.05.2026 для надання можливості позивачу надати додаткові пояснення (т. 4 зв. ст. а.с. 103).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 судом закрито підготовче судове засідання та призначення справу до розгляду по суті (т. 4 а.с. 111-113).
Протокольною ухвалою від 28.05.2026 відкладено розгляд справи у зв`язку із клопотанням представника відповідача на 10.06.2026 (т. 4 зв. ст. а.с. 129).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі (т. 4 зв. ст. а.с. 131-137), а також протокольною ухвалою суду від 10.06.2026 оголошено перерву у зв`язку із наданням додаткових доказів представником відповідача (т. 4 зв. ст. а.с. 138-139).
Протокольною ухвалою від 25.06.2026 відкладено розгляд справи на 06.08.2026 у зв`язку із клопотаннями представників сторін (т. 4 зв. ст. а.с. 148).
Протокольними ухвалами від 06.08.2026 та 13.08.2026 відкладався розгляд справи у зв`язку із клопотаннями представника відповідача (т. 4 зв. ст. а.с. 154, 163).
24.08.2026 судом зареєстровано додаткові пояснення представника позивача (т. 4 а.с. 166-169).
02.09.2026 судом зареєстровано додаткові пояснення представника відповідача (т. 4 а.с. 176-184).
24.09.2026 судом зареєстровано додаткові пояснення представника позивача (т. 4 а.с. 211-213).
Протокольною ухвалою від 25.09.2026 оголошено перерву перед судовими дебатами (т. 4 а.с. 230-232).
Представник позивача в судове засідання 15.10.2026 не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. При цьому, у матеріалах справи міститься письмовий виступ у судових дебатах, згідно якого представник позивача просить позов задовольнити у повному обсязі (т. 5 а.с. 1-7).
Представник відповідача в судовому засіданні 15.10.2026 позовні вимоги не визнав, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву та наданих письмових та усних поясненнях.
Розглянувши матеріали адміністративної справи та заслухавши пояснення сторін, дослідивши і оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Приватне підприємство фірма «Інвест-Транс» зареєстроване як юридична особа та перебувало на обліку в територіальному органі Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області як платник податків і зборів.
Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що основним зареєстрованим видом економічної діяльності, позивача є 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.
На підставі направлень ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 22.08.2024 №№4791, 4792, 4793 та наказу від 26.07.2024 №2293-п, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст.82 Податкового кодексу України відповідачем у період з 22.08.2024 по 04.09.2024 проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, Приватного підприємства фірми «Інвест-Транс» за період з 01.12.2018 року по 30.06.2024.
Так, перевіркою встановлено заниження інших доходів в сумі 27 390 832 грн, а саме: не відображення в фінансовій звітності та не врахування при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток ППФ «Інвест-Транс» протягом перевіреного періоду коштів, отриманих від ППФ «Інвест-Транс» до ТОВ «Леклес» (код 44476212), ТОВ «Алестер Глобал» (код 44584450), ТОВ «Лінрес» (код 44289046), ТОВ «Альбін ЛТД» (код 44445755), ТОВ «Азор Про» (код 44535555), перерахування яких не пов`язано з постачанням товарів та відсутність даних у ППФ «Інвест-Транс» щодо необхідності їх повернення у майбутньому, зокрема: ТОВ «Леклес» (код 44476212) в сумі 10 348 240,60 грн, ТОВ «Алестер Глобал» (код 44584450) в сумі 6 617 923,50 грн, ТОВ «Лінрес» (код 44289046) в сумі 5 124 608,26 грн, ТОВ «Альбін ЛТД» (код 44445755) в сумі 4 480 059,99 грн, ТОВ «Азор Про» (код 44535555) в сумі 820 000 грн.
За результатами проведеної перевірки, ГУ ДПС в Івано-Франківській області складено Акт №16016/09-19-07-01/42507107 від 11.09.2024, яким зафіксовано порушення, зокрема:
п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України, п. 5, п. 7, п. 8, п. 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №15 «дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.1999, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 «зобов`язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України №20 від 31.01.2000, ст. 1 ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 4 930 350 грн, в т.ч. за 2022 рік в сумі 978 784 грн, за 2023 рік в сумі 3 951 566 грн;
п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 26 020 грн, в тому числі за грудень 2022 року в сумі 26 020 грн (т. 1 а.с. 8-26).
Позивач, не погодившись із такими висновками акту перевірки, 27.09.2024 направив заперечення на нього, в якому просив прийняти рішення про визначення грошових зобов`язань із врахуванням обставин, наведених в запереченні (т. 1 а.с. 32-33).
