Судові рішення

Постанова № 140965008 у справі № 753/6002/25 від 19.10.2026

Постанова від 19.10.2026 у цивільній справі № 753/6002/25 (категорія «Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі)»). Суд: Київський апеляційний суд, суддя Лапчевська Олена Федорівна.

Справа№ 753/6002/25
СудКиївський апеляційний суд
СуддяЛапчевська Олена Федорівна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСправи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі)
Дата ухвалення19.10.2026
Надійшло до реєстру28.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140965008

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 753/6002/25

номер провадження 22-ц/824/5696/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,

суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , представники відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 - ОСОБА_2

на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року /суддя Шаповалова К.В./

на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року /суддя Шаповалова К.В./

у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 до державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою

та зустрічною позовною заявою державного підприємства обслуговування повітряного руху України до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах і також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , до ДП "Украерорух" про усунення перешкод у користуванні квартирою. Просила суд зобов`язати ДП "Украерорух" не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

06 травня 2025 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ДП "Украерорух" до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом. ДП "Украерорух" просило суд визнати неповнолітнього ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про усунення перешкод у користуванні квартирою - відмовлено.

Зустрічний позов Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Службу у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задоволено.

Визнано ОСОБА_5 , 2011 року народження таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух).

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) (Київська обл, м. Бориспіль аеропорт, а/с. 115, код ЄДРПОУ 19477064) судовий збір за подання позову до суду у розмірі 3028 грн./т. 2 а.с. 21-30/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

На підтвердження вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував фактичне проживання дитини у квартирі з народження, тимчасовий характер відсутності у зв`язку з мобілізацією матері та воєнним станом, наявність особистих речей дитини у квартирі. Вважає, що визнання дитини такою, що втратила право користування житлом, по суті є її виселенням без надання іншого житла, що суперечить ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 47 Конституції України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», принципу найкращих інтересів дитини. Також вказує, що договір найму від 28.08.2001 не припинився автоматично зі смертю наймача, оскільки укладений на невизначений строк. Посилається на новий доказ - акт від 01.12.2025, який підтверджує тривале проживання сім`ї та наявність речей.

У відзиві на апеляційну скаргу та у запереченнях на заяву апелянта від 04.03.2026 ДП "Украерорух" заперечує доводи апелянта, зазначаючи, що суд першої інстанції повно дослідив обставини, правильно застосував норми ЦК України (ст. 781 - припинення договору найму у зв`язку зі смертю наймача), ЖК України, ст. 29 ЦК України. Підкреслює, що неповнолітній не набув самостійного права користування житлом, оскільки таке право є похідним від права батька-наймача. Мати дитини не була стороною договору найму, не повідомляла власника про вселення, проживала за іншою адресою. Житлове приміщення не має статусу службового. Нові докази апелянта вважає неналежними, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції без поважних причин. Зняття матері з реєстрації за адресою АДРЕСА_3 відбулося вже після рішення суду першої інстанції за її власною заявою і не впливає на встановлені обставини.

У запереченнях на відзив від 04.03.2026 апелянт додатково наголошує, що після рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 була знята з реєстрації за адресою АДРЕСА_3 , не має власного житла, а тому дитина фактично позбавлена будь-якого місця проживання, що суперечить інтересам дитини. Посилається на статус матері як учасниці бойових дій.

У запереченнях на заяву апелянта від 23.03.2026 відповідач вказує, що зняття з реєстрації відбулося за заявою самої ОСОБА_1 , а не за заявою власника, і ця обставина виникла вже під час апеляційного провадження. Повторює, що дитина не набула самостійного права, а доводи щодо «службового» житла безпідставні, оскільки відсутнє рішення про віднесення квартири до службових.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року справу направлено до суду першої інстанції на дооформлення.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , поданої в своїх інтересах до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про усунення перешкод у користуванні квартирою - відмовлено. /т. 2 а.с. 222-226/

Не погоджуючись з додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 , заявлену в її власних інтересах, про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Апелянт зазначає, що додаткове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права, що регулюють інститут додаткового рішення, з порушенням норм матеріального права, що регулюють житлові правовідносини сторін, та за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Апелянт зазначає, що відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України призначення додаткового рішення - виключно усунути неповноту резолютивної частини основного рішення в межах вимог, які вже були предметом дослідження і щодо яких сторони подавали докази та давали пояснення під час розгляду справи по суті. Додаткове рішення не є інструментом повторного розгляду справи, нової оцінки доказів чи зміни висновків, зроблених в основному рішенні. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року чітко визначено межі, в яких суду першої інстанції належало ухвалити додаткове рішення: «поза увагою суду першої інстанції залишились вимоги ОСОБА_1 , заявлені у власних інтересах». Однак усупереч цим межам суд першої інстанції в додатковому рішенні вдруге дослідив та оцінив обставини, що стосуються статусу члена сім`ї наймача, моменту припинення сімейних відносин, добровільності виїзду з квартири, відсутності речей у квартирі, тобто фактично здійснив повторний розгляд спору по суті, що суперечить меті інституту додаткового рішення та не відповідає вимогам частини першої статті 270 ЦПК України.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про долучення доказів, обґрунтувавши це тим, що подані документи створені після ухвалення основного рішення у справі та на час розгляду спору не існували. Апелянт вважає такий правовий висновок помилковим, оскільки він не відповідає критеріям прийняття доказів, встановленим статтями 76, 77, 80, 81, 83 ЦПК України. Відповідно до частини третьої статті 83 ЦПК України докази, подані з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, не приймаються судом, якщо учасник справи не доведе, що подав їх з об`єктивних причин, що не залежали від нього, своєчасно. Чинне процесуальне законодавство не пов`язує можливість прийняття доказу судом першої інстанції з моментом його виникнення - датою складення документа, а виключно з дотриманням процесуальних строків і порядку його подання. Документи, про долучення яких клопотав представник позивача, підтверджують обставини - відсутність зареєстрованого місця проживання та відсутність права власності на житло, що об`єктивно виникли вже під час розгляду справи в апеляційній інстанції, але до повернення справи на ухвалення додаткового рішення. Ці обставини мають безпосереднє значення саме для вирішення вимоги, що залишилася нерозглянутою, - вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою у власних інтересах. Відмовляючи в дослідженні цих доказів, суд першої інстанції фактично позбавив сторону можливості довести обставини, що мають значення для розгляду саме тієї вимоги, яка є предметом додаткового рішення, чим порушив принцип повного та всебічного з`ясування обставин справи, закріплений у статтях 2, 12, 13 ЦПК України.

Апелянт також звертає увагу, що суд першої інстанції в додатковому рішенні дослівно відтворив висновки основного рішення щодо добровільного залишення позивачкою спірної квартири, не надавши при цьому жодної оцінки доводам про те, що ОСОБА_1 з 13 грудня 2022 року проходила військову службу у Збройних Силах України, виконуючи конституційний обов`язок із захисту держави, та була демобілізована лише 8 квітня 2025 року, тобто вже після смерті колишнього чоловіка 6 лютого 2025 року та після того, як відповідач самочинно змінив замки у квартирі 7 лютого 2025 року. На думку апелянта, висновок суду першої інстанції про те, що позивачка у добровільному порядку залишила колишнє місце проживання та перестала постійно проживати у спірній квартирі, є не лише юридично помилковим, а й фактично необґрунтованим, оскільки ігнорує об`єктивну неможливість виконання нею добровільного волевиявлення щодо місця проживання в умовах виконання бойових завдань. Відсутність позивачки у квартирі протягом цього періоду має кваліфікуватися судом як вимушена, зумовлена виконанням конституційного обов`язку із захисту держави, а не як добровільна відмова від житлового приміщення. Кваліфікація судом фактичних обставин виключно як добровільного виїзду, без дослідження дійсних причин відсутності позивачки за місцем проживання протягом цього періоду, суперечить вимозі частини першої статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дослідив виключно питання належності позивачки до членів сім`ї наймача в розумінні статті 64 Житлового кодексу УРСР та наявності в неї права на укладення договору найму. Водночас правова позиція позивачки ґрунтувалася не лише на цих нормах, а й на статті 47 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до житла), а також на тому, що малолітній син позивачки безперервно та на законних підставах зареєстрований і фактично пов`язаний зі спірним житловим приміщенням, а позбавлення позивачки можливості користуватися квартирою об`єктивно унеможливлює реалізацію її батьківських прав та обов`язків щодо спільного проживання з дитиною за місцем реєстрації останньої. Суд першої інстанції не надав оцінки питанню пропорційності повного позбавлення позивачки можливості користування квартирою, в якій зареєстрований і фактично проживає її малолітній син, та не з`ясував, яким чином таке позбавлення узгоджується з найкращими інтересами дитини, що є самостійним предметом дослідження в справах цієї категорії.

У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) просило залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року - без змін. Свою позицію Украерорух обґрунтовував тим, що суд першої інстанції дослідив усі обставини справи, надав сторонам достатній процесуальний строк для подання письмових пояснень та документів, а додаткове рішення ухвалено відповідно до норм чинного законодавства України та з урахуванням практики Верховного Суду у подібних спорах.

Украерорух зазначає, що є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується правовстановлюючими документами. Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 316, 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, і він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні цих прав.

28 серпня 2001 року між Украерорухом та ОСОБА_6 було укладено договір найму житла, відповідно до якого членами сім`ї наймача зазначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . ОСОБА_1 стороною цього договору не була, до кола членів сім`ї наймача не включена, про її вселення наймодавець не повідомлявся, згоди на таке вселення власник житла не надавав. Позивачка ніколи не була зареєстрована у спірній квартирі та понад 30 років була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Після смерті наймача 06 лютого 2025 року договір найму житла від 28 серпня 2001 року припинив свою дію відповідно до ст. 781 ЦК України. Договором не передбачено переважного права членів сім`ї наймача на укладення нового договору найму. До подання позову позивачка не зверталась до власника із заявою про укладення договору найму або про надання дозволу на проживання, не повідомляла про фактичне проживання у квартирі та зберігання особистих речей.

Украерорух також зазначає, що спірне житлове приміщення не є службовим, оскільки відсутнє відповідне рішення органу місцевого самоврядування про включення квартири до числа службових, відсутній ордер на вселення, а відносини сторін регулювалися положеннями Цивільного кодексу України, а не Житлового кодексу УРСР.

Крім того, Украерорух наголошує, що позивачка свідомо приховала від суду факт припинення шлюбних відносин із наймачем ще до його смерті. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 травня 2023 року у справі № 759/4156/23 шлюб між сторонами було розірвано, а судом встановлено, що шлюбні стосунки фактично припинилися і перебування у шлюбі носило формальний характер.

Щодо наданих апелянтом нових доказів Украерорух зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках. Верховний Суд у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц зазначив, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин їх неподання. На думку Украероруху, подані апелянтом документи є неналежними та не стосуються предмета спору.

Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання явку свого представника не забезпечила, просили розглядати справу без його участі, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволення зустрічного позову з ухваленням нового рішення про відмову в ньому, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 серпня 2001 року між ДП «Украерорух» та ОСОБА_5 було укладено договір найму квартири АДРЕСА_1 . Членами сім`ї наймача в договорі зазначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Неповнолітній ОСОБА_5 , 2011 року народження, є сином наймача та зареєстрований у спірній квартирі. Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 травня 2023 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 разом із сином виїхала зі спірної квартири та проживала за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. 07 лютого 2025 року відповідач замінив замки у спірній квартирі.

Постановляючи оскаржене рішення в частині задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що після смерті наймача договір найму припинився на підставі ст. 781 ЦК України, а неповнолітній ОСОБА_5 не набув самостійного права користування квартирою, оскільки таке право є похідним від права батька-наймача, а дитина фактично проживає з матір`ю за іншою адресою, і її реєстрація створює перешкоди власнику у розпорядженні майном.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Відповідно до статті 64 ЖК України членами сім`ї наймача, які проживають разом із ним, є, зокрема, дружина наймача та їхні діти. Ці особи користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Право користування житлом у неповнолітньої дитини наймача виникає не лише внаслідок досягнення нею повноліття чи набуття самостійного права, а безпосередньо із закону та факту вселення й реєстрації за місцем проживання батька-наймача. Факт смерті батька та офіційне розлучення батьків не може бути підставою для втрати малолітньою дитиною права користування житлом. Неповнолітня дитина має визначене законом право користування житлом у кожного з батьків, оскільки розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав щодо дитини. Проживання дитини за місцем проживання своєї матері не є підставою для втрати права користування житлом за місцем проживання батька.

Отже, сам по собі факт виїзду дитини разом із матір`ю зі спірної квартири після розірвання шлюбу, за умови збереження реєстрації дитини у цій квартирі та відсутності доказів набуття нею права користування іншим житлом, не свідчить про втрату нею права користування спірним житлом. Суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов, не встановив, чи має дитина інше житло, чи набула вона самостійного права користування іншим житловим приміщенням, та не врахував, що реєстрація місця проживання дитини у спірній квартирі є похідною від місця проживання її батька-наймача і сама по собі не може бути скасована без надання дитині іншого житла.

Крім того, визнання дитини такою, що втратила право користування житлом, за обставин, коли вона є неповнолітньою, зареєстрована у спірній квартирі та не має іншого житла, фактично є виселенням дитини без надання іншого житлового приміщення. Таке втручання у право дитини на житло є непропорційним у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на принцип найкращих інтересів дитини, закріплений у статті 3 Конвенції ООН про права дитини та статті 18 Закону України «Про охорону дитинства». Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2026 року у справі № 522/15146/22 підтвердив, що виселення осіб із житла є втручанням у право на житло, і таке втручання може бути невиправданим, якщо особи тривалий час проживають у житлі, не мають іншого місця проживання, а їх виселення є непропорційним.

Доводи відповідача про те, що дитина не була зазначена в договорі найму як член сім`ї наймача, не можуть бути підставою для відмови в захисті її права, оскільки відповідно до статті 64 ЖК України діти наймача набувають права користування житлом незалежно від того, чи були вони окремо зазначені в договорі, за умови їх вселення та проживання разом із наймачем. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №496/4525/17 є нерелевантним, оскільки у тій справі йшлося про самоправне зайняття житла та відсутність будь-яких правових підстав для вселення, тоді як у цій справі дитина є дочкою наймача, була зареєстрована та проживала у спірній квартирі з народження, а її виїзд був зумовлений розірванням шлюбу батьків, а не відмовою від права користування житлом.

За таких обставин, зустрічний позов ДП «Украерорух» до ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в зустрічному позові.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , поданого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні квартирою, та про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , поданої в її власних інтересах, з огляду на таке.

Щодо наданого апелянтом разом з апеляційною скаргою на додаткове рішення Акту фактичного проживання від 27 березня 2026 року, колегія суддів зазначає, що цей доказ не був прийнятий судом першої інстанції, оскільки створений після ухвалення основного рішення. Разом з тим, апеляційний суд, керуючись принципами змагальності та всебічного розгляду справи, долучив цей акт до матеріалів справи та надає йому оцінку в сукупності з іншими доказами та заявленими в суді першої інстанції вимогами.

Зі змісту зазначеного Акту вбачається, що він підтверджує факт проживання неповнолітнього ОСОБА_5 разом із батьком до моменту його смерті та зазначає про неможливість подальшого проживання у квартирі після зміни замків. Водночас, вказаний акт не може бути безумовною підставою для задоволення первісного позову в інтересах дитини, оскільки він не спростовує того факту, що на момент виникнення спору та розгляду справи в суді першої інстанції дитина разом із матір`ю фактично проживала за іншою адресою у АДРЕСА_3 , а спірна квартира не використовувалася ними для постійного проживання.

Аналізуючи вимоги позовної заяви про невчинення перешкод у користуванні квартирою, колегія суддів звертає увагу, що в їх обґрунтування позивач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що син проживав разом із батьком саме на час виникнення спірних правовідносин. Позивачка була демобілізована вже після смерті колишнього чоловіка (8 квітня 2025 року), а тому встановити та перевірити те, що після розірвання шлюбу було визначено місце проживання дитини разом із батьком, неможливо. Будь-яких юридично встановлених даних рішення суду чи письмова угода батьків щодо такого проживання матеріали справи не містять, місце проживання дитини між батьками не визначалось.

На момент розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що дитина зареєстрована у спірній квартирі, але по факту там не проживає, оскільки проживає разом із матір`ю за іншою адресою, а у спірній квартирі проживає стороння особа.

Відповідно до статті 13 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу лише в межах заявленого позову і тих обставин, на які вказав позивач, та доказів, які він сам надав у підтвердження своєї позиції. Межі доказової бази позивача не можуть розширюватись і обґрунтовуватись новими обставинами на момент перегляду апеляційним судом рішення. Саме позивач визначається зі способом захисту порушеного права. Однак, позов подано про усунення перешкод, при цьому у який саме спосіб позивачем не вказано, а належних доказів наявності таких перешкод на момент звернення до суду не надано.

Визначальним для вирішення цього спору є встановлення того, чи набула ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 взагалі. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не була стороною договору найму від 28 серпня 2001 року, не була зазначена у ньому як член сім`ї наймача, не була зареєстрована у спірній квартирі, не зверталась до наймодавця із повідомленням про своє вселення та не отримувала згоди власника на таке вселення. Більше того, судом встановлено, що позивачка після розірвання шлюбу з наймачем у 2023 році у добровільному порядку залишила спірну квартиру та переїхала проживати за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_3 .

Таким чином, ОСОБА_1 не набула права користування спірною квартирою. Відсутність права користування у позивачки робить усі інші обставини, на які вона посилається в апеляційній скарзі як проходження військової служби, зміна замків відповідачем, відсутність іншого житла, зняття з реєстрації, юридично незначущими для вирішення цього спору, оскільки ці обставини не створюють права, якого у неї не було. Військова служба є поважною причиною відсутності за місцем проживання, але вона не створює права на житло, яке особі не належить і у якому вона не була зареєстрована та не проживала. Зміна замків відповідачем як власником майна є реалізацією його права на володіння, користування та розпорядження своїм майном відповідно до статей 317, 319 ЦК України. Відсутність в позивачки іншого житла не створює права на користування чужим майном без згоди власника.

Щодо посилань апелянта на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у розумінні статті 8 Конвенції не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03). У даному випадку позивачка не має достатніх та триваючих зв`язків зі спірною квартирою, оскільки вона не була власником, не була наймачем, перестала бути членом сім`ї наймача після розлучення, не була зареєстрована та не проживала там тривалий час. За таких обставин посилання на статтю 8 Конвенції є безпідставним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 321 ЦК України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. ДП «Украерорух» як власник спірної квартири має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном відповідно до статті 391 ЦК України.

Щодо вимоги ОСОБА_1 , заявленої у її власних інтересах, яка була вирішена додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції діяв у межах повноважень, визначених статтею 270 ЦПК України, та не вийшов за межі сформованих у суді першої інстанції вимог позивачки. На час розгляду справи позивачка була зареєстрована за іншою адресою АДРЕСА_3 . Після розірвання шлюбу вона разом із дитиною виїхала зі спірної квартири та обрала інше місце проживання. Доводи апелянта про те, що вона проходила військову службу і не могла проживати у квартирі, не створюють їй права користування чужим майном, оскільки вона не була стороною договору найму, не була вселена у встановленому порядку та не отримувала згоди власника. Відсутність у неї іншого житла не є підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні квартирою, яка їй не належить.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відмовляючи у задоволенні первісного позову в інтересах дитини, суд апеляційної інстанції виходить з того, що дитина, хоча і не проживає фактично у спірній квартирі, проте вона там законно зареєстрована, а її право користування житлом є похідним від права батька-наймача і не припинилося автоматично після його смерті, оскільки дитина є неповнолітньою та не має іншого житла. Саме тому зустрічний позов про визнання дитини такою, що втратила право користування житлом, підлягає відхиленню, про що зазначено вище.

Доводи апелянта про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів відхиляє, оскільки втручання у право на житло з боку держави в даному випадку відсутнє, а спір стосується виключно цивільно-правових відносин між сторонами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи в частині наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в зустрічному позові та залишення без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині й додаткового рішення. В іншій частині доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.Керуючись ст.ст. 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року в частині задоволених вимог зустрічного позову - скасувати, ухвалити нове яким у задоволені зустрічних позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 26.10.2026 р.

Головуючий: Судді:

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
02.09.2026 Ухвала № 139450241 Київський апеляційний суд
11.08.2026 Ухвала № 138895582 Київський апеляційний суд
22.06.2026 Рішення № 137570760 Дарницький районний суд міста Києва
27.04.2026 Ухвала № 136216902 без тексту Київський апеляційний суд
26.01.2026 Ухвала № 133578401 без тексту Київський апеляційний суд
07.01.2026 Ухвала № 133175334 без тексту Київський апеляційний суд
17.11.2025 Рішення № 131982155 без тексту Дарницький районний суд міста Києва
28.08.2025 Ухвала № 129829748 без тексту Дарницький районний суд міста Києва
13.05.2025 Ухвала № 127395421 без тексту Дарницький районний суд міста Києва
11.04.2025 Ухвала № 126562833 без тексту Дарницький районний суд міста Києва
31.03.2025 Ухвала № 126250063 без тексту Дарницький районний суд міста Києва

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 19477064. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг