ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
27 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/2466/26
Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2166/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Серебрянікова В.Є., Черноп`ятова С.В,
секретар судового засідання Хілик М.О.
позивач ОСОБА_1 ович,
відповідач Чернігівська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Красногор Олександр Володимирович,
особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2026 року (суддя - Рахманкулова І.П., місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного рішення - 21.07.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської міської ради, в якому просив визначити йому додатковий строк тривалістю в три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що після смерті діда позивача залишилося спадкове майно, до складу якого входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала у власності ОСОБА_2 . Спадкоємцем діда був його син і батько позивача ОСОБА_3 , якому і видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 . Позивач зі своїм батьком ОСОБА_3 на момент смерті діда проживали по АДРЕСА_2 . У зв`язку з бойовими діями на території Сумської області, зокрема на території с. Миропілля, батьки позивача разом з родиною були вимушені переміститися до м. Чернігова у квартиру діда, а позивач з 26.02.2022 був зарахований до Добровольчого формування територіальної оборони. Лише у листопаді 2025 позивач дізнався про існування заповіту, складений дідом 20.07.2012 на його користь на вказану квартиру, що і стало причиною невчасного подання до органу нотаріату заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним, несправедливим, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з надмірно формальним підходом до оцінки обставин справи.
Апелянт вважає помилковим висновок суду, що його необізнаність, як спадкоємця за законом, про складений дідом на нього заповіт не є поважною причиною пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини, оскільки право позивача на спадкове майно необхідно оцінювати не шляхом формального віднесення до «кола спадкоємців за законом», а з урахуванням конкретної послідовності відкриття спадщини. Адже спадкоємцем першої черги після смерті діда був його син і батько позивача ОСОБА_3 . У зв`язку з цим, у позивача не було потреби звертатися до нотаріуса, позаяк таке право за законом належало його батьку, яким він не скористався. Крім того, спадкова справа після смерті діда, з яким він спільно не проживав, не заводилася та не існувало жодного нотаріального провадження, у межах якого позивач міг би бути повідомлений про заповіт.
Наголошує, що про існування заповіту позивач дізнався лише у листопаді 2025 року, коли його сім`я у зв`язку з бойовими діями на території Сумської області була вимушена переїхати до м. Чернігова у квартиру діда. При цьому, дізнавшись про складений на нього заповіт і враховуючи вже наявне судове рішення про визнання спадщини відумерлою, позивач не залишив ситуацію без реагування, а оскаржував дане рішення суду.
Скаржник також посилається на неврахування судом таких поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини як виконання позивачем з 26.02.2022 завдань добровольчого формування тероборони, а з 04.09.2023 -проходження військової служби у Збройних Силах України.
Відповідач вказує на ігнорування місцевим судом принципів пропорційності та добросовісності, оскільки відмова у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини лише через формальне пропущення строку може вважатися непропорційним втручанням у право заявника на мирне володіння майном, матиме для нього надзвичайно істотні життєві наслідки.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, Чернігівська міська рада зазначила, що позивач не вчинив активних дій для реалізації своїх спадкових прав у визначений законодавством строк, а саме по собі незнання про наявність заповіту не перешкоджало йому подати заяву про прийняття спадщини як спадкоємцю за законом.
Відповідач вказує, що поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини слід з`ясовувати у період з 28.04.2015 по 28.10.2015, у зв`язку з чим проживання у вказаний період позивача в сусідній області окремо від спадкодавця не може вважатися істотними труднощами, оскільки на той час безпекова ситуація, транспортне сполучення дозволяло безперешкодно пересуватися між цими регіонами держави, а позивач ще не перебував на військовій службі (ТРО, ЗСУ).
Акцентує увагу, що належну спадкодавцю кв. АДРЕСА_3 за рішенням суду визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади м. Чернігова, а тому безпідставне встановлення додаткового строку на прийняття спадщини буде незаконним і непропорційним втручанням в права та інтереси територіальної громади м. Чернігова.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).
Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.12.1990 батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 9).
Відповідно до копії Свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Деснянської районної ради 12.10.2000, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому належить ОСОБА_2 (а.с. 23).
ОСОБА_2 при житті 20 липня 2012 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ковтун К.В., зареєстрований у реєстрі за №851, яким заповів належну йому квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с. 20-21).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.04.2015, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18).
За довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради №3097 від 29.04.2024, ОСОБА_2 на момент смерті був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 61).
Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 15.04.2025, наданого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бєгаєвою Г.М., інформація щодо померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 відсутня (а.с. 75).
Згідно відповіді №2413942 від 03.03.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 з 15.12.1990 зареєстрований у АДРЕСА_2 (а.с. 31).
ОСОБА_1 із 26.02.2022 зарахований до членства у добровольчому формуванні ІНФОРМАЦІЯ_6 , виконував завдання територіальної оборони, а з 04.09.2023 зарахований до лав Збройних Сил України де і на даний момент проходить військову службу, що підтверджується копіями: контракту добровольця територіальної оборони від 02.04.2022, довідки добровольчого формування Сумської міської територіальної громади №4 від 09.04.2022, військового квитка серії НОМЕР_3 , посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_4 (а.с. 10, 11, 12-16, 17).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.10.2024 задоволено заяву Чернігівської міської ради про визнання спадщини відумерлою. Визнано спадщину ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме: квартиру АДРЕСА_3 , відумерлою. Передано територіальній громаді м. Чернігова - Чернігівській міській раді у власність вказану квартиру (а.с. 57-59).
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10.02.2026, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 жовтня 2024 року у справі за заявою Чернігівської міської ради про визнання спадщини відумерлою - закрито, оскільки ОСОБА_1 не підтвердив набуття ним права на спадщину після смерті спадкодавця, а тому не наділений правом на оскарження судового рішення в розумінні ст. 352 ЦПК України і зазначеним рішенням питання про права та обов`язки ОСОБА_1 не вирішувались.
Комісією КП «Деснянське» складено Акт від 28.03.2025, згідно якого в квартирі АДРЕСА_3 мешкають ОСОБА_3 1960 р.н., його дружина ОСОБА_5 , 1955 р.н., та її син ОСОБА_6 , 1985 р.н., які не надали документів на помешкання, але син пояснив, що квартира належить брату згідно договору дарування, який наразі служить в ЗСУ. Доступ до квартири не був наданий, хоча представники КП «Деснянське» прибули до житлового приміщення з метою огляду квартири для замовлення технічного паспорту на неї (а.с. 62).
Згідно копії довідки КП «Деснянське» №554 від 16.11.2023, станом на 01.11.2023 заборгованість за послугу з управління (кв. АДРЕСА_3 ) складає 25739,60 грн, борг з травня 2015 року (а.с. 63).
Головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Данілевською І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79323577 від 13.10.2025 з примусового виконання виконавчого листа №750/6819/25, виданого 17.09.2025 Деснянським районним судом м. Чернігова про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 (а.с. 19).
Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бєгаєвою Г.С. листом №46/01-16 від 15.04.2025 та приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. листом №72/01-16 від 20.02.2026, повідомлено ОСОБА_1 , що оскільки він заяву про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 діда ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк не подав і на момент смерті спадкодавця за однією адресою разом із ним не був зареєстрований, то заявником пропущено строк для прийняття спадщини. Нотаріусами рекомендовано звернутися до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 24, 74).
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
У ст. 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч. 2). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3).
Статтею 1268 ЦК України регламентовано прийняття спадщини, а саме: спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1); не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (ч. 2); спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3); малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (ч. 4); незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5).
Водночас у ч. 1 ст. 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За положеннями ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (ч. 1). Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (ч. 2). Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (ч. 3).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено будь яких обставин, які б могли бути визнані поважними причинами пропуску стрку для подачі зави про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , доказів на їх підтвердження не надано і позивач не довів, що був позбавлений можливості у шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Суд зазначив, що позивач відноситься до кола спадкоємців за законом, проте із заявою про прийняття спадщини не звертався, а його доводи щодо необізнаності про наявність складеного спадкодавцем на нього заповіту є безпідставними та не свідчать про існування непереборних обставин, що унеможливлювали звернутися із заявою про прийняття спадщини після смерті діда.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дід позивача ОСОБА_2 , після якого ніхто зі спадкоємців, у тому числі й позивач, не прийняв спадщину в установлені законом строк та порядку.
Наведені обставини підтверджуються копією свідоцтва про смерть спадкодавця (а.с. 18), довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради №3097 від 29.04.2024 (а.с. 61), Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 15.04.2025 (а.с. 75), рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.10.2024 про визнання спадщини відумерлою (а.с. 57-59) та не оспорюються сторонами.
За змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Системний аналіз зазначеної норми закону вказує на те, що такий позов може бути задоволений в разі надання позивачем доказів наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, якими є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, що також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».
Отже, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1/ у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2/ ці обставини визнані судом поважними.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість (ст. 3 ЦК України).
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Верховний Суд у своїй усталеній практиці сформулював ряд правих висновків, згідно з якими поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців з наявністю заповіту, який є єдиною підставою спадкування; тощо. При цьому судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача зі строком і порядком прийняття спадщини; необізнаність особи з наявністю спадкового майна та відкриття спадщини; похилий вік; непрацездатність; невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови тощо (постанови від 17.02.2022 у справі №953/15603/20, від 20.01.2021 у справі №752/11156/180ц, від 11.11.2020 у справі №750/262/20 та інші).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 причинами несвоєчасного звернення до органу нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті діда вказав, що він не знав про складання спадкодавцем у 2012 році заповіту на його ім`я, а дізнався про нього лише в листопаді 2025 року. Оскільки свідоцтво про смерть діда отримав батько позивача ОСОБА_3 , який не проживав зі спадкодавцем, а позивач не є спадкоємцем першої черги за законом, то і звертатися до органів нотаріату про прийняття спадщини після померлого діда не було потреби, так як це було правом батька.
Велика Палата Верховного Суду у п. 154 постанови від 26.06.2024 року у справі №686/5757/23, виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.
За матеріалами справи, позивач доводиться онуком померлому спадкодавцю ОСОБА_2 , син якого ОСОБА_3 був живий на час смерті батька, у зв`язку з чим позивач у відповідності до ст. 1265 ЦК України відноситься до спадкоємців п`ятої черги за законом.
Оскільки спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 не заводилась, то в нотаріуса й не було підстав інформувати позивача про наявність заповіту.
Відтак, місцевий суд правильно виснував, що позаяк позивач є онуком спадкодавця та спадкоємцем за законом, то його необізнаність про існування складеного дідом на нього заповіту при намірі успадкувати майно, жодним чином не унеможливлювала своєчасного звернення до нотаріуса для прийняття спадщини.
Крім того, невизначеність між позивачем та його батьком, хто буде приймати спадщину після смерті спадкодавця, з огляду на вищевказані правові висновки Верховного Суду також не є поважною причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки жодним чином не створювала позивачу об`єктивних перешкод чи істотних труднощів подати своєчасно до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на час смерті діда ОСОБА_2 був повнолітнім і проживав спільно зі своїм батьком ОСОБА_3 , знав про смерть діда, який мешкав окремо від них, а тому неузгодженість між батьком і сином про закликання когось із них до спадкування як спадкоємців за законом різної черговості не вказує на неможливість вчасного звернення позивача до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини.
Тому, в даному випадку необізнаність онука про заповіт не слід ототожнювати з незнанням позивача про його право на спадкування загалом, оскільки подати заяву про прийняття спадщини може спадкоємець за законом будь якої черговості, незважаючи на наявність спадкоємців попередньої черги.
Відтак, аргументи позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині є безпідставними.
Одночасно апеляційний суд вважає слушними доводи відзиву відповідача, що позивач не вчинив ніяких активних дій для реалізації своїх спадкових прав у визначений законом строк, міг подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини особисто або надіслати поштою, а саме по собі незнання про наявність заповіту не перешкоджало позивачу звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як спадкоємцю за законом.
Також заслуговують на увагу твердження відповідача, що поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини має встановлюватись у шестимісячний період з часу відкриття спадщини (28.04.2015 - 28.10.2015).
У зв`язку з цим, посилання позивача на перебування його на військовій службі з 26 лютого 2022 року й по даний час не має правового значення для вирішення справи, оскільки не охоплюється шестимісячним строком, установленим законом для прийняття спадщини.
Крім того, апеляційний суд констатує, що до нотаріуса із заявою про оформлення спадкових прав після померлого діда ОСОБА_2 , позивач уперше звернувся в квітні 2025 року (а.с. 74), отримавши роз`яснення про необхідність у судовому порядку визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
У заяві про ознайомлення з матеріалами справи №750/8437/24, поданою представником ОСОБА_1 - адвокатом Красненком Ю.В. через систему «Електронний суд» 03.04.2025, зазначалось, що за життя ОСОБА_2 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 , якому заповідав свою квартиру (а.с. 67-68).
З цього випливає, що як мінімум у квітні 2025 року позивач був обізнаний про існування складеного дідом на його користь заповіту, проте в позовній заяві та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вводить суд в оману, стверджуючи про виявлення заповіту в листопаді 2025 року, що свідчить про недобросовісність поведінки позивача. Адже, добросовісність - це базовий правовий та моральний принцип, який вимагає від учасників правовідносин діяти чесно, відкрито, розумно та з повагою до законних інтересів інших осіб (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Водночас із квітня 2025 року й до часу звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом (26 лютого 2026 року) пройшло десять місяців, що не є розумним строком для захисту свого права.
Безпідставними є й доводи скаржника, що суд першої інстанції поставив формальне дотримання строку вище за реальний зміст спадкових правовідносин та волю спадкодавця, чим порушив принципи пропорційності та добросовісності та що може вважатися втручанням у його право на мирне володіння майном.
Адже, з огляду на повідомлені позивачем причини пропуску строку, позиція місцевого суду відповідає приписам, як ч. 3 ст. 1272 ЦК України, так і статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одночасно колегія суддів зауважує, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).
Крім того, апеляційний суд констатує, що звернення позивача до органу нотаріату про прийняття спадщини, а до суду - про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, після спливу десяти років з часу смерті спадкодавця не відповідає засадам розумності, добросовісності та справедливості.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та аргументами відповідача про пасивну поведінку позивача та неповажність зазначених ним причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки вони не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, що перешкоджали б спадкоємцю вчасно подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені у рішенні суду висновки відповідають обставинам справи.
При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.07.2026 - без змін.
Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року.
Головуючий О.А. Луговець
Судді В.Є. Серебряніков
С.В. Черноп`ятов