Судові рішення

Постанова № 140992486 у справі № 910/1997/26 від 27.10.2026

Постанова від 27.10.2026 у господарській справі № 910/1997/26 (категорія «Щодо оренди»). Суд: Північний апеляційний господарський суд, суддя Яценко О.В.

Справа№ 910/1997/26
СудПівнічний апеляційний господарський суд
СуддяЯценко О.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяЩодо оренди
Дата ухвалення27.10.2026
Надійшло до реєстру28.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140992486

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2026 р. Справа№ 910/1997/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Горбасенка П.В.

Спаських Н.М.

секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 (повний текст складено 04.06.2026)

у справі № 910/1997/26 (суддя - Н.Б. Плотницька)

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва»

до ОСОБА_1

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація

про розірвання договору, виселення з нежитлового приміщення та стягнення 24 914,89 грн,-

ВСТАНОВИВ:

25.02.2026 до Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" надійшла позовна заява з вимогами до ОСОБА_1 про розірвання договору, виселення з нежитлового приміщення та стягнення 24 914,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, у порушення норм законодавства України та умов укладеного між сторонами договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 513 від 27.12.2018, не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 21 610,07 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором позивачем нараховано 652,60 грн пені, 2 245,92 грн інфляційних втрат та 406,30 грн 3 % річних.

Також, посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за договором, позивач просив суд розірвати договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 513 від 27.12.2018 та виселити відповідача з орендованого приміщення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що зі спливом строку дії договору - 26.12.2021 - він припинив користування орендованим приміщенням, наміру щодо продовження договірних відносин не мав, а відтак вважав безпідставним нарахування та стягнення з нього орендної плати за період після закінчення строку дії договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі № 910/1997/26 позов задоволено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач не виконав зобов`язання за договором оренди в частині своєчасної сплати орендних платежів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, інфляційних втрат і 3 % річних. Наслідком несплати відповідачем орендних платежів стало істотне порушення умов договору, що, за висновком суду, є підставою для його розірвання та виселення відповідача з орендованого приміщення.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, 09.06.2026 ОСОБА_1 у встановлений процесуальний строк звернувся з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі № 910/1997/26 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки спір із вимогами про розірвання договору оренди та виселення з орендованого майна не належить до малозначних справ.

Крім того, апелянт зазначав, що спір не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки на момент звернення позивача до суду відповідач уже не мав статусу фізичної особи - підприємця, а відтак спір не належав до юрисдикції господарських судів.

Також апелянт вказував на помилковість висновку суду першої інстанції про розірвання договору оренди, оскільки, на його думку, договір припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. При цьому апелянт вважав безпідставним застосування судом постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 та висновок про продовження строку дії договору на період воєнного стану, оскільки строк дії договору закінчився 26.12.2021, тобто до введення воєнного стану, а тому положення зазначеної постанови не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, апелянт зазначав, що орендоване приміщення розташоване у підвалі багатоквартирного будинку, який не зареєстрований за територіальною громадою міста Києва, а належить співвласникам багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим саме власник майна мав право звертатися до суду з вимогою про виселення орендаря.

Водночас апелянт заперечував проти стягнення орендної плати, зазначаючи, що така вимога заявлена за період, коли договір оренди вже припинив свою дію, а тому відповідні платежі не підлягали стягненню.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 справа № 910/1997/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Горбасенко П.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду доказів сплати (доплати) судового збору в сумі 3 002,70 грн.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 15.06.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 8 від 15.06.2026 про сплату 3 002,70 грн, в призначенні платежу вказано: «Доплата до судового збору на виконання ухвали суду від 10 червня 2026р справа 910/1997/26».

У період з 15.06.2026 по 19.06.2026 та у період з 22.06.2026 по 26.06.2026 суддя Яценко О.В. перебувала у відпустці.

Окрім цього, у період з 16.06.2026 по 19.06.2026 суддя Горбасенко П.В. перебував у відпустці.

Окрім цього, у період з 13.06.2026 по 15.06.2026 суддя Гончаров С.А. перебував у відрядженні, а у період з 16.06.2026 по 19.06.2026, у період з 22.06.2026 по 26.06.2026, у період з 29.06.2026 по 01.07.2026 - у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду доказів сплати (доплати) судового збору в сумі 11 973,30 грн.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 13.07.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.753845321.1 від 13.07.2026 про сплату 11 973,30 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір за подачу апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 08.09.2026.

