27.10.2026
Справа № 489/3919/26
Провадження №2/489/2480/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,
із секретарем судового засідання - Горкецькою П.О.,
за участю: представників позивача - Волченко Д., Кудрявцева Р.О., відповідачки - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиті послуги з централізованого опалення
встановив.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів в солідарному порядку боргу за: спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 24194,99 грн.; абонентське обслуговування у розмірі 1087,37 грн.; суму, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 15,02 грн.; три % річних у розмірі 2,85 грн. та судовий збір у розмірі 3328,00 грн. Посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про теплопостачання» позиває є суб`єктом господарської діяльності постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва. На офіційному сайті ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» було оприлюднено типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії. Протягом 30 днів з дня опублікування договору, на адресу позивача не приходило жодних документів, які б підтверджували наявність рішення про обрання моделі договірних відносин. Відповідачі протягом 30 днів не повідомляли позивача про свою відмову від укладення договору, запереченб або протоколу розбіжностей до нього позивач не отримував. Отже, індивідуальний типовий договір вважається укладеним між сторонами з 01.11.2021.Згідно з реєстру територіальної громади м. Миколаєва, відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а тому є споживачами послуг з постачання теплової енергії. Позивач здійснював постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в період з 2021 по 2024. Відповідачами оплата послуг за надану теплову енергію не здійснювалась, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за період з 01.11.2021 по 31.05.2024 у розмірі 24194,99 грн. крім того, утворилася заборгованість за абонентське обслуговування за вказаний період у розмірі 1087,34 грн. відповідно до ст.. 625 ЦК України, позивачем у період з 01.12.2021 по 31.01.2022 відповідачам нараховано 15,02 грн. суму, на яку підлягає збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 2,85 грн. три проценти річних.
Від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять відмовити у задоволенні позову. Зазначають, що наявність у позивача власного розрахунку заборгованості не є достатньою сама по собі підставою для задоволення позову. Відповідачі заперечують проти пред`явлення позовних вимог до ОСОБА_2 , оскільки позивачем не доведено існування між ним та ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» таких цивільних правовідносин, з яких у нього виник би особистий грошовий обов`язок, заявлений до стягнення у цій справі. Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для включення ОСОБА_2 до числа відповідачів фактично є лише його реєстрація за адресою житлового приміщення, щодо якого позивач здійснював нарахування. Однак, сама по собі реєстрація місця проживання не є доказом виникнення у особи цивільного зобов`язання перед постачальником житлово-комунальних послуг та не може автоматично підтверджувати наявність у такої особи статусу боржника. Позивач не надав до суду доказів щодо: укладення між позивачем та ОСОБА_2 індивідуального договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг; підписання такого договору ОСОБА_2 ; подання заяви про приєднання до договору; інші способи волевиявлення на вступ у відповідні договірні відносини; є власником або співвласником житлового приміщення; має інший, встановлений законом, статус, який безпосередньо породжує для нього обов`язок сплатити саме заявлену позивачем суму. Відповідачі не погоджуються та не погоджувалися з умовами запропонованого позивачем типового договору. Текст типового договору не підтверджує позицію, викладену у позовній заяві. Чинне законодавство не покладає на фізичну особу обв`язку мати доступ до Інтернет і не встановлює презумпцію того, що кожна особа систематично відстежує вміст сайтів комунальних підприємств. Позивачем не доведено виникнення між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких останні набули б статусу боржників за заявленою до стягнення заборгованістю. Типовий договір, розміщений позивачем на офіційному сайті і на який позивач посилається як на підставу виникнення зобов`язань, містить умови, що порушують права відповідачів як споживачів та ставлять їх у нерівне становище. Теплові мережі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , через які здійснюються транспортування теплової енергії до квартири відповідачів, збудовані до приватизації квартир у будинку та не передавалися позивачу на праві власності чи господарського відання у порядку, передбаченому законодавством. У квартирі відповідачів відсутній як індивідуальний прилад обліку теплової енергії, так і прилад-розподілювач. Позовна заява не містить помісячних показань будинкового вузла обліку за спірний період, актів їх зняття, а також, розрахунку, який би підтверджував, що заявлені до стягнення суми визначені саме шляхом розподілу фактичного обсягу, зафіксованого вузлом обліку, пропорційно опалювальній площі квартири відповідачів згідно Методики розподілу. Також, позовна заява не містить економічного обґрунтування тарифу, застосованого позивачем при нарахуванні заборгованості, що позбавляє відповідачів можливості перевірити правильність вартості спожитої послуги. Долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості не супроводжується первинними обліковими документами. Позивачем пропущено строки позовної давності.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого просить задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що сам факт реєстрації особи за адресою надання відповідної комунальної послуги є достатньою правовою підставою для покладення на неї солідарного обов`язку щодо участі в оплаті житлово-комунальних послуг, незалежно від наявності чи відсутності у неї права власності на відповідний об`єкт нерухомості. Відповідно до отриманої інформації з Реєстру територіальної громади м. Миколаєва в період заявлених позовних вимог за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований, зокрема, ОСОБА_2 . Таким чином, доводи відповідачів про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі спростовуються фактом його реєстрації за адресою надання послуг, що є достатньою правовою підставою для покладення на нього солідарного обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг. На офіційному вебсайті ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» було розміщено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який визначає порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення та укладається сторонами статтей 633, 634, 641, 642 ЦК України.Оскільки заяви про відмову від умов Договору від відповідачів не надходило, типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії між позивачем та відповідачами вважається укладеним з 01.11.2021. На підтвердження факту постачання теплової енергії до будинку за вказаною адресою надано звіти за спожиту теплову енергію за вузлом обліку 101725.01 за період з 01.11.2021 по 31.05.2024. ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» проводить нарахування виключно на підставі законодавства та наказів затверджених відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Відповідачами заперечується розрахунок заборгованості при цьому контррозрахунок до суду не надано. Відповідно до п. 12, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідачів за спожиті послуги з постачання теплової енергії та відповідно похідні про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є такими, що заявлені у межах строку позовної давності.
Від відповідачів надійшли заперечення на відповідь на відзив. Вказують, що відповідь на відзив, попри посилання на низку судових рішень та нормативних актів, не спростовує переважної більшості доводів, наведених у відзиві, зокрема, доводів щодо відсутності підтвердженого права власності позивача на теплові мережі, належного оформлення довідки про реєстрацію, порядку отримання персональних даних ОСОБА_2 та конституційно-правових і міжнародно-правових підстав. Отримання персональних даних ОСОБА_2 з реєстру територіальної громади цілеспрямовано для підготовки судового позову особисто проти нього, без доведеної правової підстави, не узгоджується з міжнародним стандартом, а також, зі ст.. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.. 32 Конституції України. Позивач не спростував доводу відзиву про те, що п. 4 власного типового договору позивача передбачає необхідність вчинення споживачем активної дії (підписання заяви - приєднання, сплата рахунку) для визнання договору укладеним, а не лише пасивного користування послугою. Позивач не надав заперечень стосовно вимог до письмової форми правочину та відсутності законодавчо встановленого обов`язку фізичної особи мати доступ до мережі інтернет чи відстежувати сайти комунальних послуг. 23.04.2019 ОСОБА_1 зверталася до директора ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» з проханням не продовжувати типовий договір та відключити квартиру від мережі теплопостачання, а також прямо зазначила, що не пам`ятає, щоб підписувала «старий типовий договір, якому вже більше 15 років». Ця заява спростовує тезу позивача про те, що відповідачка мовчазно приймала умови договірних відносин. Жодного акта приймання-передачі цілісного майнового комплексу, жодних доказів державної реєстрації речових прав на теплові мережі будинку за адресою: АДРЕСА_2 , позивачем до матеріалів справи не надано. У відповіді позивач посилається на постанову НКРЕКП від 07.07.2021 № 1085, рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.10.2021 № 983 та наказ ОКП від 13.10.2021 № 650/1, якими введено тариф у розмірі 1999,08 грн./Гкал з ПДВ, а також заявляє про надання звітів за спожиту теплову енергію за вузлом обліку 101725.01. Відповідно до листа Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області від 07.10.2025 № 13-12-10/7512, позивач отримав від Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради внески у статутний капітал, а також відшкодування витрат власних обігових коштів. Проте, позивач не роз`яснив чи враховані ці надходження у структурі затвердженого тарифу, і не спростував цього доводу. Відповідачі ознайомилися зі звітами за вузлом обліку 101725.01, з яких вбачається, що абонентом на імя якого ведеться облік за вказаним вузлом є не відповідачів особисто, а житловий будинок в особі - ТОВ «Місто для людей». Просять застосувати строки позовної давності.
Ухвалою суду від 08.05.2026, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Протокольною ухвалою від 22.10.2026 відмовлено відповідачці у витребуванні доказів.
З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» - юридична особа, зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 29.12.2000, де метою та предметом діяльності як суб`єкта господарської діяльності є постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, відповідно до Статуту, затвердженого рішенням міської ради від 21.12.2017 № 32/22.
В опалювальний період 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 рр. позивач надавав послуги з централізованого опалення до житлового будинку, де зареєстровані відповідачі по справі - АДРЕСА_1 .
Згідно інформаційної довідки про зареєстроване/задеклароване місце проживання/зняття із зареєстрованого/задекларованого місця проживання особи з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Фактичним доказом постачання теплової енергії на об`єкт споживача є наряд підключення системи опалення та наказ про закінчення опалювального періоду.
Вказане нерухоме майно розташоване в житловому будинку, де система опалення є єдиною, а теплова енергія подавалася в опалювальний період 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 рр., отже, в умовах єдиної системи централізованої опалення подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи опалення.
Враховуючи, що теплове обладнання вищезазначеного нерухомого майна, в якому зареєстровані відповідачі, підключено до системи опалення будинку, то вони фактично є споживачами тепла в опалювальних періодах з 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 років.
Норми права та мотиви їх застосування.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору про надання послуг постачання теплової енергії.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ.
Відповідно до статті 1 цього Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пункт 5 частини другої статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено порядок оплати житлово-комунальних послуг, за яким споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги.
Законом України «Про теплопостачання» встановлено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії (далі Правила).
Ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Так, п. 13 Правил визначено, що надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Як встановлено на підставі частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на офіційному сайті ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» було опубліковано індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення.
Відповідно до пункту 13 Правил індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку).
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт), наданої відповідно до вимог статтей 10 та 11 Закону України Про електронну комерцію (за наявності електронних кабінетів у споживача та виконавця).
У разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
Отже, з урахуванням приписів вищевказаних нормативних актів, 01.11.2021 між сторонами було укладено типовий індивідуальний договір про надання послуг з постання теплової енергії.
Крім того, відсутність підписаного договору не звільняє споживачів від сплати наданих їм послуг, оскільки відповідно ч. 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні відносини виникають не тільки з письмових чи усних угод, а і з дій та вчинків осіб.
Обов`язок сплатити вартість теплової енергії випливає з самого факту користування тепловою енергією. Відтак, навіть за відсутності договору між сторонами, відповідач зобов`язаний сплачувати послуги за теплопостачання.
Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними (правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, у постанові Великої Палати ВС від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, від 07.07.2020 №712/8916/17, від 15.06.2021 № 910/6077/21).
Відповідно ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Ні ЦК України, ні ЖК України, ні ЗУ «Про житлово-комунальні послуг» такі випадки не передбачені, а тому відсутність письмового договору між позивачем та відповідачем не позбавляє відповідачів обов`язку сплатити фактично отримані ним послуги з централізованого опалення.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до п. 11 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Щодо стягнення заборгованості за абонентське обслуговування.
Абонентська плата формується відповідно до Закону України «про житлово-комунальні послуги», постанови КМУ від 05.07.2019 №690 «Про Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» та постанови КМУ від 21.08.2019 №808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг».
Згідно Постанови №808, плата за абонентське обслуговування (з урахуванням податку на додану вартість), визначена відповідно до планованих витрат виконавця (витрат, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, із здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води), не повинна перевищувати граничного розміру плати за абонентське обслуговування, визначеного відповідно до цієї постанови.
Плата за абонентське обслуговування затверджується внутрішнім наказом по підприємству та визначається виконавцем комунальних послуг за їх витратами на 1 абонента/міс. Тобто, плата за абонентське обслуговування розраховується не за обсяги спожитих послуг, а з розрахунку на 1 абонента та виставляється як окремий платіж.
Як встановлено судом, ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» свої обов`язки по постачанню теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 виконував належним чином, в зв`язку з чим нарахування абонентської плати у сумі 1087,34 грн. суд вважає правомірним та таким, що відповідає приписам вищевказаних норм Закону.
Щодо твердження відповідачів про те, що факт наявності реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за спірною адресою не є умовою для автоматичного стягнення коштів, слід зазначити наступне.
За змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», особи, місце проживання яких зареєстроване у квартирі у встановленому законом порядку, а також власники (співвласники) квартир, зобов`язані їх утримувати, у тому числі, нести витрати по оплаті фактично наданих житлово-комунальних послуг нарівні з іншими дієздатними, які проживають та/або зареєстровані у житлі, або співвласниками.
Таким чином відповідач безпідставно вказує на відсутність у нього обов`язку по сплаті за комунальні послуги.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, за період з 01.12.2021 по 31.01.2022 відповідачам нараховано 15,02 грн суми на яку підлягає збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції та 2,85 грн 3% річних.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Згідно з постановою Верховного Суду від 30.03.2018 у справі №918/344/17 формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 489/2951/16-ц зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статями 68, 162 Житлового кодексу України визначено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч.4 ст.263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати застосування до відповідачки наслідків порушення виконання рішення у вигляді сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань, передбаченими законом, у неї утворилася заборгованість у сумі 25300,20 грн, яка складається з: основного боргу за надані послуги 24194,99 грн.; боргу за абонентське обслуговування 1087,34 грн.; трьох відсотків річних 2,85 грн та інфляційних втрат 15,02 грн.
Щодо клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Частинами четвертою, п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 Цивільного кодексу України).
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Пункт 12 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, визначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, регламентує, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У постанові від 06 грудня 2023 року у справі №212/10834/21 Верховний Суд вказав, що «постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом №540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону №540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи, що пунктом 12Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до прикінцевих та перехідних положень ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеним строк позовної давності щодо платежів, строк сплати яких станом на 02 квітня 2017 року не завершився.
Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон №4434).
Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.
Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набере чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року».
З викладеного вбачається, що позивач у межах позовної давності звернувся до суду з дійсним позовом.
Враховуючи, що відповідачі є споживачами послуг з надання теплової енергії, заборгованість за спожиті послуги в добровільному порядку не відшкодовано, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Доказів, які б спростовували вищевикладені висновки суду, відповідачами суду не представлено.
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також приймаючи до уваги те, що відповідачка є споживачем послуг з постачання теплової енергії та враховуючи неналежне виконання нею зобов`язань суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
24 жовтня 2024 Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 боргу за спожиту теплову енергію.
04 листопада 2024 Ленінським районним судом м. Миколаєва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 боргу за спожиту теплову енергію.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2025 у справі № 489/8394/24, судовий наказ скасовано за заявою ОСОБА_1 .
У відповідності до ст. 166 ЦПК України, у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, заявник має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Згідно з п. 2 ст. 164 ЦПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувану не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3328 грн. 00 коп.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиті послуги з централізованого опалення - задовольнити.
Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» заборгованість спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 25300 грн. 20 коп., з яких: основний борг за послуги з централізованого опалення в сумі 24194 грн. 99 коп.; борг за абонентське обслуговування у сумі 1087 грн. 34 коп.; сума, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 15 грн. 02 коп.; три відсотки річних у розмірі 2 грн. 85 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3328 грн. 00 коп., з кожного по 1664 грн. 00 коп.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго», код ЄДРПОУ 31319242, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 5-а.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення складено «27» жовтня 2026.
Суддя Н.О. Рум`янцева