У відповідь на заперечення на акт перевірки №16016/09-19-07-01/42507107 від 11.09.2024, податковий орган листом від 10.10.2024 №11968/6/09-19-07-05-06 повідомив ППФ «Інвест-Транс», що поданим запереченням не надано обґрунтованих пояснень, а також не надано додаткових документів за результатами розгляду заперечення, а тому висновок, викладений в акті перевірки залишено без змін.
На підставі акту перевірки №16016/09-19-07-01/42507107 від 11.09.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській області винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення №022646/0701 від 16.10.2024, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства» (код платежу 11021000) на загальну суму 6 162 938,00 грн, в тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями на суму 4 930 350,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1 232 588 грн (т. 1 а.с. 36).
На вказане податкове повідомлення-рішення 07.11.2024 ППФ «Інвест-Транс» подало скаргу до ДПС України (т. 1 а.с. 37-38), за наслідками розгляду якої рішенням Державної Податкової Служби України від 24.12.2024 №30602/6/99-00-06-01-01-01-06 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №022646/0701 від 16.10.2024 - без змін (т. 1 а.с. 40-42).
Позивач, не погоджуючись із спірним податковим повідомленням-рішенням, звернувся з цим позов до суду.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до статті 244 КАС України, суд вирішуючи питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин та враховуючи період, в якому тривали спірні правовідносини, а також дати застосування фінансових санкцій зазначає, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми права, які діяли в часі на момент їх виникнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням, яке міститься в пункті 41.1. статті 41 ПК України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
За змістом приписів, що містяться у пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Так, згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Як встановлено судом, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Інвест-Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість. При цьому, контролюючим органом дотримано процедуру проведення перевірки та з дотриманням вимог законодавства складено акт перевірки №16016/09-19-07-01/42507107 від 11.09.2024 (т. 1 а.с. 8-26).
З приводу правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 16.10.2024 за №022646/0701, суд зазначає наступне.
Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.
Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.
Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 ПК України передбачено, що платниками податку на прибуток-резидентами є, зокрема, суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.
Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників ПДВ з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
За змістом наведених норм у податковому обліку витрати (доходи), які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та з ПДВ, включені до податкового кредиту, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та витрати, пов`язані із цією операцією.
Отже, всі витрати господарюючого суб`єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.03.2023 у справі № 804/644/16.
Так, в межах цієї справи податковий орган обґрунтовує безтоварність операцій даними ІС «Податковий блок», ЄРПН, рішеннями про включення контрагентів позивача до переліку ризикових, а також відомостями кримінальних проваджень щодо таких контрагентів.
Зокрема, щодо контрагентів позивача, таких як товариство з обмеженою відповідальністю «Лінрес» та товариство з обмеженою відповідальністю «Азор Про», то висновки відповідача ґрунтуються на податковій інформації (даних ІС «Податковий блок», ЄРПН), що носить виключно інформативний характер.
Водночас, правомірність нарахування сум грошового зобов`язання не може мотивуватися даними податкової інформації, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі №816/809/17, від 21.03.2018 у справі №822/1815/17).
Інформація з баз даних АІС «Податковий блок» та податкова інформація щодо контрагентів позивача ТОВ «Лінрес» та ТОВ «Азор Про», на яку посилається контролюючий орган, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку (постанови Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 27.03.2018 у справі №816/809/17).
За усталеною позицією Верховного Суду (постанови від 27.04.2022 у справі №540/2833/19, від 14.07.2022 у справі №808/2569/17) порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) податкової дисципліни. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема в постановах від 08.07.2025 у справі №200/2320/22, від 02.07.2025 у справі №380/5471/24, від 30.06.2025 у справі №280/886/23.
Суд також звертає увагу на те, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).
В цьому аспекті суд наголошує, що податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання (транзитні потоки, ризиковість за п. 8) не є самостійним доказом нереальності конкретної операції позивача.
Адже платник податків не може нести відповідальність за можливі порушення податкової дисципліни його постачальниками або за їхню відсутність за юридичною адресою, якщо сам платник виконав вимоги щодо формування податкового кредиту на підставі реальної операції.
Вирішуючи спір, суд вважає висновки перевіряючих про безтоварність операцій із ТОВ «Лінрес» та ТОВ «Азор Про» безпідставними з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, на виконання умов Договору поставки нафтопродуктів від 05.01.2023 №01-0501/2023 ППФ «Інвест-Транс» («Постачальник») та ТОВ «Лінрес» («Покупець»), в порядку та на умовах визначених цим договором (т. 1 а.с. 84-85), реалізовано ТОВ «Лінрес» (код 44289046) товарів (дизельне паливо) на загальну суму з ПДВ 5 124 608,26 грн.
При цьому, під час перевірки, контролюючому органу представлено рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, заявки-доручення, акти приймання-передачі, ТТН, банківські виписки, акти звірок (т. 1 а.с. 86-121), згідно з якими підтверджується перерахування коштів в сумі 5 124 608,26 грн.
Також, на виконання умов Договору поставки нафтопродуктів від 17.07.2023 №2-17/072023 ППФ «Інвест-Транс» («Постачальник») та ТОВ «Азор Про» («Покупець»), в порядку та на умовах визначених цим договором (т. 1 а.с. 73-74), реалізовано ТОВ «Азор Про» (код 44535555) товарів (дизельне паливо) на загальну суму з ПДВ 820 000,00 грн.
При цьому, під час перевірки, контролюючому органу представлено рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, заявки-доручення, акти приймання-передачі, ТТН, банківські виписки, акти звірок (т. 1 а.с. 75-83), згідно з якими підтверджується перерахування коштів в сумі 820 000,00 грн.
Крім того, податковому органу надано вантажно-митні декларації та інші документи, які підтверджують первинну купівлю дизельного палива позивачем для подальшого продажу (збуту) (т. 1 а.с. 45-72, т. 2 а.с. 1-68, 132-236).
При цьому, щодо сумнівів податкового органу стосовно перевезення товару, зокрема, в частині того, що власники окремих транспортних засобів, зазначені у заявках-дорученнях, не збігаються з найменуванням залучених перевізників (ПП «Експрес-Плюс», ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 ), то суд зазначає, що такі частково спростовуються листами Головного сервісного центру МВС (т. 3 а.с. 150-168, т. 4 а.с. 190-203).
Крім того, суд бере до уваги, що позивач жодних договірних відносин із згаданими вище перевізниками, в тому числі з ПП «Експрес-Плюс» та ФОП ОСОБА_1 , не мав і не укладав. Так, вказані перевізники були перевізниками, залученими саме покупцями, і були відповідно вказані покупцями в поданих ними заявках, а не визначені чи залучені позивачем.
При цьому, позивачем надано суду копії документів, що стосуються спірних господарських операцій з контрагентами, зокрема й ТОВ «Лінрес» та ТОВ «Азор Про», а саме заявки-доручення, що у сукупності з іншими документами підтверджують факт здійснення господарських операцій (т. 1 а.с. 78, 80, зв. ст. а.с. 90, а.с. 92). Так, у заявках покупець вказував найменування нафтопродукту, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість з ПДВ, автопідприємство-перевізника, марку, державний номер транспортного засобу, державний номер причепу та особу уповноважену здійснити тримання товару.
Таким чином, суд констатує, що позивач надав повний пакет документів, який підтверджував реальність здійснення господарської операції з постачання дизельного палива. Водночас, відповідач не спростував дані цих документів, а лише послався на «ризиковість» ланцюгів постачання, податкову інформацію АІС Податковий блок, а також відкрите кримінальне провадження (щодо ТОВ «Лінрес»).
Суд враховує, що відповідність контрагентів позивача критеріям ризикованості відповідно до рішення податкового органу не стосується мети перевірки та не має безпосереднього відношення до ТОВ «Інвест-Транс», а також можливі дефекти у правових відносинах контрагента з його третіми особами (ланцюг постачання) не свідчать про безтоварність операцій між позивачем та його безпосереднім постачальником.
Водночас у постанові від 01.07.2025 у справі №260/1053/19, Верховний Суд підтвердив застосування позиції, наведеної в тому числі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Відповідно до цієї позиції визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Сам по собі лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента / -ів та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства - не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи, наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Крім того, відповідно до підпункту 14.1.171 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкова інформація у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію»; згідно з яким податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Внесення контролюючим органом платника податку до переліку ризикових платників податків або прийняття рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку є лише діяльністю контролюючого органу з виконання своїх повноважень по збиранню та формуванню податкової інформації, яка сама по собі не створює для платника податків жодних правових наслідків.
Також, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних певної інформації не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.
До того ж, слід вказати, що віднесення контрагентів позивача до переліку ризикових платників податків не може свідчити про нереальність укладених угод.
Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
Верховний Суд в постанові від 04.06.2020 по справі №340/422/19 (№К/9901/33095/19) зазначив, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2020 по справі №160/93/19 (№ К/9901/25783/19).
Щодо посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №4202200[телефон приховано] від 22.12.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, в якому фігурантом є ТОВ «Лінрес», то суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України).
У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Таким чином, будь-які докази в межах кримінального провадження, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справупро правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, жодні докази не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18, який був підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податковий орган діяв на підставі припущень, що призвело до необґрунтованого донарахування податкових зобов`язань по контрагентах, що зазначені вище судом (ТОВ «Лінрес» та ТОВ «Азор Про»).
Однак, у частині взаємовідносин із ТОВ «Леклес», ТОВ «Алестер Глобал» та ТОВ «Альбін ЛТД», то суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено винесення вироків щодо директорів згаданих підприємств, а саме:
щодо директора ТОВ «Леклес» Алексієнко Анастасії Георгіївної (справа №761/30250/24) вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2024, яким останню визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України (т. 4 а.с. 96-99);
щодо директора ТОВ «Альбін ЛТД» ОСОБА_3 (справа №755/11520/24) вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 22.08.2024, яким останню визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України (т. 4 а.с. 93-95);
щодо директора ТОВ «Алестер Глобал» ОСОБА_4 (справа №450/4251/26) вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.09.2029, яким останнього визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України (т. 4 а.с. 216-222);
З указаних вироків вбачається, що директори Алексієнко А.Г., Охріменко В.С. та Губа М.М. за грошову винагороду погодилися зареєструвати на своє ім`я ТОВ «Леклес», ТОВ «Альбін ЛТД» та ТОВ «Алестер Глобал» відповідно, достовірно знаючи, що в подальшому не здійснюватимуть управління цими підприємствами.
Отже, Алексієнко А.Г., Охріменко В.С. та ОСОБА_4 які, згідно матеріалів податкової перевірки, діяли від імені ТОВ «Леклес», ТОВ «Альбін ЛТД» та ТОВ «Алестер Глобал» у договірних відносинах з ТОВ «Інвест-Транс», підтвердили, що не мають жодного відношення до ведення фінансово-господарської діяльності товариств, не являються їхніми директорами, жодних первинних бухгалтерських документів не підписували, податкову звітність не подавали.
Як уже зазначено вище, частиною 6 статті 78 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду.
Суд вважає, що нелегальна діяльність контрагента не може спричиняти легальних наслідків.
Таким чином, суд погоджується із відповідачем, що винесені вироки щодо контрагентів позивача (ТОВ «Леклес», ТОВ «Алестер Глобал» та ТОВ «Альбін ЛТД») підтверджують, що вказані суб`єкти господарювання знаходилися поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагентів невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Відтак, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, підписані від згаданих товариств директорами, відносно яких наявний вирок, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податковий орган діяв на підставі припущень, що призвело до необґрунтованого донарахування податкових зобов`язань по контрагентах ТОВ «Лінрес» та ТОВ «Азор Про». Однак, у частині взаємовідносин із ТОВ «Леклес», ТОВ «Алестер Глобал» та ТОВ «Альбін ЛТД» відповідач обґрунтовано допустив сумнів щодо здійснення господарських операцій, що є підставою для відмови в цій частині позовних вимог.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, на користь позивача частину сплаченого судового збору у розмірі 5 256,61 грн, пропорційно до задоволених вимог.
Так, оскільки загальна сума позову 6 162 938 грн (спірним рішенням збільшено суму податкового зобов`язання позивача за платежем податок на прибуток на вказану суму (з яких 4 930 350,00 грн - податкові зобов`язання та 1 232 588 грн - штрафні санкції), а задоволені позовні вимоги в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальному розмірі 1 337 536 (в частині, що стосуються контрагентів позивача ТОВ «Лінрес» та ТОВ «Азор Про»), то частка задоволених позовних вимог складає 21,7% (1 337 536 грн / 6 162 938 грн *100%).
Водночас, 21,7% загальної суми сплаченого судового збору (24 224,00 грн) складає 5 256,61 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов Приватного підприємства фірми «Інвест-Транс» (код ЄДРПОУ 42507107, вул. Лісовського Реберта, 7, м. Київ, Київська область, 02090) до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2024 за №022646/0701 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.10.2024 за №022646/0701 в частині, що стосується контрагентів:
товариства з обмеженою відповідальністю «Лінрес» (в частині основного платежу на суму 922 429,00 грн та штрафної санкції на суму 230 607,00 грн);
товариства з обмеженою відповідальністю «Азор Про» (в частині основного платежу на суму 147 600,00 грн та штрафної санкції на суму 36 900,00 грн).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь Приватного підприємства фірми «Інвест-Транс» (код ЄДРПОУ 42507107, вул. Лісовського Реберта, 7, м. Київ, Київська область, 02090) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) судовий збір у розмірі 5 256 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят шість) грн 61 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Позивачу та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 26 жовтня 2026 р.