Рішення № 140922362 у справі № 640/30538/20 від 26.10.2026

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р. справа № 640/30538/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина держави Палестина ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин держави ОСОБА_2 (надалі, також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (надалі, також - Центральне МРУ ДМС у м. Києві та Київській області) про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 01.12.2020 № 415, на підставі якого складено повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.12.2020 № 307;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту у зв`язку з тим, що йому раніше було відмовлено в наданні такого правого статусу. Позивач зауважує, що з боку політичної партії Хамас підвищився тиск на родину позивача, яка проживає в Палестині, що свідчить про наявність нових обставин, які мали бути враховані відповідачем при прийнятті рішення. У зв`язку з тим, що підстав для відмови у наданні позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту немає, просить позов задовольнити (а.с. 1-8).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 справу № 640/30538/20 передано на розгляд головуючому судді Каракашьян С.К. (а.с. 9).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с. 10-11).

04.01.2021 до відділу документального забезпечення - канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла заява про відсутність такого самого спору із тим самим відповідачем та з аналогічних підстав (а.с. 15).

14.01.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зауважив, що позивач вп`яте звертається із заявою про встановлення йому статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту. Зауважує, що з поданих позивачем документів неможливо встановити наявність підстав на отримання ним статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Щодо наданого листа громадської організації "Палестинська діаспора" відповідач зауважує, що такий лист не містить жодних відомостей про джерела викладеної в ньому інформації, що ставить під сумнів достовірність викладених у листі відомостей. Зважаючи на це, просить у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 16-40).

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу № 640/30538/20 передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (а.с. 41).

Справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 25.03.2025, про що свідчить штамп вхідної реєстрації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 справу № 640/30538/20 передано на розгляд головуючому судді Главачу І.А. (а.с. 42).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 адміністративну справу № 640/30538/20 прийнято до судового розгляду суддею Главачем І.А. (а.с. 43-45).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 53), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 54), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 54), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 55), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 55), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 24.09.2026 по 22.10.2026 згідно наказу від 09.09.2026 № 203-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 55), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином держави Палестина, якому було надано статус особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, що підтверджується довідкою про звернення за захистом в Україні № 2019 від 20.09.2019 (а.с. 4).

01.12.2020 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту № 2020БІН0150 від 01.12.2020, в якій просив визнати його біженцем або надати йому додатковий захист (зворотна сторона а.с. 21 - а.с. 23).

За змістом анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач покинув країну постійного проживання 19.12.2000 на підставі візи та прибув після цього до міста Києва, де проживає постійно відтоді (зворотна сторона а.с. 23 - а.с. 25).

До своєї заяви позивач долучив лист Громадської організації "Палестинська діаспора" № 2810/01 від 19.08.2020, відповідно до змісту якого позивач не може повернутися на територію держави Палестина у зв`язку з його розшуком представниками організації "ХАМАС" (а.с. 6, 26).

За результатами розгляду даної заяви позивача, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняло рішення у формі наказу № 415 від 01.12.2020, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з тим, що йому раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та з огляду на відсутність умов, визначених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 27).

У відповідь на дану заяву Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надіслало позивачу повідомлення № 307 від 01.12.2020, в якому зазначило, що ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з тим, що йому раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та з огляду на відсутність умов, визначених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 5).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення про відмову в прийнятті заяви протиправним, з метою зобов`язання відповідача прийняти заяву позивача про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту до розгляду та прийняти передбачене законом рішення, останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регламентовано Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (надалі, також - Закон № 3671-VI).

За визначеннями, наведеними в частині першій статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1);

додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (пункт 4);

заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті (пункт 8);

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13);

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту установлений статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до частини першої якої, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України (частина п`ята статті 5 указаного Закону).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 указаного Закону).

Умови, за яких особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за змістом частини першої якої, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року (надалі, також - Конвенція) і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року "Про мінімальні стандарти кваліфікації та статусу громадян третіх країн або осіб без громадянства як біженців або осіб, які взагалі потребують міжнародного захисту та змісту наданого захисту" які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, в разі якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

З матеріалів справи слідує, що позивач вперше прибув в України у 1993 році, останнього разу відвідував Палестину у 2000 році. В обґрунтування заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказав про його переслідування на території Палестини представниками партії "ХАМАС" у зв`язку з його політичною діяльністю в організації "ФАТХ". Також встановлено, що з 1993 року позивач в Палестині не проживає, документальне підтвердження входження позивача до членів організації "ФАТХ" відсутнє.

З огляду на це, суд робить висновок про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема, політичних переконань не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.

З приводу долученого позивачем листа Громадської організації "Палестинська діаспора" № 2810/01 від 19.08.2020, відповідно до змісту якого позивач не може повернутися на територію держави Палестина у зв`язку з його розшуком представниками організації "ХАМАС", то суд вважає за необхідне зазначити, що відомості, викладені у даному листі не підтверджуються жодними належними доказами та не мають жодного посилання на джерела отримання інформації, викладеної в даному листі. Зокрема, відсутні відомості щодо викладених доводів про розшук позивача організацією "ХАМАС" з метою його арешту та подальшої страти. Також в листі зазначається про постійне затримання, побиття та утиски братів позивача з метою спонукання повернення позивача до Сектору Газа, однак, відсутні будь-які відомості щодо джерел отримання даної інформації, дат та тривалості затримань, будь-яких інших ідентифікаційних відомостей, які могли б свідчити про те, що такі обставини об`єктивно існують та впливають на подальший правовий статус позивача, в тому числі, створюють загрозу його безпеці, життю чи здоров`ю на території країни свого походження.

Таким чином, судом не встановлено жодного конкретного факту про можливі утиски через політичні погляди щодо позивача в країні походження, а відповідні твердження не можуть розцінюватись як переслідування та загроза його життю по політичним причинам.

Крім того, як встановлено судом, позивач безперервно перебуває в Україні з 2000 року, а перед тим перебував на території України з 1993 по 1999 рік, звернення за міжнародним захистом він вперше здійснив лише у 2008 році, що спростовує твердження позивача про причини виїзду з Палестини з підстав побоювання, що радикальна організація "ХАМАС" переслідувала його та хотіла фізично знищити, оскільки за результатами співбесіди від 25 липня 2016 року позивач зазначив, що не піддавався насиллю чи приниженню членами угрупування "ХАМАС", а за захистом з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні позивач звернувся лише через 8 років з часу прибуття в Україну.

Таким чином, ДМС України зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В свою чергу відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд робить висновок про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію країни у 2000 році добровільно.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Відповідачу копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - громадянин держави Палестина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

відповідач - Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, вул. Березняківська, буд. 4-А, м. Київ, 02152).

Суддя Главач І.А.