ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" жовтня 2026 р. справа № 300/6100/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Шевченко Наталія Павлівна до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,
ВСТАНОВИВ:
Шевченко Наталія Павлівна звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій/
Позовні вимоги мотивовані тим, що при звільненні зі служби в поліції відповідачем протиправно не було враховано повне грошове забезпечення, яке виплачувалося на день звільнення позивача із служби, а саме не нараховано індексацію грошового забезпечення з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, а також не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2021, 2022 та 2023 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2022 та 2023 роки. Зазначені дії відповідача, позивач вважає протиправними та просить суд зобов`язати відповідача вчинити дії на усунення зазначених порушень.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
23.10.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити з підстав правомірності при виплаті грошового забезпечення позивачу. Крім того, звернув увагу на невідповідність даних відображених у довідці від 06.08.2026 в частині кількості невикористаних днів основної та додаткової відпустки фактичним даним.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
Наказом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області за №392 о/с від 16.08.2023 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", капітана поліції Лагойду Степана Степановича, старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення №2 (смт. Рожнятів) Калуського районного відділу поліції, з 16.08.2023 (а.с.18).
З відповіді на адвокатський запит представника позивача від 31.07.2026, викладеної у листі від 12.08.2026, представником позивача встановлено, що відповідачем не нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, а також не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2021, 2022 та 2023 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2022 та 2023 роки (а.с.16-24).
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, представник позивача звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст.ст.13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (ст.16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (ст.17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (ст.18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст.19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (ст.ст.25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст.24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст.83 КЗпП України.
Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1 - 4 ст. 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 у справі № 360/1362/20, від 24.06.2021 у справі № 520/8054/2020.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, припиняється.
Разом із тим, суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції та володіла статусом учасника бойових дій, судом також враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.
Зокрема, Касаційний суд зазначив що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України "Про відпустки" і статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Як наслідок, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2021, 2022, 2023 роки та за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023 роки. Тому, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Доводи відповідача щодо невідповідності даних відображених у довідці від 06.08.2026 в частині кількості невикористаних днів основної та додаткової відпустки фактичним даним, не впливають на вищенаведені висновки суду.
Щодо вимоги про ненарахування та невиплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з листопада 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по серпень 2023 року, то суд зазначає таке.
Частиною п`ятою статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення".
Відповідно до абз. 2 статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абз. 4 частини першої статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи частини шостої статті 2 Закону № 1282-XII визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами частини першої статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 1 січня 2016 року - 103 відсотка).
Згідно частини другої статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 18 жовтня 2017 року № 782.
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
З аналізу положень Закону № 2011-XII та Закону № 1282-ХІІ убачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова № 1013).
Внаслідок цих змін Порядок № 1078 у редакції, що застосовується з 01.12.2015, не містить поняття "базовий місяць" і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну "базовий місяць" використовується поняття "місяць підвищення доходу". Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
Враховуючи, що з листопада 2015 після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 посадовий оклад позивача (капітан поліції) не збільшувався, місяцем підвищення доходу для визначення індексації є саме листопад 2015.
Водночас вилучення терміну "базовий місяць" та запровадження поняття "місяць підвищення доходу" не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у "базовому місяці", так і у "місяці підвищення доходу" індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця, в даному випадку - з грудня 2015 року.
Як зазначено вище, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється до 1 січня 2016р. в розмірі 101 %.
Відповідно до повідомленням Державної служби статистики України грудні 2015 року порівняно з листопадом був 100,7%.
Отже, поріг 101% перевищено не було.
Відтак, є безпідставними позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 1 січня 2016р. - 101 відсоток). Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
Водночас, враховуючи приклад обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації згідно Додатку 1 до Порядку № 1078: за січень-квітень 2016 року (січень - 100,9%; лютий - 99,6%; березень - 101,0%; квітень - 103,5%) величина індексу споживчих цін не перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка; у квітні величина індексу споживчих цін досягла 105,1% (100,9% х 99,6% х 101,0% х 103,5% х 100), тобто, перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, а це значить, що з травня місяця обчислення індексу споживчих цін необхідно розпочинати спочатку;
Оскільки у квітні величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка з травня місяця обчислення індексу споживчих цін необхідно розпочинається спочатку. Індекси споживчих цін у 2016 р. за: травень - 100,1 %; червень - 99,8 %; липень - 99,9 %; серпень - 99,7 %; вересень - 101,8 %; жовтень - 102,8 %; листопад - 101,8 %; грудень - 100,9 %. Так, з травня по жовтень величина індексу споживчих цін досягла 104,1% (100,1% х 99,8% х 99,9% х 99,7% х 101,8% х 102,8% х 100), тобто перевищила встановлений поріг індексації, тому з листопада 2016 року обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку (листопад - 101,8 %; грудень - 100,9 %), який не перевищує поріг індексації 103 відсотка.
Враховуючи приклад обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації згідно Додатку 1 до Порядку № 1078:за січень-березень 2017 року (січень - 101,1%; лютий - 101,0%; березень - 101,8%) у березні величина індексу споживчих цін досягла 103,94 (101,1% х 101,0% х 101,8% х 100), тобто перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, а це значить, що з квітня місяця обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку; за квітень-червень 2017 року (квітень - 100,9%; травень - 101,3%; червень - 101,6%) у червні величина індексу споживчих цін досягла 103,84 (100,9% х 101,3% х 101,6% х100), тобто перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, а це значить, що з липня місяця обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку; за липень-вересень 2017 року (липень - 100,2%; серпень - 99,9%; вересень - 102,0%) величина індексу споживчих цін у вересні досягла 103,94 (100,2%х 99,9% х 102,0% х 100), тобто перевищила встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотка, тобто з жовтня місяця (жовтень - 101,2%) обчислення індексу споживчих цін розпочинається спочатку.
Таким чином, позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період: квітень 2016 року, жовтень 2016 року, березень 2017 року, червень 2017 року, вересень 2017 року.
Щодо нарахування та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2023 по серпень 2023 року, то суд зазначає таке.
Пунктом 3 "Прикінцеві положення" Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-ХІІ.
Відновлення дії, відбулась 01.01.2024.
Положення пункту 3 "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є чинними та не визнавались неконституційними, а відтак підлягають застосуванню.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема оплати праці (грошового забезпечення), тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати індексацію позивачу за цей період.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23 грудня 2025 року у справі № 420/35557/23, від 28 червня 2024 року у справі № 200/2319/23 щодо відсутності підстав для нарахування та виплати індексації за період 2023 року, оскільки пунктом 3 "Прикінцеві положення" Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Таким чином, суд доходить висновку про недопущення протиправної бездіяльності відповідачем щодо непроведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн., представником позивача подано договір про надання правничої допомоги від 10.05.2026, додаткову угоду №1 від 27.05.2026 до договору про надання правничої допомоги від 10.05.2026, акт прийому-передачі послуг від 24.08.2026, платіжну інструкцію від 28.05.2026 (а.с.25-29).
Як наслідок, суд доходить висновку, що заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн, підтверджені належним чином. При цьому, вказана сума витрат є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт та надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Водночас, згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за квітень 2016 року, жовтень 2016 року, березень 2017 року, червень 2017 року, вересень 2017 року, а також компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2021, 2022, 2023 роки та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023 роки.
Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за квітень 2016 року, жовтень 2016 року, березень 2017 року, червень 2017 року, вересень 2017 року, а також компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2021, 2022, 2023 роки та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023 роки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) частину витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.