Рішення № 140923319 у справі № 420/4504/26 від 26.10.2026

Справа № 420/4504/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 17 липня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 січня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов`язання Управління Служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 17 липня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 січня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Ухвалою суду від 23.02.2026 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування підстав для задоволення адміністративного позову представник позивача вказала, що ОСОБА_1 безпідставно не було виплачено середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 17 липня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 січня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Представник, посилаючись на норми діючого законодавства та практику Верховного Суду, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

21.05.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами позивача. Так, відповідач вказав, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Однак, як вказав відповідач, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Представник відповідача зазначив, що Порядок виплати грошового забезпечення в Службі безпеки України визначається Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженою наказом ЦУ СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК. При цьому обов`язок Управління здійснити розрахунок з військовослужбовцем у день його звільнення нормами законодавства, якими регулюється проходження військової служби, не передбачений.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні Служби безпеки України в Одеській області.

Відповідно до наказу Управління Служби безпеки України в Одеській області №326 -ОС від 11.07.2019 ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі сптсків особового складу, а саме з 17.07.2019.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 по справі №420/27845/25 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року; зобов?язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; в решті вимог відмовлено.

30.01.2026 року, відповідачем, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 по справі №420/27845/25 виплачено на користь позивача індексація грошового забезпечення у розмірі 187 628,56 грн(а.с.9).

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача, до набрання чинності Закону України №2352-ІХ) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду, після набрання чинності Закону України №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Відповідно до обставин даної справи, 30.01.2026 року, відповідачем, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 по справі №420/27845/25 виплачено на користь позивача, звільненого з військової служби 17.07.2019, індексація грошового забезпечення у розмірі 187 628,56 грн(а.с.9).

Таким чином, оскільки остаточні суми при звільненні зі служби виплачено позивачу лише 30.01.2026, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 17.07.2019 по 30.01.2026 (день повного розрахунку), який умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 17.07.2019 по 18.07.2022 регулюється попередньою редакцією ст.117 КЗпП України, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, однак із можливістю застосування принципу співмірності в разі істотного дисбалансу між простроченою сумою та середнім заробітком за час затримки.

Також період з 19.07.2022 по 30.01.2026 регулюється чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка обмежує виплату шістьма місяцями.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, та дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд і в межах цього шестимісячного строку може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Велика Палата зауважила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Так, кількість днів затримки за період з 17.07.2019 по 18.07.2022 становить 1098 днів, а за період з 19.07.2022 по 31.01.2026 (в межах 6-ти місяців) 184 днів; загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1282 дні

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки відповідача від 08.05.2026, грошове забезпечення позивача у травні 2019 року та червні 2019 склало по 13 255,74грн.; середньоденна заробітна плата позивача 434, 61 грн (26511,48/61).

Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні за періоди з 17.07.2019 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 21.05.2025 (в межах 6-ти місяців) становить 557 170,02грн. (434, 61 грн.х1282дн.).

Разом з цим, слід також врахувати, що Верховний Суд у постановах від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 17.12.2025 у справі №420/22799/24 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із загальним середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку суд враховує, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складає - 377 175,15грн. ( з урахуванням сум, виплачених за рішенням суду).

Істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із загальним середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 49,74% (187 628,56грн./ 377 175,15грн. х100)

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у сумі 277 136,37грн. (49,74% від 557 170,02грн.).

Враховуючи вищевикладене ,суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; зобов`язання Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 17 липня 2019 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року по 30 січня 2026 року у розмірі 277 136,37грн.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов`язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу(похідну) вимогу позивача не стягувався, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 17 липня 2019 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року по 30 січня 2026 року у розмірі 277 136,37грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20001645, вул. Єврейська 43, м.Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра