ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
27 жовтня 2026 року Справа № 924/285/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція"
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.07.2026
(ухвалене о 12:58 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 04.08.2026)
у справі № 924/285/26 (суддя Заярнюк І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адм Енерджі"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція"
про стягнення 152 672 грн 40 коп. основної заборгованості, 1 068 грн 71 коп. інфляційних втрат, 91 грн 67 коп. 0,3% річних
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 152 672 грн 40 коп. основної заборгованості, 1 068 грн 71 коп. інфляційних втрат та 91 грн 67 коп. 0,3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 53-124-01-25-26113 від 02.06.2025, в частині своєчасної та повної оплати отриманого від позивача товару.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 15.07.2026 у справі № 924/285/26 позов задовольнив. Стягнув з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" 1 068 грн 71 коп. інфляційних втрат, 91 грн 67 коп. 0,3% річних, 3 328 грн витрат на оплату судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 152 672 грн 40 коп. основної заборгованості закрив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, до звернення позивача до суду із цим позовом, належним чином та у встановлений договором строк свого обов`язку щодо оплати поставленого товару не виконав.
В той же час, врахувавши ту обставину, що під час розгляду справи відповідач сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 152 672 грн 40 коп. суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних, суд вказав про обґрунтованість цих вимог, а перевіривши нарахування заявлених до стягнення із відповідача інфляційних втрат та процентів річних, суд першої інстанції виснував про задоволення позову в цій частині повністю.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 526, 530, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.07.2026 у справі № 924/285/26 скасувати в частині стягнення 1 068 грн 71 коп. інфляційних втрат, 91 грн 67 коп. 0,3% річних та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Також просить здійснити розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до незаконного позбавлення права представниці відповідача на участь у судовому засіданні, оскільки представницю не було приєднано до судового засідання в режимі відеконференції, а запрошення було на іншу електронну адресу, ніж зазначену в заяві про відеконференцію.
Місцевий господарський суд не надав жодної правової оцінки доводам відповідача щодо помилки у розрахунку інфляційних втрат та процентів річних, а також не мотивував їх відхилення.
Крім того, у зв`язку з визнанням відповідачем позову в частині стягнення основної суми заборгованості суд повинен був ухвалити рішення про повернення з Державного бюджету України 50 % судового збору (пропорційно до суми основного боргу) та стягнути з відповідача на користь позивача решту 50% судового збору.
Судом першої інстанції не розглянуто клопотання відповідача щодо застосування дискреційних повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ст. 551 ЦК України.
За наведеного скаржник не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині стягнення розміру штрафних санкцій та розподілу судових витрат, вважає його таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права.
Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скарги слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 7 грн 60 коп. 0,3 % річних, розподілі судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позову, а в решті - залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 02.06.2025 між Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" (постачальник) було укладено Договір поставки №53-124-01-25-26113 (далі - Договір; т. 1, а. с. 5-10) за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити i передати у власність Покупцю в передбаченим цим Договором строки Товар, а Покупець зобов`язується прийняти i оплатити вказаний Товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та з кодом згідно УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід`ємною частиною Договору.
Предметом поставки по цьому договору є Товар: водонагрівачі, конвектори в асортименті (код 39710000-2 згідно ДК 021:2015 - Електричні побутові прилади) (п.1.2. Договору).
Згідно п.1.3. Договору місцем виконання договору є місто Нетішин Хмельницької області.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що строк поставки товару становить протягом 60 календарних днів з дати укладення сторонами договору.
За умовами п. п. 4.1., 4.2. Договору ціна Товару по договору становить 429 998 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 85 999 грн 60 коп., всього ціна Договору: 515 997 грн 60 коп. Ціна за одиницю Товару, кількість та загальна ціна Товару по Договору визначається специфікацією № 1 (додаток № 1 до Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 180-календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно з СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Згідно із п.8.4. Договору у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми. Сторони узгодили, що пеня за порушення строку оплати товару не нараховується.
Також між сторонами були підписані: Додаток №1 до договору є Специфікація №1, якою визначено найменування товару, кількість, ціна за одиницю, виробник/країна походження товару; Додаток №2 - технічна специфікація (т. 1, а. с. 10 на звороті - 11).
30.06.2025, на підставі видаткової накладної № 108 від 27.06.2025, відповідач отримав частину товару на суму 9 274 грн 80 коп. із ПДВ (т. 1, а. с. 88).
Пізніше, 04.07.2025 відповідачем було отримано партію товару на загальну суму 506 722 грн 80 коп., що підтверджується видатковою накладною № 115 від 03.07.2025, товарно-транспортною накладною №Р115 від 03.07.2025 (т. 1, а. с. 13-14).
03.07.2025 та 07.07.2025 відповідачем були оформлені ярлики на придатну продукцію №Я-7-048-24 та № Я-7-051-24 (т. 1, а. с. 70-71).
23.02.2026 позивач звернувся до відповідача із вимогою № 2302/01, згідно якої просив протягом 5 календарних днів з дати отримання вимоги сплатити заборгованість в сумі 152 672 грн 40 коп. (т. 1, а. с. 12, 15).
Відповідно до довідки про розрахунки між філією ВП "ХАЕС" та ТОВ "АДМ Енерджі" станом на 31.03.2026, котра складена відповідачем, заборгованість покупця перед постачальником становить 152 672 грн 40 коп. (т. 1, а. с. 86).
Оскільки відповідачем заборгованість не була сплачена, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі. Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних.
У поданому відзиві, серед іншого, відповідач визнав позовну вимогу про стягнення суми основного боргу(т. 1, а. с. 60-63).
Крім того, після відкриття провадження у цій справі, відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 152 672 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 5078 від 18.05.2026 (т. 1, а. с. 154).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Вище вказано, що скаржник оскаржує рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.07.2026 у справі № 924/285/26 в частині стягнення інфляційних втрат, 0,3% річних та розподілі судових витрат.
Суд першої інстанції встановив, що позивачем був поставлений відповідачу товар, за який останній несвоєчасно та не в повній мірі розрахувався за отриманий від позивача товар, що стало підставою для подання позову у цій справі.
Під час розгляду справи, відповідачем було сплачено решту вартості товару.
Проти вказаного, не заперечує ні позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі", ні відповідач - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція".
Апеляційний господарський суд з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 0,3 % річних.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно із п.8.4. Договору у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми. Сторони узгодили, що пеня за порушення строку оплати товару не нараховується.
Колегія суддів перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині в повному обсязі.
В той же час, щодо обрахунку 0,3% річних, апеляційний господарський суд встановив, що позивачем допущені помилки.
Зокрема, як вказано вище, відповідно до п. 5.1. Договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 180-календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно з СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Із встановлених обставин справи вбачається, що ярлик на продукцію, отриману відповідачем 04.07.2025 згідно видаткової накладною № 115 від 03.07.2025 та ТТН №Р115 від 03.07.2025, було оформлено 07.07.2025.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Відтак, починаючи з 08.07.2025 розпочався 180-денний строк для оплати товару, закінчення якого припало на 03.01.2026 (субота).
У відповідності до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином останнім днем оплати отриманого товару було 05.01.2026, а відповідно з 06.01.2026 розпочалося прострочення оплати товару.
В той же час, позивач здійснюючи розрахунок процентів річних визначає період прострочення з 31.12.2025 по 13.03.2026, що не узгоджується із наведеним вище.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 0,3 % річних, колегія суддів доходить висновку, що до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає 84 грн 07 коп. В стягненні 7 грн 60 коп. 0,3% річних слід відмовити.
Крім того, скаржник в апеляційній скарзі посилається на нерозгляд його клопотання про зменшення судом заявлених до стягнення процентів річних на підставі ст. 551 ЦК України.
Проаналізувавши відзив відповідача на позов, суд апеляційної інстанції зважає на те, що в ньому відповідач вказує, що:
"…
Крім того, відповідно до ст. 551 ЦКУ суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, якщо їх розмір є надмірним порівняно із наслідками порушення зобов`язання. У даному випадку Позивач не надав суду будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів, які б підтверджували факт заподіяння Позивачу будьяких збитків або шкоди у зв`язку з несвоєчасною оплатою Відповідачем поставленого товару за Договором. Також не надано жодних доказів, що порушення строків оплати товару вплинуло на фінансовий стан Позивача.
З огляду на викладене відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
…".
Суд зазначає, що у відзиві відповідач не просив зменшити розмір процентів річних. Інших (окремих клопотань) відповідачем не було подано суду першої інстанції.
За наведеного, доводи апеляційної скарги про нерозгляд судом першої інстанції клопотання відповідача щодо застосування дискреційних повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ст. 551 ЦК України, судом апеляційної інстанції оцінюються критично.
Відносно не запрошення представниці відповідача до участі в судовому засіданні суду першої інстанції, котре відбулося 15.07.2026.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних/господарських справах, є невід`ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
Законодавець у статті 2 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
Згідно зі ст. 42 ГПК України, яка визначає права та обов`язки учасників справи, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право брати участь у судових засіданнях, право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції регулює стаття 197 ГПК України.
Так, за змістом ч. 1 ст. 197 ГПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 51 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 (далі - Положення), у разі проведення судового засідання в режимі відеоконференції секретар судового засідання засобами підсистеми ЄСІТС забезпечує ведення протоколу (журналу) судового засідання в електронній формі та технічний запис судового засідання. До матеріалів справи в паперовій формі за необхідності приєднується роздрукований паперовий примірник протоколу (журналу) судового засідання з посиланням на технічний запис судового засідання.
Відповідно до Інструкції секретаря судового засідання щодо проведення судових засідань в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, розміщеній на офіційному веб-сайті https://vkz.court.gov.ua/, додавання учасників до відеоконференції виконується організатором на сторінці конференції або у режимі адміністрування.
Отже, з наведених вище норм вбачається, що секретар судового засідання забезпечує ведення протоколу (журналу) судового засідання в електронній формі, технічного запису судового засідання та запрошує учасників справи до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції шляхом їх додавання до відеоконференції на сторінці конференції або у режимі адміністрування (див. пункт 71 постанови Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №903/124/25).
Законодавче закріплення у статті 197 ГПК України права учасника справи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції є гарантією забезпечення доступу до правосуддя, а обмеження цього права за наявності технічної можливості та задоволеного клопотання учасника є порушенням принципу змагальності сторін і процесуальних прав учасника. Таке порушення обмежує фундаментальне право учасника на судовий захист, нівелює засади рівності та змагальності сторін.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2026 у справі № 569/11978/24 зазначив: "що у разі проведення судового засідання в режимі відеоконференції обов`язковими є ведення протоколу (журналу) судового засідання в електронній формі та технічна фіксація судового засідання засобами ЄСІТС. Водночас порядок фіксування судового засідання, що проводиться в режимі відеоконференції, передбачає обов`язок секретаря судового засідання здійснити запрошення учасника справи до створеної конференції для його участі у такому засіданні. Функціонал підсистеми відеоконференцзв`язку дає можливість належним чином відобразити у протоколі (журналі) судового засідання, зокрема, обставини неявки учасника справи, який виявив бажання брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, або настання обставин, визначених частиною п`ятою статті 212 ЦПК України. Відтак, саме на секретаря судового засідання покладено обов`язок щодо направлення запрошення учаснику справи для приєднання до судового засідання, призначеного до розгляду в режимі відеоконференції, оскільки можливість самостійного приєднання в учасника справи відсутня. При призначенні усного слухання справи суд зобов`язаний забезпечити право учасників справи брати участь в судових засіданнях, що є елементом гласності і відкритості судового процесу як однією із основних засад судочинства. Складовою забезпечення цього права є участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду є правом учасників справи, у задоволенні відповідної заяви учасника справи суд може відмовити лише за відсутності у суді відповідної технічної можливості, таке право учасника справи є безумовним, у тому числі з використанням власних технічних засобів (постанова Верховного Суду від 09.08.2023 в справі № 161/10117/21). Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відтак, за встановлених у справі обставин 03.04.2025 Рівненський апеляційний суд всупереч постановлених ухвал від 10.03.2025 та 01.04.2025 про задоволення клопотань, зокрема, сторони відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, розглянув справу за відсутності як відповідача, так і його представника. Вищевказане свідчить про те, що судом апеляційної інстанції фактично не було враховано приписи частини третьої статті 223 ЦПК України, а саме те, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Заявник та його представник у своїх касаційних скаргах стверджують, що вони були позбавлені можливості брати участь у судовому засіданні у Рівненському апеляційному суді, що призначеному на 03.04.2025. Зазначають, що 03.04.2025 судове засідання о 12:30 год., як це було визначено в ухвалі, не відбулося, а в системі "Захищений відеоконференцзв`язок з судом" за офіційним посиланням https://vkz.court.gov.ua/ було відсутнє будь-яке запрошення для приєднання до відеоконференції. Більше того, у зазначеній системі взагалі не було створено відповідної відеоконференції. Заявник вказує, що неодноразово телефонував до Рівненського апеляційного суду з метою повідомлення про намір брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції. Враховуючи вищенаведене, а також те, що протокол судового засідання в режимі відеоконференції містить відомості про запрошення до участі у справі виключно представника позивача - Авдєєнка В. В., проте не містить жодних відомостей щодо запрошення Смаглюка А. М., або його представника, оскаржувані постанови Рівненського апеляційного суду не можна вважати законними й обґрунтованими. Подібних за змістом висновків щодо порушення права учасника справи на доступ до суду у зв`язку з незабезпеченням можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 30.11.2023 у справі №607/7742/23 (адміністративне провадження №К/990/25587/23). На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції не забезпечив відповідачу можливість брати участь у судовому засіданні у цій справі, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке порушення створило перешкоди заявнику у належному користуванні процесуальними правами, передбаченими нормами ЦПК України, та призвело до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. Відтак, оскільки Рівненський апеляційний суд фактично не забезпечив Смаглюку А. М. реалізацію права на доступ до суду, останній був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні та надавати пояснення у справі.".
Як убачається із матеріалів цієї господарської справи, 15.04.2026 від представниці відповідача Романової Крістіни Сергіївни, через систему Електронний суд, до суду першої інстанції надійшло клопотання, в якому представниця просила забезпечити свою участь у судовому засіданні 21.04.2026 о 12:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, через систему відеоконференцзв`язку (ВКЗ) електронного кабінету відповідача в ЄСІТС. Також зазначено контактні дані представниці, зокрема електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 121-122).
Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 17.04.2026 задовольнив таке клопотання. (т. 1, а. с. 125).
В судовому засіданні суду першої інстанції 21.04.2026 представниця Романова К. С. брала участь в режимі відеконференції. За результатом засідання, судом оголошено перерву до 14.05.2026 о 10:30 год. (т. 1, а. с. 126-127).
Пізніше, 01.05.2026 від представниці відповідача Романової Крістіни Сергіївни, через систему Електронний суд, до суду першої інстанції надійшло клопотання, в якому представниця просила забезпечити свою участь у судовому засіданні 14.05.2026 о 10:30 год. та всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, через систему відеоконференцзв`язку (ВКЗ) електронного кабінету відповідача в ЄСІТС. Також зазначено контактні дані представниці, зокрема електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 132).
Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 04.05.2026 задовольнив таке клопотання. (т. 1, а. с. 135).
Колегія суддів зауважує, що в подальших судових засіданнях суду першої інстанції, котрі відбулися 14.05.2026, 10.06.2026 Романова К. С. брала участь в режимі відеконференції (т. 1, а. с. 144-145, 150).
Апеляційний господарський суд враховує, що інтереси відповідача у судовому засіданні 23.06.2026 представляла інша представниця - Мельниченко Т.М., яка подавала заяву на участь у лише в одному судовому засіданні 23.06.2026 о 12:00 год. (т. 1, а. с. 158-159).
Відповідно до протоколу судового засідання №6779297 від 15.07.2026 секретарем судового засідання, як представника відповідача, було запрошено Романову Крістіну Сергіївну, однак за іншою електронною поштою - ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 194-195).
В такому протоколі судового засідання, в якому ухвалювалося оскаржене рішення, не зафіксовано відомостей щодо запрошення представниці Романової К. С., із електронною поштою ІНФОРМАЦІЯ_1 , до участі у відеоконференції, її приєднання до відеоконференції або спроб суду встановити з нею відеозв`язок, а також причин, з яких участь представниці відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції не відбулася.
В той же час, суд апеляційної інстанції відмічає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем був поданий відзив на позовну заяву з додатками, в якому була детально викладена його правова позиція щодо заявлених позовних вимог.
Також відповідач подавав клопотання про долучення доказів добровільної оплати суми основного боргу, що було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що в судовому засіданні 15.07.2026 секретар судового засідання запросила до відеоконференції іншу особу (за електронною адресою, відмінною від зазначеної у клопотанні представниці відповідача Романової К. С., яке було задоволене судом). У протоколі відсутні відомості про запрошення належної представниці, її приєднання до конференції чи спроби встановити з нею відеозв`язок. Доказів того, що участь представниці унеможливили технічні обставини на її стороні, матеріали справи також не містять.
Отже, суд першої інстанції не забезпечив відповідачу реалізацію права на участь у судовому засіданні, яке відбулося 15.07.2026.
Водночас відповідач через своїх представниць брав участь у попередніх судових засіданнях, скористався своїми процесуальними правами: подав відзив на позовну заяву з додатками, де детально виклав свою правову позицію; докази добровільної сплати основного боргу, які суд першої інстанції врахував при ухваленні рішення.
З огляду на це не можна стверджувати, що його позицію не було почуто. Тому встановлене порушення, хоча й підтверджує обґрунтованість доводів скаржника в цій частині, однак вказане не призвело до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування оскарженого рішення.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, відповідно до п.п.4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що позовна заява була поданні в електронній формі, через систему Електронний суд.
Відтак, за подання позовної заяви підлягав до сплати судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп., однак позивачем було сплачено 3 328 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 742 від 12.03.2026 (т. 1, а. с. 17).
В той же час, суд першої інстанції здійснюючи розподіл судових витрат наведеного не врахував.
Як вказано вище, відповідачем у відзиві було визнано позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 152 627 грн 40 коп.
Згідно із ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 ГПК України).
За приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Із системного аналізу наведених норм ГПК України та Закону України "Про судовий збір" вбачається, що повернення позивачу частини судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, здійснюється лише за результатом розгляду позовної вимоги, котра була визнана відповідачем.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
В цій справі судом першої інстанції провадження в частині стягнення 152 627 грн 40 коп. було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку із сплатою суми основного боргу відповідачем.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Наведеною нормою Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення судового збору у разі закриття (припинення) провадження у справі.
Таким чином, у цьому випадку, розподіл судових витрат мав проводитися по-перше із врахуванням пониженої суми судового збору (2 662 грн 40 коп.), по-друге із врахуванням закриття провадження в частині позовних вимог і права позивача на його повернення, в установлений законодавством спосіб.
Вказане помилково не було враховано судом першої інстанції. Одночасно і помилковими є твердження скаржника про повернення позивачу 50% судового збору (пропорційно до суми основного боргу) та стягнення з відповідача на користь позивача решти судового збору.
З урахуванням викладеного, судовий збір за позовну вимогу про стягнення із відповідача 152 627 грн 40 коп. основою боргу у розмірі 2 642 грн 43 коп. (пропорційно до інших вимог) може бути повернутим Товариству з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі", у встановлений законом спосіб.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" має право на повернення надміру сплаченого судового збору в сумі 665 грн 60 коп., про що описано судом апеляційної інстанції вище.
За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Решта судового збору за подання позовної заяви в сумі 19 грн 97 коп., розподіляється судом апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо судового збору у за подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд, керується ч. 9 ст.129 ГПК України, якою передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19 та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 04.03.2021 у справі № 916/376/19).
З огляду на те, що спір виник внаслідок дій відповідача, які проявилися в тому, що останній несвоєчасно та не у повній мірі оплатив поставлений позивачем товар, наслідком чого стало нарахування заявлених до стягнення в цій справі сум, суд дійшов висновку про покладення на відповідача в повному обсязі судових витрат за подання апеляційної скарги на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного провадження.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Згідно із п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.07.2026 у справі № 924/285/26 слід скасувати в частині стягнення 7 грн 60 коп. 0,3 % річних, розподілі судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позову із новим розподілом судових витрат. В решті рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.07.2026 у справі №924/285/26 скасувати в частині стягнення 7 грн 60 коп. 0,3 % річних та розподілі судового збору.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.07.2026 у справі №924/285/26 залишити без змін, виклавши абзаци 2-4 його резолютивної частини в редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вул. Назарівська, будинок 3, код 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, Хмельницька обл., місто Нетішин, вул. Енергетиків, будинок 20, код ВП 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Енерджі" (01054, м. Київ, вул. Леонтовича, будинок 7, код 43890998) - 1 068 грн 71 коп. інфляційних втрат, 84 грн 07 коп. 0,3% річних та 19 грн 84 коп. судового збору за подання позовної заяви.
Видати наказ.
В позові про стягнення 7 грн 60 коп. 0,3% річних відмовити.".
3. Господарському суду Хмельницької області видати накази на виконання цієї постанови.
4. Справу № 924/285/26 надіслати Господарському суду Хмельницької області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.