Ухвала № 140958372 у справі № 420/33252/26 від 27.10.2026

Справа № 420/33252/26

УХВАЛА

27 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Військової частин НОМЕР_1 щодо відмови провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 з 04.03.2022 (дата початку служби) по 31.12.2022, на 01.01.2023 з 01.01.2023 по 31.12.2023, на 01.01.2024 з 01.01.2024 по 03.04.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 з 04.03.2022 (дата початку служби) по 31.12.2022, на 01.01.2023 з 01.01.2023 по 31.12.2023, на 01.01.2024 з 01.01.2024 по 03.04.2024 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Відповідно до вимог статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви у тому числі з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).

У тексті позовної заяви представник позивача зазначив, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

На обґрунтування такого твердження, представник позивача зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, коли дізнався про порушення своїх прав, а саме з моменту отримання відповідей на свої заяви.

Так, за твердженням представника позивача, відповідач надав відповідь листом від 02.10.2026 № 8/1199. І лише з моменту їх отриманням позивачу стало відомо про порушення відповідачем своїх прав, а саме про те, що посадовий оклад та оклад за військовим званням позивачу було обчислено відповідно до діючого законодавства, а тому, на думку відповідача, у нього відсутні правові підстави для перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача.

На переконання представника позивача, строкового обмеження стосовно перерахунку та виплати грошового забезпечення у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку грошового забезпечення з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Представник позивача вважає, що в окружного адміністративного суду відсутні підстави для відмови у відкритті провадження з підстав пропущення позивачем строку для звернення з даним позовом до суду, а право позивача на звернення до суду, не обмежується тримісячним строком звернення до суду.

На обгрунтування такої позиції представник позивача посилається на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні №1-р/2025.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали, додані до позову, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху з таких підстав.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач у спірний період проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 листопада 2025 року у справі №420/27284/24 зазначив, що норми частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 Кодексу законів про працю України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є спеціальною нормою відносно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби.

Отже, строк звернення до суду з цим позовом визначає стаття 233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 дійшов такого висновку: «Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)».

Отже, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, до вимог за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 03.04.2024 застосовується стаття 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

З огляду на наведене, суд зазначає про помилковість твердження представника позивача щодо необмеження будь-яким строком позовних вимог з 19.07.2022.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У постанові від 29 вересня 2026 року у справі №400/9994/25 Верховний Суд зазначив, що Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Верховний Суд також зазначив: «Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду».

Із доданих до позовної заяви документів суд встановив таке.

Позивач проходив військову службу з 04.03.2022 по 03.04.2024.

До позовної заяви додано заяву позивача від 18.08.2026 до Військової частини НОМЕР_1 .

Зі змісту заяви вбачається, що позивача просить перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та виплатити різницю грошового забезпечення.

Отже, суд дійшов висновку, що станом на момент звернення 18.08.2026 до відповідача, позивачу було відомо про неправильне, на думку позивача, нарахування та виплату грошового забезпечення, що дає суду підстави вважати про обізнаність позивача про порушення нарахування йому грошового забезпечення у період з 19.07.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 03.04.2024 року.

Тому тримісячний строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, для вимог за період з 19.07.2022 року, позивач пропустив.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 29.09.2026 у справі №400/9994/25 закцентував увагу на тому, що позиція щодо початку перебігу тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст.233 КЗпП України, від дня отримання інформації на запит є хибною, оскільки за такою логікою, період до отримання інформації на запит не охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою.

Отже, це проміжок часу, протягом якого пасивна поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.

Подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач набуває можливість, спираючись на відсутність інформації, яка потрібна для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Матеріалами позовної заяви підтверджено, що позивач звільнився з військової служби 03.04.2024, а звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення, в якій вже вказав про неправильний, на думку позивача, розрахунок грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018, - лише 18.08.2026, тобто через 2 роки 4 місяці та 16 днів після звільнення.

На переконання суду, це свідчить про триваючу пасивну поведінка позивача та не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2026 року у справі №400/9994/25 зазначив, що обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Оскільки позов за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 03.04.2024 подано після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, позовну заяву слід залишити без руху.

Позивач має право протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали подати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення та доказами на їх підтвердження.

Керуючись статтями 122, 123, 161, 171, 248, 256, 294 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 03.04.2024 із зазначенням підстав для поновлення цього строку та доказів на їх підтвердження.

Роз`яснити позивачу, що в разі неподання такої заяви в зазначений строк або визнання вказаних у ній підстав неповажними позовна заява буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя Дмитро БАБЕНКО