ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/20088/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача: Терези Ю.О.,
Суддів: Безименної Н.В., Кобаля М.І.,
за участю секретаря судового засідання Писаренко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (далі - Відповідач), у якому просило стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 279 871,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, складає у Відповідача 49 одиниць, проте до 15 квітня року, наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, самостійно Відповідач адміністративно-господарські санкції у розмірі 14 692 184,32 грн. не сплатив, що стало підставою для подання позову про стягнення з Відповідача адміністративно-господарської санкції і пені, загальна сума яких складає 15 279 871,82 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у діях Відповідача відсутній склад правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за непрацевлаштування інвалідів є протиправним.
В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції, зокрема, зазначив:
- підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю;
- Позивачем не доведено факт протиправного ухилення або протиправної відмови Відповідача у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 скасувати повністю, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи.
Зокрема, Позивач звертає увагу на наступні обставини:
- факт невиконання Відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю встановлено на підставі даних, що протягом 2022 року щоквартально надавалися Відповідачем у звітному Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску;
- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю розраховано Відповідачем на власний розсуд, без урахування положень ст. 19 Закону № 875-ХІІ;
- встановлений ст. 19 Закону № 875-ХІІ норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Відповідачем не виконано;
- особливо шкідливі умови праці на більшості робочих місць Відповідача та неможливість працевлаштування на них осіб з інвалідністю не впливають на обов`язок Відповідача з визначення нормативу робочих місць і працевлаштування осіб з інвалідністю;
- у 2022 Відповідач утримувався не лише за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а отже на Відповідача поширюються вимоги ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відзиві Позивач, зокрема, звертає увагу на такі обставини:
- встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, необхідно врахувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не пов`язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом України «Про охорону праці», та іншим законодавством України;
- середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства за 2022 рік складає 2423 осіб, але тільки 750 працівників працюють поза зоною відчуження з нормальними умовами праці у місті Славутичі, тобто кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, має складати 30 осіб (4 % від 750);
- суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що створювати робочі місця для осіб з інвалідністю в зоні іонізуючого випромінювання суперечить принципам створення безпечних умов праці;
- Відповідач застосовував вказаний вище підхід до розрахунку нормативу протягом 18 років і правильність звітів не викликала у Позивача сумнівів, після введення автоматичного розрахунку адміністративно-господарських санкцій такий розрахунок став хибним;
- у роботодавця відсутній обов`язок здійснювати безпосередній пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування;
- відповідно до договору про співпрацю № 10712702200022 від 27.02.2020 звіти за формою № 3-ПН надавались Славутицькій міській філії Київського обласного центру зайнятості за місцем реєстрації Відповідача.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи № 320/20088/23 з Київського окружного адміністративного суду.
Матеріали справи № 320/20088/23 зареєстровані у канцелярії Шостого апеляційного адміністративного суду 06.03.2026.
У зв`язку з відставкою судді Штульман І.В., за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, що відбувся 14.09.2026, доповідачем у справі визначено суддю Терезу Ю.О.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2026 апеляційну скаргу прийнято до провадження новим складом суду і призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін 21.10.2026.
Встановлені судами обставини
Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2023 Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у зв`язку з порушенням Відповідачем строку сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону № 875-ХІІ.
Згідно з Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 9, далі - Розрахунок), розмір адміністративно-господарських санкцій склав 14692184,32 грн.
Розрахунок сформовано на підставі таких відомостей:
- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 2422 осіб;
- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 48 осіб;
- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік) - 97 одиниць;
- фонд оплати праці штатних працівників - 726 213 682,06 грн.;
- середня річна заробітна плата штатного працівника - 299 840,50 грн.;
- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше - 49 одиниць;
- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 14 692 184,32 грн.
Крім того, Позивачем до стягнення заявлено пеню, розраховану станом на 06.06.2023, розмір якої становить 587687,50 грн. Арифметична правильність визначення розміру пені Відповідачем не оспорювалась.
Нормативне регулювання спірних правовідносин на момент їх виникнення
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон № 875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).
06.11.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX, яким внесено зміни до Закону № 875-ХІІ, зокрема викладено у новій редакції ст. 19 цього Закону і передбачено автоматизований процес виявлення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ).
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 4 ст. 19 Закону № 875-ХІІ).
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ).
Згідно з ч. 13, 14 ст. 19 Закону № 875-ХІІ Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що «підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів».
Дослідивши обставини і матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що спірним у цій справі, насамперед, є різний підхід сторін до порядку визначення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Позивач вважає, що розрахунок має здійснюватися згідно з нормами Закону № 875-ХІІ, тоді як на переконання Відповідача при здійсненні розрахунку мають враховуватися тільки ті робочі місця на підприємстві, які не пов`язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом України «Про охорону праці» та іншим законодавством України.
Не є спірним, що середньооблікова чисельність штатних працівників особового складу Відповідача за 2022 рік складає 2422 осіб, фонд оплати праці штатних працівників складає 726 213 682,06 грн., а середня річна заробітна плата штатного працівника - 299 840,50 грн.
Розрахунок нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи з якого нараховано адміністративно-господарські санкції, що є предметом стягнення у цій справі, здійснено від середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу Відповідача за 2022 рік, тобто від чисельності 2422 осіб: 4 % від цієї кількості, з урахуванням округлення, складає 97 робочих місць.
Не є спірним, що Відповідач розрахував норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік від середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу за штатними одиницями, що працюють поза зоною відчуження, а саме - від чисельності 750 осіб: 4 % від цієї кількості, з урахуванням округлення, складають 30 робочих місць.
Не є спірним, що у 2022 році середньооблікова чисельність штатних працівників Відповідача, яким встановлено інвалідність, складала 48 осіб.
Отже, за твердженням Позивача, обов`язок роботодавця з працевлаштування осіб з інвалідністю виконано Відповідачем частково (працевлаштовано 48 з 97 осіб з інвалідністю), а за твердженням Відповідача - не лише повністю виконано, але і забезпечено роботою більшу кількість осіб з інвалідністю, ніж вимагає Закон № 875-ХІІ.
Колегія суддів зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю встановлювався ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, яка була викладена у такій редакції:
«Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.».
Жодних особливостей щодо розрахунку нормативу Закон № 875-ХІІ не передбачав.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю» від 15.01.2025 № 4219-IX (далі - Закон № 4219-IX), який введений в дію з 1 січня 2026 року, до Закону № 875-ХІІ внесено зміни і, зокрема, доповнено Закон № 875-ХІІ статтею 18-2.
Частина 23 ст. 18-2 у редакції, чинній на момент апеляційного перегляду цієї справи, передбачає, що при здійсненні розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до середньооблікової кількості осіб штатного облікового складу не включаються штатні одиниці, що відносяться до робіт, професій з важкими, шкідливими чи небезпечними умовами праці, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, тільки після введення у дію Закону № 4219-IX було визначено, які саме категорії штатних одиниць не враховуються у розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач зауважує, що з 2003 по 2021 подавав до відділення Фонду звіти за формою № 10-ПІ, а потім - № 10-ПОІ, у яких середньооблікова чисельність працівників відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ розраховувалася з працівників, які працювали з нормальними умовами праці.
Колегія суддів відхиляє цей аргумент, оскільки, як зазначалося, у 2022 порядок визначення нормативу змінився.
Що стосується розрахунку Відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виключно від кількості штатних одиниць, робочі місця яких розташовані поза зоною відчуження, то ні у поданих до справи документах, ні у судовому засіданні, представник Відповідача не навів нормативне підтвердження своєї позиції, а посилання Відповідача на ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону праці» не спростовує необхідність додержання положень спеціального нормативного акту, який регулює спірні правовідносини, - Закону № 875-ХІІ.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції не надав належну оцінку правильності розрахунку Відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і виключення з такого розрахунку штатних одиниць у зоні відчуження.
У рішенні суду першої інстанції зазначено, що при вирішенні справи враховується, що на підставі Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» персонал, що працює на майданчику ЧАЕС, має суворі обмеження за станом здоров`я для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. Перелік медичних протипоказань, за наявності яких особа не може бути допущена до роботи на ядерних установках та з джерелами іонізуючого випромінювання, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України. Відповідно до вимог діючого трудового законодавства працівники, які працюють на проммайданчику державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» та за результатами медичного огляду набули протипоказань на роботу у зоні іонізуючого випромінювання, повинні бути працевлаштовані за її межами або звільнені згідно з п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України за станом здоров`я.
Водночас у своєму рішенні суд першої інстанції не зазначив, яким чином вказані обмеження впливають на здійснення розрахунку, передбаченого ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, враховуючи, що кількість штатних одиниць поза зоною відчуження становить 750 посад і така кількість робочих місць вища за норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, розрахований в автоматичному режимі і відображений у Розрахунку (а.с. 9), що робить можливим створення необхідної кількості робочих місць для осіб з інвалідністю поза зоною відчуження.
Помилкове визначення Відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю без урахування середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2022 рік, як це передбачено Законом № 875-ХІІ, вплинуло на визначення кількості вакантних посад у звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою № 3-ПН.
Надана до суду апеляційної інстанції звітність за формою № 3-ПН не містить відмітки про те, що на задекларовані Відповідачем вакансії можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю.
У звітності за формою № 3-НП, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, у п. 2 розділу ІІ. «КОМЕНТАРІ ДО ДАНИХ ПРО ВАКАНСІЇ» відсутня відмітка, що вакансія підходить для інвалідів, які не досягли пенсійного віку (а.с. 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 130, 132, 134, 136, 138, 140, 142, 144, 146, 148, 150, 152, 154, 156, 158, 160).
У п. 1.14 «Кількість вакансій для можливого працевлаштування осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, за категоріями таких осіб» додатку «ВІДОМОСТІ ПРО ВАКАНСІЮ(Ї)» звітності за формою № 3-НП, затвердженою наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22, проставлено відмітку, що такі вакансії відсутні (а.с. 165, 170, 176, 182, 188, 194, 200, 206, 218, 224, 230, 236, 243, 249, 255, 261) або у п. 1.14 відсутні будь-які відмітки (а.с. 212).
Отже, внаслідок неправильного визначення Відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, звітність за формою № 3-НП подавалася Відповідачем без урахування вакансій, на які можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю.
Колегія суддів відхиляє твердження представника Відповідача про відсутність фактів звернень до Відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування і фактів відмови Відповідача таким особам у працевлаштуванні, адже, як підтверджується матеріалами справи і представником Відповідача у судовому засіданні, Відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю у кількості, передбаченій ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, оскільки керувався власним, відмінним від визначеного Законом № 875-ХІІ, підходом до порядку розрахунку нормативу таких робочих місць. Колегія суддів також враховує пояснення представника Відповідача, що на створені вакансії Відповідач працевлаштовував (переводив) власних працівників, які набули статусу особи з інвалідністю.
Вказані обставини свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції, що Відповідач не несе відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, адже робочі місця для таких осіб були створені у кількості меншій, ніж передбачено ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ.
Колегія суддів також звертає увагу, що ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала виключення щодо обов`язку роботодавця сплачувати адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, саме: положення ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ не поширювалися на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідач під вказане виключення не підпадає, оскільки згідно з розміщеними у загальному доступі на офіційному сайті Відповідача (https://chnpp.gov.ua) документами, зокрема Примітками до фінансової звітності ДСП «Чорнобильська АЕС» за 2022 рік, Відповідач є юридичною особою з цільовим бюджетним фінансуванням, отримує міжнародну технічну допомогу та кошти за рахунок здійснення господарської діяльності підприємства.
Колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції, що Позивач не надав доказів, які б свідчили, що Відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки матеріали справи і пояснення представників сторін, зокрема і ті, що були надані у судовому засіданні, свідчать про невиконання Відповідачем нормативу робочих місць, розрахованого згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ.
Колегія суддів також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до Відповідача адміністративно-господарської санкції.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, чинного в період виникнення спірних правовідносин, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У цій справі Відповідач заперечує сам факт вчинення порушення, оскільки, на його переконання, розрахунок нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не повинен включати штатні одиниці, що працюють у зоні відчуження.
Неправильне тлумачення Відповідачем ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ призвело до наслідків у вигляді нестворення Відповідачем належної кількості робочих місць для осіб з інвалідністю, а також невиконання інших обов`язків, направлених на реалізацію гарантій прав осіб з інвалідністю.
Враховуючи встановлені колегією суддів обставини, відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ Відповідач як підприємство, що використовує найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, мало сплатити відповідному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи і неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові.
Встановлені колегією суддів обставини є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 і ухвалення у цій справі нового рішення - про задоволення позову.
Колегія суддів враховує, що, згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до безпідставної відмови у позові.
Зважаючи на це, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (Київська обл., Вишгородський р-н, м. Славутич, вул. Збройних Сил України, будинок 7/1, 07100, код ЄДРПОУ: 14310862) за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (м. Київ, вул. Глибочицька 72, 04052, код ЄДРПОУ: 19023989) грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 279 871,82 грн. (п`ятнадцять мільйонів двісті сімдесят дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одну гривню 82 копійки).
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач Ю.О. Тереза
Судді Н.В. Безименна
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено 26.10.2026