17.07.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що цей спір належить до господарської юрисдикції, оскільки виник із господарських правовідносин за договором, укладеним відповідачем під час здійснення ним підприємницької діяльності. Крім того, позивач вказував, що позов не містив значної майнової вимоги, а тому міг розглядатися судом без повідомлення (виклику) учасників справи.

Водночас позивач зазначив, що умовами договору передбачено його автоматичне продовження на той самий строк та на тих самих умовах у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору. Оскільки відповідних заяв сторонами не подавалося, позивач вважав помилковими доводи відповідача про припинення договору у зв`язку із закінченням строку його дії. Оскільки договір продовжував діяти, позивач вважав нарахування орендної плати правомірним. Водночас твердження апелянта про користування орендованим приміщенням сторонніми особами як бомбосховищем, на думку позивача, суперечило умовам договору в частині заборони передачі орендованого майна у користування іншим особам.

27.07.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

04.08.2026 відповідач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій зазначив, що будь-які зміни до договору мають бути оформлені у письмовій формі, а оскільки сторони не укладали письмової додаткової угоди щодо зміни строку дії договору, відповідач вважав договір припиненим. Крім того, відповідач повторно навів доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 розгляд справи відкладено на 24.09.2026.

Призначене на 24.09.2026 судове засідання у справі не відбулося через триваючу оголошену повітряну тривогу, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2026 розгляд справи призначено 08.10.2026.

Однак, у зв`язку з перебуванням судді Горбасенка П.В. у відрядженні у період з 01.10.2026 по 19.10.2026, судове засідання у призначений час не відбулось.

Окрім цього, у період з 16.10.2026 по 18.10.2026 суддя Гончаров С.А. перебував у відрядженні, а у період з 19.10.2026 по 23.10.2026 та у період з 26.10.2026 по 30.10.2026 перебуватиме у відпустці.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 № 09.1-08/2850/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1997/26 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 справа № 910/1997/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 справу № 910/1997/26 прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено її до розгляду на 27.10.2026.

Станом на 27.10.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших клопотань/заяв чи пояснень від учасників справи не надходило.

У судовому засіданні 27.10.2026 був присутній представник позивача та третьої особи. Відповідач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників у судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача (апелянта) за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача та третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, інших письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції частковому скасуванню, з наступних підстав.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм Господарського процесуального кодексу України та про те, що цей спір не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, колегія суддів зазначає таке.

В постанові від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду засвідчила на тому, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб`єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли з договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 513 від 27.12.2018, який був укладений відповідачем саме як фізичною особою - підприємцем. Предметом заявленого позову є стягнення заборгованості з орендної плати, а також нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Отже, заявлені позовні вимоги безпосередньо пов`язані з виконанням зобов`язань, що виникли у відповідача під час здійснення ним підприємницької діяльності. При цьому припинення відповідачем підприємницької діяльності та втрата ним статусу фізичної особи - підприємця до моменту звернення позивача з цим позовом не змінює господарського характеру спірних правовідносин та не виключає юрисдикції господарських судів щодо розгляду цього спору.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, а доводи апелянта щодо відсутності у господарського суду юрисдикції для його розгляду є безпідставними.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що справа не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Законодавець у ч. 1 ст. 247 ГПК України навів норму прямої дії щодо розгляду у порядку спрощеного позовного провадження малозначних справ, до яких віднесено справи за наявності у них ознак, викладених у ч. 5 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1-2 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, в тому числі, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Так, у частині 4 ст. 247 визначено справи, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження:

1) про банкрутство (неплатоспроможність);

2) щодо процедури превентивної реструктуризації;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про розірвання договору оренди, виселення відповідача з орендованого нежитлового приміщення та стягнення заборгованості за орендною платою, пені, інфляційних втрат і 3 % річних у загальному розмірі 24 914,89 грн.

Зазначені вимоги не належать до категорії справ, визначених частиною четвертою статті 247 Господарського процесуального кодексу України, розгляд яких у порядку спрощеного позовного провадження не допускається. При цьому ціна позову у цій справі не перевищує встановленого пунктом 8 частини четвертої статті 247 Господарського процесуального кодексу України граничного розміру.

Водночас колегія суддів враховує, що вимоги про розірвання договору оренди та виселення відповідача з орендованого приміщення безпосередньо пов`язані з вимогою про стягнення заборгованості за орендною платою та виникли з одних і тих самих договірних правовідносин. Підставою для розірвання договору та виселення відповідача позивач визначив саме неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендних платежів. Таким чином, вимоги немайнового характеру у цій справі є похідними від вимоги, пов`язаної з виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди, та підлягають вирішенню у межах одного спору.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог не перешкоджали розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження. Відтак, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з обранням спрощеного позовного провадження є необґрунтованими.

Водночас, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги по суті заявлених вимог, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.12.2018 між Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" (балансоутримувач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар), було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 513 (далі по тексту - договір № 513), на підставі якого відповідачу було надано в користування приміщення, загальною площею 40,2 кв. м., за адресою: місто Київ‚ проспект Відрадний, 24/93. Строк дії договору було встановлено до 26.12.2021.

Власником комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.

Предметом діяльності підприємства згідно пункту 2.2.1 Статуту, є утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплені за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 4.2 Статуту майно підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплено за ним на праві господарського відання. Підприємство має право відповідно до пунктів 3.1.4, 3.1.9 від свого імені вчиняти правочини, укладати угоди (договори), набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах України, укладати договори оренди комунального майна територіальної громади міста Києва, нараховувати та здійснювати збір орендної плати, вести претензійно-позовну роботу зі стягнення заборгованості з орендної плати, дострокового розірвання договорів оренди, виселення орендарів в установленому порядку.

Розпорядженням "Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" № 279 від 06.05.2015, будинок № 24/93 на проспекті Відрадний в місті Києві закріплено на праві господарського відання за позивачем.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею майна в оренду майна, що перебуває у комунальній власності міста Києва; майнові відносини між орендодавцями, комунальними підприємствами, установами та організаціями територіальної громади міста Києва, за якими на праві господарського відання або оперативного управління закріплено майно (підприємства-балансоутримувачі) орендарями щодо господарського використання майна регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (далі по тексту - Закон) та Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.

Згідно статті 1 Закону орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певній строк, а орендар - фізична особа або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 9.7 договору № 513 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Враховуючи, що жодною зі сторін не було заявлено про припинення договору, він вважається продовженим на той самий строк, на тих же умовах, тобто до 26.12.2024.

Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період дії воєнного стану", передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вищевказана заява за 30 днів до закінчення терміну дії договору балансоутримувачем не направлялась, а отже договір є продовженим.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як правильно встановив місцевий господарський суд під час розгляду справи по суті позовних вимог, орендоване майно є комунальною власністю, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, чинного на момент укладення договору оренди.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, відповідно до приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).

Фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами був укладений тристоронній договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами якого орендодавцем є Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація, орендарем Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, третьою стороною зазначеного договору є балансоутримувач - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва".

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, на які посилається скаржник, та які не враховані господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень.

Крім того, колегія суддів установила, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 від 17.10.2019 у справі № 910/6977/18.

Оскільки Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" не є орендодавцем щодо нерухомого майна, а балансоутримувачем, то воно не може заявляти позовну вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.

При цьому статтею 3 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, однак положення договору, який укладено між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону, зокрема, тому, що лише у наймодавця (орендодавця) є право звертатися до суду з позовом про повернення об`єкта оренди. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 та постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 від 17.10.2019 у справі № 910/6977/18.

Наявність у договорі оренди пункту 4.2.21, відповідно до якого орендар зобов`язаний після припинення дії цього договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству балансоутримувачу, жодним чином не впливає на те, що саме наймодавець (орендодавець) має право звертатися до суду з позовом про зобов`язання повернути орендоване майно.

За таких обставин колегія суддів визнає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не застосував приписи статті 317 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

З огляду на викладене висновки суду першої інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» в частині розірвання договіру про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 27.12.2018 № 513 та виселення ОСОБА_1 з нежилого приміщення загальною площею 40,2 кв. м., за адресою: м. Київ‚ проспект Відрадний, 24/93 є помилковими, оскільки таке право належить власнику нерухомового майна, а не балансоутримувачу.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог балансоутримувача щодо стягнення орендної плати з огляду на таке.

Пунктом 3.6, передбачено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Підприємство балансоутримувач зобов`язане відповідно до пункту 4.3.2 договору № 513 здійснювати контроль за виконанням орендарем умов цього договору і у разі виникнення заборгованості з орендної плати або інших платежів вжити заходів щодо погашення заборгованості, в тому числі проводити відповідну претензійно-позовну роботу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

За статтею 759 ЦК України договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як зазначено вище, колегія суддів вважає Договір № 513 продовженим та чинним.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на те, що орендоване майно є комунальною власністю, до правовідносин, що склалися між суб`єктами господарювання за договором оренди, застосовуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов`язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 4 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до пункту 3.1 договору № 513 орендна плата визначена на підставі пункту 38 таблиця 2 пункт 20 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 і становить без ПДВ: 27 грн 61 коп. за 1м кв. м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку 1109 грн 98 коп.

Як вбачається із умов пункту 3.7 договору № 513 сторони погодили, що орендна плата сплачується незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Пунктом 3.12 договору № 513 визначено, що у разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об`єкта за актом приймання - передачі включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству - балансоутримувачу.

Пунктом 4.2.3 договору № 513, передбачено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за надані орендні послуги нежитлового приміщення за договором № 513 у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 31.05.2025 виникла заборгованість з орендної плати в сумі 21 610,07 грн.

Доводи апелянта щодо невикористання ним приміщення у спірний період є неспроможними, оскільки сам по собі факт невикористання орендованого приміщення не звільняє орендаря від виконання взятих на себе за договором зобов`язань зі сплати орендної плати. Виконання зазначеного обов`язку не може ставитися у залежність від результатів господарської діяльності орендаря, доцільності чи фактичної потреби у подальшому використанні орендованого майна. Приймаючи на себе договірні зобов`язання, орендар самостійно визначає спосіб та мету використання орендованого майна за умови, що таке використання не суперечить його цільовому призначенню, і несе ризики, пов`язані з результатами власної господарської діяльності.

У разі якщо орендар не мав наміру надалі використовувати орендоване приміщення, він мав діяти відповідно до умов договору та передбаченого ним порядку припинення договірних відносин, зокрема заявити про його розірвання у встановленому договором порядку. Натомість невикористання приміщення саме по собі не свідчить про припинення чи розірвання договору та не є підставою для одностороннього припинення виконання передбачених ним зобов`язань.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 21 610,07 грн заборгованості за договором оренди № 513 від 27.12.2018.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово послідовно наголошував на тому, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у т.ч. у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Крім того, згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 5.2 договору №513 сторонами погоджено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства - балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства - балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Колегія суддів, здійснивши перевірку сум, стягнутих судом першої інстанції, встановила, що розмір інфляційних втрат, 3 % річних та пені, перерахований судом першої інстанції відповідно до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам законодавства, умовам договору та є арифметично вірним.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 652,60 грн пені, 2 245,92 грн інфляційних втрат та 406,30 грн 3 % річних.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності у позивача права вимагати повернення орендованого майна, не врахувавши положення статті 317 Цивільного кодексу України та правові висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення, оскільки позивач не є належним суб`єктом звернення з такою вимогою.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі № 910/1997/26 - частковому скасуванню.

З огляду на викладене, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 277, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі № 910/1997/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі № 910/1997/26 частково скасувати та викласти пункти 1- 5 його резолютивної частини в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. У задоволенні позовних вимог про розірвання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 27.12.2018 № 513 відмовити.

3. У задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 з нежилого приміщення загальною площею 40,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» (03186, місто Київ, вулиця Левка Мацієвича, будинок 6, ідентифікаційний код 35756919) 21 610,07 грн (двадцять одну тисячу шістсот десять гривень 07 копійок) заборгованості з орендної плати, 652,60 грн (шістсот п`ятдесят дві гривні 60 копійок) пені, 2 245,92 грн (дві тисячі двісті сорок п`ять гривень 92 копійки) інфляційних втрат, 406,30 грн (чотириста шість гривень 30 копійок) 3 % річних та 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.»

3. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" (03186, місто Київ, вулиця Левка Мацієвича, будинок 6, ідентифікаційний код 35756919) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 9 984,00 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 27.10.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді П.В. Горбасенко

Н.М. Спаських

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
20.10.2026 Ухвала № 140746263 Північний апеляційний господарський суд
24.09.2026 Ухвала № 140018288 Північний апеляційний господарський суд
08.09.2026 Ухвала № 139588173 Північний апеляційний господарський суд
15.07.2026 Ухвала № 138289817 Північний апеляційний господарський суд
02.07.2026 Ухвала № 137922375 Північний апеляційний господарський суд
10.06.2026 Ухвала № 137297480 Північний апеляційний господарський суд
04.06.2026 Рішення № 137109497 Господарський суд міста Києва
05.03.2026 Ухвала № 134577605 без тексту Господарський суд міста Києва
02.03.2026 Ухвала № 134454912 без тексту Господарський суд міста Києва

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 35756919. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг